Учениця 10-Б класуЗеленської ЗОШ І-ІІІ ст. Валентина Остап’юк

1. Книга в моєму житті
У вирі сучасності буває не завжди затишно і просто. Тоді читаю, душа
моя мовби раює, набирається мудрості. Недаремно в народі кажуть: «Книга
вчить, як на світі жить». Які повчальні слова! Прислухаймося до них…
Світ навколо нас. Милуємося прозорою блакиттю неба, квітами, зеленими
травами, білосніжним зимовим краєвидом. Правда, гарно? Та зазирнімо в
інший,книжковий світ. В ньому книга – пресвята богиня, що є берегинею
народу й роду. Припадім до неї спраглими вустами. І відчуємо, як найменша
крихта зла, неправда, зневіра не знайдуть прихисток в твоїй душі.
Побожно беру до рук книжку. Коли вона прийшла до мене? Задумуюсь.
Дитинство, перші кольорові книжечки з казками. Слухаючи їх, засинала… А
далі було знайомство з Біблією. Бабуся навчала, що це Святе Письмо треба
читати, коли в тебе чиста душа і навіть чисті руки, щоб не забруднити сторінок.
Це, можна сказати, розмова з Богом і Сином Божим. Тільки так збагнеш
таємницю істини. Біблія і досі лежить в бабусиній світлиці на покуті, під
образами. Як книга з книг, як святиня, як оберіг християнського роду.
А далі…«Кобзар». Це українська Біблія, що вчить нас любити Україну,
вчить жити на Божому світі, як Божий Син, як Шевченко, щоб не зрадити ні
Богові, ні Україні. Серцем торкаюся поезії Великого Тараса. Де знайти такі
слова, щоб передали мою радість! І став мені Шевченко близьким – близьким,
майже рідним. І Слово його, пророче, євангельської доброти, молитовне -
глибоко запало в душу. А ще я збагнула: Україна, Шевченко і я… Ми в Трійці
єдині. Дух Тараса, Великого Українця, кличе нас: “смирітеся, молітесь Богу,
свою Україну любіть”. Як добре, що «Кобзар» став пророчою для України
книгою.
Коли входжу в цей величний світ Книги, то по-іншому сприймаю життя.
Так, тут справжнє царство книги! А чи часто зазираємо у вікно цього
храму? Здається, мине ще кілька десятків років, і залишаться лежати на
полицях бібліотек притрушені пилом книжки. Як хочеться помилитись! В нашу

2. епоху менше читають паперових книжок, натомість користуються
електронними. Так, погоджуюсь. Паперові видання мають більшу ціну. Нині це
дорого для українця. Але коли ти поринаєш у світ книги,де кожне слово
викликає в тебе певні асоціації-смаку, кольору, запахів, забуваєш про власні
проблеми, спілкуєшся з літературними героями, живеш їхнім життям, запитуєш
їх і навіть сперечаєшся з ними. Ти не самотній! Як зазначила американський
психолог: «Ясна річ, книга не зможе потримати вас за руку або витерти сльози,
коли ви засмучені. Однак є щось таке, що дає змогу нам відчувати зв’язок з
іншими людьми під час читання».
О, яке це диво книжка! Недаремно кажуть, що сонце освітлює людині
шлях, а книжка дає їй крила. Здається, що полетиш високо-високо. Шкода, що
нині так мало читають, віддають перевагу комп’ютеру, інтернету, а в контактах
шукають собі друзів. Хіба не знають, що найкращий друг-це книжка?
Учениця 10-Б класу
Зеленської ЗОШ І-ІІІ ст.
Валентина Остап’юк