урок

1. Некрасов Микола
Олексійович
(1821 – 1877)

2. С.Л Левицький. Портрет Некрасова.
Портрет Некрасова, 1872 р.

3. Псевдоніми М.О.Некрасова:
Н.Н. ; Феокліст Онуфрич Боб; Новий поет; Нік - Нек;
Перепельський; Сава Намордник; Н.Станицький

4.  Микола Олексійович Некрасов народився 28 листопада (10 грудня)
1821 в Немирові Вінницького повіту Подільської губернії.
 Батько Некрасова, Олексій Сергійович був дрібномаєтним
дворянином, офіцером. Вийшовши у відставку, він оселився у своєму
родовому маєтку, в селі Грєшневе Ярославської губернії (нині село
Некрасове). Мав кілька душ кріпаків, до яких ставився досить
жорстко. Його син Микола з ранніх років спостерігав за цим. Дуже
рано він відчув гостре співчуття до людських страждань. Це зумовило
становлення Некрасова як поета-громадянина. Усе своє життя
присвятив він боротьбі за визволення народу, за його щастя.
 Мати Некрасова, Олександра Андріївна Закревська, стала його
першою вчителькою. Вона мала гарне виховання і всім своїм дітям
(яких було 14) теж намагалася прищепити любов до російської мови
та літератури.
Батько Олексій
Сергійович

5. Дім, де народився Н. А. Некрасов.
Немирів.

6. Маленький
Микола з
матір'ю
Оленою
Андріївною
Некрасовою

7. І. Рєпін. Бурлаки на Волзі
Грешнєво –
ярославське
помістя батька
Ще дитиною побачив він
бурлаків, які, зігнувшись,
повільно брели вздовж
річки і тягнули за собою
важку баржу. Їх
виснажлива, безрадісна
праця хвилювала
вразливого хлопчика до
сліз.

8. Генеалогічне дерево Некрасова
(всьго мав 13 братів та сестер)

9. Рідні поета
Костянтин
Некрасов
Анна
Буткевич
Федір
Некрасов

10. Дитячі роки Миколи Некрасова пройшли в Грешнєво. У віці 7 років
майбутній поет почав складати вірші, а ще через кілька років —
сатири.

11. 1832–1837 роки — навчання в Ярославській гімназії.
Навчався Некрасов посередньо, періодично конфліктував з
начальством через свої сатиричні вірші.
Ярославська гімназія

12. У 16 років Некрасов за
бажанням батька приїхав
поступати в Петербург в
Дворянський полк (офіцерське
училище). Але, послухавшись
поради матері і власної
схильності, він почав готуватися
до вступу в університет, в
поступив на філологічний
факультет як вільний слухач.
Дізнавшись про це, батько
перестав посилати йому гроші, і
юнак опинився в чужому місті
без гроша в кишені. Чого тільки
не довелося пережити
Некрасову! Він брався за будь-
яку роботу; писав прохання
неписьменним, переписував
п'єси для акторів, давав уроки ...

13. Проте завдяки твердому
характеру й невтомній
працьовитості справи
налагодились. У 1838 році
відбулася перша публікація
Некрасова — вірш «Думка» в
журналі «Син Батьківщини».
Згодом кілька віршів
з'явилися в «Бібліотеці для
читання», потім — в
«Літературних додатках до
„Російського інваліда“». Всі
труднощі перших років життя
в Санкт-Петербурзі Микола
Олексійович описав згодом у
романі «Життя і пригоди
Тихона Очеретяна».
Перші статті Некрасова були опубліковані в
«Літературній газеті» під псевдонімом Наум
Песоцький

14. Збірка “Мрії та звуки”
Була опублікована у 1840 році. Назвати
своє прізвище Некрасов не наважився,
підписавшись двома літерами “Н.Н.”
Відомий критик Віссаріон Бєлінський
відгукнувся на збірку вкрай негативно,
дорікнувши “загальними місцями”,
“гладенькими віршиками”. Сувора
критика була справедливою. Некрасов
зібрав із книгарень решту видання і
спалив. Але проявив непересічний

15. Зустріч з В.Г.Белинским
в1841р. визначила
життєвий і творчий
шлях Некрасова. Після
прочитання вірша «В
дорозі» критик
вигукнув: «Так Ви
знаєте, що Ви – поет,
поет справжній!»

16. Некрасов став першим поетом, в творчості якого
знаходили своє відображення найважливіші
принципи «натуральної школи»: інтерес до життя
простого народу і в першу чергу трудового селянства і
міських низів, ненависть до кріпосного права, до
всякого роду бюрократів, хабарників, поміщиків-
самодурів.
В цей же час Некрасов чітко і ясно визначив сутність
своєї поезії, створивши вражаючий за своєю
глибиною і виразності образ своєї Музи.
Вірш «Учора в шостій...»

17. Вчерашний день, часу в шестом,
Зашёл я на Сенную;
Там били женщину кнутом,
Крестьянку молодую.
1848
Учебник,
стр. 226 - 227

18. Ни звука из её груди,
Лишь бич свистал, играя…
И Музе я сказал: «Гляди!
Сестра твоя родная!»

19. Кнут – символ самодержавно-
крепостнической России, если смотреть
на неё с позиций свободолюбия и
революционности.
Истязаемая крестьянка – родная сестра
Музы. Если понять эти слова буквально,
то она тоже Муза, принявшая образ
русской крестьянки. Она является поэту
и вдохновляет его, но страдает и молчит
под бичами.
Суть символіки:

20. Бесіда
• Де відбувається дія поезії? Що вам відомо про це місце?
• Яке враження справляє картина, змальована автором, на читача?
• Про що свідчить факт побиття жінки батогом?
• Чому жінка мовчала?
• Чому “бич свистал, играя”?
• Чому зроблений такий висновок у кінці поезії?
• Чим вражає вірш?

21. 1846 рік. Некрасов, Бєлінський і
Панаєв приходять в журнал
«Современник».
1 січня 1847 року виходить
перший номер.
Майже 20 років Некрасов
керуватиме журналом.

22. І. А. Гончаров І. С. Тургенев А. В. Дружинін О. Н. Островський
Л. М. Толстой Д. В. Григорович

23. Некрасов у групі письменників
«Современника»: І.С.Тургенєв,
В.А.Сологуб, Л.М.Толстой,
Д.В.Григорович, І.І.Панаєв. 1857р.

24. Приблизно у середині 50-х років
Некрасов, здавалося, смертельно,
захворів на горлову хворобу, але
перебування в Італії покращило його
стан. Одужання Некрасова збігається з
початком нової ери російського життя.
У творчості Некрасова також наступає
щасливий період. У 1866 р.
«Современник» був закритий, але
Некрасов зійшовся зі старим своїм
ворогом Краєвським і орендував у
нього з 1868 р. «Вітчизняні записки»,
піднявши їх на таку ж висоту, яку
посідав «Современник».

25. Будинок Краєвського, в якому містилася редакція
журналу «Вітчизняні записки», а також
знаходилася квартира Некрасова

26. Некрасов був великим любителем
псового полювання

27. Пам'ятник Некрасову з собакою і рушницею в
Чудово, поруч з будинком-музеєм - колишнім
мисливським будиночком М. О. Некрасова

28. Будинок-музей
М. О. Некрасова в Чудово

29. Могила улюбленого собаки
Некрасова Кадо в Чудово

30. Карабіха –садиба М.О.Некрасова, яку
придбав в кінці 1861 року неподалік
Ярославля.
Місце, де він творчо працював.

31. Особисте життя
Особисте життя Миколи
Олексійовича Некрасова складалася
не завжди вдало. В 1842 році, на
поетичному вечорі, він зустрів
Євдокію Панаєву - дружину
письменника Івана Панаєва - і
закохався. Євдокія Панаєва,
приваблива брюнетка, вважалася
однією з найкрасивіших жінок
Петербурга того часу. Була
громадянською дружиною поета до
1855 року.
«Без клятв и без принуждения я все
сделала во имя любви, что в силах
сделать любящая женщина», —
такий запис зробила Панаєва в
записній книжці поета весною 1855
року.

32. • Драматичною була любов поета, яка
пов'язала його на довгі роки з
Євдокією Яківною Панаєвою. Вона
була його щастям і мукою, викликала
появу цілої серії любовних віршів,
відомих під назвою “панаєвський
цикл”. Закохані зустрічаються,
сваряться, миряться, розлучаються. І в
цьому «романі» стверджується ідеал
турботливої, ласкавої жінки-подруги як
опори у важкій життєвій боротьбі, як
цілительки поета, який переживає
творчі і сердечні муки. Вірш «Мы с
тобой бестолковые люди ..»
присвячено Панаєвій. Любов у віршах
Некрасова зігріває людину, допомагає
вижити в жорстокому світі.

33. У травні 1864 року Некрасов
поїхав у закордонну подорож,
яка тривала близько трьох
місяців. Він жив переважно в
Парижі разом зі своїми
супутницями - рідною
сестрою Ганною Олексіївною
та француженкою Селіною
Лефрен , з якою він
познайомився ще в
Петербурзі в 1863 році. Селіна

34. Пізніше у 1870 році
Некрасов познайомився з
сільською дівчиною Феклою
(пізніше - Зінаїда)
Анисімовною Вікторовою,
простою і неосвіченою. Їй
було 23 роки, йому вже 48.
Вона вчила напам'ять
вірші Некрасова і
захоплювалася ним.
Незабаром вони побралися.
Однак Некрасов все життя
тужив за своєю
колишньою любов’ю
Євдокією Панаєвою - і
одночасно любив і Феклу, і
француженку Селіну
Лефрен, з якою у нього був
Ты еще на жизнь имеешь право,
Быстро я иду к закату дней.
Я умру — моя померкнет слава,
Не дивись и не тужи о ней!
Знай, дитя; ей долгим, ярким светом
Не гореть на имени моем:
Мне борьба мешала быть поэтом,
Песня мне мешала быть бойцом.
Кто, служа великим целям века,
Жизнь свою всецело отдает
На борьбу за брата человека,
Только тот себя переживет...

35. Титульний
аркуш
«Віршів» з
дарчим
написом
дружині

36. Некрасівська школа
У поезії 1860-х років сформувалося таке поняття, як
«Некрасівська школа». Це була група поетів, які
протиставляли себе поетам «чистого мистецтва» як
поети реального та громадянського спрямування, -
Дмитро Мінаєв, Микола Добролюбов, Іван Нікітін,
Василь Курочкін та інші. Проте зазвичай під школою
Некрасова розуміли поетів 1850-70-х років, які
ідеологічно і найбільш художньо були йому близькі й
відчували на собі прямий його вплив. Більшість з них
формувалося навколо нечисленних демократичних
видань: некрасівського «Современника», «Русского
слова», «Іскри». Сама некрасівська поезія
характеризувалася народністю. Некрасов був
поетом, який писав про народ, його долю та
страждання.

37. Кабінет в Петербурзі

38. 27 грудня 1877 року поет помер. В морозний день
30 грудня 1877 року Петербург ховав свого співця.
Похорон Некрасова перетворилися в революційну
демонстрацію. Тисячі людей заполонили вулиці
Петербурга. Всю дорогу молодь несла труну на
руках. На могилі було сказано багато теплих відчутих
слів.

39. Новодівочий цвинтар