Біобібліографічний нарис присвячено Івану Мазепі, українському політичному та культурному діячеві, гетьману України.

1. Відділ культури Дарницької районної в місті Києві
державної адміністрації
Централізована бібліотечна система Дарницького району
Бібліотека № 159
Благодійники України
Випуск ХIV
До 380-річчя від дня народження
Біобібліографічний нарис
Київ, 2019

2. 2
Благодійники України : біобібліографічний нарис /
уклад. І. В. Рудік, б-ка № 159 ЦБС Дарницького району
м. Києва. – Вип. 15. – Іван Мазепа : гетьман та меценат :
до 380-річчя від дня народження. – Київ, 2019. – 15 с.
Біобібліографічний нарис присвячено Івану Мазепі,
українському політичному та культурному діячу,
гетьману України.
Нарис складається з таких розділів:
1. Гетьманські клейноди
2. Основні дати життя та діяльності
Івана Мазепи
3. Література про Івана Мазепу
4. Джерела з Інтернету
Нарис розрахований на широке коло користувачів.
При його укладанні використана література з фондів
бібліотеки № 159 та ресурси Інтернету.
Упорядник та комп. набір – Рудік І.В.

3. 3
«Від Богдана до Івана не було
Гетьмана»
(українська народна приказка)
1. Гетьманські клейноди
Іван Мазепа (бл. 1639 – 1709 рр.) урочисто прийняв
освячені гетьманські клейноди 25 серпня 1687 року.
Важкими виявились вони для нього. На його старечі
плечі впав «нелюдсько-страшний» (за висловом Євгена
Маланюка) тягар поразки. «Впав – і задушив. І відчуття
того тягару та свідомість неминучих
наслідків Полтави, – читаємо далі
Євгена Маланюка, – це було те
останнє, з чим зійшов він в свою
чужинну могилу…» [6, с. 6].
Курилас О. Портрет Івана Мазепи,
1909 р.
Іван Мазепа був першим з
українських гетьманів, який тримав
гетьманську булаву впродовж 22-х
років. Він мав на меті відродити Україну, об’єднати її
землі. На його похоронах Пилип Орлик сказав: «Ім’я
славного гетьмана вічно житиме зі славою в пам’яті
нашого народу, бо він бажав для нього свобідного
розвитку всіх його безкінечних можливостей» [10, с. 52].

4. 4
Є. Маланюк наводить цікавий історичний факт:
«… переможний тріумфатор – цар Петро – двічі пропонує
Султанові за видачу переможеного, умираючого і
політично ніби мертвого Мазепу 300.000 талярів – суму
на ті часи астрономічну, бо вона перевищувала десяту
частину державного бюджету новоповстаючої імперії. І
факт не менш вимовний, що Султан, для якого «бакшіш»
адже ж був річчю звичайною, двічі рішучо і обурено
відкидає щедру пропозицію московського царя» [6, с. 16].
Рід Мазеп відомий на Білоцерківщині від середини
XVI століття. Батьки гетьмана Мазепи – Марина
Макієвська та Степан Адам Мазепа. «Син скромного
«кресового» шляхтича Речі Посполитої <…>, але й
либонь гербовий «гедимінович» походженням, Мазепа,
наслідком вдачі й біографії, був, все ж, справжнім
«паничем» замолоду, а потім не менш справжнім
«паном»», – пише Євген Маланюк у своєму дослідженні
«Illustrissimus Dominus Mazepa – тло і постать» [6, с. 10].
Про батька Івана Мазепи відомо, що Степан Адам
Мазепа пристав до війська Б. Хмельницького 1643 р. Від
1654 р. він – отаман Білої Церкви. Активно виступав на
боці гетьмана Івана Виговського. 1662 року отримав
посаду підчашого чернігівського. Помер батько Івана
Мазепи 1665 р.
Марина Марія Магдалена Мазепіна походила зі
старовинного шляхетського роду Мокієвських, знаних на
Білоцерківщині від другої половини XVI століття.
«Більшість Мокієвських покозачились і брали участь у
Визвольній війні Богдана Хмельницького», – пише Зоя
Хижняк, авторка розвідки «Мати гетьмана Марія
Магдалена Мазепина» [10, с. 52]. Іван Мазепа писав

5. 5
цареві, що в його родині немає нікого «лядської крові».
Тобто Мокієвські не поляки, а українці. Костянтин
Мокієвський, вірогідно, двоюрідний брат матері Івана
Мазепи, відомий тим, що його коштом були побудовані
церкви Різдва Пресвятої Богородиці на Дальніх Печерах
Києво-Печерської лаври (1696 р.), Воскресіння
Хрестового й Феодосієвської на Печерську (1699 р.). Він
пішов у вигнання за Мазепою, там і загинув.
По смерті чоловіка Марина прийняла чернецтво в
Київському Вознесенському монастирі на Печерську
(коли вже одружила свою доньку Олександру, 1674 або
1675 р.) під ім’ям Марія. Згодом Марина прийняла схиму
під ім’ям Магдалена. Вона стає
ігуменею Печерського Вознесенського
монастиря, коли саме невідомо. Родина
Марини Марії Магдалени належала до
тієї шляхти, що давала добру освіту не
лише синам, але й дочкам.
Марія Магдалена Мазепіна
Марина Мазепина була відома в
громадських колах як справжня
ревнителька Вітчизни й Православної
церкви. Ігуменя Марія Магдалена
мудро керувала справами монастиря, двічі їздила до
Москви, щоб підтвердити права на його маєтності й
отримати дозвіл на нові. До Марії Магдалени горнулися і
діти, й онуки. До неї в монастир після негараздів
сімейного життя переселилася донька Олександра.
Олександра, як вважають, залишила свого третього

6. 6
чоловіка Яна Войнаровського через релігійні
суперечності, бо Войнаровський був католиком.
Син Олександри - знаменитий Андрій-Станіслав
Войнаровський, він виховувався дядьком Іваном
Мазепою. «Всі свої сподівання, зокрема пов’язані з
династичною спадковістю у вільній Україні, Мазепа
покладав на Андрія. Утаємничив його у свої плани. Після
кончини гетьмана Андрій відмовився від булави на
користь Пилипа Орлика» [10, с. 56]. Андрій був
схоплений резидентами Петра І в Дрездені і загинув у
Сибіру.
Іван Степанович Мазепа отримав чудову освіту,
довгий час проживав у Західній Європі, знав кілька мов.
Був він добре обізнаним з літературою, мистецтвом,
військовою справою. Добу гетьманування І. Мазепи
називають «мазепинським ренесансом». «Величезний
внесок Івана Мазепи в справу розвитку української
культури не залишився непоміченим як сучасниками
гетьмана (навіть його ворогами), так і дослідниками ХІХ
– ХХІ століть, – читаємо в книзі Д. В. Журавльова
«Мазепа : людина, політик, легенда». – Констатація того
факту, що саме за гетьманування Мазепи Лівобережна
Україна досягає особливого піднесення та розквіту усіх
галузей культури (освіти, науки, літератури, мистецтва),
стала майже загальним місцем багатьох досліджень на цю
тему» [4, с. 140]. Масштаб меценатства Івана Мазепи
вражає навіть сьогодні. Чернігівський ієромонах Антоній
Стаховський, згодом єпископ Чернігівський і митрополит
Тобольський і Сибірський, писав: «Не бысть прежде его,
подобен ему, и по нем не будет» [4, с. 151]. І. Мазепа
щедро жертвував на храми й монастирі. Важко

7. 7
перелічити всі церкви і монастирі, засновані, побудовані,
оздоблені ним. Історики згадують двадцять шість
побудованих на його кошти церков та соборів у
сімнадцяти містах України.
«Найбільшою увагою гетьмана тішилися київські
монастирі, які зміцнювали славу Києва як «другого
Єрусалиму». За І. Мазепи Києво-Печерська лавра
переживала свій «срібний вік»», – читаємо в книзі
Ю. Мицика «Іван Мазепа»» [7, с. 51]. На будови та
оздоблення Києво-Печерської лаври Іван Мазепа, за його
власними словами, подарував більше ніж мільйон.
Цікаву бувальщину переповідає В. Галайба у книзі
«Храми св. Миколая в Києві». Імператор Микола І під час
відвідання у Києві собору «Військовий Миколай» запитав
у настоятеля, ким побудовано храм. Настоятель відповів,
що гетьманом Іваном Мазепою. А розмова відбувалася у
ті часи, коли з амвонів усіх інших православних храмів
імперії в означені дні виголошувалася анафема
«изменнику российского отечества» Івану Мазепі.
Імператор поцікавився, чи моляться в храмі за його
фундатора. Настоятель відповів ствердно, на що цар
сказав: «Да… разумеется… молитесь, молитесь» [3, с.
27].
Устиянович К.
Мазепа на
переправі через
Дніпро, 1883 р.
Велику увагу

8. 8
Іван Мазепа, окрім Києва, приділяв і гетьманській
столиці Батурину. П’ять храмів тут було зведено власним
коштом Івана Степановича.
Перебудував він й оздобив храми практично в усіх
київських і чернігівських монастирях, а також у головних
центрах лівобережної Гетьманщини. Іван Мазепа
спорудив або перебудував за свій кошт у Києві –
Печерську лавру, Пустинно-Миколаївський, Братський,
Богоявленський, Кирилівський, Межигірський,
Златоверхо-Михайлівський монастирі. Також
Чернігівський Троїцько-Іллінський, Лубенський
Мгарський, Прилуцький Густинський, Батуринський
Крупицький, Глухівський Петропавлівський,
Домницький, Микишенський, Бахмацький, Каменський,
Любецький. Гетьман Мазепа побудував церкву
св. Миколая і прославлений Тарасом Шевченком собор у
Переяславі.
Щедрі дари на користь церкви гетьман записав і у
своєму заповіті.
На кошти гетьмана будували і прикрашали церкви і
собори в Росії (в Рильську) і Речі Посполитій (у Вільно).
Гетьман надавав також допомогу православним
Близького Сходу. Мазепа щедро обдарував
єрусалимського патріарха Хрисанфа під час перебування
останнього в Батурині 1701 року. Зокрема патріарху було
подаровано срібний вівтар для Гроба Господнього з
іменем гетьмана, який зберігається там і донині.
В Алепіно у Сірії 1708 року коштом гетьмана
Мазепи було видано Євангеліє арабською мовою.
«Антиохійський патріарх Афанасій написав до цього
видання глорифікаційну передмову на честь гетьмана», –

9. 9
читаємо у вище згаданій книзі Юрій Мицика [7, с. 51].
Гетьман дарував храмам та монастирям Близького Сходу
Євангелія, плащаниці, чаші. Підтримував він
паломницькі місії українського духовенства на Святу
землю та гору Афон, а також місії балканського та
близькосхідного духовенства в Україну.
Про особливий інтерес Івана Степановича до
архітектури свідчать не лише побудовані та
відремонтовані на його кошти церкви та собори. Саме
Мазепа першим серед українських гетьманів побудував
для себе палац. Про цей мало наголошуваний факт
йдеться у книзі Д. В. Журавльов «Мазепа : людина,
політик, легенда». Попередники Мазепи мешкали в
величезних і пишних варіантах традиційної
одноповерхової селянської хати. А палац Мазепи,
«судячи з креслень, що збереглися в шведських архівах,
<…> мав три поверхи, був побудований в стилі бароко і
мав революційні для тогочасної української світської
архітектури конструктивні рішення – наприклад, балочні
перекриття. Зсередини кімнати палацу прикрашали кахлі
голландського типу, поливна палітра яких нараховувала
до восьми різних кольорів. Робили ці кахлі спеціально
запрошені з Києва та Москви майстри» [4, с. 148]. Цей
палац височів посеред укріпленого передмістя Батурина,
загинув він разом з усією блискучою гетьманською
столицею у 1708 році.
Треба сказати, що саме в епоху гетьманування
Мазепи в нашому мистецтві виник національний стиль –
українське (або його ще називають мазепинське) бароко.
Він реалізувався не лише в образотворчому мистецтві і
літературі, а взагалі в усьому культурному житті

10. 10
гетьманської України. Бароко стало фактично символом
мазепинської доби. Д. В. Журавльов у своїй книзі пише:
«Історики мистецтва взагалі погоджуються, що
українське (мазепинське) бароко стало результатом
оригінального і блискучого синтезу західноєвропейських
барокових форм і місцевих, українських мистецьких
традицій, коріння яких пов’язане і з кам’яними церквами
часів Русі, і з народною дерев’яною церковною
архітектурою» [4, с. 168].
Відомо і про інтерес гетьмана до музики. Про це
розповідається у вище згаданій книзі Д. В. Журавльов
«Мазепа : людина, політик, легенда»: «за його сприяння
створювались і функціонували ансамблі народного плану
зі скрипками, сопілками, флоярами, басолями, бубнами»
[4, с. 148]. За деякими свідченнями гетьман і сам добре
грав на торбані (вдосконаленому і досить складному
різновиді кобзи). В гетьманській столиці Батурині також
існував хор. Його регента Пилипа 1708 року стратили
солдати Меншикова, однак під час спалення Батурина
частина музик і співаків все ж урятувалася.
Саме в добу Мазепи Київ відродився як духовний
центр України. Його значення та вплив стали як за часів
Петра Могили. Головним культурно-науковим осередком
Києва і всієї України став Києво-Могилянський колегіум.
Івана Мазепу називали ктитором Могилянсько-
Мазепінської академії. Саме завдяки його зусиллям
київський колегіум 1702 року одержав від російського
царя підтвердження статусу вищого навчального закладу
і найменування академії. Юрій Мицик у книзі «Іван
Мазепа» наголошує: «… ще у 1658 р. на підставі
Гадяцького договору цей навчальний заклад було

11. 11
перетворено з колегіуму на академію» [7, с. 52]. Іван
Степанович не шкодував власних грошей для цього
навчального закладу. За часів Мазепи Київська академія
мала найбільшу за увесь період свого існування кількість
студентів – понад 2 тисячі.
Києво-Могилянська академія була не єдиним
важливим навчальним закладом того часу в Гетьманщині.
Під опікою гетьмана Мазепи у 1700 році виник і почав
швидко зростати Чернігівський колегіум.
Гетьман Мазепа також був книголюбом. У Батурині
він мав власну гарну бібліотеку. Та він не лише збирав
книжки, а й дарував їх Києво-Могилянській академії,
церквам, приватним особам. Лубенському Мгарському
монастирю він подарував два гарно виданих Євангелія.
Іван Мазепа вболівав за видання життєписів святих
«Четьї Мінеї» батуринського ігумена Дмитра Тупталенка.
Підтримував творчість Стефана Яворського, Іоанна
Максимовича. У Києво-Печерській лаврі мабуть коштом
гетьмана були надруковані
«Псалтырь» (1697 р.) і
«Октоих» (1699 р.). Мазепа
взагалі дуже опікувався
виданням церковних книг і був
меценатом тогочасних видань.
Пам’ятник І. Мазепі
у Полтаві
Сам він є автором віршів: «Дума» («Всі покою
щиро прагнуть»), «Пісня» («Ой горе тій чайці-небозі»),
«Псальми» та ін.

12. 12
Помер сімдесятирічний гетьман, не витримавши
невдач, біля міста Бендери у с. Варниця і був похований
у Святогорському монастирі в м. Галаца (нині Румунія).
Вже після смерті І. Мазепи козацька старшина в Бендерах
намагалася, проте так і не змогла точно підрахувати, яку
ж суму грошей він витратив на побудову церков,
монастирів та на милостиню.
2. Основні дати життя та діяльності
Івана Мазепи
1639 р. – народився на хуторі Мазепинці
Київського воєводства (неподалік Білої церкви)
1650 – 1656 рр. – ймовірно навчався у Києво-
Могилянському колегіумі
1656 – 1659 рр. – разом із двома молодими
шляхтичами був посланий польським королем за
кордон для покращення освіти; у Німеччині, Італії,
Франції, Нідерландах вивчав військову справу,
дипломатію, іноземні мови
1659 р. – повернувся до Речі Посполитої
1659 – 1663 рр. – перебував на службі при дворі
польського короля Яна ІІІ Казимира, виконував
різні дипломатичні завдання
1663 р. – повернувся в Україну, жив у родовому
маєтку в с. Мазепинці
1665 р. – помирає від ран та хвороб батько, після
чого І. Мазепа успадковує посаду чернігівського
підчашого
у другій половині 1660-х рр. – поїхав на навчання
до Франції за власні кошти

13. 13
наприкінці 1669 р. – вступає на службу до
гетьмана Петра Дорошенка, очолює особисту
охорону гетьмана
близько 1668 – 1669 рр. – одружується з трохи
старшою від нього вдовою Ганною Фридрикевич
приблизно з 1674 р. – виконує обов’язки
генерального осавула у Дорошенка
червень 1674 р. – на чолі невеликого посольства
був направлений з дипломатичними дорученнями
до Кримського ханства
1674 р. – розпочав свою довголітню службу у
гетьмана Лівобережної України Івана Самойловича
1682 р. – призначається на посаду генерального
осавула в уряді лівобережного гетьмана
25 серпня 1687 р. – на Коломацькій раді обраний
гетьманом України
1700 р. – став другим кавалером заснованого
Петром І ордена Андрія Первозваного
1703 р. – король Польщі Август ІІ Фрідерік
нагородив його орденом Білого Орла
1707 р. – імператор Йосиф І надав йому титул
князя Священної Римської імперії
21 квітня 1708 р. – Василь Кочубей та Іван Іскра
подали Петру І донос з 25 статей на Мазепу, але
цар не повірив і стратив донощиків
21 або 22 вересня 1709 р. – Іван Мазепа помер біля
міста Бендери у с. Варниця і був похований у
Святогорському монастирі в м. Галаца (нині
Румунія)

14. 14
3. Література про Івана Мазепу
1. Абліцов, В. Іван Мазепа: «Нехай вічна буде
слава, же през шаблі маєм права» / Віталій
Абліцов // Україна : меценати / Віталій
Абліцов. – Київ : Літера ЛТД, 2016. – С. 124-
125.
2. Борщак, І. Іван Мазепа : життя й пориви
великого гетьмана / І. Борщак, Р. Мартель ;
[автор. пер. з франц. М. Рудницького]. – Київ :
СП «Свенас», 1991. – 136 с.
3. Галайба, В. Храми св. Миколая в Києві /
В. Галайба. – Київ : Бібліотекака українця,
2002. – 64 с.
4. Журавльов, Д. В. «Як утриматись музам у воєн
заграві?» : Іван Мазепа – меценат української
культури та мистецтва / Д. В. Журавльов //
Мазепа : людина, політик, легенда /
Д. В. Журавльов. – Харків : Будинок друку,
2012. – С. 140-172.
5. Іван Мазепа : художньо-документальна
книжка / [упоряд. Л. А. Кацнельсон]. – Київ :
Веселка, 1992. – 132 с. : іл. – (Гетьмани
України).
6. Маланюк, Є. Illustrissimus Dominus Mazepa –
тло і постать / Євген Маланюк
Андрусяк, М. Гетьман Іван Мазепа як
культурний діяч / Микола Андрусяк. – Київ :
АТ «Обереги», 1991. – 48 с.
7. Мицик, Ю. Покровитель Православної Церкви /
Юрій Мицик // Іван Мазепа / Юрій Мицик. –

15. 15
Київ : [б.в.], 2007. – С. 51-54. – (Великі
українці).
8. Павленко, С. Іван Мазепа / Сергій Павленко. –
Київ : Вид. дім «Альтернатива», 2003. – 416 с. :
іл.
9. Пачовський, В. В пам’ять гетьмана Івана
Мазепи і битви під Полтавою (1709) / Василь
Пачовський. – Івано-Франківськ : Грань, 2009. –
36 с.
10.Хижняк, З. Мати гетьмана Марія Магдалена
Мазепина / Зоя Хижняк // Українки в історії /
[за заг. ред. В. Борисенко]. – Київ : Либідь,
2004. – С. 52-56.
4. Джерела з Інтернету
11.Гетьман Іван Мазепа та Північна війна на
українських землях [Електронний ресурс]. –
Режим доступу : https://we.org.ua/history/getman-
ivan-mazepa-ta-pivnichna-vijna-na-ukrayinskyh-
zemlyah/. – Назва з екрана. – Мова : укр.
12.Гудим, В. Іван Мазепа – державний діяч,
політик, меценат : обласне комунальне
інформаційне агенство «Новини Полтавщини» :
блоги / Валентина Гудим [Електронний
ресурс]. – Режим доступу :
https://np.pl.ua/blog/ivan-mazepa-derzhavnyj-
diyach-polityk-metsenat/. – Назва з екрана. –
Мова : укр.
13.Меценатство періоду Гетьманщини. Іван
Мазепа : навчальні матеріали онлайн

16. 16
[Електронний ресурс]. – Режим доступу :
https://pidruchniki.com/istoriya/metsenatstvo_perio
du_getmanschini_ivan_mazepa. – Назва з екрана.
– Мова : укр.