Україна здавна бореться за свою незалежність. Під час масових репресій та утисків наш народ довів, що немає нічого важливішого, ніж відчуття свободи й розуміння власної ідентичності. У ХХ столітті Україна переживала найогидніший період знецінення культури: насадження ідей соцреалізму, заборону висловлювати свою думку та обмеження у використанні рідної мови чи демонстрації того, що стосується власної нації. Та запорукою невмирущості стародавньої української нації і її мови завжди були небайдужі люди – борці за право на рідну мову в Україні. Про них зараз і піде мова.
3. Кождий нарід, хоть би дикий,
Любить свій родинний край,
Любить отцівські язики.
Свою мову і звичай…
Мильший єму край родимий,
Мильший отців тісний кут,
Як багатий світ ізмінний,
Где з золотих кубків п’ють…
Антін Могильницький
«Рідна мова» (уривок)
4. Рідна мова, рідна мова!
Мов замер без тебе я!
Тільки вчую: рідне слово
Обізвалось, мов сім’я;
Обізвався батько рідний,
Що умер за козаків;
Мов народ, учулось, бідний
Застогнав із-під ляхів!
Амвросій Метлинський
«Рідна мова» (уривок)
5. Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Тілько камінь має.
Як ту мову мож забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила?
Сидір Воробкевич
«Рідна мова» (уривок)
6. О рідна мово ти моя,
Як любо ти звучиш!
Аж серце б’єсь, аж кров ґуля, –
Надії додаєш!..
Твій гарний, чародійний звук
І думні чола гне,
Мов сила теплих неньки рук,
І так, мов жар, пливе…
Я так пишаюся тобов,
Мов пан усіх світів, –
Ти і життя моє, й любов,
І спомин ранніх снів!..
Ні звук струни, ні солов’я
Так любо не пливуть:
Як рідне слово вчую я,
З очей аж сльози йдуть…
І думкою літаю там,
Де ще малим гуляв,
Де гнавсь до щастя райських брам,
В рожевім сні витав…
І так здаєсь мені, немов
Знов ненечка пестить,
А батько гладить мя руков
І чесно жити вчить…
Іларіон Грабович «Рідна мова»
7. Одним з найбільших скарбів,
які успадковує кожний народ
від своїх предків,
є незаперечно його рідна
мова. Мова ця – то дзеркало
душі народу, то святиня,
з котрою зв’язана не тільки
минувшість, але і будучність
народу, і його повага в світі.
Михайло Подолинський
8. ***
Як довго ждали ми своєї волі слова,
І ось воно співа, бринить.
Бринить-співає наша мова.
Чарує, тішить і п’янить.
Як довго ждали ми… Уклін чолом народу,
Що рідну мову нам зберіг.
Зберіг в таку страшну негоду,
Коли він сам стоять не міг.
Олександр Олесь
9. Як веселонька блискуча,
Переливна, миготюча,
По моїй країні милій
Мова дивная дзвенить,
В казці, в пісні легкокрилій,
В юних спогадах ідилій,
Мов струмочок, стугонить.
Сонцем ясним, холодочком,
Камінцями, корінцями
Поміж ніжних пишних трав
Ллється, котиться струмочком
І в своїм огнистім плесі,
Ніби в світлім піднебессі,
Одбиває, одпливає
Міліонами прояв.
Знову мову колискову
Вчує страдник і бідар,
Як до неї шану має,
Як повік її приймає
За найвищий божий дар.
Григорій Чупринка «Найвищий дар»
10. Могутність мови – це духовна
могутність народу. Народ дає мові
силу й красу. Він сам у піснях
творить зразки неперевершеної
поезії, а його генії й таланти
високо підносять авторитет
рідного слова, вплітаючи у вінок
своєї і світової культури
найпишніші троянди.
Микита Шумило
11. Степ навсібіч безберегий,
Простір – на тисячі літ!
Всі, в цей чорнозем полеглі, –
мій неперервний рід.
Відкрито усе – до основи...
Крізь віки проглядає Дніпро-сивочуб.
Простору й далечі мова! –
На всю Україну чуть.
Іван Сокульський
12. Натягну я думу тятивою
На своєї віри впертий лук,
Щоб стрілою вилетіло слово,
Вціливши у кублище гадюк.
Вдарю з свистом в спокої смердючі,
Розшумлю застиглії світи!
Спопеляться кублища гадючі,
Ненажерна гусінь облетить,
І тоді, повстанеш, промениста,
З місяцем в розплетеній косі,
Ти – єдина, непорочна, чиста
У своїй незайманій красі.
Княгине заворожена! Ще трошки –
І підросте малий Котигорошко!
Лесь Танюк «Сонет»