1. Композиційна побудова узорів
При розробці вишивки виникає багато задумів. В уяві рояться різноманітні
образи, і поєднати їх необхідно естетично і з певною закономірністю. У цьому
випадку потрібно скористатися правилами композиції, що допоможуть правильно
скласти декоративнее зображення, з’єднати елементи узорів та посилити зорове
враження.
Композиція (складання, зв’язування) — це побудова художнього витвору,
обумовлена його змістом, характером та призначенням. Композиція —
найважливіший організаційний елемент художньої форми, який надає твору
єдності та цілісності, підпорядковує його компоненти один одному і цілому. Усе,
що стосується побудови декоративного виробу як закінченого цілого, належить до
поняття «композиція». Композиційна побудова вишивки дещо відрізняється від
композиції в живописі малюнка. Її завданням є загальне рішення площинного
зображення, яке є прикрасою і має певне застосування. У зв’язку з цим пропор-
ційність та розміщення частин орнаменту, характер візерунка, кольорове рішення
залежить від виду моделі та її призначення. Композиція являє собою єднання,
злиття декору, малюнка і кольору. Вибравши мотив вишивки, необхідно
визначити, де розмістити композиційний центр. Ним може бути велика яскрава
квітка. Решта елементів, що мають менші розміри і світлішу розцвітку,
допоможуть сприйняттю головного об’єкта. Важливим є вибір композиційних
схем побудови, подібних до геометричних фігур: трикутника, піраміди, квадрата,
круга, еліпса (овалу), кута, прямокутника, ромба. Збільшені розміри центральних
елементів, особливо шовкової фактури, і контрольний колорит забарвлення
стрічок на передньому плані створюють враження випуклості. Вибір форми —
важливий етап композиційної побудови. Формат вишитих картин може бути
різноманітним. Вибір вертикального (портретного) формату є правильним, якщо
деталі малюнка розміщуються по вертикалі. При розтягнутих погоризонталі
елементах підходить горизонтальний (альбомний, пейзажний) формат. У
декоративних композиціях часто застосовуються круглі, овальні і квадратні
форми. Не менш важливим є розмір майбутньої роботи по відношенню до
2. складових елементів. Зображених предметів не повинно бути надто багато або
замало в обмеженому просторі. Використання методу стилізації дозволить
спростити предмети, що вишиваються, не обтяжуючи композицію дрібними
частинами. У данному випадку важливо не втратити властивих елементу краси і
витонченості, зберегти його характерні особливості. Вибираючи фон вишивки і
розміщених поряд елементів, необхідно враховувати контраст. Темні деталі
зорово сильніше сприймаються на світлому фоні і, навпаки, світлі — на темному.
Акцентуючи увагу на головному фрагменті і послаблюючи зображення
другорядних частин, можна домогтися цілісної композиції, яка обумовлює
єднання всіх деталей, що доповнюють одна одну. Послідовне повторення
зображуваних елементів, яке називається ритмом, часто застосовується у
вишивках у вигляді чергування квітів, листків, рослинних і геометричних
візерунків і т. п. Побудова багатьох орнаментів ґрунтується на ритмічному
чергуванні деталей. Ритмічність може надати зображенню динамічності, оскільки,
якщо по черзі переводити погляд від елемента до елемента, з’являється відчуття
руху. Наявність діагональних напрямків у розміщенні листя, квітів, гілок створює
враження нахиляння й руху вишитих рослин ніби від вітру, що забезпечує
динамічність зображення. При композиційному складанні вишивок часто
використовується симетрія.
Розпочинаємо з райдуги
Як уперше виникає бажання вишивати? Найчастіше в той момент, коли бачиш
незвичайний малюнок або готову вишивку, яка захопила, вразила тебе колоритом
і витонченістю ліній. Після цього руки самі тягнуться до ниток — фарб
вишивальниці. Говорять, що немає поганих барв — є погане їх сполучення. Це
правило добре знайоме вишивальницям. Нерідко вишивки складного за кольором
узору, виконані досвідченою майстринею і початківцем, настільки відрізняються
одна від одної, що тільки при уважному розгляданні переконуєшся, що для
вишивки використаний один і той же малюнок. Досвідчена майстриня правильно
підібрала фон, уміло розподілила яскраві кольорові плями, ввела другорядну
3. кольорову гаму, яка підтримує основний колір, і узор «заграв», раду-ючи око
гармонією кольорових сполучень. І той же узор, вишитий недосвідченою рукою,
ураз «згас» і розплився по фону, гублячи контури, і перетворився в «кашу» із
кольорових ниток. Гармонійне поєднання кольорів та їх відтінків відіграє дуже
важливу роль у всіх видах народної творчості. Щоб усі кольори були пов’язані
між собою та з фоном виробу, необхідно знати основні закони кольорознавства.
Познайомимося з деякими з них. Різноманітні кольори, які ми бачимо навколо
себе, можна поділити на дві групи: хроматичні (у перекладі з грецької
«хроматичний» — кольоровий, забарвлений) та ахроматичні, або безбарвні. До
першої групи належать усі барви сонячного кольорового спектра: червоний,
оранжевий, жовтий, синій, зелений і фіолетовий. Основними кольорами спектра є
червоний, жовтий і синій. Додатковими — оранжевий, зелений і фіолетовий, які
виникли від змішування двох основних кольорів: оранжевий — червоного і
жовтого, зелений — жовтого і синього, фіолетовий — червоного та синього. До
другої групи належать білий (світло), чорний (темрява) та сірий кольори, їх ще
називають нейтральними, тобто такими, які не мають яскраво виражених ознак.
Хроматичні кольори поділяються на теплі та холодні. До теплих відносять яскраві
кольори, які передаютьвідчуття тепла й сонця, — червоний, оранжевий, жовтий, а
також зелений, коричневий, бордовий, кольори з відтінками перших трьох: жовто-
зелені, оранжево-коричневі, бордово-червоні. До холодних належать синій,
зелений, фіолетовий та блакитний, малиновий, рожевий, коричнево-сині,
бордовофіолетові. Найбільш теплий колір — червоний, а найхолодніший —
синій. Залежно від насиченості кольори можуть бути темні й світлі. Поєднуючи
різні кольори, слід ураховувати контрастність барв. Контрастність — це
сполучення двох кольорів, з яких один світлий, а другий темний. Завжди красиві
контрастні сполучення білого з червоним, червоного із сірим, коричневого з
рожевим. Гарно виглядає поєднання таких кольорів:
- червоного — з чорним, жовтим, сірим, коричневим, бежевим, оранжевим і
синім;
4. - синього — з блакитним, сірим, бежевим, коричневим, жовтим, вохристим,
червоним;
- жовтого — з коричневим, чорним, бежевим, червоним, оранжевим, сірим,
голубим, синім, фіолетовим;
- зеленого — з темно-жовтим, лимонним, салатним, сірим, бежевим, коричневим,
жовтим, оранжевим, золотистим, чорним;
- фіолетового — з бузковим, бежевим, сірим, коричневим, жовтим, золотистим,
чорним;
- коричневого — з бежевим, жовтим, чорним, рожевим, лимонним, червоним,
голубим, синім, оранжевим, бузковим, золотистим, сірим, зеленим.
У народній творчості відомі монохромні (від грецького «монос» — один, «хрома»
— колір), тобто однобарвні, оздоблення виробів та поліхромні — багатобарвні
(від грецького «полі» — багато). Важко говорити про гармонію і вчити цього за
допомогою кольорового шестисекторного кола, коли поруч знаходиться Великий
Учитель — художник і скульптор — жива Природа. Погляньте навколо себе: які
тільки сполучення не пропонує вона, «малюючи» крила метеликів, оперення
пташок, пелюстки квітів і листя, дивуючи найрізноманітнішими барвистими
сполученнями. Як щедро і мудро вона «одягла» тварин, допомагаючи вижити
слабким серед сильних. І час від часу Природа дарує нам небесну райдугу —
символ радості і божественного кольорового сполучення. Погодьтеся, чи можна
створити що-небудь більш веселе, гармонійне, вишукане, такого кольору і форми,
ніж райдуга на небі!