More Related Content
Similar to Микола Куліш. Знайомство здалеку і зблизька
Similar to Микола Куліш. Знайомство здалеку і зблизька (20)
More from estet13
More from estet13 (20)
Микола Куліш. Знайомство здалеку і зблизька
- 2. «Талант брав у Кулішеві гору – він єдиний диктував йому шлях до вічності, хоча то був шлях через Голгофу, – шлях, на якому давно вже лежали його побиті й розгублені блакитні і червоні мрії». Лесь Танюк
- 3. Микола Гурович Куліш народився 6 грудня (за новим стилем – 18 грудня) 1892 року в селі Чаплинка Дніпровського повіту Таврійської губернії (нині – територія Херсонської області) у бідній селянській сім’ї. Життя його не милувало з самого народження – один за одним передчасно помирають батьки, тому він змушений наймитувати з восьми років і жити в сирітському будинку. Але своєю впертістю, наполегливістю, виключними здібностями Микола добивається того, що отримує добру класичну освіту і в 1914 році вступає на історично-філологічний факультет Одеського університету.
- 4. Та перша світова війна змінила його життя, розбила мрії. Два роки він воює на фронтах під Вільно, на Волині, в Галичині. Куліш був лицар і в любові, і на війні. Мобілізований в Одесі до війська, він, ризикуючи карою за дезертирство, вирвався до Олешок попрощатися, заручитися зі своєю дівчиною Антоніною, зумів, будучи вже на західному фронті, одружитися з нею, і мав до кінця війни дочку Олю і сина Володимира. Це анітрохи не перешкодило йому бути першорядним воїном і дослужитися до звання штабс- капітана.
- 5. У вільні години Куліш писав сатиричні вірші, а також одноактні п`єси, які залюбки розігрували солдати. Тут, на війні, Микола все більше відчував бажання жити заради того, щоб писати і творити. Додому він повернувся через три роки, працював головою виконкому Олешківської міськради. Під час наступу денікінців, у складі Дніпровської організації КП(б)У евакуювався до Херсона, де сформував Дніпровський селянський полк, з яким як начальник штабу пройшов бойовий шлях від Херсона до Києва. Побачене й пережите в ті часи пізніше описано в незавершених романі та кіноромані, а також у драматичній поемі «Патетична соната»
- 6. По війні Микола Куліш редагував районну газету в Олешках, завідував повітовим відділом народної освіти. Після переїзду 1922 року до Одеси працював інспектором у губнаросвіті, допомагав організовувати школи і дитячі будинки. За новою методикою він створює першу українську абетку і букварик, пробує свої сили в жанрі оповідання для дітей. Налагоджуючи роботу шкіл, опікуючись учнями та вчителями, М. Куліш часто бував у хуторах, селах і містечках рідної Херсонщини. У голодні 1921-1922 роки Микола Гурович доклав неймовірних зусиль, щоб урятувати багатьох школярів від смерті й зберегти від закриття чимало невеликих шкіл. Свої враження від цих років драматург відтворив у циклі нарисів «По весям і селам» (1923).
- 7. Життя в Одесі сприяло пожвавленню літературної діяльності М. Куліша. Тут він став членом письменницької спілки «Гарт», відвідував засідання її художньо-літературної студії, стежив за мистецькими подіями в Україні, захоплювався естетичними ідеями літературного угруповання М. Хвильового «Урбіно». Саме в Одесі, незважаючи на величезну зайнятість, М. Куліш закінчив свою першу п’єсу «97», яка принесла йому славу непересічного драматурга. Прем’єра відбулася в 1924 році і мала тріумфальний успіх на сцені театру ім. І. Франка. Про автора одразу заговорили в пресі провідні критики і мистецтвознавці. Близькі за тематикою наступна п’єса М. Куліша «Комуна в степах» (1924) та соціальна драма «Прощай, село» (1933), разом з «97» складають своєрідну трилогію з життя села періоду колективізації 1920-1930-х років минулого століття.
- 8. На становлення Миколи Куліша як українського драматурга суттєво вплинув переїзд у 1925 році до Харкова, де зібрався весь квіт української культури, а також дружба з Миколою Хвильовим і Лесем Курбасом. Куліш стає однією з центральних постатей літературно-художнього процесу в Україні й провідним українським драматургом 1920-х – початку 1930-х років. Письменник активно працював, експериментував у всіх жанрах драматичного мистецтва: з-під його пера вийшли комедія- фарс «Хулій Хурина», побутова комедія «Отак загинув Гуска», «філологічний водевіль» «Мина Мазайло», психологічна мелодрама «Зона».
- 9. Навколо його творів спалахували дискусії – завзяті, емоційні, різкі. Його персонажі виходили за межі суто літературних образів і осмислювалися сучасниками як символи доби українського Ренесансу. Саме Куліш був ініціатором захисту авторського права в Україні, утворив Українське товариство драматургів і композиторів, став його головою і провадив величезну організаційну та громадську роботу серед його членів. У 1925 році Миколу Гуровича обрали другим президентом письменницької спілки. Він увійшов до складу редколегії провідного літературного часопису України «Червоний шлях», друкувався в альманасі «Літературний ярмарок», написав концептуальну полемічну статтю «Критика, чи прокурорський допит?», де обстоює право митця на самобутність і внутрішню незалежність, часто зустрічався зі своїми читачами й глядачами.
- 10. У березні 1929 року з’явилася п’єса «Народний Малахій», яка й сьогодні іноді звучить пророче. Визначена письменником як трагедійна драма, вона відзначалась художньою новизною, наближаючись розв’язанням головної ідеї до жанру трагікомедії. Куліш продовжив одну з тем світової драматургії – неопророка-людини, місія якого – змінити світ, зруйнувати стару модель життя й витворити нову. П’єса була непростою для сприйняття. Критики того часу, намагаючись з’ясувати, наскільки тотожними були ідейні позиції М. Куліша з його героями, почала звинувачувати його в націоналізмі, а твір оголосила пасквілем на радянську дійсність. Саме з цієї п’єси, поставленої на сцені «Березоля», і почалися цькування Леся Курбаса і Миколи Куліша.
- 11. Осібно у творчості драматурга стоїть п’єса «Патетична соната» (1929). Її тема – змалювання подій, які мали місце в Україні після Лютневої революції 1917 року та в період громадянської війни, висвітлення ролі інтелігенції на першому етапі революції. Цей твір – суворий присуд життю серед руйнації та крові – стверджує: немає в світі ідей, за які можна було б заплатити людським життям.
- 12. Серед п’єс Миколи Куліша є цілком авангардистська – «Вічний бунт» (1932). Останнім драматичним твором митця, який побачили глядачі за його життя, стала соціальна драма «Маклена Граса» (1933), присвячена важкій долі трудящих у буржуазній Польщі. Три з чотирьох шедеврів Куліша – «Народний Малахій» (1928), «Мина Мазайло» (1929), «Маклена Граса» (1933), поставлені Лесем Курбасом, вивели український театр на рівень кращих сучасних театрів світу. Четверта драма Куліша «Патетична соната» (1930) була заборонена в Україні, та деякий час її не забороняли в Росії.
- 13. За 10 років праці Куліш написав 14 п`єс – всі вони були по черзі заборонені: в 1956-1957 роках з них «реабілітовано» в СРСР дві найраніші – «97» (1924) і «Комуна в степах» (1925). Художньо твори М. Куліша здобули визнання їх автору не лише в Україні, а й далеко за її межами. Вони перекладалися російською, англійською, німецькою мовами, йшли на сценах в театрах багатьох міст Європи. Але висока оцінка творчості драматурга робила його для тоталітарної системи небезпечним. Близько половини всіх театральних шедеврів Куліша досі вважаються загубленими. Майже вся драматургічна спадщина Куліша входить до національної літературної класики, а п'єси «Народний Малахій», «Патетична соната», «Маклена Граса» є частиною європейської світової мистецької скарбниці.
- 14. На межі 1920-1930-х років для М. Куліша настають важкі, трагічні часи. Його ім’я роблять символом негативних тенденцій в українській літературі, критикують за скептичне тлумачення сучасності, а нові твори драматурга викликають лише гострі, недоброзичливі рецензії та відгуки. Після прем’єри драми «Маклена Граса» й цілковитого несприйняття вистави офіційною критикою, драматург різко й відверто формулює висновок:«Я розумію це так, що взято курс на знищення мене». Проти драматурга почалася цілеспрямована ідеологічна кампанія. Це призвело до того, що на Першому всесоюзному з’їзді радянських письменників (1934) відбулося офіційне закріплення за Миколою Кулішем статусу буржуазного націоналіста з подальшим виключенням з лав комуністичної партії.
- 15. Творчий шлях письменника-драматурга обірвався раптово: у грудні 1934 року, під час похорону його найближчого друга поета Івана Дніпровського, Миколу Гуровича заарештували. Вилучили листування, різні документи і рукопис останньої п’єси «Такі», доля якої до сьогодні лишається невідомою. У березні1935 року тяжко хворого на туберкульоз Куліша засудили до десяти років позбавлення волі з відбуванням строку на Соловках. Та нікому з в’язнів не доводилося бачити його в тій похмурій фортеці за Полярним колом. Ця обставина сприяла виникненню чуток, пліток, загадок. Фальсифікувалася навіть дата смерті М. Куліша.
- 16. Але документи судово-слідчої справи письменника свідчать однозначно: «особлива трійка» УНКВС Ленінградської області Постановою № 83 від 9 жовтня 1937 року винесла Кулішу смертний вирок. Розстріляно видатного драматурга разом з багатьма відомими українськими діячами літератури та культури 3 листопада 1937 року. 4 серпня 1956 року Військовою колегією Верховного Суду СРСР Миколу Гуровича Куліша реабілітовано посмертно за відсутністю складу злочину.
- 17. «Микола Куліш — чи не найтрагічніша постать української драматургії доби так званого «розстріляного відродження». Його попередники хоча й змушені були пробиватися крізь хащі цензурних заборон і політичного цькування, проте вмирали у власному ліжку, оточені визнанням сучасників і заслуженою шаною... Твори його, заборонені у тридцяті роки, поверталися на українську сцену важко, з великими втратами, здебільшого кружним шляхом, через іншомовні переклади й постановки...» Лесь Танюк