Іван Карпенко-Карий Біографія, творчість

1. Іван Карпенко-
Карий
Біографія, творчість

2. 1845 року, 29 вересня, в селі
Арсенівка на Кропивниччині
народився один з корифеїв
українського театру, драматург Іван
Карпович Тобілевич. В історію він
увійшов під псевдонімом Іван
Карпенко-Карий, у якому поєдналися
ім’я його батька та прізвище
улюбленого героя із п’єси Тараса
Шевченка «Назар Стодоля» Гната
Карого.

3. Його батько походив із старовинного
зубожілого дворянського роду й працював
прикажчиком поміщицького маєтку. Мати була
кріпачкою-покоївкою, яку закоханий Карпо
Тобілевич викупив у панів Золотницьких.
Саме вона, маючи можливість подорожувати
з панами Європою і бувати на театральних
виставах, закохалася в театр і передала цю
любов своїм дітям. Крім Івана Карпенка-
Карого її дітьми були Микола Садовський,
Панас Саксаганський та Марія Садовська-
Барілотті – ціла плеяда корифеїв українського
театру.
Карпо Тобілевич, батько драматурга

4. Через матеріальну скруту освіта Івана
обмежилася чотирикласним училищем, після
чого з 14-ти років він пішов працювати до
канцелярії в Єлисаветграді (нині – місто
Кропивницький). Загалом служба в різних
канцеляріях – від писарчука до секретаря
міського поліцейського управління – тривала
майже два десятиліття.
На початку 1860-х, працюючи в повітовому
суді в Бобринці, познайомився з Марком
Кропивницьким, разом з яким стали
учасниками аматорського театрального
гуртка.
Марія Садовська-Барілотті, сестра
драматурга

5. Тобілевич у цьому гуртку був і керівником, і
режисером, і актором, беручи участь у
створенні вистав за п'єсами Островського,
Гоголя, Грибоєдова, Мольера, Шіллера.
Захоплення Івана сценою було настільки
сильним, що юнак ходив пішки за півсотні
кілометрів до Єлисаветграда, щоб
подивитися «Наталку-Полтавку» у виконанні
місцевих акторів, а також виставу
шекспірівського «Отелло» за участю
видатного негритянського трагіка Айри
Олдріджа в головній ролі. Але Емський указ
1876 року про заборону української мови
поклав край виставам українського
аматорського гуртка.
Марко Кропивницький, батько
українського професійного театру

6. Після переводу в Єлисаветград Тобілевич
захопився культурно-громадською діяльністю:
став одним з ініціаторів створення Товариства
для поширення ремесел і грамотності, а
згодом і так званої ремісничо-грамотної школи,
в якій безкоштовно навчалися діти бідняків.
Брав участь і в роботі аматорського гуртка,
збори від вистав якого йшли на допомогу
бідним учням. Згодом гурток аматорів стає
популярним у місті.
Молодий Іван Тобілевич. 1867 рік.

7. У 1870 році Іван Тобілевич одружився з Надією
Тарковською, рідною сестрою Олександра Тарковського (в
майбутньому – учасника народовольчого гуртка, що
збирався у будинку Тобілевичів, батька знаменитого поета
Арсенія Тарковського і діда кінорежисера Андрія
Тарковського). На землі, отриманій у посаг, побудував
маєток, який після смерті дружини у 1881 році назвав на її
честь хутором «Надія». Нині «Хутір Надія» – державний
музей-заповідник Івана Карпенка-Карого
(Тобілевича).Переконання Тобілевича привели його до
нелегального українофільського гуртка, який пропагував
революційно-визвольні ідеї, розповсюджував заборонену
літературу. На засіданнях цього гуртка обговорювалися і
перші твори Карпенка-Карого: оповідання «Новобранець»
та драма «Бурлака» («Чабан»).
Микола Карпович
Садовський, брат
драматурга

8. У жовтні 1883 року театральна трупа під орудою М.Старицького
та М.Кропивницького гастролювала в Єлисаветграді. До неї під
сценічним псевдонімом Карпенко-Карий вступив Іван Тобілевич.
Тоді і відбулося його знайомство з хористкою Софією
Дитківською. Однак, у той період овдовілий чоловік не шукав ані
кохання, ані розради.
У березні 1884 року, під час гастролей в Ростові-на-
Дону, Івану Тобілевичу надійшло розпорядження про заборону
повертатися в Україну і мешкати у великих містах Російської
імперії за участь у діяльності Єлисаветградського політичного
гуртка та допомогу «політичним злочинцям». Щоб заробити на
прожиття, піднаглядний Тобілевич працював підручним коваля, а
згодом відкрив палітурну майстерню.
Іван Карпенко-
Карий

9. Софія вирішила розділити з ним заслання у столиці Донського
козацтва - Новочеркаську. Пара обвінчалася на
початку 1885 року в Олександро-Невській церкві цього міста,
що засвідчено в атестаті І. Тобілевича: «Означенный в сем
аттестате колезский секретарь Иван Карпов Тобилевич,
сего 1885 года января 23 дня повенчался вторым браком с
девицею дворянскою Софией Витальевной Дитковской 25
лет, католического вероисповедания в Александро-Невской
церкви города Новочеркасска и брак сей в метрическую
книгу этой же церкви под № 5 записан. Что удостоверяется
подписями и приложением церковной печати. 1885 года
января 30 дня. Новочеркасска Александро-Невской церкви
Священник Александр Мануйлов, помощник – диакон
[підпис]».
Софія Віталіївна
Тобілевич (1860-
1953) –
співачка, актриса,
мемуаристка,
перекладачка,
фольклористка,
дружина
І.Тобілевича

10. Навесні 1887 року Карпенку-Карому було
дозволено повернутися в Україну, але ще до
кінця 1888 року він перебував на хуторі
«Надія» під гласним наглядом поліції
(негласний нагляд було знято з нього 12
березня 1903 року). Діставши громадянські
права, Карпенко-Карий приєднався до нової
театральної трупи, створеної його братом
Панасом Саксаганським, у якій до кінця життя
працював як артист, режисер, драматург.
Драматургічна спадщина І.Карпенка-Карого
складається з 18 закінчених п’єс і трьох
невеликих уривків, що залишилися в
чернетках. Панас Карпович
Саксаганський, брат
драматурга

11. Іван Карпенко-Карий не лише
писав драми, але й сам грав у
виставах. До кінця життя
продовжував боротися за
український театр. У 1897 році на
з’їзді сценічних діячів у Москві
Панас Саксаганський виголосив з
трибуни написану братом
записку, де засуджувалися факти
утисків та переслідування
українського театру. У 1900-1904
створив власну трупу, яка
продовжувала традиції Театру
корифеїв.
Іван Тобілевич у ролі
Назара у виставі
«Назар Стодоля» за
драмою Тараса
Шевченка. Кінець 60-х
років ХІХ століття
І.Карпенко-Карий у ролі
Калитки (“Сто тисяч”)

12. Але у драматурга діагностують рак печінки
та селезінки. Карпенко-Карий їде до
Берліна, сподіваючись на допомогу
німецьких лікарів, однак хвороба бере своє.
15 вересня 1907 року Іван Тобілевич помер
у Берліні, згодом його тіло перевезли до
України. Похований на кладовищі на хуторі
«Надія» (Кіровоградська обл.,
с.Миколаївка).