До вашої уваги наступний випуск циклу розповідей про письменників, що захищають Україну. Історія про українського журналіста, публіциста, історика, а також головного редактора онлайн видання «Історична правда» – Вахтанга Кіпіані, який зараз перебуває в лавах ЗСУ та встигає й активно вести свій Facebook, фіксуючи події війни та роздуми про неї.

2. Вахтанг Кіпіані

3.  Вахтанг Кіпіані – український історик, журналіст, письменник.
 Народився 1 квітня 1971 року в Тбілісі.
 З 1978 по 1980 він навчався у школі Новоросійська.
 У грудні 1980 року сім'я переїхала до Києва, де він навчався спочатку
в середній школі № 119, потім у школі № 120, тут і вивчив українську
мову.
 Вищу освіту здобув за фахом учитель історії та правознавства в
Миколаївському державному педагогічному інституті, де навчався
з 1989 по 1994 рік.
 Під час навчання в інституті брав участь в іграх КВК у складі збірної
команди Миколаєва «Діти Прибужжя».
 Зі студентства вів активне соціальне життя, брав участь в
громадських рухах, відстоював проукраїнські ідеї. Боровся за
дерусифікацію Миколаївського педінституту, в якому вчився.
 Ще студентом Вахтанг спілкувався з багатьма українськими
дисидентами – записував їхні спогади, із багатьма з них подружився.
 З початку дев'яностих працював редактором, кореспондентом
і оглядачем у ряді газет і програм на телебаченні. На таких
телеканалах як: «1 + 1», «Інтер» і «Перший національний».
 Засновник та головний редактор Інтернет-видання «Історична
Правда».

4.  Ведучий української щотижневої телепрограми «Історична правда
з Вахтангом Кіпіані», що виходить з 2013 року.
 Викладач магістерської програми з журналістики Українського
католицького університету у Львові та кафедри PR у Національному
університеті «Києво-Могилянська академія».
 Засновник Музею-архіву преси.
Нагороди та відзнаки
 Заслужений журналіст України (2005 рік).
 Найвища відзнака НРУ «За заслуги перед українським народом»
II ступеня (2005 рік).
 Премія імені Олександра Кривенка «За поступ у журналістиці»
(2007 рік).
 Відзнака ім. Степана Бандери (Івано-Франківська обласна рада,
січень 2010 року).
 Національна телевізійна премія «Телетріумф» (лютий 2014 рік)
у номінації «Ведучий/ведуча програми будь-якого формату – регіон»
за роботу над єдиним в Україні історичним тележурналом
«Історична правда».
 Премія імені Георгія Гонгадзе (2019 рік).
 Нагрудний знак «Знак пошани» – відомча заохочувальна
відзнака Міністерства оборони України.

5. Визвольний рух XX століття й зокрема
діяльність ОУН і УПА належать до тих
малодосліджених явищ минулого, які
вартують стати одним із найяскравіших
прикладів боротьби за незалежність –
не тільки в українській, але й у світовій
історії.
Це видання становить собою корпус
текстів, авторами яких є впливові науковці,
журналісти, громадські діячі та дисиденти.
Мовою фактів, свідчень, спогадів, побутових
подробиць і навіть філософських міркувань
вони відповідають на гострі питання,
намагаючись відшукати правду про
відчайдушних борців за українську
державність – про бандерівців, у лапках і без.

6. Тема історичної пам’яті актуальна
повсякчас, хай би про які націю, етнос
чи державу йшлося. Нерозв’язані гострі
питання спільного минулого України
та Польщі сьогодні заважають обом країнам
без спотикань здійснювати поступ на шляху
примирення. Під обкладинкою цієї книжки
ви знайдете факти, результати досліджень
та міркувань провідних спеціалістів із
проблем українсько-польських відносин.
Автори статей, зібраних завдяки науково-
популярному виданню «Історична правда»,
спробували висвітлити правду про
суперечливі події XX століття в історії
двох народів.

7. Війна розділила родини, позбавила
життів, скалічила долі…
Знати і пам’ятати важливо в будь-який
час. Навіть через багато десятиліть
з’являються нові деталі, спогади
і свідчення. Книжка складається
з реальних сімейних історій,
переказаних зі слів батьків, бабусь
і дідусів. Автори статей, зібраних
завдяки науково-популярному
виданню «Історична правда»,
розповідають про найстрашнішу
війну ХХ століття, про долі тих людей,
чиї життя назавжди розділилися на
до і після.

8. Збірник інтерв’ю Вахтанга Кіпіані
з дисидентами – це розмови з тими, хто
підважував фундамент, на якому трималася
в’язниця під назвою Радянський Союз.
Люди, які кидали виклик системі, були дуже
різні – і за віком, і за переконаннями, і за
статтю, і за національністю.
Баліс Ґаяускас, який відбув 37 років у неволі,
а в уже незалежній Литві очолив Службу
безпеки; Мустафа Джемілєв, який боровся
за права кримських татар; Левко Лук’яненко,
член-засновник Української Гельсінської
спілки…
Двадцять дисидентів, розмови з якими
висвітлюють безліч питань, що не втрачають
актуальності й сьогодні. Маємо чути правду
й пам’ятати: свобода – це та вакцина,
ефективність якої не слабшає з часом.

9. Видатні українки XX століття часто
лишаються непомітними. Про долю деяких
жінок цієї книжки хтось, можливо, почує
вперше, однак їхню роль в українській
історії не варто применшувати. Без них
– сильних, активних, відданих – сторінки
нашого роду були б зовсім інакшими.
У цій книжці зібрано інтерв’ю, свідчення,
архівні документи й довідки про визначних
жінок України, які з’являлися на ресурсі
«Історична правда». Серед них – і унікальне
інтерв’ю Квітки Цісик, і статті про докторку
медицини Розалію Ліфшиць-Винниченко,
підпільницю Ірину Тимочку «Христю»
й письменницю Олену Телігу; і розмова
з Валентиною Шевченко, яка очолювала
Президію Верховної Ради УРСР під час
аварії на ЧАЕС.

10. Правда про кримінальну справу, життя
і смерть Василя Стуса. У книжці зібрано
архівні документи з кримінальної справи
Василя Стуса, покази свідків, листи поета
з тюрми, спогади його рідних та друзів.
Ознайомившись із наведеними
матеріалами,читачі дізнаються про невідомі
факти щодо життя, ув’язнення та загибелі
Стуса, які досі охороняли під грифом
«Секретно».
Вахтанг Кіпіані на основі допитів поета,
протоколів судового зібрання прослідкував
неабияку жертовність цього відомого
українського діяча, який ставив усе
українське вище за все інше.

11. У серпні 2019 року лідер партії
«Опозиційна платформа – За життя»
і кум президента росії Віктор
Медведчук подав до суду на журналіста
Вахтанга Кіпіані. Медведчук вимагав
заборонити продаж у будь-якій формі
і на будь-якій території примірників
книги «Справа Василя Стуса» .
Дарницький районний суд Києва
заборонив розповсюдження книги «до
усунення порушення немайнових прав
голови політради ОПЗЖ
Віктора Медведчука».
Суд визнав, що «деякі фрази у книзі
порушують честь та гідність позивача».
Окрім цього, з Кіпіані та видавництва
Vivat на користь Медведчука суд
стягнув 860 гривень.

12. Український інститут книги оголосив перелік 30 знакових книг
для української незалежності. Цей проєкт присвячений
літературним творам та виданням, які були опубліковані
з 1991 по 2021 роки.
В Інституті зазначають, що це унікальний список видань, які
вплинули на формування та розвиток країни та її громадян.
Очолила рейтинг книга Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса»

13. Збірка Вахтанга Кіпіані
«Друга світова.
Непридумані історії.
(Не) наша, жива, інша»
вийшла друком двома
мовами: німецькою й
англійською у
німецькому видавництві
ibidem-Verlag.
«Зацікавлений західний читач тепер зможе зрозуміти українські
виміри і контексти тієї війни. Коли представники однієї нації служили
в арміях майже десятка держав, плюс вели партизанську війну на три
фронти», – прокоментував вихід збірки її упорядник, журналіст
Вахтанг Кіпіані на своїй фейзбук-сторінці.

14. Журналіст та письменник Вахтанг Кіпіані подарував 16-річній
Дарині Вдовенко, яка на виступі Світлани Лободи у Харкові вийшла
з протестом проти концерту співачки, дві свої книги:
«Справа Василя Стуса» та «Країна жіночого роду».
Про це автор повідомив на своїй сторінці у Facebook.
Письменник підписав одну з книг: «Дарино, будьте зі Стусом в
Українському Харкові! Лободу та інші бур’яни – геть!».

15. Вахтанг Кіпіані про теперішню армію:
«В один момент старший офіцер каже:
«Я за вас відповідаю». І це – ключове для
нього у ставленні до підлеглих. Чесно
кажучи, я не пригадую такої ситуації
раніше, щоби якийсь офіцер ставив в
основу своєї діяльності таку позицію:
«Мені важливо, щоб ти був живий. Мені
важливо, щоб ти був у безпеці. Мені
важливо щоб ти виконав завдання, але
не вбився при цьому». Тоді, в 90-х, я служив
серед прекрасних людей, але знову ж таки,
працював на військовому телебаченні
України. Їздив по різних військових
частинах, бачив, як там ставляться до
людей, як змушують робити відверто
непотрібну роботу. Як люди є розхідним
матеріалом. Зараз цього немає. Цей світ
(армійський. – ред.) – вже український.

16. «Я знаю пів сотні людей – від краєзнавців-істориків без наукового
звання до докторів історичних наук. Це десятки людей, які не задіяні в
історичному фронті боротьби з російською федерацією. І це
неправильно. Вони сидять в окопах, копають укріплення, стріляють у
ворога, ходять у розвідку. Це теж неймовірно потрібна робота. Честь і
слава тим, хто це робить».
«Треба нам вийти з цієї історії кращими українцями. І, знову ж таки,
видавити тих, які хочуть тут робити росію. Оцей урок історії треба
вивчити просто як чистити зуби чи мити руки. Якщо ми всередині
країни дозволимо діяльність п’ятої колони, то рускій солдат знову
сюди прийде. Він не приходить туди, де йому буде важко, а тут йому
здавалося, що буде легко».