Народний одяг жителів Рівненщини 19 – поч. 20 століття.
Український етнос
1.
2. Етнос – це стійка, стала група людей, що історично
склалася як певна цілісність та характеризується
рядом ознак і рис спільності у своєму походженні
та розвитку. Передусім – це загальні ознаки
культури, мови, психіки, самосвідомості та ін.
На сучасному рівні етноси утворюють об’єднання
у формі націй.
Нація – це вища форма етнічної спільноти, яка
утворюється впродовж значного історичного
періоду із племен і народностей. Вона
відзначається спільністю походження, психології
і характеру, мови, території проживання, економічною єдністю людей, які до неї відносяться.
3. Етнографічні особливості українців виявляються
За історико-етнографічними районами: Середня
Наддніпрянщина, Поділля, Полтавщина і Слобожанщина, Полісся і Волинь, Прикарпаття, Закарпаття, Південь.
В Україні як відбиття етнографічних і соціальнополітичних процесів формувалися етнографічні
групи, які тривалий час (а подекуди й досі)
зберігали певні відмінності в культурі, побуті,
мові. Наприклад гуцули, лемки, бойки, поліщуки.
6. Гуцули
• Субетнос
українців, що
живуть у
Карпатах: ІваноФранківська,
Чернівецька і
Закарпатська
області України.
• На півночі
Румунії живуть
мармароські
гуцули.
7. Походження гуцулів
• Український лінгвіст Б.
Кобилянський на основі
аналізу гуцульськопокутського діалекту та
історичних даних висунув
гіпотезу про те, що
предками населення
Гуцульщини й Покуття
були племена східних
слов'ян — уличів (південь
Наддніпрянщина від
Дністра) і тиверців (край
між Днастром і
Карпатами), які
переселилися в Карпати і
асимілювались з
місцевим населенням.
9. Чоловічий стрій
Чоловічий одяг включав білу сорочку, вишиту з переду,
пущена по штанях — «портіницях», з чорного або
червоного сукна — зимою білих вовняних «ґачах»,
підперезаних широким ременем «чересом» — із різними
прикрасами-витисками й «дармовисами». Поверх
сорочки надягали «кептар», які були фактично
кожушками без рукавів, нашиті кольоровими
саф'яном із мідними ґудзиками, часто прикрашені
кольоровою волічкою. За взуття правили шкіряні
ходаки-постоли, прив'язані «волоками», на ноги
надягали вовняні панчохи — «капчури», обплетені
кольоровою волічкою. Головним убором могла бути
чорна кресаня з «гальоном», трісунками й павами. На
кептар вдягали сердак — «байбарак» із чорного або
крашеного сукна, теж прикрашений різними нашивками
й кутасами.
10. Кептар
У руках легіня був завжди
топірець-бартка. У старих
палиця — ―клєбука‖.
Старий гуцул із Мармарош
12. Жіночий стрій
Жіночий костюм у гуцулів був ще більш барвистим і
складним ніж чоловічий. На жіночих сорочках були
вишиті «плечики»,вишивкою вкривали також
рукави. Жінки носили сорочку і дві запаски: одну
ширшу ззаду і одну спереду. Запаски пов'язували
червоним вовняним поясом. Зверху одягали
як і чоловіки кептар. Кептарики були різно
нашивані або гафтовані, поверх них вдягали рясно
прикрашені сердаки. На ногах носили постоли.
Дівчата на голові не носили нічого, волосся
заплітали спочатку в дві коси, які позаду голови
переходили в одну, яку пов'язували червоною
стрічкою. Жінки заплітали також косу, але стрічку не
пов'язували. Елементом жіночих прикрас було
також чільце.Через плече носили вовняну торбу тайстру.
18. Чоловічий стрій
Чоловіки носили штани синього коліру заправлені в
чоботи. Влітку носили широкі полотняні, а взимку
вовняні голошні (штани). Сорочки носили вишиті
білі, поверх штанів з шкіряним широким поясом. На
голові носили чорні баранячі шапки, завужені до
верху. Взимку носили довгі до коліна бурки чорного
коліру, які носили на плечах не одягаючи. Бурки
були обшиті червоно-чорними крученими шнурами.
Шапки були пошиті без сукна. Кожухи носили білого
коліру, а сермяги кавового. Влітку на голові носили
так звані «венгерські капелюхи». Сорочки бойків
були оздоблені мережкою. На голові носили також
«кучми» (баранячі кудлаті шапки). Влітку чорний
низький з широкими крисами капелюх.
19.
20. Жіночий стрій
Жінки бойків носили на голові сивого коліру
баранячі шапки з зеленим або червоним верхом;
спідниці в квіти, поверху спідниці — вовняну
запаску; сорочку з відокремленим станком,
зібраним подолом та розрізом на спині. Сорочки
вишивали на грудях у вигляді півкола. Спідниці
були з білого полотна або мережки. На свята
волосся носили розпущеним. Дівчата заплітали
волосся в одну косу, яку прикрашали квітами і
стрічками; жінки заміжні носили на голові завійку,
яка часом цілком закривала голову. Взимку поверх
звичайного одягу носили небесного коліру бекешу,
розшиту червоними шнурами та чоботи. На шиї
жінки бойків носили багато скляних пацьорків. До
церкви ходили тільки в чоботах, обов'язково
чорних.
22. Бойки зберегли багато старовинних звичаїв і
обрядів. Основні галузі традиційного
господарства бойків —
гірське скотарство та землеробство, лісові
промисли та солеваріння, ремесла та художні
промисли. В сучасних умовах бойки
займаються переважно
землеробством і тваринництвом, працюють на
лісо- і нафторозробках, розвинені художні
промисли, існує курортна галузь.
23. Лемки
Етнографічна група
українців. Мешкали в
українських Карпатах
(по обох схилах
Східних Бескидів) між
ріками Сяном і
Попрадом у межах
сучасної Польщі, та на
північний захід від ріки
Уж у Закарпатті до ріки
Попрад у Словаччині.
24. Чоловічий стрій
Лемки носили коротку лляну сорочку, яку заправляли в штани; сорочка мала вишитий стоячий
комірець, а також була вишита на рукавах; крім того
ззаду мала розпірку, як і в бойків. Штани (ногавки)
носили лляні. Взимку носили білі вовняні штани
(голошні), які внизу були обшиті червоною тесьмою. Лайбик носили небесного кольору з червоною
вишивкою та з рядами нашитих ґудзиків. На ногах
носили «керпці» (шкірні ходаки). Святковий одяг
складався з сердака, спереду сердак мав петельки з
вовняного шнурка, ззаду внизу мав три розтини,
обшиті білим шнурком. Носили також своєрідний
плащ темно бронзового кольору з оздобленим
каптуром — чуганя. Каптур був оздоблений
висячими френзлями; він був довгий, обшитий
білим шнурком і розшитий чорними нитками.
25. На голові носили чорний фетровий
капелюх (калап), який називався
венгерським, та солом'яні капелюхи.
Капелюхи були невеликі з підкоченими
крисами, їх носили на бакир,
оздоблювали шкіряним паском із пір'ям.
На голові носили також небесні суконі
шапки з «вухами» (з баранячого хутра),
які можна було опускати на вуха.
26. Жіночий стрій
Жінки лемків носили вишиті хрестиком на верху
рукава і на грудях сорочки. Сорочки були з
манжетами, мали викладний комірець, який
вишивали.Спідниці носили традиційно вовняні
брудно-піскового кольору з нашитими на них
поперечними чотирма стрічками (червоні, небесні,
жовті, білі). Так само стрічки нашивали і на фартух
(запаска) і на хустки. Також спідниці, фартухи і
хустки були обшиті мереживом. На верх носили
суконі блакитного кольору або з чорного оксамиту
вишиті світло червоними вовняними нитками. На
голові носили хустку, а заміжні жінки—очіпок.
Взимку носили короткий сердак або ще зверху
білий, вишитий нитками і шкірою кожух, часто без
рукавів. Кожух був довжиною нижче колін. На ногах
носили шкіряні черевики. На шиї носили коралі
(пацьорки).
29. Чоловічий стрій
Чоловіки взимку носили чорні високі баранячі
шапки, влітку низькі соломяні капелюхи з широкими
полями, оздоблені бавовняною червоною або
блакитною стрічкою. Чоловічі сорочки були тунікоподібні з високим стоячим коміром. Сорочка мала
вишиту червоним вузьку смужку. Взимку чоловіки
носили кожухи з приталеною спинкою, вишиті
кольоровим шовком або кафтани. Молоді парубки
носили часом сіряк сивого кольору, довгий по
кісточки з капішоном. Чоботи були без каблуків,
холяви мали широкі, вивернуті зверху на ширину
долоні. При собі мали кремінь, кресало, люльку.
Пояс був шириною з долоню, спереді мав кишені.
На поясі висів ножик «козик».
30. Подолянин. В. Тропінін
Голови чоловіки традиційно голили,
на верху залишали чуб який закривав всю голову.
Бороду не носили.
31. Жіночий стрій
Поверх сорочки носили спідницю (димку), поверх
якої спереду привязувалась довга до кісточок
запаска (фартух), зверху повязували суконну крайку (пояс). Зверху одягали кафтан до колін, який
повязували вовняним паском (поясом) червоного
кольору в сині (небесні) поздовжні смуги. Одягали
зверху білу вовняну камизельку розшиту зверху
кольоровими шнурками. Богатші одягали на свята
«бекешу» (кожух) з білих баранів, покритий зверху
ґранатовим сукном і вишитий. В жіночому одязі
своєрідністю відзначалася сорочка вишита
чорними або з незначною добавкою темночервоних
ниток. До чорних ниток деколи добавляли срібну
або золоту нитку. Корсеток на Поділлі не носили.
32. Голову жінки повязували наміткою, рантухом, які кілька разів
складали і обвивали голову під підборіддям, закриваючи чоло. На
голові носили каптурі — шапочки розшиті різнокольоровою шерстю.
33. Територіальна назва
населення Покуття. За
антропологічними
ознаками покутяни
наближаються до
гуцулів і (частково) до
мешканців Поділля.
Народне мистецтво
відзначається
багатством мотивів і
колориту, зокрема в
кераміці та вишивках.
Для народної усної
творчості характерні
пісні та перекази про
опришків, що діяли
також на Покутті.
Покутяни
34. Назва населення яке
проживало на території
Слобідської України. Побут
середнього та нижчого
станів слобожан був чисто
український і взагалі
схожий з старшинським. У
хатах козаків, міщан та
посполітих були ті ж
образи, лавки, килими, коці,
рушники, скрині з одежою і
українським убранством —
тільки усе отеє було куди
бідніше та дешевше.
Слобожани
35. Прості люди носили свити
підперезані поясом. Жінки
носили дерги і плахти з
запаскою. Плахту
перевязували поясом,
спереду носили фартух або
запаску яскравого кольору.
Зверху одягали свитку,
корсетку, а зимою кожух. В
старовину носили жупан,
іноді з коміром, вишитим
червоними нитками. Чоловіки
носили кунтуші, кобеняки,
киреї, свити, кожухи, сіряки,
сиві або чорні смушеві
шапки. Жінки ходили завжди
в очіпку. Дівчата в косу
вплітали скіндячки або
стрічки. Жіночі очіпки були
парчеві або шовкові і різної
форми.
36. Поліщуки
Етнографічна група
білорусів та українців, яка розташована в районі
українсько-білоруського міжетнічного порубіжжя і
містить у собі риси
як української, так і
частково білоруської культур.
37. Поліщуками в Україні називали і ще
називають подекуди сьогодні жителів
Українського Полісся. Традиційним ареалом
поширення назви ―поліщуки‖ серед самого
населення був в основному басейн Прип’яті
та її приток. Виходячи з природно-географічних умов Українського Полісся поліщуки
з давніх давен займалися землеробством,
скотарством, рибальством, мисливством,
пасічництвом. Поліщуки виділяються своєю
народною культурою, давньою обрядовістю, звичаями, традиціями, особливостями пісенного фолькльору. Багато із
них добре збереглися до сьогодення.
