календарні свята українського народу

1. Лубенська районна державна адміністрація
Відділ освіти
Лубенський районний науково-методичний центр
Новооріхівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів імені О.Г.Лелеченка
Гарнаженко Л.П.
Календарні свята
Лубни – 2015
Лубенська районна державна адміністрація

2. Відділ освіти
Лубенський районний науково-методичний центр
Новооріхівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів імені О.Г.Лелеченка
Гарнаженко Л.П.
Календарні свята
Лубни – 2015

3. Упорядник:
Гарнаженко Людмила Павлівна – заступник з навчально-виховної роботи
Новооріхівської ЗШ І-ІІІ ст. ім. О.Г.Лелеченка, стаж роботи 33 роки
У поданій брошурі описано найбільш поширені в Україні народні
календарні свята.
Упорядник розкриває духовні скарби народного календаря. Українські
свята концентрують у собі ідеї, знання з народної філософії, астрономії,
астрології, біології, математики, медицини, а також народної кулінарії,
землеробської, зокрема, хліборобської справи тощо.
Завдання батьків, учителів, вихователів – глибоко і всебічно вивчати
могутній ідейний, моральний, емоційний і естетичний потенціал народного
календаря і активно популяризувати невичерпні духовні скарби серед учнів.
Залучення дітей до дійової участі у традиціях і звичаях рідного народу дає
змогу практично пізнавати національний культурно-історичний досвід, бути
продовжувачами справи батьків і дідів.
Матеріали будуть корисними для заступників директорів з навчально-
виховної та виховної роботи, педагогів-організаторів, класних керівників
загальноосвітніх шкіл та ін.
Апробовано учителями та класними керівниками Новооріхівської ЗШ
І-ІІІ ступенів ім. О.Г.Лелеченка.
Рецензент:
Плішенко Валентина Панасівна, методист Лубенського районного
науково-методичного центру
Рекомендовано радою Лубенського районного науково-методичного центру,
протокол № 1 від 23.01.2015

4. ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………………………….
Весняні свята…………………….…………………………………………
Літні свята………………………………………….……………………….
Осінні свята………………………………………………………………..
Зимові свята……………………………………………………………….
Список використаних джерел ………………………………………… ..

5. ВСТУП
Кожен народ має свої свята, традиції, обряди, які супроводжують
людину все життя. Завдяки їм ми усвідомлюємо свою причетність до
духовності наших пращурів, знайомимося з давніми звичаями українців.
Зустрічаючись, люди бажають одне одному доброго здоров'я, а
прощаючись, кажуть: «Бувайте здорові!»
Ця гарна традиція свідчить про доброзичливість і шанобливість
українців.
Життя людське сповнене турбот і клопотів, які, на щастя, чергуються зі
святами.
Календарні свята – це найдавніша обрядовість, яка корінням сягає
первісних, язичницьких, вірувань та поєднує у собі раціональний досвід і
релігійно-магічні вірування наших предків. Лише значно пізніше церква
визнала існуючу систему землеробських свят та надала їй християнського
забарвлення: календарні звичаї формально узгоджувалися з річним
літургічним циклом православної церкви, проте дійсною основою мали
трудовий сільськогосподарський календар.
До складу річного аграрного кола входили зимові, весняні, літні та
осінні свята, обряди і звичаї.
У сільськогосподарському календарі українців не було різкого
розмежування між сезонами: зимова обрядовість поступово переходила у
весняну, весняна – у літню тощо. Кожен цикл свят ніс своє смислове
навантаження та був насичений безліччю ритуалів і прикмет, які зв'язували
між собою пори року.
Обов'язковими компонентами календарних свят українців були
обрядовий стіл, господарська і сімейна магія, вшанування предків,
передбачення майбутнього, ритуальні обходи і поздоровлення, рядження і
маскування. Свята і обряди календарного циклу регламентували всі сфери
життя українського селянина – виробничу, суспільну, сімейну. Їхня головна
мета та завдання відповідали корінним прагненням хлібороба: забезпечити
добробут і щастя родини, щасливий шлюб для молоді, високий урожай та
плодючість худоби, відвести всіляке зло, передбачити майбутнє і вплинути
на нього.
Наші предки з особливою старанністю готувалися до свят. Традиційно
перед Великоднем, наприклад, білили хату, прикрашали її новими
рушниками, виготовляли писанки, пекли паски. На саме свято влаштовували
великодні забави, обмінювалися крашанками, водили хороводи, співали
веснянок. На другий день діти ходили до своїх хрещених батьків, носили їм
гостинці – паску й крашанки. Так малеча привчалася висловлювати повагу до
своїх рідних і близьких.
Особливо багато свят узимку, коли зустрічають Новий рік, Різдво
Христове, Водохреще. Символом домашнього вогнища завжди була й
залишається Свята вечеря напередодні Різдва. Це ознака злагоди й
доброзичливості у сім’ї. Люди вірили, що такий обряд забезпечить їм

6. протягом року благополуччя в господарстві, достаток, здоров'я членів
родини.
У давнину всі обрядові дійства використовувалися з метою передати
землеробські традиції і багатий практичний досвід своїм дітям, онукам, щоб
забезпечити постійний зв'язок між поколіннями.
За радянських часів, коли вся народна календарна звичаєвість була
віднесена до розряду пережиткових, ворожих соціалізму явищ, було втрачено
чимало позитивних народних традицій. Найбільш стійкими виявилися ті
форми календарної обрядовості, що втратили тісний зв'язок із релігією і
влилися в народне мистецтво або святкові розваги. Сьогодні все більше
традиційних народних свят відроджуються та входять у сучасну культуру
українського народу. А Різдво, Великдень та Зелені свята рішенням
Верховної Ради України від 1990 року проголошені офіційними державними
святами.
13 жовтня 2014 року Верховна Рада ухвалила президентський
законопроект №2187, яким з метою вшанування мужності та героїзму
захисників незалежності та територіальної цілісності України, військових
традицій і звичаїв українського народу 14 жовтня – свято Покрови та День
українського козацтва – проголошується Днем захисника України.
Традиції, обряди та свята в нашій країні житимуть вічно, бо вони
утверджують загальнолюдські цінності.

7. Весняні свята
У давніх слов'ян рік починався навесні, у березні, коли прокидалася
земля від зимового сну. У свідомості давнього землероба новий трудовий рік
починався з відродження навколишньої природи, з першою оранкою і
сівбою. Березневе літочислення зберігалося до 1490 року.
Разом із пробудженням природи від зимового сну починається цикл
весняних свят, що супроводжується піснями, іграми, хороводами. До
весняного календаря наші прадіди зараховували й свято Стрітення (15
лютого), яке вважалось перехідним містком від зимового до весняного
обрядового циклу: це був день першої зустрічі зими з літом.
Але справжній прихід весни пов'язувався з появою перших птахів:
прилітаючи з вирію, вони на крилах несуть весну-літо, а в образі птахів
прилітають душі новонароджених та прабатьків, які охороняють врожай.
Приблизним початком весни вважався день преподобної мучениці
Євдокії, або Явдохи (14 березня). За старим стилем Євдокії святкували 1
березня, а цей день вважали початком нового року, який приходить із
пробудженням природи. У цей день прокидається байбак, але тільки вийде з
нори, «тричі свисне й знову лягає на другий бік»; далі прокидається
ховрашок; ще далі – риба хвостом лід розбиває.
Весняний цикл календарних свят мав особливе значення, бо пов'язувався
з закладанням майбутнього врожаю. Тому люди за допомогою обрядів та
ритуальних дій намагалися всіляко прискорити прихід весни, тепла, дощу.
Вони вірили, що весна принесе щедрі дари, коли її шанувати, співати їй
хвалу, закликати її. Тому з часом зустріч весни із магічних дій перетворилася
у звичайні молодіжні свята з іграми й танцями. Разом із пробудженням
природи починається цикл весняних свят, що супроводжується піснями,
іграми, хороводами.
Так як цей період пов'язувався ще й із пробудженням людських
почуттів, то весняна обрядовість багата розмаїтими молодіжними розвагами.
Головним святом весняного циклу є Великдень (Воскресіння Господнє)
– найбільше християнське свято, яке органічно поєднує язичницькі ритуали
та церковні обряди, а завершується весняний обрядовий цикл Вознесінням
Господнім на сороковий день після Великодня, щорічно у четвер.
• 15 лютого - Стрітення
• 24 лютого - День святого Власа
• 4 березня - День преподобного Льва
• 9 березня - "Обретіння"
• 14 березня - "Явдохи"
• 18 березня - День святого Конона
• 22 березня - Сорок святих
• 30 березня - "Теплого Олекси"
• 7 квітня - Благовіщення
• 8 квітня - Благовісника

8. • 21 квітня - День святого Руфа
Перехідні свята
• "Всеїдний" тиждень
• Масляна, Сиропуст
• Жилавий понеділок
• Великий піст
• Хрестопоклінний тиждень
• Вербна неділя
• Чистий четвер
• Страсна п’ятниця
• Великодня субота
• Великодня ніч
• Великдень
• Великодній понеділок
Всеїдний тиждень
Тиждень перед Масляною на-
зивається «Всеїдним» (Загальниця,
Су-цільний, Переступний, «Рябий»
тиж-день).
Весь тиждень за церковним
уставом можна їсти скоромне, не є
винятком середа і п'ятниця.
Впродовж усього «Всеїдного
тижня» наші предки, особливо на
вихідні, ходили в гості та частували
одне одного, гамірно катались на запряжених кіньми санях, парубки та дівки
залицялись один до одного, влаштовували різноманітні забави та розваги. В
суботу по обіді жінки та чоловіки організовували колективні складки чи
сходки. Молодь гуляла окремими гуртами на вечорницях у шинку або в
якійсь із хат, бо ж із настанням Великого посту будь-які розваги
припинялись.
Зрештою «Всеїдний тиждень» тому і називався «всеїдним», що всі
намагалися досхочу наїстись усіляких страв із м’яса (ковбас, сальтисонів,
паштетів, холодців, кручеників, печені та копченої шинки), запиваючи це все
варенухою та іншими хмільними настоянками та наливками. Обрядовою
стравою в цей час вжалися вареники з сиром у сметані, а не млинці.
В цей час різали свійських тварин. Однією з причин святкування
м’ясного тижня вважається також недостача харчів для худоби, тому частину
домашніх тварин господарі змушені були заколоти. Крім того, це був
останній тиждень, коли можна було ще відсвяткувати весілля, адже після
«Масляної» (Колодія) заборонялось їсти не тільки м’ясні, але й молочні
страви. Одразу після свята Колодія починався Великий піст. З перебірливих

9. та вередливих у їжі людей кепкували: «Ось прийде до вас Великий піст, то
всім прижме хвіст».
«Всеїдний» тиждень закінчується Неділею блудного сина.
Народні прикмети:
• Якщо на Всеїдному тижні зі стріхи висять довгі льодові бурульки
«бджола мідна буде» (буде багато меду).
• Якщо на цьому тижні курка нап'ється води з калюжі – чекай теплої,
погідної весни.
• Якщо виє хуртовина – «Всеїдна в гості їде!»
Масляна, Сиропуст
Останній тиждень перед Великим постом називається Масляна (ще
Колодій, Ма́сниця, За́пусти, Пу́щення, Сиропу́ст, Сиропу́сний тиждень,
Си́рна неділя, Ба́бське свято, Зага́льниця, Ніжкові заговини).
Це давньослов'янське свято проводів зими, пристосоване християнською
церквою до тижня перед Великим постом і пов'язане зі звичаєм веселитися та
готувати певні страви.
В Україні Масляна не мала такого широкого розмаху, як, наприклад, у
центральноросійських областях. Але і в нас дорослі та молодь катились на
конях, ходили в гості, влаштовували банкети у складчину. В деяких
місцевостях Масляну зображувала заміжня жінка, яку під жарти возили на
санчатах односельці.
Основою обрядовою стравою Масляної були вареники з сиром, які
споживалися з маслом чи сметаною. Пекли також гречані млинці, заправлені
смальцем. Ними частували протягом усього тижня.
Досить популярними серед селян були сколотини од масла. «Нехай буде
і маслянка, аби щоранку!» Головним напоєм на цьому тижні є наливки та
інші трунки. За церковною традицією тиждень називається сирним, або
м'ясопусним, – через набір страв, які прийнято готувати протягом цього
періоду. На цьому тижні немає посту в середу й п'ятницю, кожен день можна
вживати молоко, яйця і рибу, але м'яса вже не їдять.
Це останній, напередодні Великого посту, тиждень коли можна було
справляти весілля. Цей тиждень також називали Бабським тижнем. Протягом
цього тижня чоловікам належало слухатися жінок і витримувати їхні
збиткування. Загалом Масляна вважалася жіночим святом, хоч участь у
ньому могли брати і чоловіки.
Важливою частиною свята були катання на конях, на яких надягали
найкращу збрую. Хлопці, які збиралися одружитися, спеціально до цього
катання купували сани. Також було поширеним катання молоді на санках.
Масляна поділяється на три частини: зустрічний «переломний» понеділок,
«широкий» четвер та «прощальна», чи «шуткова», неділя. Кожна з них
мала свою обрядову специфіку.
У перший день Масляної традиційно готували холодець зі свинячих
ніжок. Це так звані «ніжкові заговини». Молодь після вечері збирає кістки й

10. кидає їх у ворота. Якщо кістка долітала до воріт, то дівчина буде здоровою
протягом року, а коли перелітала через ворота – неодмінно вийде заміж. Це
свято супроводжують співи.
Заміжні жінки зранку в понеділок ідуть до корчми, кладуть на стіл
палицю – колодку. Потім усі почергово обмотують цю палицю полотном,
сповиваючи її. Це дійство має назву «справляння колодки». Жінки
пригощаються і вітають одна одну з народженням колодки. Коли господині
розходяться з корчми, палиця залишається на столі до наступного дня. Так
вони збираються аж до суботи: понеділок – колодка народилася; вівторок –
колодка хрестилася; середа – колодкові похрестини; четвер – колодка
померла; п'ятниця – похорон колодки; субота – оплакування колодки.
У понеділок жінки відвідують оселі, у яких є дорослі неодружені
парубки й незаміжні дівчата на порі, та прив'язують до материних ніг
колодку. Це жартівлива кара за те, що діти досі неодружені. Особливо ж тим,
які відмовили нареченому і сватам. Щоб відкупитися від «ярма», жінкам
давали кольорові стрічки, намисто або ж частували наїдками, горілкою і
солодощами.
Дівчата на порі оздоблюють колодки стрічками та квітками й
прив'язують їх до лівої руки парубкам. У свою чергу парубки мають
обдаровувати дівчат грішми, прикрасами та ін. У подяку за це кожна дівчина
вишивала перкалеву хусточку, оздоблюючи її квітками та ініціалами свого
обранця, та дарувала йому на Великдень – повертала Колодку. Такі обряди
нерідко завершувалися укладанням шлюбу.
Дуже важливий етап святкування Масляної – частування тещі, яке
відбувається в п'ятницю. Якщо молодята побралися недавно, то теща
запрошує «на млинці» зятя, а також інших родичів. До речі, якщо теща
добра, то за старих часів її запрошували в гості на другий день різдвяних
свят, а якщо зла, то на третій. Гостювати приїжджала не тільки теща, але й
інші родичі.
Отримавши запрошення, теща заздалегідь повинна була принести в
оселю молодят усе необхідне для приготування млинців: сковороду, посуд
для замішування тіста, ложки, черпаки тощо. А тесть мусив цього ж вечора
прислати в дім молодих борошно, масло, олію та все інше, що необхідно для
млинців. Нехтування цим важливим звичаєм могло обернутися образою тещі,
зневагою від родичів та осудом усієї громади. Це було не просто застілля, а
своєрідна передача досвіду.
Але найцікавіше відзначали останній день Масляної – Сиропустна
неділя. У різних регіонах були свої обряди й дійства. На Полтавщині у
неділю сусіди й родичі обходили одне одного й просили прощення за образи.
Вважалося, що саме в цей день має відбутися страшний суд, а тому годилося
помиритися з тими, хто на цьому світі.
Після вибачень люди цілувалися, а якщо й ні, то все ж вважали, що
заподіяна перед цим кривда втрачала гріховну суть. У такий спосіб народна
звичаєва структура сприяла полагодженню різноманітних конфліктів між
людьми.

11. Увечері влаштовували цікавий обряд «полоскання зубів»: годилося
вичистити із зубів залишки сиру. Якщо його зав'язати в ганчірку і носити під
правою пахвою до Великодневої всенощної, то, як, вважали літні люди,
можна побачити в церкві всіх сільських відьом.
Прислів'я і приказки:
Вареники доведуть, що й хліба не дадуть.
Масляна, Масляна, яка ти мала – якби ж тебе сім неділь, а посту одна.
Не завжди котові Масляна, буде і Великий піст.
Хоч з себе все зняти, а масницю провести.
Боїться Масляна гіркої редьки та пареної ріпи (тобто посту).
Не життя, а Масляна – тиждень гуляє.
Млинець не клин – живіт не розколе.
Млинці черева не псують.
22 березня - Сорок святих
Але справжній прихід весни пов'язувався з появою перших птахів:
прилітаючи з вирію, вони на крилах несуть весну-літо, а в образі птахів
прилітають душі новонароджених та
прабатьків, які охороняють врожай.
22 березня – день Великомучеників
Севастійських, день Сорока
мучеників, Сорок Святих, або день Усіх
Святих, у народі «Сороки».
За відмову зректись християнської віри
40 воїнів римського ХІІ легіону загинули у
320 році у коло міста Севастія (нині
турецьке місто Сівас). Вшановувані воїни
були найкращою дружиною у війську давньоримського імператора Лікінія.
Сам Лікіній був жорстоким гонителем християнства. В холодну і вітряну ніч
воїнів завели в Севастійське озеро. За ніч воно вкрилося льодом. Аби
підсилити муки, на березі затопили лазню. Один не витримав страждань і
вийшов з озера, але на порозі лазні упав замертво. Наглядач, уражений
мужністю воїнів, зі словами: «І я – християнин!» зайшов у озеро. Їх знову
стало сорок.
Пам'ять 40 мучеників відноситься до найшанованіших свят. У день їх
пам'яті полегшується строгість Великого посту.
Добрі господині цього дня печуть сорок булок із медом у формі пташок.
У окремих районах України їх іменували по-різному, але здебільшого це
були назви птахів – «сороки», «жайворонки», «буслики», «птички»,
«пташки». Вірили, що саме на Сорок святих з вирію повертаються пернаті –
сорок різних порід. Тому калачики чи бублики, пампушки чи кренделі
виробляли у формі пташечок із дзьобиками та крильцями, гребінчиками та
хвостиками, а часом «садили» їх на бублик, наче на гніздечко. Очі робили з

12. калинових ягід або родзинок. За бажанням обливали печиво медом чи
цукровою поливою. Часто пташечок нанизували на невеличкі різочки,
лозинки чи очеретинки і так запікали.
У різних регіонах печивом розпоряджалися по-своєму: в одних випадках
його виносили в сад й підвішували до дерев, у інших – дарували сусідам,
«аби краще велися гуси й висиджувались яйця», а ще йшли селом, тримаючи
високо над головою «пташок», вилазили на ворота або клуню й
декламували, збиралися за селом на горбах, співали веснянок і при цьому
перегукувалися.
Також роздавали булочки-птахи дітям, щоб у господарстві свійська
птиця здорова була. Малюки з «пташками» бігали по селу, тримаючи в
руках нанизані на палички «жайворонки» й «сороки», танцювали й закликали
весну, птахів з вирію.
Благослови, мати,
Весну закликати,
Весну закликати,
Зиму проводжати.
Ой чом ти, буслю,
Не вилітаєш,
Чом дітям весни
Не даєш?
Вважали, що цього дня сорока бере сорок різочок чи галузок і мостить
собі з них гніздо. Казали: «Нині сорока – іменинниця». Сорока, якщо не
турбувати її та не руйнувати гнізда, виступає своєрідним оберегом дому, біля
якого живе. Етимологічно слово «сорока» пов'язане зі словом «сорок», отже,
народ вважає, що сорока охрещена на день Сорока святих.
На Сорок святих у давнину кожна господиня мала пекти пироги,
пампушки чи інше печиво: пекли сорок пампушок або пирогів з капустою,
квасолею, сушнею.
У цей день і дівчата варили сорок вареників і частували хлопців, щоб
мороз любистку не побив – найшанованіше дівчатами зілля. Відваром із цієї
рослини миють волосся – аромат причаровує хлопців.
Школярі приносили вчителеві сорок бубликів за добру науку. А у церкві
баби запалювали 40 свічок і били 40 поклонів.
Вважалося, що хто на це свято працюватиме, тому зробиться 40
болячок. У деяких місцевостях України існувало таке правило: до середини
березня ніхто з чоловіків по п’ятницях не працював у полі, а жінки не
прали. Коли чоловік буде що-небудь робити волами, то або віл несподівано
паде, або в самого селянина всохне рука чи нога. Всю іншу роботу
виконувати не заборонялося, в тому числі й по п’ятницях.
Якщо було тепло, цього дня сіяли горох, вірячи, що на кожній стеблині
виросте по сорок стручків, а в кожному з них – по сорок горошин. Розсівали
по городу мак, сподіваючись на врожай у сорок разів більший за посіяне.
Щоб підтримати ці надії, на Сорок святих варили горохову юшку, робили

13. горохвяники, пекли пиріжки з горохом, готували вареники з маком, також
сорок штук — за чисельністю мучеників. Вареники нерідко нанизували на
паличку.
На той час годилось упоратися з кроснами — виткати полотно. Тому
жінки вранці на Сорок Святих виходили з свіжозготовленими обрусами у
поле, кланялися на всі сторони й примовляли до схід-сонця: «Ось тобі, мати-
весно, нова обнова!» Розіславши на долівці полотнину, клали на неї пиріг і
верталися назад, вважаючи, що цього року «щедро вродять льон та коноплі».
У давніші часи робили солом'яну ляльку в образі зими, виносили за село
і спалювали як ознаку того, що зиму остаточно вигнано, а весну закликано в
гості. Такі дійства, залежно від кліматичних умов краю, влаштовували на
Явдохи, Теплого Олексія чи Благовіщення.
Але найбільш символічним був обряд «Топтати ряст». Вважалося, хто
напровесні його потопче – убереже життя й здоров’я протягом року. Тому
навіть літні й кволі виходили в поле і, притопчуючи зелені сходи, казали:
«Топчу, топчу ряст. Дай, Боже, потоптати і того году діждати».
Хоч цей день і вважався провісником весни, але селяни вірили, що
попереду можуть ще бути сорок приморозків і Сорок Святих ще можуть
сорок лопат снігу кинути. У цей день рахували лисих чоловіків у селі:
скільки нарахують, стільки днів ще буде мороз.
22 березня на службі в храмах жінки моляться за повернення додому
чоловіків із далеких доріг.
Народні прикмети:
• Коли хмарно і мороз, то скоро буде тепло і можна сіяти.
• Дружно тане сніг – до активної повені й буйних трав.
• Якщо в цей день тепло, стільки ж днів утримається гожа погода, якщо
навпаки – бути морозу 40 днів.
• Якщо на Сорок святих буде мороз і сніг розтане від сонця – буде врожай
на кавуни.
• Яка погода на Сорок святих, така буде й у Петрівку.
• Якщо на Сорок святих сонце в колах, то влітку буде відмінний урожай.
• Сороки і галки прилітають в цей день – до тепла.
• 22 березня синиця заспівала – тепло ворожить.
• «На Сорок святих погода — на гречку буде врода» (Полтавщина).
• «Як буде мороз, то уже далі сорок днів не буде, бо уже тих усіх сорок на
цей один сі зложит» (Карпати).
• «Ще має бути заметено снігом сорок закутків, і сорока морозів ще
можна сподіватися. Та це тільки сподіватися, бо їх насправді не буває, зима
вже з сили вибивається» (Поділля).
• Якщо на Сорок святих опади і мало сонця – не буде весняної повені,
влітку не очікується тривалих зливневих дощів, а осінь видасться сухою та
погідною.
7 квітня - Благовіщення

14. Архангел Гавриїл був посланий Богом в
місто Назарет до Пресвятої Діви Марії і
повідомив, що Господь обрав її бути Матір'ю
Божою. Ангел з'явився в будинок праведного
Іосифа, коли Марія читала Священне Писання, і
сказав: «Радуйся, благодатна! Господь з тобою!
Благословенна ти між жінками». Далі ангел
повідомив, що Марія народить сина і має назвати
його Ісусом. Марія відповіла, що вона раба
Господня і хай буде так, як хоче Бог.
Свято Благовіщення одне із найбільших
весняних свят. Слово «Благовіщення» означає
добру, радісну звістку про те, що почалось
звільнення роду людського від гріха і вічної
смерті. В церкві в цей день святять проскури, а
господарі в Україні випускають із хлівів тварин, щоб чули весну.
На Благовіщення дівчата біля церкви танцюють перший весняний
хоровод – «кривий танець». Якщо на Благовіщення дівчина, йдучи по воду,
знайде квітучий первоцвіт – цього ж року вийде заміж. А та, яка хоче стати
гарнішою, має налити в миску холодної води, пустити плавати первоцвіт
(пролісок) і вмитися цією водою.
Кажуть, що на Благовіщення птахи гнізда не в’ють і не несуться.
«Благовіщенське яйце під курку не кладуть». Вважається, що від Введення до
Благовіщення треба дати землі відпочити. У це свято особливо грішно
працювати на землі. На Благовіщення Господь «благословить усяке
дихання», і після цього дня можна розпочинати роботи в полі, все буде добре
рости, квітнути й колоситися.
Народні прикмети:
• Яка погода на Благовіщення, така і на Великдень.
• Якщо 7 квітня ще лежить на дахах сніг, то і на 1, і на 6 травня він у полі
буде.
• Який цей день – такий і кінець місяця.
• Якщо на Благовіщення сонце сходить на чистім небі, то весна рання,
якщо в полудень – середня, якщо ясно ввечері – пізня.
• Якщо 7 квітня сонце світить до обіду, а потім ховається за хмари,
кукурудза буде рання, коли ж навпаки: визирає з-за хмар тільки після
обіду, то кукурудза буде пізня. Якщо ж того дня взагалі буде хмарно,
негода, то кукурудза не вродить.
• Ніч проти Благовіщення. Якщо вона тепла, то весна буде дружна; якщо
за ніч мокрий рушник висохне надворі – рік буде врожайний, якщо
наполовину висохне – на середній урожай, а якщо залишиться мокрим
чи замерзне – буде мокре літо.
• Якщо на Благовіщення дуже тепло, то на Великдень буде холодно.
• Благовіщення без ластівок – холодна весна.
• Якщо з'являться жаби і зникнуть, то стільки ще буде холодно.

15. • На Благовіщення гарна погода – гарний врожай.
• Якщо ввечері зоряно, то вродять коноплі.
• Якщо на Благовіщення летить сніг – літо неврожайне.
• Якщо на Благовіщення півень на порозі нап'ється, то на Юрія (6.05) віл
напасеться.
Вербна неділя
Неділя за тиждень перед Великоднем називається «Вербною»,
«шутковою» або «квітною». За християнським вченням у цей час Спаситель
Христос уїжджав до Єрусалиму на ослику, і миряни устеляли перед ним
дорогу пальмовим листям. Оскільки в Україні пальми не ростуть, то їх
замінили вербовими гілками. Це дерево здавна шановане серед нашого
народу, тому що воно перше сповідає про прихід весни і має цілющі
властивості.
У Вербну неділю святять вербу. Під
церкву заздалегідь навозять багато
вербового гілля. Зранку на Богослуження
сходяться всі – старі й малі, – бо «гріх не
піти до церкви, як святять вербу». Коли
закінчується відправа і священик
окропить гілля свяченою водою, то діти –
одне поперед одного – стараються
якнайшвидше дістати вербу і тут же
проковтнути ії по кілька «котиків» – «щоб горло не боліло».
Колись господарі, повертаючись з церкви зі свяченою вербою, до хати
не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або – якщо було
близько – то в полі, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток», а
решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими
образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню,
то били такого свяченою вербою, примовляючи:
Не я б'ю – верба б'є,
За тиждень Великдень,
Недалечко червоне яєчко!
Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та
й дорогою, як додому йшли, а б'ючись, примовляли:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу.
«Гріх ногами топтати свячену вербу», а тому навіть найдрібніше гілля, якщо
воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під
ноги не потрапило.
Свяченій вербі приписується магічна сила. Свяченою вербою вперше
після зими виганяють худобу на пасовище – «щоб нечисть не чіплялася до

16. тварин». Більш того, викидають гілля свяченої верби на вулицю під час граду
– «щоб град зупинився».
Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди
або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і
напувають тим варивом хвору людину чи тварину у повній надії, що
«поможе». Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю
голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму,
збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани, а горілку,
настояну на її листі, п'ють проти шлункових захворувань.
Свячена верба має велику пошану в народі, тому навіть дрібне гілля, яке
залишилось після освячення, палили на вогні, щоб «лише під ноги не
потрапило».
Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить
народна легенда про козячу вербу – один з видів верби. Легенда каже, що
козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на
якому розп'яли Спасителя: «за це її черви точать». Крім того, за народним
віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів'я: «Закохався, як чорт
у суху вербу!» Козяча верба часто зустрічається на Україні, особливо в лісах
і на левадах. Її характеризують коротке і широке листя, а також грубі
«котики».
Народні прикмети:
• Вербою б'ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні
були, добре росли та сприйняли життєву силу весни.
• Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих
сил.
• Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли
верба прийметься – дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться.
• Вербою на Юра виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, злегка
торкаючись нею худоби, щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була.
• Вербою в давнину відводили грозові тучі – кивали свяченою вербою в
бік хмар і відводили громи та град.
• Вербу кидали в пожежу, чим зменшували, за віруванням, велику
руїнницьку силу вогню.
• Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що
через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий
рік.
• З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі
бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари,
щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока.
• Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб
горло не боліло.
• Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил,
щоб вода була «пригожа та здорова».
• Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб
уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася.

17. • Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні
паски.
• У багатьох місцевостях клали покійникові в домовину кусник свяченої
верби.
• Коли господар виїжджав у поле сіяти – брав 2-3 котики-базьки й
закопував серед ниви під час посіву, щоб скоро хліб проростав.
• Свячену вербу клали в домовину бабі-повитусі, щоб мала чим відганяти
потерчат.
Великдень
До Великодня віруючі готуються впродовж семи тижнів Великого
Посту – одного з найсуворіших постів – саме стільки часу провів Ісус
Христос у пустелі. Ці сім тижнів називаються седмицями. Останній тиждень
перед Пасхою називається Страстна Седмиця. Ще останній, сьомий, тиждень
перед Великоднем називаєтьсмя «білим», або «чистим». На цьому тижні
люди дотримуються посту так же суворо, як і на першому.
Найважливішим днем
білого тижня є четвер,
який називається
Чистим, Світ-лим,
Великим, Страсним
або Живним. Це день
вес-няного очищення:
ще вдо-світа селяни
чистили в стайнях,
коморах, на подвір'ї,
адже все повинно бути
чистим і виглядати по-
святковому. У четвер
всі православні по
можливості намагаються причаститися.
Великий четвер – день, коли Ісус разом зі своїми учнями під час Таємної
Вечері розділив останню трапезу. Ввечері в церкві читають 12 Євангелій, де
розповідається історія Христових Страждань. Люди, повертаючись із церкви,
намагалися донести додому «страсну» свічку так, щоб вона не погасла.
У Страсну П'ятницю з церкви виносять плащаницю — шматок
тканини, в яку було загорнуто тіло Христа після зняття з хреста, та на котрій
зображено його у труні. У цей скорботний день приписується нічого не їсти
до виносу плащаниці на середину церкви.
У Велику Суботу зранку відбувається особлива служба, яка з'єднана з
Пасхальною Вечірнею. На ній читається 15 пасхальних паремій з особливими
святковими приспівами. Після їх читання священики міняють буденний одяг
на святковий. У цей день роблять крашанки. Цей останній день Великого

18. посту люди жили передчуттям великої радості – довгожданним очікуванням
Великодня.
У ніч Воскресіння Христа проводиться святкове богослужіння
(Великодня Заутреня і Божественна Літургія), святяться паски, яйця та інші
страви. Таким чином церква благословляє віруючих після тривалого посту
знову вживати «скоромне», тобто їсти непісні страви. Багатий великодній
стіл — символ небесної радості і символ вечері Господньої.
День світлого Христового Воскресіння – Великдень, найдавніше і
найяскравіше християнське свято. Христове Воскресіння відбулося дуже
рано в неділю, третього дня після його смерті. Звідси існує в Церкві дуже
давній звичай, який нагадує, що пасхальний піст закінчується в суботу вночі і
воскресні торжества починаються опівночі або на світанку.
Великодні торжества розпочинаються обходом довкола церкви під звуки
дзвонів. Цей обхід є символом ходу жінок-мироносиць в неділю вранці до
Господнього гробу. Після обходу, перед зачиненими дверима церкви, наче
перед запечатаним Божим гробом, починається воскресна Утреня. Тут
перший раз чуємо радісне: «Христос воскрес із мертвих смертю смерть
подолав і тим, що в гробах життя дарував».
Під час співу воскресного тропаря священик хрестом відчиняє двері
церкви на знак того, що Христове Воскресіння відчинило нам двері до неба.
На Великдень все село збиралося біля церкви, на майдані чи на луках.
Дівчата водили хороводи. Понеділок і вівторок– «купальні». Обливали водою
тих, хто проспав вранішній молебень.
Середа – «грабова». «У середу на Світлому тижні не працюють, щоб хліб
градом не побило».
Четвер – Великдень покійних, поминання покійних родичів.
П'ятниця – «прощений день». Родичі та друзі просили прощення одне в
одного. Тесть і теща звали в гості молодих, які повінчалися до Великодня.
Субота – хороводниця.
Неділя – Провідна неділя. Провідна неділя завершує Світлий
післявеликодній тиждень.
У святі проходили 40 днів, аж до Вознесіння. Цим днем і закінчувалися
великодні торжества. За переказами, з першого дня Великодня до Вознесіння
по землі мандрують Христос і апостол в жебрацькому одязі і відчувають
людське милосердя. Нагороджують добрих і карають злих.
На фото: М.Пимоненко «Страсний четвер».
Традиції
Великодня
Великдень багатий
народними звичаями. На

19. Великодні свята, як і на Різдвяні, повинна зібратися вся родина, адже це –
«Великий День».
Великодній сніданок розпочинається молитвою. Після молитви
батько родини бере свячене яйце і ділить його на стільки частин, скільки
присутніх за столом (залишаючи окремо на тарілці і для померлих з родини),
зі словами благословення роздає яєчко і промовляє:
– Щоб на ті свята нас Всевишній поблагословив щастям і добрим
здоров'ям на довгії літа. Щоб Матір Божа всіх нас взяла під свій покров. Щоб
ми змагалися зростати духовно і виховували у такому ж дусі своїх дітей. Дай,
Боже, ці свята щасливо відсвяткувати і других дочекати. Христос воскрес!
– Воістину воскрес! –відповідають усі присутні за святковим столом.
Звичай на Великдень розпочинати святкування яйцем побутує в Україні
з давніх-давен, адже яйце символізувало зародок нового життя. У
християнстві яєчко є символом Христового Воскресіння, бо як із мертвої
шкаралупи яйця народжується нове життя, так і Христос вийшов із гробу до
Нового Життя. Після свяченого яйця всі їдять паску й усе, що приготували на
свято.
Великдень багатий на звичаї, що походять ще з дохристиянських часів,
коли народ відзначав свято привітання весни і весняного сонця.
Християнська релігія багато з тих прадавніх народних звичаїв освятила,
надала їм християнського значення і символіки та прийняла за свої. Такими
народними звичаями є гаївки, забави, дарування писанок та крашанок.
На фото: М.Пимоненко «Пасхальна заутреня».
Народні прикмети:
• Коли на Великдень ясно світить сонце, то через три дні падатиме дощ.
• Коли на Великдень дощ або хмарно, буде врожай.
• Коли на Великдень спить господар, то виляже пшениця, а якщо
господиня – льон.
Проводи
На другу неділю після Великодня поселеннях України здійснюється
обряд поминання померлих.
В різних місцевостях України великоднє поминання померлих
відбувається в різні дні. І часто через це маємо плутанину місцевих і
встановлених Церквою традицій. Так Навський (дехто, не знаючи етимології
цього слова, каже «Намський») Великдень святкується як народна традиція у
четвер на Світлому тижні (часом це роблять в четвер на Страсному тижні, а в
місцевостях, де він має назву Рахманський, – нерідко його взагалі
справляють окремо і святкують у середу четвертого тижня після Великодня
на так зване Переполовення, коли маємо половину терміну між Пасхою і
Трійцею). А наступного тижня, тобто на початку Фоминого тижня (в неділю,
понеділок або вівторок), урочисто справляють Проводи. І знову ж таки вони
в різних місцевостях здійснюються не в один день (на Галичині бувають і

20. другого дня Великодня). Це також Великдень для померлих, але вже в
церковній традиції.
Проводи в Україні справляються урочисто. Люди всією сім’єю
виїжджають на цвинтарі, ідуть на кладовища, щоб у ці радісні Великодні дні
разом пом’янути своїх спочилих рідних та близьких. На могилки
запрошуються священики, які освячують їх і служать короткі молебні-
панахиди. Рідні та близькі покійних приносять паски, крашанки, святкові
страви, і кожна сім’я біля могилки свого рідного, «на гробках», поминає його
за трапезою добрим словом, згадуючи епізоди з життя покійного. Існує також
звичай залишати на могилах крашанки, щоб покійник з усіма розділив
радість свята. Згодом ці крашанки можуть забирати діти та старці,
промовивши молитву за померлого.
Другий тиждень після Великодня називають «поминальним», або
Томиним (Фоминим) тижнем, Проводами, «гробками», «могилками»
(Поділля й Волинь), «бабським Великоднем» (Київщина та Лівобережжя),
поминками (Херсонщина). Починається тиждень Провідною,
Поминальною, Томиною неділею, Радуницею (Радунцем, Радовницею).
Для Проводів немає одного чітко визначеного дня - цей день кожного
року призначає священик. Таким днем може бути будь-який день
поминального тижня.
Здавна існує звичай в Україні провідувати на Провідному тижні своїх
померлих родичів. У призначений для Проводів день уся парафія з
хоругвами, хрестами, церковним хором і священиками іде на кладовище.
Ставши поміж могилами, відправляють спільну панахиду, моляться за
спасіння душ померлих, а потім справляють на гробках своїх близьких обід-
тризну. Вітаються з ними, тричі постукавши по хресті свяченим яєчком i
сказавши: «Христос воскрес!» Якщо між покійними i живими залишились
якісь непорозуміння, слід попросити вибачення, а також простити їх.
Вважається, що в ці дні вони нас чують, тому вибачать тим, хто завинив
перед ними на цьому світі.
Згадуючи на «поминальному» тижні померлих родичів, не годиться їх
називати небіжчиками, бо в ці дні вони все чують, як про них кажуть.
Найкраще говорити про них «родичі».
Тризна часто переходить у веселі забави, пісні та хороводи. Цього дня
бувають ще іри і хороводи, що їх водять заміжні жінки і бабусі, звідки
походить і назва свята – «бабські проводи».
Ще у народі вірять у те, що в ніч на Страсну п'ятницю душі померлих
збираються на свій «Мертвецький Великдень» у колишніх своїх церквах,
а правлять цю службу покійні священики iз цих же церков. А повертаються
вони вдосвіта у першу неділю після Великодня. Вона так i називається —
Поминальна, або Провідна (Проводи).
Літні свята

21. Літній цикл свят, як і весняний, був заповнений хліборобськими
турботами, доглядом за посівами, але не мав чітко окреслених меж. За
народними прикметами, його початок визначали останніми днями квітня. За
іншими спостереженнями, початок літа пов’язували з періодом, коли на
дубах з’являлося листя. Отож, між весняними та літніми святами важко
знайти межу.
В основі літнього обрядового циклу лежить культ рослинності та магія
заклинання майбутнього врожаю, культ сонця та культ померлих. Він
включає такі основні свята: Зелені свята (Трійцю), Купайла (Івана Купала),
Петрів день (святих Петра та Павла) та призабуті нині свята Лади, Ярила,
Громові свята.
З-поміж урочистостей літнього обрядового циклу найважливішими були
Зелені свята, які не мають точно визначеної дати, а випадають через сім
тижнів після Великодня. Закінчувався літній цикл днем святої Мокрини, про
яку у народі ще кажуть: «Свята Мокрина осінь приносить».
• 5 травня - Ляля, або Красна гірка
• 6 травня - День святого Юрія
• 22 травня - День Миколи Чудотворця
• 23 травня - День Симона Зілота
• 25 червня - День Онуфрія Великого
• 7 липня - Івана Купала
• 12 липня - Петра і Павла
• 1 серпня - День святої Мокрини
Перехідні свята:
• Рахманський Великдень
• Заговини на Петрівку
• Зелені свята, Трійця
• Поминальна неділя
• Петрівський піст
6 травня - День святого Юрія
Першим літнім святом вважають день
Святого Юрія (6травня). Святий Юрій
вважається покровителем хліборобства і
скотарства у всіх християнських народів. Він
захищає тварин, купців, військо, всю молодь,
вважається її опікуном.
Святий Юрій – це мученик за Христову
віру в перших віках християнства.
Він загинув у Нікомедії (Мала Азія) у
303 р. В іконописі св. Юрій зображується лицарем на білому коні зі списом у
руках, яким він забиває дракона. За християнською легендою, Юрій врятував
дівчину в Лівії, яка була принесена у жертву драконові, переносно
язичницькому обрядові.

22. Цей день у нашого населення завжди у великій пошані. Вважається, що
на Юрія «весна сходить на землю», а сам святий цього дня «відмикає
землю».
На Юрія існує звичай обливати водою пастуха, щоб накликати дощ.
Колись наші предки в цей день до схід сонця збирали росу і хворі
промивали нею очі, дівчата вмивалися – «на красу», старші люди мочили
голову – «щоб не боліла», господині кропили цією росою домашню птицю –
«щоб плодилися курчата».
Проте основний захід цього дня – це перший в році вигін худоби на
пасовисько. Женуть худобу цього дня свяченою вербою – галузкою, що її
святили на Шуткову неділю. В різних місцевостях України цей обряд
відрізняється: на Харківщині перед худобою господар розстеляє червоний
пояс і переганяє через нього худобу; на Київщині замість пояса на дорозі
стелять глечики з протягнутим через вушка ланцюгом і замикають його
колодкою – «аби худобу не зачепив ні хижий звір, ні злодій»; на
Слобожанщині, виганяючи корів, виголошують замовляння проти вовків; на
півночі України господар стелить кожуха вовною догори, кладе кілька
крашанок з Великодня і через усе переганяє худобу; на Прикарпатті
господиня годує коровам залишки свяченої паски – «на щастя», а господар
оздоблює ворота, через які ітиме худоба, зеленим гіллям квітучого терену;
виганяючи худобу на полонину, господар повинен був ранком у це свято
викачатися у росі на своєму полі, щоб був добрий врожай цього року. На
Гуцульщині газди розкладають ватри і поміж ними, як крізь ворота,
проганяють худобу на пашу.
В наш час збереглася тільки легенда про Святого Юрія, як переможця в
боротьбі за добро проти зла.
За народнім віруванням, у день святого Юрія звірята з одного гнізда
сходяться докупи і розмовляють між собою, а потім знову розбігаються
світами. Існує повір'я, що «не годиться в цей день відбирати у звіра те, що він
схопив, бо то йому святий Юрій призначив», кажуть, що «вовк – то
Юрковий собака».
В народі вірять, що в день святого Юрія починає співати соловейко і
вперше кує зозуля. Дівчата в цей день ворожать на женихів. Почувши
зозулю, дівична питає, чи довго їй залишатися в батьковій господі. Якщо
зозуля більше не куватиме, то дівчина цього року вийде заміж. Якщо
куватме, то треба рахувати, скільки разів, – стільки років ще чекати їй
заміжжя.
На фото: Скульптура Юрія Змієборця роботи геніального українського митця
Іоанна Пінзеля на фронтоні собору Святого Юра у Львові.
Народні прикмети:
• Як дощ на Юр'я, то буде хліб і в дурня.
• Якщо в день святого Юрія сховається в житі ворона, то буде врожайне
літо, а як горобцеві по коліна, то буде лиха година.
• Якщо чути голос птаха або гримить під час молебня в полі – погана
прикмета на врожай.

23. • Редьку треба сіяти на Юрія – соковита буде.
• Як на Юрія стала буря, то буде мокре літо.
• На Юрія дощ – на худобу легкий рік.
• Як ґава до Юр'я у житі сховається, то буде жито.
• На Юрія посади редьку, то вроде, як кулак.
• На Юрія мороз – уродиться овес.
• Коли до Юрія закує зозуля на голе дерево, то буде голодне літо, а як на
піст, то буде поліття.
• Як хто, вперше почувши зозулю, має гроші в кишені, то матиме гроші
цілий рік.
• Після Юрія не можна сіяти маку, гарбузів і кукурудзи, бо пізно і майже
нічого не вродить, малий врожай буде.
• Закувала зозуля до Юрія – на поганий врожай.
• Якщо хрущі з'являються у великій кількості, то це ознака доброго
врожаю на просо.
• Як є багацько хрущів на дереві, то буде того року гречка і просо, буде
врожай.
• Як багато хрущів навесні, то літо буде гарне, не дуже дощове, а може
бути і посуха.
• Якщо хрущі з'явилися заскоро, ще у квітні, то травня чекай дощового.
• По кульбабі можна взнати погоду, бо перед похолоданням квіточки в
цієї рослини завжди закриваються.
22 травня - День святого Миколи Чудотворця
22 травня відзначається як день перенесення мощей святого Миколая
Чудотворця, в народі ж кажуть – «літнього» Миколи.
Вперше це свято було встановлено
папою Урбаном ІІ в ХІ столітті. До
українського церковного колендаря день
Миколая у травні увів митрополит Єфрем при
кінці ХІ ст., тож в Україні цей день
святкувався.
Колись у цей день господарі виводили
коней у поле на першу пашу і священики
служили посеред села молебні та кропили
коней свяченою водою. У цей час в полі
вершники їздили верхи – «щоб нечиста сила
коней не мучила». В народі уклалося декілька приповідок з цієї нагоди:
«Прийшов Миколай – коней випасай», «Юрій з теплом, а Микола з
кормом», «Святий Юрій пасе корів, а Микола – коней». Від цього дня
починали стригти овець і сіяти гречку, тож склалася приповідка: «До
Миколи не сій гречки і не стрижи овечки!»

24. За народними віруваннями, святий Миколай є покровителем
мореплавців. Козаки перед довгою мандрівкою морем завжди служили
молебень Богородиці й Миколаєві Угоднику.
Чорноморські моряки розрізняють також двох Микол: морського і
мокрого. Морський Микола керує кораблями, а мокрий – водами. Обидва
Миколи завжди є невидимо присутні поміж моряками. Вважається, що, не
звертаючись до святих по допомогу, отримаєш певну загибель. Тому під час
бурі на морі моряки моляться святому Миколаєві про порятунок від нещастя,
а у разі небезпеки потонути виносять на палубу образ Миколи Чудотворця і
молять його про спасіння.
На фото: Зображення козаків на чайці із синопсису сценарію героїко-
пригодницького чотирисерійного фільму «По синьому морю» Григорія
Колтунова, українського кінодраматурга, сценариста, кінорежисера. Фільм
свого часу не був поставлений.
Народні прикмети:
• Про майбутній урожай вівса судять по поведінці жаб в Миколин день:
якщо на Миколу заквакали жаби – хороший буде овес.
• До Миколи кріпись, хоч розіпнись, з Миколи живи не тужи.
• Після Миколи в неділю – червоний посів, саме час сіяти жито: тепло
піде, більше холоднечі не буде.
• Не хвалися на Юріїв день посівом, а хвалися на Миколин день травою.
• Велика милість Божа, коли в Миколин день дощик поллє.
• Господарі в цей день виводили коней на першу пашу.
• Держи сіно до Миколи, не побоїшся зими ніколи.
• До Миколи не сій гречки і не стрижи овечки.
Зелені свята
Зелені свята – українська назва
християнського свята Трійці, що
відзначається на 50-й день після
Паски. Обрядовість Зелених свят
знаменувала завершення весняного і
початок літнього календарного
циклу. В основі її лежали культ
дерев та рослинності, магія
закликання майбутнього врожаю.
Напередодні зеленої неділі, у
суботу, що називалася клечаною,
обов'язково прикрашали подвір'я та
господарські будівлі клечанням –
зеленими гілками клену, верби, липи, акації, ясеня, горіха, дуба тощо.
Забороненим деревом подекуди вважалася осика, на якій, за повір'ям,
повісився Іуда Іскаріот. Гілки встромляли в стріху, на воротах, біля вікон, за

25. ікони. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: осокою,
любистком, м'ятою, пижмою, ласкавцями, татарським зіллям.
Троїцькі розваги починалися з понеділка і тривали цілий тиждень.
Звичайно їх влаштовували в лісі чи полі, на вигоні за селом. Подекуди
молодіжні забави й танці проходили біля спеціальних лаштунків – ігорного
дуба або явора. Вони являли собою довгу жердину, до якої зверху
горизонтально прикріплювали колесо, прикрашене гіллям, квітами,
стрічками.
На Лівобережжі дівчата водили тополю – одягали одну з-поміж себе
тополею і водили її по дворах. Кожний господар радо зустрічав процесію і,
приймаючи від неї добрі побажання, щедро обдаровував учасників обряду.
На Поліссі побугував близький за значенням обряд троїцького куста, роль
якого теж виконувала дівчина.
На Зелені свята, як і після Великодня, провідували померлих родичів,
могили яких обсипали клечаним зіллям. На кладовищі влаштовували
панахиди та спільні поминальні трапези. Ця традиція подекуди збереглася до
наших днів.
Свою назву свято отримало на честь сходження Святого Духа на
апостолів, яке їм обіцяв Ісус Христос перед своїм Вознесінням на небеса.
Таким чином це свято нагадує про святу Трійцю, три відомі прояви, лики
(іпостасі) Всевишнього – у вигляді Бога-Отця, у вигляді Бога-Сина і у вигляді
Бога-Святого Духа.
Саме зі сходження Святого Духа на апостолів починається історія
створення святої вселенської (кафолічної) апостольської Церкви, від якої
ведуть своє походження всі сучасні християнські громади на нашій планеті.
На п'ятдесятий день після Великодня, обов'язково в неділю, святкується
Трійця.
Клечальна неділя – це неділя Зеленого тижня, п'ятдесятий день після
Великодня, тому цей день ще називається П'ятидесятницею. За старих часів
люди зустрічали цей день дуже врочисто. Зранку господині поралися в
господі, готували святкове застілля. Зробивши господарські справи, люди
вбиралися у святковий одяг, сідали в хаті й чекали, поки вдарять церковні
дзвони. Ударить дзвін – блага звістка. Тоді всі побожно хрестяться й ідуть до
церкви. Кожна дівчина відповідно до святкового звичаю несла в руках свіжі
квіти. Ідучи до церкви, люди радо вітають одне одного зі святою неділею.
Після служби Божої за старих часів відбувався хресний хід до криниць, щоб
освятити їх, окропивши їх свяченою водою. У деяких місцевостях
освячували таким самим чином і оселі, і господарські будівлі – для захисту
від русалок, які цими днями жвавішають і роблять людям шкоду.
Через 7 неділь після Великодня приходить свято – Трійця.
Тиждень перед Трійцею називається «зеленим», а три перші дні
троїцького тижня – «зеленими святами». Усі християни з нетерпінням
чекають одне з найбільш світлих радісних свят на межі весни і літа – Святої
Трійці, що прийшло до нас ще з дохристиянських часів. Дні напередодні
Трійці називалися в народі Зеленими, так як у цьому святі тісно

26. переплітаються язичницькі традиції і християнські канони. У сучасному
календарі Трійця є загальноприйнятим вихідним днем.
Давньою народною традицією є прикрашання свого житла на Зелені
святки різними запашними рослинами, зеленими гілками, пахучими
польовими квітами, створення з них цікавих композицій і вплетення у
віночки. У багатьох домівках досі прийнято розкладати на підлогу або
ставити у вази так зване «зілля». Попередньо зелень, зокрема, гілочки клена,
липи, освячувади у церкві. Підлога в домі замаювалася свіжою травою. Ця
традиція пов'язана з вірою в те, що зелень на Трійцю володіє особливою
силою, що захищає оселю від різного зла. За повір'ями, в домі не можна було
підмітати до закінчення святок.
Наші далекі предки щиро вірили, що в цей день не можна купатися у
водоймах, так як русалки могли затягнути на дно. Ще одним звичаєм в це
свято було освячення полів, щоб уберегти їх від повеней і градів. Наші
прабабусі і прадідусі в цей день не давали худобі свіжу траву, не просівали
через решето борошно в корито або бочку. Було прийнято пекти пшеничні
пироги, обгорнуті в капустяне або бурякові листя.
Народні прикмети:
• Дощ на Трійцю – це сльози за померлими. В батьківську суботу
напередодні Трійці заведено прийти на кладовище та пом'янути померлих
родичів.
• Дощ на Трійцю – чекай багато грибів і теплу погоду.
• З Трійці починається справжнє літо.
• З Духова дня не тільки з неба, а й від землі тепло йде.
• Прийде Трійця – буде і на дворі, як на печі.
7 липня – Свято Івана Купала
Це одне із чотирьох головних
свят сонячного календаря, яке
відзначали вночі перед Івановим
днем (24 червня за старим стилем).
Зараз також його прив'язують до
сонцевороту (21 червня, у
високосний рік – 20 червня за часом
UTC). У зв'язку із введенням
григоріанського календаря у
01.03.1918 церковне свято Різдво
Івана Предтечі припадає на 7 липня.
Відзначали цей день здавна по всій Україні, щоправда з певними
відмінностями по регіонах. День Івана Купала святкується і тепер на
Україні, у кожному місті та великому селі та відбувається з багатьма
своєрідними обрядами та піснями. Ініціаторами проведення свят є
працівники культури. Ними розроблено на основі стародавніх звичаїв
цілим ряд сценаріїв, які користуються популярністю серед людей.

27. З давніх-давен в Україні дівчата й хлопці виходять з села з радісними
співами, розкладають вогнище на горі, танцюють навколо того вогнища
й стрибають через вогонь.
Головним атрибутом свята є «Купало», яке роблять з верби, квітчають
його квітами та вінками. Основними компонентами свята були і є пісня,
танок, обрядові ритуали: ігри, розваги, жарти.
На фото: І.Соколов «Дівчата ворожать в ніч на Івана Купала»
Народні прикмети:
• Трава дуже сильно пахне – скоро почнеться дощ.
• Вранці випадає велика роса на Івана Купала – прикмета того, що буде
хороший урожай огірків.
• Багато зірок в ніч на Івана Купала – буде багато грибів.
• Якщо жито на Івана Купала не заколосилося – це поганий знак.
12 липня – Свято Петра і Павла
Це християнське свято на честь святих
апостолів Петра та Павла. У народі воно знаменує
закінчення купальських святкувань «маківки літа»
і літніх весіль, прощання з весною та підготовку до
сінокосу. Після закінчення Петрового посту 29
червня (12 липня) у народі святкували свято
апостолів Петра й Павла – або просто «Пе́тра».
Відносно Петрівського посту побутує легенда,
згідно з якою у давнину не було Петрівки і
чоловіки щоденно ласували м'ясом, маслом,
сметаною тощо, не знаючи міри. Їхні дружини
занепокоєні таким станом, зібравшись і
порадившись вирішили обмежити своїх чоловіків у скоромній їжі й
установили Петрівський піст. При обговоренні цієї проблеми вони не зуміли
дійти до згоди відносно постійності посту, а тому вирішили призначати його
тривалість: від шести, п'яти тижнів до одного.
Як відомо, початок Петрівки залежить від Великодня, а кінець її завжди
на Петра (12 липня), в зв'язку із цим коливалася і її тривалість: від 6 тижнів
до одного.
У порівнянні з Великим постом на Петрівку було більше послаблень.
«Спасівка від Бога, а Петрівку баби вигадали, щоб сир та масло зібрать»,
говорять у народі. В деяких селах Львівщини, Кіровоградщини, наприклад, у
Петрівку дехто постить перший і останній тиждень, а в інші тижні постяться
у вівторок, четвер, суботу і неділю, бо в цей період припадало багато важкої
сільськогосподарської роботи. Безумовно, Петрівського посту не можна було
дотримуватись без суттєвої шкоди для здоров'я (особливо, якщо він
видавався затяжний – 6 тижнів), бо минулорічні запаси продуктів були вже
вичерпані, а нового врожаю, окрім скороспілих овочів, ще не збирали. До
того ж протягом віків виробилися звичаєві заборони копати картоплю до
Спаса чи до Іллі, щоб забезпечити її добрий урожай: «Не шпортай бараболі