4. Батько його Кирило
Васильович
Винниченко, замолоду
селянин-наймит,
переїхав з села до міста
Єлисаветграда й
одружився з удовою
Євдокією Павленко, яка
від першого шлюбу
мала троє дітей: Андрія,
Марію й Василя. Від
шлюбу з Кирилом
Винниченком народився
лише Володимир.
5. По закінченні школи
Володимира віддали до
Єлисаветградської гімназії,
де він зустрівся з певними
проблемами: учителі, а за
ними й гімназисти,зустріли
хлопця насмішками. Його
українська мова, бідна
одежа викликали до нього
вороже ставлення
російських та
зрусифікованих дітей. У
свідомості Володимира
зародилася думка, що на
світі не всі люди рівні, що
світ поділений на бідних і
6. У 1900 р. Володимир склав
екстерном екзамен у
Златопільській гімназії і
вступив на юридичний
факультет Київського
університету. Навчаючись в
університеті, майбутній
письменник вів активну
революційну діяльність як
член Революційної
української партії (РУП), що
була заснована 1900 р.
харківськими студентами і
вперше проголосила гасло
боротьби за незалежну
Українську державу.
7. Початок літературної
діяльності
Перший літературний твір
В. Винниченка — оповідання
«Сила і краса» (згодом автор
змінив назву на «Краса і сила»)
з’явився восени 1902 р. на
сторінках журналу «Киевская
старина».
Наступні твори склали першу
збірку «Краса і сила» (1906), до
якої увійшли оповідання
«Заручини», «Контрасти»,
«Антрепренер Гаркун-
Задунайський», «Голота», «Біля
машини», «Мнімий господін».
8. Восени 1902 р., через виключення з числа студентів,
Володимира Винниченка позбавлено права на
відстрочення військової служби й забрано в солдати.
Проте військової служби він фактично не відбував, бо
влада, боячись революційного впливу на товаришів
військових, тримала Володимира під арештом, в
канцелярії. Але він, переодягаючись вночі в цивільне,
тікав з казарми й віддавав свій час роботі серед
київського пролетаріату. Цю діяльність було викрито,
Володимир мав бути заарештований. Довідавшись від
військових товаришів з канцелярії роти про те, що
готується арешт, Володимир Винниченко скинув
солдатську форму й емігрував до Галичини. Там він
працював у закордонних партійних організаціях і час
від часу нелегально виїздив до України. У Львові
Винниченко брав участь у виданні партійних газет «
Праця», «Селянин», писав брошури й книги на
революційні теми.
9. 1903 р. при перевозі нелегальної
літератури з Галичини до Києва на
кордоні Винниченка знов
арештовано. Як дезертир і
революціонер він був посаджений у
військову в'язницю — київську
фортецю. За пропаганду серед
війська та за дезертирство його
мали засудити до військової
каторги, а за суто політичне
«злочинство» — провіз нелегальної
літератури — він мав бути суджений
окремо. Після півторарічного
перебування у фортеці його
звільнила перша російська
революція 1905 року
(Винниченка звільнено з фортеці через проголошену
амністію). Під час ув'язнення він написав низку
літературних творів. Повість «Голота» навіть одержала
першу премію «Киевской старины».
10. У 1905 р. Винниченко повернувся під чужим
прізвищем в Україну, провадив революційну
агітацію серед селян і заробітчан Причорномор'я,
наступного року мандрував Україною, написав
низку оповідань: «На пристані», «Раб краси»,
«Уміркований та щирий», «Голод», «Малорос-
європеєць», «Ланцюг» та інші.
У 1907 р. Винниченко був знову заарештований
у Києві й посаджений в знамениту Лук'янівку
(тюрма в Києві, де перебували майже всі видатні
члени РУП). Через вісім місяців В.Винниченка
випущено. Довідавшись про те, що має бути
засуджений за свою політичну діяльність на
каторгу, Винниченко ще раз емігрував. У цей
період він написав багато творів на соціальні та
етичні теми.
14. Останні 25 років свого
життя В.Винниченко
прожив у французькому
містечку Мужен, біля
Канн, у власному
невеликому будинку. Тут
він займався
літературною творчістю і
живописом. Понад 20
його полотен
зберігаються в Інституті
літератури
ім. Т. Шевченка НАН
України.
15. Ще у 1920-х роках, перебуваючи у Франції,
В.Винниченко відчув у собі хист
художника.
В Україні Володимир Кирилович
живописом ніколи не займався. Картини,
написані переважно олійними фарбами
(портрети, натюрморти, пейзажі), за життя
Винниченка перебували в його приватній
колекції. І ось після тривалого зберігання
у Нью-Йорку за заповітом Розалії
Виннниченко, дружини письменника,
малярську спадщину нашого земляка
передано в Україну назавжди. Серед робіт
є кілька портретів, присвячених коханій
дружині Розі. Саме вона наполягала на
передачі цінного архіву в Україну.
16. Писав Володимир Кирилович переважно
пейзажі, як правило, аквареллю, менше - олією.
Інколи брався за портрети.
20. Під час війни
В.К.Винниченко не
мав змоги виїхати з
департаменту Альп і
під постійною
загрозою арешту та
депортації німцями
допомагав, як міг, тим,
що ховались від
німецьких окупантів.