2. 3
«Протягом усієї тисячолітньої історії Руської
Православної Церкви монастирі були й залишаються
донині центрами духовної освіти, оберегами православної
віри, училищами благочестя, не помилковими
путівниками християнського життя».
Патріарх Московський і всієї Русі Олексій II
3. 4
П
ро знаменитий монастир, оплот Православ’я на
Півдні Російської імперії, що займав на початку
XX сторіччя в духовному плані друге місце після
Києво-Печерської лаври – наша розповідь.
Є на Півдні України в Херсонській області стародавнє
містечко Берислав. Розташоване воно на високому правому
березі Дніпра, недалеко від Каховської ГЕС. Відправимося
звідси нагору за течією. Незабаром погляду відкриється ма-
льовнича картина дніпровських просторів. Особливо прива-
блюють погляд покриті пагорбами правобережні кручі.
На одній з таких мальовничих круч розташувалося село
Червоний Маяк. Село як село. За старих часів запалювали тут
сигнальний вогонь. У ніч і непогоду служив він судам і р- и
бацьким човнам маяком. Був він червоним. На лівому березі
Дніпра загорявся білий. Але не цим знамените місце, а тим,
що тут перебував, а нині відроджується найбільший і най-
відоміший у ті часи Свято-Григорівський Бізюків чоловічий
монастир. Входячи в десятку самих багатих монастирів Росії,
він займав у цьому ряду гідне четверте місце. Майже півто-
ра сторіччя служив Православ’ю, сіяючи світлом Христової
Істини. Славна й трагічна його історія, неоціненна духовна
спадщина.
Вид на монастир. Сьогодення.
4. 5
У двох різних місцях і в різний час зароджувався літопис
монастиря, що перебуває й нині в живій, нерушимій вірі.
Відкриємо дивну й недописану главу його великотрудної й
чудової історії. І, ступаючи на поріг прийдешніх часів, звер-
таючись розумом і серцем до невичерпного багатства нашої
духовної спадщини, почуємо знову: «Русь свята, зберігай віру
православну, у ній же тобі твердження».
К
інець ХVIII сторіччя. Російська Імперія відвойо-
вує в Туреччини Північне Причорномор’я. До цієї
пори край цей залишався майже незаселений. Рід -
кі ж поселення піддавалися постійним набігам і руйнуванню
татар, турків і поляків.
У славне царювання Катерини Великої землі від Дніпра до
Південного Бугу одержують назву Новоросійських. Нові землі
заселяються й обживаються. Новоросійська губернія була ве -
лика і на той час містила в собі Катеринославську, Херсонську,
Таврійську, почасти Полтавську й Харківську губернії.
Берислав називався Кизикерменом і залишався турець-
ким. От як описує місце, де розташоване сьогодні село Черво-
ний Маяк, літописець Григорівського Бізюкового монастиря
в XIX ст. Н.Ф. Ногачевський: «…від Кизикермена нагору по
Дніпрові в 16 верстах на правому березі вкрита густим лісом
і суцільним чагарником залягла Пропасна балка. Простором
величезна, чи не сама більша по всьому руслу Дніпра. Тут
був притулок розбійникам і злодіям, а головне, запорізьким
зграям, що не бажали підкорятися кошовому». На краю тієї
самої балки, на скелі, стояло «запорізьке містечко» — колиш-
ня турецька фортеця. Від неї до нинішніх днів зберігся зем-
ляний вал, що був колись довжиною близько версти».
Тут у 1782 р. і виникло Софронівське подвір’я, що ви-
росло згодом у знаменитий монастир. Так означив подію у
своєму літописі вищезгаданий автор: «...на місці колишньо-
го безвір’я й пороків, засіяла благодать Божа... Із цього часу
в зазначеній місцевості настала тиша і спокій, тому що всі
зграї розбійників і хижих запорожців зникли, а з ними зни-
кли і їхні звірячі діяння. Так закону й правді, світлу й вірі,
по милосердю Всевишнього Промислителя призначено було
5. 6
восторжествувати. В один час із заселенням краю, розганяю-
чи тьму неуцтва, проникав у нього й промінь православного
вірування, якому довелося опромінити всю область своїм пе-
реможним світлом».
Новостворене Софроніївське подвір’я відносилося до д-а
лекої Софронієво-Мовчанської печерської пустині. Остання
була заснована в XI-XII ст., достовірно невідомо ким, можли-
во, ченцями Києво-Печерської Лаври, які втекли сюди від та-
тар при навалі на Русь хана Батия. Вона перебувала в 20 вер-
стах від м. Путивля Курської єпархії (нині Сумська область)
на високій горі Чудній у лісі й була оточена з трьох сторін
болотом за назвою Молче. Тут була чудово виявлена ікона
Мовчанської Богоматері.
В
XVIII столітті в цій пустелі настоятелем був ігумен
Феодосій. Народився він у Малороссії, у Чернігів -
ській губернії, недалеко від кордонів її з Курською
губернією в м. Глухові в 1720 році. Одержавши від батька
прізвище Маслов, а при святому хрещенні ім’я Федір, він
повинен був успадкувати торговельну справу. Федір Маслов
походив з роду гетьманських козаків.
Будучи від природи палким і заповзятливим, 20-річний
Федір по недосвідченості, розбазарив батьківський капітал,
створивши багато боргів. Боячись батьківського гніву, Федір
тікає в Свенський Успенський монастир біля Брянська, а потім
до Молдавії, де вступає послушником у Березунський спіль -
ножитній монастир, настоятелем якого був відомий старець
Василій Поляномерульський. Учнем і пострижеником цього
старця був великий старець Паїсій Величковський. Незаба -
ром, в 1750 році за старання, скромність, стриманість й при -
клад у поводженні Федір удостоюється постригу в чернецтво
з ім’ям Феодосій. З роками, зміцнівши духом у чернечих по -
двигах і стараннях, зводиться у 1755 році в сан ігумена цього ж
монастиря. Своїм умілим і розсудливим керуванням він зво -
дить монастир до такого стану, що він стає у всіх відносинах
найкращим у всій Молдавії. Через деякий час Феодосій був
переведений настоятелем в Тисманський монастир у Валахії.
У ті часи Молдавія була під пануванням Туреччини. Всі мо -
6. 7
настирі підкорялися турецькому уряду. В 1769 р. Росія воювала
з Туреччиною. Російська армія, що перебувала на той час не -
далеко від Тисманського монастиря й була очолювана ясно -
вельможним князем Григорієм Олександровичем Потьомкі -
ним, мала потребу в продовольстві. Ігумен Феодосій, довіда -
вшись про це, таємно відправляв продукти в розташування
російських військ, «анітрішки не піклуючись про страшну не -
безпеку, що йому загрожувала з боку лютих і мстивих турків.
…Князь Г.О. Потьомкін, бачачи таку видатну, із самопо-
жертвою ретельність, цілком оцінив мужність і християн-
ський подвиг любові й милосердя й відчутно дякував о. Фео-
досію найвтішнішими словами, і доніс про нього Государині
Імператриці Катерині і обіцяв пам’ятати про нього».
Після виходу російськихвійськ із Молдавії, султан, довідав-
шись про таку зухвалість, відправляє пашу й загін яничарів
спалити обитель, а ченцям завдати лютої смерті. Опинившись
перед неминучою загибеллю, ігумен Феодосій проявляє хо-
лоднокровність і мужність. Не втрачаючи самовладання, він
Настоятель Софронієвої пустині Архімандрит Феодосій.
7. 8
гаряче молиться Богові із братіями в церкві, куди йому до-
зволено турками увійти востаннє. Звідти таємним ходом б-і
жить він у російський табір. Незабаром його «шляхетність,
ретельність і гаряча відданість російському престолу» були
гідно оцінені і він, за своїм бажанням, був призначений в
1779 році настоятелем Мовчанської Софронієвської пустині,
яка була найближче до його місця народження. Не залишив
Григорій Потьомкін без уваги праці й заслуги ігумена Феодо-
сія, і, згідно з Указом Новоросійської канцелярії від 23 травня
1782 року, старець-настоятель одержує в Херсонській губер-
нії для землеробства й скотарства «при річці Дніпро, із пра-
вої сторони Пропасної балки, 3 245 десятин землі, а поверх
того, що лежать проти цієї дачі, за Дніпром, плавні до ріки
Конки, що містять у собі більше 2 000 десятин... Нові посе-
ленці, суворо дотримуючись отцівських переказів, з великим
успіхом господарювали на дарчій землі» (Н.Н.).
Ікона Священомученика Григорія,
просвітителя Всієї Вірменії.
8. 9
Побудувавши декілька келій і часовню, Феодосій поселив
там здібних до ведення господарства людей і назвав це міс -
це подвір’ям Софронієвої пустині. Цього ж 1782 року в день
пам’яті священомученика Григорія просвітителя Великої
Вірменії, в день своїх іменин князь Потьомкін подає прохан -
ня архієпископу Никифору «дозволити будівництво церкви в
ім’я священомученика Григорія, єпископа і просвітителя Ве -
ликої Вірменії — патрона його світлості. Преосвященний зразу
ж наказав виготовити грамоту на закладку згаданої церкви і
вручити її прохачеві» (Ігумен Паладій «Софронієва пустинь»).
Тут і споруджується перша дерев’яна церква в ім’я свя-
щеномученика Григорія, просвітителя Великої Вірменії. В
улаштуванні цієї богоугодної справи особисту участь знову
приймає Потьомкін. Церква освячена в ім’я його небесного
покровителя — на подяку й глибоку повагу старця Феодосія
до ясновельможного князя.
Незабаром церква за незручністю місця переноситься на
протилежну, ліву сторону балки.
Більш міцна, з кам’яними стінами, простояла вона до часів
Церква в ім’я священомученика Григорія.
Побудована в 1782 році.
9. 10
післяреволюційних гонінь на православ’я й була зруйнована
близько 1959 року. Кошти на її будівництво були отримані
частково від запорізьких козаків, тому вона називалась за -
порізькою.
«Архімандрит Феодосій навіть до похилого віку невпинно
піклувався про благоустрій подвір’я. Останні роки доживав
він у Софронівській пустині, серед його братії, поки не упоко-
ївся в 1802 році 9 грудня, після восьмидесятидворічних жит-
тєвих праць». Там же він і похований.
Тут завершується ще одна сторінка в літописі Свято-Григо -
рівського Бізюкового монастиря. До цього часу пустинь уже
зветься Новогригорівською. Навколо освоювалися й заселя-
лися нові землі.
У
ту пору в далекій Смоленській губернії занепав
колись відомий, заснований ще в 1620-х роках,
Хрестовоздвиженський монастир у селі Бізюково.
Побудував його боярин Федір Салтиков, людина великої по -
божності й благочестя. Згодом він передав увесь свій маєток
Церква в ім’я священомученика Григорія. Радянські часи.
10. 11
Вид Григорієво-Бізюкового монастиря з північно-східної сторони. Дозволено цензурою, Одеса, 24 квітня 1894 року.
Хромолітографія Є.І.Фесенка, Рішель’євська, вл. № 47 у Одесі.
11. 12
із селянами у вічне володіння монастирю й прийняв постриг
з ім’ям Сергій. Монастир був першокласний, ставропігійний.
Він довгі роки був духовною міцністю Православ’я в часи
Польсько-Литовського поневолення, оберігаючи християн-
слов’ян від насадження католицизму й унії на цих землях. У
1803 році настоятель монастиря звернувся до Святійшого Си -
ноду про виділення тридцяти тисяч рублів для ремонту буді -
вель монастиря, оскільки вони прийшли в занепад.
В
цей же час, в 1803 році, керуючий Кате
ри-
нославською єпархією архієпископ Афанасій
звернувся до Святійшого Синоду з проханням
про те, що в його єпархії немає жодного штатного монас-
тиря. А оскільки подвір’я Софронієвої пустині було нада-
но архімандриту Феодосію обмежено, до смерті його, то
після смерті Феодосія подвір’я стало вільним, тому архіє-
пископ Афанасій просить Синод перейменувати подвір’я в
штатний монастир і віддати під владу Катеринославсько-
го єпархіального начальства.
Враховуючи те, що в Синоду не знайшлося грошей для від-
новлення Бізюкового монастиря на Смоленщині і, беручи до
увагипроханняархієпископа Афанасія,Синодвирішивзакри -
ти Бізюків монастир на Смоленщині, а Софронієве подвір’я
перейменувати в штатний Григорівський Бізюків монастир,
перевівши в нього братію із Бізюкового монастиря.
У
казом Імператора Олександра I від 4 грудня 1803
року Новогригорівська пустинь перетворюється
в другокласний штатний Григорівський Бізюків
чоловічий монастир, а ставропігійний Бізюків монастир на
Смоленщині скасовується. Покладена на нього штатна сума
звертається на зміст Григорівськогомонастиря.Сильніше під -
носилася тут тепер гаряча молитва, далі поширювалося бла -
говістя Слова Божого. Всі єдиним серцем і єдиними вустами
оспівували пісню Йому. І Господь благословив праведне й
благоуспішне чернече хазяйнування. З постом, пильнуван -
ням і молитвою «пройшло кілька років, і на гладких привіль -
них пасовищах монастирських паслася 1 000 голів рогатої ху -
доби, 2 000 коней і більше 20 000 овець» (Н.Н.).
12. 13
-
-
13
В
1810 році настоятелем монастиря призначається
архімандрит Никифор. У 1812 році він будує По-
кровську церкву, на яку пожертвував шість тисяч
рублів сусід-поміщик Р.П. Блажков. Освячена Покровська
церква була в 1822 році. Збудована з каменю по типу молит
1817 р..була збудована кам’яна огорожа трьох сторін монасти
ря, на яку було витрачено сім тисяч рублів.
П
ри архімандриті Діонисії у 1860-х роках була добу -
дована з четвертої сторони монастиря кам’яна ого -
рожа. А також збудовані два одноповерхові корпу -
си: один довжиною десять саженей на вісім келій для старшої
братії і другий у дванадцять саженей для кухні і братської тра -
пезної. Були зруйновані в 1970-х роках.
венного будинку, міцна, але маловмістима. З 1811 р. по
Архієрейський будинок з будинковою церквою в ім'я трьох святителів —
Димитрія Ростовського, Митрофана Воронезького
і Тихона Задонського.
У 1870-х роках при архімандриті Арсенії був збудований
архієрейський будинок з будинковою церквою в ім’я трьох
13. 14
Архієрейський будинок з будинковою церквою
в ім'я трьох святителів — Димитрія Ростовського,
Митрофана Воронезького і Тихона Задонського.
14. 15
-
Іісусова молитва. У відокремлених скитських печерах уздовж
Дніпра селилися монахи-аскети.
Одноповерхові корпуси. Зруйновані в 1970-х роках.
святителів — Димитрія Ростовського, Митрофана Воронезь-
кого і Тихона Задонського.
Про дивні події, що відбулися в ньому вже в наш час, буде
розказано далі.
В усі наступні часи тут зростали й духовно формувалися
майбутні настоятелі, архіпастирі, ректори семінарій і училищ.
Виявляв монастир своїх старців і схимників. Тут творилася
Кам’яна огорожа монастиря.
15. 16
П
ро Вознесенський (літній) собор варто згадати осо-
бливо. Будували його сім років. Початок був покла-
дений при ієромонасі Інокентії в 1886 році. План
був замовлений у м. Одесі в техбюро інженера-техніка Мель-
Церква Вознесіння Господнього. Завершена в 1893 році.
До кінця XIX сторіччя монастир мав на своїй території
собор Вознесіння Господнього й п’ять церков: Григорівську,
Спаську, Пантелеймонівську, Покровську,Трьох Святителів —
Тихона Задонського, Димитрія Ростов -
Остання була будинкова й розташовувалася в північно-
східній частині архієрейського особняка. Розписувати їх з-а
прошували італійських майстрів. Образи ангелів і святих
ського й Митрофана
Воронезького.
апостолів з євангельських картин вражали кожного пишно-
тою фарб і гарним одкровенням.
16. 17
Храм в честь Покрови Божої Матері та трьох святителів –
Димитрія Ростовського, Митрофана Воронезького і Тихона Задонського. Сьогодення.
У
никова. У нього ввійшли собор і дзвіниця. В 1893 році собор
став «Щирою прикрасою монастиря й своєю просторістю й
нарядністю своєї архітектури» (Н.Н.). Освячений собор ви-
сокопреосвященим Іустином, архієпископом Херсонським і
Одеським 9 травня 1894 року на честь Вознесіння Господня.
Із соборної дзвіниці розносився на десятки верст над Дні -
пром голос головного 103-пудового ( ) дзвону, відли-1687,14 кг
того в Москвів 1765 р. і перевезеного зі Смоленського скасова-
ного монастиря.
1897 році при архиєпископі Іустіні на місті Покровської
церкви був збудований Храм з двома престолами під од-
ним куполом. Один престол – в честь Покрови Божої Ма-
17. 18
тері, а другий в честь трьох святителів – Димитрія Ростов-
ського, Митрофана Воронезького і Тихона Задонського.
Цей храм був збудований таким чином, що він з єднувався’
з корпусом намісника.
Освячений він був двічі. Один престол 24 жовтня 1897 р.
в честь Покрова Божої Матері, а 25 жовтня престол в честь
трьох святителів – Димитрія Ростовського, Митрофана Во-
ронезького і Тихона Задонського.
До освячення Храму Бериславським купцем Фапжаровсь-
ким був пожертвований дзвін, вагою 320 пудів (5241,6 кг).
Храм в честь Покрови Божої Матері та трьох святителів –
Димитрія Ростовського, Митрофана Воронезького і Тихона Задонського. Сьогодення.
С
ьогодні можна тільки спробувати уявити ту чудо-
ву картину, що з’являлася тут погляду спостеріга-
ча століття назад: «Перед його очима поступово
відкривається чудовий і дивовижний вид. Спершу починає
виднітися головний купол новоспорудженого собору, сели-
ще Каїри, що перебуває поблизу, за Дніпром. Далі показу-
ються розкішні монастирські плавні, перерізані вигадливо
в різних напрямках дрібними ріками й рибними озерами,
що поросли удосталь рослинністю, а також осиками тінис-
тими, вербами гіллястими й чагарниками лози. Дивовиж-
ний, поетичний вид мають ці плавні, коли зеленіють —
навесні й улітку. Потім відкривається весь монастир, зі свої-
ми церквами й різного роду будинками. Усе разом узяте: бу-
дови монастиря, мальовничі плавні, Дніпро, озера й велике
19. 20
селище, зливаючись, збільшує й надає красу цій місцевості,
де розташований Бізюків монастир.
Чудовупринадність цьогоможнаспостерігатичастішеран -
ком, коли східне сонце яскраво грає на всіх куполах церков,
коли воно відбивається на водній поверхні озер і широкого
Дніпра, і ввечері, коли — при повільно гаснучому дні — сонце
дарує всю околицю своїми прощальними променями,попере -
мінно то яскравими, то зовсім слабкими...» (Н.Н.)
Потік прочан і мандрівників до монастиря був нес-
кінченний. Тут для їхнього розташування було все необхі-д
не. Готелі й постоялі двори для відпочинку, а головне —
церкви й собори для молитовного звернення до Бога.
В 1885-1892 роках було зведено будівлю школи, а також
розпочато медичну справу. В 1890-х при ієромонасі Митро-
фані було збудовано гостинний двір для паломників з двопо-
верховим готелем. Біля нього за проектом К.В. Бібера збудо-
вано одноповерхову лікарню. Також зроблено проект водо-
проводу монастиря.
П
ро монастирську лікарню варто згадати особливо.
Відкриття її по благословенню архієпископа Сергія
відбулося в грудні 1891 року. Одержували тут допо -
могу, як стаціонарну, так і амбулаторну, монахи, служки мо -
настиря, штатні робітники й сторонній люд (прочани, мандрів -
Дитячий притулок для сиріт із Спаською церквою. Сьогодення.
20. 21
ники, сезонні робітники), починаючи від своєї до суміжної й
віддаленої губерній. Лікували в числі інших такі хвороби: тиф,
пневмонію, дизентерію, сибірську виразку й лихоманку. Про -
водили й нескладні хірургічні операції. Добре забезпечувалася
аптека. Ліки привозили з Одеси й Херсона. Харчування хворих
було організовано залежно від хвороби. Дотримувалася дієта, а
в пісні дні всім без винятку готувалася пісна їжа. Загальне чис -
ло місць у стаціонарі було 12, але за необхідності їх могли збіль -
шити. Про якість і результати лікування в монастирській лікар -
ні можна судити по такому прикладу – за весь 1891 рік з 1659
амбулаторних і 113 стаціонарних хворих помер тільки один.
Т
ягнулися до монастиря й дворяни, панство з
Санкт-Петербурга й Москви часто приїздило
сюди.Монастир був улюбленим місцем рос-ій
ських православних царів із часів Катерини Другої. Слав-
на імператриця, навідавшись в обитель у 1787 році, від-
значила тут особливий порядок і мудре правління ігумена
Феодосія. В 1916 році Свято-Григорівський Бізюків монас-
тир відвідав з родиною цар Микола II.
М
онастир на початку ХХ сторіччя являв собою ве-
лике поселення. Його земельні володіння про-
стиралися на території багатьох кілометрів і мали
площу 32 тис. га. Тут вирощували жито й пшеницю, льон і
кукурудзу, просо й овес. У садах росло безліч плодових дерев
і прекрасний виноград, з якого удосталь робили чудове мо -
настирське вино. Його успішно продавали за кордон. Росли
всі овочеві культури. Урожайність на монастирських землях
значно перевищувала середню по Херсонщині й становила 70
пудів (зерна пшениці) з десятини.
Усний переказ зберіг у пам’яті народу, що дорослі, по-
казуючи дітям монастирські поля, наставляли їх: «Диви-
теся, що значить монастирська праця з молитвою. Пше-
ниця вище й соковитіше». Дохід монастиря становив у ту
пору 500–800 тисяч золотих рублів (приміром, Соловець-
кий монастир мав 500 тисяч).
Після Столипінської реформи кількість бажаючих взяти
землю в оренду зросла. Це дало приплив до обителі нових
22. 23
робочих рук. За 20 років число жителів у монастирі збіль -
шилося в 6 разів — у 1916 році їх було вже 910 чоловік. Тут
працювали млин й виноробня, маслоробня й молочарня, де
виготовляли голландський сир. Утримувалися пасіки, існува -
ли два рибозаводи, один із яких здавався в оренду. До зато -
плення плавнів у 1952 році тут рибу ловили руками, так було
її багато. Після затоплення зникло багато цінних порід риби:
осетри, білуга, чехонь, гунтері, верховодки, головані, рибець,
йорші, річковий оселедець та інші. Карасі і товстолобик були
штучно запущені у водосховище в період СРСР.
Господарський двір з будівлями біля Пропасної балки. Сьогодення.
23. 24
У районі Пропасної балки розташовувалися стайні й усілякі
майстерні. Діяла кузня й черепично-цегельне виробництво.
Спеціальне місце було відведене під вапнярню. Вапно де-
сятиліттями готували за спеціальною технологією й викорис-
товували в постійному будівництві.
Збережені сьогодні будови свідчать про неперевершені
властивості такого вапна. Не дуже давно були виявлені його
запаси в районі старих монастирських майстерень. Знахідку
швидко гідно оцінили, і вона відправилася в Київ на будів -
ництво дачі якомусь «новому українцеві». Міцність матері -
алів того часу доводять існуючі й донині вимощені цеглою
стелі братнього корпуса (сьогодні це готель для прочан) і
інші будівлі.
Біля братнього корпусу перед колодязем були 2 вапняні
печі, 2 цегельні печі, декілька глибоких ям, куди кидали по-
дрібнений вапняк і забитих старих тварин для виготовлення
вапняного розчину для будівництва.
Після будівництва греблі для Каховської ГЕС, великих ви-
рубок плавнів уздовж Дніпра й затоплення прилеглих земель
у с. Червоний Маяк, як і всюди навколо, відбулися зміни. Став
Башта для заготівлі і зберігання корму для худоби. Сьогодення.
25. 26
мінятисяклімат:зниклищедрівологоюгустіранковітуманий
ряснілітнізливи.ВодавДніпрівтратилаколишнюпрозорістьі
чистоту,рибаопиниласьміждвохзалізобетоннихперешкод—
Каховської і Запорізької ГЕС, поступово зникаючи, неща-д
но й без міри виловлювалася браконьєрами. Вода піднялася
більш ніж на десяток метрів. У цей доленосний час рибалки
Червоного Маяка стають власниками незвичайного улову:
закоркованих стародавніх пляшок з монастирським вином.
Цінність аукціонних знахідок визначають місцеві гурмани. З
виявленими в Дніпрі пляшками відкривається ще одна див-
на сторінка історії обителі.
М
ісце, де стояв Свято-Григорівський Бізюків монас-
тир, сучасник тієї далекої пори назвав «Таврій-
ський Афон». У глиб його високих похилих схилів і
стрімчастих берегів ішли підземні ходи й печери, що тяглися
на десятки кілометрів. Ким і коли вони вириті, точно невідо-
мо. Є тільки припущення, що залишені вони з тієї пори, коли
землі ці нещадно топтали дикі й жорстокі кочівники, не з-а
лишаючи нічого живого на своєму шляху.
У більш пізні часи ходами користувалися запорожці й шука -
чі самотності християни. Після заснування на цьому місці чо -
ловічої обителі старцем Феодосієм було уведено строгий Афон -
ський устав для братії. Полум’яною і сердечною молитвою
освячувалося й творилося славне майбутнє південного краю.
Несеться над хвилями білокрила чайка. Ширяють у бл-а
китній небесній далечині над скелястими кручами легкі ві-
чні хмари. А внизу, по стрімчастих берегах, покритих диким
чагарником шипшини й глоду, ховаються до цієї пори вузькі
стежинки, що ведуть до печер ченців і пустельників. Одна
з таких печер, яка вирубана у стрімкій вапняковій скелі —
місце постійного відвідування прочанами.
Тут збереглася й невелика печерна церква. Щоб потрапи-
ти до неї, необхідно взяти благословення настоятеля.
Старожили розповідають, що до затоплення й підняття
рівня води, печер і ходів було багато. І виходили вони наб-а
гато нижче, до самого Дніпра, у плавні. Говорять також, що
раніше можна було під землею обійти все село, а подекуди й
26. 27
Підземні ходи і печери. Вид з води. Сьогодення
Печерна церква. Сьогодення
27. 28
проїхати на коні. Від пристані йшли в берегові надра тунелі
до монастирських складів. Звідти, мабуть, після затоплення й
випливли в Дніпро пляшки з вином. Хто знає, які ще таємни-
ці зберігають земні надра під зганьбленими храмами...
С
ьогодні прочани й туристи, які знаходяться на те-
риторії колись єдиного архітектурно-паркового
ансамблю, тільки в уяві зможуть відтворити його
первозданну картину. Центральним об’єктом уваги залиша-
ється вівтарна арка Вознесенського собору, що піднялася ве-
селкою над розореним місцем. Колись навколо, кинувшись у
небо, росли сосни.
Поруч збереглося два фонтани. В одному стояла статуя Бо -
гоматері. Вона була плачучою. Тепер її немає...
Фонтанів було декілька по всій території. Вони створювали
відчуття завершеної гармонії й краси. Людину, яка потрапляла
сюди, вражало все: від пишноти собору й ландшафту до роз-
маїтості й достатку квітів і насаджень.
Божественна краса християнського мистецтва серед тихих
алей і фонтанів робила перебування тут надзвичайно легким
і радісним для душі. Біля невисокої кам’яної стіни на березі
Дніпра були влаштовані оглядові альтанки.
Вони мали форму великих черепашок. Тут же поруч пере-
бували склепи, у яких спочивали тіла двох упорядників оби-
телі й постійно горіли лампади.
Два фонтани. Сьогодення.
29. 30
До Дніпра спускалися кам’яні сходи. Вони майже повністю
збереглися до нинішніх днів. Під ними кілька років назад був
виявлений лабіринт, який веде углиб пагорба, на якому роз-
ташувалося село. Нині лабіринт замурований, і видно тільки
його частину під проваленими сходами.
У
1903 році Свято-Григорівський Бізюків монастир
святкував свій столітній ювілей. Свято, відповідно
до обраної програми, затвердженої Святішим Си -
нодом, було триденним і, за традицією, проходило на Хресто -
воздвиження.У Бізюків монастир щорічнодо дня Воздвижен -
ня Чесного й Животворящого Хреста Господнього стікалася
маса народу, іноді більше трьох тисяч чоловік. А цього разу
— «...прочан, що прибули (пароплавами, в екіпажах, пішим
порядком. – Авт.) на монастирське святкування, тисяч до два -
надцяти» («Херсон-ські єпархіальні відомості», 1903 р.).
Не висихав потік прочан до монастиря. На початку ХХ сто-
річчя поклонитися образу Святої Чудотворної Касперовської
ікони Божої Матері їх стікалося до декількох тисяч. Прочан
розміщували й годували у славу Божу, а не за гроші.
От як описує очевидець перебування святої ікони в монас-
тирі в 1911 році: «Тисячі людей заповнили весь простір перед
храмом на внутрішньому монастирському цвинтарі; тиха,
Оглядова альтанка. Радянські часи. Фото із архіву.
31. 13 8 6
9
15
1
4
10
7
2
5
3
12
11
12
Орфографія без змін: Отъ С.-Петербургского Комитета духовной цензуры печатать разрешается. С.-Петербург, 8 Марта 1902 года. Цензор Архимандрит Арсений
ВИД ГРИГОРЬЕВО-БИЗЮКОВА МОНАСТЫРЯ С ЮГО-ЗАПАДНОЙ СТОРОНЫ В ХЕРСОНСКОЙ ГУБЕРНИИ И УЕЗДЕ ПРИ РЕКЕ ДНЕПР
1) Церковь во имя Вознесения Господня. 2) Церковь во имя Покрова Пресвятыя Богородицы и святителей Дмитрия, Митрофана и Тихона. 3) Церковь во имя священномученика Григория, Просв. Великой Армении.
5) Настоятельский новый корпус с мезонином. 6) Братская трапеза. 7) Намесничий корпус. 8) Братский корпус. 9) Профорня и хлебопекарня. 10) Братская баня. 11) Балкон на р.Днепр. 12) Башни по углам ограды.
13) Братские кладовыя. 14) Фруктовый сад. 15) Башня у Экономических ворот.
32. 34
темна літня наша південна ніч, тисячі запалених свічок, що
висвітлюють золототкані ризи духівництва, чудовий спів
двох монастирських хорів за участю багатьох, що моляться
— усе злилося в єдиному могутньому хорі, що славить- за
ступницю роду християнського й шле Їй подяки за милості
й моління про його недуги й потреби. У ту мить багато тисяч
богомольців дійсно являли собою одну родину Матері Небес-
ної й Цариці».
Монастир ріс і багатів, славлячи Бога. Але світ неухильно
тяжів до зла. Щоб йому протистояти, потрібні були щирі, ви-
сокоосвічені духовні подвижники.
У1913 році при Свято-Григорівському Бізюковому монас-
тирі відкриваються місіонерські курси, а в 1914 році на їхній
основі затверджується єдина в Росії Духовна місіонерська
семінарія. Студентами ставали діти з родин монастирського
поселення, що на той час було великим. Улітку 1917 року тут
відбувся Загальноросійський з’їзд православних місіонерів.
Семінарія являла собою прекрасне архітектурне спору-
дження в три поверхи, мала велику упоряджену територію й
Лабіринт. Сьогодення.
33. 35
добре вписувалася в ландшафт. Мала все необхідне для плід-
ного процесу навчання.
Будинок семінарії не зберігся. Його розграбували й на-
вмисне підпалили в перші роки Радянської влади.
До революції монастир завжди знав потреби й сподівання
народу. Його добродійна діяльність широко поширювалася
як на приватних осіб, так і на всілякі спільноти й особливо
дитячі установи. Духовне ж виховання залишалося головним
його завданням.
Будинок семінарії, початок ХХ століття.
Вид Григорієво-Бізюкового монастиря. Початок ХХ століття.
34. 36
Р
уїни, руїни... Тепер уже за часів соціалістичного
минулого. Безглуздо й примітивно виглядають
сьогодні, у порівнянні зі зганьбленими й розорени -
ми будинками монастиря, запущені дитячі майданчики, ого -
рожа й самі будівлі села. А скільки можна було б зберегти, не
будуючи на святому місці «будинку на піску», а користуючись
і множачи своє надбання.
Колись із південної сторони Покровського собору інженером
Олександром Сухотіним був встановлений сонячний годинник.
Збереглася й дата події — 1859 рік. Але тільки дата... А на мо -
настирській дзвіниці знаходився механічний годинник, який
був вивезений звідти після революції. За свідченнями, він був
змонтований на будівлі обласного художнього музею в Херсоні.
На початку ХХ сторіччя монастир уже забезпечувався влас -
ною електроенергією. Це був великий будинок, що складав -
ся з двох частин. В одній були: електростанція, водокачка,
акумуляторна, баня. В другій – млин, маслобійня, крупо-
рушка (шеретівка). Зараз це все затоплене водою. В архівах
зберігся такий опис: «електрична станція, у якій перебуває
2 газогенератори, 2 мотори до них на 30 сил, 2 насоси водо-
провідних, діаметром 700 цебер води в годину кожний, заряд
акумуляторів, динамо-мотор 23 сили і всі інші пристосування
повного устаткування станції...» В 1924 році електростанція
була розорена. Монастирський же водопровід у селі діяв до
80-х років ХХ століття.
Перша світова війна відгукнулася в серцях монастирського
братерства гарячою молитвою. З перших днів боїв обитель на -
давала й матеріальну допомогу фронту. За вказівкою архієпис -
копа Назарія, в 1914 році, був сформований загін із братії і ієро -
монахів. Їх навчили санітарній справі та відправили на фронт.
У самому монастирі був обладнаний лазарет для поранених.
П
рийшов 1917 рік. Після більшовицького переворо-
ту монастирське життя зупинилося. Така була воля
Божа. В 1918 році у монастиря забрали все разом
із землею. Священиків виселяють зі своїх квартир, залишає
монастир і частина братії. Навколо поширювалось полум’я
громадянської братовбивчої війни. Монастирське поселення
36. 38
трапляється на шляху численних банд і загонів. Були григо-
рівці, за ними в серпні 1919 р. прийшли денікінці, а навесні
1920-го повернулися Ради. Не вдаються кілька спроб створи-
ти радянське господарство, а нескінченна зміна влади в краї
безжалісно руйнує і перебудовує монастирський побут.
Руйнування й голод після страшної посухи 1921 року зму -
шують людей залишати рідні обжиті місця. В 1922 році в мо -
настирському поселенні залишилося 70 чоловіків і 48 жінок
(в 1916 р. було більше 900 чоловік).
В
1923 році «нове життя», «скриплячи й буксуючи,
уповзає в старий монастир». Незабаром церкви
стануть клубами й складами. На монастирських
воротах хтось приб’є дошку з написом «Культгосп Червоний
Маяк». Для роботи у великому монастирському господарстві
не вистачало робочих рук, тому сюди за комсомольськимипу -
Будинки для проживання паломників. Сьогодення.
37. 39
тівками «добровільно» стали зганяти молодь з північних і за -
хідних земель України. Нині покійна, Ганна Власенко розпо -
відала: «Зібрали нас у сільраді і сказали, що ви – комсомольці
і повинні їхати за наказом партії, а хто не послухає, тому жит -
тя в рідному селі не буде».
У перші роки Радянської влади монастир ще зберігав свою
цілісність і красу.
Хоч і в запустінні, але цілими стояли собори й церкви, сті-
ни навколо обителі й численні будови.
Монастирська електростанція перебувала в справному ста-
ні, у численних майстернях, стайнях і на скотних дворах нові
хазяї життя готувалися до майбутніх рекордів. «Релігія —
пережиток минулого», «опіум для народу» — і ретельно з-а
мальовуються святі лики й зображення на стінах храмів.
У 1929 році на «індустріалізацію» країни здаються дзвони.
На колишніх монастирських землях і угіддях під жорстоким
політичним контролем піднімається соціалістичне господар-
ство країни, спрямовуючи енергію й ентузіазм нового поко-
ління на могутність і славу майбутньої наддержави. Підні-
мається землеробство й тваринництво, а в післявоєнні роки
основним стає виноградарство.
У більш пізні радянські часи відбувалися на території
с. Червоний Маяк чудові випадки. Вони надовго розбурхали
село, не раз згадувались в пресі.
С
тоїть на березі Дніпра стародавній спустілий і розо-
рений особняк — колишній архієрейський будинок.
Дивляться сьогодні три його поверхи порожніми
очницями вікон на річку й на запустіле село. Довго зберігав
будинок своє первозданне зовнішнє й внутрішнє влаштуван-
ня. Але, перед поверненням його монастирю, трапилася рап-
том пожежа, і тепер має він скорботний вигляд.
З часом вподобали це місце діти, а потім і дорослі для сво-
їх потреб. Одного разу забралася сюди для любовних утіх
молода пара. І з’явився їм закривавлений чернець. З вел-и
ким страхом покинули вони назавжди стіни збереженого
будинку. Було й інше явище, коли троє місцевих вирішили
розпити тут «гірку». І вийшов наприкінці довгого коридору
39. 41
«з нізвідки» чернець у крові, суворо й безмовно наближаю-
чись до них, приводячи в трепет і жах. Хтось закрив очі, хтось
став хреститися. А посланець іншого світу незабаром пройшов
крізь незваних гостей і зник у стіні. Говорять, після цієї події
один зі свідків цього кинув пияцтво й звернувся до Бога. Були
тут не раз явища ченців і дітям. З тої пори любителів розваг у
стародавньому будинку не знаходилось.
Описані випадки пов’язані з найтрагічнішими моментами
минулого Свято-Григорівського Бізюкового монастиря. Вони
переносять нас у страшну, руйнівну епоху революції.
У
селі збереглася стара монастирська виноробня.
Будували її, за переказами, християни-запорожці,
оскільки мали в цій справі визнаний авторитет.
Ішов від неї підземний хід, що за давниною років зруйнувався.
Але під виноробнею до цієї пори залишився винний
льох. На його стінах от уже більше восьми десятків років не
зникають темні криваві потоки й такі ж плями. Не раз за всі
ці роки штукатурилися стіни. Бабусі розповідали, що коли
Колишній архієрейський будинок. Сьогодення.
41. 43
їх, молодих дівчат, послали білити цей підвал, то по свіжому
вапну проступали криваві полоси. Дівчата з криком вибігли
з підвалу, а бригадир заганяв їх назад і казав, що це їм тільки
здалося. Про історію монастиря юні трудівниці тоді ще нічо-
го не знали, а сліди страшного злочину, вчиненого на цьому
місці на початку минулого століття, проявляються знову й
знову. Під час служіння тут заупокійних молебнів, сліди на
стінах стають темнішими.
Час приховує всі подробиці злодіяння, але народна
пам’ять до наших днів зберігає й передає з вуст у вуста на-
ступне. В 1919 році увірвалася в село банда, що воювала тоді
на стороні більшовиків. Саме в той момент у Покровському
соборі проходило загальне богослужіння. Треба відзначити,
що при встановленні Радянської влади за численними про-
ханнями селян, було дозволено залишити для приходу одну
Покровську церкву. Сюди й увірвалися бандити. Схопивши
священиків і декількох служителів із братії, вони доставили
їх в «запорізький» льох. Тут від смиренних в’язнів зажадали
золота. Але, не одержавши нічого, крім слів про сподівання
на волю Божу, порубали бранців шашками. Інших вивели на
лютневий лід Дніпра до ополонки. Братія монастиря, опи-
нившись в руках бандитів, що озвіріли, без спротиву, пер-е
хрестившись з молитвою, пішла під лід. Кількість усіх жертв
залишається таємницею. Гоніння на ченців були страшні.
Багато хто зникав в дніпровських плавнях і печерах. Але
Винний погріб. Сліди на стінах льоха. Сьогодення.
42. 44
жорстокий час не милував і там їхні багатостраждальні життя.
Хтось уцілів і продовжував служити святій церкві. Так сходи -
ла на свою Голгофу славна обитель.
У
1942 році територію обителі зайняли румуни, по-
тім німці. Німецький намісник жив у Архієр-ей
ському будинку. У 1942 році частину жителів ви-
везли на Білу Криницю. Три сім’ї врятувалися – втікли вночі.
Сестри Романови більше року жили в печерному храмі, що
в скелі, переховували там поранених червоноармійців (доку-
менти одного з них знайдені під час проведення реставрацій-
них робіт). Разом з людьми у печерах жив великий вуж, мож-
ливо, тому фашисти за рік туди жодного разу не заявилися.
До кінця 50-х років на місці колишнього монастирського
саду й винограднику із Предтеченським скитом з’являються
ряди однотипних будиночків. Тут облаштовуються пересе-
ленці з різних областей України. Вони приїхали піднімати
соціалістичне господарство на селі. І незабаром воно підня-
лося. На колишніх доглянутих й удобрених монастирських
нивах Свято-Григорівського Бізюкового монастиря вирос-
В далечині — будинки для колгоспників.
Радянські часи. Фото з архіву.
43. 45
тає радгосп-завод, який, спеціалізувався на вирощуванні ви-
нограду й виробництві з нього вин. Завдяки чому стає рад-
госп — «мільйонером».
Д
о 50-х років через нестачу цегли на будівництво
об’єктів комунізму уже було розібрано не один мо-
настирський будинок. Немає старої, вибудуваної
на кошти «запорожців», церкви святого мученика Григорія,
каплиць, багатьох житлових і підсобних будов.
У колишньому зимовому соборі Покрова Богородиці на бе-
резі Дніпра проводиться культмасова робота. Тут вечорами
гримить музика з танцями.
Ще в 1937 році руйнують Вознесенський собор. Від нього
залишаються тільки чотири чудові арки, на одній з яких, вів-
тарній, щороку лелеки вили гніздо.
В 1960-х роках зносять три з них. Четверту не змогли зва-
лити, як не намагалися. Зачепивши сталевим тросом, тягли її
трьома тракторами, підривали фундамент і закладали вибу-
хівку — все марно. Так і залишилася вона над святим місцем,
як веселка, нагадуючи людям про їхній вибір... В 1972 році на
цьому місті збудували літній кінотеатр.
Перетворення святих храмів в «культурні» заклади.
Радянські часи. Фото з архіву.
45. 47
З тої пори лелеки — птахи, що символізують вірність і від-
даність у любові, перестали з’являтися над селом. Ніхто вже
не вив гнізд там, де колись чулися чудові хори, що славлять
Творця неба й землі.
У
60-х роках (напередодні 100-річчя з дня наро-
дження Леніна) бульдозерами зрізується монас-
тирський цвинтар. Зносять й валять старі кам’яні
хрести й надмогильники, відкриваються святі могили. Старо-
жили свідчили, як відкривалися погляду зі зганьблених по-
ховань нетлінні мощі святих угодників. Нетлінними виявив-
ся і їх одяг з дерев’яними натільними хрестами. Усе вивозили
в невідомому напрямку. Кістки, що залишилися, складали в
ящики й заривали за селом.
Гроби з кладовища сортували: дерев’яні розбивали і заби-
рали собі все, що там знаходили цінного, а цинкові за нака-
зом районного керівництва вивозили в м. Берислав. Подаль-
ша їх доля невідома.
Р.Л. Курдюк згадувала, що дві ночі вона вимушена була
сторожувати (за наказом адміністрації школи, де працювала
техпрацівником) гору кісток, згорнуту з усього кладовища,
щоб діти не розтягували по домівках. Школа знаходилася по-
ряд, у будинку колишнього дитячого притулку.
На святому зганьбленому місці до ювілею вождя заклада -
ють фундамент майбутньої школи. Незабаром він тріскається.
Триповерховий братній монастирський корпус. За радянських часів у ньому
діяла школа комсомольського й партійного активу. Фото з архіву.
46. 48
Закладають новий, але теж на місці монастирських могил. Тут
же планується шкільний стадіон і будується тир. Діти ганяють
по шкільному дворі череп ченця. Незабаром на лінійках будуть
раптом непритомніти учні, а вчителі пояснювати це тільки со -
нячним ударом. Пройде пара десятиліть, і на бездуховній ниві
зганьбленого святого місця виросте полова: неуцтво, пияцтво,
наркоманія. Будуть вчинятися тяжкі злочини й самогубства.
Колись біля Вознесенського собору, у збереженому й давно
запущеному фонтані, стояла статуя образа плачучої Богороди -
ці. Чи не за сьогоднішніми дітьми лилися її пречисті сльози?..
I
все-таки, хто ступив на цю землю сьогодні не тільки
внутрішньо, але й навіч доторкається до невимов-
ного словами миру боговдохновенного одкрове-н
ня. У камені, у самому місці, у душі. Це місце дуже намолене.
Приїхав якось перед війною в Червоний Маяк цирк. Натяг -
нули канат для виступу прямо у Вознесенському соборі. Ка -
натоходець, забравшись по крученим сходам на хори, ступив
на канат і пішов. Але перевірений і надійний канат раптом
рветься, а артист розбивається насмерть. Прямо серед храму.
З того часу і донині не було цирку на цьому місці.
На початку 30-х років у великому триповерховому бр-ат
ньому монастирському корпусі діяла школа комсомольсько-
го й партійного активу. Майбутні будівельники комунізму
були оточені турботою й увагою країни.
Літній кінотеатр. Школа на задньому плані. Радянські часи.
47. 49
Страшний голод, що почався в цей час, для народу Укра -
їни мало їх торкався. Харчувалися вони поруч, у будинку ко -
лишньої монастирської трапезної. Старожили розповідають,
що у дворі копирсалися помираючі з голоду діти. Вони при-
ходили сюди з околишніх сіл і не раз тут же вмирали. Їх тихо
зносили в Пропасну балку й віддавали землі.
У
сього двома десятиліттями раніше, при існуючому
тут монастирі, знаходився дитячий притулок на 200
місць. Сироти й нещасні одержували не тільки дах
і їжу, але й виховувалися з любов’ю, звикали до праці й благо -
честя. Існувала при монастирі й богадільня — відділення для
старих, калік і інших. У монастир відправляли на послушання
Фонтан, де стояла статуя образа плачучої Богородиці. Сьогодення.
Уціліла арка Вознесенського собору.
48. 50
в’язнів, які зробили злочин з необережності. Це давало людині
можливість щиро покаятися та наблизити душу до Бога.
При хрущовському гонінні на церкву в село прийшов наказ
знищити будівлю дитячого притулку, який своїм куполом нага -
дував про минулі часи. На той момент там знаходилася школа.
Секретар місцевої парторганізації М.К. Роменський на-
правив в обком партії листа з проханням залишити буди-
нок до того часу, поки радгосп збудує нову школу. Прохан-
ня задовольнили. У 1972 році діти перейшли у нову школу,
а у будинку-притулку (по волі Божій) розмістилось ПТУ.
А коли збудували училище, вийшов указ про повернення
культових споруд їх власникам.
Триповерховий братній монастирський корпус. Сьогодення.
50. 52
Праворуч від притулку був будинок «чорна їдальня», ніч-
ліжка (за спогадами діда Рака) тут харчувався і жив бродячий
люд. Була тут їдальня і за радянських часів.
На місці колишнього господарського двору монастиря є
залишки будівель, ворота з літерою «М», що означало «май -
стерні». Тут же була і молочарня, гараж, плотницька, кузня,
бетонні поїлки для тварин. Від теперішньої вул. Шевченка
до виноробні були парники. Біля водних підвалів був вели -
кий пустир з дикими абрикосами і соснами, тепер тут кладо -
Дитячий притулок для сиріт із
Спаською церквою. Сьогодення.
51. 53
вище. За ними знаходилася пасіка, поряд були монастирські
городи аж до с. Ударник. Біля с. Ударник були ферми і вели -
кі загони для худоби.
…Над дрімаючими водами Дніпра догоряють боязкі зірки.
Десь на далеких берегах, розчиняючись у легкому серпанку,
тремтять вогники. Тихо. І тільки мірні удари монастирсько-
го дзвону в досвітній безмовності рознесуть навкруги звістку
про наступаючий день.
Потягнуться від монастирського готелю до храму прочани.
Поки їх небагато, але останнім часом стає усе більше. Осо-
бливо в неділю й свята. В основному їдуть із прилеглих сіл і
сусідніх районів. Все частіше здалеку. Були тут паломники з
Росії, Білорусі, Канади, США.
О
битель відроджується. Великотрудна справа поча -
лася в 1992 році. З руїн і запустіння в єдиній уцілі -
лій церкві почулася тоді тиха молитва. Потягнули -
ся до святого місця один за одним подвижники. Багато різного
люду побувало тут за минулі роки. Не всіх прийняла й утрима -
ла монастирська земля. Місце святе, намолене, полите муче -
ницькою кров’ю. Кожний камінь тут може стільки повідати...
У монастирі щоденне коло богослужінь, як і скрізь. Крім
основних богослужінь регулярно проводяться молебні на різ-
номанітні потреби людей.
Буває, приїжджають вони сюди цілими групами з одного
села. Побувавши один раз, приїжджають знову.
Постійні парафіяни не раз ставали свідками світлих і ра-
дісних подій у людей, які поверталися додому. Ще кілька
днів назад билися вони в припадках, кричали не своїми голо-
сами й мали печатку демонізму в обличчі. Благодать Божа
від щиросердої чернечої молитви по вірі болящих, робить
неможливе. Уперше, хто потрапив сюди маловірним, власне
переконується в реальності духовного світу.
Ченці щодня служать Божественну літургію, моляться за
грішний світ. Той, хто був тут під час довгих служб, відчував
особливий мир у душі й благодать. Така сила молитви.
Повільно, як від довгого важкого сну, пробуджується село
до віри. Основне населення залишається поки поза храмом.
52. 54
С
учасне життя монастиря неможливе без пожертву -
вань і допомоги благодійників. Їхні кошти й щирі
старання вже приносять бажані плоди, а імена вно -
сяться у постійне поминання у вівтаря. Завдяки їм має живий
вигляд територія й стародавні будови. У готелі для прочан
облаштовано просторі кімнати з усім необхідним для прожи-
вання. Готель знаходиться в капітальному триповерховому
будинку колишнього братнього корпусу. З його вікон -від
кривається вид на мальовничі околиці, Дніпро й внутрішній
дворик. На територію завезений камінь, зводиться монас-
тирська стіна, готова ажурна металева огорожа. Є своє авто-
Ворота у господарський двір. Сьогодення.
Будівельні роботи на огорожі. Сьогодення.
53. 55
Укріплення підземного храму. Сьогодення.
номне опалення. У церковній крамниці при храмі великий
вибір ікон, добре підібрана духовна література. Тут завжди є
дерев’яні хрестики й виготовлені в монастирі свічки.
У
сивій давнині залишилося хрещення Київської Русі.
З тої пори й понині існують по всій її землі право -
славні пустині й монастирі. Століттями служили
вони релігійній освіті й моральному виправленню народу.
Відроджуючись сьогодні, вони сприяють духовному оздоров -
ленню сучасного суспільства. Таким істинним світильником
Православ’я в степовому південному краї й залишається Свя-
то-Григорівський Бізюків монастир.
