562,23.docx

1. «РОЗВИТОК ПОЗИТИВНОЇ САМООЦІНКИ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ
ПОТРЕБАМИ В ТЕАТРАЛІЗОВАНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ»
У рекомендації ЄС Рекомендації (1248) щодо розвитку освіти обдарованих і талановитих
дітей» зазначено, що жодна країна не може дозволити собі втрачати таланти і визнати статус
обдарованих особистостей як осіб з особливими потребами. Для їх задоволення потрібно
створити сприятливі освітні умови. На утвердження такого статусу обдарованих мова йде
спеціальних деклараціях, зокрема Будапештській декларації про підтримку талантів.
Науковці зазаначають: «говорячи про особливості, ми відштовхуємося від людини взагалі, а
не від норми, від людини з певними особливостями, притаманними лише їй. Особливість
передбачає відмінність, несхожість, можливо, неповторність, індивідуальність,
унікальність». Виділяють чотири категорії дітей з особливими потребами: «дітей з
серйозними вадами здоров’я, дітей з незначними порушеннями, дітей з соціальними
проблемами, обдарованих дітей». Статус обдарованих дітей як особистостей з особливими
потребами обстоює О.Демченко [1-3], яка зазначає, що більшість дітей кожної вікової групи
має так звані «типові» (середні) показники розвитку, які відповідають загальноприйнятим
фізіологічним, психічним, психологічним, соціальним нормам. Обдаровані діти відносяться
до специфічної групи осіб, що характеризуються розвитком, яке відрізняється від умовної
норми, і чиї освітні потреби виходять за рамки загальноприйнятих стандартів.
Проблема обдарованості залишається актуальною у зарубіжній і вітчизняній психологічній
літературі. В останні роки виокремився науковий підхід щодо пояснення такого феномену як
асинхронного розвитку. Це зумовлює визнання обдарованих дітей як атипових особистостей,
які суттєво випереджують своїх однолітків у інтелектуальному розвитку, світосприйнятті
тощо. Водночас вони мають низку соціально-психологічних проблем, що дає підставу вважати
їх особами з особливими освітніми потребами.
Адекватна самооцінка обдарованих дітей є однією умов їх психологічного благополуччя,
подолання соціально-психологічних проблем, успішної діяльності та самореалізації.
Самооцінка стає важливим регулятором поведінки обдарованої особистості, оскільки
вважається базисом / «ядром» особистості. У психології самооцінка – «це оцінка особистістю
самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей; цінність, яка дається самій
собі або своїм окремим якостям. Від неї залежать взаємовідносини людини з оточуючими, її
критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. Тим самим самооцінка
впливає на ефективність діяльності та подальший розвиток особистості. В якості основного
критерію оцінювання виступає система особистісних смислів індивіда [4].

2. Вивчення самооцінки кожної особистості, в тому числі й обдарованої, починається з аналізу її
самосвідомості і «Я-концепції» як її результату. Важливими у визначенні самооцінки
обдарованих дітей є погляди У. Джеймса, що вона функціонує як емоційний компонент на
рівні «Я-емпіричного». Він репрезентований почуттями та емоціями по відношенню до
складових елементів особистості. Вона має прямий вплив на поведінковий компонент, вчинки
талановитої особистості, так як вони детерміновані, за Джеймсом, переважно емоційним
компонентом [5].
У. Джеймc також надає самооцінці особливого соціального значення і виділяє два типи
самооцінки: самовдоволення та невдоволення собою. Самовдоволення включає такі почуття,
як гордість, зарозумілість, марнославство, а невдоволення собою – скромність, приниженість,
збентеження, невпевненість, сором, відчай [5]. Дослідження психологів показують, що
обдарованим дітям притаманний перфекціонізм, наслідком якого є почуття невдоволення
собою, результати своєї діяльності, відповідно занижена самооцінка. Відповідно до типу
самооцінки нерідко обдаровані діти мають низький, рідше високий статус у суспільстві.
Головним орієнтиром у формуванні самооцінки є інша людина, а точніше суб’єктивно
інтерпретований зворотний зв’язок, отриманий від інших людей.
Найзагальнішим критерієм самооцінки особистості виступає її адекватність або
неадекватність. Адекватна самооцінка відображає об’єктивну оцінку власних здібностей,
можливостей та якостей. Неадекватна самооцінка відображає невідповідність суб’єктивних
оцінок своєї особистості індивіда об’єктивній дійсності. Критерій адекватності напряму
пов’язаний із критерієм висоти самооцінки. Таким чином, неадекватна самооцінка, у свою
чергу, може бути завищеною або заниженою.
Працюючи з обдарованими дітьми, варто пам’ятати, що на основі неадекватно завищеної
самооцінки у неї виникає ідеалізований образ власної особистості та можливостей,
спотворюється образ реальної дійсності, відбувається гостре емоційне – відштовхування
усього, що порушує уявлення про себе. У таких обдарованих дітей може виникнути «ефект
неадекватності» як важкий емоційний стан. Погоджуємося з позицією Е.Зінько [6], який
трактує його як негативний емоційний стан, що виникає у відповідь на неуспіх, невдачу, що
може проявлятися у підвищеній вразливості, недовірі, підозрілості, агресивності і негативізмі.
Одна з провідних рис обдарованої дитини – це прагнення до лідерства, схильність керувати
іншими дітьми. Головна причина цього полягає в інтелектуальній перевазі над іншими дітьми,
гнучкості та швидкості мислення, що дає можливість краще за інших планувати та
здійснювати ігрову діяльність. Але це проявляється переважно у дошкільному та молодшому
шкільному віці, оскільки у більш старшому віці ігрові інтереси обдарованих дітей суттєво
змінюються – вони починають цікавитись індивідуальними складними інтелектуальними

3. іграми. Такі розбіжності в ігрових інтересах можуть ризводити до непорозумінь між дітьми та
стати причиною ізоляції обдарованої дитини. Самостійність талановитих дітей виявляється у
незалежності суджень та дій, відповідальності за власні вчинки, внутрішній впевненості у
тому, що така поведінка можлива та правильна. Така позиція не завжди є зрозумілою та
прийнятною оточуючими, які вважають, що дитина повинна дослухатися до порад і
рекомендацій дорослого та розцінюють прояви самостійності, як необґрунтований виклик та
протест, прояви важковиховуваності [7].
Якщо рівень домагань нижче реальних можливостей особистості, слід говорити про
неадекватно занижену самооцінку. Зазвичай вона призводить до невпевненості в собі,
неможливості реалізувати свої здібності, підвищеною критичністю до себе. Низька самооцінка
може призвести до виникнення комплексу меншовартості, що нерідко є характерним навіть
для обдарованих дітей. Для обдарованих дітей характерна внутрішня потреба досконалості.
Звідси відчуття незадоволеності, власної неадекватності й низька самооцінка. Психологічна
закономірність, що неадекватна самооцінка провокує агресивну поведінку, повною мірою
стосується обдарованих дітей. Зокрема, чим вищий рівень самооцінки, тим вищі показники
загальної агресії. В свою чергу, Н.Трофімова виявила, що агресивніші діти частіше мають
крайній рівень самооцінки: максимально високий / низький. У той час як для неагресивних
підлітків більш характерною є середня за рівнем самооцінка.
Важливими напрямами роботи з обдарованими дітьми як особистостями з особливими
освітніми потребами є не лише створення сприятливих умов для їх навчання й розвитку, а й
формування адекватної самооцінки і позитивного «Я-образу». Для цього необхідно
організовувати систему соціально-виховної роботи, добирати ефективні технології та засоби
у контексті їх соціалізації загалом, розвитку «м’яких навичок», формування адекватної
самооцінки. У зв’язку з цим інтерес становить театр як синкретичний вид мистецтва, який має
потужний соціально-виховний потенціал. Це засвідчує звернення до історії мистецтва і
педагогіки показує, що театр протягом багатьох століть оцінювався як соціально-культурне
явище і педагогічний засіб. На значенні театру у вихованні та навчанні дітей наголошував у
свій час Я.Коменський. Позитивний досвід включення дітей у театралізовану діяльність
зустрічаємо у гуманістичній педагогічній системі Я.Корчака.
Цінною є педагогічна система А.Макаренка, який у своїй роботі активно організовував роботу
аматорського театру. В розділі «Театр» з «Педагогічної поеми» описано ідеї педагога щодо
значення такого виду мистецтва в естетичному вихованні та досвід роботи соціально-виховної
і культурно- освітньої роботи самодіяльного театру в закладах, які очолював А.С.Макаренко.
За висновками Д. Будянського, він «одним із перших у вітчизняній педагогіці організував
театральну справу на наукових засадах, максимально ефективно використав виховні

4. можливості цього жанру мистецтва» [8, c. 99]. Поділяємо думку дослідника, що саме А.
Макаренко відводив значне місце у виховній роботі з колоністами такому педагогічному
засобу як театр. У «Педагогічній поемі» та спогадах сучасників розкриті ідеї педагога про
значення театрального мистецтва у вихованні молоді, представлений досвід соціально-
виховної та культурно-освітньої роботи самодіяльного театру в установах, які очолював
А.Макаренко. У колонії ім. М.Горького театр був засобом різнобічного розвитку, а також
використовувався як потужний соціально-виховний інструмент [9].
На значенні театрального мистецтва у розв’язання різних завдань виховання молодих поколінь
наголошують сучасні дослідники (О.Демченко, О.Жовнич, І.Зязюн, Л.Зязюн, Н.Казьмірчук,
Л.Любчак, В.Шахрай, А.Хіля та ін.). Дослідники переконані, що включення дітей у різні види
театралізації має важливе значення у розвитку гармонійної особистості. Театр є «школою,
соціально-виховним майданчиком» доброти, милосердя, співпереживання, адже учні, які
беруть у них участь намагаються виконати свої ролі яскраво та максимально виразно.
Досвід упровадження театрального мистецтва в освітньому процесі є достатньо потужним,
насьогодні вже виокремлено як самостійну галузь «театральну педагогіку». В зарубіжному
науковому дискурсі використовується термін «артистичне виховання». Послуговуючись
компаративною науковою розвідкою Л.Зязюна, зазначимо, що у французькій школі такий
напрям є обов’язковою складовою програм для дітей від 3-х до 17-и років. За словами
дослідника, «її зміст передбачає розвиток здібностей до власної творчості та до сприйняття
творчості інших артистів через почуття прекрасного і піднесеного; сприяння розвитку різних
видів людського досвіду; «врівноваження» особистості з довкіллям; орієнтування на
відповідну громадську поведінку в сучасному суспільстві» [10, с. 17].
Концептуальною основою дитячого театру як засобу формування позитивної самооцінки є
філософське осмислення гри, її значення для духовно-морального розвитку особистості та
соціально-педагогічні ідеї виховної ролі театру. Театральна діяльність допомагає розширити
свідомість дітей, розвиває їх вміння керувати своїми почуттями, навчає дітей свідомо
ставитися до своїх почуттів, до внутрішнього світу. Крім того дана діяльність дає можливість
комплексно впливати на фундаментальні сфери психіки дитини: розум, волю, почуття,
розвивають комунікативні універсальні навчальні дії та творчі здібності.
Важливою умовою функціонування дитячого театру як засобу формування адекватної
самооцінки є організація його роботи на засадах виховної технології. Технологічність є
важливою характеристикою діяльності педагога, означає перехід на якісно новий рівень,
оптимальності освітнього процесу. Технологізація методів виховання передбачає врахування
вікових та індивідуальних особливостей учнів, зокрема здібностей, нахилів, можливостей
обдарованих учнів. У театральній педагогіці важливе значення надається не стільки

5. спогляданню спектаклю, а включення дітей у дійство, організація театральної діяльності як
спільної творчості. У ній поєднується гра дитини і організаційна робота педагога-режисера,
досить чітко простежуються наступні компоненти: режисерсько-педагогічний задум,
створення сценарію, акторська майстерність, партитура вистави, репертуар шкільного театру
[11].
Організація роботи дитячих театрів з метою формування позитивної самооцінки обдарованих
молодших школярів потребує використання різних методів і прийомів у контексті технології.
Розрізняють: інсценізацію, яка передбачає переробку твору, який призначений для читання,
для сценічної дії; драматизацію – спосіб відображати які-небудь події в драматичній формі,
надавати якому-небудь твору; театралізацію – пристосування твору для подання в театрі,
надання йому театральних властивостей [12; 13].
Одним з варіантів використання елементів театралізації в навчанні та вихованні молодших
школярів є ігри-театралізації. Обдаровані діти, беручи участь у різних навіть у простих іграх,
стають більш впевненими, спокійними, починають вірити у власні сили і можливості. Тому
вважаємо, що у роботі з обдарованими дітьми передусім із заниженою самооцінкою,
необхідно використовувати театралізовані ігри [14].
Навіювання може здійснюватися під впливом емоційно-піднесеного слова педагога, під дією
атмосфери урочистості, нестандартності, вагомості виступів школярів. У роботі з
обдарованими дітьми педагог як значущий дорослий використовує такий психологічний
вплив, при якому від дає установку дитині що вона талановита, справиться з роллю. Таким
чином сприятиме формуванню впевненості в собі, позитивної «Я- концепції» як основи
адекватної самооцінки. Навіювання, що діє на рівні підсвідомості, дає початковий імпульс до
вдосконалення дитини. Є багато спільного між діяльністю організму в момент навіювання і
життєдіяльністю артиста в момент творчості. Метод навіювання є одним із аспектів принципу
резонансної активності, який пропонує як спосіб передачі формування особистісної цінності
[15; 16].
Дуже важливо під час підготовки спектаклю та його показу створювати ситуацію успіху для
обдарованих дітей, передусім із заниженою самооцінкою. Учень має відчувати впевненість
педагога у його силах, можливостях, соціально значимій поведінці; бачити, що ідеї, закладені
в спектаклі, позитивно сприймаються глядачами. Тому особливо на початкових етапах роботи
дитячого театру, необхідно підбирати глядацьку аудиторію, доброзичливу до юних акторів.
Вона має бути невеликою, обов’язково з участю батьків задіяних у виступі дітей та їхніх
учителів. Театральна діяльність школярів приноситиме радість і задоволення, позитивно
впливатиме тоді, коли підтримуватиметься і схвально сприйматиметься педагогами, батьками,
друзями.

6. Метод прикладу використовується з метою наслідування суспільно значимої поведінки, яка є
основою формування адекватної самооцінки. Під його впливом формуються не тільки
найпростіші навички діяльності, а й сприйняття себе, порівняння з іншими, з образами
сценічних персонажів. Виховні приклади в діяльності дитячого театру – це вчинки, дії
позитивних героїв, ролі яких грають учні в спектаклях, приклади відомих громадських та
культурних діячів, сучасників, про діяльність яких говориться в бесідах, розповідях, лекціях.
Надзвичайно важливим є особистий приклад педагога. У виховному плані досить важливо,
щоб педагог у процесі виховного діалогу щоразу давав зрозуміти вихованцям про своє власне
ставлення до того, про що йдеться. Тому послідовною і визначеною має бути позиція педагога
– керівника дитячого театру [16].
Для формування адекватної самооцінки в процесі організації театральної діяльності важливе
значення має метод заохочення. Воно здатне змінювати віру обдарованих дітей у свої сили,
викликати в них оптимізм, приплив енергії, гарний настрій і готовність до наступної роботи,
виконання складних завдань забезпечувати сприятливе самопочуття дитини.
У соціально-виховній роботі з обдарованими дітьми як особистостями з особливими
потребами в умовах інклюзивного освітнього процесу доречно використовувати методи атр-
терапії. Поділяємо висновки А.Хіля, що «арт- терапію сьогодні визначають як один із методів
психологічної роботи, що використовує можливості мистецтва для досягнення позитивних
змін в інтелектуальному, емоційному та особистісному розвитку людини; технологію
створення та використання різних творів мистецтва з метою передачі почуттів, емоцій та
інших проявів психіки людини; інструмент для дослідження і гармонізації тих сторін
внутрішнього світу людини, для вираження яких слова не підходять» [17].
Послуговуючись аналізом різних підходів до класифікації видів арт-терапії,проведеним
А.Хіля, зазначимо, що дослідники визначають декілька таких, в основі яких лежить
використання театру як виду мистецтва та різних форм театралізованої діяльності дітей:
«казкотерапія (інсценізація сюжетів казок»; «імаготерапія (терапія театром, образом), у якій
виділяють власне імаготерапію, лялькотерапію, образно-рольову драматерапію,
психодраму»;«образотворча робота у поєднанні з драмою» тощо.
У процесі соціальної-виховної роботи з обдарованими молодшими школярами з формування
адекватної самооцінки засобами театру необхідно добирати різні методи і форми виховання.
Завдяки їх використанню в єдності створюються умови для самоусвідомлення, порівняння з
іншими. Значні можливості для підвищення статусу дитини в колективі, розширення «Я-
концепцції» має позасценічне спілкування, вміле використання етюдів, організація вечорів,
свят, зустрічей тощо.

7. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Демченко О. П. До проблеми використання понять «обдарована дитина» і «дитяча
обдарованість» у психолого-педагогічному дискурсі. Сучасні інформаційні технології
та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід,
проблеми : зб. наук.пр. Випуск 51. Вінниця: ТОВ фірма «Планер», 2018. С.137-143.
2. Демченко О. П. Експлікація феномену соціальної обдарованості в контексті
психолого-педагогічних досліджень. Людинознавчі студії : збірник наукових праць
ДДПУ : Серія «Педагогіка». Дрогобич : Видавничий відділ ДДПУ ім. І. Франка, 2015.
С. 134 –145.
3. Демченко О. Підготовка майбутніх педагогів до використання театральної діяльності
в роботі з дітьми з особливими освітніми потребами: європейський контекст.
Інклюзивна освіта як індивідуальна траєкторія особистісного зростання дитини з
особливими освітніми потребами : збірник матеріалів ІV Всеукраїнської науково-
практичної конференції з міжнародною участю (м. Вінниця, ВДПУ імені Михайла
Коцюбинського, 10-11 грудня 2020 р.). Вінниця, 2020. Випуск 3. С. 261–267.
4. Древницька І. Поліфункціональна природа театру ляльок. Актуальні проблеми
мистецької підготовки майбутнього вчителя: матеріали Всеукраїнської науково-
практичної конференції з міжнародною участю. Вінниця: ФОП Корзун Д.Ю. 2018. С.
258-262.
5. Джеймс У. Психологія / під ред. Л. А. Петровської. М.: Педагогіка,1991. 368 с.
6. Зінько Є.В. Характеристики самооцінки і рівня домагань і їхнє положення..
Психологічний журнал. 2006. №4. С. 15-25.
7. Карпенко Н. А. Розуміння проявів дитячої обдарованості. Вісник Прикарпатського
національного університету ім. В. Стефаника. Філософські та психологічні науки.
Спеціальний випуск. Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2008. С. 159-163.
8. Макаренко Л. Все про дитячий театр і дитячу театралізовану діяльність. К. :
Шкільний світ, 2008. – 128 с.
9. Кравець В. Історія української школи і педагогіки. Тернопіль, 1994. 338 с
10. Зязюн Л. І. Артистичне виховання особистості в системі освіти Франції : автореф. дис.
…канд. пед. наук. К., 2003. 20 с.
11. Шахрай В. Організація театрально-ігрової діяльності школярів як засобу їх
соціального розвитку в процесі навчання. Рідна школа. 2012. №1–2. 33-38.
12. Горбов А. Постановка видовищно-тетаралізованих заходів / упорядник О.Колонькова.
К. : Шкільний світ, 2010. 128 с.
13. Жеребньова Л., Артеменко Т. Соціально-психологічний театр. К. : Шкільний світ,
2011. 120 с.

8. 14. Артемова Л.В. Театр і гра. Вдома, у дитячому садку, в школі. 2-е вид. Київ : Томіріс,
2002. 291 с.
15. Древницька І. Поліфункціональна природа театру ляльок. Актуальні проблеми
мистецької підготовки майбутнього вчителя: матеріали Всеукраїнської науково-
практичної конференції з міжнародною участю. Вінниця: ФОП Корзун Д.Ю. 2018. С.
258-262.
16. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: навч. посібник. 2-ге вид., допов. і
переробл. К.: Вища школа, 2005. 343 с.
17. Хіля А.В. Використання елементів арт-терапії у роботі вчителя початкової школи та
вихователя закладу дошкільної освіти (теоретичний аспект). Актуальні проблеми
мистецької підготовки майбутнього вчителя. Вінниця: ФОП Корзун Д.Ю., 2018.
С.278-281.