(до 110-річчя від дня народження української письменниці) (для дітей старшого шкільного віку)

1. Міністерство культури України
Національна бібліотека України для дітей

2. За час існування Національної премії
України ім. Тараса Шевченка творчою
відзнакою нагороджено чимало видатних
митців за найвидатніші твори літератури і
мистецтва, публіцистики і журналістики, які є
вершинним духовним надбанням
Українського народу.
У цьому величезному списку гідне
місце займають і буковинські митці. А
першою серед них цього почесного звання
була удостоєна Ірина Вільде* у 1965 році за
роман «Сестри Річинські».
«…коли я й хотіла б бути замітнішою
письменницею, то тільки тому, щоб зробити
своєю працею прислугу українській культурі»
Ірина Вільде
*Справжнє ім’я та прізвище Ірини Вільде — Дарина Дмитрівна Макогон (у заміжжі — Полотнюк).
(1907-1982)
Умовні позначки: — дивись відео — читай в мережі Інтернет

3. Ірина Вільде — видатна українська
письменниця, державна та громадська діячка,
депутат Верховної Ради Української РСР
другого скликання, лауреат Національної премії
України ім. Тараса Шевченка, голова Львівської
обласної організації Національної спілки
письменників України (1965-1966 рр.), одна з
найцікавіших прозаїків минулого століття. Її ім’я
внесено ЮНЕСКО до числа знаменитих людей
XX століття та другого тисячоліття.
«Історія дала їй, Ірині Вільде, право голосу, аби сказати від власного імені та імені свого покоління, що воно, те
покоління, і вона, письменниця, речниця того покоління, всього-на-всього є метеликами на шпильках. Прекрасними
сотворіннями, готовими до лету, але такими, що ніколи не полетять, їм судилося бути прип'ятими шпильками до
підставки жорстокого життя. Це були страшні, відчайдушні, неймовірні, але правдиві слова...»
(український письменник Роман Горак)
«Треба нам, письменникам, творити так, щоб і недруги вивчали
нашу мову, аби читати нас в оригіналі»*
*«Окрушини» Ірини Вільде — афоризми, гумористично-афористичні оповідки, пейзажні замальовки — всього
понад п'ятсот. «Афоризм — духовна їжа в тюбиках» — часто іронізувала письменниця. Її «крихти» (а саме це
означає слово «окрушина») стали справжнім духовним кормом для багатьох людей.

4. Народилася Ірина Вільде 5 травня 1907 року в
Чернівцях. За лінією батька, письменника та культурно-
освітнього діяча Дмитра Макогона, вона була галичанкою, за
лінією матері, Адольфіни Янушевської, — буковинкою. Рід
матері мав німецьке коріння, що пізніше, можливо, «відбилося»
на літературному псевдонімі письменниці. Дитинство Дарини
минуло в мальовничих селах Буковини — Веренчанка,
Чорнавка, Лукавиця, де вчителювали її батьки.
Родина Макогонів
МОЇЙ БУКОВИНІ
У моїй стороні під цю пору колишуться по крутих польових доріжках (чи буду ще коли ними ходити?)
навантажені хлібом вози. Удосвіта скриплять колодязі, а вечорами линуть сині димочки до неба.
У моїй стороні осінь ступає в червоних сап’янцях, заквітчана у соняшники і китиці винограду,
підхмелена на весіллях.
Але ви цього не бачите…
У моїй батьківщині вечірні тумани заступають хороводи русалок, і зорі так близько над землею, що
можна чути їхню мову.
У моїй стороні… але ви цього не чуєте.
У моїй стороні сонце ходить босоніж, оперезане бабиним літом, з червоною калиною у русявій
голівці. У моїй стороні…
Ім'я моїй батьківщині — Буковина. Ірина Вільде. 1936 р.
«Щоб увійти у безсмертя, людина мусить скласти два екзамени:
один перед сучасниками, другий — перед історією»

5. В домашньому середовищі майбутньої письменниці все, що
пов’язувалось із українністю, було священним культом. У родині панував
дух Т. Шевченка, М. Шашкевича, І. Франка, Лесі Українки і особливо
землячки Ольги Кобилянської, чия творчість мала значний вплив на
формування світогляду Ірини Вільде.
«Третім з черги моїм «хрещеним батьком» — власне, на
батьком, а матір’ю, чи як кажуть у нас на Буковині,
нанашкою, — була моя велика землячка Ольга
Кобилянська. В даному випадку може йти мова не тільки
про літературний, але й про виховуючий вплив, — те, що
Кобилянська називала “моделюванням характеру”…»
Ірина Вільде
Початкову освіту Дарина здобула
вдома. Родинна атмосфера сприяла
виникненню у дівчинки раннього інтересу
до літературної праці. Батько був її
першим учителем літератури, а його
книжки — початковою позакласною
лектурою.
Батько Дмитро Якович
Макогон
«Ось і наглядна різниця між математикою і літературою: від перестановки співмножників
сума не міняється, а від перестановки слів думка може змінитися докорінно»
Мати Адольфіна Янушевська

6. У листопаді 1918 року, коли Буковину окупувала
Румунія, родина Макогонів стала жертвою шовіністичної
політики окупаційного уряду. Дмитра Макогона, який
обстоював свою національну гідність, звинуватили у
«антидержавній діяльності» й двічі заарештовували,
тому родина змушена була переїхати до міста
Станіслава (нині Івано-Франківськ). Тут Дарина
навчалась в гімназії Українського педагогічного
товариства (1923-1927 рр.) та почала писати.
Дослідники творчості письменниці
стверджують, що перший її друкований твір —
оповідання «Марічка» — з’явився 1926 року в
перемишльському тижневику «Український голос», коли
Дарині Дмитрівні було лише 19 років.
Серед однокласниць письменниці була Дарія Яківна Цвєк —
вчителька біології, українська кулінарка, авторка відомих на весь світ книг
рецептів.
Після Другої світової війни Дарка (так любила себе називати
Д. Цвєк) вела на радіо сімейно-кулінарну програму. Давня подруга та
прихильниця її кулінарного таланту, Ірина Вільде, запропонувала видати
збірку найкращих рецептів. Вони тоді і подумати не могли, що книжка
«Солодке печиво» стане настільним посібником господинь по всій Україні
та першою із серії бестселерів талановитої кулінарної майстрині.
Ірина Вільде
1920-ті рр.
«Перша книга — одноразова, а не постійна перепустка в літературу»

7. У 1928 році Дарина Макогон вступила до
Львівського університету на гуманітарний відділ. Під
час пацифікації у 1930 році Дарину не допустили до
сесії, вона залишила університет і повернулася до
Станіслава. Працювала вчителькою, дописувала до
українських часописів. Від 1932-го р. проживала в
Коломиї, де працювала в редакції журналу «Жіноча
доля» (1933-1939-ті рр.), була редактором
щомісячного додатку «Світ молоді» до цього
журналу.
У журналі «Жіноча доля» друкувалися
сильветки Б.-І. Антонича, І. Наріжної, Д. Ярославської
та інших сучасників Ірини Вільде, а також її власні
літературні твори. Одночасно молодій письменниці
вдалося ще скласти іспити у Львівському університеті
й отримати диплом.
Ірина Вільде в Коломиї
у колі колег-журналісток.
1930-ті рр.
«Я не цікава газетних вирізок. Мені б послухати, що народ говорить про тебе»
«Закохана у рідний край, вона зуміла» перенести цю любов до всього нашого народу, і це священне почуття стало
для неї джерелом натхнення і працьовитості, бо без праці для народу любов стає пустопорожнім словом»
(український письменник Роман Іваничук)

8. У 1930-х роках Ірина Вільде розгорнула активну
літературну діяльність. Львівські та коломийські часописи постійно
друкували її новели, етюди, літературно-критичні нариси. Мала
проза письменниці цього періоду представлена всіма жанровими
різновидами: оповіданням, новелою, фрагментарним форматом —
нарисом та поезією у прозі. Свою першу повість «Вікна наростіж»
написала у 1934 році (видано 1939 р.).
«Один серйозний дослідник її творчості вважає, що її псевдо походить від Оскара Уайльда (Oscar Wilde). Я ж
особисто із цим не погоджуюся — просто вона взяла собі його з німецької. Її бабця була німкенею (мама сама часто
поводилася як справжнісінька німкеня — не боячись навіть великих наслідків). Я пам’ятаю, що коли ми жили в
Ходорові, поруч мешкала єврейська сім’я шевців. І коли прийшли німці, та сім’я десь зникла (потім ми довідалися, що
вони ховалися в болотах). Моя бабуся їх годувала, і так вони перебули окупацію. А швець тоді, аби віддячити,
подарував дідові хромові чоботи (розкішний на той час презент!). А Вільде — це неприборкана. Її справді ніхто не міг
примусити щось робити, якщо вона не хотіла. Вона завжди спромагалася відстояти свою думку»
(син Ірини Вільде Ярема Полотнюк)
«Вільде» в перекладі з німецької означає «дика» і «бурхлива», а ім'я Ірина – давньогрецькою перекладається як
«мир, спокій». Саме ці дві риси ще змалку яскраво поєднались у характері Дарії Полотнюк.
«Слова — наче кольорові камінці. Мало назбирати їх в купу. Треба ще й вміти викладати узори з них»
З сином Яремою. 1930-ті рр.
Літературний успіх прийшов до письменниці у
1935 році, коли у львівському часописі «Нова хата» вона
опублікувала під псевдонімом «Ірина Вільде» повість
«Метелики на шпильках», яка була відзначена
найпрестижнішою українською нагородою Галичини —
другою премією (перша не була призначена)
Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка.

9. Повість «Метелики на шпильках»
стала першим твором автобіографічного
циклу Ірини Вільде, до якого ввійшли ще й
«Б’є восьма» (1936 р.) та «Повнолітні діти»
(1939 р.). Згодом, ґрунтовно переробивши
останні дві повісті, письменниця у 1952 році
видала окремий роман «Повнолітні діти».
До 1939 року вийшло друком понад
50 новел письменниці, 4 повісті, ряд
репортажів, літературних статей. У 1940 році
вступила до Спілки письменників УРСР.
«Аж до смерті вона була членом правління Спілки письменників СРСР... Її перекладали німецькою,
чеською, болгарською, польською, італійською. Перекладали і прибалти, і в Середній Азії. Її ж переклади постійно
друкували у журналах «Дружба народов» та «Новый мир», а їх редактори, якщо виникали якісь питання, з поваги
до Дарини Дмитрівни приїжджали до Львова. У неї були дуже приязні взаємини з Максимом Рильським. На відміну
від нинішніх депутатів, які передовсім думають про себе, вона дуже дбала про людей. Пригадую, відразу після
війни (тоді ще Хрещатик лежав у руїнах) ми поїхали з нею до Києва у приймальню Сидора Артемовича Ковпака,
який був тоді головою Верховної Ради, і повезли цілу паку паперів зі скаргами громадян. Майже все, що вона
просила, вдавалося зробити. І часто — на особистих зв’язках. Маму поважали, до її думки завжди дослухалися…»
(син Ірини Вільде Ярема Полотнюк)
«Щоб здобути ім'я, потрібно довгої дороги зусиль. Щоб втратити його —
вистачить одного необачного кроку»
Ірина Вільде
Художник: В. Добронравов. 1947 р.

10. Як і багатьом українцям
Ірині Вільде довелося пережити
гітлерівську окупацію. Всі жахи війни
письменниця сповна відчула на
своїй сім’ї. У 1943 році в
Станіславові було розстріляно її
чоловіка — учасника українського
національно-визвольного руху
Євгена Полотнюка. Жінка з двома
синами на руках змушена була
переховуватись у чужих людей.
Влітку 1941 року Є. Полотнюк отримав скерування на посаду надлісничого в село Микуличин Надвірянського
району, що належало до маєнтностей Митрополита Андрея Шептицького. Невдовзі по його призначенню у лісах
починає діяти школа для підготовки середньої ланки командного складу бійців УПА. З наказу верховного
командування УПА він був одним із учасників операції «Буря», пов’язаної з рейдом Сидора Ковпака. У 1943 році
Євгена Полотнюка, якій повертався зі свого завдання, схопили поляки і віддали в руки німецьких нацистів. Його
було звинувачено у приналежності до ОУН і розстріляно у Ворохті.
З тих часів у Сидора Ковпака та Ірини Вільде склалися дружні відносини. Він був її «ангелом-охоронцем», який
не раз рятував її від тоталітарного пекла, та ініціатором того, щоб Ірину Вільде 1948 року вибрали депутатом
Верховної Ради УРСР, нагородили орденом Трудового Червоного Прапора.
Ірина Вільде та Євген Полотнюк
1930-ті рр.
«Патріотизм — теж одна з рис порядної людини»

11. Восени 1944 року Ірина Вільде з
синами переїхала до Львова. У 1945-1949
роках працювала спецкором газети «Правда
України». Саме у Львові Ірина Вільде
опинилася в епіцентрі життя Західної України,
стала, як тоді говорили, «модною авторкою». Її
твори читали, обговорювали і критикували.
У 1949 році вийшла друком збірка
оповідань «Зелена брама» на львівські теми. Її перу
також належать збірки новел «Химерне серце»,
«Стежинами життя», «Яблуні зацвіли вдруге», «Її
портрет», одноактна п’єса «Сватання», романи
«Повнолітні діти» і «Сестри Річинські», «Ти мене не
любив», «Винен тільки я», «Троянди і терня»,
«Життя тільки починається», збірка ліричних
мініатюр «Окрушини» та інші твори.
Ірина Вільде
1940-ті рр.
«Секрет майстерності полягає в тому, що секрету немає. Є просто талант»
«Велич Ірини Вільде у відстоюванні справедливості і правди була її невід’ємною рисою характеру»
(український письменник Павло Загребельний)

12. Ірина Вільде стала наставницею для
багатьох майстрів слова: Дмитра Павличка,
Романа Кудлика, Романа Горака, Романа Іваничука,
який прозвав її «нанашкою» («хрещеною матір’ю»),
тощо. У Львові та в с. Дорі влаштовувала
літературні салони, карнавальні маскаради. У 1962
році організувала приїзд до Львова молодих
київських поетів і літераторів-шістдесятників
Івана Дзюби, Івана Драча, Миколи Вінграновського.
Багато років Ірина Вільде очолювала Львівську організацію Спілки
письменників України (після 1965 р.). Запровадила в ній традицію «Останньої
сторінки» — в останній день кожного року проводити літературний вечір, на
якому письменники читали якийсь зі своїх нових творів, яким завершували рік.
За ініціативи Спілки у 2007 році було засновано Всеукраїнську літературну
премію імені Ірини Вільде.
Ірина Вільде
1958 р.
«Для успіху у мистецтві мало самої «божої іскри». Потрібна ще й “щаслива зірка”»

13. Вершиною творчості Ірини Вільде, яскравим взірцем реалістично-
психологічної прози в українській літературі став роман-епопея «Сестри
Річинські» (перша книга вийшла в 1958 році, друга — в 1964), над яким вона
працювала понад 25 років. Цей роман став настільною книгою кількох
поколінь українських читачів. У 1965 році твір було відзначено Державною
премією УРСР ім. Тараса Шевченка (нині Національна премія України ім.
Тараса Шевченка). Упродовж багатьох років вистави за однойменним
романом йшли у всіх театрах України.
Б. Ступка, В. Полінська, Н. Доценко у
виставі за п’єсою І. Вільде та Б. Антківа
«Сестри Річинські». Режисер О. Ріпко.
Національний академічний український
драматичний театр ім. М. Заньковецької у
м. Львові. 1969 р.
«Про вміння письменниці створювати характери можна
писати цілі дослідження. У «Сестрах Річинських» — сотні
персонажів, та немає жодного такого, щоб під пером автора
не став яскравою індивідуальністю, не запам’ятався читачеві
назавжди. Одним з найкращих доказів цього може бути
інсценізація роману в Львівському академічному театрі ім.
Марії Заньковецької…»
(український письменник Роман Іваничук)
Вручення премії.
Київ, квітень 1965 р.
«В жодній галузі мистецтва немає стільки самозванців, як у літературі: На щастя, брак
таланту робить їх нешкідливими для суспільства»

14. У 1949-1951 роках Ірину Вільде піддали
гонінням за звинуваченнями в націоналізмі.
4 травня 1950 року на загальних зборах
львівської філії Спілки письменників України її
вивели з правління і позбавили членства СПУ,
про що свідчить стенограма зборів та протокол
зборів № 3*.
Тільки особисті зв’язки з Сидором
Ковпаком допомогли ліквідувати всі матеріали
тих зборів. У документах Спілки письменників
ім’я Ірини Вільде починає з’являтися з осені
1951 року.
*«Збори одноголосно ухвалили і написали таке:
1. Збори письменників з великим обуренням засуджують антигромадський вчинок Ірини Вільде як негідний імені
радянського письменника і оголошують їй сувору громадську догану.
2. Збори приймають до відома з трудом визнану заяву Ірини Вільде про те, що вона засуджує свій вчинок, як анти
громадянський.
3. Збори радянських письменників просять президію СРПУ вивести Ірину Вільде зі складу Правління СРПУ як
письменницю, що не виправдала виявленого їй довір’я літературної громадськості України і не гідна бути у
керівництві нашої Спілки».
Ірина Вільде
1963 р.
«Наші колеги, ставши начальниками, втрачають почуття міри: вони або
підкреслено ввічливі, або підкреслено офіційні до нас»

15. Останні роки Ірина Вільде тяжко
хворіла. Вона любила повторювати: «Я не
живу, я танцюю життям і буду жити сто
років!». Не судилося збутися цим словам.
Померла письменниця 30 жовтня 1982 року
у віці 75 років. Похована на Личаківському
цвинтарі Львова.
«Мати завжди намагалася говорити правду. Писала два листи до Сталіна. З усіма реверансами, але ставила
запитання. Чому історія України подається дещо у фальшивому вигляді? Які з цього можуть бути висновки? Це
все писала мати, не боялася, її в тому підтримувала її мама, моя бабуся Адольфіна Гнатівна Макогон»
(син Ірини Вільде Ярема Полотнюк)
Пам'ятна дошка Ірині Вільде у Львові
Зовні життєвий шлях письменниці сприймається цілком
благополучним. Прожила вона в достатку й пошані до старості,
подорожувала до США, Канади, Японії, Франції, Австрії, Швеції, Болгарії,
Румунії, Польщі та Італії. Але численні життєві колізії, випробування та
трагедії не оминули Ірину Вільде і в післявоєнні роки.
«Люди, не нарікайте на старість та пов'язані з нею хвороби! Її хитро придумала
природа для того, щоб людині було менш боляче розлучатися з білим світом»

16. «Метелики на шпильках» (1936)
«Б'є восьма» (1936)
«Химерне серце» (1936)
«Повнолітні діти» (1939)
«Історія одного життя» (1946)
«Наші батьки розійшлися» (1946)
«Ті з Ковальської» (1947)
«Її портрет» (1948)
«Стежинами життя» (1949)
«Яблуні зацвіли вдруге» (1949)
«Повісті та оповідання» (1949)
«Зелена брама» (1949)
Ірині Вільде пощастило – вона не писала у шухляду. Усе написане за життя
видавалось, хоч дещо і було змінено. З-під пера письменниці вийшло близько сорока
окремих книг. Серед них:
«— О, ви сильна натура! — доводиться іноді чути.
Люди добрі, коли б ви тільки знали, як часом хочеться мені відпочити від тієї «сили»!
Одноактна п'єса «Сватання» (1950)
Роман «Повнолітні діти» (1952)
«Кури» (1953)
«Нова Лукавиця» (1953)
«Оповідання» (1954)
«На порозі» (1955)
«Ти мене не любив» (1958)
«Сестри Річинські» (книга 1 — 1958; книга 2 — 1964)
«Винен тільки я» (1959)
«Життя тільки починається» (1961)
«Троянди і терня» (1961)
«Людське тепло» (1964)
Твори : в 5-ти т. (1967-1968)
Збірка ліричних мініатюр «Окрушини» (1969)

17. На звороті є напис: «Євген Полотнюк,
Ірина Вільде і заглядає малий Ярема
Полотнюк. Слійко (інж.) 1940 р.»
http://www.lvivcenter.org/uk/lia/persons/vilde-iryna/
«Заслухані у відголоси минулого, задивлені у міраж майбутнього, ми часто пропускаємо
повз увагу найцінніше: музику сьогоднішнього дня»
Ірина Вільде — гімназистка
Ірина Вільде у товаристві
Юрія Мельничука та Олександри Мороз

18. Подружжя Дарина Макогон та Іван Дроб’язко. 1950-ті рр.
Час — не тільки найкращий лікар. Він і чудовий художник. Скільки сірих
подій позолотив він нам у спогадах
Ірина Вільде та український поет Анатолій
Добрянський. 1964 р.
Ірина Вільде. 1965 р.

19. НЕВЕЛИЧКЕ УТОЧНЕННЯ
Мірилом твоєї культурності є твоє ставлення, але не до
начальника, а до підлеглого.
ПАМ'ЯТКА
Коли при зустрічі зі знайомими вам уже вирвалося «як ви змінилися», то скоренько додайте
«на краще».
ЄДИНЕ БАЖАННЯ
Тисячі речей потрібні здоровій людині і тільки здоров'я — хворій.
ЗАЗДРІСТЬ І РОЗУМ?
Заздрити таланту чи вроді нерозумно хоч би тому, що їх не можна
відняти в тих, хто має ці дари природи, і використати для себе.
СУМА ТА САМА
Мама ~ Діти ~ Ти
Діти ~ Ти ~ Мама
Ти ~ Мама ~ Діти
Як не варіювати доданками, загальна сума завжди
залишається та сама: найдорожчі.
СЛОВО ТИХОЇ ДІВЧИНИ
— Боюся людей, які не читають художньої літератури, — сказала одна тиха дівчина.
Дора, Яремче, вид на дачу Ірини Вільде

20. ОДНЕ КОРІННЯ?
Дружба між народами, як і любов поміж людьми, для
свого процвітання вимагає взаємності.
ВОНО ТАК, АЛЕ…
Історію творить народ. Згода, але й найкраще борошно само по собі не стане хлібом.
ДАВНО Б ЧАС!
Коли йдеться про Батьківщину, пропоную слово
«заслуга» замінити «обов'язком».
БУВАЮТЬ УСЯКІ ТАЛАНТИ
Брехати в живі очі — це не вміння, а вроджений талант.
ЗАГРОЗА
Коли будемо всіх повчати, то нам не лишиться часу на самоосвіту.
ЛІКАР-ХУДОЖНИК
Час — не тільки найкращий лікар. Він і чудовий художник.
Скільки сірих подій позолотив він нам у спогадах.
НЕВЕЛИЧКИЙ РЕБУС
Брак часу чи, може, брак невміння організувати його?Ірина Вільде. Початок 1980-х рр.

21. …на честь письменниці названий пластовий курінь Уладу Пластунок Юначок станиці
Чернівці. Офіційною датою заснування 74-го пластового куріня ім. Ірини Вільде
вважається 14 квітня 2010 року.
«У 2010 році на Батьківщині письменниці виник пластовий
курінь юначок імені Ірини Вільде. Згідно з традицією, каже
колишня курінна Марія Павлюк, — кожен пластовий курінь
обирає людину в патрони. Ця людина повинна бути
прикладом для наслідування. За спільною згодою дівчата
обрали Ірину Вільде. Дарина Дмитрівна сама колись
пластувала в курені частини 12 імені княгині Романової в
Станіславі.
«Наші курінні традиції тісно переплетені з постаттю
письменниці, — розповідає Марічка. — Барви куреня в нас
темно-сині, сірі та срібні й передають у своєму значенні риси
характеру нашої патронеси. Темно-синій колір уособлює
служіння істині, символізує глибину, непорочність, життєву
мудрість, холодність розуму, постійність, вірність,
миролюбство, порядність. Сірий — колір практичності та
розсудливості, обережності. Срібний — чистоти та
аристократизму. У пісні нашого куреня йдеться про вільність
(дикість) душі, як і в письменниці, про той вогонь, який горить
у ній, вогонь активності, бажання допомагати, творити,
жити…»

22. …між Іриною Вільде й письменником з
Буковини Михайлом Івасюком були прекрасні особисті
стосунки. Після надісланої рецензії на його перший роман
вона вважала за потрібне зустрітися з автором і
поговорити з ним. По дорозі з Веренчанки у Львів разом із
батьком Ірина Вільде завернула в Кіцмань і прийшла до
письменника в гості.
Михайло Івасюк в романі «Монолог
перед обличчям сина» так згадує про цю зустріч:
«Підводжуся й виходжу назустріч незнайомим. Очам своїм
не вірю: переді мною — хто ви думаєте? Ірина Вільде. Я
ніколи не бачив письменницю, вона мені знайома з
фотографій, портретів. А моя зорова пам’ять досить
цупка, я часто покладаюся на неї. Письменниця одягнена
в сіру сукню й легкий, синюватого кольору светр. Вона ще
молода й досить-таки елегантна.
— Не сподівалися таких гостей? — Дарина Дмитрівна
показує на людину похилого віку, що стояла поруч з нею.
— А це знаєте, хто зі мною?
— Знаю, це ваш батько письменник Дмитро Макогон».
Ірина Вільде та Михайло Івасюк.
Фото Володимира Івасюка, 1977 р.
Тоді ж Ірина Вільде вперше побачила юного музику Володю Івасюка, за творчістю якого
згодом спостерігала. Вже з дорослим композитором, письменниця познайомилась у 1971 році на 100-
літньому ювілеї В. Стефаника в Русові. Батько представив свого вже відомого сина Дарині Дмитрівні.
І вона сказала знаменну фразу про те, що найкращий твір Михайла Івасюка — це його син.
На святкуванні 100-річчя від дня народження В. Стефаника в с. Русові

23. Здавалось нам, вона помандрувала
у день, колись безболісно дитячий,
в автобусі сміялась для загалу,
бо давній спогад Чернівці побачив.
Під Снятином стрічають хлібосільно —
святково передбачена зупинка.
Вона сказала — мовби мимовільно:
— Мене вітайте тут, як буковинку.
Володимир Вознюк
Травневий ранок. На сторіччя їдем,
на ювілей Стефаника у Русів.
Автобус веселить Ірина Вільде,
вона, здається, у своєму дусі.
А нам, студентам, повнолітнім дітям,
що всілися в автобус по-простацьки,
вона — таланту й доброти суцвіття
і наша, відчуваєм по-земляцьки.
Вознюк В. Мить спогаду про Ірину Вільде / В. Вознюк // Під небесами Чернівців / В. Вознюк. – Чернівці, 2008. – С. 70.
Ірина Вільде
Авторський проект Д. Карасюка
Ірина Вільде.
З колекції Національного музею імені
Андрея Шептицького

24. У Львові на Максима Кривоноса,
Пізніш — не там, тож знатимуть не всі
Ту жінку, що в росу ступала боса,
І посміхалась втісі та красі.
Життя болюче, мов при хлібі злидень,
Вже так вертіло: то мороз, то сквар,
Вона ж уміла так сказать «Добридень!..» —
Що посміхалось небо з-поза хмар.
І кілька фраз — неначе щиру вістку
Про щось жадане, мов роса з трави, —
Так підбирають синові невістку,
А чи ладнають зайду до вдови.
Ірині Вільде
Світилася — хоч якось так, без блиску, —
Якимсь теплом чи відгуком тепла:
Ось те добро, мов бараболя з приску,
Що напекла і вбогим роздала.
Чи скорше — тим, що мали душу вбогу,
Що розгубили віру в щось нове.
І це усе снувалося в еклогу:
Поезія і кредо життєве.
Та вулиця колишнього трамваю
За стільки літ — неначе та й не та.
І та роса — вона була, я знаю!
Вона ще й досі в пам’ять обліта!.. Микола Петренко
Яремче, 1959 р.
Петренко М. Босоніж по росі / М. Петренко // Лірика / М. Петренко. – Львів, 2007. – С. 27.

25. «…Я для себе з подивом виявила, що у прозі,
наприклад, величезне враження справили на мене твори
Ірини Вільде. Я досі вважаю її дуже недооціненою
письменницею»
(Оксана Забужко)
«Характерною рисою творчості письменниці, рисою, яка допомагала їй створити довкруж себе
сприятливий для праці мікроклімат, було вміння дружити. Ірина Вільде завжди мала оточення, на
яке впливала і серед якого визрівала сама. Мені пощастило бути протягом кількох десятків років її
другом, і я весь час спостерігав, як вона дорожить вірністю в дружбі й як відчуття ліктя друга
допомагає їй творити»
«…був у письменниці великий, найсильніший стимул до праці, який дав силу жінці підняти такий
важкий пласт історії людського життя. Це любов до рідної землі»
(Роман Іваничук)
«За манерами, смаками вона відрізнялася від звичайних селян, хоча матеріальне становище її
сім’ї було набагато гіршим, аніж у них. Найдотепніша і найвеселіша людина, яку пам’ятаю з
дитинства. Швидко й легко могла порозумітися з людьми різного соціального статусу. Спільну
мову знаходила і з інтелігентами, і з селянами. Тому що бачила та відчувала, про що і на якому
рівні можна розмовляти з людиною. У такий спосіб наближувала співрозмовника до себе.
Словом, уміла розкривати людей»
(Тарас Прохасько)
З Вірою Вовк, 1960-ті рр.

26. Місце народження та роки життя письменниці?
Який літературний псевдонім обрала для себе Дарина Макогон?
Кого з українських письменників Ірина Вільде найбільше шанувала в юності та
називала «третім з черги моїм «хрещеним батьком» — власне, на батьком, а
матір’ю, чи як кажуть .. нанашкою…» ?
Назвіть повісті, що складають цикл «Метелики на шпильках»?
Скільки років писала Ірина Вільде свій роман «Сестри Річинські»?
Що це таке? Всі його шукають, а ніхто не знає, як воно виглядає. Щастя
5 травня 1907 – 30 жовтня 1982
Ірина Вільде
Ольгу Кобилянську
«Повнолітні діти», «Метелики на шпильках», «Б’є восьма»
25

27. Розшифруй ребус та дізнайся в якому львівському часопису
письменниця опублікувала цю повість під псевдонімом «Ірина Вільде»?
Який твір Ірини Вільде зашифрований на малюнку?

28. Вільде І. Кроки часу : оповідання, нариси / І. Вільде ; худож. І. Крислач. — Львів : Каменяр,
1979. — 207 с. : іл.
Вільде І. Метелики на шпильках ; Б’є восьма ; Повнолітні діти : повісті : український модерн :
до 100-літнього ювілею / І. Вільде ; упоряд. і ред. О. Баган. — Дрогобич : Відродження, 2007. —
487 с. : фотоіл., портр.
Вільде І. Незбагненне серце / І. Вільде ; упоряд., вступ. ст. і прим. М. А. Вальо. — Львів :
Каменяр, 1990. — 253 с.
Вільде І. Повісті та оповідання / І. Вільде ; упоряд., авт. вступ. ст. І. І. Дорошенко. — Львів :
Каменяр, 1983. — 231 с. — (Бібліотека «Карпати»).
Вільде І. Повнолітні діти : романтична історія про перше кохання / І. Вільде. — Київ : Зелений
Пес, 2009. — 415 с. — (А + В).
Вільде І. Сестри Річинські : роман. Кн. 1 / І. Вільде ; вступ. сл. П. А. Загребельного. — Київ :
Україна, 2004. — 695 с. — (Бібліотека Шевченківського комітету).
Вільде І. Сестри Річинські : роман. Кн. 2 / І. Вільде. — Київ : Україна, 2005. — 910 с. —
(Бібліотека Шевченківського комітету).

29. «Господиня великої прози» : до 110-річчя від дня народження Ірини Вільде (1907-2017) / підгот. О.
Бохан // Дати і події : календар знаменних дат. 2017, перше півріччя, № 1 (9) / Національна
парламентська бібліотека України. — Київ, 2016. — С. 113-116.
Загурська Е. І. Вільде «Сестри Річинські» : Львівський академічний український драматичний театр
ім. М. Заньковецької (1968) / Е. Загурська // Український театр ХХ століття : антологія вистав /
Національна академія мистецтв України, Інститут проблем сучасного мистецтва ; Фонд Ріната
Ахметова "Розвиток України" ; за заг. ред. М. Гринишиної. — Київ, 2012. — С. 661-674.
Дзюба І. Ірина Вільде / І. Дзюба // Літературні портрети. Продовження : есеїстичні розвідки /
І. Дзюба. — Київ, 2015. — С. 237-250.
Майданська С. Люблю любити любов : про природу почуття ностальґії в контексті життя і творчості
Ірини Вільде / С. Майданська // Люблю любити любов : статті і есе / С. Майданська. — Житомир, 2016.
— С. 49-57.
Патрікєєва Н. Щаслива зірка Ірини Вільде : життя в тезах / Н. Патрікєєва // Дніпро. — 2012. — № 5.
— С. 116-117.
Скальська У. Моє недовге знайомство з Іриною Вільде / У. Скальська // Дзвін. — 2010. —
№ 5-6. — С. 85-89.
Тарнавський О. Два силуети Ірине Вільде / О. Тарнавський // Відоме й позавідоме /
О. Тарнавський. — Київ, 1999. — С. 189-197.
Тарнашинська Л. Цілюща алхімія Ірини Вільде / Л. Тарнашинська // Дивослово. — 2010. — № 9. —
С. 51-55.

30. Агеєва В. Ірина Вільде: голос бунтівливої модерної жінки [Електронний ресурс] /
В. Агеєва // ВВС. Україна : [веб-сайт]. — Електрон. дані. — Режим доступу:
http://www.bbc.com/ukrainian/blogs-39809159. — Назва з екрана.
Горак Р. Таємниці Ірини Вільде [Електронний ресурс] / Р. Горак // Дівчата райської яблуні
~ Dziewczęta rajskiej jabłoni ~ Girls of the Apple Tree of Paradise : [веб-сайт]. — Електрон.
дані. — Режим доступу: http://divczata.org/taemnitsi-irini-vilde-1.html. — Назва з екрана.
До 100-річчя від дня народження Ірини Вільде (Дарії Дмитрівни Полотнюк)
[Електронний ресурс] : фотодокументи із фондів ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного //
Державна архівна служба України : [офіційний веб-портал]. — Електрон. дані. — Режим
доступу: http://www.archives.gov.ua/Sections/Vilde/. — Назва з екрана.
Ірина Вільде (1907–1982) [Електронний ресурс] // Центр міської історії Центрально-
Східної Європи. Інтерактивний Львів : [веб-сайт]. — Електрон. дані. — Режим доступу:
http://www.lvivcenter.org/uk/lia/persons/vilde-iryna/. — Назва з екрана.
Ірина Вільде і Буковина [Електронний ресурс] : методично-бібліографічні матеріали до
100-річчя від дня народження української письменниці. / підгот. Л. Бурик, О. Гаврилюк. —
Чернівці : ЧОУНБ ім. М. Івасюка, 2007. — 20 с. — Режим доступу:
http://www.library.cv.ua/vydannya/Vilde.rar.
Ірина Вільде – майстер соціального роману (1907-1982) : [Електронний ресурс] //
Миколаївська обласна бібліотека для юнацтва : [веб-сайт]. — Електрон. дані. — Режим
доступу: http://unbib.mk.ua/index.php/2009-06-10-15-06-24/48-2009-06-10-14-07-37/1144-2014-
10-29-12-31-28.html. — Назва з екрана.

31. Мовна М. Ірина Вільде: штрихи до біобібліографічного портрета [Електронний ресурс] /
М. Мовна // Записки Львівської національної наукової бібліотеки України імені
В. Стефаника — 2012. — № 4. — С. 577-586. — Режим доступу:
http://nbuv.gov.ua/UJRN/lnnbyivs_2012_4_35.
Письменниця з Буковини [Електронний ресурс] : (до 100-річчя від дня народження
Ірини Вільде) : веб-бібліографічний покажчик / Кіровоградська ОЮБ ім. О. М. Бойченка ;
уклад. Л. Гурба, О. Коваленко, Н. Товстопят. – Кіровоград, 2007. — 30 с. — Режим доступу:
http://lib.kr.ua/work_folder/vil_1248074897.doc.
Письменниця сумління та боротьби [Електронний ресурс] : (до 110-річчя від дня
народження української письменниці Ірини Вільде) : віртуальні виставки // Рівненська
обласна універсальна наукова бібліотека : [веб-сайт]. — Електрон. дані. — Режим доступу:
http://libr.rv.ua/ua/virt/164/. — Назва з екрана.
Ірина Вільде (Дарина Дмитрівна Полотнюк) [Електронний ресурс] : спогади // Сторінки
пам’яті Володимира Івасюка : [веб-сайт]. — Електрон. дані. — Режим
доступу: http://www.ivasyuk.org.ua/names.php?id=iryna_vilde. — Назва з екрана.
Тарас Прохасько «Ірина Вільде: український письменник фейлетонної доби»
[Електронний ресурс] : [сьома лекція курсу «Історія літератури в авторах і текстах»] //
YouTube : [веб-сайт]. — Електрон. дані. — Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?
v=C-zpIKi_d6A. — Назва з екрана.
Тест 99. Ірина Вільде 30.11.2015 [Електронний ресурс] : [відеоролик] // Youtube.com.
Телеканал "Миколаїв" : [веб-сайт]. — Електрон. дані. — Режим доступу:
http://unbib.mk.ua/index.php/2015-02-09-13-48-46/100--99/1620---q-q.html. — Назва з екрана.

32. Гульченко Т. І. Дієслівні синоніми на позначення акту мовлення у оповіданнях Ірини Вільде [Електронний ресурс] /
Т. І. Гульченко // Гуманітарна освіта у технічних вищих навчальних закладах. — 2015. — Вип. 31. — С. 52-61. —
Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/gotvnz_2015_31_7.
Гриценко М. В. Українська класика як кросовер-література в ХХІ ст. (на матеріалі видань роману Ірини Вільде
«Повнолітні діти») [Електронний ресурс] / М. В. Гриценко // Мова і культура. — 2012. — Вип. 15, т. 2. — С. 323-329.
— Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Mik_2012_15_2_56.
Дмитренко О. Мовний світ оповідань Ірини Вільде: регіональний аспект [Електронний ресурс] / О.
Дмитренко // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Філологічні
науки. — 2014. — Вип. 35. — С. 18-21. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npkpnu_fil_2014_35_7.
Дмитренко О. О. Мовні особливості оповідань Ірини Вільде [Електронний ресурс] / О. О. Дмитренко // Наукові праці
Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Філологічні науки. — 2015. — Вип. 40. —
С. 76-79. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npkpnu_fil_2015_40_20.
Карабльова А. Сюжетні моделі у малій прозі Ірини Вільде [Електронний ресурс] / А. Карабльова // Актуальні
проблеми української літератури і фольклору. — 2010. — Вип. 15. — С. 192-202. — Режим доступу:
http://nbuv.gov.ua/UJRN/apulf_2010_15_29.
Карабльова О. Особливості моделювання жіночих образів у романі Ірини Вільде «Сестри
Річинські» [Електронний ресурс] / О. Карабльова // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. — 2011.
— Вип. 15. — С. 124-128. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/spml_2011_15_29.
Кремінь Т. Д. Історіософська концепція ранньої творчості Ірини Вільде [Електронний ресурс] / Т. Д.
Кремінь // Питання літературознавства. — 2007. — Вип. 74. — С. 39-46. — Режим доступу:
http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pl_2007_74_8.
Мовна М. Ірина Вільде: штрихи до біобібліографічного портрета [Електронний ресурс] / М. Мовна // Записки
Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника. — 2012. — № 4. — С. 577-586. — Режим
доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/lnnbyivs_2012_4_35.
Електронні ресурси з фонду Національної бібліотеки України
ім. В. І. Вернадського

33. Фото з сайтів:
https://uk.wikipedia.org/
http://www.rulit.me/
http://unbib.mk.ua/
http://zhitomir-online.com/
http://www.bbc.com/
http://www.archives.gov.ua/
Укладач: С.В. Кисельова
Редактор: О.А. КадькаленкоКиїв, 2017
«Коли б народ знав, скільки злочинів крізь всю історію вчинено од його імені, він,
напевно, підняв би клопотання про заміну свого прізвища»
«А ДЕ СКРОМНІСТЬ, ДАРИНО ДМИТРІВНО?
Подобається мені бути собою»
1950-ті рр.