До цього збірника входять вірші Тараса Григоровича Шевченка, які вивчаються за програмою «Літературне читання» у початкових класах, а також вірші учнів 2 класу про самого поета і малюнки до творів Т.Г.Шевченка.

1. Білозорина 2016р.
Білозоринська загальноосвітня школа
1-2 ступенів
Т.Г.Шевченко
Білозорина 2016р.

2. До цього збірника
входять вірші
Тараса Григоровича
Шевченка, які
вивчаються за
програмою
«Літературне
читання» у початкових
класах, а
також вірші учнів 2
класу про самого поета
і малюнки до творів
Т.Г.Шевченка.
Технічний шеф-редактор
Гугляк Г.М.
Комп’ютерний набір
Питлюк Т.В.

3. 1.Заповіт
2. Вітер віє-повіває
3. Встала весна, чорну землю
4.Сонце заходить, гори чорніють
5.Тече вода із-за гаю
6.Зоре моя вечірняя
7.Зацвіла в долині
8.Садок вишневий коло хати
9.По діброві вітер віє
10.Реве та стогне Дніпр широкий
11.Мені тринадцятий минало
12. Вітер з гаєм розмовляє
13.Світає, край неба палає
14. Попрощалось ясне сонце
15.Між вербами та над водою
16. Сонце гріє, вітер віє
17. Ой діброво — темний гаю!
18. Попід горою, яром, долом
19. Червоний місяць аж горить
20. Чорна хмара з-за Лиману
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Не злим тихим словом.
Заповіт

4. 2016р.

5. Вітер віє-повіває,
По полю гуляє.
На могилі кобзар сидить
Та на кобзі грає.
Кругом його степ, як море
Широке, синіє;
Кругом хвилі як ті гори ні землі
ні неба
Серце мліє, а Козакам того
тільки й треба
Пливуть собі та співають
рибалка літає
А попереду Отаман веде куди
знає.
Встала весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила.
А на полі жайворонок,
Соловейко в гаї - Землю,
убрану весною, Вранці
зустрічають.
Встала весна, чорну
Вітер віє-повіває

6. Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпочуться качаточка
Поміж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.
Тече вода із-за гаю
Сонце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле німіє.
Радіють люде, що одпочинуть,
А я дивлюся... і серцем лину
В темний садочок на Україну.
Лину я, лину, думу гадаю,
І ніби серце одпочиває.
Чорніє поле, і гай, і гори,
На синє небо виходить зоря.
Ой зоре! зоре! — і сльози кануть.
Чи ти зійшла вже і на Украйні?
Чи очі карі тебе шукають
На небі синім? Чи забувають?
Коли забули, бодай заснули,
Про мою доленьку щоб і не чули.
Сонце заходить, гори чорніють

7. Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сім'я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Садок вишневий коло хати
Зоре моя вечірняя

8. По діброві вітер віє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю,
До самого долу.
Стан високий, лист широкий
Марно зеленіє.
Кругом поле, як те море
Широке, синіє.
Реве та стогне Дніпр широкий,
сердитий вітер завива,
додолу верби гне високі,
горами хвилю підійма.
І блідний місяць на ту пору
із хмари де-де виглядав,
неначе човен в синім морі,
то виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
ніхто ніде не гомонів,
сичі в гаю перекликались,
та ясен раз у раз скрипів.
По діброві вітер віє Реве та стогне Дніпр широкий

9. Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога......
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було.
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу. /37/
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала...
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє... лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.
Мені тринадцятий минало

10. Вітер з гаєм розмовляє,
Шепче з осокою,
Пливе човен по Дунаю
Один за водою.
Пливе човен, води повен,
Ніхто не спиняє,
Кому спинить — рибалоньки
На світі немає.
Поплив човен в синє море,
А воно заграло,
Погралися гори-хвилі —
І скіпок не стало.
Вітер з гаєм розмовляє,
Світає, край неба палає;
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє.
Степи, лани мріють;
Між ярами над ставами
Верби зеленіють.
Сади рясні похилились;
Тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.
І все то те, вся країна
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою.
Споконвіку вмивається,
Сонце зустрічає…
І нема тому почину,
І краю немає!
Світає, край неба палає

11. Попрощалось ясне сонце
З чорною землею.
Виступає круглий місяць
З сестрою зорею...
І темний гайок зелененький,
І місяць з зорями сіяв,
І соловейко на калині
То затихав, то щебетав...
...Між вербами та над водою
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошее та кучеряве
Своє маленькее внуча...
Вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати.
Цілує діда, і дитя
Аж тричі весело цілує,
Прийма на руки, і годує,
І спать несе. А дід сидить...
Крізь верби сонечко сіяє
І тихо гасне. День погас,
І все почило. Сивий в хату
Й собі пішов опочивати.
Між вербами та над водою
Попрощалось ясне сонце

12. Сонце гріє, вітер віє
З поля на долину,
Над водою гне з вербою
Червону калину,
На калині одиноке
Гніздечко гойдає.
А де ж дівся соловейко?
Не питай, не знає.
Ой діброво — темний гаю!
Тебе одягає
Тричі на рік... Багатого
Собі батька маєш.
Раз укриє тебе рясно
Зеленим покровом —
Аж сам собі дивується
На свою діброву...
Надивившись на доненьку
Любу, молодую,
Возьме її та й огорне
В ризу золотую
І сповиє дорогою
Білою габою* —
Та й спать ляже, втомившися
Турбóю такою.
Сонце гріє, вітер віє Ой діброво — темний гаю!

13. Попід горою, яром, долом,
Мов ті діди високочолі,
Дуби з гетьманщини стоять.
У яру гребля, верби в ряд,
Ставок під кригою в неволі
І ополонка - воду брать...
Мов покотьоло- червоніє,
Крізь хмару - сонце зайнялось.
Надувся вітер; як повіє —
Нема нічого: скрізь біліє...
Та тілько лісом загуло.
Реве, свище заверюха.
По лісу завило;
Як те море, біле поле
Снігом покотилось.
Червоний місяць аж горить,
З-за хмари тихо виступає.
І ніби гори оживають.
Дуби з діброви, мов дива,
У поле тихо одхожають.
І пугач пуга, і сова
З-під стріхи в поле вилітає,
А жаби крякають, гудуть.
Попід горою, яром, долом
Червоний місяць аж горить

14. Чорна хмара з-за Лиману
Небо, сонце криє.
Синє море звірюкою
То стогне, то виє.
Дніпра гирло затопило.
«Ануте, хлоп’ята,
На байдаки! Море грає —
Ходім погуляти!»
Висипали запорожці —
Лиман човни вкрили.
«Грай же, море!» — заспівали,
Запінились хвилі.
Кругом хвилі, як ті гори:
Ні землі, ні неба.
Серце мліє, а козакам
Того тілько й треба.
Пливуть собі та співають;
Рибалка літає...
А попереду отаман
Веде, куди знає.
Чорна хмара з-за Лиману
Зацвіла в долині
Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.
Любо, любо стало,
Пташечка зраділа
І защебетала.
Почула дівчина,
І в білій свитині
З біленької хати
Вийшла погуляти
У гай на долину

15. У перші березневі теплі дні
Ми згадуємо мудрого Тараса
«Борітеся – поборете»
На жовтім полотні-
Це України генія слова.
Пилип`юк Марія
Наш вічний батьку слова,
Ми дякуємо Вам!
За чесну українську мову,
За той неоціненний скарб,
Який ми з гідністю прийняли
І пронесемо крізь роки.
Наш славний сину України,
Вклоняємось ,Тарасе ,до землі.
Волощук Вікторія

16. Ще більше сотні тому літ.
Умер в чужій країні.
Відомий він на цілий світ
Наш український геній .
Бойко Михайло
Сидить Тарас біля калини,
Коло струмочка ,за селом.
І пише вірш про Україну,
А очі світяться добром.
Про Батьківщину ,рідну землю,
Де народився він на світ.
І про калину край дороги
І її пишний білий цвіт.
Про рідну хату ,маму й тата,
лягає згадка на папір..
Шевченко пише щирим словом,
В майбутньому відомий твір.
Будник Святослав
(Пам’ятник малому Тарасу Шевченку
у селі Шевченкове,що на Черкащині.)

17. Тарас Шевченко наш поет,
У кожному класі його портрет.
Віршики його читаєм,любим.
Дуже ми його цінуєм.
Михайлюк Ангеліна
Поглянь, Тарасе, на Вкраїну,
Ти був і є їй вірним сином.
Наш край хотів ти бачити щасливим.
Не дай зганьбити Україну.
Нехай поляжуть всі ворожі сили.
Хай не стрілятиме ворожа сила .
Пуканюк Марія
(Погруддя Т.Г.Шевченка в с.Пнів)
(Пам’ятник Т.Г.Шевченку у
м.Надвірна)

18. У кожного народу є генії свої
Які зробили внесок у розвиток
країни
У нас багато геніїв ,а серед них
поет,пророк -
Тарас Григорович Шевченко.
Прийшла весна
І сонце сяє ясно,
І спогад нам несе красна
Про славного Тараса.