1. Місце і роль
соціального супроводу
в організації
навчального процесу

2. Останніми десятиріччями в
освітньо-виховній системі
складається особлива культура
підтримки, а також допомоги дитині
та її батькам шляхом соціального
супроводу, що розглядається як
особливий вид допомоги підліткам
та забезпечує особистісний розвиток
і виховання в умовах освітнього
процесу.

3. Особливістю соціального супроводу є
необхідність вирішення завдань
особистісного розвитку і виховання
підлітка в складних умовах модернізації
системи освіти, змін в її структурі та
змісті. Неабияку роль відіграють у
цьому процесі складні, специфічні
умови, в яких опинилась сучасна
родина.

5. Завдання соціального супроводу:
• попередження виникнення проблем
особистісного розвитку і виховання дитини;
• допомога (сприяння) дитині у вирішенні
актуальних завдань виховання і соціалізації:
• проблеми, пов'язані з вибором освітнього і
професійного маршруту;
• порушення емоційно-вольової сфери,
налагодженням взаємин з однолітками,
вчителями, батьками;
• розвиток психолого-педагогічної
компетентності (культури) педагогів, батьків.

6. Соціальний супровід різних груп дітей
здійснюється по-різному. Як зазначав Р.
Штайнер, перш за все, людину слід готувати
до того, аби вона приєдналась до людей.
Особлива увага має приділятися перехідному
етапу розвитку дитини - підлітковому віку.

7. Стратегічна лінія соціального супроводу
підлітків
психолого-
фізіологічн
ими
моральними

8. Інклюзивне навчання
1. Ознайомлення з особовою справою дитини, історією та
особливістю протікання захворювання, співбесіду з
представником психолого-медико-педагогічної консультації;
2. Бесіду з дитиною та її батьками, метою визначення рівня
можливостей дитини (самообслуговування, спілкування,
пізнавальних можливостей, самоконтролю поведінки, емоційно-
вольової сфери тощо);
3. Оцінку освітнього середовища, визначення щодо його
відповідності до потреб і можливостей дитини. Психолог надає
пропозицію щодо здійснення організаційних, функціональних,
методичних змін.
4. Вивчення індивідуальних особливостей та психічного
розвитку дитини.
5. Проведення психолого-педагогічного консиліуму з метою
розробки індивідуальної програми розвитку.

9. 6. Проведення зустрічі з батьками і учнями класу
(школи), педагогами з метою формування їх
психологічної готовності до взаємодії з дитиною з
особливими освітніми потребами.
7. Проведення психокорекційної роботи з метою
розвитку потенційних можливостей дитини та
відповідного формування особистості.
8. Відстеження соціально-психологічного клімату в
колективі та статусу дитини в групі.
9. Сприяння соціальній інтеграції дитини:
залучення в позакласну і позашкільну діяльність.
10. Моніторинг рівня адаптованості й інтегрованості
учня, адаптація відповідних індивідуальних
програм, планів.