3. Народився 18 грудня 1921 року.
Після звільнення Недайводи Микола Карпович був
призваний в армію. Це сталося 6 травня 1944 року.
Службу розпочинав в Дніпропетровську, в запасному
полку. З 10 липня 1944 року був на фронті кулеметником.
Бойове хрещення відбулося в Варшаві. Потім був Берлін, де
отримав поранення. Після Перемоги Микола Карпович
служив в Дрездені. І лише в 1946 році демобілізувався.
Микола Карпович не любить згадувати війну. Але
нагороди красномовно говорять про його солдатську долю. За
рік війни він нагороджений двома орденами “Червоної Зірки”,
орденом “Вітчизняної війни”, а також медалями “За
звільнення Варшави”, “ За взяття Берліну”, “За перемогу
над Німеччиною”. Микола Карпович має 7 подяк від
І. В. Сталіна, а також 11 ювілейних нагород.

5. Народився в1924 році в с. Тернуватка.
В армію призвали в 1944 році в березні місяці. Спочатку
в м. Харкові проходив навчання, а потім воював в 904 полку,
рядовим. Служив в третьому Балтійському фронті.
Визволяв Латвію, штурмував Кенігзберг. Був поранений.
Після лікування був в 16 полку 102 дивізії. Інвалід 2 групи.
Нагороджений орденами та медалями: “Орден
Вітчизняної війни І ступеня”, “40 років Збройних сил СРСР”,
“50 років Перемоги в Великій Вітчизняній війні”, “40 років
Перемоги в Великій Вітчизняній війні”, “60 років Збройних
сил СРСР”, “За Перемогу над Німеччиною”, “50 років
визволення України”

7. Народився в Миколаївській області в 1923 році.
Але теж встиг ковтнути солдатського лиха-щастя, бо в
відомій Ясско-Кишинівській операції отримав тяжке
поранення. Потім знову фронт. Перемогу зустрів на курсах
молодших лейтенантів 27 армії в Австрії.
Повернувся додому. В пошуках роботи приїхав до
Кривого Рогу. На шахті зустрів своє кохання, нашу землячку,
чарівну Ганну Костянтинівну. Одружилися в 1953 році.
І сила кохання була такою великою, що її село стало рідним і
для Івана Івановича. З 1957 року проживали на Терноватці.
Виростили сина Григорія, мають 2 онуків.
Нагороджений орденами “Великої Вітчизняної війни
І ступеня” і медалями: “40 років Перемоги в Великій
Вітчизняній війні”, “60 років Збройних сил СРСР”, “50 років
визволення України”, “40 років Збройних сил СРСР”.

9. Народився 27 вересня 1920 року в с. гачка Криворізького
району Дніпропетровської області.
1 жовтня 1940 року був призваний на дійсну службу у війська
НКВД м. Рошаль, згодом став кулеметником.
На початку війни обороняв Москву, у складі 69 Армії на
Північно-Кавказькому фронті обороняв Кавказ. Під Грозним
отримав перше поранення. Після одужання попав на фронт у
4 Український. Звільняв Запорозьку область, Варшаву. Потім
потрапив на І Білоруський фронт.
У складі 69 Армії 117 гвардійської стрілкової дивізії приймав
участь у взятті Берліна. В Берліні був поранений. Залишався в
Германії, в Берліні до 1946 року. У травні 1946 року повернувся
додому. Має нагороди – орден Червоної зірки і Вітчизняної війни,
медаль “За відвагу”.
Після війни працював головою сільської ради с. Недайвода.
Потім головою колгоспу с. Іванівки (“Гейківський”), головою сільпо,
заступником голови радгоспу “Гвардієць”.

11. Народився 12 липня 1930 року в с. Сусня Дубровського
району Брянської області.
Знайомство з фашистами почалося в 1941 році. Одного
чудового літнього дня, коли пас корів з товаришами, налетіли
німецькі літаки “рами”, почали бомбардувати село. Коли німці
захопили село, в лісі зібралися жителі, які хотіли мстити
загарбникам. Так виник партизанський загін, командував яким
його дядько, Бородянський М. М. Сім'ю Сергія Івановича
заарештували по доносу поліцая. Сергія викупила у поліцаїв тітка
за пляшку горілки. Так він потрапив до партизанського загону.
Дванадцятирічний хлопчик не визивав підозри, тому Сергій
виконував завдання, які не могли виконати дорослі. Після
визволення Брянщини у 1943 – 1944 рр. в с. Сільце організували
ФЗО. Туди й пішов навчатися юний партизан. Потім потрапив
на бронетанковий завод. 2 роки був в Германії. Був призваний в
армію. Після армії повернувся на рідний завод. Наполегливо
працював, тому і нагороди післявоєнні має.

13. Народився в 1917 році.
Так сталося життя, що дуже рано залишився сиротою, батько
помер у 1921 році, мати – у 1924 році. Семирічного хлопчика взяли на
виховання завсім чужі люди. Дуже рано почав працювати на шахті. В
армію потрапив у 1937році. Служба проходила в прикордонних військах
на кордоні з Польщею.
Перше “бойове хрещення” 1940 році повинен був при визволенні
західної України, в 1939 році 17 вересня отримав перше поранення.
В 1940 році повинен був демобілізуватись, й повернутися додому, але на
початку 1940 року вийшов наказ про затримання ще на рік
прикордонників 1937 року призову.
А потім почалася війна і Федору Федоровичу прийшлось бути
солдатом до листопада 1945 року.
Багато тяжких хвилин пережив у роки війни. Воював на
Ленінградському фронті. 16 січня при прориві блокади був поранений.
Війну закінчив і зустрів Перемогу під Прагою у Чехословаччині. За ратні
подвиги був нагороджений орденами “Червоної Зірки” і “Вітчизняної
війни” та медалями “За оборону Ленінграда”, “За відвагу”, “За перемогу
над Німеччиною”. Після війни працював комбайнером, бригадиром
польової бригади.

15. Народився 19 серпня 1927 року в с. Петрово
Кіровоградської області. З перших днів війни був на фронті,
дописавши собі рік до повноліття. Пройшов усю війну,
дійшовши до Берліна (Німеччина) ад’ютантом.
Під час війни був і солдатом, і поваром, і медбратом.
Нагороджений відзнаками та медалями.
По закінченню бойових дій приймав участь у благоустрої
міста Берліна, забезпеченні продовольчими товарами
місцевого населення.
З політичних міркувань потрапив під слідство. Відбував
7 років на лісоповалі, згодом потрапив під амністію.
Повернувся на Батьківщину.
У 2011 році отримав звання підполковника.

17. Народився 19 серпня 1927 року в с. Терноватка
Софієвського району Дніпропетровської області.
Призвали на фронт у 1944 році. У 1945 році був у складі
прожекторної частини. Освітлювали парад на честь
Перемоги. Після війни – авіаційна частина 721 технічний
батальйон м. Боровськ Калужської обл., потім – м. Клин,
Московської області, заправляв літаки.
В листопаді 1951 року повернувся додому. До 1960 року
працював на Лозуватському цегляному заводі. На ЦГЗК
пропрацював 14 року грузчиком. На заслужений відпочинок
пішов з ДБК в 1987 році.
Має нагороди: медаль “За Победу над Германией”,
“30 лет Советской Армии и Флота”, “За доблестный труд”,
“20 лет Победы Великой Отечественной Войне”, “50 лет
Победы в ВОВ”, “Ветеран труда”.

19. Народився 22 червня 1908 року в с. Лозуватка
Криворізького району Дніпропетровської області.
В цьому ж селі, будучи дев'ятирічним хлопчиком,
закінчив три класи церковно-приходської школи.
В 1930 році одним з перших вступив в колгосп, в якому
працював аж до початку війни. В 1941 році по
першій мобілізації добровольцем пішов на фронт. Воював
на ІІІ Українському фронті. В Венгрії, під час обстрілу
з гармат, прикрив своїм тілом командира взводу, а сам
отримав два тяжкі поранення. Ще одне поранення
отримав в Карпатах. Перемогу зустрів в Австрії під
Веною.
Після війни працював у колгоспі огородником, бо
дуже любив роботу на землі.

21. Народився 24 травня 1924 року.
Свою воєнну біографію розпочав в жовтні 1943 року в
с. Новоіванівка Криворізького району Дніпропетровської області.
Коли наші війська вийшли вже на підступи до Кривого Рогу.
Воював на ІІІ Українському фронті. З боями пройшов
всю Україну, Болгарію. Свято Перемоги зустрів в Болгарії.
Ніколи не забути йому як зустрічали визволителів мешканці
міст і сіл Болгарії, як проходили наші війська через утворені
“живі”, пишні ворота з гілок сосни, на яких ясніли такі
дорогі, від щирого серця, слова: “Хай живе Червона Армія!”
А всюди на вулицях було стільки людей, які плакали і
сміялися від радості, вітали наших бійців.
Демобілізувався Григорій Олександрович у 1947 році. За
свої бойові заслуги має такі нагороди: “Орден Червоного
Прапору”, медалі “Вітчизняної війни”, “50 років Перемоги”,
“Знак пошани”

23. Народився в 1925 році.
Почав війну в Севастополі дев'ятнадцятирічним
юнаком у складі 140-ого артилерійського дивізіону. Потім
воював у Кореї, Манчжурії. Закінчив війну після госпіталю
на Далекому Сході.
Чимало є бойових нагород, в т. ч. медаль “За перемогу
над Японією”

25. Народився 12 лютого 1925 року в с. Недайводі.
На фронт Петро Гнатович пішов в 1943 році. Після
тяжких кровопролитних боїв на території Недайводи,
частини Радянської Армії відступали. Разом з ними пішов
і Петро Гнатович. В П'ятихатках знайшов польовий
військкомат і був призваний на дійсну службу. Прийняв
присягу в с. Чічіліовці Кіровоградської області. І через
місяць перебування в учбовому батальйоні був
направлений на фронт. Перше бойове хрещення пройшов
під Кривим Рогом. В с. Веселі Терни отримав тяжке
поранення. Потім - військовий госпіталь, далекий
Іркутськ.
Додому повернувся в переможному 45-ому. З того часу
він працював в рідному господарстві комбайнером,
автослюсарем. З 1979 року на заслуженому відпочинку.

27. Радчук Володимир Хомович народився в Хмельницькій
області у 1913 році.
З перших днів війни був на фронті. В 1943 році, під час
боїв біля м. Шепетівки, потрапив у полон. Восени 1943 року
радянські солдати визволили полонених. Так дідусь
повернувся в своє село. Підлікувавшись, знову пішов на фронт.
Воював на Тернопільщині. В одному з боїв був
поранений, потрапив у госпіталь. Під час раптового нападу
німців дід загинув, згорів під час пожежі.