3. Учасник Великої Вітчизняної
війни з її першого дня. Воював
на Південному, а пізніше - на
Степовому фронті. Літав на
іменному літаку «Саратовський
Волгарь».
Командир ескадрильї 247-го
винищувального авіаційного
полку (203-а винищувальна
авіаційна дивізія, 1-й штурмовий
авіаційний корпус, 5-а повітряна
армія, Степовий фронт) капітан
Іван Базаров до серпня 1943
року здійснив 342 успішних
бойових вильотів, у 69
повітряних боях збив 12 ворожих
літаків.
5. Уламки від підбитого
літака Героя Радянського
Союзу Іван Федорович
Базарова повідомляють
як загинув льотчик-
винищувач.
У передостанньому листі
сестрі він писав: «Вилітаю
в бій за визволення
України». І ось уже кілька
років село має назву
Базарове.
7. Народився 28.08. 1909 року в
Саратовській області. Закінчив
вищу сільськогосподарську
школу. Працював
зоотехніком, редагував
районну газету. З липня 1942
року – учасник радянсько-
фінської війни. Начальник
розвідки 131-го гвардійського
артполку 62-ї гвардійської
стрілецької дивізії. Першим
форсував Дніпро в районі
Кіровоградської обл.
8. Уміло організував розвідку на підступах до Кривого
Рогу. Загинув 30.10.1943 року під час наступу на
підступах до с. Лозуватка.
22.02.1944 року. присвоєно звання
Героя Радянського Союзу – посмертно)
9. Герою Советского Союза Степану Кузьмичу Остапенко посвящается
Никто не забыт и ничто не забыто –
Слова эти в сердце твоем и моем.
Героя судьба перед нами открыта,
И в память о нем эту песню споем.
Любил он бескрайние степи и Волгу
С гудками судов, вереницей плотов.
С мальчишеских лет шел прямою дорогой
К труду и походам всегда был готов.
И думал, что в жизни за все он в ответе,
Что нужен он людям, родной стороне.
Оставив свой дом и работу в газете,
Бесстрашным разведчиком стал на войне.
Отчаянный натиск врага отражая,
Остапенко вызвал огонь на себя,
Чтоб наши бойцы высоту удержали,
Шли дальше, на запад, фашистов громя.
Бессмертен герой. Он войдет с нами вместе
И в завтрашний день, и в двухтысячный год.
Пусть в наших делах, и в поступках, и в песне
Его беспокойная юность живет.
10. Біла
Катерина Семенівна
(1921 – 2011рр.)
Спогадами про свою маму
поділилася Музичко Раїса Миколаївна.
Її мама під час війни ходила через
лінію фронту (1943р.) та між селами
Лозуватка та Недайвода і її вагітну ніхто
не зупиняв. Вони з подругою носили
табак радянським солдатам, а від них
приносили листівки. Потім
розклеювали їх у селі.
Розказувала, що коли німці почали
відступати, все гуло кругом. А потім
враз стало тихо. Тоді стало чути крики
«ура». В село вступили радянські
війська.
11. Нарижкін
Дмитро Григорович
(1923- 1982)
Пережив голод 1932-1933 років. Потім
війна… Вона розпочалася, коли йому
виповнилося 18 років. Пережив хлопець
окупацію, на власні очі бачив грабежі
фашистів, розстріли, катування, чув крики
людей, які горіли у полум’ї пожеж. Коли
прийшли радянські війська, спочатку рив
окопи, потім пішов на фронт. Сміливо
відбивав атаки ворога, визволяв від
окупантів населені пункти, в одному з боїв
важко поранений. Лікувався у госпіталі
цілий рік. Тому близькі люди та рідні
думали, що він помер або пропав безвісти.
А він залишався живий.
12. Дудко Ольга
Василівна
Народилася у 1931році:
- Мені йшов 13 рік, коли
розпочалася війна,
проживала тоді по вулиці 8
Березня.
Пам'ятає як наступали
німці, стріляли гармати,їздили
по селу танки і палили хати.
Як молоді люди, ризикуючи
власним життям, допомагали
переховувати радянських воїнів
та переправляли їх із села
Лозуватки до села Реєво-
Олександрівка
13. Крикун (Біла) Ганна
Степанівна
Народилася 1931 року. Є корінною
жителькою села Лозуватка.
Дівчинці було лише 12 років ,як доля
забрала матір, і залишала її одну з
сестрами і братами у боротьбі за життя.
На початку війни Ганна проживала по
вулиці Широка. Саме на цьому місці німці
дуже часто бомбардували село. Невдовзі
діти лишилися і без батька,бо той пішов
на війну, захищаючи рідну землю від
фашистських загарбників.
14. Шкуропат Василь
Никонович
Народився 15 грудня 1911року.
Коли почалася Велика
вітчизняна війна, він проходив
службу в армії, тому з перших днів
був на передовій.
З жовтня 1943 року по липень
1944 року служив у 333
стрілецькому полку станковим
кулеметником.
Брав участь у визволенні рідного
села Лозуватки. Був двічі
поранений.
Помер 13 травня 1985року.
15. Сахно
Марія Михайлівна
(1930-2012рр)
Марія Михайлівна згадує про
вражаючу мужність жителів села.
Під час наступу на село, що був
ранньою весною, всіх жінок та дітей
зачинили в погребі. Сніг танув дуже швидко,
почало затоплювати погріб , всім жінкам
довелося саджати дітей на плечі, бо води
було майже по шию.
Вже на кінець війни, коли сім’я Марії
Михайлівни повернулася в село після
евакуації, вони були в жахітті від
побаченого: все те, що вони будували, вся
їхня праця була зрівняна з землею
безжалісним бомбардуванням.
16. Лазоренко Ганна
Григорівна
Народилася 14 серпня 1929 року в с.
Лозуватка. Їй було 12 років, коли
почалася Велика Вітчизняна війна.
Пам’ятає, як дівчинка-партизанка ,її
ровесниця, ризикуючи власним життям
передавала інформацію нашим воїнам
по рації під час визволення Лозуватки.
З визволителів пам’ятає
односельця Сушка, який першим
сповістив її родину про звільнення
рідного села.
