П. Калнишевський останній кошовий отаман війська Запорізького низового. Вірою і правдою служив царату. Після зруйнування Січі його відправлено на соловки.
1. П . Калнишевський –
останній кошовий отаман
Запорізької Січі
Тема уроку:
Автор: учитель історії Енергодарськой
загальноосвітньої школи №4 Бондажевський П.М.
2013 р.
8. Територія на південь від річок Тясмина та Орелі в межах
сучасних Запорізької, Дніпропетровської, Донецької,
Кіровоградської, Луганської, Херсонської та
Миколаївської областей. Це був козацький край зі своїми
звичаями та традиціями
9. Наступ царизму на автономні
вольності запоріжців
Запорожжя
лежало
на торгових
шляхах сусідніх
держав —
Польщі,
Росії, Криму,
Туреччини
10. Військова діяльність
П . Калнишевського
Петро Калнишевський, якому
тоді вже було за 80 років,
очолював Запорозьке Військо,
виявляючи неабиякий хист
воєначальника і військового
організатора, талант
полководця й особисту
хоробрість, а також уміння
орієнтуватись у політичній
обстановці, надзвичайну
дипломатичну гнучкість
12. Дунайська експедиція
запорозького флоту
В 1771 і 1772 роках запорозький флот у складі 19
«чайок» з тисячною командою козаків-піхотинців, пройшов
Дніпром повз ворожі фортеці Очаків у Чорне море:
перетнувши північно-західну його частину, вступаючи в бої
з зустрічними турецькими кораблями, увійшов у гирло
Дунаю.
13. 1771 р. запорожців, які під час штурму
перекопських укріплень форсували Сиваш
і через його обмілини, в обхід валу,
пройшли в Кримський півострів
15. Наступав царизм на автономність
запорозької церкви, яка була незалежна від
київської митрополії, а підпорядковувалась
парафі Межигірського монастиря, який мав
право ставропігії
16. Міллер переконує що «Січ не має
права на існування », «несамовите
управління », «злодійський умисел »,
«політична потвора »)
18. Військо, що поверталося з російськотурецької війни, кількістю понад 100
тисяч чоловік під командуванням
генерал-поручика Петра Текелія. швидко
захопило Запоріжжя
22. Тут поховано тіло в бозі почилого кошового колишнього
Запорозької грізної Січі козаків отамана Петра
Калнишевського, засланого в сію обитель за височайшим
повелінням 1776 р. на спокуту.—Він у 1801 р. за височайшим
же повелінням, знову був звільнений, але вже сам не
побажав залишити обитель, в коїй знайшов душевний спокій
смиренного християнства, щиро визнавши свої провини.
Помер 1803 р., жовтня 31 дня, в суботу, 112 літ від роду,
смертю благочестивою, доброю».