1. Фененко Валя,
ученица 10-Б класса
ООШ № 5 г. Токмака

2. Меня зовут Валентина.
Живу я в небольшом, но
любимом с рождения
городе – Токмаке.
Учусь в
общеобразовательной
школе № 5.

3. Моё хобби – чтение.
Ведь так приятно
забыть обо всех
проблемах и окунуться в
завораживающий мир
книги. Прочитывая
книгу, я словно проживаю
новую жизнь. Потому,
что я грущу и радуюсь
вместе с её героями.
Говорите, что в мире нет магии?
Ошибаетесь, магия есть.
Её можно потрогать руками
И её даже можно прочесть.
Книжный мир, разве он не
волшебный?
В нём вмещается целая
жизнь: Сказки, повести,
мифы, легенды…
Уходя из него –
задержись…

4. После школы, волею судьбы,
девушка попадает в особняк
мистера Рочестера, где
становится гувернанткой Адели.
Джейн умна,
трудолюбива и добра,
скромна и порядочна.
Всё это не осталось
незамеченным. Мистер
Рочестер влюбляется
в девушку и она
отвечает ему взаимностью.
Близок день венчания. Кажется,
нет такой силы, которая смогла
бы разлучить любящие сердца и
ничто не предвещает беды. Но
так ли это? Страшная тайна
открывается в день свадьбы. У
Рочестера уже есть жена. Жена
мистера Рочестера душевно
больна и скорее похожа на дикого
зверя, чем на женщину.
Моя любимая книга – роман
Шарлотты Бронте «Джейн
Эйр». Книга таит
в себе множество
переживаний. В ней
открывается вся
сложность
человеческих
отношений и в то
же время, всё
величие чувств.
У Джейн было очень тяжёлое
детство. Лишившись
родителей, с самого рождения,
она живёт в семье тёти Рид.
Здесь над ней всячески
издевались и девочка
чувствовала себя одинокой и
никому ненужной. Затем Джейн
попадает в Ловудскую школу, в
которой и живёт до 18 лет.

5. Узнав правду, Джейн покидает
любимого даже не простившись. В
один миг девушка лишилась всего.
Горе, как вся Вселенная,
обрушилось на неё. Голод, холод,
скитания, смертельная тоска по
любимому, физические и душевные
муки… Сколько всего ей пришлось
вынести на своих хрупких, почти
детских плечах. Но Джейн всё
выдержала.
Судьба, временами, бывает к
людям очень милостива,
вознаграждая их за терпение и
любовь к жизни.
Пройдя через многие
жизненные испытания,
влюблённые верные
сердца наконец
воссоединились.
Обретя друг друга
вновь, Джейн и
Рочестер больше не расстанутся.
Судьба подарила им счастье
любить и жить вместе.
Книга Шарлотты Бронте
«Джейн Эйр» произвела на меня
огромное впечатление. Автор
прекрасно сумела передать все
чувства, переживания героев.
Это одна из лучших
книг, которые я
читала. Она учит
жизни. Джейн – моя
любимая героиня.
Я вместе с ней
переживала все
её горести, а также
минуты радости
и счастья. Эта книга
помогла мне понять, что никогда
не стоит опускать руки перед
трудностями. В жизни ничего не
даётся просто так. За своё
счастье нужно бороться.

6. Школьная библиотека…
Почему-то именно здесь
вспоминаются все школьные
годы. Наверное потому, что
каждая книга хранит в себе
множество детских радостей и
переживаний. В каждой осталась
частичка детской души.
Я очень благодарна
родителям, учителям за то,
что они научили меня любить
книги.
Всегда, если что-то не
получается, я прихожу в
библиотеку и именно там я
нахожу выход даже из самой
сложной ситуации. В нашей
библиотеке есть множество
разных книг на любой вкус и
каждый сможет найти там
книгу себе по душе.
Наша библиотекарь – Галина
Викторовна, заботится о том,
чтобы сокровищница знаний с
каждым годом пополнялась
новыми книгами и открывала
школьникам новые горизонты.
Очень хочется, чтобы все
дети относились к книгам
бережно и осознавали, что это
не просто бумага, а часть
духовной культуры человека.

7. Чем больше мы читаем, тем
богаче наш духовный мир.
Хочется верить, что в будущем
люди не перестанут читать и
книга будет занимать достойное
место в жизни человека.
Я верю, что и через много лет,
когда я приду в родную пятую
школу и зайду в библиотеку, меня
всё так же встретит добрая и
заботливая Галина Викторовна и
предложит почитать одну из
моих любимых книг.
Книги
Бесценность книг нельзя
преувеличить,
В них заключён, пожалуй, целый мир.
У
каждой книги есть своё обличье:
Учитель, друг,
наставник иль кумир.
А у тебя и у меня свои
дороги. На них
подъёмы, спуски, виражи. Но
с ранних лет – до зимнего порога
Нам оставляют
книги след в душе. Былины, сказки,
древние легенды Из книг
газами мудрости глядят. О
вечности Вселенной, тайне смерти,
Прислушайся –
они заговорят. Расскажут
вдохновенно о природе,
Пустынях и подводных
чудесах, О древних и о
нынешних народах, О
птицах, океанах, ледниках.
Воспеты в книгах воины-герои,
Во славу Родины отдавшие себя.
За свой народ, за землю дорогую
Шли на смерть, с верой-правдой и
любя.
Книг очень много, всех не
перескажешь.

8. С детства я увлекаюсь
литературой и в
особенности поэзией. В 8
лет сама начала писать
стихи. Для меня поэзия –
это способ самовыражения.
Я счастлива, что наделена
умением излагать свои
чувства в поэтической
форме и тем самым
открывать частичку своей
души всем, кто прочтёт
моё творчество. Моими
кумирами в мире лирики
были и есть – Анна
Ахматова, Марина
Цветаева, Сергей Есенин,
Евгений Евтушенко и … моя
мама.
Шедевры, написанные
этими поэтами помогают
мне чувствовать ярче и
глубже окружающий нас мир,
вдохновляют меня изливать
свои эмоции в
зарифмованные строки.
Каждая строка – это струна
моей души. Перебирая эти
струны я чувствую себя в
гармонии с собой и со всем
миром.

9. ЯБЛУНЕВИЙ САД
Яблуневий сад навколо рідної
домівки,
У повітрі — аромат жоржин.
Ось сидить старенька, сива мати,
Жде додому дочок і синів.
Стоячи подовгу на дорозі
І вдивляючись у далечінь,
Згадує вона далекі роки,
Що пливуть у неба височінь.
Згадує вона щасливі миті,
Коли діти поруч були всі.
Перекинувши на груди коси сиві,
Вона наче у казковім сні.
Так, чекання — найстрашніша мука,
Але мати витримає все!
Тільки задля того, щоби потім
Глянути у ріднеє лице...
І злетілись діти-пташенята
До свого родинного гнізда!
Посміхнулась їм старенька мати —
І сховала під свої крила.
* * *
Яблуневий сад навколо хати.
У повітрі — аромат жоржин.
І співає серце, адже мати
Дочекалась дочок та синів!

10. РІДНА МОВА
День поволі за верби спустився.
В темнім небі палають зірки.
Соловейко в гаю причаївся.
Дзвінка тиша стоїть навкруги.
Аж з-за річки тонкою струною
Срібним дзвоном танцюючих хвиль
Розлилась дивна пісня над полем
Над простором лісів і гаїв.
У тій пісні і туга за домом
Й радість зустрічі, й перша любов.
Й, мов перлина, у ній рідна мова,
Що встає крізь віки преді мной.
Рідна мова знайома до болю
З колискових дитячих пісень.
В ній і присмак козацької волі,
Й дзвінкий сміх, й світла радість дітей.
Ти, свята українськая мово!
Мова вітру і мова зірок.
Мова янголів, що шепочуть
Про любов - вічне щастя для двох.
І в яких би краях не була я
Буде в серці моєму завжди
Мова неньки моєї святая,
Що лелекою в обрій летить.

11. УКРАЇНА
Немає кращої землі,
Ніж моя рідна Україна —
Це луки, річки та гаї,
Травнева пісня солов’їна.
„Мої сади, мої ліси, —
Шепоче вітер по діброві, —
Нема милішої краси,
Ніж хвилі в славному Дніпрові!”
Неначе неньки колискову
Співають хвилі і біжать
В Дністрі, Дунаї та в Дніпрові,
В озерах степу і Карпат.
У серці ти одна-єдина!
Люблю і бережу тебе.
Ти — наче пісня солов’їна,
Що по життю зі мною йде.
Тут воювали козаки,
Рятуючи свою країну,
І славний гетьман, наш Богдан,
Віддав життя за Україну.
І ще мільйони молодих,
Веселих, славних козаченьків
Своє життя поклали тут
За милу Україну-неньку.
Слізьми вмивались матері,
Побачивши тіла убиті,
Пронзенні списами татар
І кров’ю славною омиті.
Стогнав наш славний батько-
степ
Від цих боїв кровопролитних.
І чорна хмара вкрила все,
Поглинувши тіла загиблих.
Та скільки б ворог не грозив,
Ти завжди будеш нездоланна!
Через роки, через віки
Живи, Україно кохана!
Моя країно, омріяної волі
прапор,
Омитий кров’ю, славою,
слізьми,
Ти підняла в дітей над головами,
Його навіки збережемо ми!

12. СОРОЧКА
Вишита сорочка українська —
Це, мов доля кожної людини,
В ній і щастя, й туга материнська,
Рідний степ і пісня солов’їна.
Маки, що палають, ніби жар —
Символи довічного кохання.
А волошки — сині очі мам,
Проводжаючих синів в
дорогу дальню.
Вишиванка — неньчин оберіг,
Захищатиме в бою від смерті,
І полотно біле, наче сніг,
Завжди буде зігрівати серце.
НЕНЬКА УКРАЇНА
Мамо, ненько Україно,
Рідний, милий серцю край!
Ти в душі одна-єдина,
Мов блакитний небокрай.
Мов матусі колискові,
Хвилі бистрії біжать
У Дунаї та Дніпрові,
І від Криму до Карпат.
В серці ти одна-єдина,
Не забуду я тебе.
Ти, мов пісня солов’їна,
Що завжди зі мною йде!
РУШНИК
Споконвіків народний оберіг,
Дарований на щастя і з любов’ю,
Барвистий, вишитий матусею
рушник,
Оберігатиме завжди дитячу долю.
Хай чарівний весільний рушничок,
Неначе доля, стелиться під ноги.
І молодят благословенним буде вік,
І зійдуться навіки дві дороги.
Людей він зв’яже між собою —
Оберігатиме сім’ю,
І буде в хаті мир та згода,
І спокій, наче у раю.
У кожній українській хаті
Це незамінний атрибут.
Він береже в сім’ї достаток,
Висить на стінах там і тут.
І на Великдень, й на Вечерю,
На свято й просто на обід —
Рушник в пригоді буде завжди,
Він захистить від горя й бід.
На ньому маку цвіт
Та пісні солов’їні —
Це вічний оберіг
Матусі України.

13. РІДНИЙ СТЕП
Колоски шепочуть у степу,
Маки поміж ними червоніють.
За тобою я сумую кожен день,
Степу мій, до тебе хочу линуть!
Жайворонка пісня степова
Зігріває кожне людське серце.
Я тебе люблю, земля моя!
Й бережу твій образ в своїм серці.
КАЛИНА
Чарівні білі квіти на калині —
Немов фата на молодій дівчині.
І як намиста низочки на шиї,
Червоні ягоди розсипав хтось в
долині.
Терпкі, мов доля, ягоди калини
Горять на гронці. Цей палкий вогонь
Жаркий, червоний — як любов
дівчини,
Негаснучий — немов козацька кров.
МАМІ
Колискові ти мені співала,
Коли я маленькою була.
Ти мене до серця пригортала,
Пестила і ніжно цілувала.
Твої карі очі, наче сонце,
Світять, зігрівають все життя.
Проводжають, дивлячись в
віконце.
Часто в них втонути хочу я.
Твої теплі та ласкаві руки
Я впізнаю із мільйону рук.
Рідна мамо!
Прагну понад все я
Чути завжди
серця твого стук.
БАБУСІ
Твої старенькі, милі серцю очі
Я не забуду через тисячу віків.
Я бачу їх вві сні щоночі –
Вони розкажуть все не гірше слів.
Мені ти рідна й дорога людина,
І в моїм серці назавжди єдина.
Бабусенько, ти краща за усіх на
світі,
Тому тебе так люблять твої діти.

14. ШКІЛЬНИЙ ЮВІЛЕЙ
У ці жовтневі променисті дні
Святкує наша школа 40 років!
Навчанням, працею прикрашені вони
І світлом мрій про вічне і високе.
Часу немало минуло відтоді,
Як ти стрічала перших дітлахів,
Піклуючись, з турботою, любов’ю,
Неначе мама за своїх синів.
І не одне доросле покоління
Ти в люди вивела, розкривши цілий
світ.
Дорослі діти із доріг далеких
Тобі вклоняються і шлють палкий
привіт.
І ми вітаємо у цей святковий день
Тебе, рідненька, мила наша школо!
Сріблястий дзвоник не змовкатиме
ввесь день,
І все радітиме й співатиме довкола.
ПЕРША ВЧИТЕЛЬКА
Перша вчителька моя,
Наче ясная зоря,
Наче радісний струмочок,
Що біжить через гайочок.
Вчила нас лічить, писать,
Казки по складах читать,
Не сваритись, а дружити
І пробачення просити.
Не забуду я ніколи
Першу вчительку мою,
Бо й через багато років
Дуже я її люблю!

15. ТРИПТИХ «З ПІСНЕЮ В СЕРЦІ»
ЛЕГЕНДА ПРО ПІСНЮ
Стародавня є легенда
(Котрих так багато),
Як Господь зійшов із неба,
Щоб зробити свято.
Без дарунка не залишив
Жодної людини,
Всіх вітав привітно й щиро —
Кожную країну.
Та ось в натовпі майнула
Дівчина, мов рожа:
Станом гнучка, як тополя,
Струнка, прехороша,
Личком біла, наче панна,
В косах гарні квіти:
На таку красу дівочу
Любо поглядіти.
Ще й хлоп’ятко невеличке
Привела до Бога.
Привітались, уклонились
З довгої дороги...
«Подаруй нам свою милість,—
Просять діти в Батька,—
Щоб залишилась по тобі
Завжди добра згадка!»
Слово чисте і крилате
Дарував хлопчині,
А квітучій дівчинонці —
Пісню про калину.
І понесли дар співучий
В степи, між гаями,
Отуди, де верби мріють
Над срібними ставками.
Та дівчина — Україна,
Мила моя ненька,
Найспівучіша у світі,
Дороге серденько.
А поет благословенний —
То Тарас могутній.
Летять роки, летять віки,
А він — незабутній:
Кобзаря співучі вірші
Будуть завжди жити.
Дай нам, Боже, як Шевченко,
Вкраїну любити.
Хай від прадіда до діда,
Від батька й до сина
Лине пісня величальна
Й славить Україну!

16. Сон Кобзаря
Батьківщина, серце моє,
Наймиліша в світі.
Твої степи, сади, ріки
У піснях сповиті.
Вічна суть землі моєї –
Та земля багата,
Що і в радощах і в тузі
Піснею крилата.
Не шелеснуть трави в лузі,
Жайвір не співає,
Бо вкраїнська славна пісня
По степу лунає.
Одну таку пісню-думу
Маю пригадати.
Тож слухайте, любі друзі,
Кобза буде грати…
Мандрував Кобзар по світу
Яром-долиною
І вирішив зупинитись
Під старою вербою.
День за обрій закотився
Вітер не гуляє
Сів старенький, притомився
Та й думу гадає.
В небі чистім шлях чумацький
Зіроньками світить,
Ніч прикрила рідну землю
Чорним оксамитом.
Десь у терні сич заплакав,
Що йому до всього,
А Кобзар заснув сердешний,
Помолившись Богу.
Й сниться сон…
Пливуть човни в річці Сурінь,
Мов чайки бистрокрилі
Правлять ними славні руси,
Розрізають хвилі
А у ханів половецьких
Полонені плачуть:
Неньки, сестри, наречені…
Не барись, вояче!
Пролунав над вояками
Гук: «Брати, до бою!»
Мудрий воїн Мономах
Їх веде за собою
Блищать шаблі, блищать гості,
Половці тікають,
Летять голови ворожі,
В річці потопають.

17. Й наших воїнів сміливих
Полягло немало,
Хвилі в річці вже не сині –
Червоними стали.
Не спинялось наше військо –
Хана розгромили,
З половецького полону
Бранців відпустили…
Грай же, кобзо,
Пісню-думу рознеси по світу,
Про вкраїнську славну вдачу
Пам’ятайте, діти!
Слався, рідна Україно,
Гарними піснями
І героями від Бога –
Дочками й синами.
РІЗДВЯНА НІЧ
Спускається казкова ніч на
місто,
Стоять в будинках запашні
ялинки.
Батьки в цю ніч не скажуть:
„Уже пізно”,
А роздаватимуть цукерки й
мандаринки!
Це свято чарівне й веселе,
Бо народився у цю ніч
Христос!
Так, це Різдво спускається на
землю —
Найкраще свято для дітей й
дорослих.

18. ПІСНЯ ПРО МАМУ
Знов пригадую рідну хату
І бачу маму молоду.
Тринадцять весен відшуміли,
А я із нею поряд йду.
Іду по стежці, що з дитинства
Крізь моє серце пролягла.
Спішу я знов в твої обійми,
Що захистять мене від зла.
Заспівай же свою пісню,
Матінко моя,
В ній садки в рожевих квітах
Завжди бачу я.
В небі місячний серпанок
Зорі колиса.
І танцює з водограєм
Дівчина-краса.
Люблю дивитись в твої очі,
Що посміхаються мені.
Люблю, рідненька, твої коси,
Такі шовкові й запашні.
Із болем в серці повертаюсь
В той день холодний, наче сніг.
Неначе сонце згасло в небі —
То коси падали до ніг.
Ти з піснею долю дарувала,
Любов до рідної землі.
Її несуть на своїх крилах
У небі синім журавлі.
І скільки б не пройшла доріг я,
До тебе завжди повернусь.
За все тобі, моя рідненька,
Низенько в пояс поклонюсь.
Нехай тебе обходять роки,
Скільки б на серце не лягло.
І осені журливі кроки
Не засмутять твоє чоло.
І хай завжди палає зірка —
Матусі зірка золота —
В моєму серці завжди будеш
Ти найгарніша й молода.
Заспівай же свою пісню,
Матінко моя,
В ній садки в рожевих квітах
Завжди бачу я.
В небі місячний
серпанок
Зорі колиса.
І танцює
з водограєм
Дівчина-краса.

19. МАМЕ
Хочу пройти по жизни без труда.
Но знаю – это невозможно.
Но знаю я, что есть на свете та,
Кто мне поможет в этой жизни
сложной.
И пожалеет, и совет мне даст,
Всю до конца она себя отдаст.
Тебя нет лучше, мамочка моя,
Всегда ты знай, что я люблю тебя.
ШКОЛА
Родная школа, дворик сердцу милый,
Как дороги вы каждому из нас.
А самое сердечное спасибо -
Учителю, что учит жизни нас.
Как старый верный друг встречаешь
нас
Всегда с любовью и открытой
дверью.
И мы спешим к тебе, как в первый
раз, На твой звонок, звенящий чистой
трелью.
Ты учишь нас ценить людей и труд,
Ошибки помогаешь исправлять.
А тех, кто рядом с нами в жизни этой,
Мы не имеем права забывать!
ГОРЬКАЯ ПАМЯТЬ ВОЙНЫ
Цветёт весна и май благоухает,
И соловьям, как прежде не до сна.
Так что же в сердце боль не затихает
И горем в памяти встаёт война.
Как смерч прошёлся по земле
родимой
Для всех оставив траурный наряд –
Для тех, кто выжил в этом аде
смерти
И тем, кто уж давно в земле лежат.
Не пощадила ни единой хаты,
Забрала всё у мёртвых и живых.
Война, как злая мачеха солдатам
Лишь память нам оставила о них.
О матерях, которые всё ждали
Детей с войны, не уставая ждать.
Им похоронки руки обжигали,
А сердце верило: вернётся сын
опять.
Герои-воины, могилы ваши святы,
И в поле чистом и под братскою
плитой,
Поклон вам низкий, генералы и
солдаты,
Что подарили мир нам и покой.

20. ЕЩЁ РАЗ О ВОЙНЕ
В тесных и душных вагонах
Нас увозили на запад.
От безысходного горя
Не было сил даже плакать.
Я прижимала к сердцу
Горстку земли родной,
Дома осталась мама…
Свидимся ль мы с тобой?
Времени счёт потерян,
Но вот и конец пути.
Концлагерь встречает
пленных!
Что же нас ждёт впереди?
Разделили по узким баракам,
Разлучили женщин с детьми!
Зубы сжала до боли: «Не
плакать!»
Боже правый, спаси,
сохрани!
День и ночь, ожидая
спасенья
Мы ходили со смертью
рядом:
Пытки, расстрелы, топки.
Всё забыть! А может не
надо?
Есть имя у ада – Освенцим.
Набат в голове звенит,
С номером лагерным в сердце
Нам, всё же хотелось жить!
Той ночью одна из женщин
Пробралась в детский барак,
С сыночком хотела проститься,
Увидеть в последний раз.
Целовала худые щёчки,
А ребёнок понять не мог
Просьбу мамы: «Любимый, Ванечка,
Помни имя своё, сынок!»
Утром женщину расстреляли.
Не ко всем победа пришла.
Я домой не одна возвращалась –
Сына Ванечку привезла
В доме пусто зови не зови,
Мама больше меня не встречает.
Как у жизни цена высока!
Что даёт она, что забирает.
Лет прошло с тех времён не меряно,
Но пронзает болью висок
Та мольба, обречённой женщины:
«Помни имя своё, сынок».

21. Кому по силам описать любовь?
Кому по силам описать любовь?
Ведь мир влюблённых соткан из
мгновений.
Они находят радость в каждом дне,
Улыбке, взгляде и прикосновенье.
Только для них все песни и стихи,
И перестук дождя, и шёпот ветра.
Лишь с ними в вальсе кружит
листопад,
Для них звучит мелодия рассвета.
Всё это можно только ощутить,
Прожить всем сердцем, каждой
клеткой тела.
Ведь те, кто не сумели полюбить,
В любовь и единенье душ не
верят.
Не верят, не хотят мириться с тем,
Что дар любви приходит не ко
всем!
Мой город
Говорят, что любовь – это розы,
Розы – счастья бутон
приоткрытый,
А роса на них – девушки слёзы
Кем-то самым любим забытой.
Если розы – великое чувство,
Что нас верить и жить
заставляет,
То свой город, буяющий цветом,
Я столицей любви называю!

22. ЕСЕНИНУ
Повеса с трепетной душой.
Ты жил как будто бы играя.
Спешил писать, спешил любить,
Жил настежь сердце отворяя.
Себя ты не сумел сберечь
«Для тихой жизни, для улыбок.
Как мало пройдено дорог,
Как много сделано ошибок».
Ты пил до ночи в кабаках,
Тебя любили сотни женщин.
Ты был скандальный хулиган
И в то же время ты был гений.
Ты воспевал в своих стихах
Россию, мать и старый дворик
И пса, что письма доставлял
Девчонке в беленьком шифоне.
Ты струны рвал души своей,
Писал стихи легко и смело
И видел в ярких красках то,
Что люди видят чёрно-белым.
Не понят многими ты был
И говорили о тебе с презреньем,
Но как умел ты, так и жил –
Терял, искал, любил, творил,
Король любви – Сергей Есенин.
ЛЮБЯЩЕЕ СЕРДЦЕ
Вы помните её, конечно, помните
Её глубокий, чуть смущённый
взгляд.
Вы в нём, как в тёмно-сером омуте,
Купались много, много дней
подряд.
Тогда и вправду Вам казалось,
Что вот та самая, она,
Ваша принцесса и богиня
И даже, может быть, жена.
Но вновь Вас сердце обмануло.
Вновь закружила маета,
И эта милая девчушка
Для Вас совсем уже не та.
А кто же та, скажите, сударь?
Кто Вас способен приручить?
И есть ли женщина, что сможет
Быть верным сердце научить?
Ведь Вы рискуете серьёзно
Однажды с горечью понять,
Что мимо глаз прошли священных,
Способных ждать и принимать.
Остановитесь, оглянитесь,
Понять попробуйте одно:
Сердец горячих в мире много,
А любящее - лишь одно.

23. ПОБАЖАННЯ
Дай, Боже, українському народу
Прожити в злагоді, достатку та добрі
І зберегти гостинність, вдачу, вроду,
І Бога кожному хоч трохи у душі.
Дай, Боже, щоб у рідній Україні
Запанували злагода та мир.
І щоби на землі моїй чарівній
Ніколи батько сина не убив.
І щоби ворог зла не заподіяв
Моїй рідненькій матінці-землі.
Дай, Боже, щоб моя країна
Мене любила в щасті і в біді.
Щоб завжди кращі друзі були поруч,
І щоби впевнена була я в них.
Дай, Боже, не зректися тих, хто
поряд,
І берегти усім собори душ своїх!
"Людина, для якої книжка уже
в дитинстві стала такою
необхідною, як скрипка для
музиканта, як пензель для
художника, ніколи не відчує
себе обділеною, збіднілою,
спустошеною"
В.Сухомлинський