3. План
1. Поняття важковиховуваності
2. Загальна характеристика девіантної поведінки
3. Зовнішні й внутрішні фактори, які стимулюють
асоціальну поведінку
4.Акцентуації характеру як причина
важковиховуваності
4. 1.Поняття важковиховуваності
У широкому розумінні важковиховуваність –
це поняття, що пояснює випадки труднощів, з
якими стикається вихователь при організації і
здійснюванні виховного процесу. У вузькому
розумінні – важковиховуваність – наближений до
норми рівень відхилень у поведінці дитини (на
відміну від правопорушень і патології психічної
активності), який потребує відповідної уваги й
спеціальних зусиль вихователя для його подолання.
5. Розрізняють:
норми
біологічні, які
належать до
організму
людини
соціальні, які
належать до її
поведінки
серед інших
людей
психологічні,
пов'язані з її
індивідуально-
типологічними
проявами як
особистості й
суб'єкта власної
життєдіяльності.
6. Важковиховуваність зумовлюють:
психофізіологічні
особливості
дитини (надмірна
дратівливість,
збудливість
нервової системи
або, навпаки, –
високий рівень
загальмованості
реакцій)
недостатня вікова
розвиненість
мотиваційної,
афективної та вольової
сфер вихованця, його
психічних процесів
(відчуття, сприймання,
уваги, пам'яті, мислення
тощо)
соціально-
психологічні вади
розвитку (знижена
здатність до
вольової адаптації,
неадекватна
самооцінка й рівень
домагань дитини,
нерозвиненість
здатності до
ефективної
комунікації,
низький ступінь
соціалізованості
тощо).
7. В.П. Кащенко
В.П. Кащенко (початок ХХ
століття), вважав, що у випадку
виняткової, дефективної дитини (це
тогочасні синоніми поняття дитини
"важкої") педагоги мають справу з
аномаліями, зумовленими відхиленнями,
що були викликані неправильним
способом життя й виховання дитини,
несприятливими умовами її соціального
оточення на тлі первинно нормальної
психосоматичної конституції.
Відхилення в поведінці, у стосунках з
оточенням, у сприйманні соціальної
інформації можуть бути викликані
надмірністю проявів певної особливості
організму або якоюсь стороною
особистості дитини як її
характерологічним проявом.
8. Витоки важковиховуваності В.П. Кащенко вбачав у таких вадах
характеру, які він поділяв на здебільшого емоційні й переважно активно-
вольові:
нестійкість нерівність і
суперечливість
характеру
дратівливість,
легка й
підвищена
збудливість
афекту дитини
сильна гострота
симпатії або
антипатії до
людей
імпульсивн
ість
вчинків
гнівливі
сть
лякливість і
хворобливі
страхи (фобії)
песимізм або
надмірна
веселість
байдужість
неохайність
або
педантизм
пристрасне
читання
9. Зумовлені переважно активно-вольовими моментами вади
характеру як причини важковиховуваності В.П. Кащенко
об'єднував у такі п'ятнадцять позицій:
надмірно
виражене
бажання
руху й
діяльнос
ті
інтенсивна
балакучість
постійне
прагнення
насолоди
відсутність
визначеної
мети
нестрима
ність
неуважніс
ть
(розсіяніс
ть)
безціль
на
брехня
безглузде
грабіжництво катування
тварин
зловтіха й
знущання з
навколишніх
людей
негати
візм
деспотизм
надмірна недбалість
замкненіс
ть
бродяж
ництво
10. Сучасні англійські психологи Дж. Хевіт і Р. Дженкінс
унаслідок дослідження "важких" дітей також пропонують
розрізняти дві категорії важковиховуваних:
діти з
"соціалізованими
формами"
антисуспільної
поведінки, які
достатньо емоційно
врівноважені, завдяки
розвиненим
механізмам
психологічної адаптації
досить легко
пристосовуються до
соціальних норм
усередині тих
антисуспільних груп
друзів або родичів, до
яких вони належать
діти з не соціалізованою
анти суспільною
агресивною поведінкою,
які, як правило,
перебувають у поганих
стосунках з іншими дітьми,
членами своєї сім'ї і мають
значні емоційні розлади,
які виявляються в
негативізмі, агресивності,
зухвалості й мстивості.
11. Відомий психолог П. Скотт, розвиваючи погляди своїх колег,
довів, що категорія соціалізованих "важких" підлітків розпадається
ще на дві групи:
підлітки, які не
засвоїли ніякої системи
норм поведінки
підлітки, які засвоїли анти
суспільні форми поведінки.
12. 2. Загальна характеристика девіантної поведінки.
Важковиховуваність викликає несприйнятливість
дитини до позитивного соціального досвіду. Вона
часто виступає наслідком педагогічної занедбаності.
Таку занедбаність у психології означують як
довготривалий, несприятливий для розвитку
особистості стан дитини, що є наслідком
недостатності, суперечливості або негативності
впливів мікросередовища (родини, школи, групи
дозвілля), які ще погіршуються (посилюються,
ускладнюються) внутрішніми індивідуальними
умовами розвитку такої дитини.
13. Для педагогічно занедбаних дітей
характерними є:
соціальна незрілість бідність духовних запитів
та інтелектуальних
інтересів
відсутність або
недорозвиненість
моральних потреб і
установок
14. Асоціальною поведінкою вважають активність
людини, в якій проявляється стійка тенденція
відхилення від соціальної норми. Такі відхилення
класифікуються як девіації соціально корисливої,
агресивної й соціально-пасивної спрямованості.
Соціально корисливі девіації – це правопорушення
й проступки, пов'язані з бажанням одержати
матеріальну або грошову вигоди (крадіжки, спекуляція,
шахрайство тощо). Соціальні відхилення агресивної
орієнтації проявляються у ворожих діях, спрямованих
проти особистості з метою заподіяти їй страждання або
завдати шкоду (це можуть бути образи, хуліганство,
побої, вбивства й зґвалтування).
15. До соціально-пасивних відхилень належать:
ухиляння від
роботи й навчання
вживання алкоголю,
наркотиків та інших
психотропних речовин
бродяжництво
16. Стадії розвитку асоціальної поведінки:
несхвальна
поведінка
(епізодичні
пустощі,
бешкетництво)
поведінка, що
засуджується
(пов'язана з
систематичним
осудом з боку
вихователя)
девіантна
поведінка
(морально
негативні
прояви й
проступки)
делінквентна
(передзлочинна)
поведінка
(хуліганство,
кривдження,
образи)
злочинна
поведінка
(карається згідно
з кримінальним
кодексом)
деструктивна поведінка
(злочин із тяжкими для
жертви наслідками або з
майновою шкодою).
17. Важковиховуваність викликає несприйнятливість
дитини до позитивного соціального досвіду. Вона часто
виступає наслідком педагогічної занедбаності. Таку
занедбаність у психології означують як довготривалий,
несприятливий для розвитку особистості стан дитини,
що є наслідком недостатності, суперечливості або
негативності впливів мікросередовища (родини, школи,
групи дозвілля), які ще погіршуються (посилюються,
ускладнюються) внутрішніми індивідуальними
умовами розвитку такої дитини.
18. Для педагогічно занедбаних дітей характерними є:
соціальна незрілість бідність духовних запитів та
інтелектуальних інтересів
відсутність або недорозвиненість
моральних потреб і установок
19. Асоціальною поведінкою вважають активність людини, в якій
проявляється стійка тенденція відхилення від соціальної норми.
Такі відхилення класифікуються:
Соціально
корисливі девіації –
це правопорушення
й проступки,
пов'язані з бажанням
одержати
матеріальну або
грошову вигоди
(крадіжки,
спекуляція,
шахрайство тощо).
Соціальні відхилення
агресивної орієнтації
проявляються у
ворожих діях,
спрямованих проти
особистості з метою
заподіяти їй
страждання або
завдати шкоду (це
можуть бути образи,
хуліганство, побої,
вбивства й
зґвалтування).
До соціально-
пасивних відхилень
належать ухиляння
від роботи й
навчання, вживання
алкоголю, наркотиків
та інших
психотропних
речовин,
бродяжництво.
Крайня форма
соціально-пасивної
девіації – це
самовбивство
особистості.
20. 3.Зовнішні й внутрішні фактори, які стимулюють асоціальну
поведінку
Серед основних факторів, які стимулюють асоціальну
поведінку, виділяють зовнішні й внутрішні.
Зовнішні фактори поділяють на:
мікросоціальні (родина,
школа, референтна група)
макросоціальні (характерні
особливості соціально-економічних та
ідеологічних процесів, притаманні
певному суспільству).
21. Самооцінка є одним із центральних механізмів самосвідомості
особистості. Як складне когнітивно-емоційне утворення вона є проекцією
усвідомлення людиною ставлення до себе, ставлення до інших людей та до
очікуваних результатів ставлення інших до себе. Досліджуючи проблему
психологічних причин входження підлітка у кримінальне середовище як
головну детермінанту, можна виділити невідповідність власній
самооцінці підлітка-делінквента оцінок його особистості батьками,
вчителями, класною групою: зовнішня оцінка тут завжди нижча, ніж
самооцінка (навіть якщо остання є достатньо відповідна). Як наслідок, у
підлітка незадоволеними залишаються такі базові людські потреби, як
потреба у прийнятті іншими і в самоповазі, що викликає у нього
психологічний дискомфорт і навіть стрес. Поширеним шляхом подолання
такої особистісної дисгармонії є пошук групи, в якій би підлітка
оцінювали позитивно. Такою часто й стає асоціальна або кримінальна група.
Тому особливо важливо створювати для підлітків, про яких йдеться, умови
входження у неформальну групу, орієнтовану на нормативну шкалу цінностей
(підліткові клуби тощо), і таким способом змінювати їхні ціннісні домінанти
спілкування.
22. А.С. Макаренко
Психолого-педагогічні принципи
організації таких дитячих колективів
свого часу сформулював видатний
український педагог А.С. Макаренко:
сумісна
діяльність,
спільні цілі
наявність
перспективних
ліній розвитку
почуття
захищеності й
радісний
мажорний тон
естетика дисципліни й
розвиток дитячого
самоврядування
спадкоємність
зв'язок з іншими дитячими
педагог-вихователь колективами
або класовод як
організуючий центр
23. У контексті розуміння
можливостей перевиховання
кримінальної особистості можна
розглянути деформації центральних
особистісних утворень такої людини
порівняно з представниками
нормативної групи. Особливо цінним з
позиції психолого-педагогічного аналізу
в наведеній таблиці видається прогноз
перспектив корекції домінуючої
системи соціальних відносин, шкали
цінностей і соціальних установок
делінквентної особи, зроблений на
підставі експериментальних досліджень
відомого психолога А.О.Реана
24. Особистісні деформації кримінальної особи і перспективи
їхньої корекції:
Домінуюча система
ставлення до інших
У ставленні до
інших переважає
неприйняття,
настороженість,
конкуренція,
очікування
ворожості
Значно
відрізняється
від групи
норми. Менше
на етапі
делінквентності
Можливості корекції
наявні. Психокорекція
та зміни в реальній
соціальній взаємодії
такої людини
25. Домінуюча система ставлення
до себе
Самооцінка
неадекватно
висока або низька.
Наявність
конфлікту між
самооцінкою й
оцінкою соціуму
Значно
відрізняється від
групи норми.
Виступає пусковим
механізмом
делінквентності
Корекція лише
через
досягнення
успіху у
значущій сфері
діяльності, зміни
в соціальному
оцінюванні. Роль
психокорекції
допоміжна
26. Домінуюча система ставлення до
праці
Домінування зневаги до
праці, її незначущості,
неприйняття,
відкидання. Праця як
атрибут невдах і
слабаків
Дуже сильно
відрізняється
від групи
норми.
Розбіжності
суттєво менші
на етапі
делінквентнос
ті
Корекція можлива, але
лише на ранньому етапі
делінквентності.
Психокорекційна та
психо-педагогічна робота
(в тому числі сімейна)
27. Цінності
Контрнормативні,
негативні,
асоціальні,
егоцентричні
Значно
відрізняються
вже на етапі
делінквентнос
ті
Доцільна рання
корекція. Умови:
смислодіяльнісний
підхід, опора на
реальність. Тренінг,
групова
психокорекція та
педагогічна робота
28. Соціальні установки
Агресивність,
фізичне
насильство як
норма, контр
нормативність
як стиль
поведінки й
позитивна
характеристик
а особистості;
Скрита
асоціальність
більшості
членів
суспільства
Значно
відрізняються вже
на етапі
делінквентності.
Соціальні
установки
виконують роль
механізмів захисту
«Я» й готовності до
кримінальної дії
Можливості
корекції наявні.
Значні на етапі
делінквентності.
Психопедагогічна
корекція.
Психокорекція.
Спеціальний
рефлексивно-
перцептивний
тренінг.
29. 4.Акцентуації характеру як причина
важковиховуваності
У вітчизняній педагогічній психології добре
зарекомендував себе підхід до "важких" вихованців, що
базується на виділенні різних категорій "акцентуацій
характеру". Вихідним для цього підходу є розуміння
акцентуації характеру як крайніх, граничних варіантів
норми, за яких окремі риси характеру надмірно посилені.
Унаслідок цього людина демонструє вибіркову
вразливість по відношенню до певного роду психогенних
впливів (тяжких переживань, надмірних нервово-
психічних навантажень) при задовільній і навіть
підвищеній стійкості до інших подразників.
30. Термін акцентуації характеру
запропонував німецький
психіатр К. Леонгард, теорія
акцентуацій характеру якого
стала популярним
пояснювальним принципом
проблемної поведінки дітей й
підлітків у нашій країні з
початку 80-х років минулого
століття
31. Найавторитетніший вітчизняний
дослідник цієї психологічної проблеми А.
Е. Личко вважав доцільним виділяти 11
типів акцентуацій характеру:
гіпертимний
(надактивність,
балакучість)
циклоїдни
й (зміна
періодів
активності
й
пригнічен
ого стану)
емоційно-
лабільний
(схильність до
різкої зміни
настроїв,
відповідно до
змін ситуації)
астеноневротин
ний
(нерішучість,
дратівливість,
схильність до
депресії)
психастенічн
сенситивний
(боязкий, із
почуттям власної
неповноцінності)
ий
(тривожність,
швидка
стомлюваніст
ь і схильність
до нервових
зривів)
32. шизоїдний
(замкненість,
емоційна
холодність,
відсутність
співпережи-
вання іншому)
епілептоїдний
(здатність до
накопичення
афекту,
некерованості
при каналізації
його,
імпульсивність
поведінки)
істероїдний
(демонстрати
вний,
авантюрний,
некритичний і
брехливий у
гонитві за
визнанням)
нестійкий
(схильність до
пошуку нових
вражень,
поверховість сто-
сунків, легко
піддається впливові
оточення)
конформний (надмірна
підлеглість і залежність)
33. Найчастіше акцентуації характеру оформлюються у
підлітковому віці в період пубертатної кризи. Залежно від
ступеня вираженості їх поділяють на явні й приховані.
Вони рідко існують як "чисті" типи. Найчастіше тут має
місце поєднання кількох девіацій. Важливо усвідомити,
що виникнення явної акцентуації характеру, навіть за
умов певної внутрішньої схильності до неї, не є
фатальністю. Вирішальну роль тут відіфають особливості
виховного середовища, в якому опиняється особистість
такої дитини. На сьогодні встановлено достовірно
значущі залежності між вірогідністю прояву деяких
акцентуацій і певним типом неправильного сімейного
виховання.
35. Кожна з наведених акцентуацій, будучи наявною в структурі
характеру, ініціює певні форми девіантної поведінки вихованця.
Відповідно до цього корекційну роботу з такими проблемами треба
розгортати за двома напрямами:
робота з батьками, спрямована на
усунення або принаймні
пом'якшення психотравмуючих
ситуацій, якщо при обстеженні
виявляється, що дитина
соціалізується у негармонійній
родині;
активне навчання підлітків
розпізнаванню тих ситуацій, у
яких вони є най вразливішими
з огляду на наявний тип
акцентуації.
36. Аналізуючи цей напрям корекційної роботи з підлітка-
ми-акцентуантами, можна виділити три основні цілі:
навчити підлітка
впізнавати складні
для нього ситуації
сформулювати
здатність
побачити ті
ситуації збоку,
навчити підлітків
аналізувати,
використовувати
досвід власних
помилок
розширити діапазон
можливих способів
поведінки підлітка у
складних для нього
ситуаціях, оскільки
стандартність,
стереотипність
поведінки — це те
головне, що ха-
рактеризує поведінку
людини, коли до неї
пред'являють вимоги,
відповідати яким вона
не готова
37. Метод групової гри є оптимальним для реалізації таких
психокорекційних цілей. У ході його застосування підлітки розігрують
важкі для кількох типів акцентуацій ситуації. Наприклад, пропозиція
випити перед дискотекою. Роль приятеля-провокатора грає психолог-
психотерапевт, який наполегливо переконує героя та інших учасників
реалізувати цей або інший асоціальні наміри. Після того, як усі учасники
спробують себе у ролі головного героя, результати узагальнюються через
прописування на дошці всіх аргументів "приятеля", обговорювання того,
хто й до яких аргументів виявив особливу чутливість. І далі
виробляються оптимальна стратегія поведінки для підлітка з певною ак-
центуацією.
Ще один перспективний напрям роботи з такими підлітками —
врахування особливостей їхнього характеру при плануванні щодо них
відповідної виховної роботи. Так, демонстративну особистість корисно
притягнути до сценічно-творчої діяльності в якомусь театральному
гуртку, учневі-шизоїдові, навпаки, будуть корисними види інтелек-
туальної або фізичної роботи, що вимагають не участі у багатолюдних
заходах, а поглиблених індивідуальних занять (наприклад, творення
комп'ютерних програм), а гіперти-мові більше підійде організаційна
робота.
