Народознавчий нарис «Бандура! Скільки в слові цім дзвенить героїки і слави» присвячений кобзарям-бандуристам, ювілярам 2018 року. Думи та історичні пісні кобзарів сповнювали серця людей вірою у перемогу нашого народу, наснажували, підносили і очищали, допомагали глибше пізнати дорогу Батьківщину.

1. Управління культури Дарницької районної
в місті Києві державної адміністрації
Централізована бібліотечна система
Дарницького району
Бібліотека №156
«Бандура!
Народознавчий нарис
Київ, 2018

2. 2
«Бандура! Скільки в слові цім дзвенить героїки і слави» :
народознавчий нарис присвячений кобзарям –
бандуристам / уклад. З. Гранкіна ; бібліотека № 156 ЦБС
Дарницького району .– Київ , 2018. – 13 с.
Кобзарі й бандуристи – співці нашої історії, нашої слави
української. Вони піднімали дух народу, творили епос
України. Були першими поетами, композиторами і пісня-
рами. Ходили від села до села, знали що де відбувається,
якій настрій панує у народа. В піснях розповідали про
побачене і почуте, про гетьманів, про подвиги, про
людське горе в неволі.
Народознавчий нарис «Бандура! Скільки в слові цім
дзвенить героїки і слави» присвячений кобзарям-
бандуристам, ювілярам 2018 року.
Даний народознавчий нарис включає літературу, що
знаходяться у фонді нашої бібліотеки.
Нарис розрахований на студентів, учнів шкіл, ліцеїв,
гімназій, а також вчителів та бібліотечних працівників.
Укладач : З. Гранкіна
Комп’ютерний набір : І. Братікова, З. Гранкіна

3. 3
«У кобзарів не було спів ,
у них було переживання»
Г. Ткаченко
Микола
Петрович
Будник
народився 3
грудня 1953
року у с.
Сколобів
Володарськ-
Волинського
району на
Житомирщині.
Чотирнадцятирічним хлопцем пішов із села в
широкий світ у пошуках свого місця в ньому.
Міняв професії , місця роботи й перебування.
Працював фрезерувальником на київському заводі
«Арсенал» Захоплювався малюванням та любив
грати на бандурі. Власноруч зробив собі бандуру.
Навчався у відомого бандуриста Г. Ткаченка. Він
єдиний з учнів опанував весь репертуар Вчителя, в
якому переважали думи , історичні і духовні пісні.
Натхненно пропагував серед молоді кобзарську
справу. Заснував школу народних музичних
інструментів, в якій налагодив виготовлення
бандур, кобз, лір, реконструював інструменти, що

4. 4
давно вийшли з ужитку: давньоруські й половецькі
гудки, шоломовидні та криловидні гусла. Ця
майстерня стала одночасно й музичною школою,
де молоді ентузіасти опановують майстерність
виготовлення інструментів і гри на них. До нього в
науку їхали з усіх кутків України. Зростала
кількість музик. Виникали і нові майстерні: у
Києві, Переяславі, Харкові, Львові, Корсуні. На
зразок давніх кобзарських об’єднань-цехів
виникло Всеукраїнське братство традиційного
кобзарства. Панотцем якого одностайно визнано
Миколу Петровича Будника.
Його спокійна мова, тиха гра і тихий спів глибоко
западає в душу чулого слухача, його вид
випромінює святість.
За типом мислення він філософ , а за вдачею –
співець, що імпровізує на основі думного мелосу,
наприклад, про Петра Сагайдачного, Симона
Петлюру, Володимира Івасюка, замучених
кобзарів, Голодомор.
Микола вів мандрівний кобзарський спосіб
життя. Вражала його мобільність, готовність із
бандурою вирушати будь коли і в будь якому
напрямку Україною.
16 січня 2001 року на 48-му році свого життя він
помер. Поховали Панотця врочисто на
Ірпінському кладовищі. Під спів Шевченкових
«Думи мої» й «Заповіту», під спів псалмів і звуки-
плачу бандур та ліри. Заупокійну службу
відправили священики Української автокефальної
церкви, одним із фундаторів якої він був. На

5. 5
могилі братчики поклялися продовжити справу
життя Панотця.
В особі Миколи Будника Україна втратила
винятково обдаровану і діяльну особистість, яка
здійснила величезний внесок у справу
відродження української народної музичної
культури.
Георгію Кириловичу Ткаченкові
належить
особливе
місце в
історії
кобзарства.
Народився
він 5 травня
1898 року в
слободі
Глушкове
Рильського
повіту на
Курщині. Батько працював ткачем, та
осліпнувши, рано втратив працездатність. Сім’ю
утримувала мати, заробляючи поденною працею.
Юрка (Георгія ) узяв до себе дядько, який
проживав у Харкові. Тут він вступів до
художнього училища і познайомився із
мандрівними сліпими кобзарями, які тоді ще
співали на базарах та площах. Навчався Юрко у
відомого бандуриста Петра Древченка. В

6. 6
репертуарі мав думи про Марусю Богуславку,
Федора Безрідного, Олексія Поповича, про бідну
вдов, історичні пісні про Морозенка, про козака
Супруна та багато інших.
У 1922-1929 рр. Юрій навчався в Москві у
ВХУТЕМАСІ,
Після закінчення якого працював архітектором,
проектую-чи паркові комплекси. Проживаючи на
чужині, приїздив в Україну, де збирав етюдні
матеріали для своїх майбутніх картин. Лише з
виходом на пенсію вдалося йому повернутися на
Батьківщину, де він знайшов притулок на квартирі
своєї племінниці в Києві. Тут він повністю
заглибився у малярство. Багато мандрував
Україною, з натури малював краєвиди, пам’ятки
культури, архітектури. Малювання було потребою
його патріотичної душі. Мистецтво його – чисте, у
ньому Георгій Кирилович ніколи не кривив душею
Бандура була ще одним його великим
захопленням. У 1969 році Георгій Ткаченко в
числі невеликої групи уцілілих після
більшовицько-московського погрому бандуристів
увійшов до організованого при Музично-хорово-
му товаристві УРСР об’єднання співців-кобзарів.
З’яви-лося у нього кілька учнів, серед яких
найздібнішими були науковий співробітник
Переяславського історико-краєзнавчого музею
Микола Товкайло, робітник Микола Будник та
пожежник Сергій Радько. Вони навчалися на
власноручно виготовлених інструментах.
Відвідували його й капельні бандуристи.

7. 7
Помер Георгій Кирилович 11 грудня 1993 р. у
скрутний час. Громада не змогла зібрати коштів на
місце для могили. Тому тіло його піддано
кремації, а попіл розвіяно на Совському
кладовищі. Пам’ятником йому залишилися коб-
зарські братства, що тепер наслідують
старосвітське зінківське бандурництво. В 1998
році шанувальники таланту Георгія Кириловича
Ткаченка відзначили його 100-літній ювілей. Хай
пам'ять про славного мистця і музику навіки
залишиться в наших серцях !
Кучугура-Кучеренко Іван Йович
народився 7
липня 1878
року у
с. Мурафа
Харківської
області –
бандурист,
співак
народний
артист, учень
кобзаря
Гащенка.
Значний вплив
на творчість Івана Йовича мав Гнат Хоткевич.
1908-1910 р. викладав гру на кобзі у музично-
драматичній школі М. Лисенка у Києві. Брав
участь у Шевченківських вечорах. У репертуарі –
думи «Богдан Хмельницький та Барабаш»,

8. 8
«Олексій Попович», «Федір безрідний,
бездольний», «Бідна вдова та три сини», народні
пісні: «Пісня про Морозенка», пісні на слова Т.
Шевченка, І. Франка, власні твори. Думи від
Кучугура-Кучеренка записав і опублікував Ф.
Колеса у книзі «Мелодії українських народних
дум». Бандурист був звинувачений в участі у
контрреволюційній організації і 8 листопада 1937
року його арештували. Засуджений до розстрілу.
Реабілітований в 1958 році. У рідному селі
Мурафа в 2008 році встановлено меморіальну
дошку.
Микола Степанович Литвин
народився 4
березня 1943 року
у с. Федорівка
Добровеличківськ
ого району
Кіровоградської
області. Із 1961р.
навчався в
Київському
музичному
училищі, потім у
Тернопільському музичному училищі. З 1966 р.
вчився у Львівській державній консерваторії по
класу бандури В. Герасименка. З 1969 р . працював
артистом оркестру українських народних
інструментів Музично-хорового товариства УРСР.

9. 9
Часто виступав як соліст-бандурист, а також у
дуеті із братом Василем. У своєму репертуарі має
думи «Невольницький плач», «Про трьох братів
Азовських», «Про козака-бандуриста», «Буря на
Чорному морі», історичні пісні, твори
композиторів.
Його власними творами є «Гомоніла Україна»
(на слова Тараса Шевченка ), «Там у степу» ( на
слова Василя Симоненка ), «Глянь бо дівчино» та
«Моя Україно» на власні тексти й інші. Він є
автором багатьох публікацій на кобзарську
тематику в періодичній пресі.
Визначний бандурист Микола Литвин й тепер
активно кобзарює разом з братом Василем.
Литвиненко Христя (Волтурніст)
народилася 22 травня 1883
р. х. Христинівка,
Лохвицького р-ну,
Полтавської обл. у бідній
селянській сім’ї. В молоді
роки батракувала. У1902 р.
її заарештували царські
жандарми за
розповсюдження листівок.
1903-1907 р. була вільною
слухачкою Миргородської
художньо-промислової
школи. Гри на бандурі
навчалась самостійно та у місцевих бандуристів.

10. 10
Була учасницею 1-ї Республіканської наради
кобзарів та лірників України в Києві (1939 р.).
Друкувалась від 1910 р. Була особисто знайома із
А. Тесленком. Присвятила йому вірш «Місяцем
світиш». Окремо вийшли збірки «Широким
шляхом» (1958 р.), «Доля» (1978 р.). Авторка
пісень «Революція іде», «Ой розбили ми кайдани»,
«Батьківщино моя», «Ой матінко , ти голубонька»,
«Одудок».
Мовчан Єгор Хомич
народився 19 квітня
1898 року в с.
Велика Писарівна
Богодухівського
повіту Харківської
губернії. На
десятому році життя
перехворівши на
віспу, утратив зір.
У1907-1909 рр.
навчався у
Харківському музичному інтернаті для незрячих.
Після розпуску інтернату Єгор повертається до
Великої Писарівки і в1909 році пішов у «науку» до
відомого панотця Степана Пасюги. У навчанні
Єгор перебував три роки. 1913 року дістав від
Пасюги «одклінщину» і почав самостійно
кобзарювати. Багато перейняв у харківських
кобзарів – Архипа Никоненка, Павла Гащенка,
Петра Древченка. Часто ходив без поводиря. За

11. 11
часів репресій 1930-х років не поїхав на «зліт
народних співаків» – «Розстріляний з’їзд кобзарів»
і врятувався. Сталося це випадково – лише тому
що поводир Єгора зник і не супроводжував його. З
бандурою за плечима незрячий кобзар обійшов
сотні сіл, ніс у маси улюблені народні пісні та
думи. Був учасником першої республіканської
наради кобзарів і лірників в Києві (1939 р.), брав
активну участь в роботі ансамблю кобзарів. В 1940
році був учасником всесоюзної наради народних
співців. Під час Німецько-радянської війни Єгор
Хомич складав антифашистські пісні, якими
викликав ненависть до ворогів. У повоєнний час
Є.Х. Мовчан продовжує свою кобзарську
діяльність. За виконання пісень не раз одержував
подяки і премії. Відзначення 60-річчя та 90-річчя
перетворилося на народне свято пісні і музики.
Багатий репертуар кобзаря в записах зберігається у
фондах інституту мистецтвознавства
Фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН
УРСР. Помер у 1968 році у Пущі-Водиці в
будинку ветерана. У 1978 році у Великій Писарівці
встановлено пам’ятник Мовчану Єгору Хомичу.
На місці хати, у якій народився Мовчан
встановлено меморіальну плиту. Бандура Мовчана
знаходиться в музеї Театрального мистецтва в
Печерській Лаврі.

12. 12
В народознавчому нарисі «Бандура! Скільки в
слові цім дзвенить героїки і слави» ми розповіли
про бандуристів-ювілярів 2018 року. Вони
морально підтримували український народ в
лихоліття російсько-радянської неволі.
Думи та історичні пісні кобзарів сповнювали
серця людей вірою у перемогу нашого народу,
наснажували, підносили і очищали, допомагали
глибше пізнати дорогу Батьківщину. Завдяки
давнім традиціям, тісним зв’язком із народною
культурою, незважаючи на утиски царського
уряду, репресії сталінщини та голод в Україні,
кобзарське мистецтво все ж вижило і збереглося
до наших днів. Сучасне бандурне мистецтво
здійснило стрімкий злет до висот академічного
професіоналізму, виросла нова генерація
виконавців, які впевнено вийшли на високий
мистецький рівень і здобули світове визнання.

13. 13
Література про кобзарів-бандуристів
1. Грицак , М. Дивосвіт бандури / М. Грицак //
Позакласний час. – 2012. – № 17-18. – С.
124-127.
2. Жулинський, Б. М. Микола Будник / Б. М.
Жулинський // Енциклопедія Сучасної
України. Т.3. – Київ : Інститут
енциклопедичних досліджень НАН України,
2004. – С. 541-542.
3. Павличко, Д. В. Микола Литвин / Д. В.
Павличко // Енциклопедія Сучасної України.
Т.17. – Київ : Інститут енциклопедичних
досліджень НАН України, 2017. – С. 280.
4. Польовий, Р. П. Кобзарі в моєму житті / Р. П.
Польовий. ‒ Київ : Докор, 2003. ‒ 104с.
5. Розсоха, Л. О. Литвиненко Христина
Дмитрівна / Л. О. Розсоха // Енциклопедія
Сучасної України. Т. 17. – Київ : Інститут
енциклопедичних досліджень НАН України,
2017. – С. 294.
6. Чабан, М. П. Кучугура-Кучеренко Іван
Йович / М. П. Чабан // Енциклопедія
Сучасної України. Т.16. – Київ : Інститут
енциклопедичних досліджень НАН України,
2016. – С. 329.