4. Епіграф:
Державу не твориться в будучині,
Державу будується нині.
Це люди — на сталь перекуті в огні,
Це люди — як брили камінні.
Олег Ольжич
«Незнаному воякові»
1935 рік
6. Із чого усе починалося...
У лютому 2014 року Росія почала
військову операцію із захоплення Криму.
16 березня нею проведено незаконний
референдум, а18 березня здійснено
анексію Криму. Одночасно відбулися акції
на півдні та сході України, керовані з Росії,
яка розпочала неоголошену війну проти
України, бо мала військову перевагу.
Антитерористична операція на сході України (АТО) тривала з 14
квітня 2014 року до 30 квітня 2018. Після АТО була введена
Операція об'єднаних сил (ООС). Україна змогла зупинити
агресора, провести президентські, парламентські та місцеві
вибори, а також звільнити значну частину окупованої території.
Від початку російської агресії ЗСУ втратили 3332 осіб, у т.ч. 938 -
небойові втрати (заява міністра оборони у травні 2018 року).
9. Дмитро Коцюбайло
Позивний "Да Вінчі". Пішов на
війну прямо з Майдану.
Йому всього лише 22 роки, та
він уже командир 1-ої
штурмової роти ДУК ПС . За
його плечима чотири роки
війни. Після важкого поранення,
недолікований, із титановою
пластиною у ключиці, знову
пішов на фронт. Бійці, навіть
набагато старші за віком, дуже
його поважають, бо, якщо
небезпека, він завжди попереду.
10. Олександр Козенко
У мирному житті був справжнім
артистом, танцівником і
хореографом. Із Олександрії.
Після Майдану став
добровольцем батальйону
"Київська Русь". Загинув від
обстрілу на блокпосту в
Чорнухіному чотири роки тому у
неповних 25 років. Після війни
мріяв працювати у козацькому
клубі "Спас" і танцювальному
клубі “Авантюрин“. Добрий,
щирий, щедрий душею, єдиний
син у матері і брат у сестри...
11. Геннадій Дощенко
Позивний "Дощ". Спочатку був
Майдан, потім – фронт.
Командир 2-ї штурмової роти 5-
го окремого батальйону ДУК
«Правий сектор».
Ця світлина – привітання коханій
дружині із днем народження, до
якого, нажаль, він не дожив.
Його поважали і любили за
розум, за вміння влучно
стріляти. Загинув під Донецьком
від кулі снайпера, прикриваючи
побратима. Син не дочекався
тата...
12. Роман Атаманюк
Позивний "Берест".
Після Майдану став до лав
"Айдару", потім воював у
батальйоні "Донбас" та 93-
ій ОМБР. Його називали
людиною від Бога і воїном
від Бога. З дитинства
виховувався патріотом.
Загинув у 25 років під
ДАПом, прикриваючи
свого побратима від міни.
Був єдиним сином у
батьків.
13. Даниїл Касьяненко
Мав лише 19 років, а за
плечима був Майдан і
війна. Козак із Запоріжжя.
Після важкої контузії знову
повернувся на фронт.
Данило завжди йшов у
перших рядах, не дивлячись
на небезпеку, першим
викликався на блокпости і
виїзди. Він став прикладом
мужності для всіх.
Під Донецьким аеропортом
на висоті "Джокер" загинув
від ворожої міни.
14. Андрій Рева
Пройшов Майдан, потім
добровольцем пішов на
фронт, щоб захищати Україну.
Після осколкового поранення
ока знову пішов воювати. Бо
хто ж, якщо не він?
4 жовтня 2014 року у 22 роки
загинув за те, щоб ми мирно
працювали, навчалися, щоб
ми жили... Матуся живе з
вічним болем у душі. Ми
повинні жити з вічною
пам'яттю про її сина-Героя.
15. Віктор Гурняк
Він загинув 19 жовтня
2014 року, рятуючи
поранених побратимів під
Щастям. Позивний "Гарт“.
Майданівець, волонтер, а
потім доброволець
"Айдару". Талановитий
журналіст і фотограф.
Величезний патріот рідної
землі.
16. Святослав та Сергій Горбенки
Це батько і син. Обидва
Герої. Тато став лікарем
Євромайдану у Києві з
перших кривавих сутичок, а
син, теж майданівець, пішов
на війну добровольцем, не
дочекавшись, коли отримає
погони лейтенанта. Був у
донецькому аеропорту разом
із побратимами від ДУК
“ПС». Загинув у 19 років,
рятуючи пораненого
товариша.
19. Сергій після поранення ще дві години прожив у госпіталі,
Святослав загинув миттєво від танкового снаряду.
У Сергія залишилося троє діток, у Святослава - батьки, у яких
він був єдиним сином...
Двоє безстрашних
кіборгів, двоє
добровольців:
Святослав Горбенко,
позивний "Скельд“, і
Сергій Андрєєв,
позивний "Каспер“.
Вони загинули удвох
чотири роки тому,
рятуючи пораненого
товариша.
Побратими
20. Кірись Олексій
Позивний "Карась". Незламний
майданівець та доброволець
батальйону "Айдар". Він кілька
годин, доки не закінчилися
набої, стримував ворогів,
прикриваючи своїх побратимів.
Отримав важке поранення,
помер дорогою до госпіталю 26
грудня 2015 року. Був
безстрашним і незламним, як і
його брат Юрій, котрий, на
щастя, залишився живим.
21. Володимир Бражник
Жив на Донбасі. Був турботливим
батьком. Коли розпочалася війна,
став допомагати українським
військовим, доставляючи їм воду,
продукти і необхідні речі,
повідомляв про розташування
позицій супротивника та настрої у
місті, навіть організував підпільну
групу, яка готувалася до власних
збройних акцій. А потім сам пішов
воювати добровольцем.
Разом із Темуром Юлдашевим
захищав Савур-могилу. Загинув під
Многопіллям, виходячи з оточення.
22. СергійЦимбал
Під час Майдану звільнився з
роботи, коли силовиків почали
залучати до розгону майданівців.
Потім пішов на фронт, хоча був
прокурором і мав бронь від війни.
За власні кошти придбав джип,
переобладнав його для потреб
фронту. Був добровольцем 25-го
батальйону територіальної оборони
"Київська Русь". Загинув 4 роки тому.
У бою під Дебальцевим закрив
собою трьох товаришів, коли у
розвідці наткнулися на засідку.
Нагороду Героя України вручили
його трирічному синочку Саші.
23. Роман Радівілов
Позивний "Гюрза“. Спочатку був
волонтером на рідній Харківщині,
а потім пішов добровольцем на
війну (в армію його не взяли
через стан здоров'я). Обороняв
Піски та ДАП, ходив у розвідку.
Був відчайдухом і сміливцем.
Після поранень знову і знову
повертався на фронт. Загинув у
бою на Світлодарській дузі, був
розстріляний прямим вогнем
крупнокаліберного міномета.
Він просив :"Поховайте мене у
вишиванці". Її йому вишила
кохана дівчина.
24. Гіоргі Саралідзе
Позивний "Гюрза Два“.
Коли йому виповнилося 14,
його батька вбили рашисти у
першій абхазькій війні.
Із початку агресії Росії
захищав Україну. Спочатку в
"Азові", потім у "Правому
секторі" і 57-мій бригаді.
Був безстрашним воїном,
нічого не боявся. Загинув під
ДАПом.
25. Олесь Черкашин
Позивний "Тарас", боєць ДУК
"Правий Сектор". Серед бійців
став справжньою легендою.
Він любив Білорусь, мріяв жити у
вільній країні. Любив й Україну,
воював за неї. Брав участь у боях
за Донецький аеропорт, у селищі
Піски, у районі міста Маріуполь.
Про нього казали, що він не мав
страху. А ще був дуже
талановитим, писав вірші та пісні.
В одному із боїв отримав важкі
поранення й помер у госпіталі.
Похований на батьківщині.
27. Дмитро Афанасьєв
Хлопчина, що був патріотом
України у своєму рідному
Краматорську тоді, коли
бути там патріотом було
дуже небезпечно. Боєць
ОУН та 93 ОМБр. Воював у
найгарячіших точках, а
загинув у Пісках під
Донецьком. Він до
останнього боровся за
життя, але не вижив. Його
мама навіть не знала, що її
син на фронті.
29. Олексій Свинаренко
Після Майдану пішов
добровольцем на фронт.
Побував в усіх гарячих
точках: Іловайськ, Оленівка,
Піски, Мар'їнка, Маріуполь,
Докучаєвськ. І все це у 20
років. Олексій пройшов
Іловайське пекло і поранений
повз три кілометри через
лінію фронту до своїх.
Дай, Боже, здоров’я Герою!
30. Степан Стефурак
Боєць ДУК ПС. Спочатку
він виборював Україну на
Майдані, а потім
добровольцем, прямо зі
студентської лави, пішов на
фронт. Тепер йому могло би
виповнитися 23, але він
назавжди залишився 19-
річним... Молодий, а вже
Герой, справжній, мужній,
відповідальний. Його
молоде життя обірвалося під
тим пекельним ДАПом.
31. Богдан Ішутін
У 18 пішов захищати Україну.
У 19 загинув під Новоайдаром
22 травня 2017 року. Солдат
44-ї бригади.
Хлопчику з Тернопілля,
де ж твої юні роки?
Птахом у небо високе
ти вслід за ними полинув.
Плачуть сестричка з братами,
верба у дворі зажурилась...
Що ж ти, війна, наробила -
світла оця дитина
вже вдалині, між світами!
Людмила Оніщенко
32. Володимир Юричко
Хлопчина-медик із добрим
серцем і світлою посмішкою.
Родом із Самбора. Після
Майдану, де отримав
поранення, пішов на фронт у
складі батальйону "Айдар".
Перед від'їздом на фронт він
написав :"Зі щитом або на
щиті!“. Спочатку був санітаром,
а потім став кулеметником ДРГ.
У одному із боїв, замінивши
побратима, загинув від кулі
снайпера у 20 років.
33. Петро Полицяк
Кіборг, позивний "Чорний“.
Обороняв ДАП до
останнього. Залишився там
пораненим заради товариша,
якого завжди прикривав у
бою: "У тебе двоє дітей, тобі
треба жити“. Закатований
кадирівцями у полоні. Про те,
що йому довелося пережити
вiд тих нелюдей, писати
неможливо...
Світлий добрий хлопчина з
гарячим серцем, навіки 22-
річний.
34. Вадим Жеребило
Спочатку був на Майдані одним із
тих, хто підпалив перший автобус
на Грушевського.
А потім був "Айдар", який одним із
перших став на захист України.
Йому був лише 21 рік.
Половину своєї першої зарплатні у
війську відправив мамі, решту —
пораненим товаришам. Поранений
відмовився покидати побратимів.
Під час бойового чергування
осколки "Граду" влучили у голову
та груди. Рідна Мена зустрічала
Героя на колінах. Матуся
залишилася без єдиного сина.
35. Максим Яровець
Навчаючись в Одеській
військовій академії, у 19
років, написав рапорт,
щоб його відправили на
фронт.
Загинув рівно два роки
тому, підірвавшись на
міні. Йому було тільки
21... Командир роти
глибинної розвідки 130-го
окремого розвідувального
батальйону.
36. Юрій Фешко
Це сталося близько
17:00 9 жовтня в
районі Світлодарської
дуги. Під час бою з
окупантами у
старшого солдата
влучила ворожа 14,5-
мілімітрова куля.
Вдома на Юру чекали
батьки, старший брат
та наречена.
Йому навіки залишилось 24 роки… На Донбасі загинув
командир відділення 7-ї роти 72-ї окремої механізованої
бригади.
39. Ільгар Багіров
Позивний "Балу". Капітан.
Мужній азербайджанець, що
понад усе любив Україну.
Став легендою ще за життя.
Коли звільняли Слов'янськ,
відібрав у сепаратистів машину і
прикрасив її власним позивним.
Його позивний носив і блокпост
під Дебальцевим, який Герой
відбив, сівши в танк і
спрямувавши його на ворогів. У
останньому бою під
Дебальцевим підірвав гранатою
себе та ворогів, які його оточили.
Донечка Євгенія не вірить, що
більше не побачить татка.
40. Максим Шаповал
Генерал-майор, на прикладі якого
виховуватимуться нові покоління
української розвідки.
Був учасником найбільш важких
боїв 2014–15 років: на чолі
окремого загону спеціального
призначення воював у самому
пеклі Донецького аеропорту, брав
участь у боях за Савур-Могилу.
Загинув внаслідок
терористичного акту,
спланованого російськими
спецслужбами. Тепер мав би 40
років.
41. Євген Сарнавський
Позивний "Юджин". Він вже
ніколи не матиме своїх 29 років. І
не побачить сина, що народився
по його смерті. Людина-легенда,
сапер, що врятував тисячі
людських життів. Встановлені і
заміновані ним українські прапори
терористи й не намагалися
знімати. Він пробивав дорогу
життя під Авдіївкою у криваву
зиму 2017 року для підвезення
боєприпасів, палива, їжі для
наших бійців. Йти на будь-яке
завдання під його командуванням
не відмовлявся ніхто, бо знали, що
цій людині все під силу.
42. Ігор Брановицький
Кіборг. "Синку, усміхайся
частіше, у тебе посмішка
ангела", – говорила йому мама.
"Він став для нас усіх ангелом-
охоронцем", – говорили
кіборги. "Я – кулеметник", –
сказав він ворогам, щоб
прийняти на себе головний
удар. Завдяки його жертовному
подвигові залишились живими
ті, хто з-під завалів ДАПу
потрапив у полон до нелюдів.
43. Аніщенко Олександр
Був заступником начальника
відділу Центру спеціальних
операцій «Альфа», найкращим
снайпером України. За відмову
стріляти у протестувальників на
Майдані був змушений написати
рапорт на звільнення. У бою під
Слов'янськом, вже маючи кілька
кульових поранень, прикривав
своїх бойових товаришів, які
потрапили у засідку. Коли став
затягувати у БТР поранених,
побачив, що на машину
наведений гранатомет. І тоді він
вискочив, закривши собою
техніку з людьми. Герой України.
44. Голий Віктор
Солдат 42-го батальйону "Рух
Опору“. Під Дебальцевим
прикривав відхід колони
української військової техніки
та ціною власного життя
врятував своїх бойових
побратимів.
5-річний син Мирослав буде
бачити тата лише на фото...
45. Олександр Лавренко
Його ім'я уже стало
легендою. У бою під
Пісками командир
танку та його екіпаж
знищили ворожий
блокпост, а коли танк
був оточений
ворогами, молодий
командир підірвав
себе.
46. Сергій Колодій
Капітан. Загинув рівно
чотири роки тому.
Визволяючи з оточення
побратимів під ДАПом, на
своїй БМП один вступив у
нерівний бій з російськими
танками. Ціною власного
життя врятував від полону і
смерті 20 солдатів.
Посмертно нагороджений
званням Героя України.
47. Присяжнюк Іван
Старший прапорщик, Могилів-
Подільський прикордонний
загін. Багаторазовий чемпіон
України із веслування на 1000 і
5000 м, майстер спорту, член
національної збірної України.
Загинув 07.08.2014 р. Колона
була розстріляна "Градами" за
три кілометри від смт.
Єсаулівка Луганської обл.
Нагороджений орденом "За
мужність" третього ступеня
(посмертно).
48. Позивний "Крава“. У складі
славної 95-ої ДШБ обороняв
Донецький аеропорт.
Після демобілізації пішов
служити до ДУК ПС. У
останньому бою він врятував 15
побратимів. На таких, як він,
тримається Україна. Тому, що
любив справедливість і був
незламним.
Навіть після найважчих поранень повертався на фронт.
З останнього бою в Авдіївці не судилося повернутися...
В останню путь його проводжав весь рідний Гайсин.
Сергій Кравченко
49. Микола Сипченко
Доброволець. Зенітник.
Сержант ЗСУ 42 БТрО "Рух
Опору". Народився 5
вересня 1968 року. Загинув
28.08.2014 у бою під
Дебальцевим. Прикривав
відхід колони з-під
обстрілу. Нагороджений
орденом «За мужність» III
ступеня.
50. Майборода Сергій
Солдат, стрілець-помічник
гранатометника 30-ї окремої
механізованої бригади.
Загинув 11.08.2014 року під час
обстрілу позицій терористами біля
села Степанівка на Донеччині.
Залишилися дружина та двоє
маленьких дітей. Був добрим,
чуйним, порядним. Дуже любив
тварин, підгодовував і лікував
безпритульних собак. Мріяв стати
пожежником. За особисту мужність
і героїзм нагороджений орденом "За
мужність" третього ступеня.
51. Владислав Файфура
Старший лейтенант 80-ої ДШБ. Тепер би
було 36 років...
Він разом із побратимами на трьох БТР
їхав на допомогу айдарівцям, що
потрапили у засідку. Хлопців врятували,
але куля снайпера потрапила Владиславу
у шию. Його синочку 5 років.
Ой, скільки ж вас загинуло під Щастям,
безмежно юних, вічно молодих!..
Життя своє за нас усіх віддавши,
себе, на жаль, для нас не вберегли...
Людмила Оніщенко
52. Михайло Горянов
У нього була висока
чиновницька посада та бронь від
війни. Але, залишивши сім'ю,
благополуччя, пішов воювати.
Спочатку їздив на фронт, як
волонтер, а після загибелі
товариша сам став воїном.
Командир групи спеціальних
операцій 73 морського центру
спецпризначення ВМС України.
У бою під Чермаликом
Донецької області, давши наказ
підлеглим відходити, залишився
сам на сам з ворогами.
53. Дмитро Гончаренко
Волонтер із Василькова.
Потрапив у полон до ворогів в
окупованому Сєвєродонецьку.
Він витримав дводобові тортури,
але нікого не видав.
Зв'язаного колючим дротом, із
простреленою головою терористи
кинули його до Сіверського
Дінця. Рідні довго не знали долі
свого Дмитрика. Двоє дітей
чекали на тата. Навесні 2018-го,
через чотири роки,він повернувся
додому. Назавжди 28-річним.
Незламним і нескореним.
54. Михайло Драпатий
Командир 58-ої бригади.
Справжній Герой. Це він керував
тією БМП, що, як вихор,
прорвалася через барикади у
Маріуполі в буремному 2014-му.
Це він, зберігши і людей, і
техніку, три дні виводив наших
бійців з Ізваринського котла,
пройшовши 160 км під
безперервними обстрілами
замінованими територіями.
Лицар орденів Богдана
Хмельницького та «Народний
Герой України».
55. Олександр Порхун
Герой України, командир 13-го
батальйону славної 95-ої
бригади. У важкому бою із двома
ротами псковських десантників
під Савур-могилою його група
взяла блокпост. Наступного дня
отримав складну контузію, але
продовжував керувати боєм.
Брав участь у визволенні
Слов'янська та Краматорська,
пройшов пекло ДАПу .
Здійснював разом зі своєю
бригадою найдовший в історії
рейд тилами противника.
Захищає Вітчизну і зараз.
56. Валерій Чибінєєв
Командир роти снайперів 79-ої
бригади. Ще у школі-інтернаті
мріяв стати військовим. Закінчив
Запорізький військовий ліцей та
Одеську академію сухопутних
військ. Із перших днів війни став
на захист України. Обороняв
Ізварине, ДАП, Авдіївку. В
одному бою знищив 12 ворогів, в
іншому врятував із підбитого
танку трьох поранених товаришів,
у третьому, отримавши
поранення, продовжував керувати
боєм. Вважає звання Героя не
тільки своєю заслугою, а ще й
подвигом усіх бійців.
57. Олександр Чалапчій
Втратив на фронті обидві ноги,
та продовжує займатися
улюбленою справою і допомагає
тим, кому так само довелося стати
на протези.
І сила духу, мов у Прометея,
й душа незламна, немов зі сталі.
Твій усміх щирий – то нам відрада.
Тобі спасибі, що нас тримаєш,
своєї сили даєш й відваги.
Людмила Оніщенко
58. Юрій Дмитренко
54-й розвідбатальйон.
Підірвався на міні, рятуючи
поранених побратимів,
втратив ногу. Але не
зламався! Тепер йому під
силу штанга, велосипед,
бігова доріжка, гребля, м'яч!
Має велике бажання
повернутися знову на фронт.
Нескорений!
59. Вадим Амиров
Позивний "Вадос“.
Із міста Балта, командир
відділення, кулеметник
славетної бригади ЗСУ.
У нього мати та батько.
Цей справжній чоловік,
виховує двох маленьких
діточок, але це не заважає
йому боронити нашу
країну.
62. Владислав Ковальов
Майданівець, лікар-хірург,
доброволець батальйону
«Херсон» (позивний «Док»).
Геніальний лікар. Під
обстрілами виконував
найскладніші операції,
рятуючи бійців. Героїчно
загинув під Іловайськом,
коли разом із побратимами
виходив з оточення так
званим “зеленим
коридором”. Владиславу
було лише 30 років.
63. Андрій і Роман Собки
До війни Андрій Собко працював
онкохірургом, менший брат Роман -
дитячим анестезіологом. Вони ще
на Майдані рятували людей, у
жовтні 2014 добровольцями пішли
на фронт. Працювали під ДАПом,
Пісками, Водяним. Спочатку у
мобільній бригаді, потім у
Селидівській лікарні, у 66
військовому госпіталі. За рік
провели понад 550 операцій,
врятували 400 життів. Навіть свою
кров переливали воїнам. Тепер
вони знову рятують онкохворих у
рідному Львові.
64. Олена Мосійчук
Позивний "Мальок“. Польовий
хірург "Азову“, вправний лікар,
яка врятувала на передовій
більше 100 бійців. Водночас –
це мужній воїн, бо пройшла
Іловайськ, Мар'їнку, Сніжне,
Широкине, Маріуполь,
Саханку, Заїченко, Гранітне,
отримала три контузії.
Вона ніжна, тендітна, красива.
Зараз навчається в університеті
ім. Черняхівського. Виховує
синочка.
65. Валентина Фролова
Медсестра 61-го
мобільного
госпіталю. Вона
бореться за життя
захисників рідної
землі.
Тендітна, красива,
жіночна... На її
рахунку сотні
врятованих бійців.
Найбільше їй
запам’яталося пекло
Іловайського котла.
67. Олена Білозірська
Виросла у Києві в сім'ї
інженерів. Отримала вищу
гуманітарну освіту, 10
років працювала
журналістом і
правозахисником. Зараз на
фронті, служить разом із
чоловіком уже два роки.
Вважає, що бути на фронті
– ідеальний варіант для
подружжя, де вони разом
переборюють страхи,
ризики. Єдина дитина у
батьків, вони дуже
переживають за неї, але
підтримують.
68. Аліна Михайлова
Армія SOS Дніпро.
Боєць Першої
окремої Штурмової
Роти ДУК Правий
Сектор. Зараз
проходить курси з
тактичної медицини.
Разом із
добровольцями
долає фронтові
перешкоди.
69. Олеся Бакланова
Боєць 92-ої ОМБР,
19 років, родом із
Луганщини.
Загинула в районі шахти
Бутівка 10 жовтня 2018
року. Воювати почала із
18 років, коли підписала
контракт. У день загибелі
написала рапорт про те,
щоб дозволили поїхати
здати сесію у вузі...
70.
71.
72. Інформаційні джерела
1. https://www.youtube.com/watch?v=7tlFLDXvYJU&t=3s (Святослав
Вакарчук, «Мить»)
2. https://www.youtube.com/watch?v=n8wLN79Ii5Q (Пісня Юлії
Донченко – співачка MAXIMA – "100 бійців")
3. https://www.youtube.com/watch?v=_8GpaOfTuNU (Пікардійська
терція, «Пливе кача по Тисині...»)
4. https://www.youtube.com/watch?v=mQr0cPJkXSo (Тартак, «Ніхто крім
нас», АТО версія)
5. https://www.youtube.com/watch?v=_A-f8idpJdU (лідер гурту
«Антитіла» Тарас Тополя, «Не сумуй»)
6. https://www.facebook.com/groups/onischenko.ludmila/
7. https://www.facebook.com/dialog.dialogua/
8. https://ua.112.ua/ato/vid-pochatku-boiovykh-dii-na-donbasi-zahynuly-
3332-viiskovosluzhbovtsiv-zsu-poltorak-444711.html
9. http://turka-ua.net/publ/2-1-0-347#.W8jrzxFg
10. http://uk.wikipedia.org/wiki
