Краю мій рідний - 2015!

1. Очаківська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів № 1
Очаківської міської ради Миколаївської області
Керівник:
Вчитель географії
Тихомирова В. В.
Очаків - 2015

2. 2
1. Як пов'язане ім'я Геродота з історією нашого краю?
Геродо́тГалікарн́аський-давньогрецький історик, названий Цицероном
«батьком історії». Один з перших географів і вчених-мандрівників. На
підставі побаченого на власні очі і почутих розповідей створив перший
загальний опис відомого тоді світу. Автор «Історії» в дев'яти книгах,
присвячених опису греко-
перських воєн з викладом
історії держави Ахеменідів,
Єгипту та ін., містить перший
систематичний опис життя і
побуту скіфів.
Це перший опис Скіфії і
народів, що її населяють, який
дійшов до нас. Опис створений головним чином на розпитах знаючих осіб з
числа грецьких колоністів (немає доказів, що Геродот побував у кримських і
приазовськихмістах). Характеристику скіфських рік Геродот починає з Істра
(Дунаю), що «тече через усю Європу, беручі початок в землі кельтів». Він
вважає Істр найбільшою з відомих рік, до того ж завжди повноводною, влітку
й взимку. Після Істра найбільша ріка — Бористен (Дніпро). Геродот
правильно вказує, що тече вона з півночі, але нічого не говорить про
дніпровські пороги, отже, не знає про них. «Біля моря Бористен — уже
могутня ріка. Тут до нього приєднується Гіпаніс (Південний Буг), що впадає
в той самий лиман». Геродот дав відомості про західні береги Чорного моря
від устя Дністра до Босфору і більшої частини узбережжя Балканського
півострова.

3. 3
У своїх описах Геродот переказує багато міфів про походження
скіфського народу; у яких значна роль відводиться Гераклові. Опис Скіфії він
закінчує розповіддю про шлюби скіфів з войовничими жінками з племені
амазонок, чим і можна, на його думку, пояснити скіфський звичай, що полягє
в тому, що дівчина не може вийти заміж, поки не уб'є ворога.
2. Яким чином і коли утворився острів «Майський»? Яку роль у
його створенні відіграли жителі Кінбурнської коси?
Острів Майський будувався в 70-ті - на початку 80-х років 19 століття
за проектом військових інженерів під керівництвом видатного фортифікатора
Росії генерал-ад'ютанта Е. І. Тотлебена. Він створювався на палях вбитих в
грунт. Поверх паль були насипані каміння і глина, а також пісок завезений з
Очакова і Кінбурнської коси. Навколо, щоб острів не зруйнувався
штормовими хвилями, був споруджений захисний мол.
Ймовірно острів заснований на міліні із застосування дубових паль и
каменю зі зруйнованої Ольвії упереміж з піском Кінбурнської коси. Спочатку
острів служив потужном фортіфікаційною споруд, что охороняла підступі до
форпосту Чорноморський флот імператорської Росії -. Місту Міколаїву и
БУВ остаточно добудованій за часів російсько-турецької Війни 1787-1791 р,
после взяття Довгого Облогах Очакова загонами Потьомкіна и Суворова у

4. 4
1788 р .. У радянський годинуострів служив базою підготовкі загонів плавців
особливого призначення розвідувального напрямку. При незалежній Україні
база ліквідована або переведена в інше місце, частка острова незрозуміла.
3. У яких виданняхта працях Галини Федорівні Крикун висвітлені
сторінки історії нашого краю?
Крикун Галина Федорівна висвітила історію Очаківщини в таких
книгах: «Светлейший князь Потемкин-
Таврический Г. А. в истории Очакова и земли
Очаковской», «Золоті імена», «Історичне місто
Очаків», «Остров Первомайский. Памятник
истории», «Очаков – морские ворота Южного
Буга», «Древности земли Очаков на ниве истории».
29 грудня в Очаківському музеї А. В.
Суворова відбулася презентація книги Галини Федорівни Крикун "Світлий
князь Потьомкін Таврійський Г. А. в історії Очакова і землі Очаківської ".
Це не перша книга Галини Федорівни, яка наповнена історичними
ілюстраціями і чудовим оформленням. Читачі знову мають можливість
зануритися в історію того часу, стикаючись з відомими іменами і
пов'язаними з ними подіями.
Головний герой книги - Григорій Олександрович Потьомкін,
особистість незвичайногоскладурозуму, людина державного мислення, який
свого часу здійснив ряд реформ в армії: ввів нову форму, змінив
комплектування, домігся більш гуманного поводження офіцерів з солдатами.
Під його керівництвом були зведені такі міста, як Севастополь, Херсон,
Миколаїв, Катеринослав (нині Дніпропетровськ), закладено безліч інших
населених пунктів, верфей, заводів і фабрик. Назавжди були вибиті турки з
землі Очаківської.
Презентацію книги відвідали представники місцевого самоврядування,
історики, краєзнавці, меценати, вчителі, артисти першої музичної школи і,
звичайно ж, близькі та рідні люди автора історичного видання. На адресу

5. 5
Галини Федорівни було сказано безліч теплих слів, подаровано багато квітів,
виконувалися класичні та ліричні музичні твори.
Галина Федорівна - почесний громадянин і краєзнавець Очакова,
написала цілу серію книг під одним єдиною назвою «Золоті імена». Раніше у
очаковцев була можливість ознайомитися з однією з них під назвою
«Суворов Олександр Васильович в історії Очакова і землі Очаківської».
На написання нової книги про ясновельможного князя Потьомкіна
Таврійському Г. А. пішло багато сил і енергії, велику кількість часу і коштів.
Чимало складнощів було на шляху до заключних сторінкам книги, але, не
дивлячись на всі ці перешкоди, Галина Федорівна завжди прибувала в
творчому стані і, ні перед чим не зупинялася.
4.Що ви знаєте про соляні промисли на Кінбурнському півострові?
На Кінбурнському є близько 300 озер з солоною водою. Здавна цей
край славився своїм білим золотом - сіллю. Без спеціальної обробки ця сіль в
їжу не придатна - причина величезна кількість домішок. Місцева сіль
рожевого відтінку і пахне фіалками.
Соляні озера Кінбурнської коси. Кінбурнська коса - одна із семи
великих піщаних масивів, яка утворилася на місці древньої дельти Дніпра.
Неоцінимим природним багатством цього куточка Причорномор'я є велика
кількість озер. Частина з них розміщена вище рівня моря і живиться
переважно атмосферними опадами. Ці озера прісні, мілководні, відомі ще як

6. 6
«солодкі саги». У живленні інших водойм важливе значення мають морські
води, які просочуються крізь піщані товщі. Вода в цих озерахсолона. У спеку
вона випаровується, утворюючи на дні суцільний шар солі. Спокон віку
чумаки на волах по Чумацькому шляху приїздили сюди за сіллю. Іноді тут
залягають товщі цілющих грязей. Багато хто приїздить сюди для лікування
суглобних хвороб в озерах лікувальної грязі.
5.Які культурні заходи проходили протягом останніх п'яти років
на Кінбурнській косі?
На території Кінбурнської коси проводяться наступні заходи:
прибирання сміттєзвалищ, відновлення біорізномаїття «Бієнкових плавнів» -
це ключове природне нерестовище коропових, середовище існування та
розмноження багатьох рідкісних водоплавних птахів. Та насадження нових
дерев і кущів.
Проводиться екологічний марафон «На захист Чорного моря» та
«Чисте узбережжя».
Близько 300 учнів м. Очаківа відвідували заповідник, де знайомилися з
рослинним та тваринним світом моря і його прибережної смуги. Також
вчилися як застосовувати екологічні знання на практиці та у злагоді з
природою.
Майже 250 учнів шкіл міста та району організували гурток «Юний
еколог». Учасники цієї акції збирали сміття на пляжах, схилах берегів,
розчищали джерела.
1.Як і коли утворилися Нижньодніпровські піски? Які основні
об'єкти природно-заповідного фонду розташовані на
Нижньодніпровських пісках?
Олешківські піски — це унікальний витвір природи, найбільший
піщаний масив на Європейському континенті. Розташований за 30 км на схід

7. 7
від міста Херсон у Цюрупинському районі, біля узбережжя Чорного моря. У
діаметрі – близько 15 км. Власне дніпровські піски займають площу 161 200
га, а з міжаренними землями — 210 000 га. Назва походить від старої (до
1925 року) назви міста Цюрупинськ — Олешки. Масив утворений із
безмежних барханів («кучугурів») висотою близько 5 м, древніх піщаних
алювіальних відкладень р. Дніпра. Дивно, але про це «українське диво» мало
знають навітъ самі українці.
Подекують, що Олешківські піски в нинішньому своєму вигляді
з'явилися зовсім недавно. Зовсім іншими й не такими бачив ці землі
давньогрецький історик і мандрівник Геродот. Але було то в незапам'ятні
часи – ще у другій половині V століття до нашої ери. У четвертій книзі своєї
знаменитої «Історії»,
описуючи Північне
Причорномор'я, вчений-
подорожанин згадує про
країну лісів – Гілею. Не
гай, не зелений масив –
країну!
Та суть полягає в
іншому: «країна лісів» –
не домисел очевидця. Справді – країна, бо простягалася на сотні кілометрів
уздовж р. Дніпра. I підпирали небо в тій країні липи й клени, в'язи і дуби,
березки та ясени.
Проте крім цієї думки існує ще й інша, щодо виникнення Олешківських
пісків. Багато віків котив сюди свої хвилі могутній Дніпро. Під впливом
обертання Землі відхилявся вправо, залишаючи чисті кварцові наноси. Сім
крупних піщаних арен, разом із міжаренними супісками займають зараз
площу в двісті тисяч гектарів. На півтори сотні кілометрів – від Каховки до
берега Чорного моря – лежить ця мертва зона, багато разів опрацьована
вітрами. Важко тут усьому живому. Поверхня піску нагрівається, буває, аж

8. 8
до 75 градусів за Цельсієм. Опадів дуже мало. Були навіть роки, коли за три з
половиною місяці не впало жодної краплі води.
А ще Олешківські піски – страшенна загроза полям, пасовищам,
криницям, селам, дорогам, плавням, тощо. Але люди знали, що крім лісу, не
існує в природі іншої «сили», здатної приборкати цю пустелю. Спроби
засадити пустелю лісом почалися ще на початку ХХ століття. Тодішнє
правління по-різному сприяло залісненню неозорих європейських Каракумів
білою акацією і кримською сосною. У казенному Олешківському лісництві
створювалися захисні смуги. Владою всіляко заохочувались до спільної
справи місцеві селяни, але ті не дуже переймалися проблемою. У кращому
випадку землі (не піски) засаджували виноградниками та садами, а то й
звичайною шелюгою.
Отже, кілька поколінь лісоводів намагалися зупинити «наступ»
Олешківських пісків і виростити на них ліси, закріпити їх посадками шелюги
та інших порід. Вони застосовували різні способи обробки грунту – та все
марно.
Наявність на Олешківських пісках предметів матеріальної культури
людини різних епох – від палеоліту до середньовіччя – дозволяє заключити,
що вона була більш заселена людиною у минулому, ніж сьогодні. Найбільше
залишків цих культур відомо для Козачелагерської арени.
На Козачелагерській
ділянці запроектованого
національного парку
«Олешківські піски» був
зібраний під час
археологічних досліджень
певний матеріал, який
свідчить про існування на
цій території поселень від
палеоліту до часів Київської

9. 9
Русі.
Залишки матеріальної культури доісторичної людини на Олешківських
пісках знаходили А. І. Піотровський, В. І. Крокос, П. І. Луцький, В. І.
Гошкевич. А. І. Піотровський повідомляє про знахідки черепків глиняного
посуду, ножеподібні пластинки, скребки кремнієві наконечники стріл та інші
вироби з кремнію, які вчені відносять до часів палеоліту.
На Козачелагерській ділянці були зібрані ножеподібні пластинки та
різці, скребки та мікроліти з кремнію епохи мезоліту.
На території природного парку зустрічаються ділянки, на яких були
знайдені уламки посуду та знаряддя праці епохи Енеоліту.
На арені були зібрані різноманітні за орнаментом та формою черепки
глиняного посуду. Посудини черепків були виготовлені людиною, яка жила
на цій території у міднокам’яний вік.
2. Назвіть лимани Очаківщини. Які фатори впливають на їх
екологічний стан?
Дніпровсько-Бузький лиман - відкритий олігогалинний лиман в
північній частині Чорног моря, на теренах Херсонської і Миколаївської
областей України. Головний порт на лимані — Очаків.
Складається з витягнутого в субширотному напрямку Дніпровського
лиману (довжина 55 км, завширшки до 17 км), а також вузького (завширшки
від 5 до 11 км) та колінчастого Бузького лиману, витягнутого в
субмеридіальному напрямку, довжиною 47 км. Середня глибина 6-7 м,
найбільша — 12 м (т. н.
Станиславська яма).
Дніпро-Бузьский
лиман утворився під час
трансгресії (трансгресія —
наступ моря на суходол
під час занурення земної
кори) морських вод

10. 10
Чорного моря у нижній течії Дніпра та Південного Бугу. З Чорним морем
лиман з'єднуєтся протокою 3.6 км завширшки (між Очаковським мисом та
Кінбурнською косою). Південне узбережжя низьке, піщане; північне,
здебільш, високі (до 20-35 м) уриви, складені з глинисто-піщаних порід, на
окремих ділянках зустрічаються піщано-мушлеві коси. Дно біля кос піщане,
на глибині вкрите суглинисто-піщаними мулами.
Біля 25-30 % річного стоку Дніпра та Південного Буга
використовується на полив та промислове водопостачання, що обумовлює
збільшення вмісту солі у воді лимана. Внаслідок цього погіршились умови
життя та нересту окремих видів промислових риб, а також життя морських
видів фіто- и зоопланктону.
Дніпровсько-Бузьский лиман має важливе транспортне та
рибопромислове значення; його узбережжя — рекреаційний район.
Для збереження природи лиману використовують додаткові випуски
води з Каховського водосховища, зміцнення й озеленення узбережжя.
Частина акваторії Дніпровсько-Бузького лимана розташована у межах
Чорноморського біосферного заповідника.
Березанськийлиман –розташований на південному заході Очаківського
району. Естуарій річки Березань. Назва лиману походить від тур. Büzülu —
«Вовча ріка».
Довжина — 20-26 км, середня ширина — 2-3 км, середня глибина —
3,3 м, максимальна глибина близько 15 м. Площа водного дзеркала — 60 км²,
об'єм води — 0,2 км³. Вхід в лиман розташований у 1,5 милях від острова
Березань між Західною Березанською косою, що простягається від західного
берега, і низькоюТабірноюкосою, що відходить від східного берега лиману.
Від моря відокремлений баром. Ширина на півдні 4 км, гирло звужується до
640 м. Береги високі, на західних спостерігаються зсуви. Складається з двох
заток — Сасицької та Березанської. У лиман впадають річки Березань і
Сасик. На невеликій відстані від входу в Березанський лиман в східний його
берег вдається невеличкий мілководний Бейкуський лиман.

11. 11
Вирішальним фактором водного балансу в лимані є водообмін з морем
— за добу у водообміні може мати участь до 4% загального обсягу води
лиману. Завдяки бару, який обмежує проникнення в лиман глибинних
морськихвод, принагонах
в нього поступають тільки
води поверхневого шару.
Фауна лиману
різноманітна: до 30 видів
риб, 5 — земноводних, 7
— плазунів та ін. Лиман
населений як рибами — ендеміками сусіднього Дніпро-Бузького лиману, так
і чорноморськими іммігрантами. В цілому рибопродуктивність лиману
низька. Орнітофауна лиману налічує біля 200 видів.
Бейку́ський лима́н (або Бейкуська затока) — невеликий лиман в
Україні, на північному березі Чорного моря, в межах Очаківського району
Миколаївської області.
Лиман розташований при вході (на схід) в Березанський лиман, за 9 км
на захід від міста Очакова. На берегах лиману розташованесело Чорноморка.
Від Чорного моря відділяється Чорноморською (Лагерною) косою. В лиман
впадає річка Ковакин.
Довжина лиману 3,5 км, ширина від 0,2 до 1 км, площа 2,5 км²,
пересічна глибина 1 м. Улоговина займає пониззя балки і витягнута зі сходу
на захід. Північні береги високі, урвисті, південні — пологі. Східні береги
порослі очеретом.
Бейкуська затока, як і Березанський лиман, являє собою затоплену
морем стародавню долину річки Березань. Клімат — помірно-жаркий,
посушливий, приморсько-степовий. Сухість степового повітря пом'якшується
завдяки природному кондиціонуванню морем. Велика кількість сонячних
днів у році — на Чорноморській косі лише 60 днів на рік не буває сонця, а
влітку практично не спостерігається похмурих днів. Літо — найдовша пора

12. 12
року. Воно починається з травня і закінчується наприкінці вересня. Осінь
значно тепліша ніж весна, зазвичай буває короткою і теплою. Взагалі, клімат
сприятливий для відпочинку.
Про цілющі властивості грязей Бейкуської затоки було відомо здавна.
Заможні люди приїздили на Бейкуш для відпочинку і лікування ще в XIX
столітті.
У 1972 році фахівці гідрогеологічного управління
«Укргеокаптажмінвод» провели детальну розвідку мулових грязей
Бейкуської затоки. Її результати показали, що придонні відкладення являють
собою лікувальні мулові грязі з експлутаційним запасом більше ніж 330
тисяч квадратних метрів. Родовище лікувальних грязей розташоване
недалеко від села Мала Чорноморка. Тут залягає 3-метровий шар лікувальної
грязі, яка не поступається своїми властивостями куяльницькій. Крім того,
дослідники-бальнеологи відкрили в районі лиману запаси мінеральної води,
корисної при захворюваннях органів травлення, печінки.
В 1990 році комплексною гідрогеологічною партією гідрогеологічного
управління «Укргеокаптажмінвод» була повторно проведена попередня
оцінка екологічного стану родовища лікувальних мулових грязей і
сформульовані рекомендації щодо його подальшого вивчення.
3. Чи доцільно встановлювати плату за в'їзд транспорту на
природно-заповідну територію Кінбурської коси? Які позитивні та
негативні наслідки матиме цей захід?
Кінбурнська коса - піщана коса між Дніпровсько-Бузьким і
Ягорлицьким лиманами Чорного моря. Це територія Очаківського району
Миколаївської області. Hа косі розташовані три села: Василєвка, Покровка і
Покровські хутора. У 1992 році рішенням Миколаївської обласної ради тут
був створений регіональний ландшафтний парк "Кінбурнська коса" площею
17890, 2 га.
У стародавні часи цю місцевість називали Гілея ("Земля під густим
лісом"). Гілея була добре знайома ольвіополітам (VII-VI ст. до н.е.). Вони

13. 13
вважали цю землю священною. В історії збереглися легенди про неї як про
землю, де жили Боги. Скіфи вважали цю місцевість особливо значущою. Тут
у них був ритуальний центр. За переказами, саме тут вони ховали своє
золото.
На території відмічено близько 60 видів тварин, занесених до Червоної
Книги України. Серед них скарабей священний, емпуза смугаста, гадюка
степова, ходуличник, сліпиш піщаний, тушканчик звичайний, гага, рожевий
пелікан. Більше 15 представників фауни є ендемічними для регіону. У
первозданному світі Кінбурна живуть близько 50 видів тварин: єнотоподібна
собака, плямисті олені, лисиця, бобер. Тільки гризунів - 15 видів! Сьогодні
тут живуть і крупні черепахи з діаметром панцира в 40 див.
На косі більше 20 км. чистого піщаного пляжу, тут 5 місяців сонячного
побережжя для відпочинку. Для туристів в заповідному об'єкті існує мережа
стежин, є прекрасні можливості для організації екологічних таборів,
проведення польової практики студентів природних факультетів. Зупиниться
можна в приватному секторі, на базах відпочинку, а також в наметах.
Я вважаю, що доцільно встановити плату за в'їзд на територію
Кінбурської коси. Тому що Кінбурська коса це не тільки історична пам'ятка,
а й ще одне з найкомфортніших і чудових місць для відпочинку дорослих та
дітей. Отримані фінанси потрібно витрачати на підтримку чистоти
узбережжя та збереження рослинного та тваринного світу заповідника.
4. Які природо-охоронні заходи проводяться на Кінбурській косі
для покращення умов гніздування птахів, нересту риб та збереження
рослинності морськогоузбережжя. Якізаходи можете запропонувати ви?
Відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд (ПЗФ)
України», на регіональні ландшафтні парки (РЛП) та національні природні
парки (НПП) покладаються природоохоронні, оздоровчо-туристичні
(рекреаційні), культурно-освітні і науково-дослідні зобов’язання, з
дотриманням норм чинного законодавства щодо збереження, відтворення і
ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають

14. 14
особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову,
освітню та естетичну цінність.
Стан охорони птахів в останні роки суттєво не покращився. Реальна
охоронаптахів, точніше території, існує лише в ПЗ « Єланецький степ », що
передбачено його статусом. В регіональних ландшафтних парках,
заказниках, урочищах, де проводиться сільськогосподарська, рекреаційна
діяльність, полювання, рідкісні птахи збереглись переважно за рахунок
збереження біотопів. Важливу роль для птахів мають і військові полігони,
хоча значні площі їх в останні роки й задіяні під сільськогосподарську
діяльність.
Покровськакосає важливою ланкою приморськогоекокоридору, місце
масового гніздування і концентрації птахів під час сезонних міграцій. Коса
підтримує існування багатьох рідкісних видів, занесених до Червоної книги
України – пухівки, кулика-довгонога, кулика-сороки, пісочника морського,
кульона великого, орлана-білохвоста, пелікана рожевого та інших. Найбільші
скупчення птахів спостерігаються в південній частині кефальних озер
Покровської коси, а також вздовж її молодих піщаних і черепашкових
наносів біля о. Круглий. Загальна чисельність гніздового комплексу іноді
сягає 5000 пар.
Регіональний ландшафтний парк “Кінбурнська коса” здійснює не
тільки охорону найбільш цінних природних комплексів та об’єктів; Дирекція
та співробітники парку організовують наукові дослідження, контролюють
невиснажливе використання природнихресурсів, забезпечують інші напрями
роботи, такі як моніторинг, регулювання рекреації, мисливства, рибальства,
розгортають різноманітні еколого;освітні та наукові програми. Об’єкти парку
мають значний рекреаційний потенціал, можуть успішно використовуватись
як полігони для проведення екологічних досліджень і спостережень,
організації експедицій та польових практик, краєзнавчих екскурсій тощо.
Збереження цього унікального краю є державним пріоритетом, для
того, щоб наші нащадки, продовжуючи наші традиції, могли милуватися і

15. 15
користуватися збереженими природно-історичними реліквіями, які
поєднують часи, народи і традиції, щоб можна було сказати відвідувачам
парку: “Ці гаї зберігаються з часів Геродота”.
5. Чи доцільно на Кінбурнській косі створювати офіційне
сміттезвалище, якого зараз там немає? Які способи збору та утилізації
твердого побутового сміття найбільш доцільні на Кінбурнській косі?
На території Кінбурнської коси немає сміттєзвалища. Сміття
накопичується, і це призводить до того, що місцевому населенню нічого не
залишається як закопувати відходи в пісок або вивозити в ліс.
Я вважаю, що найправильніше сміття вивозити за межі Кінбурна. Не
можна залишати и тим паче закопувати його у грунт, тому що сміття від
вологи і високої температури починає гнити. Всі отруйні речовини
потрапляють у грунтові води, чим завдають шкоди рослинам, тваринам и
рибам.
Я гадаю, що у місцевій владі є люди, які несуть відповідальність за
чистоту и благоустрій Кінбурнської коси. Але, якщо немає, то неодмінно
потрібно поставити на цю посаду відповідальну людину. Ця людина повинна
любити природу, все про неї знати і дбати про її збереження. І саме тоді
територія Кінбурнської коси буде найчистішою та бажаною для місцевих
жителів и туристів.
Якщо ми хочемо врятувати нашу планету від забруднення і загибелі, то
неодмінно повинні починати з себе та свого рідного краю.
1.Острів Бабін, острів Орлов, озеро Бабинка. Як ці природні
об'єкти пов'язані з пеліканами?

16. 16
Велетенські ключі казково величних птахів простираються в імлі
ранкової зорі в блакитному небі над лісами, піщаними кучугурами,
степовими ділянками і луками Кінбурнського півострова, покритими
ранковим туманом. Вони спрямовуються від Бабиного, Орлового, Смаленого
островів до озер Біенковських плавнів, Жидівки, Великої і Малої
Бушняківки, Водянихи, Янечки. Це рожеві пелікани майстерно пілотують на
місця своїх пасовищ, створюючи картину натуральної природи неймовірної
краси.
Ще в недалекому минулому пелікани були поширені на території
Північно-Східної Африки, помірних природокліматичних зон Європи, Азії і
Америки, північному заході Індостану, на водоймах Середньої і Малої Азії.
Багато їх було в дельті Амудар’ї і на озерах пониззя Сирдар’ї, в дельті Волги,
на островахі косах Північного Причорномор’я, наозерах Балхаш, Аланоль та
Чу. До 1907 року пелікани гніздувалися на Бабиному острові у Тендрівській
затоці. Народна назва пеліканів в Україні “баби,” звідси пішла і назва цього
острова – Бабин. А ще раніше вони гніздувались на острові Березань.
Єдиним їх офіційним місцем гніздування на території нашої країни
вважається острів Орлов в Чорному морі, який цей вид пернатих обжив
десяток років тому. Проте минулого року пелікани не захотіли виводити там
потомство, і повернулися туди тільки нинішньої весни. Тепер на острові
виводять пташенят близько 200 пар рожевих пеліканів, спокій яких
охороняють єгеря Чорноморського біосферного заповідника в Херсонській
області.
Директор заповідника, кандидат наук Дмитро Черняков каже, що до
1908 року колонія рожевих пеліканів існувала і на острові Бабин, що отримав
своє найменування саме від народного назви пелікана - «баба». Тоді рибалки
розоряли гніздів'я, вважаючи, що пернаті наносять занадто великої шкоди
косяків промислових видів риб, і птахи звідти надовго відлетіли, з'явившись
по сусідству порівняно недавно.

17. 17
2.Які хижі види ссавців мешкають у Очаківському районі? Який з
цих видів штучно розселений, вміє добре плавати та вдавати з себе
мертвого при небезпеці?
У Північно-Західному Причорномор’ї зараз мешкає 15 видів хижих
ссавців, 6 з яких включено до Червоної Книги України. Зазначене
фауністичне різноманіття є одним із найбагатших у нашій державі. Тут
мешкають види (лісовий кіт, шакал, лісова куниця, європейська норка,
горностай тощо), біологія котрих, поширення та тенденції розвитку
популяцій вивчені недостатньо.
З ссавців характерними для українського степу, крім численних
дрібних гризунів: ховрахів (сірий і крапчастий), бабаків (лише в
заповідниках), полівок (сіра та степова), хом'яків, сліпаків, та мишей, є заєць,
тхір степовий, ласки, горностаї, вовк, лисиця, зустрічаються борсуки, сарни,
асканійські олені. Більшість тварин живе в норах. Це гризуни, хижі лисиці та
тхори, всеїдні борсуки. Для звірів нори є схованкою під час небезпеки й
несприятливої погоди, місцем народження малят, також для деяких з них —
місцем зимового сну або сплячки, накопичення запасу кормів. У норах
дрібних звірів селяться плазуни.
Єдина тварина, яка штучно розселена, вміє добре плавати та вдавати з
себе мертву при небезпеці – єнотоподібна собака. Єнотоподібний собака
населяє різні біотопи,
проте переважно він
віддає перевагу
лісистій місцевості.
Зазвичай цей хижак
селиться по берегах
річок або неглибоких
ставків, береги яких
поросли очеретом.
Вдень він спить в

18. 18
підземній норі, згорнувшись клубком. Нору єнотоподібний собака викопує
сам або займає житла, що їх покинули лисиці або борсуки. Іноді він
поселяється в розколинах скель, між каменями і в дуплах дерев. Зрідка
єнотоподібний собака виходить з укриття вдень, але при щонайменшій
небезпеці він виразу ж ховається назад. Коли зустріч з ворогом неминуча,
єнотоподібний собака вступає в бій, кусаючи супротивника.
Єнотоподібні собаки живуть парами або невеликими сім'ями. Пара має
свою мисливськутериторію, яка зазвичай перекривається з територією іншої
пари або групи. Тварини залишають екскременти в певних місцях і
регулярно відвідують свої «туалети». Можливо, так вони позначають межі
своїх територій. У тих частинах ареалу, де взимку часто бувають люті
морози, у єнотоподібних собак під шкірою
накопичується товстий жировий прошарок -
джерело енергії під час довгої зимової сплячки.
Посилено харчуючись восени, вони вдвічі
приростають у вазі. Тварини сплять у власних
норах або знаходять інші зручні для цього укриття.
Вони вистилають норусухою травою та мохом. Зимовий сон єнотоподібного
собаки неглибокий, він часто прокидається, а під час відлиги навіть виходить
на пошуки їжі.
3.Яке дерево-«вселенець» зростає навіть на морському узбережжі
Кінбурнської коси? Які тварини вживають його плоди? У чому його
небезпека для місцевих рослин?
Лох сріблястий є листопадним чагарником або невеликим деревом,
максимальна висота якого становить чотири метри. Численні сіро-бурі гілки
формують широку розкидисту крону. Головна прикраса рослини – сріблясті
листя, що досягає 10 см в довжину, ланцетової довгастої форми. Листя
даного виду щільні шкірясті, з нижньої сторони мають коричнюваті лусочки.

19. 19
У травні лох сріблястий покривається запашними суцвіттями,
зібраними в невеликі групи по три квітки, які знаходяться в пазухах листків і
мають сріблястий відтінок зовні і
жовтий зсередини. Ефектне
рясне цвітіння триває до
чотирьох тижнів, при цьому від
рослини виходить медовий з
відтінком обліпихи аромат,
масово привертає комах і
маленьких пташок. На зміну
квіткам приходять овальні або
кулясті плоди, що мають діаметр 1 см, які густо вкриті срібними лусочками з
борошнистою, солодкої, трохи сухуватою м’якоттю. Завдяки своїм плодам
лох сріблястий отримав другу назву – срібляста ягода.
Чагарник дуже повільно розвивається, причому за рахунок бічної
порослі вшир він росте набагато активніше, ніж у висоту. Листя не втрачає
своєї забарвлення до самого листопада і на тривалий час залишається на
дереві. Коли ж листя опадає, сріблясті великі плоди стають окрасою
спорожнілих гілок. Сріблястий лох – рослина світлолюбна, краще
розвивається на добре освітлених місцях. Цей вид є самим морозостійким з
усіх представників роду, однак він найбільш сприйнятливий до тривалих
посух. Чагарник воліє піщаний грунт, а й інша грунт для нього також
підходить.
Лох сріблястий не завдає шкоди іншим рослинам. На території
Кінбурської коси є тільки дві рослини, які завдають деякої шкоди рослинам.
Це якірець і ценхрус, в народі їх називають «карантинними».
4.Назвіть хижих птахів Очаківщини, чиє життя пов'язане з водно-
болотними угіддями? Який х них найбільш майстерний «риболов» і
чому?

20. 20
На території Очаківщини більше 100 видів птахів водно-болотного
комплексу. Денні пернаті хижаки — одна з найбільш таємничих груп птахів,
зустріч із якими здебільшого викликає захоплення їх красою та
досконалістю, і відчуття загадковості.
Це велика і надзвичайно різноманітна група птахів, котрі відрізняються
між собою не лише зовнішнім виглядом, а й способом життя, місцями
мешкання, смаковими уподобаннями. В Україні зустрічається 33 види
денних хижих птахів. Серед них скопа; шуліки; яструби; канюки; луні; орли
(беркут, орел степовий, могильник, підорлики великий і малий, орел-карлик);
орлани (білохвіст і довгохвіст);
соколи; грифи.
Найбільш майстерний
риболов Очаківщини - орлан-
білохвіст - це велика птаха. Її
загальне забарвлення темно-
буре, махові чорно-бурі
(однотонні) в польоті розставлені
пальцеподібно. Крила широкі і довгі, хвіст короткий і клиноподібний, у
дорослих птахів білий. Дзьоб дуже потужний, непропорційно великий,

21. 21
відносно голови, у дорослих жовтуватого забарвлення. У дуже старих
орланів голова і шия зі світлими вершинами пір’я (сиві), від чого в польоті
іноді здаються білими, однак темнішими, ніж яскраво-білий хвіст. Очі
жовтувато-охристі. Донедавна гніздився по всій Україні, тепер трапляється
головним чином у басейні Дніпра, Сіверського Дінця та у західних областях.
На зимівлі спостерігається уздовж Дніпра (на водосховищах), на півночі
Кримського півострова, у Присивашшi, Чорноморському біосферному
заповіднику. Одним з основних факторів в розповсюдженні орлана-
білохвоста, як в гніздовий період, так і зимою, є водойми. Орлан поліфаг,
харчується рибою і падлом. Важним фактором в гніздуванні орлана є
наявність високо стовбурового лісу по берегах водойми чи недалеко від неї.
Даний вид занесене до Червоної книги Української, РСР (1980), Червоної
книги МСОП, Європейського Червоного списку (1991). Включено до
Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, що
перебувають під загрозою зникнення (1973). Охороняється у заповідниках:
природних - Канівському, Розточчя, Дунайські Плавні та у Чорноморському
біосферному.
Також майстерними риболовами є пелікани.
5.Якому об'єкту живої природи Кінбурнської коси ви
запропонували би встановити пам'ятник і чому?
З Кінбурнським півостровом
пов'язано багато історичних подій,
про які нам відомо з легенд та
описів, залишених істориками та
мандрівниками. Тут знаходяться
археологічні пам'ятки епохи ранньої
та пізньої бронзи, історичні
пам'ятники пов'язані зі славним
козацьким минулим, обороною
Кінбурнської фортеці під

22. 22
командуванням О. Суворова та героїчними подіями Другої світової війни.
На мою думку тут не вистачає пам'ятника об'єкту живої природи, а
саме – пелікану.
Як відомо, багато птахів символізують почуття, поведінку, характери,
властиві людям. Наприклад, з нашими найближчими сусідами — голубами
— ми порівнюємо ніжні стосунки закоханих — «воркують, як голуби».
Говорячи про вірність, додаємо: «як у лебедів». «Зозулями» називаємо
матерів, які кидають дітей. Але є серед пернатих і такий птах, який
символізує жертовність і турботу про підростаюче покоління. Це — пелікан.
Передбачаю ваше запитання: які ж для цього підстави? Ймовірно, ними
слугували легенди, що пережили багато віків, про те, як ці птахи рятували
своїхдітей у роки посухи: розірвавши груди, поїли їх своєю кров’ю, а під час
голоду давали клювати свою плоть...
Багато знавців відзначають і властивість пеліканів триматися разом,
допомагати один одному, сусідувати в злагоді, що важливо для належного
життєзабезпечення. Цього правила вони дотримуються навіть у польоті —
ритм помахів крилами задає головний птах, і всі цей ритм витримують.
Діють пелікани спільно і під час добування їжі. Ось як цей процес описують
орнітологи. Птахи збираються півколом, оточують виявлену рибу, ляскають
крилами по воді і поступово роблять своє коло дедалі вужчим. Лави
пеліканів стають настільки щільними, що для риби не залишається практично
жодного шансу прорватися через це оточення. Іноді в спільних полюваннях
беруть участь баклани і чайки.
Є цікава легенда про те, чому будівництвом гнізда в сімействі цих
пернатих займаються представниці жіночої статі. В ній йдеться про те, що
чоловіча частина не дуже схильна обтяжувати себе шлюбними узами —
віддає перевагу вільному коханню. Відмовка від одруження була одна: нема
житла, ось побудую, тоді й створимо сім’ю. Але далі обіцянки справа не
йшла. Тому «наречені», не бажаючи стати матусями-одиначками, взяли на
себе ініціативу — зайнялися будівництвом. Після цього у «женихів»

23. 23
заговорила совість — почали приносити до місця будівництва всі необхідні
матеріали: траву, гілки і палиці, нерідко крадучи їх у сусідів. Усього три дні
— і будинок готовий.
Яку ж користь приносять пелікани, можна прочитати і таку відповідь:
користі жодної — м’ясо і яйця пеліканів у їжу не вживають. А от шкоди від
них чимало. Шкідливим цей птах вважається тому, що їсть багато риби. За
деякими даними, сімейство пеліканів з двома пташенятами з’їдає за вісім
місяців понад 1000 кілограмів риби. Але, захищаючи пеліканів, орнітологи
уточнюють: ці птахи ловлять тільки малоцінну та хвору рибу і тим самим
оздоровлюють рибні запаси. А ще нагадують: пелікани приносять чималу
користь, оскільки разом з бакланами є постачальниками цінного органічного
добрива — гуано. Заради отримання цього посліду в деяких країнах
створюють у морі спеціальні платформи для птахів. Ефективність гуано в 33
рази вища за звичайний гній. І це ще не все: в китайській та індійській
медицині жир пеліканів використовується для лікування ревматизму. В Індії
приручені та навчені пелікани допомагають господарям ловити рибу...
Але хіба ми повинні любити й оберігати тільки тих птахів, тварин,
рослин, які приносять користь? Не менш важливо усвідомлювати: ми, люди,
єдині на Землі істоти, які мають моральні зобов’язання. У тому числі й перед
дикою природою як творінням Бога. До того ж, вивчаючи життя наших
менших братів, їхні світи, допомагаючи їм, ми зробимо своє життя
яскравішим, різноманітнішим, цікавішим і кориснішим.