2. 2
ЗМІСТ
ВСТУПНЕ СЛОВО. ЗНАЧЕННЯ ГУРТКІВ У ПІДГОТОВЦІ
ФАХОВОГО МОЛОДШОГО БАКАЛАВРА 3
ОРГАНІЗАЦІЯ ГУРТКОВОГО ЗАНЯТТЯ: ФОРМИ ТА ЕТАПИ 9
ЗАНЯТТЯ-ПРОЕКТ ЯК ДІЄВА ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ
ГУРТКОВОЇ РОБОТИ У ЗАКЛАДАХ ФАХОВОЇ ПЕРЕДВИЩОЇ
ОСВІТИ
16
ПЛАН-КОНСПЕКТ ЗАНЯТТЯ НА ТЕМУ: «ЕВОЛЮЦІЯ ОДЯГУ
КРІЗЬ ВІКИ: ПРИЗНАЧЕННЯ, СТРУКТУРА, СТИЛІ» 23
АНАЛІЗ ПРОВЕДЕНОГО ЗАНЯТТЯ 43
ФОТОГАЛЕРЕЯ ВІДКРИТОГО ЗАНЯТТЯ 47
ДОВІДКОВО-ІЛЮСТРАТИВНІ МАТЕРІАЛИ 50
3. 3
ВСТУПНЕ СЛОВО.
ЗНАЧЕННЯ ГУРТКІВ У ПІДГОТОВЦІ ФАХОВОГО МОЛОДШОГО
БАКАЛАВРА
Невід’ємною частиною освітнього процесу, яка розвиває і формує
загальнолюдські якості, професійну компетентність, поглиблює знання
студентів, задовольняє психологічну потребу у спілкуванні і самовизначенні та
вирішує проблему дозвілля, є гурткова робота. Сучасний фахівець повинен не
тільки володіти певною низкою спеціальних знань і професійних навиків, а й
уміти самостійно підвищувати свій фаховий рівень, працювати творчо, з
ініціативою, знати проблеми суспільства та активно включатися в їх вирішення.
Основне завдання педагогічного колективу - сформувати майбутнього
спеціаліста як висококваліфікованого фахівця, який буде постійно
поглиблювати свої знання і прагнути до самовдосконалення. Це завдання
можна реалізувати шляхом роботи студентів у предметних гуртках.
Гурткова робота – це традиційна форма освітнього процесу, яка
дозволяє розкрити інтелектуальний та духовний потенціал молоді. Це форма
роботи, яка зорієнтована на створення такого середовища, в якому студенти не
лише опановують професію, але в майбутньому стануть гарними, досвідченими
спеціалістами, оволодіють знаннями про самоосвіту і саморозвиток. А також в
повній мірі зможуть використати набуті професійні знання на виробництві.
Гурткова робота розвиває пам’ять, мислення, допитливість; формує
навички практичного застосування знань, навички зв’язно викладати думку;
створює основи безперервної освіти, закладає фундамент для майбутньої
спеціалізації, враховуючи перспективи розвитку сучасної науки, техніки,
економіки1
.
Мета гурткової роботи:
- розширення і поглиблення бази знань;
- розвиток пізнавальних інтересів і творчих здібностей;
1
Олексієнко О.Ю., Назарова С.П. Роль гурткової та дослідницької роботи при формуванні професійних
компетентностей студентів коледжу. Предметний гурток: задачі, форми роботи, облік роботи та
звітність. Дніпро: Дніпровський міський базовий технікум зварювання та електроніки імені Є.О. Патона,2018.
С. 22-28. С.22.
4. 4
- формування практичних умінь і навичок.
Завдання гурткової роботи:
- створення умов для творчого розвитку та самовираження;
- організація змістовного дозвілля;
- впровадження інноваційних форм і методів навчання та виховання;
- створення системи роботи з обдарованими студентами;
- задоволення потреб молоді у професійному самовизначенні відповідно
до її інтересів і здібностей.
Студенти, обираючи гурток відповідно до своїх інтересів і перебуваючи
у творчій атмосфері, мають змогу поглибити знання із обраного фаху. Дух
відвертого спілкування дорослих і юнаків, прагнення відкривати в кожному
вихованцеві кращі якості, робити кожного підопічного центром уваги, навчити
творчо мислити та творити прекрасне – це і є справжня суть гурткової роботи.
Свобода і можливість вибору улюблених занять з метою задоволення захоплень
впливають на характер самоорганізації усієї подальшої життєдіяльності
студента, на його базисну професійну підготовку і компетентність,
допомагають відшукати власну модель майбутньої професійної діяльності,
безпомилково «приміряти» її до власних можливостей, свого характеру,
повноцінно реалізувати творчі можливості.
Головна особливість гуртка полягає в тому, що він будується на
взаємній співтворчості педагогів і вихованців, на їх дружбі і духовній
спільності, на визнанні самоцінності особистості, на взаємодопомозі і взаємній
зацікавленості у спільному успіхові і результаті діяльності.
В. Сухомлинський був глибоко переконаний, що можливість для
всебічного розвитку молоді у позакласні години дуже широкі, а здібності й
нахили – багатогранні. Треба тільки знати і уміти відкривати їхні таланти й
розвивати їх2
. Гурткова робота нерозривно зв’язана з освітнім процесом, що
здійснюється на заняттях і ґрунтується на знаннях і навичках, набутих там.
2
Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості. Вибрані твори: в 5-ти т. Т. 1. К.,
1996. С. 55–206.
5. 5
Характерною особливістю гурткової роботи є те, що вона не регламентується
обов’язковими програмами, а це надає їй гнучкості і дозволяє краще
враховувати прагнення кожного студента.
Головні мотиви участі студентів у гуртковій роботі полягають у тому,
що ця діяльність є одним з напрямів особистісно-орієнтованого навчання, яка
спрямована на розвиток аналітичних здібностей, інтелекту, пам'яті, мови,
креативних здібностей, поліпшення засвоєння студентами навчального
матеріалу згідно з державними освітніми стандартами. Досвід роботи багатьох
років дозволяє зробити висновок, що організація гурткової роботи виправдана і
дає відчутний ефект у питаннях підготовки конкурентоспроможних фахівців, і
має розглядатися, як важливий елемент технології активного навчання.
Робота гуртка будується диференційовано, з урахуванням
індивідуальних особливостей, інтересів, нахилів, здібностей його членів.
Відповідно до технічно-цільової спрямованості й психофізичних особливостей
вихованців (студентів, слухачів), гуртки, групи та інші творчі об'єднання можна
класифікувати за такими профілями: початково-технічний; спортивно-
технічний: предметно-технічний; інформаційно-технічний; художньо-
технічний; виробничо-технічний.
Зміст роботи гуртків предметно-технічного профілю передбачає
поглиблене вивчення та засвоєння теоретичних розділів галузей наук, розвиток
навичок дослідницько-конструкторської діяльності, створення навчальних
посібників, експериментального обладнання. Особливе значення в роботі
гуртків предметно-технічного профілю має залучення його членів до роботи у
секціях Малої академії наук України.
Значне місце в роботі гуртків спортивно-технічного профілю займає
участь студентів у змаганнях, виставках і конкурсах, які є ефективною формою
підведення підсумків роботи як гуртка в цілому, так і досягнень його окремих
вихованців.
6. 6
Інформаційно-технічний профіль об'єднує гуртки користувачів
персонального комп'ютера, програмування, WEB-дизайну та інші, пов'язані з
вивченням і використанням сучасних комп'ютерних технологій.
Художньо-технічний профіль об'єднує гуртки декоративно-ужиткового
мистецтва, дизайну, кіно-, фото- й відеостудії, колективи дитячої моди та інші.
У змісті роботи гуртків художньо-технічного профілю передбачено
ознайомлення вихованців з основами художньо-прикладної творчості,
особливостями створення художнього образу із застосуванням різних художніх
технік і матеріалів, формування естетичних смаків, розвиток художнього і
технічного хисту.
Виробничо-технічний профіль об'єднує гуртки, в яких із метою
профорієнтаційної та професійної підготовки студентів поєднується навчання із
виробничою практикою. До них відносяться гуртки технічної творчості,
спрямовані на ознайомлення вихованців із засобами й результатами досягнень у
певній професійній діяльності, основами менеджменту та маркетингу,
самопідготовку з обраної професії.
Важлива роль належить гурткам художньої самодіяльності, технічної
та декоративно-прикладної творчості. Виховна цінність участі здобувачів
освітніх послуг у їх роботі полягає в тому, що мистецтво естетично розвиває їх,
пробуджує почуття відповідальності, колективне переживання успіхів і невдач.
Їх учасники мають змогу виявити свою творчість. Вони краще розуміють і
відчувають красу мистецтва і природи, людських стосунків, більше тягнуться
до книги. Слід ретельно підходити до підбору репертуару3
.
Гуртки, групи та інші творчі об'єднання класифікуються за трьома
рівнями:
початковий рівень - творчі об'єднання, діяльність яких спрямована на
загальний розвиток вихованців, виявлення їх здібностей та обдарувань,
прищеплення інтересу до творчої діяльності;
3
Організація гурткової роботи в ПТНЗ. Методичні рекомендації для керівників гуртків професійно-
технічних навчальних закладів. Ужгород, 2015. С. 32.
7. 7
основний рівень - творчі об'єднання, які розвивають інтереси вихованців,
дають їм знання, практичні уміння та навички, задовольняють потреби у
професійній орієнтації;
вищий рівень - творчі об'єднання за інтересами для здібних і обдарованих
вихованців4
.
Відповідно до рівня класифікації визначаються мета і перспективи
діяльності гуртків, груп та інших творчих об’єднань, їх чисельний склад, а
також обирається програма. Середня наповнюваність становить, як правило, 10
– 15 вихованців. Прийом до гуртків може здійснюватися протягом навчального
року за бажанням вихованців, за згодою батьків або осіб, які їх замінюють, як
на безконкурсній основі, так і за конкурсом, умови якого розробляються
навчальним закладом.
Керівник гуртка (секції, студії, далі в тексті – педагог) - комплектує
склад гуртка, забезпечує його збереження протягом всієї роботи; здійснює
особистісно-зорієнтоване навчання і виховання, педагогічно обґрунтований
вибір форм, засобів та методів роботи, виходячи з психолого-фізіологічної,
соціально-економічної діяльності; організовує роботу серед студентів з
обмеженими можливостями розвитку, створює умови для цілісного розвитку
творчої особистості, виявляє і підтримує талановитих та обдарованих осіб,
сприяє розвитку і формуванню їх професійних інтересів; бере участь у розробці
та реалізації навчальних програм, запроваджуючи сучасні освітні технології
навчання й виховання; проводить роботу серед студентів із виховання загальної
культури, культури спілкування і дозвіллєво-розважальної діяльності; працює у
спілці з батьками, керівниками інших гуртків, викладачами; забезпечує участь
гуртківців у масових заходах коледжу, району, міста, всеукраїнських і
міжнародних конкурсах, фестивалях, виставках; веде профілактичну роботу з
безпеки життєдіяльності та забезпечує проведення занять із додержанням
правил охорони праці та санітарно-гігієнічних норм; веде відповідну
документацію і вчасно звітується про наслідки своєї роботи і творчої діяльності
4
Закон України Про позашкільну освіту. №1841-III, зі змінами від 06 червня 2005.
8. 8
гуртківців; поважає гідність дитини, своєю доброзичливою поведінкою
утверджує повагу до принципів загальнолюдської моралі.
Керівник гуртка повинен знати законодавчі і нормативно-правові акти:
Конституцію України, Закони України «Про освіту», «Про загальну середню
освіту», «Про позашкільну освіту», «Конвенцію про права дитини», та інші
програмно-методичні матеріали і документи щодо проведення педагогічного
процесу відповідно до напряму діяльності (соціокультурного, художньо-
естетичного, дослідницько-експериментального, науково-технічного, еколого-
природничого, туристсько-краєзнавчого, фізкультурно-оздоровчого, військово-
патріотичного, дозвіллєво-розважального), закономірності особистісного
розвитку та вікових особливостей, основи педагогіки, психології, фізіології,
гігієни, базові дисципліни; сучасні освітні тенденції, останні досягнення в
галузі науки і техніки, культури, мистецтва (за профілем), форми і методи
навчально-виховної роботи; основи педагогічної етики; державну мову
відповідно до чинного законодавства про мови в Україні.
Гурткова робота в загальноосвітніх навчальних закладах є частиною
освітнього процесу. Це один із найефективніших шляхів розвитку творчо
спрямованої особистості. Студентський науковий гурток допомагає розвинути
аналітичне мислення, розширити світогляд гуртківця, виробити вміння
застосовувати теоретичні знання і сучасні методи в практичній діяльності.
Гурткова робота надає можливість здобувачам освітніх послуг отримати стійкі
навички самостійної науково-дослідницької роботи, підвищити якість
засвоєння знань із фаху. Члени гуртка можуть поглиблювати власні знання з
обраної ними галузі науки, отримати необхідні навички, що має велике
значення для діяльності за спеціальністю та для подальшої наукової роботи
студентів після закінчення навчання у ЗФПВО.
9. 9
ОРГАНІЗАЦІЯ ГУРТКОВОГО ЗАНЯТТЯ: ФОРМИ ТА ЕТАПИ
Забезпечити всебічний гармонійний розвиток особистості з урахуванням
її вікових особливостей, природних задатків та здібностей можна лише за умов
чіткої організації діяльності гуртка на основі педагогічних знань про
оптимальні технології навчання і виховання, інновації та варіативні методики,
сучасні педагогічні технології.
Зміни, що відбуваються в освіті так чи інакше торкаються практично
всіх аспектів функціонування позашкільних навчальних закладів. Але,
незважаючи на це, основною формою роботи гуртків залишається навчальне
заняття. Однак воно має дуже різноманітну структуру та схему проведення.
Тому кожен керівник гуртка визначає для себе ті форми роботи, які для нього
найбільш прийняті, відповідно тій парадигмі, якій він віддає перевагу в своїй
педагогічній діяльності. Саме заняття –це місце, де відбуваються процеси
навчання, виховання і розвитку особистості. Заняття - це логічно-закінчений,
цілісний, обмежений визначеними рамками, відрізок освітнього процесу.
Водночас - це дзеркало загально-педагогічної культури педагога. Це мірило
його інтелектуального скарбу, показник кругозору, ерудиції .Сьогодні заняття
розглядається не тільки , як діяльність педагога, а й як діяльність студента.
Форми проведення навчальних занять обираються відповідно до вікових
психологічних особливостей вихованців, поставлених цілей та завдань
навчальної програми, гурткового напрямку тощо. Слід пам’ятати, що майже
будь-яке заняття має практичний характер, але, залежно від вище зазначених
особливостей студентського контингенту, організовується в тій чи іншій формі.
Форми організації навчання – це зовнішнє вираження узгодженої
діяльності педагога та студентів, яка здійснюється в певному режимі та
порядку. Серед загальних вимог, яким повинне відповідати сучасне заняття
виділяють наступні:
- використання новітніх досягнень науки, передової педагогічної
практики, побудова заняття на основі закономірностей освітнього процесу;
10. 10
- реалізація на занятті в оптимальному співвідношенні всіх
дидактичних принципів та правил;
- забезпечення незалежних умов для продуктивної пізнавальної
діяльності вихованців з урахуванням їх інтересів, нахилів та потреб;
- встановлення усвідомленого студентами міжпредметного зв’язку ;
- зв'язок з раніше отриманими знаннями та вміннями, опора на вже
досягнутий рівень вихованців;
- мотивація та активізація розвитку всіх сфер особистості;
- логічність та емоційність усіх етапів освітньої діяльності;
- ефективне використання педагогічних засобів;
- зв'язок із життям, виробничою діяльністю, особистим досвідом
вихованців;
- формування практично-необхідних знань, умінь, навичок,
раціональних прийомів мислення та діяльності;
- формування уміння вчитися потреби постійно поповнювати базу
набутих знань;
- ретельна діагностика, прогнозування, проектування та планування
кожного заняття.
У позааудиторній роботі існує своя специфіка, урізноманітнюється
підходи, вишукуються нові, цікаві, ефективні форми. Разом із тим, найбільш
усталеним, традиційним в системі фахової передвищої освіти є тематичне
гурткове заняття, яке вирішує комплексні завдання вивчення, закріплення та
повторення однієї навчальної теми. Причина цьому не лише у відпрацьованості
відповідних педагогічних технологій, але й у специфіці позашкільної роботи
(переважно різновіковий, а, відповідно, і різнорівневий, контингент,
багатозадачність навчального матеріалу, орієнтація на індивідуальну
зацікавленість всіх учасників навчального процесу в його тематиці та
технології викладення тощо).
Підготовка до заняття – це розробка комплексу заходів та вибір такої
схеми організації освітнього процесу, яка в даних конкретних умовах
11. 11
забезпечить прогнозований кінцевий. Вона полягає в «пристосуванні»
освітньої інформації до можливостей групи, оцінки та вибору такої схеми
організації пізнавальної праці і колективної співпраці, яка дасть максимальний
ефект.
В основі підготовчої роботи – алгоритм заняття, послідовне виконання
кроків якого гарантує урахування усіх важливих факторів та обставин, від яких
залежить ефективність майбутнього заняття. Він включає у себе діагностику,
прогнозування і планування.
Діагностика являє собою уточнення можливостей вихованців, мотивів їх
діяльності та поведінки, інтересів та здібностей, характеру навчального
матеріалу, його особливостей та практичної значущості, структури заняття. В
результаті педагог отримує діагностичну картку заняття, де наочно видно
фактори , що визначають його ефективність.
Прогнозування спрямовано на оцінку різних варіантів проведення
заняття та вибір із них оптимального. Обсяг знань, умінь, формування яких
складає мета заняття, приймається за головні завдання. Звичайно ,виконання їх
перешкоджають вплив різноманітних факторів. Від ідеального результату
віднімається величина втрат та отримуємо реальний показник ефективності
заняття.
У випадку, якщо керівника гуртка не задовольняє показник, він
вимушений шукати більш досконалу схему організації, маніпулюючи тими
факторами, на які він може впливати. Якщо показник задовольняє, педагог
починає завершальний етап підготовки заняття – планування.
Планування (проектування) На цьому етапі створюється «програма
управління» пізнавальною діяльністю вихованців. Програма управління – це
короткий і конкретний документ, в якому педагог фіксує важливі для нього
моменти управління процесом :як почати заняття, кого і коли задіяти, на якому
етапі окреслювати проблему, як перейти до наступного етапу заняття, за якою
схемою побудувати процес у випадку виникнення заздалегідь передбачених
перешкод, труднощів. «Програма управління» відрізняється від традиційного
12. 12
плану заняття чітким, конкретним визначенням управляючого впливу та може
відображатись як у плані заняття, так і додаватися до нього. Керівникам
гуртків, які тільки починають свою педагогічну діяльність, для полегшення
роботи варто писати докладні, відповідно оформлені плани - конспекти заняття.
Гурток є самостійною додатковою організаційною формою освітнього
процесу. Його мета – задовольнити потреби й цікавість студента до певного
виду діяльності, розвивати її природні задатки, загальні та спеціальні здібності,
активізувати дитячу творчість, своєчасно виявляти обдарованість.
Готуючись до проведення сучасного заняття педагог має враховувати:
1. Конструювання дидактичного матеріалу різного типу, видів, форм
та визначення мети, місця, часу його використання на заняття.
2. Використання форм, методів роботи, що забезпечують можливості
для самовиявлення вихованців.
3. Здійснення спостережень за вихованцями.
4. Надання студентам можливості ставити запитання, рецензувати
відповіді, обмінюватися думками, поглядами, схвалювати оригінальні ідеї та
гіпотези.
5. Прагнення до ситуації створення ситуації успіху.
6. Залучення студентів до використання альтернативних шляхів
пошуку інформації під час підготовки до заняття.
Структурно всі заняття будуються за одними і тими ж принципами,
зазнаючи змін в залежності від поставлених педагогічних цілей та завдань,
тривалості заняття, віку вихованців тощо.
При цьому в узагальненому виді схема проведення заняття складається з
наступних компонентів:
І. ВСТУПНА ЧАСТИНА (можливе виділення організаційної частини та
актуалізації опорних знань) – відмічання присутніх, перевірка готовності до
заняття гуртківців та їхніх робочих місць, повідомлення теми, форми та мети
заняття, повторення вивченого раніше тощо. Актуалізація опорних знань
(зокрема і з безпеки життєдіяльності) може проводитись у формі нагадування,
13. 13
опитування, бесіди, міні-ігри тощо. Повторюваний матеріал має бути
практично і тематично пов’язаний з тим, який тільки планується опанувати на
занятті.
II. ОСНОВНА ЧАСТИНА включає власне педагогічну роботу з
реалізації поставлених цілей та задач: вивчення нового теоретичного та/або
практичного матеріалу, колективно-групову та індивідуальну, самостійну
діяльність вихованців та/або діяльність під керівництвом викладача,
повторення раніше вивченого, відпрацювання закладених вмінь, творче
опрацювання теми заняття тощо. Суто практичний характер основна частина
заняття набуває лише за відповідного рівня підготовленості, коли сформовані
загальнонавчальні та спеціальні навички, а вихованці зацікавлені не лише у
результаті, але й в самому процесі вирішення технічних завдань.
В залежності від віку гуртківців та тривалості заняття можливе
проведення ПЕРЕРВИ. При цьому слід орієнтуватись не стільки на припадання
її на логічну середину заняття, скільки на рівень зацікавленості та
зосередженості вихованців.
III. ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА заняття використовується для підведення
підсумків, узагальнення вивченого, перевірки рівня засвоєння матеріалу, для
оцінювання діяльності окремих вихованців чи їх колективу в цілому тощо.
Перша та третя частина заняття повинні бути мінімальні за тривалістю і
чітко сформульованими за змістом.
Враховуючи досвід педагогів, доцільним вважається застосування
наступних форм організації занять : групові та індивідуальні.
На групових заняттях ведеться робота з усіма вихованцями,
викладається загальний матеріал. Такі заняття допомагають побачити цілісну
картину складу групи, рівень досягнень всіх та окремо кожного. Навчання в
групі об’єднує, дає можливість виховувати у студентів почуття
взаємодопомоги. За такої організації роботи легко приділяти увагу кожній
окремій групі, що відрізняються напрямками, тематикою, проблемами, рівнями
підготовки.
14. 14
Індивідуальна форма передбачена в роботі із студентами, які виявили
особливі здібності та високий рівень знань або яким потрібна допомога в
досягненні певного рівня, кращого результату.
У педагогічній практиці є багато різноманітних форм і методів роботи з
студентами. Педагогам під час планування і проведення занять слід звернутися
до найпоширеніших нестандартних, сучасних форм, використовуючи
інтерактивні технології, використовувати художньо-прикладні, інтелектуально-
пізнавальні, спортивні, розважальні заходи. Тобто проникати в емоційну,
творчу, діяльнісну сферу вихованця, намагаючись надати навчально-виховному
процесу не формального, а дієвого продуктивного підходу.
Серед нетрадиційних форм організації навчальної діяльності в
залежності від віку гуртківців доцільно використовувати наступні:
тематична дискусія;
захист творчої роботи;
ділова гра;
проект/колективна творча справа;
практичне заняття;
семінар;
тематична дискусія;
групова консультація;
взаємонавчання вихованців;
імпровізація
Для повноцінного засвоєння навчальної програми оптимальним є
поєднання різних форм занять, за якого кожна з них буде сприяти оновленню
теоретичної та практичної підготовки дітей, реалізації виховних задач гурткової
роботи, зміцненню інтересу вихованців та активізації їх творчих ресурсів.
Гурткове заняття має великі переваги:
1. Керівник гуртка має можливість розвивати інтелектуальні здібності
студентів.
15. 15
2. Є можливість для керівника одержати зворотну інформацію від
гуртківців про засвоєння, розуміння навчального матеріалу.
3. В гурток здобувачі освітніх послуг йдуть самостійно за покликом
серця і захоплення.
4. Заняття має широкі можливості теоретичного, практичного,
лабораторного засвоєння матеріалу з проведенням дослідницьких
експериментів.
5. Навчальні програми можуть створюватися керівниками під різні
вікові групи з різним рівнем засвоєння.
6. Велика можливість проводити роботу в гуртку за різними
програмами.
16. 16
ЗАНЯТТЯ-ПРОЕКТ ЯК ДІЄВА ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ ГУРТКОВОЇ
РОБОТИ У ЗАКЛАДАХ ФАХОВОЇ ПЕРЕДВИЩОЇ ОСВІТИ
Проект - форма організації освітнього процесу, що базується на
особистій діяльності вихованця, яку лише спрямовує та регулює або навіть
спостерігає педагог; передбачає розробку задуму, ідеї (в т. ч. і умов її
реалізації), детального плану того чи іншого практичного продукту, виробу
тощо. Педагог повинен чітко визначити навчальні завдання для студентів,
підібрати необхідний матеріал або дати рекомендації вихованцям, де його
можна знайти; необхідно продумати, яку допомогу він може надати, не
пропонуючи готових рішень. Тож бажано спланувати всю серію навчальних
занять, на яких передбачається виконання завдань проекту.
Важливо також простежувати діяльність кожного члена гуртка на всіх
етапах роботи над проектом.
Характерними рисами заняття-проекту є:
- обов’язкове завершення діяльності реальним практичним результатом,
що оформлено тим чи іншим способом;
- використання різноманітних проблемних, дослідницьких, пошукових
методів
Проекти розрізняють за характером координації (під безпосереднім або
прихованим керівництвом), за числом учасників (особистісні, парні, групові
тощо), за тривалістю (короткострокові, середньої тривалості та довготривалі),
за предметно-змістовною галуззю (моно- та міжгалузеві проекти), але основна
проектна типологія складається за домінуючим видом діяльності. За цією
ознакою виділяють:
1. Дослідницькі проекти. Наближені до наукових пошуків. При
виконанні завдань учасники висувають різноманітні гіпотези рішення
визначеної проблеми. Підсумок роботи – обговорення отриманих результатів,
висновки, оформлення результатів.
2. Творчі проекти. Кожен із задіяних у проекті виконує ту частину
творчого завдання, яка відповідає його інтересам. Передбачають відповідне
17. 17
оформлення результатів (стіннівки, журнал, відео/мультфільм, драматизація,
декоративний виріб, концерт тощо).
3. Інформаційні проекти. Спрямовані на збір інформації про об’єкт,
явище; потребують продуманої структури (мета проекту, предмет
інформаційного пошуку, джерело інформації і спосіб її обробки, представлення
результату, презентації). Учасники вивчають інформацію, аналізують її,
виділяють факти-результати завдання.
4. Практико-спрямовані проекти. Відрізняються чітко визначеним
результатом діяльності, який спрямований на соціальні інтереси учасників
(створення документа на основі дослідження з екології, складання
довідника/словника після збору матеріалу, створення технологічних карт тощо).
Потребує чітко продуманої структури, чіткого визначення діяльності кожного
учасника. Важливим є обговорення і корегування спільних та індивідуальних
зусиль в презентації отриманих результатів.
5. Рольово-ігрові проекти. Учасники приймають на себе певні ролі,
обумовлені характером і змістом проекту, особливостями вирішуваної
проблеми (літературні або фантазійний персонажі, які імітують
соціально/ділові відносини).
В гуртковій роботі проект, як форма організації заняття, частіше за все є
короткотривалим і поєднує в собі елементи творчої та практико-спрямованої
діяльності.
Підготовка заняття-проекту зазвичай включає наступні етапи
роботи:
1. Вибір теми проекту.
2. Доведення необхідності або значення майбутнього виробу.
3. Аналіз можливостей виконання проекту.
4. Збір інформації, необхідної для виконання проекту.
5. Висування ідеї проекту на обговорення колективу з метою вибору
оптимального варіанта.
18. 18
6. Планування технології виготовлення (складання ескізів, креслень,
визначення послідовності технологічних операцій, вибір доцільної технології
виготовлення обраної конструкції, врахування економії матеріалу).
7. Виконання роботи.
8. Самооцінка та захист виконаного проекту.
Широке застосування методу проектів у професійному становленні
молоді зіштовхується з рядом труднощів. Серед них:
1. Вибір теми проекту (наявність проблемності), визначення загальної
проблеми (що хочемо вирішити). Тут слід виходити з того, що змістом заняття і
є виготовлення певного виробу, але треба пов’язати тему з особистим інтересом
студента до неї, відшукати приховану проблему, яку треба розв’язати.
2. Дослідження проблеми в повному обсязі, адже часто студенти здатні
побачити лише окремі частини проблеми.
3. Організація самостійної діяльності студентів, яка потребує
координації й консультування з боку керівника, як під час занять, так і поза
ними (пошук літератури, самостійні екскурсії, інтерв’ювання фахівців тощо).
4. Проробка величезної кількості інформації, відбір і оформлення
кінцевих результатів.
5. Структурування змістової частини проекту.
6. Застосування дослідницьких методів (визначення завдань
дослідження, гіпотез, відбір методів досліджень)
Як бачимо, особливість системи виконання проектів – спільна творча
робота керівника гуртка й вихованців. Реалізація методу творчих проектів
змінила позицію самого керівника гуртка, він :
допомагає студентам у пошуку потрібних джерел інформації;
сам є джерелом інформації;
координує весь процес;
заохочує вихованців;
підтримує безперервний зворотний зв'язок для успішної роботи студентів
над проектом.
19. 19
Робота гуртка під час реалізації проекту будується по типу роботи
творчої майстерні, де кожен має своє робоче місце, устаткування, інструменти,
довідкову літературу, наочні засоби навчання, матеріали, може одержати
консультацію керівника.
Студенти мають з’ясувати про що хочуть довідатися, що можуть
зробити корисного й вартісного. Тут слід розробити точні та актуальні питання
для молоді таким чином, щоб вони самостійно сформулювали кілька проблем, з
яких обрали головну, на яку й будуть спрямовані їх зусилля, та визначили цілі
своїх досліджень.
Щоб розблокувати творчий потенціал гуртківців можна застосувати
спеціальні вправи, спрямовані на вироблення ідей: "Банк ідей" (придумуючи
ідеї, студенти вільно самовиражаються, цей процес супроводжується швидкою
замальовкою або описом ідей), «Відбір ідей» (коли з запропонованих
обираються лише деякі ідеї), «Синтез думок» (дозволяє сполучити окремі ідеї у
нову модель); «Захист ідей», «Нелогічні зв'язки» (вправа спрямована на
розвиток просторової уяви, нетрадиційного мислення, уміння використати
природні форми для створення промислового виробу). Широко
використовуються у практиці роботи ігри й вправи для розвитку творчої уяви –
"Вінегрет", "Фантастичний образ" і т.д.
Ця фаза логічно переходить у наступну, Фазу 3. Формулювання підтем
(проблем). Тут відбувається:
Визначення підтем і проблем у групах;
Визначення кола питань у підтемах;
Консультування груп керівником.
Фаза 4. Планування роботи, що включає в себе:
Обговорення в групах плану майбутньої роботи, головних питань і
шляхів пошуку інформації;
Прийняття рішень, у якій формі буде представлений проект.
Фази 1-4 зазвичай називають «запуском проекту», вони можуть зайняти
навіть 1-2 заняття.
20. 20
Фаза 5. Здійснення проекту. Тут передбачається:
Самостійна робота учасників проекту у групах (збір і відбір
інформації, дослідження проблеми, вибір варіантів вирішення
проблеми, оформлення роботи);
Консультування.
Фаза 6. Подання проекту (захист):
Демонстрація результатів дослідницької діяльності;
Пропозиції з вирішення проблем;
Презентація результату, готового до впровадження;
Поява нових питань;
Прогнозування нових проблем.
Фаза 7. Оцінка проекту:
Оцінювання планування, процесу, діяльності відповідно до кінцевого
результату;
Самооцінка;
Визначення рівня знання з предмета дослідження;
Виявлення успіхів і невдач.
Фази 6 – 7 зазвичай відображають "Результат проекту" (1-2 заняття)
Оцінка виконання проекту. Захист
Важливим результатом виконання проекту є його захист й, відповідно,
оцінювання зусиль виконавців. Ця складова методу проекту має велике виховне
значення, адже від цього залежить рівень інтересів студентів до подальшої
дослідницької діяльності, ступінь задоволення власними результатами, а також
сформованість самооцінки учасників.
Зазвичай, більша частина роботи над проектом залишається поза очима
тих, хто буде його оцінювати, а зусилля виконавців є частиною їх досвіду
дослідницької діяльності і тому варто забезпечити як прозорість ходу проекту
(розгляд портфоліо – записів, журналів, презентацій, фотографій, ескізів,
креслень, моделей тощо), а також під час запуску проекту варто розробити
критерії його оцінки, з яким слід познайомити учасників.
21. 21
Можливими критеріями оцінки проекту можуть бути:
1) конструктивні критерії - міцність, надійність, зручність використання,
відповідність конструкції призначенню;
2) технологічні критерії - кількість використовуваних деталей,
оригінальність застосування й сполучення матеріалів, їхня довговічність,
витрата матеріалів, стандартність технології, необхідне встаткування,
складність і обсяг виконаних робіт, витрата енергії під час виробництва;
3) екологічні критерії - можливість використання відходів виробництва,
забруднення навколишнього середовища під час виробництва;
4) естетичні критерії - оригінальність форми, композиційна
завершеність, колірне рішення, стиль, дизайн;
5) економічні й маркетингові критерії - потреба в даному виробі на
ринку, практична спрямованість, можливість масового виробництва, фінансові
витрати, рівень продажної ціни, вид реклами;
При захисті свого проекту студенти вчаться переконувати інших
гуртківців, педагогів, керівників у значущості роботи, показують свою
компетентність у спеціальних питаннях, що стосуються проекту, старанність,
сумлінність при виконанні завдання, аргументованість пропонованого рішення,
рівень творчості й оригінальності підходів тощо.
Для успішного проведення захисту мають бути розроблені певні
підходи, скажімо гуртківцям можна порадити побудувати хід захисту таким
чином:
обґрунтування обраного напрямку проектування,
конкретних цілей та завдань проекту,
дослідження історії,
новизна проекту,
аналіз технологічної конструкції,
економічне обґрунтування,
самооцінка, висновки, результати.
22. 22
Окремо варто сказати про необхідність організації зовнішньої оцінки
проектів, оскільки тільки в такий спосіб можна відслідковувати їхню
ефективність, необхідність своєчасної корекції. Характер цієї оцінки у
великому ступені залежить як від типу проекту, так і від теми проекту (його
змісту), умов проведення.
Захист проектів також може проходити у нестандартній формі. Це і
конкурс-захист, фестиваль, виставка-ярмарок, презентація тощо.
Довела свою результативність рейтингова оцінка проекту, яка
складається із суми середньої оцінки експертів, самооцінки виконавця роботи й
оцінки керівника гуртка. Для організації ефективної роботи «експертів» (журі)
варто забезпечити їх спеціальними таблицями, в яких мають бути зазначені
відповідні критерії оцінювання учасників. Кращі роботи гуртківців беруть
участь у виставках і конкурсах різного рівня.
Отже, метод проектів не є окремим методом, який час від часу варто
використовувати. Насправді його ефективність як раз зумовлюється тим, що він
потребує ретельної підготовки керівника, навчання студентів технології
проектної діяльності, озброєння їх дослідницькими навичками, стимулювання
творчих здібностей. Зміст проектної діяльності ускладняється в міру освоєння
попередніх, більше простих, проектних завдань. До роботи додаються нові
знання, інформація, образи дій, придбаний досвід. Проектування практично
допомагає вихованцям усвідомити роль знань і вмінь у житті й навчанні.
Знання перестають бути метою, а стають засобом у справжній освіті,
допомагаючи опановувати культурними зразками мислення, формувати свої
розумові стратегії, що дозволяє кожному самостійно освоювати нагромадження
культури.
24. 24
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНА КАРТА СПІЛЬНОГО
ЗАНЯТТЯ ГУРТКІВ «ЗНАВЕЦЬ ТОВАРІВ» І «КЛІО»
«ЕВОЛЮЦІЯ ОДЯГУ КРІЗЬ ВІКИ: ПРИЗНАЧЕННЯ, СТРУКТУРА, СТИЛІ»
Дата проведення: _______________
Цільова аудиторія: студенти І-ІІ курсу
Кабінет: 31.
Викладачі:
Житомир – 2022.
25. 25
Мета заняття:
Навчальна: Формувати поняття про історичні етапи розвитку одягу, появу та
призначення його функціональних елементів (кишені, гудзиків, шарфів, тощо); забезпечити
засвоєння стилістики та правил використання структурних компонентів костюму; навчати
переносити знання та вміння в нову ситуацію, формувати вміння самостійно оцінювати
результати роботи.
Розвиваюча: Розвиток розумових операцій (аналізувати, порівнювати,
узагальнювати), наочно-дійового та наочно-образного мислення, сенсорних навичок
(визначати ознаки та властивості матеріалів за їх запахом, кольором, на дотик, орієнтуватися
в просторі та часі).
Виховна: Виховання відношення до освіти як до важливого та необхідного як для
особистості так і для суспільства, намагання принести користь людям, бажання оволодіти
якою-небудь професією, вимогливості до себе та людей, відповідальності перед колективом,
звички рахуватися з думкою оточуючих, формування ціннісного ставлення до праці.
Методична: показати методику проведення гурткового заняття на основі
міжпредметної інтеграції, проектних технологій та з елементами театралізації.
Форма проведення: заняття-презентація пошукових проектів
Обладнання, матеріали та інструменти: телевізор, ноутбук, мультимедійні
презентації, зразки тканин, ілюстрації, шаблони одягу.
Підготовчий період: група вихованців поділена на мікрогрупи, кожна з яких готує
презентацію-проект та готується до її захисту на занятті.
СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ ТА КОРОТКИЙ ЗМІСТ ОСНОВНИХ ЕТАПІВ
Назва етапу Короткий зміст Тривалість
Організаційний Перевірка присутніх, повідомлення теми заняття, мотивація у
вигляді сценки-театралізації
10 хв.
Засвоєння
теоретичного
матеріалу
Відбувається презентація пошукових проектів, які
взаємодоповнюють один одного – історики розповідають про
виникнення і розвиток певного елементу одягу, а
товарознавці уточнюють особливості його функціонального
призначення у сучасності, варіанти використання у різних
стилях вбрання. Рефлексія засвоєного матеріалу відбувається
через розгадування загадок та виконання інтерактивних
вправ.
40 хв.
Практичне
відпрацювання
отриманих
знань і навиків
Вихованці гуртків із запропонованих предметів формують
завершений образ у визначеному стилі і презентують
присутнім, обґрунтовуючи вибір елементів і стилістики.
20 хв.
Підсумок
результатів
заняття
Обговорення результатів заняття, збір відгуків і пропозицій
на платформі Padlet. Визначення перспектив подальшої
роботи.
10 хв.
26. 26
ТЕМА ЗАНЯТТЯ: «Еволюція одягу крізь віки: призначення, структура, стилі»
МЕТА ЗАНЯТТЯ:
Навчальна: Формувати поняття про історичні етапи розвитку одягу,
появу та призначення його функціональних елементів (кишені, гудзиків,
шарфів, тощо); забезпечити засвоєння стилістики та правил використання
структурних компонентів костюму; навчати переносити знання та вміння в
нову ситуацію, формувати вміння самостійно оцінювати результати роботи.
Розвиваюча: Розвиток розумових операцій (аналізувати, порівнювати,
узагальнювати), наочно-дійового та наочно-образного мислення, сенсорних
навичок (визначати ознаки та властивості матеріалів за їх запахом, кольором, на
дотик, орієнтуватися в просторі та часі).
Виховна: Виховання відношення до освіти як до важливого та
необхідного як для особистості так і для суспільства, намагання принести
користь людям, бажання оволодіти якою-небудь професією, вимогливості до
себе та людей, відповідальності перед колективом, звички рахуватися з думкою
оточуючих, формування ціннісного ставлення до праці.
ФОРМА ПРОВЕДЕННЯ: заняття-презентація пошукових проектів
ОБЛАДНАННЯ, МАТЕРІАЛИ, ІНСТРУМЕНТИ: телевізор, ноутбук,
мультимедійні презентації, зразки тканин, ілюстрації, шаблони одягу.
ЦІЛЬОВА АУДИТОРІЯ: студенти-гуртківці предметних гуртків «Знавці
товарів» і «КЛІО».
КАБІНЕТ: 31.
СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ:
1. Організаційний – 10 хв.
2. Засвоєння теоретичного матеріалу – 40 хв.
3. Практичне відпрацювання отриманих знань і навиків – 20 хв.
4. Підсумок результатів заняття – 10 хв.
ХІД ЗАНЯТТЯ:
Підготовчий період: група вихованців поділена на мікрогрупи, кожна з яких
готує презентацію-проект та готується до її захисту на занятті.
І. Організаційний
(Перевірка присутніх, повідомлення теми заняття, мотивація у вигляді сценки-
театралізації)
Історики сидять за столом, де багато книг, а модниця стоїть посередині.
ПЛАН-КОНСПЕКТ
ЗАНЯТТЯ
27. 27
Історик 1: Історія, всесвіт і мода...
Скажіть, як нам їх об’єднати?
Як спільно звести їх разом,
Щоб лиха нам всім не зазнати?
Модниця: І справді, що тут спільного:
Історія і мода...
Залишим цю проблему,
Часу на неї шкода.
Історик2: Історія - це правда,
Події, факти, дати
Модниця: А мода - це спідниці,
Штани, блузки, халати. Це зачіски і вуса
Пенсне, пальто, жакети,
Це макінтоші, шлейфи,
Капелюхи і берети.
Історик1 : Здається ми вибрали дуже важке завдання - поєднати історію та
моду. Чи поєднувались вони протягом життя людей? Звідки про це можна
дізнатися? Потрібно десь вивчати, це питання з’ясувати
Модниця: Зараз ми з’ясуємо і продемонструємо!
Історики шукають відповідь у книгах, що лежать на столі
Історик2 : Ой, багато чого змінилося у світі за XX століть, сьогодні ми
вдягаємось по- іншому, ніж наші прадіди, діди, бабусі. Хоча дещо у костюмі
протягом століть залишається без змін. Чому так? Невже причина у примхах
моди? Звичайно ні. Історія костюма сягає глибини віків, переплітаючись з
історією людства
Модниця: Якщо задати питання: «Чому ви так одягнені?», можна почути
різні відповіді. Одні скажуть: « Мені так подобається», інші - « Мені так
зручно», а дехто скаже - « Бо так модно». І все ж таки, чому наш одяг саме
такий? Чому? Чому? Чому??? ( Тупотить ногами) На це нам мають дати
відповідь історики.
Історики шукають відповідь.
ІІ. Засвоєння теоретичного матеріалу
(Відбувається презентація пошукових проектів, які взаємодоповнюють
один одного – історики розповідають про виникнення і розвиток певного
елементу одягу, а товарознавці уточнюють особливості його функціонального
призначення у сучасності, варіанти використання у різних стилях вбрання.
Рефлексія засвоєного матеріалу відбувається через розгадування загадок та
виконання інтерактивних вправ).
28. 28
Історик 2 з-за столу: Ми опрацювали багато цікавих книг і прийшли до
висновку, що історія і мода завжди були поруч. Наші предки носили одяг із
шкур диких звірів.
Поява одягу сягає найдавніших часів людського суспільства. Одяг має
дуже давню Історію, він поступово удосконалювався, ускладнювався І ставав
дедалі різноманітнішим. Проте всі типи одягу, безперечно, виникли від двох
основних найпримітивніших прототипів:
а) накинута на плечі шкура – прототип (основа) плечового одягу:
сорочок, жакетів, пальто;
б) пов’язана навколо стегон тканина (настегнева пов’язка) – прототип
поясного одягу: спідниць, брюк (штанів), фартухів.
Основна причина виникнення одягу – утилітарна (практична,
матеріальна): необхідність захисту тіла від несприятливих погодних умов.
Розвитку одягу сприяла праця людини, прагнення підкреслити релігійні
уявлення, статеві, вікові, соціальні та інші відмінності.
Археологічні розкопки показують, що одяг з’явився на самих ранніх
етапах розвитку людського суспільства. Людина в епоху палеоліту 40-25 т.
років тому вже вміла користуючись костяними голками зшивати, сплітати, та
зв’язувати різні натуральні матеріали - листки, солому, тростянник, шкури для
тварин для надання їм бажаної форми.
В якості головних уборів також використані природні матеріали:
видовбаний гарбуз, шкарлупа кокосового горіха, або страусині яйця, панцир
черепахи.
Захищаючи тіло людини від холоду та спеки, атмосферних опадів та
вітру одяг виконує практичну функцію, прикрашає його естетичну функцію.
Важко сказати, яка з функцій одягу більш древніша. Мандрівники
вивчаючи побут племен первіснообщинного суспільства відмічали., що не
дивлячись на холод, дощі та сніг аборигени Вогненної Землі ходили майже
голі, а східні африканські племена близько екватора на час свят одягали довгі
шуби з козячих шкір.
Стародавні фрески, які відносяться до 4 тисячоріччя до н.е. показують,
що одяг носили лише люди знатних станів, а інші ходили оголені.
Одяг виник спочатку як засіб прикрашення та станової різниці людини,
історики, археологи, мистецтвознавці запевняють також, що із зміною клімату
та образу життя людини значно посилюється захисна практична функція одягу.
Прямими передвісниками одягу є татуювання, окраска тіла та нанесення
на нього магічних знаків, якими людина старалась захистити себе від злих
духів, та незрозумілих сил природи.
Згодом узори татуювання переносились на тканину. Наприклад
різнокольоровий клітчатий узор тату стародавніх кельтів залишився
національним візерунком шотландської тканини.
Велику роль в данині грали прикраси, які разом з тату зачіскою та
головним убором нерідко складали весь костюм людини первісного
суспільства.
29. 29
Презентація
Одяг первісної людини
Презентація. Історія розвитку
європейського костюма
Модниця: Цікаво, навіть дуже цікаво, але мені хотілось би почути як із
безформеної шкури тварини виникла ошатна, стильна сукня із різними
блискавками, кишеньками і т.п.
Історик: Що ж, мої помічники, давайте з’ясуємо це питання!
Модниця: ОЙ, як добре! (діловим тоном) Значить так: спочатку хочу знати із
чого робили одяг раніше. А то от зараз мене часто дурять і підсовують якусь
хімію замість нормального матеріалу… А потім алергія, шкірні
захворювання… Жах!
Помічник1: А я знаю! Дивіться! (вказує на екран):
Історія появи різних тканин
Якщо говорити коротко, то найдавнішими матеріалами, які були
використані людиною, є шкури вбитих тварин. Стародавній клімат був більш
суворий, ніж в наші дні, тому людям потрібен був такий одяг, який міг би
захистити тіло від пронизливого холоду. На можливість прикраси тоді навіть не
дивилися.
30. 30
Згодом на рубежі нашої ери, найпопулярнішими видами тканин у наших
предків були:
льон і вовна (5 тис. років до н.е.)
шовк (2600 років до н.е.)
бавовна (1 тис. років до н.е.).
Лляна тканина виробляється з стебла рослини льон. Матеріал має
багатовікову історію, але актуальний і зараз завдяки досить простому
виробництву і унікальним властивостям. Лляні тканини першими з'явилися ще
в Стародавньому Єгипті. Тоді цей матеріал славився на весь світ і вважався
самим міцним і надійним. Його ткали з допомогою спеціальних горизонтальних
верстатів. На території Київської Русі поширеними були льняні тканини. Згідно
Геродоту на берегах Дністра і Дніпра це рослина сіяли ще з часів скіфів. В XI
ст. культура льону досягла свого піку. З неї виготовляли не тільки одяг, але і
намети, прапори, вітрила і рибальські мережі.
Бавовна є натуральне волокно, яке отримують з дозрілих плодів
бавовнику. Якість бавовни залежить від довжини його волокна — чим воно
довше, тим якісніше тканина. Тканина з бавовни — це короткі, тонкі, м'які і
пухнасті волокна, злегка скручені навколо своєї осі. Про бавовняні тканини
вперше письмово згадується ще в 3 тис. до н.е. в Індії. Вони відрізнялися
красивими і барвистими візерунками. Купці завозили бавовну з Індії на
Близький Схід, у Центральну Азію і потім у Китай. Однієї з загадок розвитку
людської цивілізації залишається питання: яким чином людина навчилася
вирощувати бавовну, прясти і ткати з неї тканини в один і той же час на різних
континентах (в Азії й у Південній Америці, у країні древніх Інків – Перу).
Відомо, що вже в Єгипті 2500 років до н.е. уміли робити тканини з бавовни
найвищої якості, які не поступаються сучасним. Єгипетські мумії були
обгорнені в бавовняну тканину щільністю 540 ниток на 2,5 см. Кращі сучасні
англійські тканини подібного типу мають щільність 350 ниток на 2,5 см. У 1492
році корабель Колумба, що вирушив в Америку, привіз бавовняні тканини, які
використовували для одягу і мішків.
Вовняні тканини були необхідні, так як вони дозволяли захистити
людське тіло від неприємних погодних умов. У долині Євфрату (Стародавня
Месопотамія) розводили овець, пряли вовну і ткали примітивні тканини. У
стародавньому Вавилоні вироблялися вовняні тканини, а неподалеку від
Перської затоки археологи розкопали древню мозаїку з зображенням
розведення овець. Це відповідає – 3500 року до н.е. За історичними даними у
1111 році король Англії Генрі I заснував вовняне виробництво в гирлі ріки Твід
і розселив фламандських текстильників в англійських містах і селах для
підвищення знань англійців у виробництві текстилю. Він заснував перші
текстильні гільдії по виробництву вовняних тканин.
Справжньою батьківщиною шовку вважається Китай. Шовківництво в
цій країні почалося ще в III-II тис. до н. е. Легенда говорить, що китайська
імператриця Хен-Лінг-Чи (2600 років до н.е.) перша відкрила це чудове
волокно. Вона випадково занурила кокон у гарячу воду і побачила, що з
розм’якшеного кокона відокремилися шовкові нитки. Імператриця зрозуміла
31. 31
можливість використання цих ниток. Так народилася найдавніша культура
шовківництва, заснована на життєдіяльності тутового шовкопряда. Китайці
довели культуру і виробництво шовку до досконалості і приблизно 1400 років
до н.е. тканини із шовку й одяг з них стали речами звичайного споживання в
цих країнах. У Європу шовк потрапив тільки в 552 році. Це трапилося завдяки
несторианським ченцям, що успішно провезли з Китаю “живі” кокони тутового
шовкопряда, сховавши їх усередину своїх посохів, і піднесли імператору
Юстиніану. Це був початок становлення технології виробництва шовку на
заході. Константинополь стає центром виробництва шовку.. В епоху
Відродження шовкові тканини почали виробляти в Італії, Нідерландах, Франції
та Іспанії. На Русі атлас став відомий в XV ст.
Всі вони є натуральними і зберегли популярність до сьогоднішніх днів.
У XIV ст. в Італії починається перше виробництво текстильних
матеріалів. Свого піку вона досягає вже у XVI-XVIII ст. У той час найбільш
розповсюдженими орнаментами вважалися рослинні, сюжетні та геральдичні.
Серед італійського населення найбільшою популярністю користувалася парча.
У середині XVIII ст. у Франції досягає свого розквіту процес створення тканин,
які змогли конкурувати з італійськими. Тут популярністю користувалися
квіткові, архітектурні та жанрові малюнки.
Джинсова тканина сьогодні вважається однією з найбільш популярних,
особливо серед молоді. З неї виготовляють не тільки відомі всім джинси, але і
шорти, сорочки, комбінезони і майки. Історія виникнення цього матеріалу є
досить складної і незвичайної. Вперше про неї згадувалося ще в Середні
століття. Тоді її використовували при виробництві вітрил, а також для захисту
важливих вантажів на суднах. Потім з її допомогою почали створювати
оббивки і намети.
У XV ст. матроси носили штани з парусинової тканини (сучасний
денім), а в XIX ст. з неї почали робити одяг для ковбоїв. Цікаво, що до 1953 р.
джинси могли носити тільки чоловіки.
Атлас є досить популярною тканиною, яку використовують для
створення багатьох речей. Секрет її виготовлення відкрили ще в Стародавньому
Китаї. Тривалий час китайці тримали в суворій таємниці спосіб плетіння
шовкових ниток. Але з часом технологія все ж змогла з'явитися в Японії, Індії,
Таїланді і Кореї. Були в давнину і матерії, від яких нам у спадок залишилися
тільки яскраві назви: кумач, фофудья, камка, об`ярь, пістрі, гарус ... Цілком
ймовірно, деякі з них є і понині, загубившись під новими іменами в
калейдоскопі достатку сучасних тканин.
Товарознавець: Однак і у вік технологічного прогресу людство із
задоволенням використовує натуральні тканини. Аби тебе більше не
обманювали нечесні продавці пропоную ознайомитись із секретами визначення
натуральності тканин, ось тут на наших зразочках. А для кращого запам’ятання
ось Вам пам’ятка-буклет.
[Елемент практикуму із зразками]
32. 32
Модниця: Цікаво і практично. Дякую. А от цікаво як люди до кишень
додумались?
Історик: І от про це ми теж розкажем. Правда ж, помічники?
Помічник 2: Виявляється, кишеня не завжди була такою, якою ми
звикли її бачити, — пришитою до одягу. Спочатку це був мішечок, який
зазвичай прив’язували на талії між верхньою й нижньою спідницями. Покласти
що-небудь до кишені можна було через прорізь у спідниці або ж просто
задерши її вгору.
Найчастіше кишені робили з недорогої білої тканини, але можна
зустріти й кольорові мішечки, а також варіанти з вишитими квітами та
ініціалами. До речі, саме цю деталь одягу матері доручали зшити своїм донькам
у першу чергу.
Кишені носили як аристократки, так і біднячки, й, за твердженням
авторів книжки, ці мішечки були чи не єдиною власністю жінок.
У них вони носили свої найважливіші й найпотаємніші речі: їжу, гроші,
предмети гігієни, а також щоденники й листи закоханих у них чоловіків.
Відомо, що на ніч кишені нерідко ховали під подушку, бо їхня втрата
могла обернутися справжньою трагедією. Для одних жінок — тому що в
кишені зберігалося все майно володарки, для інших — тому що вміст цих
мішечків міг їх скомпрометувати.
Про наповнення ж кишень можна дізнатися з того, що сьогодні ми
назвали б поліцейськими протоколами. На відміну від сучасних кишень розмір
їхніх «прабатьків» вражає. Деякі вміщували в себе двох і навіть трьох качок!
Пов’язані з кишенями й трагічні історії. Приміром, існує запис про те,
що молода жінка, яка народила без чоловіка, сховала своє вбите немовля саме у
кишені. За словами Аріани Феннето, Джек-різник розкладав речі з кишень своїх
жертв навколо них, немов проводячи паралель між нутрощами жінок і
«нутрощами» кишень.
Жінки могли носити на поясі від однієї до чотирьох кишень. Утім, якого
б розміру вони не були, за правило доброго тону вважалося не дозволяти
їхньому вмістові дзеленчати.
На початку XIX століття мода на вбрання в античному стилі ускладнює
використання підвісних кишень. Саме в цей час з’являються перші ридикюлі
(від французького ridicule — «кумедний»), що спровокувало справжню «війну»:
захисниці ридикюлів вважали прихильниць кишень старомодними, а останні
перших — непристойними.
Перші пришиті кишені у жіночому одязі з’являються в середині ХІХ
століття. Поступово вони витісняють традиційні варіанти. Втім, навіть у наш
час підвісні кишені можна зустріти в народних стилях.
Кишеню, в тому вигляді до якої ми звикли, винайшов єврейський
кравець Беня Карман, що проживав в місті Кирьят-Шмона. Отримавши
урядовий грант, кравець приступив до справи. На кресленнях, що збереглися,
видно, що перші моделі кишень істотно відрізнялися від сучасного вигляду.
33. 33
Зокрема вони були перевернуті. Така кишеня нашивалася на одяг поверх
гаманця. Це звичайно доставляло деякі незручності злодіям, проте докорінно
проблему вирішити не могли.
Прорив трапився тоді, коли Беня Карман додумався до наступного,
геніального по простоті рішення. Узявши порожній гаманець, кравець пришив
його з вивороту одягу, виконавши в ній невеликий отвір для руки. Таким
чином, засунувши руку в гаманець, людина могла бути упевнена, що його
надбання у повній цілості.
Це стало епохальною подією. Крім різкого зниження кількості крадіжок
винахід Кармана дало декілька несподіваних ефектів. Так, наприклад,
виявилось, що володар кишені здатний швидше проводити товарно-грошові
операції, що сприяло зростанню економіки, а єврейські купці по кількості
операцій міцно зайняли лідируюче місце на європейських і азіатських ринках.
Все це принесло народу Ізраїлю довгі роки процвітання, а нам дало невід'ємний
атрибут сучасного дизайну одягу, кишеню.
Можна припустити, що виникнення кишені стало певною революцією в
одязі. Досить швидко кишеня стала не тільки практичним атрибутом одягу, але
й набула декоративних рис, ставши елементом моди. За всієї різноманітності
кишень, які в наш час застосовуються практично в кожному елементі одягу –
від спідньої білизни до пальто, можна розрізнити два види: кишеня внутрішня
(наприклад, в брюках та зовнішня (наприклад, нагрудна кишеня сорочки).
Презентація Історія виникнення
кишені
