Довго ім'я цієї людини було заборонено з ідеологічних міркувань, а пам'ять про нього, його тріумф і трагедію була майже стерта. Йдеться про видатного політичного та громадського діяча, правника, публіциста, ідеолога та лідера самостійницької течії українського руху кінця ХІХ – початку ХХ ст., автора славнозвісної брошури «Самостійна Україна», борця за незалежність – Миколу Івановича Міхновського.

1. Управління культури Дарницької районної в місті
Києві державної адміністрації
Централізована бібліотечна система
Публічна бібліотека № 160
сімейного читання
(до 145-річчя від дня народження М. І. Міхновського)
Біобібліографічний нарис
Київ, 2018

2. 2
Життя проти течії : біобібліографічний нарис до 145-
річчя від дня народження Миколи Івановича
Міхновського; укладач Н. А. Петренко. – Київ :
Публічна бібліотека ғ160 сімейного читання, 2018. –
35 с.
Довго ім'я цієї людини було заборонено з ідеологічних
міркувань, а пам'ять про нього, його тріумф і трагедію була
майже стерта. Йдеться про видатного політичного та
громадського діяча, правника, публіциста, ідеолога та
лідера самостійницької течії українського руху кінця ХІХ –
початку ХХ ст., автора славнозвісної брошури «Самостійна
Україна», борця за незалежність – Миколу Івановича
Міхновського, 145 років з дня народження якого ми
відмічаємо 31 березня 2018 року.
Бібліографічний нарис містить інформацію про життя
та діяльність Миколи Міхновського і створений на
допомогу читачам, які цікавляться цією видатною
постаттю.
Матеріал у інформаційно-бібліографічному нарисі
складений за розділами :
1. Життєвий шлях
2. Політична та громадська діяльність
3. Розбудова українського війська
4. Доба визвольних змагань
5. Останні роки життя
6. Цитати
Посібник розрахований на широке коло читачів.
Укладач: Н.А. Петренко

3. 3
«Микола Міхновський — це українська стихія, …
лише опанована сильним та благородним
інтелектом. Він був високоосвічений і досвідчений
правник, … тонкий психолог, щасливий ініціатор,
видатний організатор, блискучий промовець,
талановитий публіцист, розумний і тактовний
керманич, мілітарист з інтуїції, добрий знавець нашої
минувшини, історичної та побутової, революціонер,
як тип людини, здатної на рішучий чин. Вихований
на добрій українській традиції, в українському селі,
Микола Міхновський був прекрасним взірцем
української расової культури, був українським
аристократом у властивому значенні цього поняття».
Варфоломій Євтимович
Микола Міхновський увесь час «йшов проти течії» –
відстоював ідеї, які не підтримувала більшість. Його
критикували, висміювали та вважали скандалістом.
Він отримав стійку репутацію складної людини, з якою
важко спілкуватися. Проте саме Микола Міхновський
поклав початок ідеї самостійності України, чітко і ясно
формулював завдання розбудови незалежної
національної держави як гаранта збереження та
розвитку української нації і робив відчайдушні спроби
наблизити перспективу державної самостійності
України конкретними справами. Саме Микола
Міхновський на межі XIX—XX століть чітко
сформулював кінцеву мету української національної

4. 4
боротьби: «Одна, єдина, вільна, самостійна Україна
від гір карпатських аж по кавказькі».
Він був також визначним юристом, публіцистом,
одним із організаторів українського війська,
засновником першої української політичної партії на
Наддніпрянщині – Революційної Української партії
(РУП), лідером Української народної партії,
співзасновником Української народної демократичної-
хліборобської партії, членом Братства Самостійників.
Після такого переліку здається, що він жив вічно.
Насправді ж — лише 51 рік. І, мабуть, важко знайти
момент, коли його життя було спокійним. Йому випало
жити в буремний час, але він не зважаючи ні на що,
залишався до останнього вірним своєму корінню та
ідеалам. Після себе він залишив зовсім невелику
творчу спадщину. Й тим не менш, його роботи склали
цілу епоху в українській соціально-політичній думці. А
його постать назавжди залишиться в історії України.

5. 5
Життєвий шлях
Микола Іванович Міхновський
народився 31 березня 1873 року в
селі Турівка Прилуцького повіту
(тоді Полтавська губернія), де його
батько був сільським священиком.
На Полтавщині старий козацький
рід священиків Міхновських
відомий із XVII-го століття.
Прадід Миколи Міхновського був
паламарем церкви села Мойсівці
Золотоніського повіту. Його двоє синів вивчилися на
священиків, один із них – дід Іван. Син Івана – Іван
Іванович народився 1823 р., закінчив Полтавську
семінарію і з двадцяти років майже півстоліття служив
у церкві села Турівка.
З 1716 року Турівкою володів рід Маркевичів.
Яків Андрійович Маркевич був одним із
найосвіченіших людей України. Чудово володів
латиною, польською, французькою, іншими мовами,
був знавцем мистецтва, добре знався на медицині.
Іван Маркевич збудував на свої кошти у 1782 р.
церкву в Турівці.
Онук Івана – Микола Андрійович Маркевич,
відомий український історик, етнограф, поет,
музикант, який поклав на музику вірш Шевченка
«Нащо мені чорні брови», а Шевченко присвятив
Миколі Маркевичу вірш «Бандуристе, друже сизий».

6. 6
Він мав маєток у
Москві, але все життя
прожив у Турівці. Завдяки
його творчій діяльності
Турівку неодноразово
відвідували Тарас
Шевченко, Пантелеймон
Куліш, Віктор Забіла, Лев
Жемчужников; композитор
Михайло Глинка й Олександр Пушкін.
Отець Іван Міхновський був приятелем Миколи
Маркевича, користувався його бібліотекою, відвідував
домашній театр, зустрічався з іменитими гостями.
Сім’я Міхновських
мала троє синів:
Володимир, Гаврило і
Микола, а також
дочку — Олімпіаду.
Володимир став
священиком. Гаврило
навчався на історико-
філологічному
факультеті Київського
університету разом з М. Грушевським, потім на
юридичному факультеті Львівського університету.
Адвокат у Прилуках, мав на дверях табличку
українською мовою, ще коли діяли Валуєвський
циркуляр та Емський указ.

7. 7
Дочка Олімпіада одружилася зі священиком
Яковом Совачевим, її син Василь був головою
студентської української громади в Києві; а у 1917-
1919 рр. — член Української демократично-
хліборобської партії, військовий лікар і начальник
санітарної управи армії УНР.
Віктор Андрієвський, який був близько знайомий
з цією родиною, стверджував, що отець Іван
Міхновський «…свої проповіді виголошував тільки
українською мовою, незважаючи на сувору заборону
російської цивільної й духовної адміністрації».
З дитинства Микола Міхновський виховувався на
Шевченковому ―Кобзарі‖ і творах
Котляревського.
Навчався Микола у Прилуцькій
гімназії, що на той час була
осередком вільнодумства на
Полтавщині.
Закінчивши гімназію, у 1890-му
році вступив на юридичний
факультет Київського університету.
Вже у березні 1891 року Борис
Грінченко, Володимир Самійленко,
Іван Липа, Микола Вороний та їхні однодумці
заснували "Братство Тарасівців" і на могилі Тараса
Шевченка дали клятву присвятити життя Україні. У
Києві до них приєднався Микола Міхновський, який
розробив основні засади Братства і організував
найчисельнішу групу тарасівців.

8. 8
Світоглядні концепції
Братства звучали
досить радикально:
«Своя Самостійна
Українська Держава.
Без своєї національної
держави ніяка нація
не може жити й
розвиватися. Не
досить культурної праці старших поколінь. Треба
перейти до праці активної політичної».
Організація майже не приховувала своєї
діяльності і проіснувала недовго: у 1893 році була
розгромлена царською охранкою, частину тарасівців
було кинуто за ґрати або вислано в села.
Миколі Міхновському пощастило уникнути
арешту. Він закінчив навчання в 1895 році й почав
працювати в одній із адвокатських контор Києва,
водночас не полишаючи громадської
діяльності.
У 1898 році Міхновський
переїхав до Харкова, що було
пов'язано з особистою драмою:
закохавшись у дружину свого
начальника, він разом із нею мусив
залишити Київ. Але батьки були
проти. Шлюб не склався, і
Міхновський так і лишився

9. 9
неодруженим, хоча в оповідях сучасників був
представлений як привабливий і харизматичний
чоловік.
Він зайнявся адвокатською практикою, відкрив
власну контору й невдовзі здобув неабияку
популярність як успішний адвокат. Захищав він не
тільки членів нелегальних українських партій і
організацій, а найчастіше - простих селян, за що
колеги прозвали його «адвокатом голодранців».
У фаховій діяльності намагався наголошувати на
своєму українстві, тому на бланку адвоката вихідні
дані дублював українською мовою, а напис на його
візитній картці був українською й англійською
мовами: «Микола Міхновський. Mykola Mikhnovsky».
Політична та громадська діяльність
Політична діяльність Миколи Міхновського
завжди перебувала, за висловом Івана Франка, «поза
межами можливого».
Взимку 1900 року колишні
тарасівці та їхні однодумці
створили у Харкові Революційну
Українську Партію (РУП).
Програмою РУП став маніфест
Міхновського «Самостійна
Україна», ідеї якого були
основою промов Миколи

10. 10
Івановича на Шевченківських урочистостях 1900 р. в
Полтаві та Харкові.
Ця невеличка брошура була
видана у Львові накладом 1000
примірників. Праця стала
першим на Наддніпрянщині
обгрунтуванням ідеї української
незалежності : «Одна, єдина,
неподільна, вільна, самостійна,
демократична Україна від гір
Карпатських аж по Кавказькі».
Міхновський вважав за
необхідне і правомірне
повернення до статусу України,
який існував на основі Переяславського трактату
1654 року. З позицій міжнародного права він
блискуче проаналізував відносини України з
«Російской імпєрієй», які мали стати
конфедеративними, але були згодом односторонньо
порушені «Московією» . Це давало право Україні на
відмову від союзу з «Російской імпєрієй» і повернення
до статусу самостійної держави.
Книжка була першим виданням РУП, котре газета
«Искра» назвала «дико шовіністичною брошурою».
Через якийсь час РУП відмежувалася від ідей
Міхновського. У 1902 році група його прихильників
відкололася від РУП і заснувала у Харкові першу
українську націоналістичну партію – Українську
народну партію (УНП).

11. 11
Микола Міхновський став її провідником і
головним ідеологом, автором програми УНП та інших
партійних видань, що на тривалий час стали
наріжними для багатьох поколінь українських
націоналістів. Серед членів УНП переважали
військові та юристи.
Найбільшого поширення набув маніфест «Десять
заповідей УНП», один з найгостріших документів
самостійницького руху, який був написаний
Міхновським у 1903 році і виданий у Львові.
Мовою ориґіналу «Десять заповідей УНП»
виглядають так:

12. 12
«Десять заповідей УНП»
1. Одна, єдина, неподільна, від Карпат аж до
Кавказу самостійна, вільна, демократична
Україна — республіка робочих людей.
2. Усі люди — твої браття, але москалі, ляхи, угри,
румуни та жиди — се вороги нашого народу,
поки вони панують над нами й визискують нас.
3. Україна для Українців! Отже, вигонь звідусіль з
України чужинців-гнобителів.
4. Усюди й завсігди уживай української мови. Хай
ні дружина твоя, ні діти твої не поганять твоєї
господи мовою чужинців-гнобителів.
5. Шануй діячів рідного краю, ненавидь ворогів
його, зневажай перевертнів-відступників — і
добре буде цілому твоєму народові й тобі.
6. Не вбивай України своєю байдужістю до
всенародних інтересів.
7. Не зробися ренегатом-відступником.
8. Не обкрадай власного народу, працюючи на
ворогів України.
9. Допомагай своєму землякові поперед усіх,
держись купи.
10. Не бери собі дружини з чужинців, бо твої
діти будуть тобі ворогами, не приятелюй з
ворогами нашого народу, бо ти додаєш їм сили й
відваги, не накладай укупі з гнобителями
нашими, бо зрадником будеш.

13. 13
Микола Міхновський прагнув використовувати всі
наявні можливості для агітаційної роботи. Його
зусиллями у 1909 році було створено «3-тє Харківське
товариство взаємного кредиту». Цю організацію
поліція оцінювала як «легальне прикриття групи
українців», які обговорюють
політичні питання.
У 1912–1913 роках він активно
працював у харківському
Товаристві імені Квітки-
Основ’яненка. Поліція
небезпідставно підозрювала
Міхновського та інших членів УНП
у використанні Товариства для
пропаганди самостійницьких
поглядів.
З початком війни Микола Міхновський перебував
на фронті, хоча сам, будучи давнім ворогом Росії, з
ідейних міркувань не воював і дуже скоро перевівся
до Києва, де згодом служив у чині поручика в
Київському воєнному окружному суді.

14. 14
Лютнева революція 1917 року, що скинула
царський лад, швидко вивела Миколу Івановича
Міхновського на авансцену українського політичного
життя. Він, поруч з іншими українськими
революціонерами, щиро вітав створення Центральної
Ради. Разом з тим, на відміну від більшості із них,
Міхновський вважав, що Центральна Рада мала стати
не урядом української автономії, а урядом незалежної
української держави.
Діяльність Міхновського на цьому поприщі була
справді бурхливою.
Розбудова українського війська
Микола Миколайович береться за створення
української національної армії, як однією з
найважливіших передумов існування майбутньої
української державності.
З ініціативи Миколи Міхновського в Києві в
березні 1917 року відбулися три військових віча,
останнє з яких 11 березня ухвалило рішення про
формування 1-го українського полку імені гетьмана
Богдана Хмельницького.
Українське вояцтво з ентузіазмом відгукнулося на
ідеї Міхновського: воно виявило готовність зі зброєю в
руках здобути Незалежність Україні.
Установчі збори проходили 29 (16) березня в
приміщенні Київського комерційного інституту під
головуванням полковника Павла Волошина,
начальника штабу запасної бригади.

15. 15
Заступником голови обрано капітана
Олександра Сахна-Устимовича, секретарем – Миколу
Міхновського. Одноголосно ухвалено утворити
українську військову громадсько-політичну
організацію самостійницького спрямування –
Український військовий клуб імені гетьмана Павла
Полуботка. Очолив його Микола Міхновський. За 10
днів клуб нараховуватиме понад 5 тисяч
організованих членів.
Тоді ж утворено Український військовий
організаційний комітет на чолі з начальником
резервної бригади в Києві полковником М. Глинським
і військова нарада Київського гарнізону після доповіді
Міхновського обрала Український військовий
організаційний комітет та ухвалила негайно
приступити до організації власної національної армії.
Своїм завданням комітет проголосив українізацію
російської армії, тобто формування в її складі
українських частин; створення в частинах армії

16. 16
українських громадських організацій та негайну
організацію першого українського полку імені Богдана
Хмельницького, що стало початком організації
українського війська.
Про діяльність Українського військового
організаційного комітету Микола Міхновський
доповідав 6-8 квітня 1917 р. на Українському
Національному конгресі . Конгрес обрав його членом
Центральної Ради від Українського військового клубу
імені гетьмана Павла Полуботка.
У травні 1917 року понад 700 делегатів зібралося
в головній аудиторії Педагогічного музею на Перший
всеукраїнський військовий з’їзд. Вони представляли
українські військові організації, товариства та частини
усіх армій російського фронту, Балтійського і
Чорноморського флотів.

17. 17
Делегати представляли 1.580.702 українських
вояків російської армії.
Володимир Винниченко запропонував обрати
головою з’їзду Симона Петлюру, завзятого на той час
пацифіста. Делегати-самостійники запропонували
обрати на голову з’їзду поручника Міхновського.
Віктор Андрієвський пише : «Проти цієї
пропозиції негайно виступив Володимир
Винниченко, який почав палко запевняти, що
начебто Міхновський, як адвокат, є «паном», а не
сином простого народу». Використав Винниченко і
той факт, що на одному з перших масових зібрань у
Києві Міхновський зголосив до резолюції вимогу,
щоб Тимчасовий уряд Росії звільнив із заслання
митрополита Андрея Шептицького: Винниченко навів
це як «доказ», що Міхновський – прихований
католик, який хоче «при помочі католицького
митрополита Шептицького завести весь український
православний народ у ярмо польських католиків» .
Внаслідок цієї
протидії військовим
міністром Центральної
ради був обраний Симон
Петлюра, хоча Микола
Іванович стояв у колиски
української армії, але все
ж таки Міхновський
увійшов до складу Українського генерального
військового комітету (УГВК) — вищої військової
установи в Україні.

18. 18
Громадський і політичний діяч Сергій Шемет у
журналі ―Хліборобська Україна‖ писав: «Міхновський
уже в квітні 1917 р. ставив перед Українською
Центральною Радою програму її політичної дії: не
відкладаючи, проголосити державну самостійність
України, заключити сепаратний мирний договір з
центральними державами, відкликати все українське
вояцтво з російських фронтів в Країну і тут
сформувати з нього міцну, дисципліновану
українську національну армію, що стане зі зброєю в
руках на кордонах Країни, на сторожі її суверенності,
перебрати на українські збройні сили повноту
державної влади в країні Центральною Радою та
приступити до розбудови силами всіх українських
патріотів усіх ділянок державно-національного
життя».
Соціалістична національна демократія України
негативно ставилася до створення власної армії,
сподіваючись, що у «крайньому випадку» народ сам
збереться у «народну міліцію». Тому серед
керівництва Української Центральної Ради
посилювалася недовіра до Міхновського, популярність
якого в армії зростала щодня. Відчуваючи недовіру з
боку лідерів українського парламенту, Микола
Міхновський вийшов зі складу УГВК, де фактично був
позбавлений можливості впливати на вироблення
політичної лінії.
Проте самостійники не здавалися. У червні 1917
року вони сформували військову частину, яка
проголосила себе Другим українським імені гетьмана

19. 19
Павла Полуботка козачим полком. Полк не був
визнаний ані російською владою, ані Українською
Центральною Радою. Останню налякала поява в Києві
самостійницького війська. Володимир Винниченко
відвідав полк та закликав солдатів повернутися до
своїх частин і вирушити на фронт. УГВК дав
розпорядження інтендантській службі припинити
постачання продовольством, обмундируванням,
зброєю.
Результат виявився
прямо протилежним:
полуботківці вдалися
до спроби воєнного
заколоту з метою
проголошення
незалежної України.
Існував план
повстання, очевидно,
складений самим Міхновським, ризикований і певною
мірою авантюрний.
Український письменник Федір Дудка, який був
очевидцем тих подій, згадує:
«В повітрі було тихо, сонце світило яскраво.
Заповідався чудовий погідний день. Я дійшов до
Бесарабки й повернув був на Хрещатик, коли раптом
увагу мою звернув якийсь мовчазний похід маси
людей на Васильківській вулиці. На чолі того походу
запримітив я велике жовто-блакитне знамено... Був
це глибоко мовчазний зосереджений рух маси

20. 20
людей, що мав якусь певну, заздалегідь намічену,
важну ціль – і ця його певність, рішучість і мовчазна
урочистість передалися глядачеві. Так могли йти
люди тільки в бій, на діло, якого кінцем є смерть або
перемога… Це був живий моноліт, скований єдністю
наміру й цілі. Таких походів ні перед тим, ні потому,
я ніколи в своєму житті не бачив. Він на ціле життя
лишив у мене незатерте, глибоке враження. Хто
були ці люди, звідки вони, як називалась та похмура
бойова маса вояків – я не знав. Я тільки бачив, що
це було справжнє військо й що на чолі того війська
майорів боєвий жовто-блакитний український
прапор…Вже значно пізніше довідався я, що той
похід незнаної мені частини, який так сильно вразив
мене, був історичним походом української стихії, що
демонструвала свою живучість, свої права на
незалежне від нікого існування й свою готовність до
чину».
За кілька годин полуботківці захопили телеграф,
Державний банк, зайняли Печерську фортецю,
Арсенал та артилерійські склади, захопили всі
районні відділи міліції, зайняли інтендантські склади і
розігнали висланий проти них 2-й запасний
батальйон.
Але виступ не підтримала Українська Центральна
Рада, яка ще сподівалася досягти української
автономії політичним шляхом. Шостого липня
повстанці склали зброю, частину з них було
заарештовано. Військова прокуратура розпочала
слідство, яке тривало аж до жовтня.

21. 21
Керівники повстання, враховуючи безпорадне
становище, дали згоду, щоб полк імені гетьмана
Павла Полуботка пішов на Румунський фронт і
відзначившись, намагався «при першій нагоді
залишити фронт і пробиватися в Україну». На фронті
полуботківці зазнали страшних втрат: станом на 9
лютого 1918 року полк імені Павла Полуботка
становив 5 чоловік...
Прямих доказів участі Миколи Міхновського в
повстанні не було. Він був затриманий, хоч слідство
проти нього не велося. Небезпечного конкурента,
«авантюриста», Українській Центральній Раді треба
було усунути з Києва. На прохання Володимира
Винниченка та Симона Петлюри військова влада під
охороною жандармерії відправила його на Румунський
фронт для проходження служби. Так само, на фронті
або у військових в’язницях, опинилося й багато інших
самостійників.

22. 22
22 січня 1918 року Центральна Рада під тиском
обставин на вимогу самостійників, котрі блокували
приміщення, все ж проголосила незалежність України,
але боронити її було нікому…
Доба визвольних змагань
До України з румунського фронту Микола
Міхновський повернувся пізньої осені 1917 року,
оселившись на Полтавщині, де Лубенське земство
невдовзі обрало його мировим суддею.
Саме в цей час на Полтавщині набирала сили
нова політична партія — Українська демократично-
хліборобська партія (УДХП), єдина несоціалістична
партія в Україні. Її засновниками були давні друзі
Міхновського — брати Володимир та Сергій Шемети та
відомий історик і політичний діяч В'ячеслав
Липинський.
Із проголошенням Гетьманату хворого
Міхновського (важкий приступ ревматизму) на
автомобілі привозять до Києва. Представники УДХП
В’ячеслав Липинський і Сергій Шемет агітують
Гетьмана передати Миколі Міхновському міністерство
внутрішніх справ.
У своїх «Спогадах» Павло Скоропадський
зазначав, що всі, кого він прохав дати характеристику
Міхновському, застерігали, щоб Гетьман у жодному
разі не запрошував Міхновського на будь-яку посаду

23. 23
в уряді, бо, мовляв, цей міністр за кілька днів розжене
увесь уряд.
Самому гетьманові
імпонували
антисоціалістичні погляди
Міхновського, однак Павло
Скоропадський не
наважився призначати
самостійника в уряд,
натомість запропонував
Миколі Міхновському пост
особистого радника. На це
вже не погодився
Міхновський...
Микола Міхновський доклав чимало зусиль, щоб
трансформувати гетьманський політичний режим у
дійсно українську владу. Особливо, зважаючи на той
факт, що Гетьман Скоропадський все ж був
принципово «русскоговорящім гєтьманом і
сторонніком монаршго союза с єдіной Россієй», що,
зрештою, й відвернуло від колишнього ад'ютанта
россійського імператора Скоропадского всіх
прихильників.
Після того, як Павло Скоропадський проголосив
Акт федерації з Москвою, Міхновський пориває з
гетьманським урядом, але не бере участі у виступі
проти Гетьмана. Микола Іванович був серед тих, хто
виступав за примирення сторін, утворення

24. 24
коаліційного українського кабінету при збереженні
гетьманату.
Ставлення Міхновського до Директорії було
відверто негативним. Він передбачав, що
соціалістичний режим своїм недолугим політиканством
приведе до подальшої анархії в сільському
господарстві та промисловості, розвалу
адміністративного апарату, розкладу армії і зробить
Україну безсилою перед більшовицькою Росією.
Наприкінці 1918 — на початку 1919 року
становище УНР стало критичним!
«Необхідно щось робити! Інакше — кінець
Україні! Держава наша загине» — заявляв на нараді
керівництва УДХП Микола Міхновський. Хлібороби-
демократи розробили відчайдушний план усунення
Директорії від влади. Він полягав у тому, щоб за
допомогою двох найбоєздатніших з'єднань української
армії — Запорожського корпусу полковника Петра
Болбочана та корпусу Українських Січових Стрільців
полковника Євгена Коновальця — встановити в
Україні військову диктатуру.
Сповнений рішучості і надій, Микола Міхновський
не здогадувався, що місія до Болбочана стане його
останньою політичною акцією. Запорожський корпус
він застав аж у Кременчуці. Наступного дня за
наказом Петлюри Петра Болбочана було
заарештовано.
Микола Міхновський захворів на тиф і потрапив
до лікарні. Коли до міста увірвалися більшовики,

25. 25
Міхновського заарештували, проте невдовзі звільнили
на прохання місцевої інтелігенції.
Навіть дехто з більшовиків пам'ятав його виступи
на судових процесах на захист селян. Проте, вже
було запізно сподіватись на порятунок України...
Останні роки життя
Важка хвороба підірвала здоров'я Міхновського.
До того ж він був повністю виключений із політичного
життя. Деякий час мешкав на Полтавщині, звідки
пізніше, спустошений перманентними невдачами,
виснажений фізично і психічно, розчарований в
українській еліті, яка виявила свою повну політичну
нездатність, виїжджає на Кубань.
У 1920 році Микола Міхновський опинився в
Новоросійську, звідки марно намагався емігрувати.
Коли денікінці евакуювались морем, Міхновський
спробував скористатись нагодою і виїхати з ними, але
командування Добровольчої армії, чи то випадково,
чи то навмисне, не видало йому необхідних
документів.
Чотири роки Микола
Міхновський жив на
Кубані. Оселився в
станиці Полтавській,
почав вчителювати,
якийсь час служив у
кооперації. Навесні 24-

26. 26
го року повернувся до Києва.
При цьому із самого повернення перебував під
наглядом ГПУ. Його кілька разів викликали на
конфіденційні бесіди. Сергій Єфремов писав у
«Щоденниках», як у середині квітня Миколу
Міхновського «було арештовано на вулиці,
продержано добу й випущено».
Побував він у ГПУ і в день смерті. Вранці 4 травня
1924-го Миколу Міхновського знайшли повішеним на
яблуні у садку в садибі Володимира Шемета. У
кишені покійного знайшли передсмертну записку, що
вказує на самогубство.
«Смерть Міхновського викликала догадки серед
близьких йому людей. Вказують на щось загадкове,
що трапилося з ним і довело до самогубства, –
записав 7 травня 1924-го Сергій Єфремов. –
Переказують його натяки на те, що ми, мовляв,
обплутані з усіх боків, що йому нема виходу, що
навіть утопитися він не може, не те що втекти, щоб
не пошкодити близьким, коли б пропав безвісти.
Дехто думає, що його обплутали під час арешту,
вимагали з його щось таке, чого він знести не міг.
Все може бути…».
Хоча багато хто вважає смерть Міхновського
справою рук ГПУ, яке інсценізувало вбивство під
самогубство.
Обставини смерті видатного політика і
громадського діяча України наразі залишаються до
кінця нез’ясованими.

27. 27
Федір Турченко у монографії «Микола
Міхновський: життя і слово» з цього приводу зазначав
наступне: «Для чекістів було важливіше
скомпрометувати відомого і небезпечного діяча
національно-визвольного руху, послідовного
самостійника, що відмовляється від співпраці з ними.
Інсценоване самогубство могло стати у нагоді цим
задумам якнайкраще. Така версія має право на
існування, адже жодних доказів самогубства М.
Міхновського у радянській пресі не було наведено, а
серед тих, хто бачив ту саму яблуневу гілку, на якій
висів Міхновський, бутувало переконання, що під
час «самогубства» вона просто не витримала б
огрядного Міхновського».
«Сумно тягся невеликий похоронний похід від
Олександрівської лікарні… Тяжко було до болю
серця, що Миколу Міхновського ховає незначна
кількість близьких йому людей. На похоронах було
всього 11-12 осіб. Поховали Міхновського на старому
Байковому цвинтарі, праворуч, у самому куті, де
стояло п’ять-шість могилок самогубців… Місце було
просторе, Київ звідти видно було, як на долоні», –
згадував Юрій Павелко.
Донедавна було невідоме та вважалось
втраченим навіть місце поховання видатного
українського діяча. У 2002 році в редакції газети
«Хлібороб» (засновники газети 1905 року брати
Володимир, Сергій і Микола Шемети та Микола
Міхновський) була створена група пошуку могили

28. 28
Миколи Міхновського. Роботи активізувалися, коли
кореспондент газети «Україна молода» Михайлина
Скорик знайшла публікацію хорунжого армії УНР,
активного члена Військового клубу імені Павла
Полуботка Віктора Павелка, яку було опубліковано в
часописі «Краківські вісті» у 1944 році. Павелко був
одним із небагатьох присутніх на похороні Миколи
Міхновського і у своїй публікації детально описав його
останні дні та вказав на кладовище, де поховали
Миколу Івановича.
Нарешті, навесні 2008 року, коштами
Міжрегіональної академії управління персоналом на
могилі Миколи Міхновського встановлено пам'ятник.
Поза досить вузьким колом своїх однодумців
Міхновський залишався небажаним, незрозумілим,
його вважали навіть небезпечним. Михайло
Грушевський вбачав у Міхновському людину «зі

29. 29
здібностями і ще більше амбіціями, із сильним
нахилом до авантюризму, інтриги і демагогії».
Скоропадський називав погляди Міхновського «вкрай
шовіністичними». Симон Петлюра звинувачував у
«обмеженості і вузькості», а Володимир Винниченко,
постійно критикуючи Міхновського, в одному зі своїх
гумористичних оповідань «Поміркований та щирий»
створив непривабливий образ самостійника Данили
Недоторканого, в якому можна впізнати риси Миколи
Івановича.
Та жоден з цих політиків не зміг надовго втримати
незалежність України. На відміну від них, Микола
Міхновський практично ніколи не мав доступу до
реальних важелів влади, але у своїх поглядах значно
випередив свій час. Його думки та ідеї стали основою
для подальшого розвитку українського визвольного
руху. Їх взяли на озброєння покоління українців, які
вже після його смерті, зокрема в лавах ОУН і УПА
боролися за самостійну Україну.
Найближчий друг Міхновського, Сергій Шемет,
пізніше згадував:
«Це було велике серце. В ньому палав такий
вогонь любові до України, що в іншій країні він
запалив би мільйони сердець бажанням
патріотичного подвигу, а серед нашої
інтелігенції запалилися цим вогнем лише
одиниці. Найбільшою його заслугою було
надання великого творчого розмаху українським
національним почуттям. Малесеньку любов до

30. 30
пісень і вишиванок він розпалив у полум'я
великої любові до України».
Цитати
Ми відродилися з ґрунту, наскрізь напоєного
кров’ю наших предків, що лягли в боротьбі за волю
України, ми виссали з молоком наших матерів
стародавню любов нашої нації до Вітчизни та її
свободи і ненависть до насилля над нами. Як не
можна спинити річку, що, зламавши кригу навесні,
бурхливо несеться до моря, так не можна спинити
нації, що, прокинувшись до життя, ламає свої
кайдани.
Головна причина нещастя нашої нації — брак
націоналізму серед широкого загалу. Націоналізм —
це велетенська і непоборна сила. Під її могучим
натиском ламаються, здається, непереможні
кайдани, розпадаються великі імперії і з’являються
до історичного життя нові народи, що до того часу
були під чужинецькими гнобителями. Націоналізм
єднає, координує сили, рве до боротьби, запалює
фанатизмом поневолену націю в її боротьбі за
самостійність.

31. 31
Коли б навіть було доведено, що ми тільки
різноманітність російської нації, то й тоді
нелюдські відносини росіян до нас освячують нашу до
їх ненависть і наше моральне право убити
насильника, обороняючись від насилля. Кров, коли
вона пролита братньою рукою, ще дужче благає о
помсту, бо то брата кров! Нехай вчені розшукають,
хто був кому родичем, – ображене чуття нації і
кривда цілого народу гидують визнати моральні
зв’язки з російською нацією!
Московщина, все одно яка – царська чи
республіканська, абсолютистична чи демократична, –
ніколи не дасть Україні того, на що Україна має
очевидне право, і все буде стреміти, щоб удержати
Україну в стані своєї колонії.
Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна
Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі.
Доки хоч на однім клапті української території
пануватиме чужинець… доти усі покоління українців
йтимуть на війну.

32. 32
Література
Андріевський, В. Микола Міхновський / Віктор
Андріевський // Визвольний шлях. – 1974. – ғ 4. –
С. 61.
Білокінь, С. І. Масовий терор як засіб державного
управління в СРСР. 1917-1941 рр. / Сергій Білокінь. –
Київ : Українські пропілеї, 2016. – 694 с.
Бойко, О. Д. Міхновський Микола Іванович / О. Д.
Бойко // Енциклопедія історії України : у 10 т. Т. 6.
Ла-Мі ; ред. В. А. Смолій. – Київ : Наукова думка,
2009. – С. 766-767.
Ґедзь, М. Казки та оповідання з недійсного життя / М.
Гедзь // Березіль. – 2013. – ғ 5-6. – С. 30-56.
Горак, В. Вічний опозиціонер / В. Горак // День. –
2007. – ғ 64. – С. 7.
Деревінський, В. Ф. Міхновський Микола / В. Ф.
Деревінський // Політологічний словник. Ғ Київ :
МАУП, 2005. Ғ С. 490-493.
Історія українського війська : кн. 2, ч. 3 / Богдан
Гнатевич. – Київ : Пам’ятки України, 1993. – 568 с.
Клімов, А. А. Видатні українці : малий довідник / А. А.
Клімов. – Харків : Ранок, 2010. – 222 с.

33. 33
Кицюк, О. В опозиції до всіх урядів і режимів : Микола
Міхновський і його місце у боротьбі за розбудову
української національної держави / О. Кицюк //
Історія України. – 2011. – ғ 18. – С. 16-20.
Мукомела, О. «Десять заповідей» для українців / О.
Мукомела // Пам'ять століть. – 2009. – ғ 3-4. – С.
159.
ОУН: минуле і майбуття / відп. ред. С. Таран. – Київ :
Фундація ім. О. Ольжича, 1993. – 304 с.
Політологія : кiнець ХІХ - перша пол. ХХ ст. :
хрестоматiя / О.І. Гринів [та ін.]; ред. О. І. Семкiв. –
Львів : Свiт, 1996. – С. 125-160.
Реєнт, О. П. Україна між світовими війнами (1914-
1939) : події, люди, документи : нариси історії / О. П.
Реєнт, І. А. Коляда. – Київ : Школа, 2004. – 542 с.
Смогоржевська, І. Микола Міхновський –
самовідданий борець за національне визволення / І.
Смогоржевська // Київська старовина. – 2008. –
ғ 4. – С. 145-150.
Турченко, Ф. Микола Міхновський у літературній
творчості / Ф Турченко // Березіль. – 2013. – ғ 5-6. –
С. 26-29.

34. 34
Електронні ресурси
Андріевський, В. Микола Міхновський – організатор
українського війська [Електронний ресурс] / Віктор
Андріевський. — Режим доступу :
http://www.yatran.com.ua/articles/706.html
(Дата звернення 07. 2018)
Виздрик, В. С. Роль Миколи Міхновського у
формуванні ідеології українського організованого
націоналізму [Електронний ресурс] / В. С.Виздрик. —
Режим доступу : http://ena.lp.edu.ua/bitstream/ntb
(Дата звернення 07. 2018)
До 145-річчя від дня народження Миколи Івановича
Міхновського (1873–1924), українського політичного і
громадського діяча [Електронний ресурс] /
Центральний державний історичний архів України. —
Режим доступу :
http://cdiak.archives.gov.ua/vdo145_narodzhenniaMyko
ly_Mikhnovskoho.php (Дата звернення 07. 2018)
Микола Міхновський - правник з громадянською
позицією. Публіцистичні штрихи початку ХХ ст.
[Електронний ресурс]. — Режим доступу :
http://www.memorial.kiev.ua/novyny/1337-mykola-
mikhnovskyi-pravnyk-z-hromadianskoiu-pozytsiieiu-
publitsystychni-shtrykhy-pochatku-khkh-stolittia.html
(Дата звернення 07. 2018)

35. 35
Міхновський, М. Самостійна Україна [Електронний
ресурс] / Микола Міхновський. — Режим доступу :
http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/1900.mihnovskiy
(Дата звернення 07. 2018)
Микола Міхновський та світогляд сучасного
українського націоналізму [Електронний ресурс]. —
Режим доступу :
http://azov.press/ukr/mikola-mihnovs-kiy-ta-svitoglyad-
suchasnogo-ukrains-kogo-nacionalizmu
(Дата звернення 07. 2018)
Томенко, М. Мій Міхновський [Електронний ресурс] /
Микола Томенко. — Режим доступу :
https://wz.lviv.ua/far-and-near/368657-mii-mikh
(Дата звернення 07. 2018)