Інформаційні матеріали

1. ЄВРОАТЛАНТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ
УКРАЇНИ:
ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ, МОЖЛИВОСТІ
Що таке НАТО?
НАТО (абр.) – Організація Північноатлантичного Договору (англ. North
Atlantic Treaty Organization, NATO; фр. Organisation du traité de l’Atlantique Nord,
OTAN) – це військово-політичний союз, створення якого було офіційно оформлено
4 квітня 1949 з підписанням у Вашингтоні дванадцятьма державами (США,
Канадою, Ісландією, Великобританією, Францією, Бельгією, Нідерландами,
Люксембургом, Норвегією, Данією, Італією та Португалією) Північноатлантичного
договору , більш відомого, як Вашингтонський договір , що передбачає колективну
безпеку і взаємний захист країн-членів від зовнішніх загроз. Головним джерелом
загроз у той час вважався Радянський Союз. У статті 5 Північноатлантичного
договору говориться, що в разі «збройного нападу» на одного або кількох його
учасників інші члени НАТО негайно нададуть допомогу країні або країнам, що
зазнали «нападу», шляхом здійснення такої дії, які вони «вважатимуть необхідними,
включаючи застосування збройної сили».
Самі збройні сили НАТО були створені в 1950 році у зв’язку з війною в Кореї.
У грудні того ж року сесія Ради НАТО прийняла рішення про розпуск військової
організації Західного союзу (Брюссельського пакту) з огляду на її злиття з
військовою організацією НАТО.
Слід зазначити, що три держави-члена цього альянсу (Франція, Іспанія,
Греція) мали «особливі» періоди відносин з військовою структурою НАТО-вони не
брали в ній участі: Франція з 1967 по 2009 рік, Греція з 1974 по 1980 рік, Іспанія – з
моменту свого входження в НАТО до 1996 року. Ісландія є єдиною державою-
членом НАТО, у якого немає власної армії, але вона має свого цивільного
представника у Військовому комітеті альянсу. Згідно зі статутом НАТО, альянс
відкритий для вступу нових членів, здатних розвивати принципи Договору і робити
свій внесок у колективну безпеку. Серед напрямків діяльності НАТО – розвиток
міжнародного співробітництва та прийняття дій, спрямованих на запобігання
конфліктів між її членами та партнерами; захист цінностей демократії, свободи
особи, економіки вільного підприємництва і верховенства закону.
З середини 90-х років минулого століття, у зв’язку з закінченням «холодної
війни» і зникненням головного джерела загроз – Радянського Союзу, НАТО став
реалізовувати політику «відкритих дверей» щодо колишніх країн соціалістичного
табору, розширюючись на схід-все ближче до кордонів Росії . Обгрунтуванням

2. такого розширення став висновок, зроблений в ході спеціального дослідження
НАТО, про появу потреби і унікальної можливості щодо вдосконалення безпеки в
Евроаталантичному регіоні без відновлення лінії розмежування.
Сьогодні організація Північноатлантичного договору є однією з провідних
міжнародних установ. Вона являє собою політико-військовий союз, що об’єднує 29
країн-членів з Європи та Північної Америки. Представники цих країн регулярно
проводять консультації та співпрацюють у галузі безпеки й оборони. У цьому плані
НАТО втілює унікальний зв’язок між двома континентами, забезпечуючи основу
для політичної співпраці та співпраці у галузі безпеки.
Офіційні мови НАТО – англійська і французька.
Штаб-квартира Ради НАТО знаходиться в Брюсселі (Бельгія).
Чим займається НАТО?
НАТО має на меті забезпечувати захист своїх країн-членів політичними та
військовими засобами. НАТО також сприяє консультаціям та співробітництву з
країнами-не членами Альянсу з широкого кола питань, пов’язаних із безпекою,
таких як оборона, реформа та миротворчість. Проводячи дискусії та розвиваючи
партнерство, НАТО бере участь у запобіганні конфліктам як на території своїх
держав-членів, так і поза її межами. НАТО захищає демократичні цінності та
віддане принципу мирного вреґулювання суперечок. Якщо вреґулювати конфлікт
демократичними засобами неможливо, НАТО має військовий потенціал, необхідний
для запровадження операцій із вреґулювання криз та миротворчих операцій, які
можуть проводитися власними зусиллями або у співпраці з іншими країнами та
міжнародними організаціями. Діяльність НАТО також має третій вимір, до складу
якого входять такі галузі співпраці, як планування на випадок надзвичайних
ситуацій цивільного характеру, надання допомоги країнам-членам та країнам-
партнерам у подоланні наслідків природних катастроф, а також наукові програми та
охорона довкілля.
Як функціонує НАТО?
Кожна країна НАТО представлена у політичній штаб-квартирі в Брюсселі
постійною делегацією, очолюваною послом, який представляє свій уряд у процесі
проведення консультацій та ухвалення рішень в Альянсі. Найвищий політичний
орган, що ухвалює рішення в НАТО, – це Північноатлантична Рада, на засіданнях
якої на різних рівнях під головуванням Генерального секретаря НАТО
розглядаються ключові питання. Усі рішення в рамках кожного з комітетів НАТО
досягаються шляхом консенсусу. Таким чином, вислів «рішення НАТО» є
синонімом спільної волі усіх його країн-членів. Постійні збройні сили НАТО є дуже
обмеженими. Коли Північно- атлантична рада ухвалює рішення про проведення
операції, країни- члени виділяють війська на добровільній основі. Ці підрозділи

3. повертаються до своїх країн одразу після завершення операції. Завдання із
координації та управління операціями Альянсу покладено на військову командну
структуру. До складу цієї структури входять штаби та військові бази, розташовані
на території різних країн-членів. Щоденна діяльність НАТО, цивільні та військові
структури, а також програма інвестицій у безпеку фінансуються у рамках спільного
бюджету, до якого кожна країна-член оплачує внески відповідно до узгодженого
механізму розподілу витрат. Офіційними мовами НАТО є англійська та французька
мови.
Країни-члени НАТО, партнери та учасники Середземноморського
діалогу
Країни-члени НАТО:
– з 4 квітня 1949 (країни-засновники): Бельгія, Великобританія, Данія,
Франція, Нідерланди, Ісландія, Канада, Люксембург, Норвегія, Португалія,
США, Італія;
– з 18 лютого 1952: Греція, Туреччина;
– з 6 травня 1955: Німеччина;
– з 30 травня 1982: Іспанія;
– з 12 березня 1999: Чехія, Польща, Угорщина;
– з 2 квітня 2004: Болгарія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія та
Естонія;
– з 1 квітня 2009: Албанія та Хорватія;
– з 5 травня 2017: Чорногорія.
Країни-партнери НАТО: Австрія, Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія,
Ірландія, Казахстан, Киргизія, Колишня Югославська Республіка Македонія,
Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан, Україна, Фінляндія,
Швейцарія, Швеція.
Країни-учасники Середземноморського діалогу: Алжир, Єгипет, Ізраїль,
Йорданія, Мавританія, Марокко, Туніс.
НАТО і Європейський Союз
На Заході розглядають НАТО і ЄС як дві складові частини європейської
економіко-політичної системи, де ЄС відповідає за економічну інтеґрацію, а НАТО
– за питання безпеки, обопільно доповнюючи одне одного. Відомий американський
політолог Збігнев Бжезинський відзначив, що «американське зацікавлення у
демократичній Європі є величезним. На відміну від американської присутності в
Японії, НАТО підсилює американський політичний вплив і військову силу в серці
Євразії. Оскільки союзні європейські нації все ще значною мірою залежать від

4. захисту з боку США, будь-яке розширення європейського політичного впливу є
розширенням американського впливу». Як стверджує Збігнев Бжезинський, «більш
широка Європа слугуватиме короткостроковим і довгостроковим інтересам США.
Більш широка Європа одночасно поширить зону впливу США без одночасного
створення Європи, політично інтеґрованої настільки, щоб вона становила виклик
США в сенсі геополітичного значення». Унаслідок вступу до ЄС 10 нових членів у
травні 2004 р. до ЄС приєдналася група центрально- та східноєвропейських країн,
які виступають за непорушність зв’язку з НАТО у сфері безпеки та за те, щоб
європейська оборонна складова розвивалася в межах НАТО. Американці кажуть, що
країни Східної Європи були серед найбільш ентузіастичних претендентів на вступ
до НАТО, оскільки вони «знають ціну свободі». Існування НАТО суттєво
полегшило відносини між членами ЄС, які в минулому мали складну і конфліктну
історію відносин, зокрема, Німеччини і Франції, Німеччини і Польщі, Німеччини й
Чехії, Румунії та Угорщини. Через військову слабкість Європи, наявність серйозних,
історично вкорінених суперечностей між державами континенту Європа без НАТО
втрачає значну частину свого політичного потенціалу. Крім того, жодна країна
Європи не може стати геополітичним лідером, достатньо потужним для цієї ролі та
водночас таким, щоб ії лідерство було сприйняте іншими країнами Європи.
Великі геополітичні цілі, що вимагають значних зусиль, такі як розширення
меж політичної Європи, не можуть бути вирішені на рівні національних урядів
Європи. Вирішувати значні геополітичні завдання країни Європи можуть лише за
допомогою наднаціонального об’єднання. Однак досі країни Європи спромоглися
вирішити в межах ЄС такі завдання лише за умови, що їхня реалізація не викликала
значного зовнішнього опору. ЄС довго перебував у стадії планування свого
розширення і остаточно визначився з питання максимізації кількості нових членів у
2004 р. до 10 лише після того, як НАТО ухвалила рішення про чергове розширення
на сім держав у 2002 р. Ймовірно, гіпотетична безпосередня загроза безпеці країн
Європи могла б мобілізувати їх на адекватні політичні зусилля та зміцнити їхню
солідарність без задіяння «зовнішнього чинника» в особі США. Однак ослаблення
військових і політичних ризиків у Європі у зв’язку з розпадом СРСР і Варшавського
договору позбавило держави Європи одного з важливих рушійних імпульсів до
проведення амбітної зовнішньої політики.
НАТО і Україна
Відносини між Україною і НАТО почали розвиватися ще на початку 90-х
років XX ст. і відтоді стали одним з найбільш значущих партнерств НАТО.
Починаючи із 2014 року, внаслідок російсько-українського конфлікту,
співробітництво між Україною і НАТО у низці ключових галузей було активізовано.

5. Розвиток відносин між НАТО і Україною
Відносини між НАТО і Україною постійно розвиваються з самого моменту
отримання Україною незалежності в 1991 році. Зважаючи на стратегічну позицію
України як моста між Східною і Західною Європою, відносини між НАТО і
Україною мають провідне значення для розбудови миру і стабільності в
євроатлантичному регіоні. НАТО і Україна беруть активну участь у міжнародних
операціях з підтримання миру та розв’язанні спільних проблем безпеки. З часом
визначились певні тенденції діалогу і практичної співпраці з широкого кола інших
питань. Ключовим аспектом партнерства стала підтримка Альянсом і окремими
країнами — членами НАТО зусиль України з впровадження реформ, яка отримала
додатковий поштовх після драматичних подій Помаранчевої революції 2004 року і
залишається надзвичайно важливою для задоволення прагнення України
інтегруватись до євроатлантичних структур.
Офіційні відносини між НАТО і Україною розпочались у 1991 році, коли
Україна приєдналася до Ради північноатлантичної співпраці (яка пізніше була
замінена на Раду євроатлантичного партнерства ), отримавши незалежність після
розпаду Радянського Союзу. В 1994 році Україна стала першою країною — членом
Співдружності Незалежних Держав (СНД ), яка приєдналась до Партнерства заради
миру (ПЗМ ).
Понад двадцять років тому, 9 липня 1997 року у Мадриді Президент України
Леонід Кучма, Генеральний секретар Організації Північноатлантичного договору
Хав’єр Солана та лідери 16 країн-членів НАТО підписали Хартію про особливе
партнерство. Відтоді цей документ став основоположним у взаємовідносинах між
організацією та Україною.
Головною метою НАТО є захист свободи і безпеки всіх її членів політичними
та військовими засобами відповідно до Статуту ООН. З самого початку існування
Альянс працює над установленням справедливого і тривалого мирного порядку в
Європі на засадах загальних демократичних цінностей, прав людини та
верховенства права. Ця головна мета Альянсу наповнилась новим змістом по
закінченні холодної війни, оскільки вперше у повоєнній історії Європи перспектива
її досягнення стала реальністю.
Хартія визначає принципи співробітництва України з НАТО, метою якого є
зміцнення стабільності, збереження миру і посилення безпеки в Європі. Щодо
гарантій безпеки, то крім міжнародних гарантій забезпечення територіальної
цілісності, суверенітету та недоторканості кордонів, зафіксованих у даному
документі, найважливішими для України є підтримка з боку НАТО демократичного
та економічного розвитку України, а також право України звертатися до НАТО за

6. допомогою і підтримкою у випадку, якщо її політична незалежність та безпека
опиняться під загрозою.
Практичне співробітництво України з НАТО здійснюється на основі
передбачених Хартією про особливе партнерство між Україною і НАТО Робочих
планів імплементації Хартії, а також Індивідуальної програми партнерства України з
НАТО. Сьогодні Індивідуальна програма партнерства між Україною і НАТО в
рамках ПЗМ та більш широкий план співробітництва налічують понад 100
практичних завдань. Двосторонні оборонні програми містять ще більше
завдань. Таким чином, стосунки України з Альянсом, налагодження та подальша
оптимізація яких тривала протягом 1990-х років, поступово вийшли на рівень
одночасної взаємодії сторін у трьох взаємопов’язаних площинах:
• багатосторонній форум для консультацій і співробітництва з політичних
питань та питань безпеки, яким є РЄАП; 21
• спеціалізоване колективне партнерство в сфері оборони, військового
співробітництва та операцій по підтриманню миру – поглибленої ПЗМ, яка з травня
1997 року здійснюється під егідою РЄАП;
• безпосередні відносини Україна-НАТО в формі особливого партнерства,
регламентованого Хартією Україна-НАТО.
Відколи вибухнула російсько-українська криза, НАТО послідовно
дотримувалася чіткої позиції цілком на підтримку суверенітету і територіальної
цілісності України у межах міжнародно визнаних кордонів. Держави – члени
Альянсу негайно засудили і відтоді неодноразово неухильно заявляли, що ніколи не
визнають незаконну і нелегітимну анексію Криму Росією у березні 2014 року. Вони
також засудили цілеспрямовані дії Росії з метою дестабілізації ситуації на сході
України із проведенням військового втручання і підтримкою бойовиків. Держави –
члени Альянсу ухвалили рішення про призупинення усілякого практичного
цивільного і військового співробітництва з Росією, хоча політичні і військові канали
спілкування залишалися відкритими. Відтоді, під час засідань Ради НАТО – Росія,
які і надалі проходять з певною періодичністю, посли держав – членів Альянсу
неодноразово висловлювали неухильну позицію НАТО щодо територіальної
цілісності і суверенітету України.
З огляду на безпосередні загрози, яких зазнавали територіальна цілісність,
політична незалежність і безпека України, упродовж кризи регулярно проводилися
консультації у форматі Комісії Україна – НАТО (КУН). Як чітко випливає із
спільних заяв, виданих міністрами закордонних справ за підсумками засідань КУН у
квітні 2014, грудні 2014 і травні 2015 року, а також главами держав і урядів за
підсумками самітів НАТО в Уельсі (вересень 2014 року) й Варшаві (липень 2016
року), підтримка України з боку НАТО і солідарність з нею є непохитними.

7. НАТО активно підтримувала врегулювання конфлікту на сході України
дипломатичним шляхом і шляхом діалогу. Альянс позитивно поставився до
підписання Мінських угод у вересні 2014 року і привітав ухвалення Програми
заходів на виконання цих угод у лютому 2015 року. Країни – члени Альянсу
підкреслили, що усі сторони, які підписали Мінські угоди, несуть відповідальність
за їх дотримання, а також наголосили на тому, що обов’язки, які перебрала на себе
Росія, є істотними, і вона повинна припинити дестабілізувати обстановку на сході
України, надаючи політичну, військову і фінансову підтримку бойовикам, вивести
війська і військову техніку з території України, а також усіляко сприяти
політичному врегулюванню конфлікту.
Окрім політичної підтримки України, НАТО також істотно збільшила
практичну допомогу країні. Негайно після незаконної і нелегітимної анексії Криму
Росією міністри закордонних справ держав – членів НАТО узгодили низку заходів,
спрямованих на вдосконалення здатності України гарантувати власну безпеку. Вони
також ухвалили рішення про подальше розширення практичної допомоги Україні з
боку НАТО завдяки істотному зміцненню поточних програм співробітництва, а
також запровадження нових вагомих ініціатив.
Кілька місяців потому лідери держав Альянсу проаналізували перебіг
запровадження в життя цих рішень під час зустрічі з новообраним Президентом
України Петром Порошенком у рамках саміту НАТО в Уельсі (вересень 2014 року).
Вони вирішили активізувати поточні програми у галузі військової освіти,
професійного розвитку, справедливого управління структурами безпеки, а також
наукового співробітництва з тематики безпеки і розширити присутність радників
НАТО при представництвах НАТО у Києві. До того ж було ухвалено нові вагомі
програми співробітництва із використанням Цільових фондів – механізму, який дає
змогу окремим державам – членам і партнерам Альянсу робити фінансові внески на
добровільній основі з метою реалізації конкретних проектів.
Отже, було започатковано п’ять таких фондів для українських структур
безпеки і оборони, які охоплюють ключові галузі реформування і розбудови
потенціалу, зокрема, командування, управління, зв’язок і комп’ютеризація (C4);
матеріально-технічне забезпечення і стандартизація; кіберзахист; соціальна
адаптація колишніх військовослужбовців; і реабілітація поранених (докладніше
читайте нижче у Розділі «Основні напрями співпраці»). Згодом, у 2016 році
розпочалася реалізація шостого проекту Цільового фонду з утилізації вибухівки і
боротьби із саморобними вибуховими пристроями.
Під час Варшавського саміту НАТО (липень 2016 року) глави держав і урядів
Альянсу спільно з Президентом України ухвалили Комплексну програму допомоги

8. (КПД) Україні, яку попередньо затвердили міністри оборони під час червневого
засідання КУН. КПД спрямовано на те, щоб допомогти Україні стати здатною
гарантувати власну безпеку і запроваджувати у життя широкомасштабні реформи,
зокрема, як викладено у Стратегічному оборонному бюлетені України.
8 червня 2017 року Верховна Рада України голосує за те, щоб знову
проголосити вступ до НАТО стратегічним пріоритетом зовнішньої політики
України, ухваливши закон про внесення змін до Законів України про Національну
безпеку й внутрішню і зовнішню політику.
За матеріалами веб-проекту «Мій вибір –
NATO» , сайту громадської спілки "Громадська Ліга Україна-
НАТО", сайту Організації Північноатлантичного договору
Законодавчі та нормативно-правові акти у сфері європейської та
євроатлантичної інтеграції
28.03.2018 р. Указ Президента України № 89/2018 «Про затвердження Річної
національної програми під егідою Комісії Україна – НАТО на 2018 рік»
• Річна Національна програма під егідою Комісії Україна – НАТО на 2018 рік
• Основні заходи у рамках Річної національної програми під егідою Комісії
Україна
• Орієнтовний План заходів у рамках Комісії Україна – НАТО на 2018 рік
25.10.2017 р. Постанова Кабінету Міністрів України № 808 «Про внесення
змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань європейської та
євроатлантичної інтеграції»
25.10.2017 р. Постанова Кабінету Міністрів України № 1106 «Про виконання
Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом,
Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з
іншої сторони»
25.10.2017 р. Розпорядження Кабінету Міністрів України № 779-р «Про
схвалення Стратегії комунікації у сфері європейської інтеграції на 2018-2021 роки»
04.10.2017 р. Постанова Кабінету Міністрів України №759 "Про Урядовий
офіс координації європейської та євроатлантичної інтеграції ”
26.05.2017 р. Указ Президента України № 146/2017 «Про заходи, пов’язані із
запровадженням Європейським Союзом безвізового режиму для громадян України»

9. 03.05.2017 р. Указ Президента України №125 / 2017 "Питання української
частини Спільної робочої групи Україна — НАТО з питань воєнної реформи
високого рівня"
08.06.2017 р. Закон України № 2091-VIII Про внесення змін до деяких законів
України щодо зовнішньополітичного курсу України
24.04.2017 р. Указ Президента України № 116/2017 "Питання складу Комісії з
питань координації євроатлантичної інтеграції України"
21.02.2017 р. Указ Президента України № 43/2017 «Про Концепцію
вдосконалення інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції
України на 2017-2020 роки»
07.12.2016 р. Указ Президента України №547/2016 "Про річні національні
програми під егідою Комісії Україна – НАТО"
04.11.2016 р. Указ Президента України №488/2016 «Питання складу Комісії з
питань координації євроатлантичної інтеграції України»
08.07.2016 р. Указ Президента України №296/2016 «Питання координації
євроатлантичної координації»
26.05.2015 р. Указ Президента України № 287/2015 "Про рішення Ради
національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року "Про Стратегію
національної безпеки України"
24.09.2015 р. Указ Президента України № 555/2015 "Про рішення Ради
національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року "Про нову редакцію
Воєнної доктрини України"
24.09.2014 р. Указ Президента України № 744/2014 "Про рішення Ради
національної безпеки і оборони України від 28 серпня 2014 року "Про невідкладні
заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності"
23.12.2014 р. Закон України № 35-VIII "Про внесення змін до деяких законів
України щодо відмови України від здійснення політики позаблоковості"
13.03.2014 р. Постанова Верховної Ради України № 874-VII «Про
підтвердження курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу та
першочергові заходи у цьому напрямі»
12.06.2013 р. Указ Президента України № 328/2013 "Про річні національні
програми співробітництва Україна-НАТО"
03.03.2011 р. Указ Президента України № 266/2011 "Питання партнерства
України з Організацією північноатлантичного договору"

10. 19.11.2010 р. Указ Президента №1039/2010 Про забезпечення продовження
конструктивного партнерства України з Організацією Північноатлантичного
договору
01.07.2010 р. Закон України № 2411-VI “Про засади внутрішньої і зовнішньої
політики”
02.04.2010 р. Указ Президента України № 495/2010 Про ліквідацію
Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції України
02.04.2010 р. Указ Президента України № 496/2010 Про ліквідацію
Міжвідомчої комісії з питань підготовки України до вступу в НАТО
25.04.2008 р. Указ Президента України № 402/2008 "Про рішення Ради
національної безпеки і оборони України від 21 березня 2008 року "Про перспективи
дальшого розвитку відносин України з Організацією Північноатлантичного
договору та стан забезпечення координації діяльності органів виконавчої влади
України, інших державних органів у сфері євроатлантичної інтеграції України"
26.01.2007 р. Указ Президента України "Про направлення миротворчого
персоналу України для участі в операції Міжнародних сил сприяння безпеці в
Ісламській Республіці Афганістан"
15.12.2006 р. Указ Президента України "Про деякі питання Національної
системи координації співробітництва України з Організацією Північноатлантичного
договору"
14.12.2006 р. Указ Президента України Про рішення Ради національної
безпеки і оборони України від 17 листопада 2006 року «Про направлення корветів
«Луцьк» та «Тернопіль» і фрегата «Гетьман Сагайдачний» Військово-Морських Сил
Збройних Сил України для участі у військово-морських операціях на Середземному
морі в рамках операції "Активні зусилля"
22.05.2006 р. Указ Президента України "Про міжвідомчу комісію з питань
підготовки України до вступу в НАТО"
13.03.2006 р. Указ Президента України "Про Національну систему координації
співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору" (втрата
чинності від 23.11.2010 р.)
28.02.2006 р. Указ Президента України "Про Національний центр з питань
євроатлантичної інтеграції України"
27.12.2005 р. Указ Президента України "Про рішення Ради національної
безпеки і оборони України від 25 листопада 2005 року "Про невідкладні заходи
щодо дальшого розвитку відносин України з Організацією Північноатлантичного
договору (НАТО)"

11. 15.07.2004 р. Указ Президента України “Про рішення Ради національної
безпеки і оборони України від 6 липня 2004 року “Про дальший розвиток відносин з
НАТО з урахуванням результатів засідання Комісії Україна - НАТО на найвищому
рівні 29 червня 2004 року”
18.03.2004 р. Закон України № 1629-IV «Про Загальнодержавну програму
адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»
19.06.2003 р. Закон України № 964-IV ”Про основи національної безпеки
України”
24.02.2003 р. Постанова Кабінету Міністрів України № 238 "Про організацію
розгляду питань євроатлантичної інтеграції України"
21.11.2002 р. Постанова Верховної Ради України № 233-IV “Про Рекомендації
парламентських слухань про взаємовідносини та співробітництво України з НАТО”
23.04.1999 р. Постанова Верховної Ради України № 612-XIV "Щодо відносин
України і Організації Північноатлантичного договору (НАТО)"
15.09.1998 р. Указ Президента України № 1020/98 "Про Положення про Місію
України при НАТО"
04.12.1997 р. Указ Президента України № 1333/97 "Про заснування Місії
України при НАТО"
31.03.1995 р. Постанова Кабінету Міністрів України №230 "Про укладення
договорів між Урядом України та Організацією Північноатлантичного договору"
(Кодекс поведінки та Адміністративна угода стосовно забезпечення офісним
приміщенням з боку Організації Північноатлантичного договору в штаб-квартирі
Організації та його використання)
02.07.1993 р. Постанова Верховної Ради України “Про Основних напрямах
зовнішньої політики України” (втрата чинності від 20.97.2010 р.)
Корисні посилання
• Центр інформації та документації НАТООфіційний сайт НАТО
• Рада Євроатлантичного Партнерства
• Парламентська Асамблея НАТО
• Офіційний портал Європейського Союзу
• Представництво Європейського Союзу в Україні
• Сайт "Україна - НАТО" МЗС України
• Довідник НАТО
• Десять цікавих фактів про НАТО
• Сайт громадської спілки "Громадська Ліга Україна-НАТО"

12. • Інститут трансформації суспільства
• Національний центр євроатлантичної інтеграції
• Європейський простір