Download to read offline
More Related Content
Similar to освітня практика керівники
освітня практика керівники
- 1. Ольга Рудіна, проректор з наукової роботи Луганського обласного інституту післядипломної педагогічної роботи, кандидат педагогічних наук, доцент
- 2. Стратегічна мета інноваційних навчальнихзакладів Полягає : у гармонійному розвитку всіх сутнісних фізичних і духовних сил, здібностей, обдаровань дитячої особистості; у забезпеченні оптимального прикладання цих сил в умовах інформаційного суспільства; у формуванні внутрішньої інтелектуально- моральної свободи школярів
- 3. Зміст навчально-виховного процесу інноваційнихнавчальних закладів Основи культури – культура духовних потреб, соціально значимі духовні цінності, основні уявлення про мораль та право, сутність мистецтва, ознайомлення з кращими витворами мистецтва з метою розвитку власної творчості вихованців та орієнтації їх на соціально значиму життєдіяльность Природничо-наукові знання про сутність розвитку світу та людства з метою забезпечення розвитку інтелекту і сприяння винахідництву та формуванню потреби наукового пізнання природних явищ у цілому Різні види навчальної та науково-пізнавальної діяльності з метою формування навичок високого мислення, що сприяє особистісній конкурентоспроможності вихованців на світовому ринку праці в умовах глобалізованого світу ХХІ століття
- 4. Освітня практика інноваційного навчальногозакладу формує духовні запити учнів; узагальнює наукові знання; презентує способи пізнання й перетворення світу; розкриває шляхи та форми задоволення матеріальних і духовних потреб; забезпечує інтелектуальний та емоційно-вольовий розвиток; сприяє збереженню та зміцненню психічного і фізичного здоров’я.
- 5. Освітня практика якнаукове поняття Освітня практика – соціально-культурний феномен, який існує і розвивається в певній соціокультурній ситуації відповідно до законів розвитку суспільства, законів функціонування соціальних систем, принципів інноваційності; характеризується цілісністю та єдністю, має специфічні характеристики; представлений досвідом певної системи освіти та конкретних освітніх установ; презентує колективну або індивідуальну інноваційну соціально-педагогічну сутність освітньої діяльності та її концептуальну ідею
- 6. Вимоги до побудовимоделі навчально- виховного процесу як освітньої практики Будується відповідно до основної схеми логіки навчально- виховного процесу і являє собою теоретичне обґрунтування практичної діяльності навчального закладу як освітньої практики відповідно до цілепокладання Є прогностичною, достовірно наближеною до умов навчально-виховного процесу конкретного навчального закладу, сприяє представленню бажаних результатів розвитку особистості у вигляді її ціннісних орієнтацій, навичок високого мислення, комплексу знань про науково- природничу картину світу Враховує варіативність педагогічних технологій Може мати декілька рівнів
- 7. Моделі освітніх практик М. Поташник та А. Моїсеєв у статті «Качество образования в разных образовательных практиках» (1999) вперше зробили спробу систематизації інноваційних освітніх практик та описали вісім варіантів моделей. Виходячи з такого компонента системи навчально- виховного процесу, як цілепокладання, моделі мають такий зміст.
- 8. Когнітивна модель Передбачає,що учні опановують знання, вміння та навички, які будуть позначені оцінками різної ваги. Ця модель може бути як особистісно відчуженою, так і особистісно орієнтованою, залежно від того, в межах якої концептуальної парадигми вона реалізується як педагогічна система, і ще більше від того, в межах якої парадигми працює вчитель або весь педагогічний колектив школи. Пріоритетним виступає навчання, а розвиток особистості школяра, його духовне становлення та вдосконалення найчастіше лише декларуються.
- 9. Емоційно-ціннісна модель Передбачаєстворення комфортних умов для життєдіяльності школярів у класному та шкільному колективах. Результати оцінюються за ступенем задоволеності дитини взаємодією з педагогами у спеціально організованому комфортному середовищі. Пріоритетними є виховання й розвиток, а такі поняття, як «радість», «творчість», «любов», «індивідуальність», «товариськість» виступають домінуючими у спілкуванні та взаємодії учасників-творців освітньої практики. Знання, які мають опанувати діти в означеній моделі, часто не визнаються домінуючими, як для педагогів, так і для батьків та учнів.
- 10. Модель особистісного самовизначення Пріоритетнимє розвиток здібностей школяра самостійно обирати потреби в пізнанні, які найбільше його задовольняють: форми, методи, способи отримання освіти, аж до відбору предметного змісту інформації та самих предметів, що пропонуються для вивчення. Учні вчаться самостійно роботи моральний вибір і обирати моральні цінності відповідно до індивідуальних уявлень про моральність як вищу людську сутність. Обов'язковим є створення сприятливих умов для здійснення процесу становлення особистості, розгортання її «передзумовленості». Процес пізнання – процес пошуку, узнавання, формування «Я» як взірця і як індивідуальності. Змістовний простір різноманітний – самоосвіта, навчальна, творча, соціально- правова, трудова, дозвільнева, ігрова діяльність тощо.
- 11. Модель самореалізації особистості школяра Пріоритетним є визначення того, в який мірі кожна дитина реалізувала закладені в неї задатки та здібності, наскільки повно задовольняються в такій освітній практиці її інтереси та потреби. Обов’язкові заняття поєднуються з додатковими для розширення та поглиблення знань, пропонуються різні види художньо-естетичної діяльності для розвитку власних здібностей. Домінуюча ідея – гармонійний та різнобічний розвиток дитини, стимулювання розвитку її потреб в актуалізації своїх здібностей та реалізації їх у шкільному середовищі.
- 12. Суб’єктивна модель Результатиосвіти учнів оцінюються за ступенем виконання суб’єктних функцій учня: якою мірою він може бути суб’єктом власної освіти і розвитку, в якій мірі може визначати й ставити перед собою цілі, шукати самостійно шляхи та засоби для досягнення мети тощо. Пріоритет – створення умов для співвіднесення власного «Я» як суб’єкта власного життя та «будівника» власного життя. Розвиток і виховання переважають, домінують над навчанням.
- 13. Модель креативної освітньої практики Результати освіти учнів оцінюються з урахуванням здатності до творчої діяльності, яка розвивається в дитині в шкільному мікросоціумі на основі «передзаданості». Ця «передзаданість» може бути розвинута як в одній якій-небудь галузі (математика, хімія тощо), так і в групі галузей. Головне для учня – вміти придумувати, створювати нові знання, створювати власні художні образи, займатися винахідництвом. Домінуючим фактором виступають творчість самого вчителя та розвиток творчості кожної дитини «як посилення самого себе» (Н. Роджерс), тобто розвиток творчих здібностей дитини і в навчанні, і у вихованні.
- 14. Модель виховної освітньої практики Забезпечується та досягається певний ступінь соціалізації особистості дитини, тобто залученість до цінностей суспільства, сформованість моральних, екологічних, естетичних знань і навичок. Результати виховання перевіряються ціннісним ставленням вихованців до самих себе, до інших, до культури своєї країни, до культури світу тощо. Виховання домінує в навчально-виховному процесі.
- 15. Валеологічна модель Зосередженняосновної уваги на створенні медично-гігієнічних та психологічних умов, які максимально сприяють нормальному фізичному та фізіологічному розвитку учнів. Роль пізнавальної діяльності не знижується, проте домінуючою є мета оздоровлення дитини. Науковці та педагоги-практики припускають, що така модель буде набувати все більшої популярності, оскільки стан здоров’я дітей України спричиняє суттєву тривогу суспільства.
- 16. Ш. Амонашвіліта В. Загвязинський обґрунтували висновок про паритети, пріоритети та акценти в моделях педагогічних систем як освітніх практиках, і виділили чотири моделі розвитку дитини в навчанні: модель випереджаючого форсованого інтелектуального розвитку дитини (реалізується в системі розвивального навчання Ельконіна-Давидова, у системі Л. Занкова); модель розвитку емоційно-чуттєвої сфери дитини (реалізується в системі Л. Толстого, К. Вентцеля, М. Монтессорі, С. Френе); модель пріоритетного розвитку практичного мислення, трудових навичок та умінь (втілюється в системі професійно-технічної освіти, досвід А. Макаренка); модель духовно-морального становлення особистості (реалізована в системі В. Сухомлинського).
- 17. У сучаснійпсихолого-педагогічній науці описані також п’ять моделей процесу навчання, які зумовлюють педагогічну діяльність стосовно розвитку дитини: вільна модель (Р. Штейнер, С. Курганов, В. Біблер); особистісна модель (В. Занков, М. Звєрєв); розвивальна модель (Д. Ельконін, В. Давидов, В. Рєпкін); активізуюча модель (А. Матюшкін, М. Махмутов, Г. Щукіна, В. Оконь, Н. Мочалова); формуюча модель (П. Гальперін, Н. Тализіна, І. Калошина, В. Беспалько).
- 18. Моделювання навчально-виховногопроцесу освітніх практик відбувається й на рівні предметів, наприклад, збагачувальна модель виховання інтелекту при навчанні математики М. Холодної та Е. Гольфман.
- 19. Множинність моделейосвітніх практик зумовлюється, в першу чергу, системою закономірностей управління, кожна з яких визначає залежність результату моделі навчально-виховного процесу від: усвідомлення цілей і задач моделювання навчально-виховного процесу навчального закладу як освітньої практики; наявності цілевідповідних, науково обґрунтованих планів діяльності навчального закладу як освітньої практики; рівня координації діяльності учасників навчально-виховного процесу; застосованої системи контролю результатів діяльності навчального закладу як освітньої практики; наявності механізмів регулювання навчально-виховного процесу та корегування його результатів відповідно до моделі освітньої практики; наявності системи оцінювання результатів діяльності та співвіднесення їх із прогнозованими результатами моделі освітньої практики; рівня готовності управлінців до аналітичної діяльності, яка дозволяє оцінити ступінь співпадання реального навчально-виховного процесу з прогнозованою моделлю освітньої практики.
- 20. система загальноїсередньої освіти України в ХХІ столітті розвивається надзвичайно інтенсивно, а отже відбувається як оновлення традиційних основ організації навчально-виховного процесу в школах, так і створення та апробація інноваційних освітніх практик, тобто народжуються й утверджуються нові соціально-культурні феномени в освіті, які слід досліджувати та презентувати громадськості.