Recommended
Recommended
More Related Content
What's hot
What's hot (20)
Similar to Українські землі в 60-80 рр XVII ст.
Similar to Українські землі в 60-80 рр XVII ст. (20)
More from school-2
More from school-2 (20)
Recently uploaded
Recently uploaded (8)
Українські землі в 60-80 рр XVII ст.
- 1. Українські землі в 60—80-ті рр. XVII ст.
- 13. • Укладена угода передбачала перехід Малоросії під владу Речі Посполитої, а Виговський почав готуватися до війни проти Росії. • Першим, що було вирішено зробити, стало «звільнення» Києва від гарнізону Шеремета. Проте посланий для виконання цього завдання брат Виговського Данило провалив завдання. Прийшов на підмогу Іван Виговський сам був захоплений у полон. Під тиском, у полоні він знову запевнив усіх у лояльності по відношенню до Москви, обіцяючи при цьому розпустити армію найманців і татар. Повіривши цій заяві, цар помилував Виговського і відпустив. • Зовсім скоро Іван почав наступ на військо Ромодановського. Дізнавшись про ці плани, було вирішено послати на допомогу Ромодановському п’ятдесятитисячне підкріплення на чолі з князем Трубецьким. Армія Трубецького виступила в бік Конотопської фортеці, захопивши по дорозі Срібне. • Трубецькой об’єднався з полицями Ромодановського і Безпалого у лютому 1659 року. У середині квітня Московське військо підійшло до Конотопа, а 21 квітня було розпочато його обстріл і облога.
- 14. • 27 червня 1659 року, біля села Шаповалівка, почалися перші сутички між армією Виговського і Московським військом. В цих зіткненнях московські сили зазнали серйозної шкоди. Однак ці відомості суперечливі, і спростовуються іншими сучасниками. Вважається, що після битви Московське військо кинулося навздогін за кіннотою Виговського, 29 червня вранці, біля села Соснівка та Шепетівка, почалося бій увійшло в історію, як Конотопська битва 1659 року.
- 16. • Я йшов, щоб звільнити з облоги пана Гуляницького неспішно, чекаючи на хана його м., а як тільки той прибув, то ми поспішили і дня 29 червня за старим стилем, у вігілію свв. Петра й Павла, ставши біля Соснівської переправи, застали там п’ятнадцять тисяч москви, що боронила одну переправу. Друга частина (москви) стояла напоготові. Її (наші) драгуни відбили від переправи, а потім (наша) кіннота переправилася й затримала їх герцями. Орда ж, примчавши з тилу, так їх змішала, що майже не ставши до ладу, вони почали втікати, а ми на їхніх плечах гнали їх півтори милі аж до Конотопа, встеляючи густим трупом поля; і мало хто з них втік до (московських) таборів, як ствердили взяті нами “язики”.
- 17. • Однак Гадяцький договір швидко спричинив народне повстання проти Виговського. Союз із державою, довготривале панування якої в Україні було кілька років тому повалено, вважався народом неможливим. Та й сама Польща не мала наміру дотримуватися угоди, хоча Гадяцький договір був ратифікований сеймом Речі Посполитої. Ця битва не призвела до перемоги у війні, а в Україні піднялася нова хвиля виступів опозиції, яка зробила своїм лідером молодшого сина Богдана Хмельницького — Юрія. Хоча останній був ще зовсім молодим, але за його спиною стояли досвідчені полковники Іван Богун, Іван Сірко, Яким Сомко та ін. Війни на два фронти, та ще й громадянської, Виговський не витримав і, не бажаючи подальшого кровопролиття, після однієї з Чорних рад, що відбулася 11 вересня 1659 р. у містечку Германівка, склав булаву.
- 18. Гетьманування Ю. Хмельницького • (також Юрій- Гедеон Венжик Хмельницький[1] , (*бл.1641 — †1685 (?)) — військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, очільник Гетьманщини (1659–1663). Князь України у васалітеті Османської імперії (1678– 1681). Представник козацького роду Хмельницьких. Другий син Богдана Хмельницького.
- 19. Переяславські статті 1659 р. • міждержавний договір, укладений гетьманом УкраїниЮ. Хмельницьким і представниками московського уряду на чолі кн. О. Трубецького у м. Переяславі 17.10.1659. • В основу було покладено сфальсифікований московською стороною текст Березневих статей 1654. Складались з 19 статтей, зміст яких свідчив про наміри московського уряду значно обмежити суверенні права Гетьманщини та зміцнити свої позиції в Україні.
- 20. Статті передбачали • Заборону козакам самостійно переобирати гетьмана без дозволу царя. • Обов'язкове затвердження кандидатури гетьмана московським урядом. • Заборону гетьману здійснювати дипломатичні відносини із іноземними державами. • Заборону козакам самостійно вступати у війну або надавати третій стороні військову допомогу. • Обов'язок гетьмана посилати військо на перший виклик царя. • Заборону гетьману призначати й усувати полковників без згоди царя. • Розквартирування московських гарнізонів і воєвод в Переяславі, Ніжині, Брацлаві та Умані за кошти українського населення. • Підпорядкування Київської митрополії Московському патріарху; заборона приймати посвяту від Константинопольського патріарха. • Крім цього статті передбачали видачу Москві усієї родини Виговського, котрого царський уряд вважав зрадником.
- 21. • Для того, аби пом’якшити негативні наслідки від переяславських подій, скликана гетьманом старшинська рада виряджає до Москви посольство на чолі з П. Дорошенком та А. Одинцем, покладаючи на них завдання добитися анулювання неприйнятних для Війська Запорозького статей договору. • Але візит П. Дорошенка та А. Одинця до Москви завершується майже цілковитою невдачею. Російський цар відмовився йти на суттєві поступки, задовольнивши лише прохання щодо скасування статті про підпорядкування Київської митрополії московському патріарху. Решта принципових положень залишилися в силі.
- 22. 1660 Наприкінці січня 1660 р. в межі козацької України вторгнулося коронне військо на чолі з гетьманом Станіславом Потоцьким, разом з яким перебували й війська екс-гетьмана України, київського воєводи Івана Виговського. Найзапекліші бої в цю кампанію розгорілися за місто Могилів-Подільський, де засіли козаки Подільського та Миргородського полків під загальною командою полковника подільського Остапа Гоголя. В кінцевому результаті С. Потоцькому довелось відступити від Могилева-Подільського, втративши під його стінами близько 3 тис. жовнірів.
- 23. • Так само безуспішними виявилися й спроби коронної армії оволодіти Брацлавом та Уманню. Все це й змусило коронного гетьмана віддати наказ про вихід із Брацлавщини. • Активну підготовку до нового походу в Україну польське командування розпочинає з початку літа 1660 р., коли врешті-решт вдалося залагодити (ціною певних поступок) справу замирення зі Швецією. Це дозволяло не розпорошувати сили, а зосередити їх на оволодіння Україною. • 17 липня на околиці Василькова відбулася воєнна рада за участю українського гетьмана й вищої козацької старшини та російського командування на чолі з київським воєводою боярином В. Шеремєтьєвим. На цій раді було ухвалено доволі ризикований план ведення війни. Головним його недоліком було те, що наявні сили розпорошувалися, а не зосереджувалися на виконанні одного стратегічного завдання. • Дослідники, які вивчали перипетії кампанії 1660 р., звернули увагу й на принцип розподілу українського війська, за яким разом з Шереметьєвим йшли лівобережні полки, де значно сильнішими були промосковські настрої, в той час, як правобережне козацтво було залишено Хмельницькому.
- 24. Слободищенська угода • Поблизу міста Чуднів українсько-російські війська були заблоковані й примушені до організації оборони. • Проте Ю. Хмельницький до Чуднова не став наближатися, заклавши табір за 20 км від нього, поблизу містечка Слободище (тепер село Чуднівського р-ну Житомирської обл.). • За результатами переговорів, що проходили в польському таборі під Чудновом, 17 жовтня 1660 р. було укладено угоду, яка передбачала відновлення чинності Гадяцького договору, за винятком статті про перетворення козацької України у Велике князівство Руське. Український гетьман брав також на себе зобов’язання негайно відступитися від царя, припинити будь-які контакти з Шеремєтьєвим й іншими російськими воєводами.
- 26. • За умовами підписаного 1 листопада 1660 р. договору передбачалася капітуляція російських військ під Чудновом, відмова Москви від претензій на Україну, виведення всіх залог з українських міст та залишення ними на місцях артилерії, пороху й боєприпасів, виплати татарам 600 талярів контрибуції. В якості заручників до повного виконання російським урядом взятих зобов’язань у полоні в Криму мали перебувати воєвода В. Шеремєтьєв та ще 8 царських бояр і 300 офіцерів і солдат
- 27. • Козацька рада в Корсуні схвалила Слободищенський трактат, але лівобережні полки (Ніжинський, Чернігівський та Переяславський) на чолі з Я. Сомком і В. Золотаренком не погодилися з умовами договору й висловилися за збереження союзницьких відносин з Москвою. Це започаткувало поділ Гетьманської держави на Правобережну й Лівобережну частини. Кілька походів Ю. Хмельницького в 1661-1662 pp. на Лівобережжя з метою домовитися завершилися невдачею. Лівобережні полки зберегли вірність Москві й обрали навесні 1662 року наказним гетьманом переяславського полковника Якима Сомка • Україна поділилася на дві частини: Правобережну, де старшина була налаштована пропольськи, та Лівобережну, де козацька верхівка визнавала зверхність Москви. Це неминуче призвело до міжусобиць серед прибічників двох гетьманів. Подальша доля Ю. Хмельницького. У січні 1663 року, відчуваючи власну неспроможність опанувати ситуацію, Юрій зрікся булави й постригся в ченці під іменем Гедеона. Деякий час він жив у монастирях Києва, Корсуня, Сміли й Чигирина. Упродовж 1664-1667 pp. був ув'язнений у Марієнбурзькій тюрмі за наказом польського уряду. Після звільнення жив в Уманському монастирі.
- 28. Гетьманування П.Тетері • Гетьман Війська Запорозького, голова козацької державиПравобережної України (1663–1665). До 1648 року був писарем ґродського суду у Володимирі-Волинському, 1649 — Переяславського полку, із 1653 — переяславський полковник. Був у складі українського посольства в Москві у березні 1654року для оформлення Переяславської угоди. Ставши гетьманом, проводив політику на відрив України від Московії. Секретар короля полоцький стольник.
- 29. • Гетьманом став, певне, після зречення Юрія Хмельницького або у його присутності в середині чи другій половині жовтня 1662 року. У листі від 15 листопада 1662 року запорожці титулують його гетьманом.[13] В грудні 1662 року у листі до короля заперечував факт обрання. 21 січня 1663 року написав королю нового листа, в якому визнав факт обрання, але проти його волі (лист передав посол Григорій Гуляницький)[14] . • Поява Павла Тетері на посаді гетьмана стала великою несподіванокю для королівського двору. Тетеря поставив перед королем кілька вимог, зокрема: • шанувати привілеї та гідність козацтва, звільнити Івана Богуна та ув'язнених козацьких старшин • відмінити залежність православної церкви від РКЦ, повернути православним захоплені уніатами церкви • дозволити самостійні дипстосунки з Молдавією, Волощиною • розпочати мирні перемовини РП з Московією, вимагати від Москви звільнення ув'язнених козацьких старшин • готувати похід на Лівобережжя • грантувати допомогу кримських та буджацьких татар. • Всі вимоги, крім церковної, були виконані.[15] Павло Тетеря відіслав назад гетьманські клейноди, прислані королем у березні 1663 через гінця Івана Мазепу
- 30. • Тогочасна політика гетьмана Павла Тетері, суть якої полягала в тому, що «...ми повинні силою зброї Вашої Королівської Милості, Пана нашого милостивого і за допомогою орди, що прибула нещодавно з Селім-Гіреєм, привести в порядок майже всю Україну», — зазнала краху. Атому поразка цієї військової кампанії означала остаточний провал намірів Тетері відновити єдність Українського гетьманату. • Павло Тетеря, за влучним висловом кримського хана, став «королівським гетьманом, а не козацьким», а потім і взагалі втратив найвищу в Україні посаду. Згідно зі спостереженням сучасника Веспасіана Коховського, наприкінці свого правління Тетеря «замкнувся в Чигирині під охороною, і якби король не повернувся з Лівобережжя, то там би й загинув».
- 31. Гетьманування Івана Брюховецького • Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній Україні (1663– 1668). Представник шляхетського роду
- 32. Батуринські статті • У цій угоді підтверджувалися Березневі статті, укладені ще Б. Хмельницьким. Вона також містила нові пункти: • гетьманська адміністрація зобов'язувалася забезпечувати харчами московське військо в Україні; • Україна мала повернути московським поміщикам селян-утікачів; • українським купцям заборонялося ввозити та продавати горілку й тютюн у Московській державі
- 33. Московські статті 1665 р. • українські міста й землі переходили під безпосередню владу московського царя; • гетьманському урядові заборонялося всту-пати в дипломатичні зносини з іноземними державами; • обмежувалося право вільного обрання гетьмана: відтепер вибори мали відбуватися лише з дозволу царя й у присутності московських послів; • збільшувалася кількість московських військ в Україні, причому український уряд зобов'язувався безкоштовно постачати їм харчі; • військові гарнізони розміщувалися тепер, крім головних полкових міст, ще й у Полтаві, Кременчуці, Новгороді-Сіверському, Каневі й навіть на Запоріжжі (у фортеці Кодак); • збирання податків з українського населення (за винятком козаків) покладалося на московських воєвод і всі збори мали йти до царської скарбниці; • українська церква підпорядковувалася московському патріархові; • фактично лише козацький стан зберігав свої автономні права; • заборонялося використання в Гетьманщині фальшивих грошей, якими насильно розплачувалися на українських землях московські військові; • поверталися королівські грамоти на магдебурзьке право українським містам (забрані за наказом царя), зокрема Києву, Переяславу, Ніжину, Каневу, Чернігову, Почепу, Гадячу, Стародубу, Остру та ін.
- 34. Гетьманування Петра Дорошенка • Походив із давнього козацького роду, онук соратника Петра Сагайдачного Михайла Дорошенка • На початок Хмельниччини обіймав посаду писаря ГВА. 1655 року призначений наказним полковником, відтоді до 1665 року позмінно очолював Прилуцький, Чигиринський, Канівський та Черкаський полки. Виконував дипломатичні доручення Богдана Хмельницького, зокрема вів переговори з шведським урядом щодо союзу проти Речі Посполитої, також згодом очолював делегацію до Москви 1659-60 року. • У 1663–1664 — генеральний осавул у гетьмана Павла Тетері • У 1665 році Петро Дорошенко був обраний гетьманом Правобережної України
- 38. Андрусівський договір 1667 р.
- 39. Грудень 1667 р. – Московський договір • декларувалася його основна мета — «проти бусурманського (турецького султана і кримського хана) наступу на Україну, яка під владою Його Королівської Милості і Речі Посполитої перебуває, так і в утриманні Його Царської Величності у результаті цьогочасних Пактів залишається». • Польський король на прохання московського царя пробачав всілякі провинності й відступництва «усім козакам по обидві сторони Дніпра». • Польський король та московський цар погоджувалися на подвійне підпорядкування України з огляду на самостійну політику «козаків українців, які противляться», і особливо на турецьку загрозу протегування над ними. Згідно з договором, цар обіцяв вислати на Правобережну Україну для допомоги полякам у боротьбі проти турків та українців «кінноти п'ять тисяч, а піхоти двадцять тисяч».
- 40. Із листа П.Дорошенка до боярина В.Тяпкіна (1 лютого 1668 р.) • «...A ось недавно учинили договір з поляками на нашу згубу, — писав Дорошенко, — розірвали надвоє, і обидва монархи умовились між собою, що будуть нас викоріняти! Богу дякувати, війна припинилася; але яка з того користь для Православної церкви? ...Ви звикли вважати нас за якусь безсловесну худобу, без нас вирішили, які міста залишити під собою, а які уступити, а тим часом міста ці дісталися Вам не Вашою силою, а Божою поміччю й нашою кров'ю й відвагою. Ми хоча вівці, але вівці Христові, його кров'ю викуплені, а не безсловесні. Часто від Ваших московських людей можна почути таку думку: вільно, мовляв, королеві, яку хоче віру мати в своїй державі, вільно йому благочестиві церкви обертати в уніатські або костьоли. Але хай так не буде! Не попустив нас Господь у таку неволю... А того ярма ані ми, ані батьки наші носити не звикли...».
- 41. • У січні 1668 року в Чигирині відбулася старшинська рада, на якій були прийняті доленосні, на думку тогочасної української еліти, рішення для всіх станів козацької держави: «З обох сторін Дніпра жителям бути в з'єднанні й жити би осібно і давати данину Турецькому Царю і Кримському Хану, так само як і Волоський Князь платить, а щоб під рукою Великого Государя (московського царя) і Королівської Величності з цього часу не бувати». Щодо міжнародних проблем гетьманату, то султан мав забезпечити українцям, щоб «з прикордонними і близькими володарями, найперше з королем Польським і з царем Московським, союза дружнього не творити без відомості і згоди нашого Гетьмана і всього війська козацького». Крім того, українська сторона висувала такі умови підданства османському володарю: Україна все ж таки не повинна була сплачувати данину; султан не мав права усувати гетьмана, який обирався на Генеральній раді; прислані в Україну турецькі війська повинні перебувати під командуванням гетьмана; зайняті українсько-турецькими підрозділами землі відходять до гетьманства й султан не повинен будувати там фортець та утримувати війська; кордони козацької України в результаті спільних дій мають досягати Перемишля, Мінська й Путивля; султан не має права укладати без згоди гетьмана союзи з Річчю Посполитою та Московською державою; Константинопольський патріарх повинен вільно обиратися на архієрейському соборі й перебувати на престолі до своєї смерті; турецькі урядовці мали писати листи до Чигирина українською мовою, а посли від Османської імперії вміли нею розмовляти.
- 42. Гетьман “обох боків” Дніпра • Протягом першої половини 1668 року Петру Дорошенку ціною великих зусиль вдалося оволодіти більшою частиною Лівобережжя й скликати там загальноукраїнську раду для вибору гетьмана «обох боків» Дніпра. Вона відбулася 8 червня, а її хід та результати переконливо засвідчили бажання правобережних і лівобережних козаків жити в єдиній Українській державі.
- 43. • У червні 1668 року коронна армія розпочала наступ на Брацлавщину і Київщину. Це зумовило відтягнення основних сил Дорошенка з Лівобережжя — наприкінці липня він уже був у Чигирині. «Поляки, забувши боязнь Бога й одклавши набік пакти (Підгаєцькі), починають наступати з військовою потугою на Україну», — описував складне міжнародне положення козацької України сам гетьман у листі до господаря Молдавського князівства. • Залишаючи Задніпров'я, Петро Дорошенко призначив там наказним гетьманом миргородського полковника Дем'яна Ігнатовича (Многогрішного).
- 47. Острозька угода 1670 — договір, підписаний 2 вересня 1670 у м. Острозі між гетьманом Правобережної України Михайлом Ханенком і польським урядом. • Проголошувалася «безпека, вольності й поваги на вічні часи» до православного духовенства • Непорушність стародавніх військових вольностей стосовно будь-яких козацьких маєтків • Збереження козацьких вольностей за вдовами померлих козаків • Повна амністія тим козакам, які повертаються на службу до польського короля • Вільне обрання козаками гетьмана із наступним його затвердженням королем. Заборона довіч-ного гетьманства • Відмова козацтва від будь-яких протекцій монархів інших держав • Військо Запорозьке за розпорядженням коронного гетьмана повинно негайно вирушати на від-січ ворога • Заборона козакам приймати і відправляти будь-які посольства без дозволу короля • Шляхта і духовенство мали право вільно і безперешкодно повернутися до своїх володінь • Військо Запорозьке зобов’язувалося власними силами придушувати виступи проти підданства Речі Посполитої, карати і страчувати винних
- 48. 1671 рік • Хан Адиль Ґерай, що став прибічником союзу з Річчю Посполитою, не питаючи дозволу Туреччини, в травні 1671 року уклав угоду з новим гетьманом, і був негайно скинутий з престолу.Султан Мехмед IV поставив ханом Селіма Ґерая. Селім вступив в союз з Дорошенком, який мріяв з турецькою допомогою створити єдину і незалежну українську державу. Об'єднавши свої сили з ханом, Дорошенко відновив війну проти Речі Посполитої. У цій ситуаціїЯн Собеський, маючи тільки 4000 війська, 20 серпня 1671 року знову пішов в похід в Україну. У кінці серпня він розбив козаків та білгородських татар під Брацлавом. В кінці жовтня 1671 року Собеський отримав перемогу під Кальником.
- 49. • У січні 1672 року до Варшави приїхав турецький посол, що привіз султанський указ про проголошення війни проти Речі Посполитої. Османська імперія вирішила напряму взяти під свій контроль Україну, почавши польсько-турецьку війну 1672–1676 років
- 56. • Великий згін — насильне переселення (депортація) мешканців Правобережжя (Подніпров'я) на Лівобережну Україну організоване гетьманом Іваном Самойловичем у 1678–1679 рр. • Самойлович намагався возз'єднати козацьку Україну силою, спираючись на московські війська. Тому однією з цілей переселення було виснажити своїх противників, та лишити їх підданих. Проте приєднати Правобережжя І. Самойлович так і не зміг, оскільки в боротьбі за нього стикалися інтереси Речі Посполитої, Московської держави й Османської імперії. • Слід мати на увазі, що в період Руїни (1660-1680-ті рр.) з Правобережжя на Лівобережжя відбувались більш або менш масові добровільні переселення; особливо масові сталися 1674 і 1675 pp., коли людність тікала від війська Речі Посполитої
- 62. • Як політик часто змінював орієнтацію. • Виступав проти Івана Виговського, Юрія Хмельницького (якого колись підтримував проти Виговського) й Павла Тетері, яким закидав їх пропольську політику; однак, у цей же період був противником Москви. • Після Андрусівського договору 1667 зайняв виразно антимосковську (й разом з тим антипольську) позицію. • Не зважаючи на свою ворожість до османсько-татарського світу, довгий час підтримував гетьмана Петра Дорошенка, з яким потім розійшовся. • 1672 року претендував на гетьманську булаву, що посварило його з новим гетьманом Іваном Самойловичем і московським урядом, який заслав його до Тобольську (мабуть, головно за підтримку Дорошенка й зв'язки з Степаном Разіним). • По поверненні з московської неволі (1673 рік) до кінця життя залишився противником Москви і Самойловича, обстоюючи насамперед автономні інтереси Запоріжжя й в ім'я їх встановлюючи зв'язки то з Річчю Посполитою, то навіть з Османською імперією і Кримом.