Завантажити http://svitliteraturu.ucoz.ua/load/prezentaciji/11_klas/47

2. Кредо поета - «Класицист у літературі, рояліст у політиці й англокатолик у релігії».
Девіз поета: «За умов нашої сьогоднішньої цивілізації поети мають бути
ускладненими. Поети мають викликати глибокі й складні реакції».
Особливості модерністської поезії Еліота: вона є вираженням песимістичного
світогляду, невіри у суспільний прогрес і моральні сили людей, виявленням кризи
духу, кризи гуманізму, настроїв розчарування, втіленням трагічних мотивів.
Англо-американський поет, літературний критик, філософ,
представник неокласицизму, деякий час пов’язаний з
імажизмом, лауреат Нобелівської премії (1948) - «за
пріоритетне новаторство в становленні сучасної поезії».
Основні поетичні збірки: «Пісня кохання Дж. Альфреда Пруфрока» (1915),
«Спустошена земля» (1922), поеми «Порожні люди» (1925), «Чотири квартети»
(1936—1942).
«Жоден поет, жоден митець не має власного значення як такий...
Поет — то не персона для самовираження, але особливий медіум,
в якому досвід і враження комбінуються особливим і несподіваним
чином»

3. Ми порожні люди
Ми солом’яні люди
Вчимося разом
Соломою думати. – Дармо!
Голоси наші сохнуть, коли
Ми шепочемо разом
Безглуздо і мляво
Як вітер у сухостої
Або як пацючі лапи
По шклу наших висохлих винниць
Образ безформенний, тінь
обербарвлена,
Паралізована сила, жест без руху
Ви, прикипівши зором
До іншого Царства
смерти,
Згадайте нас – поміж
іншим –
Не як відчайдухів
останніх
Ми тільки порожні
люди
Солом’яні люди
Уривок з поеми «Порожні люди»

4. Характерні ознаки поетичного світу Поля Елюара:
перетворення простого, інтимного на абстрактне — абсолютне, космічне.
французький поет, представник дадаїзму, а
згодом - сюрреалізму, поет Опору, майстер
інтимної лірики
Основні збірки віршів: «Обов’язок і тривога»,
1917; «Вірші для мирного часу», 1918; «Тварини і
їхні люди, люди і їхні тварини», 1920; «Місто
скорботи», 1926; «Кохання поезія», 1929; «Саме
життя», 1932; «Троянда для усіх», 1934;
«Природній хід речей», 1938, "Відкрита книга І“,
1940; "Відкрита книга II“, 1942. Поетичним
маніфестом Опору став вірш "Свобода" з книги
"Поезія і правда " (1942).
Є суворий людський закон:
Не віддати життя
Попри війни і бідність,
Попри загрозу смерті.

5. Є гарячий людський закон:
З винограду робити вино,
З вугілля - вогонь,
Із цілунків - людей.
Є суворий людський закон:
Не віддати життя
Попри війни і бідність,
Попри загрозу смерті.
Є ніжний людський закон:
Обертати воду у світло,
Мрію - в дійсність
І ворогів - у братів.
Давній і новий закон
Вдосконалюється далі -
Від серця дитини
До найвищого розуму.
Добра справедливість

6. «Образ Тракля належить до царини міфічного... Потік
переживань Тракля схожий на дзеркальні відображення і
заповнює увесь його простір, переступити поріг якого неможливо
так само, як неможливо увійти в дзеркало»
Р. М. Рільке
Талановитий австрійський поет-експресіоніст,
не витримавши жаху Першої світової війни, він
вчинив самогубство
Вся поезія Тракля — дві тонкі книжки віршів: «Вірші» — 1913, «Сни
Себастьяна» — 1915.
Найвідоміші вірші: "Людство", "Псалом", "Зимові сутінки ", "Пісня про
Європу ", "Сонце ", "Літо ", "Весна душі", “Мовчазним”.
Художній світ поета: Ґ. Тракль створював картини світу, що перебуває у стані
занепаду, розпаду, згасання. Ці картини, забарвлені настроями жаху й тривоги,
очікуванням вибухів зла, але вони були не «фотографіями» зовнішнього світу, а
елементами духовного стану ліричного героя.

7. Знову і знову ти повертаєшся, меланхоліє,
О лагідносте самотньої душі.
Вигорає дотла золотий день.
Покірно схиляється від болю стражденник,
Вилунюючи благозвуччя й ніжне божевілля.
Поглянь-но! Вже смеркає.
Знову повертається ніч — і квилить смертне,
І ще щось страждає разом із ним.
Жахаючись осінніх зірок,
Голова опускається щороку дедалі глибше.
В ОДИН СТАРИЙ АЛЬБОМ ДЛЯ ВІРШІВ

8. Особливості поетичного світу:
співіснування справжнього і фантастичного, що
втілюється в образі ліричного героя, в художніх засобах
його поезії.
Характерні риси поетизму поета:
мистецтво жити і насолоджуватися життям.
«Поезія — це гра
уяви, яка не
потребує ідей,
логіки, сюжету.
Головне — довільне
поєднання
асоціацій»
Чеський поет, «винахідник» поетизму, організатор групи
чеських сюрреалістів, захоплювався футуризмом,
звертався до класичних поетичних жанрів, тяжів до
соціалістичного реалізму
Основні твори: прозаїчні книги - «Невидима Москва»
(1935), «Вулиця Жиле-Нер» (1936), «Празький пішохід»
(1938);
поетичні збірки - «Жінка у множині» (1936), «Абсолютний
могильник» (1937), поема «Пісня світу» («1950).

9. Ви згадуйте хоч іноді про мене
Про те що жив я і ходив у Празі
По-своєму навчав її любити
Навчав любити наче іноземку
і водночас немов сестричку
рідну
Любити вільним і гарячим
серцем
розкутого і дужого звитяжця
Любити Прагу мов живу
істоту
що впевнена в майбутньому
своєму
(Уривок)
Ніщо тут не відкриє таємниці!
Ані краса ні стиль цей незбагненний
Ні Прашна брана ані Карлів міст
ані затишна Старомістська площа
Ні молода ні старовинна Прага -
Ніщо з усього сущого що можна
руками збудували й розвалити -
Ніщо тут не відкриє таємниці!
Нічого тут не зможуть пояснити
усі легенди золотої Праги
І я заповідаю вам пражани
своє зітхання довге на майбутнє
Заповідаю несміливу спробу
цієї пісні про чудове місто
ПРАГА З ПАЛЬЦЯМИ ДОЩУ

10. Найоригінальніший польський поет XXст., належав
до модерністської поетичної групи "Квадрига "
Основні твори:
сатирична поема "Кінець світу", поеми "Бал у Соломона ", "Народне
гуляння ".
Особливості поетичного світу :
химерність і екстравагантність, парадоксальність думки; афористичність,
лаконізм вірша; емоційна насиченість, поєднання лірики, гумору, сатири;
фантазія, іронія, гротеск, абсурд.
Є, звичайно, і малі речі: польоти пташині,
і жовтий очерет на озерах, і яблука колір зелений,
світло вечірньої зорі над осінньою ріллею,
і вітер, сопрано звучить, басом гуде,
і моя неяскрава лампа, і стіл мій скромний.

11. Коли вже дні спинили плин
І випало вмирати,
До неба лавами пішли
Солдати з Вестерплятте.
(А літо було гарне того року)
І так співали: "То пусте
Що нам боліли рани -
Зате ж весела путь веде
На осяйні поляни.
(А на землі того року було стільки
вересу)
Стояли в Гданську ми, як мур,
Не брали нас гармати.
Тепер Ми в хмарах після бур,
Солдати з Вестерплятте".
І ті, чий слух сяга зірок,
Зір плине в даль бездонну -
Почули в небі рівний крок
Морського батальйону.
І спів лунав такий: "Аби
Не згаять час чудесний,
Ми грітись будем в теплі дні
На вересі небеснім.
Коли ж подмуть вітри зими
І стане сніг кружляти
Понад Варшавою - то ми,
Солдати з Вестерплятте".
Пісня про солдатів з Вестерплятте

12. “Бути радісним — необхідність і обов’язок. І це я говорю
тобі тепер, коли мені дуже тяжко. Але навіть якщо вічно
мучитимуть мене любов, люди, устрій світу, я нізащо не
відмовлюсь від мого закону – радості”
Найвизначніший поет Іспанії XX ст., був розстріляний
франкістами під час громадянської війни в Іспанії.
Слава - поетичний цикл "Циганське романсеро" (1928), у якому Лорка відродив
старовинний іспанський жанр романсу з його поєднанням ліричного й оповідного
начал, гострим сюжетом і драматичністю.
Лорка-драматург: "андалузькі трагедії“ - "Криваве весілля", "Донья Росіта".
Джерело творчості – рідна Ґранада. Це проявилося у відчутті рідної землі, природи,
у використанні музичних форм поезій, близьких до фольклорних джерел.
Особливості творчості: поєднання сюрреалістських тенденцій з
традиціями національної народнопісенної культури та здобутками
вітчизняної барокової лірики. Так виник унікальний міфопоетичний світ Г. Лорки,
забарвлений «місцевим колоритом» і спрямований на відтворення «колориту
духовного».

13. Клюють півні темний обрій,
ніяк сонця не знаходять;
Самотина Горова
із гори крутої сходить.
Пахне кіньми і тінями
її тіло, лите з бронзи,
груди, два курні ковадла,
круглим жалем тужать-стогнуть.
“Самотино, що шукаєш,
чом блукаєш самотою?”
“Чом блукаю, сама знаю,
що тобі до мого болю?
Я шукаю в цьому краї
саму себе, свою долю”.
“Самотино, моє горе,
коли кінь закусить повід,
заженеться з гону в море,
буйна хвиля його втопить”.
БАЛАДА ПРО ЧОРНУ ТУГУ
“Не кажи мені про море!
Проростає туга чорна
на оливковій землі
під зелений шепіт-гомін”.
“Ти скажи, яка ж то туга,
яка мука невгамовна,
що з очей тобі сльозить
гіркота терпка лимонна?”
“Мечусь дома, як причинна,
з тою тугою жалькою,
волочаться долі коси
і по кухні, й по алькову.
Все на мені з тої туги
гагатом чорним холоне...
Ой льолі ж мої ллянії,
ой макове моє лоно!”
“Самотино! Вмийся біло
непочатою водою,
собі серце заспокой,
може, знайдеш свою долю”.

14. Починається плач гітари,
Розбивається чаша світанку,
Починається плач гітари,
Гамувати плач її марно –
Не втішайте даремно іспанку.
А так плаче у такт, монотонно…
Плаче так лиш вода або вітер,
Що спиняється снігом бездонним,
А її неможливо спинити.
Плаче щиро про речі померлі,
Про пісок із гарячого півдня,
Що сумує без білих камелій
І так слізно їх просить, бідний.
Вона плаче – стріла без мішені,
Пізній вечір без вранішніх терцій,
Мертва пташка в гілках – душевно…
І мечами п’ятьма страшенними,
О гітаро, поранене серце!
Гітара

15. Хотів би я заснути, як засинають
яблука,
і спати десь далеко від цвинтарного
гамору.
Хотів би я заснути, як та мала дитина,
що в чистім морі мріє собі розкраять
серце.
Ви тільки не кажіть мені, що мертві не
кривавляться,
бо рот гниє, а все водиці просить.
Навіщо мені знати, як їх мордують
трави
і місяць із гадючим ротом,
що порається перед світом.
Хотів би я заснуть на час,
на час, на хвильку, на століття,
хай знають тільки всі, що я не вмер,
ГАЗЕЛА ПРО ТЕМНУ СМЕРТЬ
що є в моїх устах ще стійло золоте,
що я — маленький приятель провесняного
леготу
і велетенська тінь од власних сліз.
Покрий мене над ранок покривалом,
хай пригорщами сипле на тіло мурашву;
змочи мені взуття твердючою водою,
хай клешні скорпіонячі по ній дрібочуть
поковзом.
Бо хочу я заснути, як засинають яблука,
навчитися плачу, що від землі очистить,
бо хочу бути разом з дитиною сумною,
що в чистім морі мріє собі розкраять серце.

16. Жасмину цвіт і свіжо вбитий бик.
Поміст без краю. Мапа. Зала. Арфа.
Рання.
Дівча прикинулось жасминовим биком,
а бик — то присмерк, що реве багряно.
Щоб небо та було дитям маленьким,
жасмин би мав півночі у полоні,
а бик — арену синю, без тореро,
і серце на спочинку при колоні.
КАСИДА ПРО СОН ПІД ЗОРЯМИ
Коли ж бо небо — слон здоровий,
а той жасмин — вода без крові,
а те дівча — то вітка ночі росяна
на темному безмежному помості.
Поміж жасмином і биком
чи кістяні гаки, чи люди сонні.
Всередині в жасмині слон і хмари,
всередині в бику — скелет дівочий.

17. •Схарактеризуйте особливості розвитку західної лірики у
пер. пол. XX ст.
•Назвіть характерні ознаки поетичного світу Поля
Елюара.
•Які особливості модерністської поезії Еліота?
•Про кого з поетів писав Р. М. Рільке: «Його образ
належить до царини міфічного...» ?
•На прикладі відомих віршів спробуйте спостерегти
розвиток кількох ліній у творчості Гарсіа Лорки:
фольклорно-літературної, фольклорно-міфологічної,
експериментальної (сюрреалістичної)