«Григорія Тютюнника, письменника й людину, я й досі вважаю окрасою нашої письменницької організації, самозречливим трудівником, щедрим душею, багатим розумом. Я не збираюся когось принизити – але рівного йому я не знаю дотепер. Він був високий і статний, от лиш обличчя, пошрамоване давньою хворобою, на перший погляд могло здатися відразним. Проте вже за кільканадцять хвилин спілкування ви не уявляєте собі симпатичнішої людини. Та ні, не те, щоб надто солодкої – Григорій бував різким і нетерпимим для декого, але це вже коли вимагалося засадами його розуміння честі і порядності» (Микола Петренко). До 100-річчя українського письменника Григорія Тютюнника пропонуємо віртуальну виставку «І лірик, і боєць».

1. І лірик,
і боєць

2. • Григорій Михайлович Тютюнник
народився 23 квітня 1920 року в селі
Шилівка Зіньківського району на
Полтавщині.
1938 р. вступив до Харківського
університету. Навчання не завершив –
почалася війна. Пішов добровольцем на
фронт, двічі був тяжко поранений. Двічі
втікав з полону, партизанив. По війні
працював учителем, літературним
співробітником, затим – редактором
прози у львівському журналі «Жовтень».
Власне, у Львові письменник залишився
назавжди.

3. Український письменник Тютюнник Григір Михайлович (1931–
1980) доводиться йому молодшим братом по батькові. Брати
Тютюнники отримали одне й те саме ім'я Григорій через
випадковий збіг обставин. Григорія насправді хотіли назвати
Георгієм (Їгором). Записувати дитину відрядили діда по матері,
який по дорозі до сільради добряче випив за здоров'я
новонародженого. Коли ж потрапив до сільради, то переплутав
ім'я і записав онука Григорієм. Про дідову витівку дізналися,
коли Їгору-Григорію було вже років п'ятнадцять – на той час у
Михайла Тютюнника в новій сім'ї вже підростав другий син, за
іронією долі, теж Григорій. Згодом, щоб відрізняли братів,
молодшого стали звати Григором.

4. В основі творчості Григорія Тютюнника лежить поезія. З нею пов’язані
його перші літературні спроби та перші друковані рядки на сторінках
періодики. І надалі, залишаючись самостійним руслом у творчості,
поезія щедро живила його прозові твори.
• Назбирай мені листя кленового
там, де осінь у синіх борах,
напиши, що там гарного, нового
у студентських шумних вечорах.
• Листя збудить солодку тривогу,
дальнє місто насниться мені,
де в далеку щасливу дорогу
відійшли мої зоряні дні.
• Незабутні, студентські, жагучі
дні, що й досі я в серці ношу,
і огні журавлівської кручі
не забуду, в душі не згашу.

5. Перша збірка оповідань «Зорані межі», до якої увійшли десять
творів, видана у Львові 1951 року, потім – повість «Хмарка сонця не
заступить» (1956). У творчій спадщині Г. Тютюнника є поетична
збірка «Журавлині ключі», яка з’явилась уже через два роки після
смерті митця, і роман «Буг шумить» (1965). Останній був розпочатий
ще у 1947 році, автор продовжував писати його до останніх днів
життя.

6. Роман Г. Тютюнника «Вир» уперше вийшов у
видавництві «Радянський письменник» у 1960 році.
На жаль, друга частина роману видана вже після смерті автора в
1962 році.
• Роман «Вир» посідає особливе місце як у
творчості прозаїка, так і в історії українського
письменства. Його поява стала справжньою подією
в літературному житті, засвідчила поступове, але
неухильне одужання й відродження національної
словесності після того удару, якого завдали їй
десятиліття сталінського фізичного та
ідеологічного терору.
• Г. Тютюнникові вдалося створити широке епічне
полотно, густо населене різноманітними
персонажами, у межах якого порушувались як
гостроактуальні, так і вічні проблеми людського
буття. Автор відмовився від утверджуваної
десятиліттями практики схематизованого,
одноплощинного зображення людини, натомість
представив своїх героїв насамперед індивідуально
неповторними особистостями.
• За роман «Вир» Григорій Тютюнник у 1963 р. був
відзначений Шевченківською премією (посмертно).

7. У 2017 році вперше однойменні твори рідних братів: роман «Вир»
Григорія Тютюнника та кіносценарій «Вир» Григора Тютюнника –
вийшли під однією обкладинкою без цензури та правок.
Упорядником видання став Олексій Неживий. Творчість братів
Тютюнників письменник вивчав 30 років.

8. Григорій Михайлович носив у легенях над серцем 20-грамовий уламок
німецького снаряда. Згодом уламок вийняли, але операцій робили аж три, дві з
них невдало, на спині залишилася рана, яка не загоїлася до кінця життя.
Страждав на задишку та біль у грудях, часом нестерпні.
Григорій-старший квапився жити. Він наче відчував, що долею йому відведено
зовсім мало часу. Саме він спонукав до творчості й молодшого брата, радив йому
писати українською: «От ти пишеш по-російськи. Ну, що ж, як воно вже так
склалося, пиши. Тільки знай, братику, мова – душа народу». Григорієві не
вдалося привітати молодшого брата з публікацією його українськомовних творів,
бо життя старшого Тютюнника обірвалося на 41-му році.

9. Григорій Тютюнник похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
• Григорій Михайлович ніколи не був
песимістом, він дивився на життя, на
людей зачарованим поглядом і вловлював
у всьому, що бачив, нове, захопливе.
Людина надзвичайної скромності та
великого трудолюбства, Григорій
Тютюнник працював багато й
наполегливо, без галасливості й
самореклами, дуже вимогливо ставлячись
до всього написаного, яке ніколи його не
задовольняло.
• Він справді був самобутнім письменником,
талант його, стиль і взагалі палітра не
запозичені, а вистраждані, здобуті працею.
• Стійкий у світогляді та твердий у
характері, щирий серцем і людяний
душею, Григорій Михайлович глибоко
вірив у народ. Він, як щирий і люблячий
син, жив тим, чим живе його рідна земля.

10. Дякую за увагу!
Підготувала бібліотекар І категорії відділу документів із
гуманітарних, технічних та природничих наук
Циба Л. П.