Гадяцька гімназія імені Олени Пчілки, Москаленко Владислав

1. Роботу виконав:
Москаленко Владислав,
учень 9-Б класу
Гадяцької гімназії
імені Олени Пчілки
Гадяцької районної ради
Полтавської області
Наукові керівники:
Бутко Валентина Володимирівна,
учитель світової літератури
вищої кваліфікаційної категорії,
учитель – методист.
Коцар Ольга Михайлівна,
учитель світової літератури
вищої категорії.

2. Дід Михайла Петровича Драгоманова,
Степан, був військовим товаришем й війтом
(міським головою) м. Переяслава й дістав
там російське дворянство грамотою
Катерини ІІ.
Уся родина Драгоманових належала до найосвіченішої
верстви дрібної козацької старшини.
Петро Якимович Драгоманов служив в Петербурзі, де брав
участь у літературному світі, як письменник і збирач
українських етнографічних матеріалів.
Петро Якимович був прихильником визволення селян й
гуртував навколо себе найосвіченіших осіб Гадяча та
Гадяччини, мав значну книгозбірню чужоземної й російської
літератури.
Петро Якимович Драгоманов

3. Дядько Михайла Драгоманова, Яків
Якимович Драгоманов , належав до
Товариства об’єднаних слов’ян, за що в
чині поручника був висланий на Сибір, де
помер молодим, 26 років.
Яків Якимович Драгоманов
Повстання 14 грудня 1825 року —підсумок руху декабристів

4. Михайло Петрович Драгоманов
народився 18 серпня 1841 в
родині значного козацького
походження в м. Гадячі на
Полтавщині.
М. Драгоманов був винятковою людиною, винятковим вченим – істориком і
фольклористом, педагогом, літературознавцем, громадським і політичним
діячем, натхнителем численних молодих талантів (І. Франко, Леся Українка,
М.Черемшина, В.Стефаник) в різних галузях суспільного життя українського
народу, заступником за його право перед всією Європою, громадським послом
України в усьому цивілізованому світі.

5. 1875 року змушений був емігрувати до
Швейцарії.
У Женеві він створив осередок політичної
еміграції - центр «українського руху та
української думки», який діяв протягом 20
років.
Заснував вільну безцензурну українську друкарню, в
якій видавав збірники «Громада» (пізніше — журнал
«Громада»), а також твори, які в Росії не могли бути
видані: П. Мирного та І. Білика «Хіба ревуть воли, як
ясла повні?», «Люборацькі» А.Свидницького, твори
Т.Г.Шевченка та інші.
Було видано 5 томів збірника.

6. У 1878 році Михайло Драгоманов
виступив на Міжнародному
літературному конгресі в Парижі
з протестом проти заборони
російським урядом українського
письменства.
Його антицарські памфлети «Турки
внутрішні і зовнішні», «До чого
довоювались», «Внутрішнє рабство і
війна за визволення» та інші
заборонялися в Росії, але були відомі у
світі і принесли Драгоманову славу
«українського Герцена».

7. У 1890 році Михайло Петрович разом з І. Франком, М. Павликом
та іншими брав участь у заснуванні Русько-української
радикальної партії. Протягом 1870 — 90 років був співавтором
українських революційно-демократичних видань у Галичині.
У журналах «Друг», «Народ», «Світ» друкував літературно-
критичні, наукові та публіцистичні статті. Виступав також в
англійській, німецькій, французькій, італійській періодиці.
Іван Франко
М. Павлик

8. Ольга Петрівна (Олена Пчілка)
Драгоманова – Косач народилася
17 липня 1849 р. в м. Гадячі на Полтавщині,
в поміщицькій родині. Освіту вона дістала в
Київському пансіоні благородних дівчат.
Я рідную мову, ту любу розмову,
В краях твоїх всюди вчуваю,
Те слово живуще,-віки невмируще,-
Я скрізь в тобі серцем вітаю.
Олена Пчілка
Українська письменниця, етнограф,
фольклорист,перекладач, публіцист,
редактор, видавець, педагог,
громадський діяч, член-кореспондент
Української Академії Наук з 1924 р.

9. Великий вплив на Олену Пчілку мав старший брат Михайло, який належав до
найпередовіших людей свого часу. В домі М.Драгоманова вона познайомилася з
М.Старицьким, М.Лисенком, Олександром та Софією Русовими та іншими
«українофілами».
Розумна, допитлива, енергійна Олена Пчілка не залишилась осторонь ідей,
якими жили брат і його оточення. Під їх впливом у неї прокинувся інтерес до
фольклору та етнографії, сформувалися матеріалістичний світогляд та
літературно – естетичні смаки.
Тут вона зустрілася з приятелем М.Лисенка, університетським студентом
права Петром Косачем і в 1868 році стала його дружиною.

10. Проживання на Волині сприяло зближенню
з простим народом та його побутом. Ольгу
Петрівну часто можна було бачити на селі:
збирала вишиванки – зразки народного
орнаменту, записувала пісні, різні обрядові
повір’я. Чимало пісенних зошитів вона
передала Миколі Лисенку та Михайлу
Драгоманову. Під впливом фольклору сама
почала писати вірші та оповідання.
Родина Косачів виїздить до Волині.
Згодом у Києві виходить її дослідницька праця «Український народний орнамент.
Вишивки, тканини, писанки», високо оцінена науковою громадськістю.

11. У травні 1882 р. сім'я Косачів переїхала в
село Колодяжне на Ковельщині, яке стало
з того часу їх постійною домівкою.
Активна художня творчість і видавнича
діяльність Олени Пчілки почалася в
Колодяжному.
У 1883 р. вона опублікувала свою першу
поему «Козачка Олена» в альманасі
«Рада», у 1886 р. видала збірку поетичних
творів «Думки-мережанки». Разом з
письменницею Наталею Кобринською
видала альманах жінок-письменниць
«Перший вінок» (1887).

12. У 1908 р. вийшла з друку збірка її повістей,
оповідань, п'єс «Світова річ».
Їй належать спогади про М.Старицького (1904 р.),
М.Лисенка (1912–1928 рр.), М.Драгоманова (1926 р.).
Олена Пчілка – одна з найактивніших наддніпрянських авторів
українського журналу «Зоря», в якому регулярно друкуються її
оповідання та поетичні твори. Вона листується з І.Франком, який
високо цінував літературний талант, невичерпну творчу енергію
молодої письменниці.

13. Олена Пчілка після
смерті доньки Лариси
перебралася до Гадяча з
наміром видавати журнал
«Рідний край».
Однак влада їй цього не
дозволила.
Все ж у 1917 – 1919 рр. Олена Пчілка
редагувала «Газету Гадяцького земства»,
писала і видавала художні твори, працювала
для національного і духовного відродження
свого народу.

14. У 1921 р. повернулася до Києва, де їй було запропоновано в 1924 р.
роботу в Академії Наук України, а в 1925 р. письменницю обрано
членом-кореспондентом Академії Наук України.
Працюючи тут, вона займалася етнографічними розвідками,
писала спогади.

15. Останні представники давніх родів
Драгоманових і Косачів осіли на
Полтавщині і Чернігівщині в к. XVII
– поч. XVIII століть.
Найбільша увага до родини Косачів в історії
світової літератури приділена Ларисі Косач (Лесі
Українці), але не оминули й таких неповторних
особистостей, як
мати письменниці – відома громадська діячка,
поетеса і прозаїк Олена Пчілка, меценат
української культури і дбайливий батько великої
сім’ї Петро Косач,
побратим по перу – фізик, письменник Михайло
Косач (у літературі Михайло Обачний),
сестра Лесі та її біограф, авторка
фундаментальної “Хронології життя та творчості
Лесі Українки” Ольга Косач-Кривинюк,
сестри Оксана та Ізидора
і наймолодший брат-характерник Микола Косач.

16. Леся Українка (1871 - 1913)
Українська письменниця, перекладач,
культурний діяч.
Писала у найрізноманітніших жанрах: поезії,
ліриці, епосі, драмі, прозі, публіцистиці. Також
працювала в ділянці фольклористики і брала
активну участь в українському
національному русі.
Ні! Я жива, я буду вічно жити,
Я в серці маю те, що не вмирає.
Леся Українка
Леся Українка пішла шляхом Кобзаря.
Вона прагнула створити образ духовно
могутньої людини-борця, здатної втілити
в собі дух епохи.

17. У будинку Косачів часто збиралися
письменники, художники і музиканти,
влаштовувалися вечори і домашні
концерти.
Леся Українка та її брат Михайло (в сім'ї
їх називали спільним ім'ям — Мишелося)
вчилися у приватних учителів.
Сердечна дружба єднає Ларису з її
старшим братом Михайлом.
Рано (у 4 роки) вона навчилася читати.
У 6 років Леся почала вчитися вишивати.

18. Коли Лесі виповнилося 13 років, у
журналі «Зоря» (1884 р.) у м. Львові було
опубліковано її вірш «Конвалія» - який
присвятила своїй тітці Олександрі
Судовщиковій. І з того часу пішли по
всьому світу прекрасні поетичні рядки,
підписані гордим і гарним ім’ям
Українка.
Винятково велике значення творчості Лесі Українки в історії
української літератури полягає в тому, що вона збагатила українську
поезію новими темами й мотивами. На переломі 19—20 ст.,
використовуючи мандрівні сюжети світової літератури, Леся Українка
стала в авангарді творчих сил, що виводили українську літературу на
широку арену світової літератури.

19. 1892р. у Львові виходить «Книга пісень» Г.Гейне,
де Лесі Українці належали 92 переклади.
Вона перекладає також поезію в прозі
І.Тургенева «Німфи», уривок з поеми
А.Міцкевича «Конрад Валленрод», поетичні твори
В. Гюго «Лагідні поети, співайте» і «Сірома»,
уривки з «Одіссеї» Гомера.
У 1894 — 1895 рр. Леся Українка
перебувала в Болгарії у Драгоманова.
У Болгарії була написана переважна
частина циклу політичної лірики
«Невільничі пісні». Поетеса говорить, що
розстається з рожевими мріями, із
скаргами на долю і сльозами та свідомо
приймає свій терновий вінок.

20. У 1902р. у Чернівцях з ініціативи студентів
університету, які тепло вітали поетесу, виходить
третя збірка її поезій — «Відгуки». Вона
складається з циклів «З невольницьких пісень»,
«Ритми», «Хвилини», шести легенд і драматичної
поеми «Одержима».
У 1904р. в Києві
вийшло ще одне
видання поетичних
творів Лесі Українки
(вибране) під заголовком
«На крилах пісень».
1905 рік не був несподіваним для Лесі
Українки. Драматичні поеми «Осіння
казка» і «В катакомбах», датовані
1905р., були безпосереднім відгуком на
революційні події.

21. Тісні зв’язки єднають поетесу з нашим краєм. Протягом 1883 – 1906 років вона
більше десяти разів приїздила до Гадяча. Тут, в краю «лагідної краси», вона
жила і писала свої полум’яні твори.
Леся Українка і Олександра
Шимановська на хуторі Зелений Гай.
Нелегкі життєві стежки Лесі Українки
неодмінно вели її в Гадяч, у Зелений Гай, у
родинне гніздо Драгоманових, де вона знаходила
втіху і розраду, добрих і щирих друзів.

22. Стоять: К. Трегубова., Леся Українка, Олена Пчілка,
Ольга Косач-Кривинюк з сином Михайликом на руках,
Є.К.Трегубов; сидять: П.А. Косач, А.Ф. Трегубова.
Зелений Гай, 1906 р
В Зеленому Гаї Леся зустрічалася з Сергієм Менжинським, якого ніжно
любила, небожем Тараса Шевченка, художником Фотієм Красицьким. В
Тут відвідали поетесу і письменниця Ольга Кобилянська.
«Леся Українка і Ольга Кобилянська біля річки Псьол»
М.Позивайло

23. Брав участь у роботі української «Громади»,
пізніше перейменованої в «Стару громаду».
Члени об'єднання навчали по недільних
школах для дорослих, видавали «метелики»
(популярні книжечки українською мовою),
записували українські пісні та думи.
Перший збірник пісень Лисенка Петро Косач
видав своїм коштом (у Лейпцигу), вважаючи це
за суто дружню послугу і тримаючи це в
таємниці.
Петро Косач - український юрист,
громадський діяч, освітянин,
дбайливий батько великої сім’ї.
Петро Косач

24. Літературну діяльність розпочав перекладами
оповідань М. Гоголя («Вечори на хуторі біля
Диканьки», 1885, разом з Лесею Українкою)
та В. Короленка («У великодну ніч»),
Г. Сенкевича, Ф.-Б.Гарта.
Входив до літературного гуртка «Плеяда».
У журналах «Зоря» та «Житє і слово»
опублікував низку оповідань:
«Різдво під Хрестом Полудневим» (1889);
«На огнище прогресу» (1891);
«Владарі світу», «Погибель світу», «Сни»,
«Метелики», «Вовкулаки», «Гість», «Що?»,
«Нікуди» (усі 1894–1897) та інші
Михайло Косач
(Михайло Обачний) український вчений-
метереолог та письменник, брат Лесі Українки
Михайло Косач

25. Ольга Косач-Кривинюк - українська письменниця,
літературознавець, перекладач, бібліограф, етнограф,
лікар за фахом, член катеринославської «Просвіти»,
сестра Лесі Українки.
Друкувалася в журналах «Зоря», «Дзвінок», «Молода
Україна». Працювала над упорядкуванням родинного
архіву, хронологією життя і творчості Лесі Українки.
Зокрема, авторка мемуарів про родину Косачів: «З моїх
споминів» (1963), «З дитячих років Лесі Українки» (1963),
«Перебування Лесі Українки в Луцьку» (1963), "Як Леся
Українка зложила курс «Стародавньої історії східних
народів» (1963); «Повісті, що стала драмою» (1943); праці
«Леся Українка. Хронологія життя і творчості» (1970,
Нью-Йорк).
Перекладала твори І. Тургенєва (оповідання «Горобець»,
1889; «Бенкет у Найвищої Істоти», 1895);
Ч. Діккенса, Е. Ожешко, В. Гюґо, Кіплінга, Ж. Санд,
Г. Мопассана(«Наше серце», 1930), А. Дюма-батька,
П. Лоті («Горе старого каторжника», 1918); Е. Томпсон
Сетона (оповідання «Бінго. Історія мого собаки», 1918) та
інших.
Ольга Косач-Кривинюк

26. У музеї нараховується 171 експонат. В основному це експонати, які глибоко
розкривають гадяцький період життя і творчості родини Драгоманових.

27. Драгоманова гора Пам’ятний знак сім’ї
Драгоманових
На цьому місці стояв будинок, в якому з 1983 по 1906
роки жила Леся Українка.