Про життя і творчість відомої української художниці Катерини Білокур.

1. «Букет квітів» 1959

2. Складно знайти випадок в історії
мистецтва, коли бажання стати
художником зустрічає стільки
труднощів, скільки довелося
подолати Катерині Білокур.
Мрія дівчини з простої селянської
родини здійснилася не завдяки, а
всупереч долі. Майже все життя їй
довелося боротися за право
малювати, і, незважаючи на це, її
картини випромінюють поклоніння і
захоплення перед дарами природи.
Польові і садові квіти, улюблені
художницею, як дзеркало чистої,
полум'яної і ніжної душі,
відображають погляд на світ
зачарованої маленької дівчинки.
Народилася в селі Богданівка на Полтавщині в родині заможнього селянина і
нічого не віщувало їй стати художницею. На початку ХХ століття в селі дівчатам
уготована була зовсім інша доля - ранній шлюб, турботи про чоловіка і дітей,
клопоти по домашньому господарству, робота в полі.

3. Зовсім іншими були мрії
маленької Катрі - з раннього
дитинства дівчинка хотіла малювати.
І незважаючи на те, що в селі не
можна було дістати ні фарб, ні
паперу, вона робила саморобні
пензлі з прутиків і клаптиків шерсті,
а малювала на шматочках полотна,
яке брала у мами, або на дощечках,
які знаходила у батька. До
молодшого ж братика, якого віддали
вчитися в школу, відчувала особливу
заздрість - адже у нього були зошити!
Одного разу Катерина взяла один
з них і розмалювала чудовими
малюнками. Сподіваючись
порадувати батьків, вона розвісила в
кімнаті свої казкові картинки. Батько,
помітивши таку творчість, спалив їх
у грубці. З тих пір батьки не тільки
забороняли їй малювати, а карали
різками, бажаючи відучити від
марного заняття.
«Жоржини» 1957

4. Катерина не провела в школі жодного дня. На сімейній раді було вирішено
не віддавати дівчину до школи, щоб зекономити на одязі та взутті. У віці 6—7
років сама навчилася читати практично за тиждень по букварику, який дав їй
батько. А потім читати улюблені книги дівчині доводилося потайки від
матері, яка знаходила все нову роботу доньці, щоб відвернути від книг.
«За селом» 1956
«На околиці» 1940

5. У 1922–1923 рр. Катерина
дізнається про Миргородський
технікум художньої кераміки
та вирушає до Миргорода,
маючи при собі два малюнки:
«копія з якоїсь картинки» і
начерк дідівської хати з
натури. У технікум Катерину
не приймають через
відсутність документа про
закінчення семирічки. Вражена
відмовою, вона повернулася
додому.
1928 року дізналася про
набір студентів у Київський
театральний технікум і
вирішує спробувати свої сили.
Але ситуація повторюється: їй
знову відмовляють з тієї ж
причини.
«Мальви та троянди» 1958

6. Дівчина продовжувала малювати, а опір
батьків тривав. У 1934 році, доведена до відчаю
переслідуванням матері, вона намагалася
втопитися в річці Чумгак на її очах. Тільки після
спроби самогубства батьки Катерини з
прокльонами дозволили їй малювати, але
тільки у неділю, коли всю роботу було
зроблено. І вже не примушували до заміжжя.
Але застудивши ноги в холодній воді, дівчина
на все життя залишилася інвалідом.
«Квіти з горіхами» 1948
«Півники» 1950

7. Популярність Катерині Білокур принесли її квіткові композиції.
Художниця
виписувала кожну
квіточку і всі її роботи
відрізняються
ретельної
деталізацією. Над
однією картиною
майстриня могла
працювати рік. Взимку
вона писала квіти по
пам'яті, зате навесні і
влітку вона
працювала і в полі, і в
саду і навіть могла
ходити за 30 км, в
сусідній
Пирятинський ліс,
щоб намалювати
конвалії.
Відомо, що
художниця
ніколи не
зривала квіти.
Катерина Білокур
говорила:
«Зірваний квітка,
як втрачена
доля». Може
тому її живі
букети з
півоніями,
ромашками,
трояндами,
мальвами,
ліліями мають
особливу магію,
зачаровуючи
глядачів!
«Квіти над огорожею» 1935

8. Навесні 1940 р. Катерина чує по радіо
пісню «Чи я в лузі не калина була» у
виконанні Оксани Петрусенко та
звертається до співачки з листом,
заадресувавши його: «Київ, академічний
театр, Оксані Петрусенко». Розповівши
про свою особисту драму і мрії, вона
вклала малюнок на шматкові полотна із
зображенням калини. Малюнок вразив
співачку. Порадившись із друзями —
Василем Касіяном і Павлом Тичиною —
О.Петрусенко звертається у Центр
народної творчості, після чого до
обласного центру надходить
розпорядження: «Знайти Катерину
Білокур і поцікавитися її роботами».
І сталося диво: роботи нікому
невідомої, але обдарованої художниці
відібрали для персональної виставки, яка
відбулася в Полтавському будинку
народної творчості та складалася лише з
11 картин. Виставка мала величезний
успіх. Художницю преміювали поїздкою
до Москви.
«Півонії» 1958

9. Багато натюрмортів Білокур сьогодні порівнюють з французьким
натюрмортом, а темний фон асоціюють з голландським живописом старих
майстрів. Тим часом, Катерина Білокур ніколи не вчилася малювати
професійно, а своїм учителем називала природу.
Вперше художниця побувала в музеях Києва і Москви після своїх
персональних виставок.
Мистецтвознавці називають художницю самородком, талантом від Бога.
«Жоржини»1940
«Квіти»1959

10. Після війни до Катерини Білокур прийшло всесвітнє визнання. Три її картини
— «Цар-Колос»(1949), «Берізка» (1950),«Колгоспне поле» (1949), — були
включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в
Парижі (1954).

11. Тут їх
бачить Пабло
Пікассо.
Поцікавився
їх автором. І
коли йому
відповіли, що
це роботи
простої
селянської
жінки, він
сказав:
«Городні квіти» 1952
«Квіти на блакитному
фоні» 1942
«Якби ми мали художницю
такого рівня майстерності, то
змусили б заговорити про неї
цілий світ!»

12. Особисте життя в
Катерини не склалося.
Вона була
привабливою
дівчиною і
шанувальників в
рідному селі
вистачало, але ніхто з
них не розумів її
захоплення
живописом. Женихи
дивувалися і
вимагали залишити
творчі мрії, кажучи
«Як? Моя дружина
буде Мазилка!?». І
Катерина не
поспішала заміж. Уже
в зрілому віці вона
відчула самотність, їй
дуже хотілося
розділити свої радощі
й прикрощі з
близькою людиною.
Свої думки і переживання вона залишила в своїй
автобіографії та в листах до київських
мистецтвознавців, з якими листувалася та у колі
яких вона знайшла розуміння й повагу.
«Щастя. Лелеки дитинку принесли» 1950

13. Після війни картини
Білокур регулярно
набував Київський
музей народного
декоративного
мистецтва. Сьогодні
більшість робіт
народної художниці
зберігаються в цьому
музеї і в Яготинської
картинної галереї, в
приватних зібраннях
картин майже немає.
Всього за своє життя
Катерина створила
близько ста робіт.
«Мистецький арсенал» 2016
К.Білокур в своїй хаті в
селі Богданівка. 1950-і
роки

14. Картини Катерини Білокур
купували музеї, постійно
проходили її виставки в Полтаві,
Києві, Москві,
у 1949 році Катерина Білокур
стає членом Спілки художників
України,
у 1951 — нагороджена орденом
Знак Пошани, одержала звання
Заслуженого діяча мистецтв
України,
у 1956 — одержала звання
Народного художника України.
Та в променях слави вона не
купалася. Художниця як і раніше
жила в старій батьківській хаті,
до того ж доглядала за хворою
матір'ю.
До останнього дня малювала
саморобними фарбами і
пензлями свої улюблені квіти,
адже в душі художниці як і
раніше була весна.
«Кавун, морква та квіти» 1951

15. У Богданівці, де народилася і провела все життя художниця,
відкрито меморіальний музей. Біля будинку - пам'ятник К. Білокур
роботи її племінника - Івана Білокур. У будинку зберігаються
особисті речі, документи художниці, деякі картини, а остання
робота, яку Катерина не встигла закінчити, стоїть на мольберті -
жоржини на блакитному тлі.
Навколо будинку Білокур, як і при її житті, ростуть квіти. Про них
так захоплено, і так душевно писала Катерина в одному зі своїх
листів:
«Так як же їх не малювати,
коли вони такі красиві? Ой
Боже ж мій, як глянеш
кругом, то та гарна, а та ще
краще, а та ще чудовіша! І
як би схиляються до мене і
кажуть: "Хто ж нас тоді буде
малювати, як ти нас
покинеш?" То я все на світі
забуду - і знову малюю
квіти»

16. Катерина Білокур зуміла сягнути
вершин успіху і прославити
українське мистецтво на цілий
світ. Їй довелося пережити осуд
і нерозуміння односельців, які
вбачали в її заняттях
малюванням спробу ухилитися
від роботи. Вона зустріла
нерозуміння матері, що вважала
її малювання безглуздим, і все-
таки, подолавши ці такі непрості
в сільському житті перешкоди,
вона самотужки, крок за кроком
відкривала для себе таємниці
живопису, навчалася у природи.
«Доля випробовує тих, хто
наважився йти до великої
мети, але сильних духом не
спинить ніхто, вони зі
стиснутими руками вперто і
сміливо йдуть до мети. І тоді
доля винагороджує їх сповна і
відкриває перед ними всі
таємниці дійсно прекрасного і
незрівнянного мистецтва»
«Пшениця, квіти, виноград» 1954

17. «Букет квітів» 1959
Вшанування пам'яті
З 2012 року щорічно на
початку червня на
батьківщині мисткині
проводиться
міжрегіональний фестиваль
народної творчості
«Катеринина пісня»,
присвячений пам'яті
художниці.
У червні 1989 постановою
Ради Міністрів УРСР
засновано премію імені
Катерини Білокур за визначні
твори традиційного
народного мистецтва з
метою стимулювання
розвитку українського
народного мистецтва.

18. Вшанування пам'яті
У Києві є вулиця, а у
Броварах провулок, названі на
честь Катерини Білокур.
У лютому 2016 року,
виконуючи закон «про
декомунізацію», у місті
Краматорськ (Донецька обл.)
колишня вулиця Клари Цеткін
була перейменована на честь
Катерини Білокур.
На її честь в 2000 році було
викарбувано пам'ятну монету. «Хата в Богданівці» 1955

19. 1986 — композитор Л.Дичко
написав «Фрески за картинами
Катерини Білокур» у 2-х зошитах
для скрипки та органа;
1990 — Здійснена постановка
балету Л. Дичко «Катерина
Білокур, або Натхнення» у
Національній філармонії України.
У 2009 р. режисер та сценограф
Олександр Білозуб створив виставу
«Дві квітки кольору індиго»,
головними героїнями якої стали
художниці Катерина Білокур та Фріда
Кало. Прем'єра вистави відбулася 30
квітня 2009 р. на сцені Національного
драматичного театру ім. Івана Франка.
«Богданівські яблука» 1959 «Квіти та овочі» 1959

20. Про життя і творчість
відомої української художниці
було знято телепередачі,
художні та документальні
кінострічки.
Біографічний фільм
«Буйна», знятий в 1990 році
режисером Віктором
Василенко, розповідає про
драматичну життя Катерини
Білокур. У головній ролі
актриса Раїса Недашківська.
«І що б я не робила,
куди б не йшла, а
думи про малювання
завжди, як вірний друг,
зі мною»
К.Білокур
«Буйна» 1944-1947

21. «Натюрморт з колосками та глечиком» 1958
«А квіти я буду
малювати і малювати,
бо я так люблю над
ними працювати, що й
слів не знайду, аби
висказати ті почуття
до їх любові — моєї
великої любові»
К.Білокур