Фольклор України

1. Підготувала:
студентка групи ПО-41
Капітула Аліна

2. Легенди та перекази виникли й розвивалися разом з людиною, мовою,
родовою педагогікою, відображені в різних писемних пам'ятках. Саме
завдяки їм відбувався процес пізнання, передачі знань від покоління до
покоління. Перші легенди, наприклад, зафіксовані найдавнішими
пам'ятками „Повість минулих літ", „Київський літопис",
„Галицько-Волинський літопис", „Літопис Самовидця" та ін.

3. У кінці ХІХ - на початку ХХ ст. з'являються перші систематизовані
збірки легенд та переказів. Серед них - "Малорусские народные предания
и рассказы"(Київ,1876), укладені М.Драгомановим, "Галицько-руські
народні легенди" (Львів, 1902-1903) укладені В.Гнатюком та ін.
І до сьогодні поширені легенди та перекази в записах П.Чубинського,
М.Драгоманова, Б.Грінченка, М.Левченка, В.Шухевича, В.Гнатюка,
М.Возняка.

4. це оповідання із церковно-релігійним
підкладом та моралізаційним напрямком.
Вони спираються звичайно на книжні
джерела, розсновують мотиви, зачерпнуті з
християнської біблійної, легендової та
апокрифічної літератури, сплутуючи дійсне з
чудовним. Легенди основуються переважно на
мандрівних темах, які на українському ґрунті
підлягають переробці під впливом місцевих
культурно-історичних обставин.

5. Фантастичні оповіді про чудодійні
перетворення людей у звірів,
птахів, у квіти й рослини, а також
на русалок, водяників тощо.
Усні оповідання про біблійні чи
євангельські теми, про святих.
Відображення історії українського
народу, його світогляд і характер.

6. усні оповіді про життєві факти,
явища, драматичні ситуації,
пов’язані з конкретними
історичними подіями, інформація
про які передається не
очевидцями, а шляхом
переповідання почутого (звідси і
назва — переказ)

7. про походження географічних
назв;
походження назв предметів та
явищ;
походження імен;
походження назв національних груп.

8. • 1) перекази староруських часів і Київської Русі (княжого
періоду);
• 2) перекази періоду половецьких та турецько-татарських
нападів;
• 3) перекази доби козаччини та національно-визвольної
війни 1648-1654 рр.;
• 4) перекази періоду руїни та національно-визвольних
змагань 18 ст. (Коліївщина, Гайдамаччина,
опришківський рух);
• 5) перекази про національно-історичні події новітньої
доби (національно-визвольні армії і рухи УСС, УГА, УПА;
події Першої та Другої світових воєн)

12. 12
Найповніше в легендах та переказах відображено
період Національно-визвольної війни 1648-1654 рр.
Легенди і перекази наділяють народних месників
гіперболізованою силою, змальовують їх відданими
рідному народові, що є типовим для фольклору
слов'янських народів. Фізичною силою українські лицарі
нагадують героїв билин, дум, казок.

13. 13
Наприклад, Іван Сірко за легендою народився
вже з зубами, він легко зачаровував загони
чужинців, і вони „самовирубуються", його
рука здатна сім років забезпечити
одноплемінникам перемоги в боях.
Олекса Довбуш у трирічному віці піднімав
через пліт теля; сопілка, на якій він грає,
завдовшки в три рости людини.
Устим Кармелюк прославився не лише силою, а
й умінням ставати невидимим, щоб утекти із
в'язниці.

14. 14
У легендах і переказах знайшла відображення і біографія Тараса
Шевченка. Народний поет показаний у фольклорних жанрах героєм,
наділеним мудрістю, силою, прагненням до свободи. Двадцяте століття
зберегло легенди і перекази про січових стрільців (у західних
регіонах), бої під Крутами і Бродами, про гору Лисоню як символ
стрілецької слави. Чекає на свого дослідника цикл легенд і переказів
про геноцид українців, голодомор, репресії, війну в Афганістані тощо.
На терені Глухівщини легенди і перекази досліджували О.Маркович,
І.Кульжинський, П.Литвинова - Бартош, Я.Кривко, сьогодні їх
послідовники - місцеві краєзнавці М.Гурець, В.Задко, П.Киселенко ,
Ю.Коваленко.

15. • Легенди та перекази — споріднені жанри народної прози,
які відрізняються від казок насамперед посиланням на
вірогідність зображуваного. Якщо в переказах
зображуване не виходить за межі дійсного, реального,
можливого, то основу легенди становить вигадка і
фантастика. На відміну від казкової фантастики у
легендарну вигадку та фантастику вірили як у можливу. У
народному побуті легенди й перекази не мають
чіткого розмежування, перекази часто насичені
легендарними мотивами, а дивовижне та неможливе у
легенді виступає в органічній єдності з повсякденним і
звичайним. Фантастика і вимисел легенди були тими
чинниками, за допомогою яких неясне ставало
зрозумілим, неможливе — досяжним.