mariupol

1. Ольга Гуренко Лариса Тонковид
Літературно-музична композиція:
«Краса і велич рідної мови»
м. Маріуполь, 2017 р.

2. Тема композиції: "Краса і велич рідної мови."
(На столі література, брошури на тему мови і мовної політики, на стінах висять портрети
найвизначніших наших поетів, письменників, мислителів, літературних критиків. Лунає
пісня Марії Шалайкевич "Рідна мова колискова" - аудіозапис. Виходять ведучі.)
Ведуча: Друзі! Шановне товариство!
Сьогоднішня наша тема - особлива. Вона порушує надзвичайно важливе
питання. Питання мовної політики.
Наша буремна епоха - то епоха росту національної і державної свідомості. І
першою ознакою цього зрушення є відновлення національної державної мови і
відтворення національної системи освіти.
Ведучий: Такі воістину важливі думки, актуальні по своїй суті, висловив у
своїй книзі "Отчі світильники", що видана нещодавно Українським
культурологічним центром міста Донецька, наш маріупольський письменник,
вчитель Павло Мазур. •
Ведуча: Наша епоха відзначається і бурхливим ритмом життя, а це спричиняє
до того, що ми стаємо ощадливіші у витрачанні часу не тільки на виробництво
матеріальних цінностей чи подолання відстаней, а й на вираження думки, на її
словесне оформлення. Висловлювання наші стають лаконічнішими, що
призводить часом до втрати неповторності нашої мови, її оригінальності, свого
особливого розуміння світу через неї, особливого способу передавання цього
розуміння.
Ведучий: Панас Мирний писав у своїй статті "Рідна мова": "Найбільше і
найдорожче добро в кожного народу - це його мова, ота жива схованка
людського духу, його скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої
сподіванки, розум, досвід, почування".
Ведуча: "Кожне слово, вжите в усній або писемній мові, - зазначає в своїй
статті "Без зайвини" Євгенія Чак, - повинне виконувати певну смислову, а часто
ще й стилістичну, функцію. Слово, без якого можна обійтися, не сприяє
кращому вираженню думки..."
Ведучий: "На все впливає мови чистота:
Зір глибшає і кращають уста,
Стає точнішим слух, а думка гнеться,

3. Як вітром розколихані жита."
Дмитро Павличко.
Ведуча: Ось що пише про таїну української мови Василь Сухомлинський - наш
видатний Народний вчитель, педагог, вчений.
Ведучий: "Надзвичайна мова наша є таємницею. В ній всі тони і відтінки, всі
переходи звуків від твердих до найніжніших. Дивуєшся дорогоцінності мови
нашої: в ній що не звук, то подарунок, все крупно, зернисто, як самі перла. І
справді, інше слово часом дорого цінніше самої речі.
Пригадаймо такі слова, як "оксамит", "перла", "намисто", "рушник", ...
"знамено". Кожне слово має свій сенс, свою красу, У мене особисто
народжується велике почуття радості при згадці таких слів, як "світанок",
"сонячний промінь", "весняний струмок", "голуба далечінь", "блакитна
високість"... А скільки таких слів існує, і за кожним - глибинна суть і краса!"
"Знання рідної мови, - пише далі Сухомлинський, - визначає багатство,
широчінь інтелектуальних і естетичних інтересів особистості. Той, хто не знає
рідної материнської мови або цурається її, сам засуджує себе на злиденність
душі..."
Ведуча: Так, незбагненна душа нашої мови, як золотоносна ріка, виблискує на
хвилях народної пісні, переливається в душу нації, творить почуттєву
нерозривність українського серця й української землі. Геніальні композитори
Моцарт і Бетховен, Глінка й Чайковський, Барток і Стравінський користалися
українськими мелодіями у своїй творчості, а це значить, що вони чули
"вібрацію найвищих небес нашої мови", як висловився Дмитро Павличко.
(Звучать аудіозаписи:
1) "Їхав козак за Дунай" - слова і мелодія С, Климовського, Обробка для голосу в
супроводі скрипки, віолончелі та фортепіано Л. Бетховена;
2) музика М Глінки на слова В. Забіли, два романси:
а) "Гуде вітер вельми в полі",
б) "Не щебечи, соловейку";
3) П. Чайковський - фрагмент з першого концерту для фортепіано з оркестром "Вийди,
вийди, Іванку".)
Ведуча: Ви тільки прислухайтесь до тої чудової гармонії слова і музики,
витворених нашим народом, нашими поетами і покладених на музику
композиторами світової слави.
Ведучий: Мова наша має лексичне багатство й витонченість, завдяки яким
досконало передає найтонші смислові нюанси у творах Гомера й Овідія,
Сервантеса й Шекспіра, Пушкіна і Міцкевича. Справді, зовсім недавно у нас

4. вийшли "Іліада" і "Одіссея'1
в перекладі Бориса Тена, повне зібрання творів
Горація й "Метаморфози" Овідія в перекладі Андрія Содомори, повне зібрання
творів Шекспіра - знак зрілості будь-якої мови - за редакцією Юрія Лісняка.
Ведуча: Маємо велетенські бібліотеки перекладної літератури, які залишили
нам Максим Рильський, Василь Мисик, Микола Бажан, Микола Лукаш.
Сьогодні важко знайти у світовій літературі видатну поему чи видатний роман,
які б не мали українського відтворення.
Ведучий: Та, мабуть, не менші досягнення має українська мова в розробці
наукової термінології в усіх галузях, про що свідчать словники. Великий
розголос має перший у світі український кібернетичний словник. Маємо факт
унікальний - енциклопедія кібернетики вперше у світі вийшла українською
мовою у Києві.
Ведуча: Так звідки береться серед нас нігілістичний щодо рідної мови настрій і
дух, національна байдужість? Людину темну, неписьменну, несвідому або
свідому на печерному рівні ще можна оправдати. Але таких людей, здається, в
нас уже нема. Ми всі освічені, всі з телевізорами й радіоприймачами, вміємо
аналізувати все бачене і почуте. В нас дома - бібліотеки, комп'ютери. Чому ж
таке ганебне ставлення до своєї рідної мови? Звідки така дрімучість?
(Виходять учні і читають.)
1-й учень:
Ти зрікся мови рідної. Тобі
Твоя земля родити перестане,
Зелена гілка в лузі на вербі
Від дотику твого зів'яне!
Ти зрікся мови рідної. Твій дух
На милицях жадає танцювати.
Від ласк твоїх закам'яніє друг
І посивіє рідна мати!
Ти зрікся мови рідної. Віки
Ти йтимеш темний, як сльота осіння.
Від погляду твого серця й зірки
Обернуться в сліпе каміння...
Ти зрікся мови рідної. Нема
Тепер у тебе роду, ні народу.
Чужинця шани ждатимеш дарма -

5. В твій слід він кине сміх - погорду!
Ти зрікся мови рідної...
Дмитро Павличко.
2-й учень:
Олександр Дорошенко, Санкт-Петербург.
НЕ ЦУРАЙТЕСЬ БАТЬКІВСЬКОЇ МОВИ!
Наказав мені з братом наш батько колись,
Як нас вів до російської школи;
Пам'ятайте, що ви - України сини,
Не цурайтесь батьківської мови!...
Як тебе розпинали у тяжкі часи
За одне українськеє слово,
Україно, твої Калинці та Стуси
Не цуралися рідної мови.
Я за долею міряв нелегкі шляхи,
За далекі поїхав кордони.
Але батьків завіт пам'ятав я завжди,
Не цураючись рідної мови.
А коли у анкетах питали про те,
Росіянин я є, чи чужинець,
Я пригадував, батьку мій рідний, тебе
І виводив завжди: українець.
Ведуча: Отже, нашій мові потрібен вогонь любові, потрібна духовна міць!
Ведучий: Любов до рідної мови - це любов до здорової духовності, до знання,
інтелігентності, шляхетності, справедливості.
Ведуча: Любов до рідної мови - найприродніше й найглибинніше духовне
начало людського життя.
Ведучий: Любов до рідної мови не тільки не заперечує любові й пошани до
інших мов, а навпаки - породжує любов і пошану до інших мов.

6. Ведуча: Не уявляємо України без російських, грецьких, татарських,
вірменських, білоруських, грузинських та інших шкіл, театрів, газет, радіо і
телепередач.
(Виходять 4-5 учнів і читають вірші. Кожен оголошує автора твору та назву,)
1-й учень:
Володимир Маяковський
"Долг Украине"
"Мы знаєм,
курит ли,
пьет ли Чаплин;
Мы знаєм
Италии безрукие руины;
Мьт знаєм
как Дугласа
галстук краплен...
А что мы знаєм
о лице Украины?
Знаний груз
у русского тощ -
Тем, кто рядом, почета мало.
Знают вот
украинский борщ,
Знают вот
украинское сало.
И с культуры
снимаем пенку;
Кроме
двух
прославленных Тарасов -
Бульбы и известного Шевченка, -
Ничего не выжмешь,
сколько ни старайся.
А если прижмут —
зардеется розой
И выдвинет
аргумент новый:
Возьмет и расскажет
пару курьезов -
Анекдотов
украинской мовы.

7. Говорю себе: .
товариш москаль.
На Украйну
шуток не скаль.
Разучите
зту мову
на знаменах -
лексиконах алых, -
Зта мова
величава и проста:
"Чуешь сурмы загралы,
Час расплаты настав..."
Разве может быть
затрепанней
да тише
Слова поистасканного
"Слышишь"?!
Я немало слов придумал вам,
Взвешивая их,
одно хочу лишь, -
Чтобы стали
всех
моих
стихов слова
Полновесными,
как слово "чуешь".
Трудно
людей
в одно истолочь,
Собой
кичись не очень.
Знаєм ли мы украинскую ночь?
Нет,
мы не знаєм украинской ночи."
1926 год.
Віктор Кочевський
"Мова друзів"
"Бачив я Севану синій келих,
Об'їздив скелястий Зангезур
І почув уперше в їх джерелах,

8. Мов кришталь, вірменське слово "джур"
1
Братнім сонцем сповнений по вінця,
Руки тис севанським рибакам,
Що подорожанина-вкраїнця
Зустрічали словом "барекам"
2
.
Там завжди із неба весняного
"Кру" протяжне крунка - журавля -
До мойого серця мандрівного
Голосом дитинства промовля.
На догоду неспокійній музі
Я, нащадок скромний Кобзаря,
Осягаю мову вірних друзів,
Що з-за гір орлицею ширя.
Древня мово, визволена з брану,
З яничарських пут і пожарів,
На тобі - співців-гусанів рани,
Кров твоїх бійців-богатирїв.
Як прозорі виноградні гронця,
Гору оплітаючи круту,
Ти з моєю рідною до сонця
Тягнешся в квітучому саду.
Весь відкритий, в себе коло дому
Я стовпів не ставлю межових,
Ти в моєму серці молодому
Поруч з материнською живи."
1
Джур - вода (вірм.).
2
Барекам - друг (вірм.).
Станіслав Тельнюк
"Давид Гурамішвілі"
Він міг би впасти перед горем -
І за молитвою й плачем
Забути дальні рідні гори,
Де навіть сонце - по плече,

9. Де висне місяць, мов підкова
На вороному скакуні...
А він би міг забути мову,
Забути мамині пісній...
Та снилась Грузія казкова,
Та снились мамині пісні,
Та снився місяць, мов підкова
На вороному скакуні...
Та снилась мова, рідна мова, -
На чужині,
На чужині...
А хтось нашіптував на вухо
В густій задумливій імлі,
Що вже від Грузії і духу
Не залишилось на землі,
Що тільки - дим та кості білі...
І що на світі уцілів
Лиш він, Давид Гурамішвілі -
Останній із її синів...
"Неправда! Грузія не вмерла!
Неправда! Грузія жива!
Йди геть! Страшні твої слова-
Страшніші за гарматні жерла!
Та ми крізь тьму тисячоліть
Пройшли, несхитні та упертій.
Ти бачиш - я стою. Не мертвий!
То знай, що й Грузія стоїть.
Стоїть з мечем на полі брані,
Стоїть, незрушна, і не вмре -
І хоч рядок з "Давиміані"
В своє безсмертя забере!"...
А він би міг осмуту й горе
Забить молитвами й плачем,
А він би міг забути гори,
Де навіть сонце по плече,
Де висне місяць мов підкова
На вороному скакуні.
Забути мамині пісні...
А він би міг забути мову,

10. Забути мамині, пісні
І здатись долі непривітній,
І мовчки впасти їй до ніг...
Упасти - й згинути
І він би міг...
А Він- не міг!
Расул Гамзатов
"Чути хочу чаруючу мову"
"Не шумлять комиші в тишині,
Вітер плаває по піднебессю,
Це зі мною говориш ти, Лесю,
А чи музику чути мені?
Учувається в мові моїй
Брязкіт зброї у кожному слові.
Скільки ж ласки й принадливих мрій
В твоїй милій чаруючій мові.
Говори, говори нею ти
І чаруй мене знову і знову.
Розумію я з кожних п'яти
Троє слів української мови.
Мову серця - і ласку й добро -
Як словами мені перекласти?
Слово-птиця в перекладі часто
Золоте своє губить перо.
Забуваю я власне ім'я.
На тобі світ зійшовся віднині.
Чорні брови твої соболині
І святкова постава твоя.
Чую мови барвистий розмай,
Щиро радуюсь кожному слову,
Говори мені, серце втішай -
Чути хочу чаруючу мову".

11. (Виходять учні і викопують українські народні пісні, сучасну лірику і пісні мовами інших
народів, використовуючи і опубліковані в збірці.)
Ведучий: "Рідна мова - це найособистіша і найглибша сфера обстоювання
свого "я", коли воно є, своєї особистої і національної гідності. Та річ не тільки в
цьому. Річ і в об'єктивній цінності їх для картини світу, річ у тому, що з
умиранням усякої... національної мови людство назавжди втрачає одну із
сторінок своєї духовної історії, стає біднішим і несправедливішим.
Сьогодні на мови та їхнє майбуття треба дивитись не лише з погляду їхніх
функцій, але й з погляду зафіксованих у них багатств національної духовності
та історії."
Ведуча: Так висловився наш видатний письменник і громадський діяч Іван
Дзюба в своїй статті "Бо то не просто мова, звуки..." І далі він наводить
приклад з давньої мудрості, що гласить: "Скільки мов ти знаєш, стільки життів
проживеш", - в якій висловлена істина про мову, як фактор величезного
самозбагачення людини.
Ведучий:
"Горобчик, говорить аф ідіш,
По польську шепоче комиш:
- Коли до нас знову приїдеш?
- Коли у село прилетиш?
Щось в кожному слові од музики,
І форма своя, І свій лад.
Коли я навчався румунської,
Мені помагав виноград.
Словечко рече:
- Полюби мене
І словом новим доточи!... -
Російську я вчив з горобинами,
Болгарську з черешнями вчив.
Угорську порівнював з крилами,
Що линуть, що плинуть, летять».
Природа всі мови осилила
При спалахах тихих багать...
Коли ти до неї із ласкою,
У серці не маючи зла...
Шепоче щось довго татарською
Мені степова ковила.

12. Естонською каже щось чаєчка,
Злітаючи в небо своє...
Для мови, якої навчаюся,
Підґрунтям лиш рідна стає.
Так написав Андрій М'ястківський у вірші "Про мови". Правда-, чудово?
Ведуча: "У вигляді мови природою дано людині великий дар, - пише Олесь
Гончар у своїй статті "Цвіт слова народного". - Не тільки користатися ним,
рідним словом, але й натхненно ростити, оберігати його коріння й леліяти його
цвіт, ось тоді воно й буде запашним та співучим, сповненим музики й чару,
життєвої правдивості й поетичності."
Ведучий: Щаслива, праведна людина, що в радості й горі будує слово своєї
землі.
"Вивчайте, любіть свою мову,
Як світлу Вітчизну любіть,
Як стягів красу малинову,
Як рідного неба блакить.
Нехай в твоїм серці любові
Не згасне священний вогонь,
Як вперше промовлене слово
На мові народу свого.
Як сонця безсмертного коло.
Що креслить у небі путі,
Любіть свою мову й ніколи
Її не забудьте в житті.
Ми з нею відомі усюди,
Усе в ній, що треба нам, є,
А хто свою мову забуде,
Той серце забуде своє.
Вона як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот.
І там, де звучить рідна мова,
Живе український народ.
(Починає лунати мелодія пісні "Рідна мова" в запису Назарія Яремчука або "Рідна мова моя"
в запису Павла Дворського. Можливі і інші варіанти.)

13. Ведуча: Отже, вам, молоді, варто частіше звертатися до класики, до кращих
творів українських та інших наших письменників, поетів, до пісні, до
фольклору. Ось там відкриється вам мова у своїх справді величезних
можливостях, щоб твоя індивідуальна мова ставала влучною, дотепною,
афористичною, приваблювала своєю виразністю, блиском фразеологізмів та
естетичним смаком. Тоді з'явиться захоплення рідною мовою, в усій красі вона
тобі предстане в тій естетичній магії, що здатна зачарувати!
(Пісня закінчується, підхоплена глядачами.)
РІДНА МОВА КОЛИСКОВА
Над колискою, гей над колискою
Материнська мова піснею живою,
Материнська мова піснею живою.
Приспів:
Ніжний шепіт, душі трепет
Лине з серця, як з відерця,
Лине з серця, як з відерця,
Рідна мова колискова.
За долиною, там за яриною
Батько над ланами - віщими словами,
Батько над ланами - віщими словами.
Приспів.
Там над річкою, шумною водою,
Розмовляють двоє, як зоря з росою,
Розмовляють двоє, як зоря з росою.
Приспів:
Ніжний шепіт, душі трепет
Лине з серця, як з відерця,
Лине з серця, як з відерця,
Рідна мова колискова.
(Запис у виконанні гурту "Соколи" і солістки Марії Шалайкевич. Можна використати флешку
або підспівувати під аудіозапис)