2. ТЕМА: Стежками Городенківщини
МЕТА: формувати в учнів ціннісне ставлення до рідного краю через
створення правильного відображення минулого, безпосереднім
ознайомленням з конкретними історичними речами, пам’ятками, етнографією
та побутом.
ОБЛАДНАННЯ:
ХІД ЕКСКУРСІЇ
ВСТУПНА ЧАСТИНА.
–
ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ УЧНІВ ПІД ЧАС ЕКСКУРСІЇ
1. Під час слідування до місця перебування та назад дотримуватися
правил дорожнього руху, не виходити на проїжджу частину.
2. Без дозволу керівника групи не залишати місця перебування.
3. В разі поганого самопочуття негайно повідомити керівника групи.
4. Дотримуватися правил пристойної поведінки та виконувати
розпорядження керівника групи.
5. Дотримуватися правил протипожежної безпеки під час розведення
вогнища.
6. Не торкатися незнайомих предметів, які можуть бути
вибухонебезпечними.
7. Паління, вживання алкогольних напоїв суворо заборонені.
ПЛАН ЕКСКУРСІЇ:
1.Костел непорочного Зачаття Діви Марії (м. Городенка)
2. Городенківська синагога (м. Городенка)
3. Вірменський костел (м. Городенка)
4.Фосфорні штольні (с. Незвисько)
3. 5. Порт корабля «Юрій» (с. Раковець)
6. Раковецький замок (с. Раковець)
7.Водоспад Дівочі сльози (с. Монастирок)
8. Арт Уніж (с. Уніж)
9. Костел святого Антонія (смт. Чернелиця)
10. Залишки замку Чарторийських (смт. Чернелиця)
11. Залишки замку у с. Михальче
12. Музей Леся Мартовича (с. Торговиця)
– Городенківщина може по праву вважатися одним із
наймальовничіших районів Прикарпаття, адже її озера, карстові печери,
прадавні городища, Дністер, овіяні легендами численні замки, церкви та
костели створюють неповторний культурний ландшафт.
Проте Городенківщина ще чекає на своїх відкривачів, бо, незважаючи на
велику кількість атракційних місцин, не всі вони відомі широкому загалові.
Городенківський район – район України на сході Івано-Франківської
області, частина історичного Покуття. Районний центр: Городенка. Площа
району 747,22 км². Утворено 1939 року. Городенківський район межує
з Тернопільською та Чернівецькою областями. Територією району тече
Дністер – одна з найбільших рік України.
Отож, друзі, давайте вирушимо з вами у мальовничий край Покуття –
Городенківщину, помандруємо стежками історії та торкнемося минулого.
– Для початку ми з вами відвідаємо Костел непорочного Зачаття Діви
Марії (м. Городенка)
4. Фото 1. Костел непорочного Зачаття Діви Марії
Надзвичайної краси костел та монастир театинів вважаються однією з
найцінніших пізньобарокових пам’яток колишньої Речі Посполитої. На
замовлення Потоцьких храм споруджували впродовж 1745–1769 рр. у
співпраці з Й.-Ґ.Пінзелем. У радянські часи у костелі розташовувалося ПТУ
механізаторів, а інтер’єр святині по-варварськи знищили. Вівтар роботи
Пінзеля (13 із 18 майже триметрових вівтарних скульптур) порізали на дрова.
Врятовані рештки зберігаються у Львові. До комплексу, окрім храму та
корпусу монастирських келій, входить колона зі статуєю Пречистої Діви Марії
роботи Пінзеля. Довкола колони збереглося чотири надмогильних плити з
XVIII ст.
– Наступна наша зупинка Городенківська синагога.
Фото 2. Синагога
Синагогу спорудили в 1743 р., коли місцеві євреї отримали від Миколи
Потоцького право на ремесло, торгівлю, а також на землю під будівництво
храму. Пізніше Городенка стає одним із центрів зародження хасидизму, і в ній
діяли кілька синагог. Наразі вціліла тільки Велика синагога.
Під час Другої світової війни в Городенці розстріляли понад 2,5 тис. євреїв, а
в радянські часи синагогу перебудували. В пам’ять про єврейську спільноту,
5. яка залишила значний слід в історії і культурі містечка, на стіні колишньої
синагоги встановили меморіальну таблицю.
– Зараз вирушаємо до найстарішої пам’ятки Городенки – Вірменського
костелу
Фото 3. Вірменський костел
Це найстаріша архітектурна пам’ятка Городенки, збудована в 1706 р.
Заможна вірменська громада почала оселятися тут після отримання містом
магдебурзького права і понад сто років активно займалася торгівлею.
На подвір’ї храму, оточеному високим муром з красивими воротами, був
розміщений вірменський цвинтар. Неподалік була Латеранська каплиця, яка
не збереглася. Незважаючи на зовнішню строгість і аскетичність споруди,
внутрішнє оздоблення славилося пишнотою та багатством і приваблювало не
тільки вірян: у 1779 р. костел пограбували так, що не залишилося навіть келиха
для відправи меси. Під час комуністичного режиму костел перетворили на
склад.
6. – Вирушаємо з вами до мальовничого села Незвисько. Це село та околиці
вважаються археологічною скарбницею України, адже тут неодноразово
викопували цінні знахідки, в т. ч. і трипільської культури, вік деяких
перевищував 7 тис. років. Під селом на десятки метрів тягнуться карстові
печери, більшість з яких ще не досліджені. Скажімо, в урочищі Червона Гора
є печера з п’ятьма залами, рікою та озером. Скам’янілі рештки рослин, кістки
риб та кам’яні сокири, знайдені археологами, свідчать про те, що печеру
«обжили» ще кілька тисяч років тому. Підземними коридорами можна
промандрувати близько кілометра, однак без супроводу спелеолога та
спеціального спорядження цього робити не варто: химерні підземні зали
з’єднані вузькими лазами і вертикальними штольнями.
Фото 4. Фосфорні штольні
7. – Дальше наша дорога лежить в село Раковець до одного із семи
природних чудес України Дністровського каньйону.
У літній період тут курсує унікальний корабель «Юрій», аналогів якому
немає не тільки в Україні, але й у світі, адже за допомогою гребного колеса
судно може проходити там, де мілина сягає 30 см. Мальовничий порт корабля
розміщений в селі Раковець, адже тут, по-перше, зручно причалювати, а по-
друге, звідси видніється могутня вціліла вежа Раковецького замку. Наразі
такий порт єдиний, проте планується відкриття ще кількох подібних в інших
місцях на Дністрі.
Фото 5. Порт корабля «Юрій»
– В цьому селі є одна пам’ятка архітектури – Раковецький замок. Ця
споруда XVII ст. є пам’яткою архітектури національного значення. У 1657 р.
замок витримав облогу козаків, а через десятиліття – татар. Однак пізніше
турки таки зруйнували твердиню, яка після відбудови стала стратегічним
форпостом Польщі. На під’їзді до замку був рів із мостом до двоповерхової
брами. У твердині розташовувалися житлові приміщення, каплиця, казарми,
8. шестикутна вежа з величезними пивницями та ін. Оскільки в замку зберігали
провіант й амуніцію, він був епіцентром військових сутичок.
Після пожежі у 1768 р. фортеця більше ніколи не піднялася з руїн. У наступні
роки тут відкрили содову фабрику, яка теж згоріла. Ще в 60-х рр. ХХ ст.
навколо збереженої східної башти були великі фрагменти оборонних мурів, та
на сьогодні збереглися лише невеличка частина північно-західного муру і
вежа.
Фото 6. Раковецький замок
– На тлі мальовничого пейзажу Дністровського каньйону біля
с. Монастирка є вапняковий масив, утворений мохом та тривалою роботою
води, а на його скельному виступі є печера та унікальний водоспад Дівочі
сльози. Невеличкий струмок, стікаючи по вкритому мохом вапняному
карнизу, через відсутність русла розбивається на безліч «ниток» із крапель, які
утворюють водяну завісу. Однак вода не розмиває породу, а навпаки – завдяки
осадам карбонату кальцію скелі ростуть, набуваючи незвичних форм.
Такий природний водоспадний покрив кілька метрів завширшки
приховує за собою невеличкий грот, де можуть поміститися кілька чоловік.
9. За переказами, тут в різний час мешкали відлюдники.
Фото 7. Водоспад Дівочі сльози
– Село Уніж, яке розкинулося на березі живописного Дністровського
каньйону, славиться проведенням всеукраїнських мистецьких фестивалів,
зокрема «Уніж», «АртПоле» та ін., на які з’їжджаються відомі митці та тисячі
гостей зі всієї України. З ініціативи мистецької агенції «Наш формат» в селі у
приміщенні колишнього колгоспу розбудовують центр сучасного
українського молодіжного руху «Кузня», де вже відбуваються вишкільні
табори, навчальні семінари, волонтерські заїзди.
11. – Далі наша екскурсія поведе нас до Чарторийського замку. Він
збудований у 1659 р. Чарторийськими замок виконував функцію східного
форпосту Речі Посполитої на березі Дністра і відігравав важливу роль під час
польсько-турецької війни. У замку зберігали провіант армії, кілька разів тут
зупинявся сам король Ян III Собеський. Писемна згадка з кінця ХІХ ст.
свідчить: «Залишки замку займали земельний простір у 2,5 га. Кам’яні мури,
що оточували цей простір, становили квадрат. Мури товщиною майже два
метри, висотою 2,5 метра, з розміщеними в них бійницями, були значною
перешкодою для ворога». Зараз найкраще збереглася двоповерхова квадратна
вежа замку всередині західного муру, оздоблена ліпниною, барельєфом
рицаря та гербом «Погоня».
Фото 9. Костел святого Антонія
12. – Наступна наша зупинка буде в с. Михальче. Воно мало найпершу римо-
католицьку парафію на всю Городенківщину – ще у 1439 р. Тоді тут височів
древній храм святого Михайла, святої Катерини (так звали дружину
фундатора) і святого Станіслава. Після знищення села татарами у 1621 р. римо-
католицьку парафію тут відродили аж у 1715 р., а через 60 років на новому
місці освятили мурований костел з п’ятьма вівтарями. Під час Першої світової
святиня була дуже пошкоджена, в Другу світову її закрили, а все начиння
знищили.
Зараз костел в напівзруйнованому і занедбаному стані. Однак у арочній
ніші дзвіниці стоїть вціліла скульптура святого Михайла, патрона святині.
Фрагментарно збереглися мур та ворота при вході на подвір’я костелу.
Фото 10. Замок у Михальчі
– Завершується наша мандрівка Городенківщиною в с. Торговиця. Це
село відоме тим, що в ньому народився відомий письменник-гуморист,
представник «Покутської трійці» Лесь Мартович
13. З нагоди 100-річчя від дня народження Леся Мартовича у 1971 р. в селі,
де народився відомий письменник-гуморист, представник «Покутської
трійці», заснували його музей. Невдовзі поруч встановили погруддя
Мартовича.
Експозиції, розташовані у п’яти залах, складаються із численних
документів, фотографій, листів, особистих речей родичів письменника. Також
експонується матрикул Мартовича, виданий Віденським університетом, де в
1902 р. той навчався.
Фото 11. Музей Леся Мартовича
З ДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ ГОРОДЕНКИ І КРАЮ.
Найдавніші людські сліди на теремі Городенщини губляться в мороці
тисячоліть. Матеріальні свідчення проживання людини старого кам’яного віку
(палеоліт, 400000–20000 років до н.е.) в нашому краю виявлено в 1923 році в
Городниці Ю. Полянським при розкопках на прибережній терасі Дністра.
Перші свідчення проживання на Городенщині ранньослов’янських
племен дають знахідки характерного глиняного посуду 4–5 століть у
14. Серафинцях, а також так званої передроманської і романської кераміки 6–
9 століть у Незвиськах.
У 9–10 століттях територію сучасного Покуття, як і всієї Галичини,
заселяло слов’янське плем’я білих хорватів. Княжа доба, яка стала періодом
остаточного формування економічних стосунків, соціальної і політичної
структури слов’янських племен залишила чисельні пам’ятки на території
нашого краю. Насамперед це укріплені городища, рештки яких збереглися у
Корневі, Кунисівцях, Чернелиці, Михальчі, Городниці, Стрільчі. Найбільшим
поселенням, свого роду “племінною столицею” на Городенщині, було велике
городище в Городниці, яке, ймовірно, служило осідком одному з місцевих
князів. На 12 століття, час правління галицького князя Ярослава Осмомисла
(1152–1187 рр.), припадає перша звістка про Городенку. Згадується тільки
назва без жодної інформації. До середини 14 століття територія сучасної
Городенщини входила до складу Галицько-Волинського князівства. Не
обминула руйнівна монголо-татарська навала і наш край. Приблизно в
середині 13 століття перестають існувати ті з городищ, які пережили попередні
наїзди степових кочівників. Після зруйнування більше не відновлюється і
велике городище в Городниці. Край став беззахисним і спустошеним. З 1349
р. все Галицьке князівство потрапило під владу Польщі. Почався новий етап в
історії Галичини і Городенщини.
Посилювалася польська культурна і релігійна експансія. Місцева шляхта
в основній масі сприйняла польські звичаї, релігію. Але треба зазначити, що у
зв'язку з певною віддаленістю від етнічних польських земель, а також
приграничним становищем, на Городенщині вказані процеси не прогресували
так швидко і не набули такого розмаху, як на західних землях Галичини. У 15–
17 століттях більшого значення в краю набуває с. Михальче. В 1439 році тут
вперше на Городенщині було засновано римо-католицьку парафію і
побудовано костьол. Фундатором його був Мужило з Бучача (Мусхило де
Бучач), староста Снятинський і Коломийський. Був він українського роду, бо
в фундаційному акті, писаному латинською мовою, розписався кирилицею.
15. Вигідне розташування Михальча на березі Дністра сприяло його розростанню
і перетворенню в містечко.
Майже на півстоліття Городенщина стала ареною постійних
приграничних воєн між Польщею і Молдавським князівством, котре в
15 столітті опанувало Буковину, землі якої раніше входили до складу
Галицько-Волинського князівства. В 1491 році молдавський воєвода Стефан
Великий здійснив похід на Покуття, спалив м. Снятин, Городенку, Коломию і
дійшов до м. Галича. В 1497 році після невдалого походу на Волощину військо
польського короля Яна Ольбрахта повернулося на Покуття і своїм постоєм
сильно спустошило його. Під Городенкою в 1509 році гетьман Микола
Каменецький розбив молдавське військо. Можливо, в пам’ять про цю подію
долина ріки Ямгорів між Городенкою і Серафинцями називається Червоною.
Найбільш спустошливим був похід на Покуття воєводи мультанського Петра
Рареша (званого Петрилою) із 33-тисячним військом в 1531 році. Вже на
початку 16 століття Покуття систематично піддавалося нападам татар. Після
того, як молдавське князівство потрапило у васальну залежність від
Туреччини, через його землі відкрилася дорога на Галичину для турецьких
завойовників. 1589 року відбувся перший великий напад турків на Покуття.
Після зруйнування татарами Михальча, з середини 17 століття найбільшого
значення на Придністров’ї набуває Городенка. Ще в 15 столітті тут на урвищі
над рікою Ямгорів було збудовано замок. В 1648 році, коли під впливом подій
на Україні в Галичині розгорілося повстання під проводом Семена Височана,
селяни Чернятина, Заболотова, Олеші, Любківців напали на замок в Городенці,
який тоді належав Янові Жулчинському (Стжемовському), роззброїли його
залогу, а будівлі спалили. Сам же власник врятувався втечею.
У 1668 році Городенка отримує Магдебурзьке право. Місто входило тоді
до складу Руського воєводства з центром у Львові, але саме не творило якоїсь
адміністративної частини, а належало до Коломийського староства. Надання
Городенці самоврядування створило сприятливі умови для розвитку ремесла і
торгівлі. З 17 століття в місті почали селитися вірмени, які до першої половини
16. наступного століття утримували в своїх руках майже всю торгівлю. Про
впливовість вірменської общини і про те, що на кінець 17 століття Городенка
вже була досить значним торговельним центром, свідчить побудова в 1706
році великого вірменського костьолу (вірмени в Галичині прийняли унію в
1668 році).
Саме місто у власності ґрунтів майже не мало, а весь дохід отримувало в
основному з ремесла і торгівлі. Довколишні землі і більшість сіл на
Городенщині в 17–18 століттях належали магнатам Потоцьким, одному з
найбагатших шляхетських родів у Польщі. Вони ж утримували і своє власне
досить сильне військо. У 1743 році в Городенці коштом Миколи Потоцького,
воєводи Белзького і старости Канівського (в народних переказах і “Баладі про
Бондарівну” – “пан Каньовський”), розпочато будівництво великого римо-
католицького костьолу Непорочного зачаття Діви Марії і монастиря місіонерів
при ньому. На будову йшли доходи з сіл Городниці, Поточиськ, Слобідки,
Луки, Незвиська, Гарасимова. Тоді ж було зведено мурований триарковий міст
через ріку Ямгорів – “Три мости”.
Особливо швидко Городенка розвивалася з середини 18 століття. Немалу
роль відіграв у цьому магнат Микола Потоцький, який більшу частину свого
життя прожив у Городенці, володів величезними маєтками на Покутті і
Поділлі і хотів перетворити місто в центр староства, свого роду магнатську
"столицю", а тому сприяв будівництву, розвитку ремесла і торгівлі.
Своїм коштом він розширив греко-католицький монастир, а також замість
старої, у 1763 році побудував на середмісті для української общини велику
муровану церкву Успення Пресвятої Діви Марії. Церква також побудована за
проектом Бернарда Меретина (закінчена після його смерті) і нагадує
зовнішнім виглядом костьол у Годовиці. Іконостас церкви – унікальний і є
спрощеним аналогом іконостасу собору св. Юра у Львові, що дозволяє
вважати його автором Пінзеля.
Великий слід в історії і культурі Городенки і краю залишила і єврейська
община. Почали селитися євреї в Городенці у 16 столітті, але найбільший їх
17. наплив спостерігався після надання місту Магдебурзького права. В 1743 році
Потоцьким надано цій общині привілеї в торгівлі й ремеслі, виділено місце під
будівництво синагоги і на цвинтар. З середини 18 століття євреї витіснили з
торгівлі вірмен і посіли в цій сфері панівне становище. На 1775 рік у Городенці
проживало вже 863 єврейські родини. Великі єврейські общини були в
Чернелиці та Гвіздці. У 1772 році після першого поділу Речі Посполитої
Городенщина в складі Галичини відійшла до Австрії. Під час правових,
освітніх і релігійних реформ австрійського імператора Йосифа II, які він
здійснював в дусі європейського просвітительства, у 80-х роках 18 століття
було ліквідовано обидва монастирі в Городенці. В 1788 році відкрито першу
світську школу з німецькою мовою навчання. Городенка поступово росла і на
1800 рік мала 744 різні будівлі і понад 5000 тисяч населення. Так наш край
вступив у 19 століття. І на цьому варто закінчити екскурс в його давню історію,
бо два наступних перенасичених подіями віки, коли Городенщина вступила в
період національного пробудження і дала Україні багатьох визначних
політичних діячів, літераторів, учених, а також тисячі простих скромних
трудівників, які своєю щоденною працею примножували славу нашої землі,
коли пронеслися бурі великих воєн і спустошень, потребують окремого
дослідження.
ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ.
– На сьогодні наша екскурсія підходить до завершення. Сподіваюсь, ваші
очікування від подорожі справдились і вона для вас стала пізнавальною. Ви
дізналися інформацію про різні куточки Городенківщини. Кожен українець
має знати все про свою сім’ю, свій край та рідну Україну.
Дякую за увагу! До наступної подорожі!
