.

1. УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ
КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
План:
Структура дослідницької роботи:
вона складається зі вступу, двох частин, висновків,
списку використаної літератури.
Перший розділ
1. Історія заснування селища.
Другий розділ (основна частина)
1.
1. Утворення перших освітніх закладів
у Новоархангельську.
2. Еволюція школи ( розвиток на різних
етапах).
Висновок: основні підсумки проведеного
дослідження

2. КІРОВОГРАДСЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ
МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни „ ІСТОРІЯ “
на тему: « Історія розвиту освіти в Новоархангельську»
(за матеріалами книги історія Новоархангельська)
Роботу виконав : учень 10 класу Новоархангельського НВК
«загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - гімназія»
Мойсюк Віктор
Роботу перевірив: ____________________________
Рецензент: вчитель історії Новоархангельського НВК
Шевченко Лариса Юріївна
2013 рік

3. « Живе лиш той,
хто не живе для себе,
Хто для інших виборює життя »
Василь Симоненко
До написання цієї роботи мене спонукало бажання здобути нові знання щодо
історії створення писемності у селищі. Пишучи роботу, перед собою я ставив
завдання узагальнити події відрізком у ІІІ століття, розповісти своїм друзям,
знайомим, рідним повну історію розвитку освіти в селищі, так як ці знання у
більшості неповні. В своїй доповіді я намагатимуся зобразити на перший погляд
буденний обов’язок – освіту. Проводячи паралелі історії освіти та селища. Отже…
Новоархангельськ виник в результаті закінчення російсько-турецької війни
1735-1739рр. Тайний радник Неплюєв, під керівництвом якого проходило
розмежування російсько-турецького кордону, дав вказівку генерал-губернатору
Київському і полковнику Миргородському Капністу В.П. відбудувати зруйновані
села в ході війни та побудувати нові, заселивши їх в основному людьми з районів
захоплених Польщею
Полковник Капніст дає вказівку козаку Миргородського полку Данилу
Звенигородському заснувати на лівому березі річки Синюхи поселення, напроти
польського містечка Торговиці. Данило Миргородський уже мав досвід організації
поселень, тому отримавши кошти з казни з двома козаками добрався до Подолії і
привів звідти 20 сімей поселян десь в квітні - травні 1742 року. Переправилися в
брід через річку Синюху і стали поселенцями. Землі було вдосталь ліс поряд, вода
синюшна – чиста та багата на рибу. Та на другий день поляки на конях пограбували
поселенців. Новообраний староста пасічник Степан Таран подався зі скаргою до
Києва. Київський губернатор на прохання старости наказав полковнику Капністу
взяти під охорону поселенців прикордонного поселеного пункту. В поселення
ввійшла військова команда в кількості 100 чоловік яку очолив капітан Трубніков та
загін козаків на чолі з сотником Чечелем. Потім тут будується шанець імені Святого
Архангела. Він і став форпостом південних кордонів Російської імперії. Поселення
почало називатись Архангель городом, а з 1784 року Новоархангельськ.

4. Пізніше для кращого захисту південних кордонів російський уряд вирішив
засилити південні окраїни сербами, які мали охороняти кордони від набігів, а за
одно займатися хліборобством. В цей час Архангельський городок входив до
поселень Нової Сербії. В березні 1764 року в поселенні створюється штаб сьомої
роти новоствореного Червоного Гусарського полку. В 1771 році в поселення
вводиться штаб 2-го Українського уланського полку, а пізніше 17-й драгунський
полк і Новоархангельськ стає військовим поселенням. Важке було життя військових
службовців: постійна щоденна військова муштра, а потім робота на своєму
мізерному клаптики землі при місячному світлі. Постійна боротьба за шматок хліба
була уділом сім’ї військового поселенця. Відслуживши 25 років, одержував землю в
районі села Солдатського (звідси його назва) й продовжував своє зубожіле
існування. Було не до освіти,не до школи. І все ж знаходимо матеріали які свідчать
про існування школи військових трубачів із кантоністів. Що вивчали юні трубачі,
крім майстерності військового сурмача, невідомо. Дані про це скупі, але є
ймовірність припущень, що кантоністів вчили писемності.
Військова щоденна муштра
Кримська війна показала нездатність царизму правити ні політично, ні
економічно. Незалежно від політики в країні почали відкриватися школи. І вже в 20
роки ХVІІІ століття почала працювати перша школа в Новоархангельську.
Розміщена вона була в одному з приміщень колишньої «Сільгосптехніки».

5. Приміщення першої школи військових сурмачів ( нині «Сільгосптехніки» ).
Після скасування військових поселень Новоархангельськ стає волосним
центром,а жителі - державними селянами.
Волосна школа в селищі відкрита 1 квітня 1860 року і була першою у
волості. В цей рік в школі навчалися 31 хлопчик і 7 дівчаток. Першим вчителем був
відставний унтер-офіцер із колишніх військових поселенців Василь Фомін. Яку
освіту він мав, де він її здобував (може навчався в Новоархангельській школі
військових сурмачів) залишається таємницею, але із матеріалів Центрального
історичного архіву УРСР який у місті Києві, відомо, що В.Фомін був людиною
письменною бо навчав у школі дітей письму, читанню та рахунку.
Школа розміщалася в церковній сторожці Михайлівської церкви, яка
знаходилася в центрі села. Нині на фундаменті-підвалі Михайлівської церкви, яка
розібрана в 30-х роках стоїть кафе-морозиво «Пінгвін». Сторожка розміщалася там,
де зараз красується будинок районного відділу зв’язку. Вона не отоплювалась.
Замість парт стояли звичайні саморобні столи та лави. Утримувалася школа за
рахунок селян. В 1862 році на утримання школи зібрали 134,5 карбованців срібло.
Школа працювала в жахливих умовах.
Церковна сторожка Михайлівської церкви.

6. Про це свідчить такий документ того ж ЦДІА УРСР в місті Києві. 18 січня
1862 року старший священик Новоархангельська Явдоким Лукашевич скаржиться
протоієрею і настоятелю Новомиргородського собору Степану Патенкову на те, що
школа працювала у церковній сторожці, а її власті перевели в приміщення волосної
управи, де виділили прохідну кімнату. Часто в управу приходили люди зі скаргами,
проходили розслідування, в ході яких з зчинялися сварки, вживалися в лементі й
нецензурні слова і все це діти змушені були бачити і чути. В цьому приміщенні
розміщався і лікарняний покій (лікарня на перше місце). Лукашевич просить
Патенкова, щоб той сприяв переведенню школи назад в приміщення тісної
церковної сторожки аби вберегти дітей від постійних грубих лайок, стогону хворих,
зойків (тут же була розправа – наказували за злодіяння). Скарга позитивно не
розв’язалася. Новоархангельцям ще на довгий час був закритий шлях до освіти.
Через відсутність приміщення, вчителів, коштів, кількість учнів довго не
збільшувалась. Реформа 1861 року майже нічого не змінила в становищі селян: та
без просвітня бідність, темнота, свавілля. Різко зростає незадоволення мас. Значну
роз’яснювальну і пропагандистку роботу серед селян вели вчителі місцевої школи.
В ЦДІА УРСР у м. Києві зберігається документ, який розповідає про те, що
прокурор Єлисаветградського повіту в донесенні прокурору Одеської судової
палати від 12.01.1876 року повідомляв про народного вчителя М.Д.Терентьєва, який
прибувши до Новоархангельська на постійну роботу у вересні 1875 року проводив
революційну пропаганду серед селян, розповсюджуючи народну газету «Вперед» та
іншу літературу.
Помічник учителя народного училища продажний відставний вахмістр В.
Монако в доносі Елисаветградському прокурору пише про те, що 5 вересня 1875
року в посад Новоархангельськ прибув назначений в місцеве училище учитель
Терентьєв з якимось чоловіком по прізвищу Тевтулов, якого представляв як свого
родича. В. Монаков запросив до себе їх квартируватись. Коли вони зайшли в
кімнату і побачили на стінах портрети царської фамілії, М. Терентьєв сказав
Монакову: «Для чого ви повісили ці глупості? Їх треба повикидати».
Подібне говорив Терентьєв учням і селянам. В бесіді з селянами І. Вожаком,
Ф.Березовським, І.Глотенко Терентьєв і Тевтулов, які побували у них вдома,
говорили проте, що без уряду можна обійтися, що він не потрібний, йшлося про

7. соціальну несправедливість Вони закликали до повстання та до повного знищення
царизму, а селянам треба підтримати цю активну справу. Працювали народники і
серед інтелігенції. Якось на храмовому святі в селі Скалівій, куди був запрошений
М. Терентьєв, останній подарував вчителеві місцевої школи фон Зору Петеру книгу
«Труд і капітал». Почалася сліжка поліції за вчителем. В листопаді 1875 року
Терентьєв і Тевтулов виїхали до міста Одеси, де їх чекала доля борців за
справедливість - лабети царської охранки.
Характерною рисою цього часу стала активізація земств в будівництві шкіл та
дрібних лікарняних покоїв. З ініціативи земства на його кошти в 1895 році
відкривається в селі земська школа. В ній навчалося вже 268 учнів (серед них 206
хлопчиків і 62 дівчинки). Цікаво, що освіту намагалися дати хлопцям, яких чекала
служба в армії. Серед школярів дівчатка становили 17-20% і в основному з
заможних сімей. Це справжнє свідчення дискримінаційного становища жінки в
тогочасному суспільстві. Потяг до знань молоді був великий. В 1903 році земство
відкриває ще одну три комплектну школи. Але і вона не змогла розв’язати питання
освіти в Новоархангельську. В цьому ж 1903 році не прийняли до школи 143 дітей
через відсутність місць. Зрозуміло, що не прийнято до навчання дітей самих
незахищених верств населення. В 1908 році в Новоархангельську працює 3 школи,
навчаються в них 469 учнів.
Моторошно, неспокійно, безперспективно вступили жителі селища в нове ХХ
століття. Місцева інтелігенція, щоб хоч якось поліпшити становище селян, вела
антиалкогольну пропаганду, зібрали кошти і вирішили відкрити чайну-читальню, де
б ввечері за стаканом чаю читати жителям газети, журнали. Чайну-читальню
відкрили але вона не користувалася попитом. Дике вуличне п’янство і темнота
взяли верх. Завідуючий 2-м земським училищем звернувся до місцевого пристава з
проханням дозволити при училищі проводити вечірні заняття з дорослими та
підлітками. Пристав Якубович уважно подивився на завідуючого і не без єхидства
натякнув на «недавнє минуле» населення Новоархангельська (антипоміщицькі
бунти, невдоволення 1905 році коли для придушення вводилися козаки) і сказав, що
сам він це питання не розв’яже, а треба звернутися до ісправника. Пристав зажадав
офіційної заяви від завідуючого училищем, де б вказувалось на час, мету програми
занять. 11 листопада така заява була подана приставу і відправлена ісправнику.

8. Неписьменна молодь, яка повинна була в майбутньому відбувати військову
повинність, прагнула повчитися місяць - два щоб уміти прочитати хоч печатний
текст і замість хрестика підписати своє ім’я і прізвище.
Народна бібліотека і учнівські бібліотеки при школах були в занедбаному
стані через те, що бібліотекарі недбайливо відносились до своїх обов’язків і
мінялися як рукавички, на стелажах залишалося обмаль книг і ті не придатні до
видатку. Там царила небачена пустота.
Бібліотеки створювалися за рахунок пожертвувань та коштів зібраних від
аматорських спектаклів. Пожертвування складали жалюгідні суми, а поставити
спектакль не так легко. Ось один з прикладів.
Прогресивна молодь задумали поставити в Новоархангельську аматорський
спектакль в коридорі міністерської школи, а зібрані кошти віддати на потреби
бібліотеки. Декілька місяців добивалися дозволу на проведення спектаклю в
пристава. На кінець призначено дату, написали афішу. Вистава мала відбутися
ввечері в неділю. І тут не повезло. Під вечір розігрався великий буран снігопад.
Глядачів було занадто мало. Зібрані кошти не покрили витрат на декорації,
костюми, реквізит. На бібліотеку коштів не припало, а проведення другого
спектаклю в інший день пристав не дозволив. Так хороші наміри розбилися об мури
формалізму, байдужості. В спектаклі приймали участь вчителі Новоархангельських
шкіл.
В музеї Новоархангельської ЗОШ зберігається цікавий матеріал. Це спогади
про школу з дореволюційних часів колишнього учня
Д. Мірошниченка, одного з перших комсомольців селища, полковника у відставці,
нині покійного. На 1912 рік коли він вступив до школи, в Новоархангельську
працювала міністерська двокласна школа з п’ятирічною програмою навчання. До 1-
го класу входили І-ІІІ роки, до 2-го класу – ІV-V роки навчання. Школа
розміщувалась на розі вулиць Леніна та ХХІІ партз’їзду, де нині знаходиться
побуткомбінат. Це приміщення функціонувало до 1970 року, а потім було знесене
під нове будівництво.
Приміщення міністерської школи було другим за розмірами в селищі. В ньому
було 4 класні кімнати, учительська, сторожка, підсобка та великий просторий
коридор, в якому проводилися святкові а також офіційні шкільні акції.

9. Приміщення колишньої міністерської школи, а потім з 1944р. по 1970р. в ньому розміщалась середня школа.
Приміщення цієї ж школи в 60 роки ХХ століття.
Д. Мірошниченко згадує і про своїх перших вчителів. До речі, на той час
вчителями в школі були в основному чоловіки.
Таким в нього був Рубін Дмитро Фролович, років 35-и, середнього росту, з
короткою зачіскою та рижуватими вусами. Часто був напідпитку.
Тогочасний учитель відрізнявся від учня в соціальному і матеріальному
відношенні, в своїй гордині, в умінні не допускати в своєму взаємовідношенні з
учнями на цілий щабель до себе . Також дозволялась грубість взаємин вчителя з
учнями, право фізично карати дитину відштовхували вихованця від наставника.
Завідувач школою Жуков Антон Миколайович, років 40-а, чорнявий, худий, а по
виразу обличчя занадто серйозний, прямо злим. Якщо потрапиш до його рук, то
запам’ятаєш надовго. А особливо відчуватимеш вуха. Та й не тільки вуха...

10. Шкільний день починався молитвою. По дзвінку учні збирались в коридорі.
Ліворуч дівчата, праворуч –хлопці. Між ними проходив Антон Миколайович і грав
на скрипці. Він керував цим хором. І ось несподівано скрипка замовкла. Смичок
хряснув по голові учня. Вихованець відчув на голові щось липке і тепле. Антону
Миколайовичу здалося, що учень взяв не ту ноту. Така форма перевиховання була
не рідкістю.
В потерпілого на згадку на все життя залишався рубець на голові і зневага до
співу. У перші пореволюційні роки Антон Миколайович виїхав до міста
Первомайська. Але там він був покараний судом за рукоприкладство.
Наставником божим у школі був отець Всеволод Джозовський. Він навчав
учнів закону божого у всіх класах. Піп Михайлівської церкви (була ще й
Варварівська церква) запам’ятався тим, що знав імена всіх своїх учнів. Під час
причастя, що було обов’язковим для всіх, він безпомилково проголошував:
«Причащається раб божий Гавриїл, Павел, Дмитро…» і так перераховувалися всі
учні школи. Якось стало відомо, що учень Григорій Гулий до причастя наївся. Він
був не допущений до причастя і покараний. Весь великий піст (40 днів) Григорій
щоденно вечірнє служіння в церкві простоював на колінах.
Крім міністерської в Новоархангельську в цей час працювали ще три школи.
Двокласне земське училище з 6-річною програмою розміщалося у найбільшому в
селі одноповерховому цегельному приміщенні, яке стояло на розі вулиць Леніна і
К.Маркса. Це приміщення колишнього військового госпіталю, побудованого ще в
той час, коли в Новоархангельську стояв штаб 17 уланського драгунського полку.
Школа займала західну половину приміщення. Тут же функціонувала і міжшкільна
учнівська бібліотека. Книжки учням видавалися лише щосуботи. Завідував школою
Яровий Федір Васильович, вчителями працювали Ярова Ганна Яківна,
Шафоростова, Артеменко.
Була ще земська однокласна школа з 4-річною програмою навчання.
Розміщувалася вона в одному приміщенні з волосним правлінням, на розі вулиць
Леніна і Набережної (територія теперішнього сир заводу). Завідувала школою
Довженко Марія Андріївна, а вчителькою працювала Ластівецька Івгина
Олександрівна. Часто один вчитель вів два, а то й три класи. Вчителів в селі
бракувало.

11. І, нарешті, четверта школа – початкова, з дворічним терміном навчання,
розміщувалась на території Варварівської церкви (напроти сучасного будинку
культури колгоспу імені Енгельса). Завідував і вчив дітей Зубченко Агапій
Трохимович.
Уже восени 1916 року з ініціативи Алли Миколаївни Непокойчіцької,
дружини дрібного поміщика з с. Мар’янівки, було відкрито Новоархангельську
змішану платну гімназію, яка дістала по імені товариства назву «На пути к свету».
У перший 1916-1917 навчальний рік з вступними екзаменами укомплектували три
класи. Викладачів запросили з м. Одеси. Це були Панайотов Георгій Іванович –
вчитель історії, Греміщев Петро Олександрович – наглядач і вчитель співів,
Непіорківська Олена Олександрівна – вчитель французької мови, Єва Абрамівна
Толмазан – вчитель німецької мови. Були запрошені і місцеві вчителі: Кудельман –
вчитель математики, І.П.Слісаревський – вчитель географії, М.Б. Інглезі – вчитель
російської мови. Директором гімназії став В.М.Добровський, людина десь на
сьомому десятку років (по паспорту Василь Макарович Добровський народився 3
квітня 1854 року). В народі ходили чутки, що він генерал у відставці. В паспорті
директора (зберігається в музеї Новоархангельській ЗОШ) в графі звання записано,
що він дійсний стацький радник. Жив у власному будинку на Варварівській
стороні.
Товариство «На пути к свету».

12. Лютий 1917 року в життя гімназії майже ніяких змін не приніс. Жовтневі події
досить впливово змінили зміст роботи навчального закладу. В розкладі зникли
уроки закону Божого, зник священик. В гімназії стали вивчати українську мову та
літературу. Серед викладачів почалися суперечки, частина вчителів підтримувала
українських націоналістів, розгорілися неприховані політичні сварки, які іноді
доходили до мордобою. Падала дисципліна в гімназії і особливо в старших класах.
Гімназія платна і навчалися в ній діти заможних селян, купців, ремісників. Все ж
учні ділились на ворожі групи. В деяких гімназистів з’явилася зброя, ножі. Окремі
бешкетники вранці гасали по класах з димлячою дровинякою груби і пускали чад.
Навчання відмінялося. Це задовольняло і вчителів і учнів.
Через Жовтневу революцію 1917 року життя селян погіршилось. В кінці 1918
року в Новоархангельську працювала єдина початкова школа, де ввечері навчалися
грамоті підлітки.
В 1919 році гімназію закривають, вірніше реорганізовують в єдину трудову
школи за 7-річним навчанням. П’ятий клас гімназії, стає сьомим випускним класом.
1920 року відкрито 4-х річну, а згодом семирічну школу. З лютого 1921 року
відкривається соціально-економічна школа з двохрічним навчанням та програмою 6
і 7 класів гімназії, тобто семирічну школу. Розміщалася вона у приміщенні
колишньої міністерської школи (директором школи був Сидоренко). В документах
відділу Одеського губернського революційного комітету знаходиться наступний
запис: «В районе волости 11 школ. К занятиям приступила только одна в
Новоархангельске, другие не функционируют из-за отсутствия учителей и
учебников. В районе волости наблюдается со стороны населения страстное желание
просвещения».
Школа дійсно в роки революції, громадянської війни працювала з перервами і
занадто в жахливих умовах. Не було не тільки вчителів, підручників, програм, не
було і коштів для придбання топлива, вчителям часто не видавали зарплати і вони
змушені позичати кошти на проживання.
В роки громадянської війни в неймовірно складних умовах приходилося
працювати і школі, і вчителям, і учням. Представники різних угрупувань, ідеологій,
політичних поглядів рахували за потрібне побувати в школі, дати свої вказівки. Це

13. в якісь мірі відбивалося на поглядах вчителів і учнів. Все ж завдяки
сподвижнецьким діям вчителів,школа працювала і давала учням потрібні знання,
запалювала в дітей і дорослих потяг до здобування нового, невідомого.
Після революції народ приступає до будівництва нового життя, до повного
знищення неписьменності. З цією метою в 1923 році в Новоархангельську
відкривається двохрічна вечірня школа профграмоти. Під керівництвом вчителів-
комсомольців створюються гуртки лікнепу. В цих гуртках брали участь більше як
30% дорослого населення села. Зацікавленість в здобутті освіти перевищувала
сподівання.
При сільбуді гуртки: політичний, сільськогосподарський, по вивченню рідної
мови та інші. Навесні 1922 року при сільбуді створено ініціативну групу
новоархангельської та торговицької молоді, а в1923 році склався перший
комсомольський осередок. Секретарем комсомольського осередку був Григорій
Брик.
Наприкінці 1920 року Новоархангельська волость з Єлисаветградського повіту
переходить до Первомайського. На початку 1921 року Новоархангельськ стає
районним центром. Починається новий економічний та культурний розвиток
Новоархангельська, як районного центру. Рішенням райвиконкому в 1927 році
виділено кошти для капітального ремонту будинку колишнього військового
госпіталю, в якому розмістили семирічку та початкову школи. Директором
семирічної школи з 1927 року став Бабич Ю. І. В цьому ж році за допомогою
робітників Одеси і Первомайська та коштів місцевого бюджету побудовано на річці
Синюха для потреб райцентру невелику ГЕС. До речі, семирічна школа теж мала
свою електростанцію. Придбали в цьому році і кіноустановку. Значною віхою в
справі розвитку освіти в країні, а в Новоархангельську зокрема, є постанова ЦВК та
Ради Народних комісарів РСР від 14 серпня 1930 року « Про загальне обов’язкове
початкове навчання ». В першому пункті постанови писалось: Запровадити в 1930-
1931 роках повсюдно в Союзі РСР загальне обов’язкове початкове навчання дітей
віком 8-10 років в обсязі не менше 4-х річного курсу початкової школи. Відповідно
до цього прийняти восени 1930 року до трудової школи всіх дітей цього віку, які
досі не навчалися в школі.

14. В результаті індустріального розвитку держави, виникає потреба в інженерах,
техніках, агрономах, та й просто в трактористах, шоферах, механіках. Що спричиняє
народну потребу в освіті.
В кінці 20-х років і до 1937 року школи наділялися землями, так звані
культурні гектари колективного обробітку. Новоархангельська школа мала 50 га.
орної землі, декілька пар коней, корови, свині та господарський інвентар. За зібрані
кошти купували шкільне приладдя, відпускалися п’ятикопійчані сніданки, а для
бідніших школярів – безкоштовно, ремонтувалася школа. На шкільних землях
працювали як вчителі та учні. Господарство школи було зразковим.
Запроваджувалися нові агротехнічні заходи, нові сорти, високопродуктивні породи
худоби.
Учительський колектив школи разом з піонерами та комсомольцями
проводили копітку роботу по ліквідації неписемності серед населення, займалися
культосвітньою роботою, а в час колективізації допомагали створювати колгоспи. В
цій роботі велику роль відігравала піонерська дружина.
Піонерська дружина в школі створена у 1924 році. З перших днів існування
піонерські загони вели боротьбу за нову школу, допомагали старшим в боротьбі за
зміцнення Радянської влади. У ці роки піонери збирають металевий брухт,
влаштовують суботники.
У 1934 році піонери вперше побували на екскурсії в місті Умань, де вони
відвідали цегельний завод, а також побували на станції, де мали можливість
побачити потяг, який на той час рідкістю. У цей час у школі більш активну
діяльність розгорнула комсомольська організація, яка налічувала у той час 16
комсомольців. Секретарем комсомольської організації був Дмитро Андрійович
Мірошник, старшою піонервожатою – Краснова Геля Іванівна. У 1936 -37 роках у
Новоархангельській СШ старшою піонервожатою працює Клавдія Опанасівна
Байраченко. Ім’я Миколи Островського школа носить з 1937 року. У цей час
поліпшується оборонно-масова робота у школі, розгортаються змагання за чотири
оборонні значки: БГПО, БГСО, ПВХО, «Юний ворошилівський стрілок».

15. Перед початком Великої Вітчизняної війни старшим вожатим працював
Стеценко Іван Микитович. Секретарем комсомольської організації був Опентанний
Микола Максимович, який пізніше працював учителем математики Торговицької
СШ.
Секретар комсомольської організації Опентанний Микола Максимович
З 1 вересня 1934 року Новоархангельська семирічна школа першою в районі
реорганізовується у десятирічку. Директором школи залишається Бабич Юрій
Іванович. Учні тих років із теплотою згадують про цю добру, але вимогливу до себе

16. і до інших людину. Коли Юрій Іванович проходив по коридору, учні зупинялися,
поверталися обличчям до директора, тихо віталися. У коридорі наставала така тиша,
що чути було, як скриплять черевики Юрія Івановича.
У 1937 році школа випустила своїх перших десятикласників (тоді до складу
середньої школи входили 8, 9, 10-й класи). П’ять випусків зробила
Новоархангельська СШ до початку Великої Вітчизняної війни. У старші класи
ходили учні з навколишніх сіл Новоархангельського та колишнього Підвисоцького
районів.
Учасники художньої самодіяльності школи. 1937 рік.
Життя йшло вперед. Поступово підвищувався матеріальний і культурний
рівень трудового народу. Це позитивно вплинуло і на розвиток освіти. Якщо у 1934
році на освіту у районі було закладено 519 155 крб., то у 1937 році майже вдвічі
більше – 1 млн. крб. У 35 школах району у 1937 році навчалося майже 5 тисяч учнів,
організовано 4 дитячі будинки при колгоспах, працює 38 дитячих ясел,
багатосімейним родинам надано державою, для поліпшення матеріального
становища учнів, 30 тис. крб. допомоги.

17. Мінявся облік села, мінялися і люди. Ускладнювалось міжнародне становище.
Фашистська Німеччина та Італія кинули на придушення республіканського руху в
Іспанії свої, озброєні до зубів новою технікою, лавини.
Радянський народ допомагав республіканській Іспанії, посилав добровольців,
техніку, продукти, вивозив до себе іспанських дітей - сиріт. У країні ширився рух на
допомогу республіканцям Іспанії, які першими мужньо вступили в боротьбу з
фашистами.
Учителі Новоархангельської СШ Ярова, Бабичева, Артеменко, Сторчак,
Пастушенко першими в Новоархангельську наслідували приклад робітниць
московської трьохгорної мануфактури і відрахували 78 крб. до фонду допомоги
жінкам і дітям Іспанії.
19 лютого в Новоархангельську відкрито робсільтеатр, аматорами якого були
вчителі, старшокласники та молодь. 7 березня цього ж року відбулася перша
постановка, п’єса «Овеча криниця», яка пройшла з великим успіхом. Задача театру
заклечалась в подачі світлого доброго кожному, піднести культурний рівень села.
Радянський Союз дуже швидко подолав неосвідченісь простого люду.
Новоархангельськ не виняток. Так, в 1940 році в Новоархангельському районі
працює 36 шкіл, (а до революції їх було лише 7). Із них 4 середні, 10 неповних
середніх і 22 початкові школи. Наявність такої мереж шкіл повністю задовольняло
суспільство.
У 1940 році селяни виписали 2736 екземпляри центральних газет, 740-
обласних, 1845 екземплярів районної газети. 693 – журналів.
Культура розвивалася також за допомогою 300 патефонів, 112 радіоприймачів
та ще 2 радіовузлами на 220 репродукторів. На фоні позитивного завжди є щось
погане. Сталін прикриваючись боротьбою з ворогами народу, безжалісно нищив
людей думаючих, знаючих, непокірних. Сталінські репресії дійшли і до нас. В
Новоархангельській СШ коли пролунав дзвінок, учні і вчителі пішли на урок.
Останнім вийшов директор школи Бабич Ю.А. направляючись до класу. Ось в цей
момент його і заарештували. А ввечері того ж дня забрали вчителів Зубченка А.Т.,
Ярового Ф.В., Козедуба Ф.І., Артеменка С.Г.
Жоден з репресованих вчителі додому не повернувся, а загинули вони з
страшним клеймом „ ворог народу “. Важке лихоліття не пригальмувало роботу

18. школи, але в пам’яті вчителів - це страшні сторінки з історії. Школа продовжувала
навчати дітей в дусі відданості партії, соціалістичному ладу.
Середня школа до початку Великої Вітчизняної війни
Директором середньої школи ім. М. Островського в довоєнні роки був Микола
Тодосович Макогон, а початкової школи №3 Авдєєва Д.Ю., початкової школи №4
Буряк Н.С.
Спокій і мирне життя народу порушили нічні вибухи німецьких бомб, мін та
снарядів у червні 1941 року. Почалася Велика Вітчизняна війна проти фашизму. 22
червня 1941 року у Новоархангельську відбувся масовий мітинг. Слухали промову
В.М.Молотова.
У Новоархангельську організували винищувальний батальйон, до складу
якого входили учні – старшокласники. Друга частина їх разом із населенням копали
вздовж річки Синюха з Новоархангельської сторони протитанкові рови. Та ось 30
липня 1941 року опівдні, з боку Кальниболота, у Новоархангельськ ввірвалися з
страшенною автоматною та кулеметною стріляниною фашистські мотоциклісти та
бронемашини. Вони замкнули в кільце відступаючі частини 6-ї та 12–ї радянських
армій. Почалися важкі дні окупації. Цього ж дня, вранці, фашисти бомбардували
приміщення середньої школи, а у другій половині дня його бомбили радянські
літаки, тому, що біля приміщення школи зібралося чимало німецьких солдат та
техніки. Усе шкільне майно було розграбоване, книги шкільної бібліотеки, наочні

19. посібники фашисти кидали під колеса своїх бронемашин та автомобілів.
Приміщення школи фашисти підпалили, а потім, через деякий час, розібрали по
цеглині для своїх потреб. Сотні випускників, колишніх учнів, нашої школи у грізні
роки Великої Вітчизняної війни громили ворога на різних фронтах. Пішли на фронт
і вчителі, які могли тримати в руках зброю. Активними учасниками війни стали
вчителі-фронтовики Кізяченко І.Д., Ягольніцький Я.В., Крижанівський М.П.,
Козаченко І.П., Власюк Г.Д., Рожновський Є.О., Бреус Г.С., Гуденко В.П., Даценко
Т.С., Левицький І.С. та інші.
З 30 липня 1941 року по 14 березня 1944 року школа не працювала. Трохи
навчались початкові класи, але скоро і їх закрили. Німцям та їх підлабузникам було
не до освіти поневоленого народу.
Йшли тижні, дні і ночі тимчасової окупації. Нескорені новоархангельці
вступили в боротьбу з ворогом. У Новоархангельську діє підпільна організація, яка
налічувала 35 чоловік. Ініціатором її створення були Фрединський Ю.А. – секретар
Новоархангельського райкому партії, Козаченко В.П. – колишній учень школи,
Погорілий Т.Г. – вчитель школи, випускниці Куйбіда Г.П., Байраченко К.О., учні
школи Матвійчук О.Є., Сусленко О., Вовнянко Б., Квіцинський О.Р., Томак П.П.,
Курта П.М., Федоров М.П., Гавриленко В. та інші.
Історія школи була б далеко не повною, якщо не привести декілька прикладів,
які розкривають душевне багатство, красу душі, вірність обов’язку покоління,
вихованого піонерською та комсомольською організаціями, радянською школою.
Клавдія Опанасівна Байраченко народилася 24 липня 1918 року у селищі
Новоархангельськ у звичайній трудовій сім’ї. Росла кмітливою, привітною,
невтомною, енергійною дівчинкою. 1 вересня 1925 року Клава стала школярко, а у
1929 році вступила в піонери. Після закінчення семирічки а потім річних курсів
піонервожатих, працює в Покровській та Ганнівській школах, заочно навчаючись в
Первомайському педтехнікумі. Найповніше талант піонерського вожака, умілого
організатора дітей розкрився у 1936-37 навчальному році, коли Клава стала
працювати у Новоархангельській СШ. Фізично розвинена, морально загартована,
душею чиста і добра, Клава швидко стала душею шкільного колективу.

20. Клавдія Опанасівна Байраченко
Перед початком
Великої Вітчизняної війни К.Байраченко працює в райкомі комсомолу
інструктором.
30 липня 1941 року чобіт окупанта ступив на Новоархангельську землю. По
парку, який Клава садила своїми руками з вихованцями, повзли фашистські танки,
ламаючи тендітні деревця, що тягнулися до сонця, до життя.
Стогнала сплюндрована чужинцями рідна земля, похмурими, непривітними
тінями вигляділи люди. Людина з таким характером, як Клава, з перших днів
окупації не захотіла дихати з фашистами одним повітрям, бо повітря рідної землі
мало належати тільки їй і таким як вона чесним людям. Треба боротися з Ворогом. І
вона з перших днів окупації шукала підпілля, підбадьорювала людей, сіяла
ненависть до чужинців. За завданням КСЧП ( комітет сприяння червоним
партизанам), створеного за ініціативою колишнього секретаря Новоархангельського
райкому Партії України Фрединського Юхима Андрійовича та нашого земляка,
письменника Козаченка Василя Павловича, збирала трофейну зброю,
розповсюджувала листівки, збирала ядро майбутнього партизанського загону,
допомагала військовополоненим вирватись з фашистського полону. Це була на диво
смілива, безстрашна і відчайдушна дівчина.
Колишня випускниця нашої школи Куйбіда Г.П., підпільниця, а далі
вчителька, в газеті «Колос» №153 від 24 грудня1983 року в статті «Безсмертний

21. подвиг партизанки» згадує, що з Клавою можна було сміливо йти на будь-яке
завдання…
Ніч. Темрява. Холодний дощ. Клава Разом з Галиною потай дісталися до
будинку комендатури і наклеїли партизанські листівки, потім біля криниці, на
містку та й на будинку начальника поліції. Вранці такі листівки потішать очі селян,
а вороги затремтять від страху.
Коли утворився партизанський загін ім. Чапаєва під командуванням Ю. А. Фре-
динського, Клава Байраченко стає зв’язковою загону, збирає цінні відомості, що
дуже допомагали партизанам.
16 січня 1944 року у важкому бою біля села Борщова Клава Байраченко
загинула героїчною смертю. Фашистська куля знайшла її за кулеметом, з якого вона
поливала градом свинцевих куль наступаючі ряди противників. У квітні 1944 року
тіло партизанки перепоховали із с. Борщового в Новоархангельськ. Її ім’я носить
вулиця, на якій вона народилася і жила, площа в центрі селища.
Біографічна книга про життя Клави Байраченко

22. Та не тільки Клава прославила Новоархангнльський край своїми героїчними
вчинками. Іще один колишній учень нашої школи – Квіцинський Олександр
Романович. За завданням підпільної організації Квіцинський О.Р. вступив до
місцевої поліції. Активно виконує всі доручення підпільної організації та
партизанського загону. Сміливо розповсюджує листівки, доставляє в необхідне
місце зброю для партизан, передає їм потрібні секретні відомості, організовує втечу
підпільників з тюрми.
А ось іще один з героїв - 12-річний піонер Вітя Гавриленко. Батько
фронтовик, мати – партизанка. Вітя серед трьох дітей був середнім, вирізнявся
лютою ненавистю до ворогів і гарячою любов’ю до рідної землі. Мати Фросина
Арсентіївна допомагала пораненим червоноармійцям, що вибиралися з оточення та
полону. Вітя був зв’язковим загону. Біжить часто лісовою стежкою, ніби то до
дідуся, а завтра партизани мають точні дані про місце розташування німців та
поліцаїв. Хлопець твердо вірив у перемогу народу, це примножувало його сили,
дисципліновано і мужньо виконувати свій партизанський обов’язок. Та біда не
ходить далеко. Йшов якось лісовою стежкою. Ніс в кошику продукти, а під ними
бинти та медикаменти. Раптом, як привид серед стежки став поліцай. Вороги
здогадувалися, що Вітя був зв’язним з партизанами. У гестапо Вітю неймовірно
сильно били, катували та жодного слова правди хлопчик так і не сказав (гестапо
розташовувалось – навпроти нинішнього райфінвідділу).
Після звільнення Новоархангельська радянськими солдатами у березні 1944
року було знайдено понівечене тіло маленького Героя і перепоховано з військовими
побратимами в братську могилу, що померли за віру в перемогу.
Об’єднаними партизанськими загонами Уманщини керував колишній учитель
української мови та літератури, відомий український дитячий письменник Кузьма
Кіндратович Гриб, а зв’язковим – учитель школи Лопатін Олександр Семенович.
Про його партизанські будні описав Гриб К.К. у книзі «Сашко».
У воєнні та після повоєнні роки прийнято ряд постанов про поліпшення
роботи загальноосвітньої школи. Постановою Ради Народних Комісарів СРСР 08.08
1943 року, № 964 запропоновано запровадити повсюдно з 1944-1945 навчального
року обов’язкове навчання дітей семирічного віку з початкових, неповних середніх і
середніх школах. До цієї постанови дітей в перший клас приймали лише з 8-ми і

23. більше років. Вводиться плата за навчання в старших класах (150 крб. за навчальний
рік). Звільнялись від оплати діти вчителів, інвалідів війни та праці, діти загиблих в
роки війни. Плата за навчання вводилося для того, зацікавити батьків у піднесенні
рівня знань їх дітей. Потрібні були нові інженери і лікарі, вчителі і геологи,
механіки і токарі, слюсарі і геодезисти. Перед школою полягало завдання виховати
освічених молодий людей, які б могли завершити відбудову народного господарства
і піднести рівень науки, культури, науково-технічного прогресу на вищих рівнях.
Новоархангельська СШ, перебуваючи у тяжких умовах, успішно справляється
з поставленим завданням. Ось яскравий приклад цього. В 1948-1949 навчального
року випустила 13 десятикласників – 10 хлопців і 3 дівчат. Всі 13 вступили до вузів,
здобули вищу освіту, чесно працювали. Серед них агрономи, інженери, вчителі,
авіатори, кандидати наук, військові.
Вчителі, які своїми знаннями, відданістю улюбленій справі, людяністю,
невичерпною енергією, ставлячись з розумінням до учнів навіки закарбувалися в
їхній пам’яті.
В.О. Сухомлинський ставив собі за мету домогтися того, щоб навчання було
частиною багатого духового життя, яке сприяло б розвитку дитини, збагачувало її
розум «Читання – це віконце, через яке діти пізнають світ і самих себе» . Глибоко
вивчивши твори обдарованого педагога, вчителі Новоархангельської СШ бажають
показати дітям світ нового,незвіданого.
Вчителі ентузіасти, вивчаючи лекційно–практичну форму навчання
старшокласників, приходять до висновку, що саме вона стимулює учнів до
систематичної навчальної роботи, збуджує інтерес до знань, допитливість,
розв’язання проблем через пошук. Вони запроваджують цю систему в практику
роботи , стабільно досягаючи добрих знань учнів х предмету.
50-ті роки життя стало налагоджуватись на краще. Пережито голодний 1946-
1947 рік, відмінено карткову систему, проведено грошову реформу. Це вселяло віру
народу-переможцю в краще майбутнє. Народжуються нові галузі промисловості,
розвивалась наука.
Новоархангельська СШ продовжує працювати в старому приміщенні
міністерської школи, де було 9 класних кімнат, в дві зміни навчання. Згодом
передали школі колишнє приміщення районного упомінзагу (розміщала напроти

24. фінвідділу, де зараз новий двоповерховий будинок) побудували фінський будинок.
У цих пристосованих будинках навчалися учні молодших класів. Працювали в
райцентрі ще 8-річна та дві початкові школи.
Перший післявоєнний випуск відбувся в 1947 році (7 дівчат і 1 хлопець). Після
1947 року випуски проходили щорічно. Таким чином, у 2013 році школа зробить
свій 72 випуск.
В 60-ті роки добудовану одне приміщення школи на 4 класні кімнати,
невеликий спортзал, їдальня (нинішній садок «Тополька») та приміщення на 5
класних кімнатах (нинішнє приміщення дитячої бібліотеки, методичного кабінету).
Частину коштів виділила держава. У будівництві приміщенні приймали участь
діти, батьки, вчителі. Школа стала працювати в одну зміну. Питання про
будівництво школи не сходило з повісток денних партійних конференцій, засідань
виконкомів, батьківських комітетів. І влада, і громадськість штурмували різні
інстанції.
І все ж таки Новоархангельську поталанило. По Новоархангельському
виборчому округу йшли вибори депутата до Верховної Ради УРСР. Кандидатом в
депутати по округу був висунутий голова Кіровоградського облвиконкому
Кошевський П.С. Волеслав Григорович Кузьменко в цей час працював директором
Новоархангельської СШ, і йому доручили бути довіреною особою кандидата в
депутати. На зустрічі з кандидатом в депутати, яка проходила в Будинку культури,
він виступив, як довірена особа, і перший його наказ майбутньому депутату був
однозначний – «райцентр задихається без типового приміщення школи».
Виступаючих було багато. Одні просили про будівництво лікарні, інші – бібліотеки,
треті – розширення мосту.
Тільки-но він відійшов від Будинку культури до школи із передвиборчих
зборів, дзвінок з райкому партії. Необхідно з’явитися. В кабінеті перший секретар
райкому партії Пустовий В.П., голова райвиконкому Чучко В.В. і кандидат в
депутати Кошевський П.С. Останній сказав керівникам району дослівно: «Ми з
Кузьменком будуємо школу, а ви вдвох за рахунок колгоспів – районну лікарню».
Це був січень 1966 року. У лютому він уже був в Москві в центральному інституті
типових проектів і взяв проект для будівництва школи. Пришвидшив будування
школи уже депутат Верховної Ради УРСР Кошевський П.С. Школа мала будуватися

25. в кінці п’ятирічки, а він домігся будівництва її на початок п’ятирічки, переставивши
місцями з новобудовою Кіровоградської школи.
Етап побудови Новоархангельської ЗОШ

26. Зовні грубувата людина. Кошевський П.С. дійсно був зацікавлений в
будівництві школи в Новоархангельську і завжди допомагав. 4 листопада 1970 року
відбувся мітинг, присвячений передачі в експлуатацію нового приміщення школи.
Це було довгоочікуване свято для новоархангельців, а особливо для дітвори.
Трьохповерхова школа ласкаво відчинила свої двері і приютила в своїх класах і
кабінетах школярів..
Нова трьохповерхова школа.
Період
50-80
років був досить активним в розвитку народної освіти . На високому рівні, в формі
державних постанов ставилось питання про тісний зв’язок школи з життям, про
вечірню та заочну форми навчання робітничої та сільської молоді, про вивчення
іноземних мов, про трудове та професійне навчання , про перехід на
загальнообов’язкову освіту, підготовка учительських кадрів. Двічі підвищувалась
заробітна плата вчителям та так і залишилася найнижчою в світі, двічі затівалась
реформа школи та так і не проведена до кінця.
Важливою подією в житті школи був 13 квітня 1985 рік. В цьому році школа
відзначила своє 125-річчя. З усіх країв країни приїхало багато випускників, які
працюють в різних галузях. святково прикрашений актовий зал. Він не в силах
вмістити всіх, тому ведеться трансляція урочистого засідання в класні кімнати,фойє.
Прийшло все селище на ювілей рідної школи. Виступали вчителі, учні, випускники.
В словах кожного звучала подяка і шана школі.
В 70 – 90 роках кількість дітей шкільного віку різко зросла. Одна школа вже
не вміщала таку кількість учнів. Тому 1 вересня 1991 школа № 2 ласкаво відкрила
свої двері для багатьох бажаючих. Першим директором стала Ягольніцька Л.С. (нині
покійна). Нині школу очолює Гончар Т.С.

27. В школі працюють високо освідченні вчителі, знавці своєї справи. Учні є активними
учасниками шкільних та обласних предметних олімпіад.
Випускники Молошнік Л.М., Івасенко Т.С. та інші гідно несуть звання
«випускник школи №2» по житті.
Нинішній час ставиться перед освітою нові завдання, виявляє нові
перспективи. Змінився час, змінюємось ми, змінюється школа.
Новоархангельська ЗОШ №1 ім. М. Островського отримала статус «загально
освітня школа І-ІІІ ступенів – гімназія».
«загально освітня
школа І-ІІІ ступенів – гімназія».
В школі працюють 44 педпрацівника з них з вищою кваліфікаційною
категорією 24, з першою - 8, з другою - 4, учителів спеціалістів 4, 2 вчителі мають
звання учитель методист, 10 – старший вчитель.
Колектив учителів Новоархангельської ЗОШ №1

28. У школі працюють методичні об’єднання:
1.Лінгвістична майстерня вчителів словесників (кер. Бугаєнко Л.І..) проблема
„Розвиток творчої особистості в умовах розбудови школи, виховання моральних
якостей учнів засобами української мови та літератури ”.
2.Методична спілка вчителів російської мови та світової літератури (кер.
Осадча Л.М.) „Шляхи активізації пізнавальної діяльності на уроках ”
3.Асоціація вчителів суспільних дисциплін (кер. Рудь Н.С.) „ Формування
компетентнісного підходу до вивчення історії та географії ”.
4.Методичний консиліум учителів математики, фізики та інформатики (кер.
Шинковенко С.В..), проблема „Диференціація навчання на уроці математики,
фізики та інформатики ”.
5.Інтегрований модуль вчителів іноземних мов (кер. Різніченко В.П.) проблема
„Формування в учнів комунікативних компетенцій на основі використання
ефективних технологій навчання ”
6.Методичний форум учителів природничого циклу (кер. Бондаренко Н.А.)
проблема „Впровадження передових технологій навчання на уроках біології та
хімії ”
7.Методична вітальня вчителів початковим класів (кер. Колісніченко Т.М.)
проблема „Розвиток творчих здібностей учнів шляхом впровадження
інтерактивних методів навчання ”.
8.Методична комісія вчителів фізкультури (кер. Холоденко О.П.) „Фізичне
виховання та його вплив на розумову працездатність ”.
9.ШМО класних керівників (кер. Ушкаленко А.П.) „Виховання патріотизму на
історико – героїчних традиціях рідного краю, як основа формування духовного
розвитку особистості ”.
Гордість школи (педпрацівники та випускники)
1.Кузьменко В.Г. – Заслужений працівник культури;
2.Шраменко М.І. – Заслужений учитель України
3.Попов А.І. – (випускник) – кандидат технічних наук
4.Рожков О.(випускник) – викладач Державного університету ім. .Шевченка

29. 5.Єфіменко В.В. (випускник) – кандидат філософських наук
6.Краснощоченко В. – фізик – атомник
7.Литвинов В.А. (випускник) – заслужений агроном України
8.Поліщук В.В. – викладач Уманського аграрного університету
9.Грибанов В.К. – політичний діяч
10.Байраченко К.В. та Лопатін О.С. – учасники партизанського руху на
Новоархангельщині
11.Козаченко В.П. - письменник
До написання цієї роботи мене спонукало бажання відкрити для себе незвідані,
захоплюючі сторінки з історії мого селища. Я шкодую, що мені не вдалося
використати розповіді очевидців, надані мені фотосвітлини не розкривало повну
картину тогочасного життя (фотоіндустія тільки зароджувалася). Я сподіваюсь вам
сподобалась історія зародження освіти в одному з районів Кіровоградської області.
Для написання доповіді, я використав матеріали:
/Історія Новоархангельська/ Кузьменко Волеслав Григорович
/Історія Новоархангельська том 1; 3;/.
Дані шкільного музею Новоархангельського НВК.
РЕЦЕНЗІЯ
Рецензія на творчу роботу „ Історія розвитку освіти в Новоархангельську ’’
слухача історичного факультету МАН при Кіровоградському педагогічному
університеті ім. В. Винниченка Мойсюка Віктора учня 10-го класу
Новоархангельського НВК І-ІІІ ступенів – гімназія.
Робота за даною темою виконана згідно вимог. В ній розкрита актуальність
процесу формування освіти, як прагнення населення мати рівень освіти на
високому рівні, яке допомогло здобувати нові висоти у науці.
Важливим моментом у написанні роботи є використання розповідей, що дає
можливість більш краще розкрити загальні тенденції процесу розвитку освіти
періоду (1820-2012 рр.) і довести, що цей процес був все охопленим і свідомим.

30. Робота виконана згідно плану. Використані матеріали засвідчують про набуття
Мойсюком Віктором певного дослідницького досвіду.
Результатами цієї роботи можна скористатися при вивченні історії рідного краю .
Рецензент вчитель історії
Новоархангельського НВК
Шевченко Лариса Юріївна
До написання цієї роботи мене спонукало бажання здобути нові знання щодо
історії створення писемності у селищі. Пишучи роботу, перед собою я ставив
завдання узагальнити події відрізком у ІІІ століття, розповісти своїм друзям,
знайомим, родині повну історію розвитку освіти в селищі, так як ці знання у
більшості неповні.

31. В основній частині своєї доповіді я намагатимуся зобразити на перший погляд
буденний обов’язок - освіту. Проводячи паралелі історії освіти та селища. Ми
поринемо у цікаву подорож у століття. Згадаємо людей завдяки яким
новоархангельці стали освіченішими, дізнаємось місце знаходження приміщень
школи та багато чого цікавого.
Я відкрив для себе незвідані, захоплюючі сторінки з історії мого селища. Я
шкодую, що мені не вдалося використати розповіді очевидців, недостатьна кількість
фотографій далися в знаки. Я сподіваюсь вам сподобалась історія зародження освіти
в одному з районів Кіровоградської області. Результатами цієї роботи можна
скористатися при вивченні історії рідного краю .