Розробка виховного заходу про рідну мову. Совершенко О.М.

1. Мова рідна – найдорожчий скарб
МЕТА: формувати розуміння того, що українська мова - наш скарб, без якого не
може існувати ні народ, ні Україна як держава; розширювати знання про
красу і багатство української мови, ознайомити з історією української
писемності та мови, навчати цінувати звичаї, традиції нашого народу,
розвивати мислення, бажання розвиватися, пробудити почуття
національної гідності;
розвивати вміння виразного читання поетичних творів;
виховувати любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття
поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною
мовою. розкривати багатство і красу української мови; в учнів бажання
досконало знати мову свого народу;
Оформлення класу: інтерактивна дошка; мультимедійний проектор; презентація;
газета, випущена учнями, до Міжнародного дня мови - 21 лютого;
виставка книжок.
На дошці записи висловів про мову «Хто не любить свою мову – той не любить
свою Батьківщину”. „О мово, пісня колискова. Тебе люблю, тобою
дорожу!”; виставка книг українських поетів.
Стіл, прикрашений українським рушником, на столі стоїть запалена свічка,
портрет Т.Г.Шевченка, Івана Франка, гілочки калини та колосся у вазі.
ВЕДУЧА 1: Доброго дня, шановні вчителі та учні!
Земля моя рідна – це моя Україна! Щасливі ми, що народилися і живемо на чудовій,
багатій землі. Тут жили наші прадіди. Тут корінь роду українського, що
сягає сивої давнини, одвічних добрих традицій.
ВЕДУЧА 2. Тут ми робили свої перші кроки, відкривали навколишній світ. Тут ми
навчилися відповідати усмішкою на усмішку, співчуттям на чужий біль.
Тут нам уперше забриніли звуки рідної мови, завдяки якій ми
усвідомили самих себе.
Учитель. Любов до Батьківщини виявляється в любові до рідного слова. Словом
рідним треба дорожити, як честю матері, як совістю. Якщо людина
байдужіє до рідної мови, то в її душі вмирає краса рідної мови, то в її
душі вмирає краса рідної землі. Людина стає без роду і племені, котиться
перекотиполем у безодню бездуховності.
Ми милуємося картинами природи. Слухаємо шепіт саду, спів птахів.
Бачимо як журно хилиться колос пшениці на ниві. Квіти вибігають на
берег річки й зачудовано дивляться на її швидкоплин. Замріяно стоять
верби над водою. Зелена краса завжди линула у натхненне слово.
Багатюща скарбниця української пісні, казки, поезії. Хай же вічно
звучить музика народного слова. Нехай неповторні його пахощі стануть
для кожного з нас найдорожчими і найріднішими.

2. ВЕДУЧА 1: Як же довго наш народ ішов до незалежності! Ішов через утиски,
в’язниці й Сибіри упродовж усієї історії від часів Київської Русі до
наших днів.
ВЕДУЧА 2. Із святом вас, шанувальники рідного слова! Сьогодні ми говоритимемо
про мову - один із найпрекрасніших Божих дарів. 21 лютого
відзначається Міжнародний День рідної мови. Це відносно молоде свято
– до календарів усього світу воно ввійшло тільки у 1999 році. І в Україні
воно лише почало писати свою історію, хоча питання розвитку
української мови на наших землях нараховує кілька століть. Де ж і коли
народилася традиція Міжнародного дня рідної мови?
ВЕДУЧА 1: Історія цього свята, на жаль, має дуже трагічний початок. Себто,
святкуємо ми цей день з присмаком гіркоти. 21 лютого 1952 р. у
Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти
урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді
цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато
років і у жовтні 1999 року на 30 сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО
було запроваджено Міжнародний День рідної мови, а починаючи з 21
лютого 2000 року, цей день відзначають і в нас. Тобто, це день, коли
кожен може себе відчути частиною свого великого народу, бо ж мова –
то є його дзеркало душі, яку треба берегти і плекати, як пише:
ВЕДУЧА 2. Сьогоднішній день відзначається оновленою українською мовою, як
говорив М.Т. Рильський: "Нове життя прагне нового слова".. І як горно вітає цю
світлину багату і невичерпну Дмитро Білоус
«Здрастуй, слово, Українська мово»
Здрастуй, Слово, Українська Мово,
Здрастуй на межі тисячоліть!
Квітни калиново й барвінково,
Запашна вічнозелена віть!
Слово – брила, слово – крила, диво,
У незнане зоряний політ.
Через мову щиро і правдиво
Одкривається нам білий світ.
Любо й мило людям щастя зичить,
Бачить, як сузір’я мов зорить,
Знати, як усім народам личить
Мовою своєю говорить.
Мовна зоряна світобудова,
Ворог твій – шовіністична тьма.
Зникне десь одна-єдина мова –
І уже гармонії нема.
Тож несімо естафету гідно:
В ріднім слові – мир та благодать.
Ми як скарб нетлінний мову рідну
Мусимо нащадкам передать.

3. Йди в тисячоліття, рідна мово,
До сердець і душ людських доходь.
Квітни калиново й барвінково,
Бо на те й благословив Господь.
ВЕДУЧА 1: Відомий український педагог В.О. Сухомлинський писав: "Мова -
це віконце, через яке людина бачить світ". Вдумаймося в ці слова: від того, як ми
володіємо мовою, залежить наше духовне багатство.
Багата мова - багатий духовний світ, розвинуте почуття краси слова -
висока моральна культура.
Отже, кожна людина має прагнути оволодіти скарбами рідної мови, її
літературними нормами, щоб власне мовлення стало досконалим і
зрозумілим. Адже мова - це живий організм, вона розвивається за своїми
законами, а тому потрібно берегти цей нетлінний скарб, прислухаючись
до порад М.Т. Рильського:
, бо ж мова – то є дзеркало душі, яку треба берегти і плекати, як пише: Василь
Симоненко «Моя мова»
МОЯ МОВА
Все в тобі з’єдналося, злилося –
Як і поміститися в одній!-
Шепіт зачарований колосся,
Поклик із катами на двобій.
Ти даєш поету дужі крила,
Що підносять правду в вишину,
Вченому ти лагідно відкрила
Мудрості людської глибину.
І тобі рости й не в’януть зроду,
Квітувать в поемах і віршах,
Бо в тобі – великого народу
Ніжна і замріяна душа.
Учень. слова Володимира Сосюри:
Вивчайте, любіть свою мову,
Як світлу Вітчизну любіть,
Як стягів красу малинову,
Як рідного неба блакить.
Нехай в твоїм серці любові
Не згасне священний вогонь,
Як перше промовлене слово
На мові народу свого.
Як сонця безсмертного коло,
Що креслить у небі путі,
Любіть свою мову й ніколи
Її не забудьте в житті....
ВЕДУЧА 2. Світ починався зі Слова. І Україна починалася зі слова (Я. Гоян). У
Святому Письмі вказано: «Спочатку було Слово». Для кожної людини воно завжди

4. спочатку. Немає народу, байдужого до рідної мови, до своєї землі, тієї, на якій він
народився й живе. Немає в жодній мові й нерідних слів. Батьківська хата,
материнська мова, рідна мова – словосполучення, що несуть у собі величезний
почуттєвий заряд. І нехай кожна доба, кожний народ наділяє образ Вітчизни
індивідуальними ознаками – атрибутами, мотив рідного слова в тому магнітному полі
присутній постійно.
Оті слова – одвічне царство мови,
Що вижила й узориться тепер.
Воно звучить магічно, як Бетховен,
В устах братів по крові і сестер.
У ній усе: діброви й верболози,
Дніпра і Ворскли витканий атлас,
Козацька доблесть і кріпацькі сльози,
Ще й дума та, що вистраждав Тарас.
І ти – моя снодвижницька слава,
Мечі і струни, правда і терни від київського князя (Д.Луценко)
Не грайся словом. Є святі слова,
Що матері з доріг вертають сина.
Спіши до неї, доки ще жива.
Допоки розум, і допоки сила.
Знайди те слово – вічне і земне.
За часом час нам світ перестилає
Минуще все. Лиш слово не мине.
І та любов, ще смертю смерть долає.
Слово варте, аби стати, на коліна і піднести в молитві його до Бога за рідну
земле, її народ…
Молитва Катерини Мотрич
Молитва Катерини Мотрич «Мово рідна»
Мово! Присвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м’яти,
рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена. Мово
наша! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і
тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.
Мово наша! Стражденнище, великомучище,
Матір Божа наша… Прости ж їх, рідна!
Прости гріхи їхні вільні й невільні, прости
той чорнобильний плід і те дике зілля, що
густо вродило на нашому трагічному лану…
стаю перед тобою на коліна і благаю за всіх:
прости ж нас, грішних, і не ховайся.
За чорнобильську вежу. Повернися до нашої хати,
звідки тебе було, вигнано…
прости! Воскресни! Розродися! Збуяй, віщим і вічним словом від лісів – до моря,
від гір до степів!
Мово! наша! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої
джерела б’ють десь від магми, тому й гаряча така!
А вночі купаються в тобі ясні зорі, тому й ласкова така. Тож зцілювала ти
втомлених духом, давала силу і здоров’я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили
Тебе, цілющу джерельцю, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване
Тобою Слово. Бо «Споконвіку було Слово і Слово було у Бога і Слово було Бог!.

5. Олена Чумак
Молитва за мову
Боже милосердний, що на небі,
Українську мову збережи.
Всім, хто має в серці віру в Тебе, -
Об'єднатись в слові поможи.
Уклади в уста мого народу
Незнищенні істини прості,
Щоб ніколи рабству на догоду
Не збивався з вірної путі.
Дай нам милосердя і терпіння,
До байдужості не доведи.
Від змертвіння і від запустіння,
Отче, збережи і захисти!
ВЕДУЧА 1: Пантелеймон Куліш писав:
«Єдиний скарб у тебе – рідна мова
Заклятий для сусіднього хижарства.
Вона – твого життя – міцна основа
Повніша над усі скарби й багатства!»
Мова – це духовний скарб нації. Це не просто засіб людського спілкування, це
те, що живе в наших серцях. Змалечку, виховуючи в собі справжню людину, кожен із
нас повинен в першу чергу створити в своїй душі світлицю, у якій зберігається
найцінніший скарб – Мова.
ВЕДУЧА 2. Адже, у мові відбиваються і пам'ять народу, і його сьогодення.
Віками український народ творив і плекав це багатство, вкладаючи у скарбницю
свої найцінніші думки, почуття, фантазії… Мова є головною ознакою самобутності,
духом народу, де відбито і побут, і нахили, звичаї. І кажемо, що втратити мову – це
означає втратити все, корінь і основу. Тому на висоту людського духу підносить
рідну мову її зачинатель І.Котляревський, геній і основоположник Т.Г.Шевченко,
патріоти рідного слова Б.Грінченко, О.Олесь, які шліфували рідну мову як
дорогоцінний діамант нашого народу. Тому так гарно Володимир Самійленко у поезії
«Українська мова» доводить думку, що «Мова – це неоціненний скарб народу.
УКРАЇНСЬКА МОВА В. Самійленко
Діамант дорогий на дорозі лежав, -
Тим великим шляхом люд усякий минав,
І ніхто не пізнав діаманта того.
Йшли багато людей і топтали його,
Але раз тим шляхом хтось чудовий ішов.
І в пилу на шляху діамант він знайшов.
Камінець дороги він одразу пізнав.
І додому приніс, і гарненько, як знав;
Обробив, обточив дивний той камінець,
І уставив його у коштовний вінець.
Сталось диво тоді, камінець засіяв,
І промінням ясним всіх людей зореву вав,
І палючим вогнем кольористо блищить,
І проміння його усім очі сліпить.
Так в пилу, на шляху наша мова була,
І мислива рука її з пилу взяла.

6. Полюбила її, обробила її,
Положила на що усі сили свої,
І в народний вінець, як в оправу ввела,
І як зорю ясну, вище хмар піднесла.
І на злість ворогам засіяла вона,
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
Хай же ті вороги поніміють скоріш;
Наша ж мова сія щогодини ясніш.
Хай коштовним добром вона буде у нас,
Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,
Щоб поглянувши сам на створення своє,
Він побожно сказав: «Відкілля нам сіє?».
Мово у серці народу Н.Красоткіна.
Неначе юна зоря світанкова,
Ти лісами, степами ідеш!
Українська чарівна мова,
Ти у серці народу живеш !/ 2р.
Мелодійна моя, промениста,
як земля твій багатий словник.
Українськая мово пречиста,
Ти ж у серці народу живеш! / 2р.
Українська прабатьківська мово,
До зірок через терни ідеш.
Рідна мово моя пелюсткова,
Ти у серці народу живеш! / 2р.
ВЕДУЧА 1: А чи знаєте ви наскільки є вишуканими образи українських літер,
оригінальними і неповторними?» - запитує І.Малкович, талановитий письменник,
який прагне засіяти серця читачів любов’ю до рідної мови. Читаючи його вірш про
літери, мимоволі виникає запитання: як можна було самому не помітити, що літера
«ї» і справді схожа на свічечку з крихітним вогником на верхівці, а літера «є» - на
тоненький серпик місяця, що усміхається із зоряного неба лукавою посмішкою. І
вони, ці крихітні символи нашої мови солов’їної, вимагають нашого захисту, любові й
турботи.
Отже, слухаємо вірш-звернення І. Малковича «Свічечка букви і».
Іван Малкович «Свічечка букви «ї»
Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,
але ти, дитино,
покликана захищати своїми долоньками
крихітну свічечку букви «ї»,
а також,
витягнувшись на пальчиках,
оберігати місячний серпик
букви «є»,

7. що зрізаний з неба
разом із ниточкою.
Бо кажуть, дитино,
Що мова наша – солов’їна.
Правильно кажуть.
Але затям собі,
Що колись
можуть настати і такі часи,
коли нашої мови
не буде пам’ятати
навіть найменший соловейко.
Тому не можна покладатися
тільки на солов’їв, дитино.
ВЕДУЧА 1: Наша мова настільки багата і унікальна, що можна створити текст,
де б кожне слово починалося із однієї і тої ж літери, тим самим передати стан
природи, людини, свист зимового вітру в сад…
САМОТНІЙ САД
Сонно сиплються сніжинки,
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад.
Сріблом стеляться сніжинки,
Спить самітній сонний сад…
Сипле, стеле сад самітній
Сірий смуток – срібний сніг,
Сумно стогне сонний струмінь,
Серце слуха скорбний сміх.
Серед саду страх сіріє.
Сад солодкий спокій снить.
В. Кобилянський.
ВЕДУЧА 2: У світі налічується понад 5,5 тисяч мов. Більшість з них не мають своєї
писемності і державного статусу, ними послуговується невелика кількість мовців.
Але іншомовні дослідники постійно підкреслюють милозвучність і благородство
нашої мови, порівнюючи її найчастіше з італійською. Один із російських
письменників сказав натхненні слова про українську мову: «Українська мова та поезія
є найрозкішніша і найзапашніша з усіх гілок світової народної творчості. Саме вона
вважається однією із наймилозвучніших мов світу». Так, у 1928 році у Парижі на
Міжнародному конкурсі мов українська посіла третє після французької та перської. А
у 1939 р. на Всесвітньому конкурсі вона за милозвучністю зайняла ІІ місце,
поступившись італійській. І недаремно, адже у ній і гримлять громи, і співають
солов’ї, і гомонять потоки, отож поезія:
КЛЯТВА
Мова кожного народу неповторна і своя;
в ній гримлять громи в негоду,
в тиші – трелі солов’я
На своїй природній мові
і потоки гомонять;
зелен-клени у діброві
по-кленовому шумлять.
Солов’їну, барвінкову,

8. колосисту – на віки –
українську рідну мову
в дар мені дали батьки.
Берегти її, плекати
буду всюди й повсякчас, -
бо ж єдина – так, як мати –
мова в кожного із нас!
МОВА
Жита достиглого шелести п'яні,
Журкіт струмочка, вогненне слово,
Спів соловейка, ночі весняні,
Біла хатина, могила в тумані —
Все в тобі є, мелодійная мово!
Ти — наче музика: легка, співуча.
Все, як ставок, в тобі ясно і певно;
Ти — мов з кришталю, і ти — наче круча
В грудях кохаю тебе молитовно!
Ти у степах, наче воля, складалась;
В казці, в житті, у легенді і пісні,
Скрізь ти, велика, дзвеніла, кохалась,
В жалощах, піснях дівочих складалась,
В славі минулій і в думці первісній.
Пісня
ВЕДУЧА 1: Мова, як і людина, має свою біографію, яка розпочинається від її
народження, розвитку. На долю української мови випали великі поневіряння:
турецько-татарські орди, польські феодали, російський царизм хотіли поневолити
наш народ.
Серед заборон і утисків було найвагоміше: заборонялося мати власну історію,
культуру. Тому поговоримо про шлях розвитку української мови, перегорнувши
кілька сторінок «скорботного календаря української мови»
1720 Р.- Російський цар Петро І забороняє друкувати українською мовою книги.
1775 р. – Зруйновано Запорізьку січ і закрито українські школи при полкових
козацьких канцеляріях.
1796 р. – видано розпорядження про вилучення в населення України
україномовних книжок.
1862 р. - закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували
видатні діячі української культури; знову заборонено українську книгу.
Ведучий 1. 1863 року вийшов таємний Валуєвський циркуляр про
заборону видавати підручники, літературу для читання та релігійні книги
українською мовою, якої «не было, нет и быть не может».
Ведучий ІІ. Через тринадцять років царат видає ще жорстокіший і
ганебніший указ про заборону української мови й книг, які виходили за
кордоном імперії, головним чином у Львові, Женеві. Цей указ увійшов в
історію переслідувань українського слова під назвою «Емського» (1876 р.).
Підписав його цар Олександр ІІ. Указ забороняв і переслідував не тільки

9. українську книгу, але й будь-який принцип правопису української мови, тобто
саму мову. На першій сторінці указу стояло одне типове жандармське слово
«секретно».
1876 р. – указ про заборону друкування української пісні, який видав цар
Олексій ІІ.
1884 р. – закрито українські театри.
1914 р. – цар Микола І ліквідовує українську пресу.
1938 р. – сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення
російської мови, яка підтинає крила українській.
1989 р. – постанова, яка закріплювала в Україні російську мову, як офіційну,
загальнодержавну.
Ведуча 1. 28 жовтня 1989 року Верховна Рада України ухвалила закон про
державний статус української мови
(Закон «Про мову в Українській РСР»).
ІНСЦЕНІЗАЦІЯ «ЗЕМЛЯ МОЯ»
УЧЕНИЦЯ: Я - мова рідна, та зимова казка,
Та ніжна материнська ласка,
Міцне те батьківське плече,
Але сьогодні щось пече.
Пече душа, бо забуваєм,
Бо вже не чуєм і не знаєм
Свої пісні, свої вірші,
Та ще бринять вони в душі.
УЧЕНИЦЯ: Я йду, мандрую сотні літ…
Уже мені немилий світ!
Притулку сотні літ шукаю,
Але його ніде не має…
Чомусь усюди - там і тут-
Мене якісь людці женуть
Зі школи, з вулиць, з дому, хати…
Скажіть, де правдоньки шукати?!
УЧЕНЬ Ти з нами поділись бідою,
Чому сумна така і плачеш?
Скажи, що трапилось з тобою?
Ми допоможем, ось побачиш.
УЧЕНИЦЯ: Тут навкруги земля моя,
Та все навколо, мов чужинське…
Скажіть, де опинилась я?
Чи в Україні я, чи ні,
Чи може, десь на чужині?
Я ваша мова українська?
УЧЕНЬ: Ти помиляєшся, дитино!
Твоя земля – це Україна.
Утри сльозу з блакитних вічок,
Нам із тобою жити вічно
УЧЕНИЦЯ: Ну якщо так, то з вами я, Нехай живе земля моя!
Читець І. Мово моя, непокірна і мила,

10. Ти все живеш і дзвениш.
Скільки рубали у тебе крила,
Думали – не полетиш!
Скільки тебе заставляли мовчати,
Скільки палала в вогні!
Мово моя, ти народом почата,
Ти у народі живеш і в мені.
Рідна моя, непокірна і мила,
Наче гірське джерело,
Звідки у тебе береться сила,
Щоб побороти зло?
Ведуча ІІ. Ми повинні напружено працювати, щоб почувати себе вільно, щасливо.
І тоді дамо відповідь на глобальне запитання Ліни Костенко, адресоване всім, кому
болить наша Україна й рідна українська мова:
Читець І. Сім’я вже ж вольна і нова,
А тільки мати ледь жива.
Вона була б і вмерла вже не раз,
Та все питає і на смертнім ложі:
- А де ж те слово, що його Тарас
Коло людей поставив на сторожі?
Читець ІІ. Оберігайте мову, мов дитину,
З колиски рідну мову бережіть!
Це – наша спільність. Мова – це людина,
Бо з нею нероздільна і єдина,
Без мови неможливо вік прожить.
Оберігайте нашу рідну мову.
Що нас веде по стежці пізнання.
Це мудрих предків незабутнє слово,
Що гідне найсвятішої любові,
Без нього ми блукаєм навмання.
Що ми без мови? Без води криниця,
Без плоду нива, квітка без бджоли.
Це наша пісня, пісня-чарівниця,
Це вічного і мудрого скарбниця,
Це – наші крила. З нею ми орли.
Хай рідна мова квітне, мов калина,
Ми – українці, всі ми – земляки,
Єдина мова – нація єдина.
Без неї не воскресне Україна,
А з нею ми – безсмертні на віки!
ВЕДУЧА 2: Згадаймо відому історію про Вавилонську вежу. Будівничих об’єднувала
спільна мета і одна мова, вони працювали злагоджено й уміло, бо розуміли про що
розмовляли, просили одне одного. Коли ж Бог змішав їх мови, покаравши за
зухвальство, люди перестали розуміти одне одного й змушені були припинити свою
роботу.
Усім нам слід розуміти, що збудувати вірну й незалежну Україну, ми зможемо
лише будучи об’єднаними однією метою і материнською мовою. Якщо ж будемо
роз’єднані і багатомовні, то можемо опинитися перед руїнами.
Надія КРАСОТКІНА
ЧУЄШ, ЯК ГАРНО СПІВАЄ ПТАШИНА?

11. Чуєш, як гарно співає пташина?
Скоро народиться день.
В білих віночках над ставом калина
І у віночках пісень.
Неба торкнулося перше проміння,
Пісня злітає у світ.
Пісня любові і ніжне цвітіння,
Щирий весняний привіт!
Світиться радістю днина погожа.
Сонце веселе сія.
Квіточка кожна на іншу не схожа,
Пісня своя є і в солов'я!
І у людей на Землі різна мова,
Кожна на лад свій звучить.
А серед них і моя — світанкова —
Мова у небо летить.
Світла моя, українська, пречиста,
Рідна, як Небо й Земля!
Ніжна, барвиста, свята й промениста
Нею любов промовля!
Слово у пісню чарівну кладеться,
Радістю щиро бринить.
Хай до душі воно вам доторкнеться,
Щоб залишилось там жить.
ВЕДУЧА 1: Сократ казав:»Заговори, щоб я тебе побачив». І недаремно, адже,
культура мови свідчить про нашу грамотність, вміння красиво спілкуватися, свідчить
про те, якою є людина. На жаль, не так багато сьогодні людей, які досконало
володіють рідною мовою. Причиною цієї прикрості є суржик, який утворився в
результаті злиття української та російської мов і ще й досі засмічує нашу рідну
барвінкову мову. Часто причиною є і нехтування нами простих правил культури
мовлення, бо так простіше, доступніше… Мимоволі згадуються слова Сидора
Воробкевича: «Хто горнеться до чужого, того Бог карає; Свої його цураються, в хату
не пускають..»
І чомусь згадуються слова із поезії нашої волинської поетеси Євгенії Назарук:
Покруч
Любо в гаю соловейко виспівує,
Слухаю ніжне лящання:
Чистую, щирую, річ українськую
Чую я в тім щебетанні.
Ніколи пташка покручем не стане,
Не погордує мовою батьків.
Із вирію вернеться в край коханий-
До рідних місць,у затінок лісів.
Ніколи пташка покручем не стане,
Не те, що люди, все у них не так-
Там «кльова дєвка» - то чиясь кохана,
А замість «хлопець» маємо «чувак».
Гряде цинізм, летять стереотипи,
Цвіте жаргоном вжалений прогрес.

12. Мозолять душу «круто», «блін» і «тіпа»,
І невимовно радісне «єс-єс»!
Ростуть слівця, як лобода у полі.
І хвалять не нахваляться батьки:
«Які розумні в нас Альони й Толі!»
І чада кажуть: «Кльові старики!»
Оце прогрес! І тішимось навзаєм.
Про се, про те «базаримо» усмак.
А рідну мову, навіть пташка знає,
Не те, що люди..
Все у них не так.
Ведуча 2: Вашій увазі пропонується міні-інсценізація «Немає нашій мові
берегів».
Ведуча: Яка ж багата рідна мова!
Увесь чарівний світ у ній!
Вона барвиста і чудова,
І нищити її не смій!
Вона про все тобі розкаже,
Чарівних слів тебе навчить,
Усе розкаже і покаже,
Як правильно у світі жить.
В ній стільки слів, що й не збагнути!
І приказок, і порівнянь.
А мову знаючи здобути
Ти зможеш просто безліч знань.
Тож мову вчи і прислухайся
До того як вона звучить.
І розмовляти так старайся,
Щоб всім її хотілось вчить…
Не грайся словом. Є святі слова,
Що матері з доріг вертають сина.
Спіши до неї, доки ще жива,
Допоки розум і допоки сила.
Знайди те слово - вічне і земне.
За часом час нам світ перестилає.
Минуще все. Лиш слово не мине
І та любов, що смертю смерть долає.
Ведуча 1: Але часто ми не розуміємо чи не хочемо розуміти її багатства,
різноманіття. Отже, кожна людина має прагнути оволодіти скарбами рідної мови, її
літературними нормами, щоб власне мовлення стало досконалим і зрозумілим. Адже
мова - це живий організм, вона розвивається за своїми законами, а тому потрібно
берегти цей нетлінний скарб, прислухаючись до порад Павла Глазового у гуморесці
«Кухлик»
КУХЛИК

13. П. Глазовий
Дід приїхав із села, ходить по столиці
Має гроші – не мина жодної крамниці.
Попросив він: Покажіть кухлик той, що скраю.
Продавщиця: Что? Чево? Я не понімаю.
Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка!
_ Да какой же кухлик здесь, еслі это кружка?
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
_На Вкраїні живете й не знаєте мови…
Продавщиця теж була гостра та бідова:
- У меня єсть свой язык, ни к чему мне мова!
І сказав їй мудрий дід:
- Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.
Ведуча 2: Мова нам рідна, як мама і тато, як та земля, на якій ми зростаємо! Бо це
мова,
яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили перші слова. Це мова рідна та
зрозуміла усім. Бо так само, як у кожної є своя мама одна, так і мрва рідна
лише одна. Людина може знати дві, три мови, але рідною залишається лише
одна, материнська, бо вона найтепліша, найлагідніша, бо вона згоїть рани,
заспокоїть зболену душу, підтримає у важку хвилину.
Ведуча 1: Народжується нове життя, схилилася над колискою мама. І
перші звуки колискової пісні, музика рідної мови переливаються в її
кровинку. Пестливі, ніжні руки матері, її лагідний голос – то вже і є
спілкування, що дає поштовх до життя і розвитку усіх можливостей
маленького створіння, закладених у його генетичному коді і генетично
передається від батьків до дітей.
Тримаю вишиті старенькі рушники.
Давно забуті, горнуться до мене…
Заполонили світ нейлони та шовки…
Кому потрібні вишиті ромени?
Гортаю білу грядку полотна,
Засіяну барвінком і любистком.
Сміється вишита прабабою весна,
Ховається за квітами і листом.
Голублю диво-дивне із пісень,
Що хрестиком і стелиться, і в’ється.
Сіріє за вікном звичайний день,
А в рушниках волошками сміється.
Перегортаю білі рушники,
Що хліб вкривали і дитя в колисці,
Що старостів чекали на святки,
Розшиті маками, заквітчані, барвисті.
Благословенне будь на всі віки,
Те слово матері, що вишиває долю й квіти!

14. Душа мого народу – мова й рушники,
Барвінками і мальвами зігріті.
Ведуча 2: Через це спілкування створюється неповторний емоційний
світ єднання поколінь, світ, у якому живе рідне слово: лагідне, натхненне,
тепле, рідне…Дитина ще не скоро вимовить його, але в дитячу пам'ять уже
влилися звуки рідної мови. Тому й кажемо, що мову зневажати – біда.
МОВА
Зневажати мову мамину – біда,
Котра пустими зробить наші душі.
І ми нащадкам зможем передать
Лиш те, що корені калини сушить.
Зневажати мову – зрадити себе,
А зрадників хто може поважати?
І стане чорним небо голубе,
Вмиратиме у муках рідна мати.
О, не згуби свого народу,
Безсмертна мово, рідна і терпка.
Ти є душа співочого народу,
Що був і є, і буде у віках.
ГОВОРІТЬ
Олесь Лупій
Говоріть, як колись вас навчила матуся,
Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,
Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,
Не тримайте слова, віддавайте комусь!
Щиро так, м’яко так починайте казати,
Як воліла б відкритися ваша душа.
Може хочеться їй у словах політати,
Привітати когось, а чи дасть відкоша!
Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі,
Кожне з них, лиш торкни, - як струна виграва,
Зрозумілі, вагомі й усі вони ваші –
Мелодійні, дзвінкі, українські слова.
Говоріть про любов і про віру у щастя,
Уникайте мовчання, нудьги і ниття,
Говоріть, хай в розмові слова веселяться,
Говоріть і продовжуйте мові життя.
Учень: Не цурайся мови – мови тата й мами,
Мови діда й баби, предків наших всіх.
Бо її цуратись – сором непошани,

15. Бо її цуратись – перед Богом гріх!
На землі народів Бог створив багато
І подарував їм скарб усяких мов,
І у кожну мову – гарну і багату,
Вклав свою небесну ніжність і любов.
Всі народи світу – то Господні діти,
Всіх народів мова – то Господній дар.
Але мова мами – найрідніша в світі.
В ній є все: і святість, і краса, і чар.
Не посмій забути
Маминої мови.
Нею квітне поле,
І гудуть діброви.
Можеш призабути
Запах рути-м’яти,
Але рідну мову
Мусиш пам’ятати.
Учень 6.
Можеш не впізнати
Голосу діброви,
Та не смій зректися
Маминої мови.
Бо як відречешся,
Кине тебе пісня,
Будеш ти без неї –
Наче вишня пізня.
Учень
Дарунок Божий – материнське слово,
Душа – його бездонне джерело.
Святилось слово в пісні колисковій
І в поколіннях праотців жило.
Здається, все довірить слову можу:
Порядну думку, серця гіркоту,
Вкраїнську пісню і молитву Божу,
Відчай душі, закоханість святу.
Не осквернивши батьківські обряди,
Весільну світлу, урочисту мить.
Це щире слово внукам забринить,
Як час його із пам'яті не вкраде.
Перед цим словом схилимося ниць,
Вкраїнець смертний і вкраїнський геній:
Час піднімать з замулених криниць
Скарби національні незнищенні.
ВЕДУЧА 1: Ось і підійшло до завершення свято. Хочеться згадати слова відомого
педагога

16. Карла Ушинського: «Поки живе мова в устах народу, до того часу живий
і народ». Бережіть свою рідну мову, плекайте кожне слово, бо «кожне
слово рідної мови має своє обличчя, як у квітки, у нього неповторний
аромат і відтінок барви, а цих відтінків кожна мова має тисячі (В.
Сухомлинський).
Адже, якщо хочемо, щоб нас поважали, то треба бути українцями
думкою, мовою й ділом:
Щоб мова була як дзвінке джерело.
Подумай сім раз перед тим, як сказати,
Щоб слово твоє людям радість несло,
Щоб чарами ніжними стало звучати,
Напоєне ласкою завжди було.
Учень.
Народів на землі є так багато
І мова кожного своя.
Для мене українська – в будні й свята,
Горджуся тим, що українець я.
Учень.
Серце народу – це мова, це слово,
Нації гордість, культура, престиж,
Той, хто цурається рідної мови,
Ранить народ в саме серце, як ніж.
Учень.
Мова загине – народ оніміє,
Світ відверне від такої юрби.
Поки є мова – в людині - надія,
Є пісня радості, пісня журби.
Учень.
Мово моя – ти чарівна зірниця,
Що освітлює шлях в майбуття,
Дорога, рідна, мила душі українця,
Ми з тобою ідемо в життя.
Тож розправ свої крила, лети на свободу.
І над світом чарівно звучи!
Закріпися навічно у серці народу,
Мово рідна моя, не мовчи.
Учень.
Розвивайся, звеселяйся, мово рідна моя,
У барвінки одягайся, моє щире слово.
Колосися житом в полі, піснею в оселі,
Щоб зростали наші діти мудрі і веселі.
Пісня Т. Петриненка «Дороги іншої не треба».