2. Види дитячого фольклору
• До дитячого фольклору зараховують як творчість самих дітей,
так і твори, що виконуються для дітей дорослими. Такий поділ
виникає з того, що ігрові і ритміко-інтонаційні можливості дітей
залежать від віку. У ранньому віці (з перших днів народження і
десь до трьох – трьох з половиною років) емоційний, моторний і
розумовий розвиток дитини лежить цілком на обов'язку дорослих.
Дорослі виконують для дітей раннього віку колискові пісні та різні
забавлянки (утішки)…
• Другу частину дитячого фольклору становлять твори, виконувані
дітьми середнього і старшого віку. До них належать твори, що
співаються або ритмічно промовляються: ігрові пісні, дражнилки,
лічилки, небилиці, заклички, жартівливі пісні, а також прозові
приповідки, скоромовки, загадки, казки. Частина з них складена
дорослими для дітей, але велика кількість – це творчість самих
дітей.
3. Поділ за жанрами
Усі жанри дитячого фольклору умовно
можна поділити на три групи:
тексти, створені дорослими для дітей;
твори, які перейшли у дитячий фольклор
із загального фольклорного доробку;
-твори самих дітей
4. Утішки
• Забавлянки, або утішки, потішки, чукикалки – жанр дитячого
фольклору, коротесенькі пісеньки чи віршики гумористичного,
жартівливого змісту ігрової спрямованості. Вони активізують
(стимулюють) єдність слова та моторики дитини, не тільки
супроводяться відповідними рухами, а й розвивають мовлення
дитини. Незважаючи на свою простоту, забавлянки позначені
евфонічною культурою, сприяють жвавому спілкуванню з
довкіллям, привчають до чуття прекрасного.
• Потішки або утішки – невеликі віршики, які промовляють дитині
перед тим, як кладуть спати. Їхнє призначення – заспокоїти
дитину, вплинути на її психічний стан, щоб вона швидше
заснула
5. Забавлянки
Найбільшу групу забавлянок
становлять пестушки – коротенькі
віршики, які виконуються у поєднанні із
своєрідними рухами чи вправами,
якими дорослий пестить дитину,
підбадьорює, спонукає до певного
виду діяльності і т. ін.
6. Ой ти, коте-рябку, Виженемо овечки,
Та вимітай хатку. Щоб по гірці не
ходили,
А ти, котку сірий, Діток малих не
будили,
Та вимітай сіни. Щоб вовниці не губили.
А ти, котку-котарю, В нас вовниця
дорогая,
Та вимітай кошару. У нас дитина малая.
Тихо, (ім´я дитини), не плач, Іде киця на
мостику,
Киця принесе калач. Несе калач на
хвостику...
Купалися ластів´ята У любисточку
купали.
Та в чару водиці, Живу воду наливали,
Щоб були ми білотілі Щоб здоров´я тіло
мало,
Та ще й білолиці. Лиха-горенька не знало...
Тут неважко простежити зв´язок із магією
слова.
7. Примовки
Примовки… подібні до закличок, але не містять
звертання із безпосередньо висловленим
проханням, виражають почуття, викликані
якимось явищем (наприклад «сліпим» дощем)
чи вказують на бажання, не називаючи його.
9. Народні дитячі ігри
• Народні ігри, відомі нам як забава, як форма фізичного
загартування,— своєрідна школа виховання, що формує
поетичне мислення і мистецькі смаки. Гра була вигадана ще
первісними людьми як частина складного ритуалу, який мав на
меті інтенсифікувати людську енергію для найповнішого впливу
на явища природи і життя. Словесний текст ігор, який зараз,
наприклад у весняних іграх, має першорядне значення, довгий
час був лише одним із складових елементів, і то не
найголовнішим, у комплексі ритмічного руху, жесту, вигуку. У
колективному дійстві, магічному ритуалі, покликаному сприяти
розвиткові й росту рослин чи тварин, головним смислом руху
була імітація. Весняні ігри того часу, коли вони були рослинними
магічними діями і виконувались дорослими представниками
роду, можна назвати вегетаційними. Пізніше вони втрачають
свій магічний смисл і переходять у розряд молодіжних та
дитячих забав.
10. А ми просо сіяли
• А ми просо сіяли, сіяли,
• Ой див, Ладо, сіяли, сіяли.
• - А ми просо витопчем, витопчем,
• Ой див, Ладо, витопчем, витопчем.
• - Та як же вам витоптать,
витоптать?
• - А ми коні випустим, випустим.
• - А ми коні злапаєм, злапаєм.
• - Та чим же вам лапати, лапати?
• - Ой шовковим неводом, неводом.
• - А ми коні викупим, викупим.
• - А за що вам викупить, викупить?
• - А ми дамо сто срібних, сто срібних.
• - Не візьмемо й тисячі, тисячі.
• - А ми дамо дівчину, дівчину.
• - А ми дівчину візьмемо, візьмемо.
11. Панас
• Грають хлопці й дівчата. Когось
обирають Панасом, зав'язують
очі хустинкою, виводять на
середину й обертають, питаючи:
•
• —Панасе, Панасе, На чому
стоїш?
• —На камені!
• —Що продаєш?
• —Квас!
• —Лови курей, та не нас.
•
• Відпускають Панаса, а самі
розбігаються. Він починає
ловити дітей, і той, кого зловить,
стає Панасом.
•
