Історико-краєзнавчий нарис присвячено українським храмам, зведеним в часи козаччини в стилі українського бароко.

1. Управління культури Дарницької районної в місті
Києві державної адміністрації
Централізована бібліотечна система Дарницького
району
Бібліотека № 159
Історико-краєзнавчий нарис
Київ, 2018

2. 2
Легенди козацьких храмів : історико-
краєзнавчий нарис / уклад. І.В. Рудік, б-ка № 159
Дарн. ЦБС м. Києва. – Київ, 2018. – 25 с.
Історико-краєзнавчий нарис «Легенди
козацьких храмів» присвячено українським
храмам, зведеним в часи козаччини в стилі
українського бароко.
Нарис розрахований на широке коло
користувачів.
При його укладанні використана література з
фондів бібліотеки № 159 та ресурси Інтернету.
Упорядник та комп. набір – Рудік І.В

3. 3
… Україна, доти знекровлена
монголо-татарським погромом і
нападами зажерливих сусідів, у ту
пору знову відродилася, постала як
козацька держава. І хоч була то
нелегка пора, знов розгорнулося
велике муроване будівництво,
повсюдно виростали пишні храми,
мов прекрасні кам’яні квіти. Квіти,
що люблять рости на вільній землі.
Зірка Мензатюк
У період козаччини в Україні виникає
козацьке зодчество, створюються видатні пам’ятки
церковної архітектури в стилі українського бароко.
Українське, або козацьке бароко – то геніальний
витвір нашого народу. «Стиль бароко зародився в
Італії – урочистий, пишний, сповнений руху.
Українці додали до нього свої неповторні риси,
взяті з народної дерев’яної архітектури, і створили
дивовижну красу. Будівлі в стилі українського
бароко дуже гарні, у вишуканих оздобах <…>.
Вони стрімкі, немов летючі, бо втілюють порив
людини до неба…», – пише Зірка Мензатюк в
книзі «Наші церкви» [5, с. 35].
Києво-Печерська Лавра
У головній нашій святині, Києво-Печерській
Лаврі, куди не глянь, красуються церкви з

4. 4
козацьких часів. Уся ж історія лаври оповита
легендами, вони тут розповідають про все. Про
церкви. Про ченців. Про печери. І про Велику
Лаврську дзвіницю також. За легендою мурували її
дванадцять братів.
Ось як розповідає цю легенду письменниця
Зірка Мензатюк: «..Мурували її дванадцять
благословенних братів. Вони
вже збудували велику печерську
церкву й монастирські мури, а
нарешті хотіли спорудити
прегарну дзвіницю.
Сподобалось те Богові, і Він
звершив чудо: що брати
вимурують за день, то вночі
увійде в землю.
Велика Лаврська дзвіниця
Отож мурують брати, і не треба їм ні
риштовань, ні цеглу наверх піднімати. Мурують не
рік, не два, вже й не десять, аж нарешті
приснилася старшому братові Божа Мати і
сказала: «Годі вам мурувати, засклеплюйте верх та
окуйте золотом, бо у всьому світі вже нема вищої
вежі за вашу». Засклепили брати баню, покрили
золотом, встановили щирозлотний хрест, – і тоді в
одну мить дзвіниця вийшла з землі й стала така, як
і нині стоїть. А Божа Мати спитала братів, якої
нагороди хочуть за свою працю. Одинадцять
братів бажали єдиного: щоб їх поховали в святій

5. 5
Лаврі, і сталося їм за їхньою волею. А дванадцятий
брат зажадав багатства. Дістав його та й подався
мандрувати. Надивлятися на світ. Тільки ніщо
його не тішить, тужить душа за Божою красою, за
святою Лаврою, як за матір’ю дитя. Вернувся він,
а коло братів нема для нього місця. Він скраєчку
притулився, одну ногу зігнув, бо не містилася, та й
спочив вічним сном» [5, с. 45].
Насправді Велику Лаврську дзвіницю
мурували не ті легендарні будівничі, що в ХІ ст.
спорудили в Лаврі Успенський собор, і які й
справді спочивають у святих печерах. А тисячі
українських майстрів під керівництвом
архітектора Йогана Шеделя, німця за
походженням. Збудована в 1731 – 1745 роках,
Велика лаврська дзвіниця була найвищою вежею
на всю Російську імперію. Вона заввишки аж 96, 5
метрів. Фундамент з гранітних плит закладено в
глибину на сім метрів. А товщина стін при основі
– вісім метрів.
Упорядник збірки фольклорних пам’яток
про Київ Олександр Тулуб надрукував у цій збірці
народне оповідання «Як москаль стрибав»:
«Стояла у Києві коло Лаврської дзвіниці
купа людей і дивилася, яка вона висока.
Підійшов до них москаль, подивився та й
каже:
– Хоч і висока, а я підстрибну вище від неї.
– А ну-ну, – сказав один пан.
– Давай карбованця!

6. 6
– То що – й дам, аби ти тільки підстрибнув
так, як кажеш.
Взяв москаль тоді й підстрибнув як на
лікоть. А люди й питають:
– Що же ти?
– А що, – каже москаль, – нехай вона хоч так
підстрибне.
Нічого було робити панові, – витяг він
карбованця й віддав москалеві. Бо був москаль
правий» [7, с. 232].
«Ось така дзвіниця, оспівана легендами. Та
життя часом, – пише Зірка Мензатюк, – буває не
менш прекрасне і трагічне, ніж легенда» [5, с. 46].
Письменниця розповідає про легендарного
будівничого Степана Ковніра, чиї руки
виліплювали прегарні узори на стінах цієї
дзвіниці. Був він
кріпаком.
Ковнірський
корпус Києво-
Печерської лаври
За довголітню
працю, старанність і талант йому дарували волю.
Та минуло йому тоді вже шістдесят. Але доля
змилостивилася до нього й дала йому довгий вік.
Степан Ковнір прожив 91 рік. Він створив будівлі-
красені в стилі українського бароко. Зокрема,
побудував цивільну споруду для лаврської пекарні

7. 7
та їдальні, названу на його честь Ковнірським
корпусом.
Успенський собор
Києво-Печерської
лаври
Щодо
Успенського собору,
котрий побудували
легендарні будівничі, які й справді спочивають у
лаврських печерах, то збудований він був у 1073 –
1078 роках, а у часи козаччини над Успенським
собором було надбудовано додаткові бані, також
здійснено декорування в стилі українського
бароко. В фольклорній збірці Олександра Тулуба є
народне оповідання «Запорожці та Печерська
лавра». В ньому розповідається, як Кошовий,
якого звали Грицько Лантух, а був він дуже
богобоязненим чоловіком, потрапив якось у
Лавру. «Дивиться, аж там іконостас такий бідний-
бідний та обідраний. Подививсь він та й каже
старшому Архімандритові: «А що ти думаєш, отче
архімандрите? Зроблю я вам новий іконостас!»»
[7, с. 226]. Зібрали козаки на Січі 20 тисяч
карбованців й віддали Кошовому. «Кошовий
зложив їх докупи, загорнув у папір та послав
якимсь козаком аж у самий Київ. Приїхав той
козак у Київ, прийшов до головної Печерської
церкви та й пита у ченців: «А де тут у вас
найстарший архімандрит живе?». Йому показали.

8. 8
Підійшов він до того архімандрита, узяв обома
руками благословення та потім і витяга із кишені
папір. Архімандрит дивиться на нього. Витяг і
подає. Нема на тому папері ні підпису, ні печатки.
Архімандрит узяв у руки та й пита: «Що це таке?»
– «Та це Батько Кошовий прислав вам двадцять
тисяч карбованців на построєння іконостаса у
головній Печерській церкві». – «Еге, та як же у
вас на Січі просто! Така велика сума та й
незапечатувана та ще й без підпису!» – «Та нам,
отче, і писати ніколи. Та й на що? Між нашим
товариством крадіжки не бува»» [7, с. 227].
Київські церкви святого Миколи
Чудотворця
В Україні й у нас в Києві збудували багато
церков святого Миколи Чудотворця. В
українського письменника Івана Нечуя-
Левицького є повість «Баба Параска і баба
Палажка». Героїня повісті баба Палажка так
хвалилася, як вона водила прочан по київських
храмах святого Миколая: «А за мною люди так і
валять валкою, а я їх воджу од Воєнного Миколая
до Десятинного, од Десятинного Миколая до
Доброго, од Доброго Миколая до Малого, а далі до
Мокрого Миколая, а потім до Притиского
Миколая» [5, с. 80 – 81].
Так називались київські храми. Не всі вони
дожили до нашого часу. А от церква Миколи
Притиска таки дожила до кращих часів. Збудував

9. 9
цю церкву теж в козацькі часи в 1631 році киянин
Петро Залізний Гріш.
Храм Миколи Притиска
Назва в цієї церкви
дивна. Вона пов'язана з
кумедним випадком.
Невдовзі після побудови
церкви святий Микола «піймав» в ній злодія.
Вночі, коли той заліз у церкву, важелезна ікона
Миколи Чудотворця впала та й придавила
зловмисника. Та так, що він аж ледве дихав. Отак
його й знайшли люди. Відтоді церква зветься
Миколи Притиска на згадку, що Микола злодія
притис.
Храм Миколи Притиска
Хоча є й інше, не
таке романтичне
пояснення назви церкви.
Вона може бути
пов’язана з так званою «притикою» – причалом
для човнів та торговельних суден у гавані, «яка в
давні часи утворилася в гирлі неіснуючої сьогодні
річки Почайни. Ще в добу Київської Русі там
стояла дерев’яна Миколина церква, позаяк цей
святий опікувався купцями, торговельниками і
моряками» [1, с. 35 – 36]. Отже можливо, що
церква, яку спорудив міщанин П. Залізний Гріш на

10. 10
власні кошти, перейняла назву своєї стародавньої
попередниці.
Недалеко від церкви Миколи Притиска, теж
на Подолі, стоїть церква Миколи Набережного.
Вона так називається, бо на березі Дніпра
стоїть. Це шедевр архітектора українського бароко
Івана Григоровича-
Барського.
Храм Миколи
Набережного
Церква Миколи
Набережного поєднала
риси переходу від
козацького бароко до класицизму.
Існує думка, що давній храм св. Миколая
було споруджено поблизу того самого місця на
березі річки, «де, за переказом, втопилося було
одне немовля, однак воно чудом врятувалося.
Батьки виявили його «непошкодженим» у
київському Софійському соборі біля ікони із
зображенням св. Миколая Мокрого» [1, с. 32 – 33].
Достовірні відомості вказують, що у XVI ст.
невеликий дерев’яний храм під такою назвою на
цьому місці вже існував. А вже у XVIІІ ст. тут
постав споруджений на добровільні
пожертвування прекрасний мурований храм.
Церква Миколи Доброго на київському
Подолі не зберіглася до нашого часу. Окремі
дослідники історії Києва вважають, що церква св.

11. 11
Миколая в цій місцевості існувала ще з
домонгольських часів. Але достовірно відомо, що
наприкінці XVI ст. козацький отаман Самійло
Кішка на честь свого визволення з турецького
полону спорудив дерев’яну церкву на місці старої,
яка сгоріла. Ця церква, як і її наступниця, теж
сгоріла.
Дзвіниця церкви
Миколи Доброго
І вже 1716 року
тут постала нова
мурована церква разом із
дзвіницею. У 1935 році
храм було знищено, на
його місці постала школа. А от дзвіниця вціліла. ЇЇ
будівля вирішена у стилі козацького бароко.
Чому храм називається Миколи Доброго?
Точних відомостей про це ми не маємо. В книзі
Василя Галайби «Храми св. Миколая в Києві»
читаємо: «Дехто пов’язує цю назву із переказом
про киянина Добрика, якому св. Миколай допоміг
отримати від полоненого половчанина обіцяний
ним викуп кіньми за своє звільнення» [1, с. 31].
Більш поширеною є думка, «що при
Миколаївській церкві тривалий час, починаючи з
1608 року, існувала богадільня для бідних і
немічних людей, яку в народі називали «шпиталем
Миколи Доброго (або Милостивого)» [1, с. 30 –
31].

12. 12
На початку ХХ століття було знищено й
Свято-Микільський військовий собор на
Печерську. Його спорудив гетьман Іван Мазепа на
свій кошт, він став соборним храмом
Микільського Пустинного монастиря і перебував у
цій ролі до 1831 року, коли імператор Микола І
через початок будівництва нової Печерської
фортеці горішню частину монастиря передав
військовому відомству для розміщення в його
приміщеннях військово-
робочих рот.
Свято-Микільський
військовий собор
на Печерську.
Листівка кінця
ХІХ ст.
Сам же собор було
визначено як військовий,
спільний для всіх частин київського гарнізону.
Звідси його назва «Військовий Миколай».
Свого часу в Києві часто згадували одну
бувальщину, пов’язану з відвіданням собору
імператором Миколою І. У книзі Василя Галайби
про це розповідається так: «…самодержець
запитав у настоятеля: «Кем построен храм?»
«Гетманом Иваном Мазепой» – була відповідь.
«Молитесь же вы о создателе храма?» –
продовжував цікавитися іменитий гість. Дещо
збентежений цим запитанням, настоятель все ж

13. 13
відповів: «Молимся». «Как же молитесь?» «Как
установлено церковью: о блаженных и
приснопоминаемых создателях святого и
всечестного храма сего». Цар залишився
задоволеним такою аргументацією і закінчив:
«Да… разумеется… молитесь, молитесь». Слід
нагадати, що ця розмова відбувалася у ті часи,
коли з амвонів усіх інших православних храмів
імперії в означені дні виголошувалася анафема
«презренному изменнику российского отечества»»
[1, с. 27].
Андріївська церква в Києві
До шедеврів світової
архітектури стилю бароко
відноситься Андріївська
церква, що в Києві на
Андріївському узвозі.
Андріївська церква
Первісний проект цього
храму був складений київським архітектором
Йоганном Шеделем, який споруджував і Велику
Лаврську дзвіницю, та інженером-полковником де
Боскетом. Цей проект у Петербурзі відхилили, а
затвердили проект знаменитого петербурзького
придворного архітектора Б. Растреллі.
Побудована на схилі, що підмивається джерелами,
і якому загрожують обвали та зсуви, церква

14. 14
потребувала частих ремонтів. Під час цих
ремонтів, на жаль, було втрачено деякі первісні
архітектурні форми.
«Місце, де стоїть Андріївська церква, –
читаємо в путівнику «Київ», – оповите
легендами. Тут було найдавніше поселення, яке
вважають містом полянського князя Кия –
засновника Києва. На вершині гори – Перунового
горба – стояв дерев’яний слов’янський
язичницький ідол – бог Перун в оточенні інших
богів. Ліворуч височіли князівські палаци» [4, с.
101]. У книзі О. Тулуба «Київ та його давня
давнина у творах народних» є оповідання
«Перунів пригорок»: «У предківщину над
Боричевим привозом підносився Перунів
пригорок. На цьому пригорку побожний спочатку і
у своєму поганстві Володимир-князь постановив
шість кам’яних божків словенських, але там же
була поганська церква найвищого бога – Перуна.
Це був зроблений з дерева божок з срібною
головою і золотими вусами» [7, с. 95].
Дореволюційна
листівка
За легендою саме
це місце освятив апостол
Андрій Первозванний. З часу закладення храму у
18 столітті з-під підмурівка постійно витікала
вода. Люди, дивлячись на воду, задавались
питанням: «Звідки береться та вода». Старі кияни і

15. 15
розповіли, що престол церкви збудовано на тому
місці, де апостол Андрій поставив свій хрест. І ця
вода тече з того місця, де був хрест, з-під
престолу. І там має бути джерело. А появі цього
джерела буцімто сприяла чудодійна сила хреста. І
треба пам’ятати, що спроби зупинити течію цього
джерела марні, бо потужний плин води з-під
престольного колодязя може затопити увесь світ…
Це повір’я згадалося в п’ятидесяті роки 20-
го століття, коли знищували храми і Київ втратив
більше половини своїх церков. Андріївську церкву
влада не зруйнувала. Кияни пояснили це тим, що
влада таки побоялась вивільнити джерело,
оскільки знала: загине церква – і джерело
затопить місто.
Густинський монастир на
Чернігівщині
«Більше 400 років стоїть Густинський
монастир. Спалювали його, нищили, руйнували,
намагалися стерти навіть пам’ять про нього, –
читаємо в матеріалі з Інтернету «Густинський
монастир : історія і
сучасність», – а він, як
Фенікс – воскресав і
відроджувався» [16].
Густинський монастир

16. 16
Прилуцькі землі, на яких постав цей
монастир, за часів козаччини належали князям
Вишневецьким. Православний князь Михайло
Корибут Вишневецький надав монастирю право на
володіння островом та прилеглими орними
землями, лісовими угіддями і водоймами. Після
смерті князя (1615 р.) ця грамота була
підтверджена його дружиною – Іриною
Могилянською, з роду молдавських господарів
Могил. За прикладом князів Вишневецьких, багато
представників різних станів також збагачували цей
монастир своїми вкладами. До кінця XVIII
століття він вважався найбагатшим монастирем
Малоросії. А в народі його
називали «другою Лаврою».
Троїцький собор
Густинського
монастиря
На території монастиря
– 5 храмів. Найголовніший з
них – Троїцький собор,
кам’яний, п’ятикупольний,
хрестоподібний. У згаданому вище матеріалі з
Інтернету «Густинський монастир : історія і
сучасність» знаходимо легенду про Троїцький
собор Густинського монастиря: «Цікава історія
будівництва Троїцького собору. Стоїть він на тілах
трьох малят – невинних мучеників. За легендою, в
один з нападів татар на українські землі, коли все

17. 17
населення розбіглося і ховалося в навколишніх
лісах, вороги вбили поблизу Густинського
монастиря трьох дітей, а їхні тіла кинули в полі.
Трупи пролежали три доби, але залишились
м’якими і теплими, не дивлячись на сильні морози
і сніг. Місцеві жителі принесли тіла в монастир і
поховали. Пізніше, коли будувалася Троїцька
церква. ігумену приснилися троє дітей, які
повідомили, що вони моляться перед Всевишнім
за монастир і всю монастирську братію. Той довго
думав над побаченим уві сні, а тоді звернувся до
старенького монаха з проханням пояснити сон.
Так і згадали про давнє місце поховання. Коли ж
могила була розрита і відкрили труну – тіла діток
виявилися нетлінними. Ігумен наказав перенести
їх і поховати на більш гідному місці – там, де
будувалася нова церква: над могилами тепер
знаходиться вівтар Троїцького собору» [16].
Мгарський монастир на Лубенщині
Мгарський Лубенський монастир
заснований у 1619 році на кошти тієї ж Ірини (або
Раїни) Вишневецької.
Мгарський монастир
Треба сказати, що
вона – двоюрідна сестра
митрополита Петра
Могили. В матеріалі з Інтернету «Мгарский

18. 18
Лубенский Спасо-Преображенский монастырь»
можна прочитати легенду про заснування
монастиря. Ірині Вишневецькій наснився сон, «что
она находится в раю, и оттуда еѐ вывели ангелы,
говоря, что если она своим коштом выстроит
монастырь около Лубен, то поселится уже на
вечные века в раю» [19].
Спасо-
Преображенський
собор Мгарського
монастиря,
побудований в
стилі козацького
бароко
З цього ж матеріалу ми дізнаємося, що в
народі кажуть: місце для монастиря підказали
ангели. Згадує про це й Тарас Шевченко (у повісті
«Близнецы»). Треба нагадати, письменник
неодноразово бував у цих краях.
Троїцький собор у Новомосковську
Небагато у світі храмів, про які написано
романи: Нотр-Дам у Франції, про який написав
«Собор Паризької Богоматері» Віктор Гюго; Софія
Київська, про неї написано роман «Диво» Павлом
Загребельним.
А у «Соборі» Олеся Гончара оспівано
Троїцький собор у місті Новомосковську

19. 19
Дніпропетровської області, колишній Самарі,
шедевр козацького бароко. Хоча в романі автор
його прямо не називає, там собор – узагальнений
образ.
Троїцький собор
у Новомосковську
У книзі Зірки
Мензатюк «Наші церкви :
історія, дива, легенди»
читаємо: «Історія його спорудження, що її записав
Дмитро Яворницький, схожа на легенду. Було це в
1773 році, коли Запорізьку січ ось-ось мали
зруйнувати. У Самарі, центрі найбагатшої
Самарської паланки, стояла старенька церковця, і
козаки задумали збудувати нову. Зібрали раду,
знайшли майстра – Якима Погребняка з села
Водолаги. Тільки ж той майстер старшині не
сподобався: був він з себе непоказний, ще й рудий.
– Чи ти ж зумієш збудувати Божий храм?
А будувати козаки надумали неабияк: без
жодного цвяха! Бо негоже, міркували вони, у
храмі Спасителя, розп’ятого на хресті і прибитого
залізними цвяхами, забивати цвяхи в дерево.
– Збудую, чому ні. Мені не первина, –
відповів Яким Погребняк. Та й
намалював просто на стежці в саду, де
вони зібралися, гарну п’ятиглаву церкву.
– І що, збудуєш отаку? – не довіряли
козаки.

20. 20
– Збудував би й більшу , з дев’ятьма
верхами.
Намалював дев’ятиглаву, і так та церква всім
сподобалася, що сказали ставити її. Навезли
дерева, заклали підвалини.
Тільки ж цього разу засумнівався в собі сам
майстер. Дерев’яної церкви на дев’ять бань не
було ніде в Україні. Як її вивести, як зібрати все
докупи, щоб кроква до крокви, щоб міцно,
надійно?.. Злякався майстер, та так, що втік геть –
заховався у плавнях. Лежить у комишах, а на обрії
видніє Самарський Миколаївський монастир,
немов вабить до себе. Помолився майстер Яким до
святого Миколи Чудотворця. І тоді приснився
йому святий Микола й пояснив, як ставити собор.
Прокинувшись, майстер зробив маленьку церкву зі
стебел комишу. Все в ній добре вдалося, і він, уже
впевнений у собі, вернувся на будову.
Троїцький собор
у
Новомосковську
Комишевий макет
потім довго зберігався в
соборі, аж врешті розсипався на порохно.
А собор стоїть. Майстер справді обійшовся
без цвяхів: колоди скріплено дерев’яними
кілочками або взято «в замок», тобто врізано одна
в одну. І так їх міцно скріплено, що не бояться ні
бур, ні землетрусів. Одного разу ураган позривав у

21. 21
місті дахи, повивертав дуби з корінням, а соборові
– хоч би що! Очевидці розказували, що тільки
панікадило здригалося та рипіли стіни по кутках»
[5, с. 96]. Собор називають дивом на все
Запоріжжя. Він, як і інші прекрасні козацьки
церкви, нагадують нам про велич наших
будівничих.
Література
1. Галайба, В. Храми св. Миколая в Києві /
В. Галайба. – Київ : Б-ка українця, 2002. –
64 с.
2. Гончар, О.Т. Собор : роман / О. Т. Гончар. –
Київ : Дніпро, 1989. – 270 с.
3. Дем’яненко, С. Архітектурні пам’ятки
України / Сергій Дем’яненко. – Київ : ПП
«Агенство по розповсюдженню друку»,
2016. – 304 с.
4. Київ : путівник / редкол. І. Курус (голова) [та
ін.]. – Київ : Богдана, 2010. – 400 с.
5. Мензатюк, З. Наші церкви : історія, дива,
легенди : для дітей серед. шк. віку / Зірка
Мензатюк. – Київ : Соняшник, 2002. – 120 с.
6. Нечуй-Левицький, І. Баба Параска і баба
Палажка / І. Нечуй-Левицький. – Київ :
Молодь, 1996. – 94 с.
7. Тулуб, О. Київ та його давня давнина у
творах народних / Олександр Тулуб. – Київ :
[б.в.], 2011. – 242 с.

22. 22
8. Білоколонне диво Шеделя : календар
бібліотекаря // Шкільна бібліотека. – 2011. –
№ 5. – С. 8-9.
Використані джерела з Інтернету
1. Андріївська церква [Електронний ресурс]. –
Режим доступу :
http://7chudes.in.ua/nominaciyi/andrijivska-
tserkva/. – Назва з екрана. – Мова : укр.
2. Андреевская церковь. Интересные факты
[Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://kievpromenad.com/andreevskaya-
tserkov-interesnye-fakty/. – Назва з екрана. –
Мова : рос.
3. Большая Лаврская колокольня [Електронний
ресурс]. – Режим доступу :
http://churchs.kiev.ua/index.php?option=com_c
ontent&view=article&id=38:2010-09-09-09-09-
04&catid=13:2010-09-09-09-00-
27&Itemid=63. – Назва з екрана. – Мова :
рос.
4. Большая Лаврская колокольня [Електронний
ресурс]. – Режим доступу :
http://churchs.kiev.ua/index.php?option=com_c
ontent&view=article&id=38:2010-09-09-09-09-
04&catid=13:2010-09-09-09-00-
27&Itemid=63. – Назва з екрана. – Мова :
рос.
5. Військовий Микільський собор : матеріал з
Вікіпедії — вільної енциклопедії

23. 23
[Електронний ресурс]. – Режим доступу :
https://uk.wikipedia.org/wiki/Військовий_Мик
ільський_собор. – Назва з екрана. – Мова :
укр.
6. В старинном Киеве. Храм Святого Николая
Притиска [Електронний ресурс]. – Режим
доступу :
http://residents.com.ua/article/v_starinnom_kiev
e__hram_svyatogo_nikolaya_pritiska.html. –
Назва з екрана. – Мова : рос.
7. «Господи, хорошо нам здесь быть». 20 лет
возрождения Мгарской обители
[Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.mgarsky-monastery.org/main/157. –
Назва з екрана. – Мова : рос.
8. Густинський монастир: історія і сучасність
[Електронний ресурс]. – Режим доступу :
https://risu.org.ua/ua/relig_tourism/religious_re
gion/65223/. – Назва з екрана. – Мова : укр.
9. История Андреевской церкви [Електронний
ресурс]. – Режим доступу : http://andriyivska-
tserkva.kiev.ua/ru/andriїvska-cerkva/istoriya-
andriїvskoї-cerkvi/. – Назва з екрана. – Мова :
рос.
10.Києво-Печерська Лавра. Частина 4. Велика
Лаврська Дзвіниця [Електронний ресурс]. –
Режим доступу :
http://ukrainaincognita.com/kyivska-
oblast/kyiv/kyevo-pecherska-lavra/kyevo-
pecherska-lavra-velyka-lavrska-dzvinytsya-4-
chastyna. – Назва з екрана. – Мова : укр.

24. 24
11.Мгарский Лубенской Спасо-
Преображенский монастир [Електронний
ресурс]. – Режим доступу : https://arch-
heritage.livejournal.com/635777.html. – Назва
з екрана. – Мова : рос.
12.Мгарський монастир: матеріал з Вікіпедії —
вільної енциклопедії [Електронний ресурс].
– Режим доступу :
https://uk.wikipedia.org/wiki/Мгарський_мона
стир. – Назва з екрана. – Мова : укр.
13.Реставрацію Лаврської дзвіниці завершать
весною [Електронний ресурс]. – Режим
доступу :
http://www.istpravda.com.ua/short/2012/01/11/
68427/. – Назва з екрана. – Мова : укр.
14.Троїцький собор у Новомосковську.
Збережена слава [Електронний ресурс]. –
Режим доступу :
http://uahistory.info/2016/03/08/trockijj_sobor_
u_novomoskovsku_zberezhena_slava.html. –
Назва з екрана. – Мова : укр.
15.File : Києво-Печерська лавра. Ковнірівський
корпус. 17 – 18 ст. Українське бароко. jpg
[Електронний ресурс]. – Режим доступу :
https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Києв
о-
Печерська_лавра._Ковнірівський_корпус._1
7-18_ст._Українське_бароко.jpg. – Назва з
екрана. – Мова : укр.
16.File : Успенський Собор, Києво-Печерська
Лавра. jpg [Електронний ресурс]. – Режим

25. 25
доступу :
https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Успе
нський_Собор,_Києво-Печерська_Лавра.jpg.
– Назва з екрана. – Мова : укр.
17.Храми Подолу. Дзвіниця церкви Миколи
Доброго [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : http://ukrainaincognita.com/khramy-
kyeva/dzvinytsya-tserkvy-mykoly-dobrogo. –
Назва з екрана. – Мова : укр.
18.Храмы Подола. Церковь Николая
Набережного [Електронний ресурс]. –
Режим доступу :
http://ukrainaincognita.com/ru/grygorovych-
barskyi/khramy-podola-tserkov-nykolaya-
naberezhnogo. – Назва з екрана. – Мова : рос.