1. ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ
ПИСЬМЕННИЦІ — ІРИНИ ВІЛЬДЕ
5 травня 20011року виповнилось 100 років з дня
народження Ірини Вільде (Полотнюк ДаріїДмитрівни)–
видатноїукраїнської письменниці, внесеної ЮНЕСКО до числа
знаменитих людей XX ст. і другого тисячоліття,
громадського та державного діяча, депутата Верховної Ради
Української РСР другого скликання,
лауреата премії імені Т. Г. Шевченка
“Кожна доба формує своїх героїв. Міжвоєнна доба в
Західній Україні винесла на літературний кін ціле
суцвіття талантів…”
До 100-літнього ювілею Ірини ВільдеВидавнича фірма
«Відродження» презентувала книгу
з серії «Український модерн»:
1940 стала членом Спілки письменників СРСР;
Нагороди: орден Трудового Червоного Прапора;
1935р. отримала літературну премію ім. І. Франка за збірку новел «Химерне серце» і повість «Метелики на
шпильках»;
В цьому номері ви ознайомитесь з:
ЖИТТЯ І
ТВОРЧІСТЬ
УКРАЇНСЬКОЇ
ПИСЬМЕННИЦІ
2
ВИДАВНИЧА
ФІРМА
«ВІДРОДЖЕНН
Я»
2
2. ТРИ ПОВІСТІ
ІРИНИ ВІЛЬДЕ
2
КОЛИ СЕРЦЕ,
ЯК НА ЛОДОНІ
3
ПЕРЛИНИ
НАВЧАННЯ
4
НАДІЯ
УКРАЇНСЬКОЇ
ЛІТЕРАТУРИ
5
ІРИНА ВІЛЬДЕ:
ЗНАНА І
НЕЗНАНА
6
СТР. 2
ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЬМЕННИЦІ — ІРИНИ ВІЛЬДЕ
Батько був її першим учителем літератури, а його книжки — початковою позакласною лектурою.
У листопаді 1918 р. Буковину окупувала боярська Румунія. Рятуючись від переслідування й арешту, батько
переїжджає 1922 р. до Станіслава. Тут Дарина вчиться у приватній гімназії, потім вступає до Львівського
університету. Коли через матеріальні нестатки вона мусила залишити університет, то вже була відома як
перспективний молодий прозаїк. Влаштувавшись на роботу в часопис «Жіноча доля» у Коломиї, працює там до
1939 p., а потім переселяється до Львова.
Коли серце, як на долоні...
СТР. 2
ТОМ 1, ВЫПУСК 1
На Українському жіночому конґресі у Станіславові Ірина Вільде дала чітку формулу: "через родину до могутности
нації“. Такого роду література в духовно-естетичних вимірах протистояла літературі, де в епіцентрі художньої уваги
постулювалося розгублене "Я“, відірвана від традиції, християнства і високої культури, загублена в нетрях
цивілізації, роздвоєна, приземлена людина-герой аванґарду, може, найяскравіші приклади якої дав великий Франц
Кафка. В аспекті художности – це розходження між пластичним моделюванням форм виразу і безнастанним
спекулятивним експериментуванням зі стилем. Це віддалення літератури гарячого серця від літератури холодного
розуму. Розвиток літератури екзистенціялізму середини ХХ ст. з її героями з порожнечі, зневіреними і
розщепленими, збудованими із еґоїзму та цинізму, лише потвердив цю тенденцію. Був ще один стимул творчости
Ірини Вільде: їй хотілося розгадати загадку становлення, "вростання“ у життя юної людини.
Мерехтливий психологізм її ранніх новел, їхня меланхолійна замрія, тонке відчуття музики слова так сподобалося
тоді провідному галицькому модерністському критикові Михайлові Рудницькому, що він визнав у молодій авторці
визначний талант, справжню надію цілої української літератури (стаття "Із тремтінь жіночого серця“// Діло, 1935).
Відносно швидкий успіх – премія Товариства письменників і журналістів імени Івана Франка за 1935 рік – зміцнив
творчі позиції письменниці, впевнив її у вдало обраній естетичній концепції і стильовій манері письма. Це був
справжній тріумф. Ірина Вільде раптом опинилася в епіцентрі літературного життя Західної України, стала
"модною“ авторкою. Її твори читають, обговорюють, критикують, а вона вже наступного, 1936-го, року видає
повість "Б’є восьма“, в якій під впливом критики посилює струмінь національних почувань і тем, розширює
діапазон модерністських художніх прийомів. Та найважливіше, що відтепер, через низку прекрасних і глибоких
жіночих образів, її творчість вважають найповнішим вираженням жіночої душі в українській літературі після епохи
Ольги Кобилянської. Її ім’я часто гостює на сторінках головної трибуни галицького модернізму – часопису
"Назустріч“.
Надія української літератури
Доля пов’язала її з кількома галицькими містами: насамперед із Станіславовом, де навчалася у гімназії, з Коломиєю,
де вона формувалася як журналістка в часописах "Жіноча доля“ і "Світ молоді“ і де написала більшість своїх ранніх
новел та повість "Метелики на шпильках“, і зі Львовом, де студіювала в університеті, контактувала з широким
3. колом творчої інтеліґенції. У тодішній західноукраїнській культурі виділялися дві великі теми, які концентрували в
собі творчі зусилля нового покоління: засвоєння західноєвропейського естетичного дискурсу і ствердження
духовної місії жіноцтва. Саме в ці інтелектуально-почуттєві тенденції так вдало увійшла Ірина Вільде зі своїм легким
словом, з буттєвою радістю, з настроєм особистої гідности.
Перлини навчання
Щойно у дрогобицькому видавництві «Видавнича фірма «Відродження» вийшла книга творів
класика української літературиІрини Вільде. До збірки увійшли три повісті 1930-х років: «Метелики на
шпильках», «Б’є восьма» і «Повнолітні діти». Ми розмовляємо із редактором і упорядником видання,
автором передмови, доцентом Дрогобицького педагогічного університету ім. І. Франка Олегом
Баганом.
– Видавництво «Відродження» від 1991р., від часу свого заснування, мало пріоритетом
видавати книжки ідейні, національно-просвітницького плану. У чому новаторство цього
проекту?
– Справді, для «Відродження» це новий і дещо несподіваний напрямок. Я давно (від 1994 р.)
переконував керівництво фірми визначити стратегічні серії видань, вибрати саме цю авторку. Цією
книжкою ми започатковуємо нову серію – «Український модерн». Вважаємо постать Ірини Вільде
символічною: ця письменниця передала у своїй прозі новий настрій українства, гордо зберегла
західноукраїнський колорит у радянську добу, створила неповторну ліричність стилю.
ІРИНА ВІЛЬДЕ: ЗНАНА І НЕЗНАНА
Шостинська спеціалізавана школа I-III ступенів №1
У радянський період творчості І. Вільде, на жаль, намагалася не «збивати» ні себе, ні «трудящих жінок»
на обивательсько-міщанські манівці, а вести до «світлого майбутнього». У своїх оповіданнях писала про
те, що за капіталістичного ладу в бідняків не могло бути справжнього родинного щастя, бо «щасливою
у житті і коханні трудяща людина може бути тільки за радянської влади».
На обивательсько—міщанській манівці
Три повісті Ірини Вільде – "Метелики на шпильках“, "Б'є восьма“ і "Повнолітні
діти“ – стали у свій час етапним явищем у розвитку модерного стилю в
українській літературі
Уже самим своїм походженням і вихованням Дарина Макогон (1907– 1982) промовляла про певні
інтенції й особливості тодішньої західноукраїнської культури і ментальности. За лінією батька, Дмитра
Макогона, вона була галичанкою, за лінією матері, Адольфіни Янушевської, – буковинкою.
До того ж, рід матері мав німецьке коріння, що пізніше, можливо, "відбилося“ на літературному псевдонімі
письменниці (Вільде – по-німецьки "дика“), навіяло відкритість до західного світу, а це вже виражало сталі тенденції
цілого покоління. Від перших кроків її творчі дії завжди несли в собі заряд збагачення, зустрічі з новим.
Народившись і сформувавшись на Буковині, яка тоді входила до складу румунської держави, Дарина Макогон від
1923 року виховувалася в галицьких суспільних і культурних умовах. Їхня сім’я змушена була виїхати з Буковини
через патріотичну позицію батька і його літературну творчість. Як відомо, румунська асиміляторська влада утискала,
переслідувала за вияви активної національної свідомости. Галицька атмосфера згуртованости і національного
завзяття, стрімкого пориву до змін, до подолання провінційної замкнутости і скутости відповідала її життєвим
настановам. Молода журналістка і письменниця легко вписалася в це культурне життя.
Републікація циклу повістей "Метелики на шпильках“ розвіює один міф українського літературознавства, який з
дивовижним успіхом набув поширення і загального схвалення – від комуністів до сучасних адептів теорії
5. Спізнений імпресіонізм Ірини Вільде віддалено пов’язаний із прозою Михайла Коцюбинського, хоч стиль
письменниці постійно порівнюють із поетикою Михайла Яцкова.
6. Спізнений імпресіонізм Ірини Вільде віддалено пов’язаний із прозою Михайла Коцюбинського, хоч стиль
письменниці постійно порівнюють із поетикою Михайла Яцкова.
