Зупинись, перехожий! На бруківці червоними маками Кров героїв палала. Матері тут розпачливо плакали. Побратими стояли Із гіркою скупою сльозою, А із серця лунало: «Вічна пам’ять полеглим героям!» (І. Бондар-Лівобережна) Сім років пройшло з того часу, як перемогла гідність і свобода, за яку було заплачено високу ціну. У цій боротьбі ми втратили сотню відважних героїв. Чи можемо осягнути їх відвагу? Попри страх. Ціною власного життя заради майбутнього. Пам’ятаємо їх подвиг, щоб передати нащадкам історію наших днів. Герої не вмирають. Просто йдуть з Майдану – в небо.

2. Указ
Президента України
Президент України П.ПОРОШЕНКО
м. Київ
11 лютого 2015 року
№ 69/2015
День Героїв Небесної Сотні
– пам’ятний день, що відзначається в Україні
20 лютого для вшанування подвигу
учасників Революції Гідності та увічнення
пам’яті Героїв Небесної Сотні.

3. 21 листопада 2013 року, після того, як уряд Азарова-
Януковича оприлюднив рішення щодо призупинення
процесу підготовки до підписання угоди про асоціацію
України з ЄС, люди вийшли на акції протесту. Того ж
вечора на Майдан Незалежності прийшло близько двох
тисяч осіб.

4. Указ
Президента України
Президент України П.ПОРОШЕНКО
м. Київ
11 лютого 2015 року
№ 69/2015
Проте, безповоротним моментом в українській історії став день
трагічного побиття студентів.
Це сталося в ніч з 30 листопада на 1 грудня. Саме після силового
розгону студентів протестні акції набули масового характеру і
переросли з проєвропейських на антиурядові, антивладні.
На мітинги почали виходити сотні тисяч українців.
І кожного разу кількість людей на майданах по всій країні зростала,
а Революція Гідності (листопад 2013 – лютий 2014) набирала
обертів.

5. Протистояння учасників Революції Гідності та представників режиму
Януковича тривало понад три місяці.
За цей період середмістя столиці стало осередком масового спротиву
громадян, що виступали проти чинної влади й антидержавницької
політики, яку та провадила.
Майданівці облаштували наметове містечко, пункти обігріву, медичні
пункти, сцену, побудували барикади, організували загони самооборони
тощо. Територія Євромайдану перетворилася на центр опору силовикам
як важелям впливу чинної на той час влади.

6. Перші силові протистояння розпочалися 19 січня 2014 року на вулиці
Михайла Грушевського.
Майданівці, обурені ухваленням Верховною Радою «диктаторських»
законів, які суттєво обмежували права громадян на протест, тоді
вперше підпалили автомобільні шини і зробили димову завісу.
Міліція застосувала помпові рушниці, водомети, світлошумові гранати,
сльозогінний газ, травматичну зброю.

7. Сумний список Небесної Сотні почав складатися 22 січня 2014 року, коли від
вогнепальних поранень під час сутичок у центрі столиці загинули активісти
Майдану вірменин Сергій Нігоян, білорус Михайло Жизневський та
українець Роман Сеник. І ще одного учасника протестів, Юрія Вербицького,
викрали з лікарні, а через добу знайшли мертвим зі слідами катування у лісі
під Києвом. Після травм, одержаних цього дня біля стадіону «Динамо»,
28 січня помер Олександр Бадера.
До 18 лютого 2014 року вже налічувалося 9 загиблих.

8. 18-21 лютого – це дні поновлення силового протистояння, саме
тоді почались масові криваві зіткнення зі значними людськими
жертвами.

9. На ранок 18 лютого було заплановано «Мирний наступ» —
багатотисячну ходу учасників Євромайдану до Верховної
Ради України, де мала відкритися чергова сесія, на якій
планувався розгляд питань щодо змін до Конституції України
щодо обмеження повноважень президента. Через
блокування до кінця робочого дня сесійне засідання так і не
почалося.

10. Силовики прорвавши барикади на Інститутській та
Грушевського підступили впритул до Майдану. Почався
штурм Майдану з боку Європейської площі. З Інститутської
почали застосовувати водомет. Пізніше, біля «Стели» почали
застосовувати запалювальну суміш. Опівночі загорівся
Будинок профспілок.

11. Переговори лідерів опозиції з Віктором Януковичем, що
тривали до 2-ї години ночі 19 лютого пройшли безуспішно —
Янукович вимагав від протестувальників залишити територію
Майдану. Протягом доби ситуація на Майдані лишалася
напруженою.
О 2-й ночі пожежники розпочали гасіння пожежі в Будинку
профспілок, проте остаточно загасити пожежу вдалося лише
вранці наступного дня.

12. Тим часом, «Беркут» зайняв позиції біля «Стели», по вулиці
Інститутській та з боку Європейської площі. О 7-й ранку до Майдану
дісталися підкріплення з перших двох автобусів з групою підтримки
зі Львова. Вони пішли у наступ.
З метою оборони протестувальники підпалили шини по периметру
Майдану, продовжили розбирати бруківку на Хрещатику та
запасатися коктейлем Молотова. Близько 15-ї години зайняли
приміщення консерваторії, головпоштамт та комітет держтелерадіо.

13. Вранці 20 лютого протестувальники перейшли у наступ. О 8:30
вдалося зайняти приміщення міністерства Агрополітики, Жовтневий
палац та Український дім. Силовики на вулиці Інститутській стріляли
в наступаючих на них прихильників Майдану. До 14-ї години число
загиблих становило 35 осіб, а о 17-й повідомлялося про 60 загиблих.
Всього під час сутичок загинули 73 протестувальники та 11
правоохоронців. Загалом постраждало понад 600 людей. Того дня
було вбито найбільше активістів.
День 20 лютого став переломним у вирії подій Революції Гідності.

14. 21 лютого 2014 року українська влада юридично визнала жертвами
загиблих мітингувальників Майдану. Того ж дня відбулося прощання
з Героями Небесної сотні, під час якого пролунала українська пісня
«Плине кача...», що стала реквіємом майданівцям. За однією з версій,
автором вислову «Небесна Сотня» є поетеса Тетяна Домашенко, яка
під враженням подій написала вірш «Небесня Сотня воїнів Майдану».

15. У результаті кривавих протистоянь активістів та силовиків
22 лютого Верховна Рада відсторонила від виконання обов’язків
президента Віктора Януковича. Тоді ж призначили дострокові
президентські вибори на 25 травня 2014 року.

16. Спогади людей, які стали
очевидцями подій Євромайдану.

17. Іванка Каленюк:
«У ту ніч, ту жахливу осінню ніч, коли о
третій годині ночі починали «зачищати»
територію, що займали мітингувальники
в урядовому кварталі, панувала лише
атмосфера єдності, коли пліч-о-пліч
стоїш зі своїм народом.
Людей не меншало. Всі, як один, впевнено
крокували туди, де був основний розвиток
подій. Нас не можна було залякати. Ми
були впевнені в підтримці одне одного.
Ніхто не боявся, що їх можуть поранити.
Нікому не були потрібні підбадьорюючі
слова – кожен визначив для себе мету.
Усі співали гімн, стоячи обличчям до тих,
хто прийшов «зачистити» Майдан.
Я – патріот своєї Батьківщини, але ніколи
ще так глибоко не відчувала гордість за
свій народ».

18. Калімончук Олександр:
«Те, що сталося в цей день, просто перевертає все твоє
життя. Ніколи, ніколи я не міг собі уявити, що стану
свідком саме тих подій 20 лютого. Дня, коли люди зі
щитами чи без них були розстріляні бравими молодиками-
беркутівцями без найменшого докору совісті.
Скажу чесно, спочатку хотілося тікати, бігти якнайдалі,
щоб не бачити крові, яка в шпиталі при готелі «Україна»
лилася рікою. Щоб не бачити, як безпорадні люди падають,
немов скошені косою. Це страшно. Всюди крики людей і
постріли, що лунають нізвідки. Дивишся навколо – і бачиш,
як незнайомі один одному люди із Сходу і Заходу
гуртуються, намагаються врятувати і захистити
поранених, що корчаться на землі від болю. Але в цей
страшний час нас об’єднували віра і любов до
Батьківщини».

19. Кошеваров Руслан:
«Небесна сотня – дійсно герої України. Вони завжди були
в меншості, без такої зброї, як у «Беркута», і без будь-
якої підтримки влади. Але вони не здавались. І боролись.
Боролись до останнього подиху. Вони боролись за надію.
Надію на краще майбутнє, за щастя їх близьких. А
сьогодні ми вшанували пам’ять наших героїв. І, я
вважаю, кожен свідомий громадянин України має
пам’ятати шляхетний вчинок Небесної сотні. Адже вони
віддали свої життя за нас…»

20. Марина Гогулка:
«19 лютого 2014 року я знову поїхала на Майдан. Про всяк випадок
написала на передпліччі ім'я і телефон батька, з Оболоні трамваєм,
а потім пішки з Контрактової площі через Андріївський узвіз. Біля
Михайлівської церкви були наші люди, там вже відчувалася безпека
(у зв'язку з повідомленнями про викрадення і стрільби), люди скільки
їжі, речей несли на Майдан... На Костельній якась сотня
Самооборони тренувалася, як швидко запалювати покришки, які
були нанизані на ланцюг.
Ввечері на головній площі зібралося ще більше людей. Барикади
палали, але дим ішов у «їхній», а не наш бік. Це приносило радість.
По Хрещатику в бік Бесарабки ходило багато людей, переважно
вони довбали бруківку, носили пляшки для коктейлів.
Я ще вагалася, чи лишатися на ніч, але впевненості мені додав
чоловік на інвалідному візку, який прогулювався по Хрещатику. І
трохи присоромив. Біля сцени священик сповідував якогось бійця
Самооборони.Мабуть це був один із переломних моментів у моєму
християнському житті».

21. Юлія, активістка Майдану, про Сергія Нігояна:
«Бачила Сергія в ту ніч на Грушевського. Сергій допомагав
пораненим, відводив їх до лікарів. Ще 19 січня, коли все починалося,
він першим кинувся на допомогу… Ми були мало знайомі, але я
зрозуміла одне: навіть, якби він не знав, що загине, все рівно
звідти б не пішов».

22. Войтович Юрій, батько Назара
Войтовича,наймолодшого із
Небесної Сотні:
«19 лютого Назар
зателефонував мені і сказав, що
їде на Майдан. Я просив його
нікуди не ходити, бути
обережним. Син пообіцяв,що
стоятиме тільки біля сцени. Але
яка там сцена. Як приїхав уранці,
так пішла бруківка в руки. Пішов
одразу на передову.
То була його перша й остання
поїздка до Києва. Він пробув на
Майдані близько трьох годин.
Зранку 20 лютого в розпал
кривавих подій на Інститутській
його застрелив снайпер».

23. Вшанування пам’яті

24. Після завершення боїв 18-20 лютого в наступні дні тисячі українців
вийшли на частину вулиці Інститутської, щоб вшанувати пам’ять
загиблих тут героїв Небесної сотні. Вулицю було встелено квітами,
а згодом на ній почали з’являтися пам’ятники полеглим. В усіх
куточках України називають площі, вулиці й сквери на честь
Небесної сотні, а також пропонують зводити пам’ятники,
вшанувуючи героїв Майдану.

25. 105 Героям Небесної Сотні посмертно присвоєно звання
Герой України, а троє іноземців - громадянин Білорусі
Михайло Жизневський, Грузії – Зураб Хурція і Давид Кіпіані,
посмертно нагороджені орденами Героїв Небесної Сотні.
Україна заплатила надто високу ціну за звільнення від
диктатури і свій цивілізаційний вибір – бути частиною Європи.

26. Їх назвали Небесною сотнею – українців які загинули у Києві на
Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за
честь, за волю, за право бути народом – джерелом і мірилом
влади у власній державі, за країну. За цю самопожертву
українці їх канонізували – за велінням серця долучили до
сонму Небесного воїнства на чолі з архистратигом Михаїлом,
аби захищали країну від лиха, пильнували й оберігали її з
небес…

27. Дзвони серця
Тривогу б’ють дзвони. В моїм ріднім краю
Розстріляна Воля. Неспокій росте...
Кров ллється рікою. В ній руки вмивають
Злодії всіх рангів, липучих мастей.
Та дух Революції гідності роду
Не замордувати кровавим катам!
Вперед йде без зброї борець за свободу,
Прикрившись від куль дерев’яним щитом.
За маму, дружину, дітей, Україну!
За волю святу вийшов мирний народ.
Підкошений кулею, хлопець загинув,
Згубивши останнє словечко: «Вперед!»
І зносять людей... Покривають обличчя...
Поранені з мертвими – поруч, рядком.
Б’є серце Вкраїни: «Допоки гадюччя
Жалитиме волю смертельним клинком?!!»
Дзвін-велетень в розпачі рветься риданням...
Відлунює – «Слава!» – і біль в голосах...
А Сотня небесна над скорбним Майданом
Ще довго кружляла в святих небесах.
Оксана Федишин

28. Зупинись, перехожий!
На бруківці червоними маками
Кров героїв палала.
Матері тут розпачливо плакали.
Побратими стояли
Із гіркою скупою сльозою,
А із серця лунало:
«Вічна пам’ять полеглим героям!»
І. Бондар-Лівобережна