Завжди важливі історичні події легше належним чином представити й оцінити, персоніфікувавши їх з непересічними та героїчними постатями. Гетьман Лівобережної України Іван Брюховецький не входить до когорти тих українських вождів, яких звично величають символами нескореності українського духу, твердості у відстоюванні прав і вольностей перед наступом чужоземних правителів. Скоріше навпаки. В українську історію він увійшов не лише як типовий представник історичної доби, що дістала від істориків вельми промовисту назву – «Руїна». Отримавши до своїх рук гетьманську булаву внаслідок інтриг і підступів, Іван Брюховецький став заручником певною мірою створеної ним же самим ситуації соціального та політичного протиборства початку 1660-х років. До 400-річчя від дня народження гетьмана відділ документів із гуманітарних, технічних та природничих наук ВОУНБ ім. В. Отамановського підготував віртуальну виставку «Велика людина, великий керівник». Запрошуємо до перегляду!

1. Велика людина,
великий керівник
(до 400 річчя з часу
народження Івана
Брюховецького, українського
військового, політичного і
державного діяча, гетьмана
Лівобережної України)

2. Історії ж бо пишуть по столі.
Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.
Ми ж пишем плугом, шаблею, мечем,
Піснями і невільницьким плачем.
Могилами у полі без імен…
Ліна Костенко
Іван Брюховецький чи не найскладніша постать серед усіх гетьманів.
Він був справжнім сином своєї епохи: талановитий інтриган, чудовий
оратор, демагог, що навчився віртуозно керувати натовпом, але не
здобув майже ніякої систематичної освіти. Кар’єру свою він розпочав
службою при гетьмані Богданові Хмельницькому. За «Реєстром Війська
Запорозького» у 1649 році Брюховецький входив до складу
гетьманської Чигиринської сотні під прізвиськом «Іванець
Хмельницького».

3. При гетьмані Богданові Хмельницькому призначений старшим зброєносцем.
У 1656 році прибуває до Трансільванії з метою укладення союзу між нею та
Хмельницьким. Виховував сина Хмельницького – Юрія. У 1657 році
супроводжував Юрія в Києво-Могилянську академію. При гетьмані
Виговському відправляється з особливим дорученням у Варшаву.
У 1659 році згідно з дорученням Юрія Хмельницького займається агітацією,
направленою на Виговського. Згодом обирається кошовим отаманом. У 1661
році має титул кошового гетьмана. У 1662 році веде боротьбу за вищу посаду,
його підтримує Іван Сірко.
Заручається підтримкою з боку російського царства в особі царя Олексія І з
військовою адміністрацією в Україні, митрополита Мефодія, який давно
мітив на високий статус з різними привілеями.

4. У 1663 році Чорна рада обирає Брюховецького гетьманом. З приходом до влади
розібрався з Сомком та Золотаренком, наказавши стратити обох. Свою
резиденцію встановив у місті Гадяч. Провів реформу централізації управління та
посилення гетьманства.
Підкорення правобережних козацьких полків Тетері та Дорошенка виявилося
безуспішним. У 1665 році гетьман підписує «російські статті», за якими
обмежуються права гетьманського самоврядування. Через ці статті авторитет
гетьмана впав.
Звертається до правобережних козаків об’єднатися, укладає союз з Кримським
ханством. Веде бій разом із татарами та армією Ромодановського. Влітку 1668
року мала відбутися зустріч з Петром Дорошенком у вказаному місці – на
Сербиному полі. Потрібно було обговорити важливі стратегічні завдання для
України. Але все вийшло не заплановано.

5. У ході сутичок з особистою охороною Брюховецького козаки схопили останнього і в
супроводі брацлавського сотника відвели в табір Дорошенка. Івана Брюховецького,
прикутого до гармати ланцюгами, згідно з наказом Дорошенка стратили. Козацтво
шокувала жорстока розправа над гетьманом України, вони вирішили покарати
Дорошенка за цей вчинок.
Дорошенко, побоюючись за власне життя, втік. Козаки-брюховенці прийшли і
вбили дорошенківського полковника Чугуя, об’єднавши військо, очолене Петром
Суховієм, вирушили за Дорошенком. Дорошенко, злякавшись наступу, вирішив
якось загладити провину, щоб нормально поховати тіло гетьмана Брюховецького в
Богоявленській церкві Гадяча. Перепоховання праху гетьмана відбулося в
Успенській церкві села Лютенька, де розташовувалася родинна усипальниця
Бороховича.
На могильній плиті гетьмана було написано епітафію, яка була складена
чернігівським архієпископом Лазарем Барановичем та прозоро натякала на
покійного, який прохає людей про милосердя і всепрощення: «От земного краю
Прошу всіх посполу, В земномлежа долу, Не стався сурово, То дайми слово: «Вічна
ему буди Память от всіх людей».

6. Горобець, В. М. Гетьман Брюховецький. Життя у славі,
владі та ганьбі / В. М. Горобець. – Київ : Парлам. вид-во,
2019. – 440 с.
Книга Віктора Горобця розповідає про одного з найбільш
суперечливих персонажів козацької історії – гетьмана
Лівобережжя України в 1663–1668 роках Івана
Брюховецького. Життя яскравого представника доби так
званої Руїни, його політичну, військову і дипломатичну
діяльність репрезентовано на широкому історичному тлі, у
контексті хитросплетеної взаємодії різноманітних чинників
і впливів – внутрішніх, зовнішніх, об’єктивних,
суб’єктивних, закономірних й алогічних. Звертаючи увагу на
незаперечні здобутки, так і очевидні втрати й помилки
регіментаря, автор робить наголос не на їхньому засудженні
чи виправданні, а на спробі зрозуміти причини такого
становища та його впливу на перспективи Козацької
держави.

7. Книга розповідає про одну з головних дійових осіб
української історії часів так званої Руїни –
лівобережного гетьмана в 1663–1668 роках Івана
Брюховецького. Життя гетьмана та його політичну,
військову й дипломатичну діяльність зображено на
широкому історичному тлі, у контексті взаємодії
різноманітних – внутрішніх і зовнішніх, об’єктивних і
суб’єктивних – чинників і впливів. Звертаючи увагу як на
здобутки, так і на численні втрати й помилки
лівобережного регіментаря, автор не акцентує на
їхньому засудженні, а намагається зрозуміти причини
такого становища та його впливу на розвиток Козацької
держави.
Горобець, В. М. Гетьман Руїни. Іван Брюховецький та
Москва / В. М. Горобець. – Київ : Києво-Могилян. акад.,
2017. – 247 с.

8. У новій книзі Петра Кралюка розповідається про події,
які передували Ніжинській чорній раді 1663 року, а
також про її наслідки. Особливо звертається увага на
діяльність таких гетьманів і козацьких провідників, як
Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Яким Сомко та
Іван Брюховецький. Автор намагається показати, яку
роль відіграла означена подія в контексті козацької
революції середини ХVII століття. У виданні також
розглянуто, як Ніжинська чорна рада знайшла
відображення в козацькому літописанні та романі П.
Куліша «Чорна рада».
Кралюк, П. М. Чорна рада / П. М. Кралюк. – Харків :
Бібколектор, 2019. – 201 с.

9. Бабкова, Н. В. Леґітимізація московським урядом обрання І. Брюховецького
гетьманом у Ніжині в 1663 р. / Н. В. Бабкова // Гілея. – 2019. – Вип. 147, ч. 1.
Історичні науки. – С. 17–20.
Горобец, В. Взлет и падение Ивана Брюховецкого. Истоки украинского
популизма / В. Горобец // Украина Incognita. – Киев, 2004. – С. 117–121.
Горобець, В. Злет і падіння Івана Брюховецького : витоки українського
популізму / В. Горобець // Україна Incognita / ред. Л. Івшиної. – Вид. 6-те. –Київ,
2013. – С. 108–111.
Журавльов, Д. В. Неймовірні кульбіти слуги гетьманського і царського,
мисливця за відьмами / Д. В. Журавльов // Усі гетьмани України. – 2011. – С.
287–294.

10. Кривошея, В. Старшина полків січової орієнтації. Гетьманство Брюховецького / В.
Кривошея // Генеалогія українського козацтва. – Київ, 2002. – С. 177–203.
Маслак, В. Гадяцькі акти другої половини XVII століття у серійному виданні
«Універсали українських гетьманів» / В. Маслак // Краєзнавство. – 2013. – № 2. – С. 53–
55.
Нечуй-Левицький, І. С. Українські гетьмани Брюховецький та Тетеря / І. С. Нечуй-
Левицький // Руїна: друга половина XVII ст. – 1996. – С. 302–327.
Сердюк, І. Маленькі люди на службі у великих / І. Сердюк // Локальна історія. – 2021. –
№ 11. – С. 78–83.
Сюндюков, І. Доля демагога : політична акробатика Івана Брюховецького / І. Сюндюков
// День. – 2006. – 24 берез. – С. 8.
Чухліб, Т. Гадяч – гетьманська резиденція Івана Брюховецького у 1663–1668 рр. / Т.
Чухліб // Краєзнавство. – 2013. – № 2. – С. 31–46.
Шурхало, Д. Гетьман Брюховецький: від служби Москві до повстання проти російського
царя / Д. Шурхало // Історія та правознавство. – 2018. – № 25/26. – С. 19–22.

11. Дякую за увагу!
Підготувала Стойко Н. Г.
провідний бібліотекар відділу
документів із гуманітарних,
технічих та природничих наук