Навчальний посібник для самостійної роботи слухачів ЛОІППО (2012)

1. 1
Управління освіти і науки
Луганської обласної державної адміністрації
Луганський обласний інститут
післядипломної педагогічної освіти
ПІСЛЯДИПЛОМНА
ПЕДАГОГІЧНА ОСВІТА:
Громадянська компетентність:
шляхи розвитку
Навчальний посібник для самостійної роботи
слухачів курсів підвищення кваліфікації
Луганськ
2012

2. 2
Укладачі:
В.К. Терещенко — кандидат історичних наук, доцент;
Л.І. Калініна — старший викладач, методист з історії кафедра соціаль-
но-гуманітарних дисциплін і методики їх викладання Луганського обласно-
го інститута післядиплоиної педагогічної освіти;
О.М. Дятлова — кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціально-
гуманітарних дисциплін і методики їх викладання Луганського обласного
інститута післядиплоиної педагогічної освіти;
С.В. Мігаль — асистент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін і
методики їх викладання Луганського обласного інституту післядипломної
педагогічної освіти.
Друкується за рішенням Вченої ради Луганського обласного
інституту післядипломної педагогічної освіти
(протокол № 6 від 22 червня 2012 року)
РЕКОМЕНДОВАНО УПРАВЛІННЯМ ОСВІТИ І НАУКИ
ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
Післядипломна педагогічна освіта : громадянська ком-
петентність: шляхи розвитку : Навчальний посібник для само-
стійноїроботислухачівкурсівпідвищеннякваліфікації /Упоряд.:
В.К. Терещенко, Л. І. Калініна, О.М. Дятлова, С.В. Мігаль. — Лу-
ганськ : СПД Рєзніков В.С., 2012. —108с.
У посібнику розглядаються актуальність, мета й завдання грома-
дянської освіти, порушуються питання демократизації навчально-
виховного процесу, діяльності учнівського самоврядування. Посіб-
ник містить матеріали про демократію, громадянське суспільство,
правову демократичну державу, права, свободи й обов’язки людини
і громадянина у контексті європейської та євроатлантичної інтегра-
ції України.
© Луганський обласний
інститут післядипломної
педагогічної освіти, 2012
© СПД Рєзніков В.С., 2012

3. 3
ПЕРЕДМОВА
Україна, як зазначається у Конституції, є демократичною і
правовою державою, а єдиним джерелом влади є народ. Демо-
кратія стала не лише нашою метою, вона є важливим інстру-
ментом удосконалення і розвитку суспільства, невід’ємним
атрибутом суспільного буття, який забезпечує і реалізує пра-
ва людини. Проте демократія не є сталим, незмінним явищем.
Вона постійно розвивається і вдосконалюється.
Демократична держава має берегти демократію і шукати
шляхи її вдосконалення. Демократична правова держава буде
справді такою лише тоді, коли в ній будуть діяти закони, їх бу-
дуть знати, поважати і виконувати громадяни. Якщо ми праг-
немо побудувати справді демократичну, правову державу, то
процес перебудови потрібно розпочинати із кожного громадя-
нина, його свідомості. Тільки від того, наскільки кожен із нас
буде готовим зрозуміти суть демократичної моделі держави,
дію її інститутів, виявить бажання знати закони, поважати
їх, виконувати, брати активну участь у політичному житті
держави, — залежить побудова громадянського суспільства.
За цих умов особливого значення набуває громадянська осві-
та — навчання людей основам демократичного спілкування в
демократичному світі. Без сумніву, у громадянській освіті є
величезна кількість питань, на які науковці ще шукають від-
повіді. Однак є і спільні для всіх проблеми, наприклад, людсь-
кі стосунки, уміння жити у взаємній повазі до прав і свобод
один одного, способи контролювання насильства і розв’язан-
ня конфліктів, владні стосунки між окремими особами, гру-
пами і закладами. В дослідженні та висвітленні цих питань
саме школа може відігравати значну роль. А впровадження
громадянської освіти в середніх навчальних закладах Украї-
ни сприятиме підготовці дітей до життя в суспільстві як неза-
лежних особистостей і як членів суспільства, а також сприя-
тиме впровадженню освіти для демократії.
Хай Вам щастить!

4. 4
ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА:
ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ
В усі часи і епохи суспільство, педагогіка, школа ставили
перед собою завдання — сприяти становленню громадяни-
на — людини з відповідними правами і обов’язками, яка по-
важає і дотримується норм і правил співжиття, прийнятих у
даному суспільстві, уміє у правовий спосіб задовольняти свої
законні інтереси.
Ідея громадянської освіти і громадянського виховання ся-
гає античних часів, класичних республік Греції і Риму. Саме
в них зародилась республіканська модель громадянськості,
яка розглядає особистість як члена політичного суспільства,
його складову. Фундаментальними принципами такої моделі
є: відчуття належності до політичної спільноти як частини за-
гального громадянського життя; вірність своїй вітчизні, що
передбачає лояльність до правових норм суспільства; першо-
черговість громадянських обов’язків над індивідуальними ін-
тересами.
Платон, який протягом декількох десятиліть займався пе-
дагогічною діяльністю в Афінах, у праці «Держава» висвіт-
лює етичні засади функціонування уявної ідеальної держави.
У творчості Платона вперше була розвинена ідея суспільного
виховання як функції держави. За Платоном, закон доскона-
лої держави ставить собі за мету не благо й задоволення інтере-
сів індивіда чи певного прошарку суспільства, а всю державу
в цілому. Він зазначав, що ніякої користі не дадуть найкращі
закони, якщо громадяни не будуть привчені до державного
порядку, якщо вони не будуть виховані в його дусі. Філософ
наголошує на необхідності гармонійного взаємозв’язку мо-
рального, правового та політичного начал у становленні гро-
мадянина. Ідеал античності — мужність, сміливість, фізич-
на досконалість у поєднані з громадянськими чеснотами. У
школах античності вивчались такі громадянознавчі курси як
«Етика», «Політика», «Риторика»., «Філософія», «Право».
Аристотель, слідом за Сократом і Платоном, розвинув нову
модель культури, в основі якої лежить раціоналізм і гуманізм,

5. 5
виражені через слово й думку. Його виховні ідеї відштовху-
ються від нових підходів до знання як до результату раціо-
нальної й творчої активності («Етика», «Політика», «Нікома-
хова етика»).
Педагогічні ідеї трактуються Аристотелем як частина те-
орії держави і суспільства. Філософ ставив над усе інтереси
держави й цілковиту залежність від неї громадян, тому у гро-
мадянському виховані бачив не лише віддане й осмислене слу-
жіння державі, а й формування доброчесного та законослух-
няного громадянина. «Законодавець повинен поставитись із
винятковою увагою до виховання молоді, оскільки у тих дер-
жавах, де цього немає, сам державний лад зазнає шкоди», —
писав він в «Нікомаховій етиці».
Таким чином, республіканська традиція громадянсько-
сті акцентує увагу на належності до колективу й на розвитку
обов’язку, відповідальності.
У середні віки проблеми громадянської освіти були своє-
рідними і в певній мірі парадоксальними. З одного боку, роз-
ширюються предмети громадянознавчого циклу (політична
філософія, державне право, цивільне право, історіографія, те-
ологія), з другого — знецінюється поняття «громадянськість»
і широко розповсюджується заповідь: «Всяка душа хай буде
покірна вищим властям». Церква виходила з того, що людсь-
ка природа недосконала, над нею тяжіє первісний гріх і тому
земне життя людини підпорядковується нерівному феодаль-
ному праву. Права належать людині в залежності від того, яке
місце вона посідає у суспільній ієрархії.
Інакше це питання розглядали діячі Реформації XVI сто
ліття, яка стала прологом до революцій XVII – XVIII століть і
появи представницьких демократій. Так, Т. Лютер наголошу-
вав на тому, що головна свобода, яка належить кожній людині
і якої її неможливо позбавити, — це свобода совісті. Саме го-
лос совісті підказує людині, де добро і зло, який вчинок є спра-
ведливим і який — несправедливим. Тому князівській владі
слід підкорятися, але не ціною відмови від своїх переконань.
Ідея необхідності громадянської освіти і виховання була ре-
алізована у період Відродження, зокрема Т. Мором і Т. Кампа-
неллою. Освіта і виховання повинні бути зосереджені у руках

6. 6
держави, яка піклується про всіх громадян. Чим людина біль-
ше знає і вміє, тим більшою пошаною вона користується у су-
спільстві. На думку Кампанелли, навчання і виховання дітей
має бути таким, щоб із шкіл не виходили «дармоїди і злодії».
Заслуговують на увагу погляди Н. Макіавеллі щодо стосун-
ків громадянина і держави. Держава, за Макіавеллі, — вищий
прояв людського духа, а служіння державі — мета, сенс і ща-
стя людського життя. Макіавеллі уважав, що виховні функції
повинні належати не церкві, а державі. Республіка, за Макіа-
веллі, — краща форма правління, тому що робить кожну лю-
дину відповідальною за долю держави. А головною умовою її
збереження є розвиток громадянських чеснот.
Відомий французький юрист І. Жактіє наголошував: «Су-
спільна злагода корисна і необхідна для процвітання держа-
ви» («Анти-Макіавеллі», 1575).
Інший підхід до поняття громадянськості йде від Дж. Лок-
ка, Т. Джефферсона, шотландського Просвітництва та пури-
танських поселень північноамериканського континенту. Усі
ці напрямки базувались на ідеях Розуму та Откровення як
іманентно присутніх людині та людській суспільності; при-
родних прав, а також природних почуттів прихильності та до-
брозичливості, притаманних моральному індивідууму. Була
розвинена ідея про індивідуум, у якому соціальне міститься
в особистості, а універсальне втілюється в індивідуальному;
основою соціального порядку є солідарність або взаємна до-
віра між членами суспільства. Саме тоді сформувались базо-
ві цінності західної цивілізації, завдяки яким країни Заходу
прийшли до утворення правових держав, до ефективної демо-
кратії в управлінні. Саме тоді сформувалася ліберальна мо-
дель громадянськості, яка базується на ідеях свободи і права
індивіда. Центральна ідея поняття прав людини — всі інди-
віди рівні між собою і мають однакові представницькі права,
незалежно від будь-яких обов’язків і за будь-яких обставин.
Одним із батьків головних ідей сучасної демократії і прав
людини вважається Дж. Локк («Два трактати про правлін-
ня»). Локк виходить із того, що всяка людина має невід’ємні
права на життя, власність і свободу, без яких її існування як
людини взагалі неможливо. Ніхто з людей у доброму розумі не

7. 7
погодиться жити у суспільстві, в якому у них можуть забрати
життя, власність і свободу. Завдання держави полягає у захи-
сті прав людини, забезпеченні миру, безпеки і блага суспіль-
ства. Суспільство наділяє державу владою для виконання цих
завдань і воно ж пильнує за тим, щоб держава не зловживала
владою (так звана доктрина «суспільного договору»). «Влада
суспільства чи запровадженого людьми законодавчого орга-
ну ніколи не може поширюватися далі, ніж це необхідно для
загального добра; ця влада зобов’язана охороняти власність
кожного… І хто б не мав законодавчої чи верховної влади у
будь-якій державі, він зобов’язаний управляти згідно з вста-
новленими постійними законами, проголошеними народом і
відомими народові… управляти з допомогою неупереджених і
справедливих суддів, які повинні вирішувати суперечки з до-
помогою цих законів, і застосовувати силу спільноти у країні
тільки у разі виконання таких законів…» Ці ідеї Локка стали
абеткою сучасної демократії, а його «суспільний договір» став
прообразом укладання майбутніх конституцій.
У Англії вже з XIV століття діє принцип Нabeas Соrрus —
заборона арешту та ув’язнення людини без судового вироку. У
1689 році був прийнятий «Білль про права», який гарантував
певні громадянські права і свободи. У межах цих прав і свобод
людина могла діяти вільно, а державі було заборонено втру-
чатись у її дії. Адам Сміт та інші теоретики доводили суспіль-
ству, що «невидима рука» вільного ринку сама наведе поря-
док у суспільних відносинах. Держава не повинна втручатись
у ці справи, вона лише «нічний сторож» суспільства.
Адам Фергюсон, представник гуртка шотландських про-
світителів, поділяє історію людства на три великі епохи: «ди-
кунство — варварство — цивілізація» («Спроба історії грома-
дянського суспільства»). Комерційні нації доби цивілізації
спираються на розподіл праці, розвиток промисловості і тор-
гівлі. Для цих інститутів громадянського суспільства потріб-
ні визнання і захист свободи діяльності людей і їх власності з
боку держави. А для того, щоб держава повною мірою врахо-
вувала інтереси різних верств народу, потрібна участь наро-
ду в управлінні державою. Демократія нових часів, зазначав
Фергюсон, не може бути тотожною демократії Греції і Риму,

8. 8
але, як і в минулому, вона потребує певних громадянських
чеснот і, перш за все, активного, дійового ставлення до вико-
нання своїх громадянських обов’язків: «…В умовах дії вільної
конституції, за якої кожний індивід займає певне становище,
користується певними привілеями та має уявлення про свої
особисті права, члени спільноти є один до одного об’єктами
уваги та шани; вирішування проблем громадянського суспіль-
ства передбачає не тільки використання влади, але й талантів,
мудрості, сили переконання».
За створення в країні нового порядку на ідеях свободи, рів-
ності і братерства виступили французькі просвітителі XVIII
ст. Клод Адріян Гельвецій у творах «Про роздум» і «Про лю-
дину, її розумові здібності та її виховання» твердив, що мета
виховання має полягати у тому, щоб розкрити серце дитини
для гуманності, а розум — для правди, щоб виховати патрі-
отів, у свідомості яких ідея особистого добра тісно пов’язана
з ідеєю добра народу. Треба, на думку Гельвеція, прищеплю-
вати правила раціональної моралі, яка виходить із особистого
інтересу, погодженого з інтересами суспільства.
У Ж.-Ж. Руссо органічно пов’язані педагогічні погляди й
думки про перебудову суспільства, де кожний знайде свободу
й своє місце. Центральна ідея педагогічної програми Ж.-Ж. Рус-
со — природне виховання індивіда, яке спрямоване на зміну
як окремого індивіда, так і цілого суспільства. Спираючись
на природні права людини, філософ стверджував, що тільки
у вільних народів може бути по-справжньому громадянське
виховання («Еміль, або про виховання»). А головне завдан-
ня виховання він убачав у тому, щоб виховувати людину, яка
була б вільною, жила зі своєї праці, цінила право інших, уміла
захищати свободу.
Г. Гегель своє розуміння громадянського суспільства, його
відносин із державою виклав у роботі «Філософія права». На
відміну від англійського лібералізму, він уважав необхідним
розрізняти громадянське суспільство і державу. Громадянсь-
ке суспільство, за Гегелем, утворилося лише в нові часи, як
особливий тип зв’язків, що об’єднали людей. Громадянське
суспільство — це сфера задоволення потреб із допомогою пра-
ці, це сфера правового захисту набутої власності і особистих

9. 9
інтересів людей, це сфера суспільної допомоги нужденним
і захисту суспільного блага й інтересів. Якщо індивідуальна
поведінка людей регулюється нормами моралі, то відносини
громадянського суспільства спираються на звичаї і закони.
Громадянське суспільство, з точки зору Гегеля, підпорядко-
ване державі, яка є втіленням ідеї на землі. Держава піднімає
індивіда до духовного життя і може вимагати від нього безза-
стережної відданості собі.
Саме на європейському континенті було прийнято один із
найвидатніших правових актів Французької революції — Де-
кларація прав людини і громадянина 1787 р. У ній проголо-
шувалось, що метою усякого політичного союзу є забезпечен-
ня таких природних і невід’ємних прав людини, як свобода,
власність, безпека, вільне висловлювання думок, свобода дру-
ку та інші.
Визнання прав людини з того часу стає незапереч ним
надбанням прогресивної громадської думки. У XIX–XX сто-
літтях на захист цих прав виступають І. Кант, В. Гумбольдт,
Дж.С. Мілль, Б. Констант, наші співвітчизники — М. Драгома-
нов, М. Грушевський, В. Вінниченко, Б. Кистяківський та ін.
У діяльності емігрантів із Європи, які започаткували утво-
рення США і Канади, пріоритет віддавався громадянському
суспільству, а на державу покладалася лише мінімальна кіль-
кість обов’язків, головним чином, пов’язаних із охороною
власності, громадського правопорядку і безпеки.
Боротьба північноамериканських колоній за незалежність
і утворення самостійної держави ведеться під гаслами визнан-
ня прав людини. Права людини наголошуються у Декларації
прав Вірджинії (1776 р.), Декларації незалежності (1776 р.)
США, у тексті нової Конституції (1787 р.) США. Пізніше (у
1798 р.) визнання прав людини входить до складу Конституції
США у вигляді Білля про права. Прихильники американської
конституції довели, що представницька демократія здатна по-
долати вади і обмеження безпосередньої демократії і забезпе-
чити стабільність держави.
У Сполучених Штатах винятково важливою стала роль
школи. З 1890 року шкільний предмет під назвою «Соціальні
студії» покликаний грати ключову роль у громадянській під-

10. 10
готовці молоді. Соціальні студії включають курси з місцевого
врядування та врядування штатів, врядування США, історії
США, права, а також громадянознавство (сивікс), які викла-
даються у 6–12 класах. Етнічні студії інтегровані у курс істо-
рії США. Деякі початкові класи або школи мають спеціальні
програми з громадянськості (наприклад, «виховання особи-
стості» або «навчання через громадську роботу»). Центр гро-
мадянської освіти також здійснює ряд соціальних навчальних
програм («Ми — народ» та інші).
Учителі «соціальних студій» дають учням знання про
світ, у якому живуть, про людей, з котрими поділяють цей
світ, розвивають взаєморозуміння, терпимість, повагу до ін-
ших, відповідальне ставлення до навколишнього середовища,
формують почуття власної гідності у відносинах з іншими, в
тому числі й з владою, вчать шанувати таку гідність у інших.
Ядром громадянської освіти є викладання і вивчення прав
людини, законів сучасного демократичного суспільства, вмін-
ня розв’язувати політичні, соціальні, культурні, ідеологічні,
екологічні проблеми, що виникають, уміння критично оціню-
вати досвід минулих поколінь і своєю працею примножувати
її досягнення, багатства.
ХХ століття стає особливим етапом у розвитку і поширен-
ні прав людини. Остаточно права людини стають складовою
частиною міжнародного права після утворення Організації
Об’єднаних Націй (1945 р.) і прийняття нею Загальної Декла-
рації прав людини (1946 р.). На основі Загальної Декларації
прав людини ООН були розроблені і прийняті дві міжнарод-
ні угоди — Пакт про громадянські права та політичні права
(1966 р.) і Пакт про економічні, соціальні та культурні права
(1966 р.). У сукупності ці три документи називають Хартією
прав людини, що визначає міжнародні стандарти визначення
прав людини.
На відміну від ХVII–ХІХ ст., у сучасному розумінні права
людини утворюють розгалужену систему прав. У перших де-
клараціяхправлюдинийшлосьлишепроособистіправа(права
людини) і політичні права (права громадянина). Сучасне розу-
міння розрізняє декілька видів прав людини: 1) громадянсь-
кі, політичні, соціальні, економічні, культурні — за сферою

11. 11
їх реалізації; 2) індивідуальні і колективні — за суб’єктами
(носіями) цих прав; 3) загальні й особливі — за умови застосу-
вання цих прав.
Ідея громадянського суспільства як співдружності само-
стійних моральних індивідуумів, які визнають свої обов’яз-
ки перед спільнотою і мають передусім почуття соціальної
солідарності (на чому базується довіра і можливість догово-
ру) та готові вносити свій вклад у суспільний добробут, за-
знала значної зміни у період бурхливого розвитку ринкової
економіки.
Значні політичні та соціальні зміни, пов’язані з демокра-
тичними перетвореннями у багатьох країнах наприкінці
80-х — на початку 90-х років, висунули на перший план про-
блему громадянства та ролі освіти у його розвитку.
Залежно від потреб суспільства, можливостей школи і на-
вчальних програм коло питань, які розглядають у межах гро-
мадянознавства у різних країнах може мати різний обсяг. Але
обов’язкові знання і навички потрібні для реалізації грома-
дянських прав і свобод і користування інститутами сучасної
правової демократичної держави. Саме у процесі вивчення
прав людини накопичувався досвід і кристалізувалися прин-
ципи громадянської освіти.
Початком європейської програми громадянської освіти
можна уважати 1978 рік, коли у зв’язку з тридцятою річни-
цею Загальної Декларації прав людини ЮНЕСКО провела
Міжнародний конгрес із викладання прав людини. У роботі
конгресу взяли участь більш як 200 експертів із 60 країн і 50
спостерігачів із неурядових організацій, що займаються осві-
тою в галузі прав людини. Конгрес підготував для ЮВІЕСКО
рекомендації щодо освіти у галузі прав людини.
У цьому ж році Комітет міністрів Ради Європи прийняв ре-
золюцію «Про вивчення прав людини», у якій були конкрети-
зовані рекомендації міжнародного конгресу ЮНЕСКО:
• уводити навчання правам і фундаментальним свободам
людини у систему освіти;
• заохочувати дослідження у галузі прав людини;
• навчати правам людини державних службовців (як гро-
мадянських, так і військових).

12. 12
У наступні роки Комітет міністрів і Парламентська асам-
блея Ради Європи неодноразово зверталася до питань освіти у
галузі прав людини.
У 1993 році ЮНЕСКО провела Міжнародний конгрес «Осві-
та — для прав людини і демократії» і Всесвітню конференцію
з прав людини, які пройшли у Відні. На цих форумах, зокре-
ма у Віденській Декларації, була підкреслена необхідність
уведення до навчальних програм таких тем, як права людини,
гуманітарне право, демократія тощо.
У 1997 році Рада Європи розпочала проект «Освіта для
демократії», метою якого було вивчення ціннісних орієнта-
цій та вмінь, необхідних особистості для того, щоб стати ак-
тивним громадянином демократичного суспільства, шляхів
отримання цих умінь і передання їх іншим.
Робоча група проекту складалася з представників міні-
стерств освіти, спеціалістів міжнародних організацій та НДО
країн-членів Ради Європи, що працюють у галузі освіти для
демократії. Звіт про результати реалізації проекту Ради Євро-
пи «Освіта для демократії» (1997–2000 рр.) представлено на
веб-сторінці проекту: http://culture.coe.int/citizrnship. Пред-
метом аналізу було шість ключових аспектів викладання грома-
дянської освіти у 16 країнах. Отриманні результати підтвердили
загальніположенняіншихподібнихдослідженьщодоспільності
інтересів, розуміння важливості та загальних підходів до грома-
дянської освіти у багатьох країнах. Зокрема, були зроблені вис-
новки, що у розумінні цілей та підходів до громадянської осві-
ти важливу роль відіграють так звані контекстуальні чинники
(історичні традиції, географічне положення, соціально-політич-
на структура, економічна система, процес глобалізації) та куль-
турні традиції окремої країни. Система, що успішно працює в
одній країні, не може бути автоматично перенесена в іншу. Змі-
нився підхід до громадянської освіти з вузького, орієнтованого
на знання, на більш широкий, що охоплює знання, практичний
досвід і формування системи настанов і цінностей учнів, їхніх
умінь і нахилів. Важливою є координація та поширення вдалих
підходів, програм, ініціатив у галузі освіти для демократії, що
можна реалізувати шляхом створення національних і міжнарод-
ної бази даних громадянської освіти.

13. 13
ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА
В УКРАЇНІ
Актуальність громадянської освіти в Україні
Основою демократичного ладу є людина, для якої демократія
та громадянське суспільство є природним середовищем задово-
лення її особистих і суспільних інтересів. Сучасна демократія
вимагає від особи не лише політичної активності, а й усвідомлен-
ня нею власної ролі й значення у житті суспільства та відпові-
дальної дії згідно з власними переконаннями і цінностями.
Намагання звільнитися від спадщини тоталітаризму в еко-
номіці, політиці та національній самосвідомості не призводять
в Україні до бажаного успіху зокрема й через несформованість
у суспільстві системи цінностей, моделей та зразків поведінки,
характерних для демократичної політичної культури. У свідо-
мості громадян усе ще домінують уявлення, норми і цінності,
властиві тоталітарній культурі. Особливо непокоїть те, що мо-
лодь, становлення якої відбувається уже за часів незалежності,
не прагне до формування нових ідеалів і засвоєння демократич-
них цінностей. Молоді люди не вірять у силу закону, переконані,
що дотримання прав людини — то справа далекого майбутнього.
За цих умов особливого значення набуває громадянська освіта.
Громадянська освіта — спеціалізована, систематична підготов-
ка людей до суспільного життя в умовах демократії.
Громадянська освіта є складною динамічною системою, що
поєднує:
• громадянські знання, на основі яких формуються уяв-
лення про форми і способи функціонування громадяни-
на у політичному, правовому, економічному, соціально-
му та культурному полі демократичної держави;
• громадянські уміння та досвід участі у суспільно-полі-
тичному житті суспільства та практичного застосування
знань;
• громадянські чесноти — норми, установки, цінності та
якості, притаманні громадянину демократичного су-
спільства.

14. 14
Питання громадянської освіти знайшли відображення в
Національній доктрині розвитку освіти України, Концепції
громадянської освіти України, Концепції дванадцятирічної
середньозагальної школи, Положенні про загальноосвітній
навчальний заклад, Концепції громадянського виховання
особистості.
У зазначених документах школа визначається осередком
формування громадянськості, що має сприяти розвитку демо-
кратичної політичної культури, формуванню громадянської
компетентності, політико-правових знань, політичних умінь,
гідності та відповідальності молодих людей, усвідомленню і
прийняттю ними демократичних принципів життя та пріори-
тету прав людини.
Актуальність побудови системи демократичної громадянсь-
кої освіти в школі обумовлена такими реаліями політичного
життя в Україні:
• спонтанністю, неузгодженістю та безсистемністю усиль,
• спрямованих на демократизацію суспільного життя; •
низьким рівнем суспільного прийняття демократичного
ладу та довіри до нього;
• недемократичністю відносин між державою та суспіль-
ством і державою та особою.
Мета та завдання громадянської освіти
в загальноосвітніх навчальних закладах України
Мета громадянської освіти — сприяння формуванню осо-
бистості, громадянина України, якій притаманні демократич-
на громадянська культура, усвідомлення взаємозв’язку між
цінностями індивідуальної свободи, прав людини та її грома-
дянської відповідальності, готовність до компетентної участі
у житті суспільства. Громадянинові демократичного суспіль-
ства властиві толерантність, повага до загальнолюдських та
демократичних цінностей, переконаність у пріоритеті прав
особи. Він повинен бути патріотом своєї держави, знати та сві-
домо виконувати свої обов’язки.
Завдання громадянської освіти:
• надання школярам знань про світові демократичні здо-
бутки та особливості становлення демократії в Україні;

15. 15
• формування мотивації та основних умінь, необхідних
для відповідальної участі в громадсько-політичних про-
цесах, критично-конструктивного ставлення молоді до
життя суспільства;
• сприяння формуванню орієнтацій учнів на загально-
людські демократичні цінності;
• сприяння становленню активної життєвої позиції гро-
мадян щодо реалізації ідеалів і цінностей демократії в
Україні;
• створення умов для набуття учнями досвіду громадянсь-
ких дій, демократичної поведінки та спілкування.
Основними (базовими) поняттями курсу громадянської
освіти є громадянське суспільство, держава, демократія, лю-
дина, особа, громадянин.
Принципи курсу громадянської освіти:
• демократичність, яка означає пріоритетність ідеї прав
і свободи людини у громадянській освіті; виховання
справедливості та солідарності, вміння конструктивно
взаємодіяти із суспільством та .приймати рішення; пе-
редбачає атмосферу взаємоповаги та довіри у шкільному
колективі, учнівське самоврядування, відкритість і зв’я-
зок школи з іншими учасниками процесу соціалізації;
• зв’язок з практичною діяльністю, що передбачає пріо-
ритетність для системи громадянської освіти формуван-
ня умінь і навичок, зорієнтованість учнів на навички
соціальної взаємодії, уміння самостійно аналізувати різ-
номанітні ситуації, передовсім у власному життєвому се-
редовищі, уміння самостійно приймати рішення і діяти
у правовому полі;
• зорієнтованість на позитивні соціальні дії, що означає
спрямованість громадянської освіти на набуття позитив-
ного досвіду соціальних дій, формування позитивного
іміджу компетентної громадськості;
• плюралізм, що передбачає формування поваги до засад
політичної, ідеологічної, етнонаціональної, расової різ-
номанітності, уникнення екстремістських поглядів і по-
ведінки у житті шкільного колективу, виховання толе-
рантного ставлення до різних світоглядних і політичних

16. 16
доктрин, релігійних переконань, поглядів, до діяльності
у школі різних дитячих та молодіжних громадських ор-
ганізацій; виховання свідомого неприйняття будь-якого
екстремізму.
Громадянська освіта
і організація навчально-виховного процесу
Ідеї громадянськості та демократії мають бути основними
та наскрізними у системі усього шкільного життя. Філософсь-
ким і методологічним підґрунтям демократичної освіти є усві-
домлення цінності людини як такої, її гідності та прав. Тому
навчальні заклади мають бути, залежно від рівня розвитку
учнів, максимально орієнтовані на створення можливості для
дітей брати активну участь у навчальному процесі, формува-
ти і вільно висловлювати свої думки, приймати самостійні рі-
шення, відчувати відповідальність за себе й інших.
Громадянська освіта у школі може здійснюватися засобом
цілеспрямованого впливу на організацію навчально-виховно-
го процесу за такими напрямками.
Створення окремих навчальних курсів. Ознайомлення
школярів із елементами громадянської освіти може почина-
тись уже в школі І ступеню з пропедевтичних курсів. Форму-
вання правової і громадянської культури в початкових класах
має свою специфіку, яка пов’язана з віковими особливостя-
ми дітей. Тому громадянська освіта має переважно вихов-
ний характер, а саме: є вихованням у дусі прав людини, яке
має за мету формування у дитини почуття особистої гідності,
впевненості у собі, а також виховання навичок поваги до чу-
жої гідності і розширення загального світогляду дитини про
взаємовідносини у людському суспільстві. Тому на початко-
вих ступенях громадянська освіта дітей здійснюється у формі
знайомства з моральним змістом прав людини. Казки і дитяча
література, літературно-художня версія Загальної Декларації
прав людини і Конвенції про права дитини, подані в формі ці-
кавих історій, допоможуть дітям спочатку емоційно спізнати,
що таке добро і зло, рівність і нерівність, справедливість і не-
справедливість, конфлікт і співпраця, права і обов’язки, честь
і повага чужої гідності.

17. 17
У школі II ступеню курс громадянської освіти може бути ін-
тегрованим, своєрідним узагальнюючим тренінгом із питань
демократії на порозі самостійного життя молодого громадяни-
на. Складовою частиною громадянської освіти на цьому етапі
є виховання у дітей практичних навичок вирішення конфлік-
тних ситуацій, встановлення недискримінаційних відношень
між собою, формування й розвиток толерантних форм, су-
спільної поведінки, завдяки переборенню різних видів пере-
судів, упереджень і стереотипів як джерел дискримінації.
Необхідним елементом громадянської освіти є також вив-
чення Загальної Декларації прав людини 1948 року.
Важливе значення на даному етапі має також створення
демократичної атмосфери у школі і формування практичних
навичок використання інститутів демократії завдяки знайом-
ству з основами учнівського самоврядування і безпосередньої
участі у ньому.
У школі III ступеню курс громадянської освіти має бути
спеціалізованим і викладатися за програмою «Громадянська
освіта для загальноосвітніх навчальних закладів. 9–11 кла-
си» (Київ, 2001).
Організація демократичного шкільного життя. Шко-
ла — це міні-суспільство і як цілісний інститут дає можливість
реалізації ідей громадянської освіти. Успіх громадянської
освіти залежить від того, наскільки уся школа залучена у про-
цес навчання громадянській освіті. Культура і клімат школи
буде мати великий вплив на характер учнів і на те, яку гро-
мадянськість особистості виховує школа. Стиль спілкування,
зокрема між адміністрацією та вчителями, вчителями й учня-
ми, має бути для учнів практичним прикладом толерантності,
взаємоповаги, відкритості, демократизму. Культура і клімат
школи мають також безпосереднє відношення до формування
соціальної поведінки особистості, демократичних цінностей.
Чи вільно учні висловлюють свої погляди? Чи достатньо у них
можливостей взаємодії у навчальному процесі? Чи поважає
учитель людську гідність учня, його право на власну думку?
Чи заохочує учитель відкрите обговорення проблем та демо-
кратичне прийняття рішень? Чи консультується з учнями з
приводу шкільних перспектив? Усе, що відбувається у школі,

18. 18
стає частиною навчання дітей. Вони вчаться на прикладі того,
як учителі ставляться до них і один до одного. Вони вчаться,
спостерігаючи за стосунками між адміністрацією школи й
вчителями. Вони навчаються за рахунок власної діяльності у
межах свободи, яку мають, і правил, яких дотримуються.
Необхідно ставити питання про те, яким чином школа
може створити умови, які зможуть допомогти залучити учнів
у демократичні процеси. Першим кроком може стати розгляд
таких питань:
• позитивна атмосфера у школі, яка заохочує індивідуаль-
ний і колективний успіх;
• загальні мета і цінності, які заохочуються у шкільній
культурі;
• привабливе середовище, яке сприяє навчанню;
• участь школярів у шкільному житті через формальні і
неформальні структури;
• акцент на навчанні і на поважанні учнів;
• поважання прав дитини, справедлива система нагород і
покарань;
• почуття спільноти;
• демократичні форми управління школою, участь усього
педагогічного колективу в прийнятті рішень.
Практичною школою демократії для учнів має стати уч-
нівське самоврядування. Учнівське самоврядування — це
організація школярів, яка не залежить від адміністрації. Учні
самі вирішують коло його діяльності. Самоврядування може
організовувати дискотеки, дебати, зустрічі, вести господарсь-
ку діяльність, видавати підручники і книжки, організовувати
дослідницькі експедиції, комп’ютерні курси, запроваджува-
ти стипендії для обдарованих учнів тощо. Самоврядування
репрезентує інтереси школярів перед вчителями, батьками та
адміністрацією школи з питань освіти. Воно впливає на життя
школи, може приймати участь у прийнятті рішень. Самовря-
дування — це демократична організація. Учні вільно і само-
стійно обирають своїх представників, можуть брати участь у
прийнятті й реалізації програми роботи. Це дає кожному учню
шанс знайти своє місце у школі. Організаційну структуру са-
моврядування визначають самі учні кожної окремої школи.

19. 19
Учнівське самоврядування — це демократична організація,
і цей правовий інститут діє на основі законів, зокрема шкіль-
них нормативних актів. Якщо учень не знає законів, то він по-
винен винити за це перш за все самого себе.
Одне з важливих завдань учнівського самоврядування —
допомога учням, учителям, батькам, адміністрації у налагод-
женні конструктивного діалогу.
Хороше учнівське самоврядування — це краща школа!
Орієнтовні сфери діяльності
учнівського самоврядування
Екологія
• Підготовка і проведення акції «Познайомся з довкіл-
лям»
• Висадка дерев, кущів, квітів, праця в міських парках
• Робота по виявленню джерел забруднення довкілля
• Подання міським органам самоврядування резолюції про
захист довкілля.
Громадянська позиція
• Організація моделі ООН у школі (засідання ООН, різні
класи — представники різних країн)
• Запрошення представників міської влади і державної ад-
міністрації на зустріч зі школярами
• Знайомство з роботою дорослих, участь у їхній роботі
впродовж дня
• Співпраця з міськими благодійними організаціями. На-
гляд за ходом виборів у школі.
Конкурси
• Конкурс на кращий проект прапора школи (класу), гер-
ба, гімну, талісмана
• Святкові конкурси на краще оформлення класу, рекреа-
ції
• День альтернативних видів спорту.
Суспільна діяльність
• Зустрічі з представниками міської влади з метою ознай-
омлення з планом розвитку міста
• Зустрічі з представниками міських органів охорони здо-
ров’я

20. 20
• Збір книг для дитячих садків, притулків, лікарень і т. п.
• Робота у молодіжних комісіях міста
• Презентація учнівського самоврядування на міському
радіо, телебаченні, у пресі
• Організація дебатів про права молоді
• Благодійна праця (у дитячих садках, будинках сиріт і
престарілих).
Серед інших сфер діяльності учнівського самоврядування
можна запропонувати: контакти з учителями, батьками та
адміністрацією школи, консультації, робота для школи, ор-
ганізація свят, спорт, екскурсії, підготовка лідерів, здоров’я
і безпека та ін.
Орієнтири громадянського виховання
Громадянське виховання — це процес виховання грома-
дянськості як інтегрованої якості особистості. З одного боку,
це — національні особливості процесу становлення особисто-
сті і дитини у сім’ї та школі, її інтелектуальний, моральноду-
ховний, емоційний, культурно-естетичний, громадянсько-па-
тріотичний, фізичний розвиток тощо. З іншого боку, це певна
національна орієнтація, яка ставить на меті виховання патрі-
отизму, національної свідомості, почуття гордості за державу
та її історичне минуле.
У ст. 11 Основного закону зазначено: «Держава сприяє кон-
солідації та розвиткові української нації, її історичної свідо-
мості, традицій і культури». Отже, незаперечним стає уста-
лене бачення цього явища у системі національної освіти. Це
надасть вихованню громадянськості якісно нових моральних,
інтелектуальних, національних ознак, що стимулюватиме гу-
манізацію як освіти, так і суспільства.
В Україні історично склалася своя система виховання, яка
враховує національні риси і самобутність українського наро-
ду. Сучасна її модель враховує такі особливості сьогодення
як перехід України до ринкових відносин, національне ві-
дродження усіх сфер життя українського суспільства, процес
розбудови самостійної держави. Виховання завжди має кон-
кретно-історичну національно-державну форму виявлення і
спрямоване на формування громадянина конкретної держави,

21. 21
яка не може бути безнаціональною. У своїй найглибшій суті
таке виховання — це творення і безупинне вдосконалення на-
ції, тобто виховання для потреб нації. Але потрібно врахову-
вати і те, що навчально-виховний процес у національній шко-
лі є частиною глобальної, вселюдської соціально-педагогічної
системи, яка виховує нові покоління, від яких залежатиме
доля усієї цивілізації. Тому виховання особистості має ґрун-
туватися на загальнолюдських цінностях. При організації
виховної роботи слід зважати на те, що національна культу-
ра є вселюдським надбанням і багатством, яскравою формою
вияву суті народу в мистецтві, традиціях, обрядах, звичаях,
трудовій діяльності, побуті. Виховний процес повинен утвер-
джувати єдність загальнолюдської і національної культури.
Отже, національне виховання повинне поєднувати виховання
особистості для потреб нації, держави і усієї людської цивілі-
зації.
Громадянська освіта дає найкращі результати тоді, коли
молода людина навчається через діяльність. Учні повинні
мати можливість вийти за межі підручників і уроків. Робо-
та у гуртках, клубах за інтересами, участь у різноманітних
конкурсах, дискусіях, безпосередня практична участь у гро-
мадських справах є початковими та основополагаючими лан-
ками соціалізації молоді, котра набуває практичного досвіду
громадської діяльності: партнерства та взаєморозуміння, лі-
дерства та поваги до інших, ініціативності під час прийняття
рішень, висловлювання думок, відповідальності та реалізації
індивідуальних і колективних справ.
Запровадження компетентнісного підходу до навчально-ви-
ховного процесу передбачає організацію дослідження учнями
різних аспектів життєдіяльності суспільства. У зв’язку з цим,
велике значення має практична спрямованість учнів у місце-
вій громаді, її орієнтація на суспільно корисні справи, а також
участь школярів у розробці та практичному втіленні власних
соціальних проектів, проведення благодійних акцій, пошуко-
ва робота. Для забезпечення умов формування громадянської
компетентності учнівської молоді необхідна практика само-
стійного вирішення проблем на відповідному для шкільного
віку рівні.

22. 22
Асоціація «Нова доба», як партнер Проекту «Громадянська
освіта — Україна» пропонує такі напрями позакласної роботи:
• «Молодь пам’ятає» (історична спадщина, традиції рідно-
го краю, охорона пам’яток, створення музеїв тощо);
• «Молодь допомагає» (волонтерство, допомога людям по-
хилого віку, інвалідам, співпраця з дитячими інтерната-
ми, притулками);
• «Молодь захищає» (обстоювання прав людини, толерант-
ність);
• «Молодь дбає» (охорона навколишнього середовища, еко-
логічне виховання);
• «Молодь самоврядує» (учнівське шкільне самоврядуван-
ня, участь у роботі місцевої громади);
• «Молодь інформує» (шкільні засоби масової інформації,
співпраця з місцевими ЗМІ);
• «Молодь за здоровий спосіб життя» (запобігання палін-
ню, вживанню алкоголю, наркотиків);
• «Молодь пізнає світ» (вивчення Європи та світу, краєз-
навчі проекти, співпраця зі школами інших країн).
Орієнтована тематика позакласних
і позашкільних заходів із громадянського виховання
Проекти і програми:
• Громадянин
• Я — громадянин України
• Від громадянина України — до громадянина Землі
• Українські традиції демократії та гуманізму
• Школа XXI століття
• Права та обов’язки школяра
• Якщо твої права порушено
• Самоврядування школи — елемент демократичного су-
спільства
• Шкільна служба посередництва як засіб вирішення кон-
фліктів
• Школа — осередок громадянського суспільства.
Конкурси:
• На кращий проект прапора школи (класу), гербу, пе-
чатки, гімну, талісману

23. 23
• Статут школи
• Кодекс прав школяра
• Школа моєї мрії
• Я і ми: як жити разом?
• На кращу шкільну рекламу
• Ярмарок мистецтв і ремесел
• Хто я?
Акції:
• Сміття міста (селища)
• Комп’ютеризація школи.
• Молодь говорить палінню «Ні!»
• Чи порушується свобода слова в Україні?
• Довкілля міста: джерело забруднення
• «Турбота»
• Чисте село — чиста країна — чиста совість
• Ровесник ровеснику про права та свободи
• Наші під’їзди — наша фортеця.
ЛІТЕРАТУРА
1. Вектори інтеграційних процесів Сходу України: соціаль-
но-економічні аспекти. Збірник доповідей. — Луганськ,
2003. — 182 с.
2. Визначення і вимірювання демократії / За ред. Д. Бітема:
Пер. з англ. Г. Хомочко. — Львів: Літопис, 2005. — 312 с.
3. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості:
дослідження категорії «громадянське суспільство» / Пер. з
нім. А. Онишко. — Львів: Літопис, 2005. — 318 с.
4.Галлхер К. Демократичні цінності в навчанні та вихо-
ванні // Шлях освіти. — 1995. — № 3.
5. Гражданское общество: идея, наследие социализма и со-
временная украинская реальность / Науч. ред. И.Ф. Ко-
нонов. — Луганск: Альма-матер, 2002. — 284 с.
6. Громадянин— Держава— Громадянське виховання. Ан-
тологія / Упоряд.: М.П. Рогозін, О.В. Сухомлинська. —
Донецьк: Донбас, 2002. — 262 с.
7. Громадянська освіта: Навч. посібник для 9, 10, 11 кл. за-
гальноосв. навч. закл. / Р.А. Арцишевський, Т.В. Бак-
ка, І.М. Гейко та ін. — К.: Генеза, 2002.

24. 24
8. Даль Р.О. О демократии / Пер. с англ. А.С. Богдановского:
под ред. О.А. Аляркинского. — М.: Мысль, 2000. — 118 с.
9. Д’юї Дж. Демократія і освіта. — Львів: Літопис, 2003. —
294 с.
10. Жадан І., Кисельов С., Кисельова О., Рябов С. Політич-
на культура та проблеми громадянської освіти в Україні.
Аналітичний звіт. — К.: Тандем, 2004. — 80 с.
11. Каменська Г.В. Генезис ідей демократії // Социс. —
1994. — №4. — С. 29–40.
12. Кін Дж. Громадянське суспільство: Старі образи, нове ба
чення / Пер. з англ. О. Гриценко. —К.: К.І.С., 2000. — 191 с.
13. Колодій А. На шляху громадянського суспільства. Те-
оретичні засади й соціокультурні передумови демокра-
тичної трансформації в Україні. — Львів: Червона кали-
на, 2002. — 276 с.
14. Концепція громадянського виховання особистості в
умовах розвитку української державності // Шлях осві-
ти. — 2000. — №3.
15. Концепція громадянської освіти в Україні // Історія в
школах України. — 2001. — №1.
16. Копійка В., Шинкаренко Т. Європейський Союз: засну-
вання і етапи становлення. — К., 2001. — 448 с.
17. Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство.
Наук.-метод, зб. — К.: Контекст, 2000.
18. Методика викладання навчального курсу «Людина і
світ». 11 кл.: Кн. для вчителя / Ладиченко Т.В., Бак-
ка Т.В., Желіба О.В.; за заг. ред. Л.В. Губерського. — К.:
Знання України, 2004. — 196 с.
19. Ми — громадяни України. Метод, посібник із грома-
дянської освіти: 9(10) кл. / За ред. О.І. Пометун. — Львів:
НВФ «Українські технології», 2002. — 256 с.
20. Національна доктрина розвитку освіти. — К., 2002.
21. Невичерпаність демократії: Видатні діячі минулого і
сучасного про вільне, демократичне суспільство і права
меншин. — К., 1994.
22. Позняк С. Дослідження громадянської освіти у країнах-
членах Ради Європи // Шлях освіти. — 2005. — № 1. —
С. 20–25.

25. 25
23. Пометун О., Ремех Т., Ламах Е. Кроки до демократії:
Уроки громадянської освіти / За ред. О.І. Пометун. — К.:
АПН, 2001. — 128 с.
24. Порадник молодого громадянина / А. Коваленко, М. Ан-
тонович, Р. Войтюк, Н. Кравченко, Г. Шевчук. — К.,
2003. — 88 с.
25. Рагозін М. Вчимося демократії. Уроки громадянської
освіти. — Донецьк: ООО «Донбас», 2000. — 150 с.
26. Рагозін М. Громадянське виховання: методологія і орга-
нізація у світлі Європейського досвіду // ІІІлях освіти.
— 1999. — № 4. — С. 16–20.
27. Розширення Європейського Союзу: вплив на відносини
України з Центрально-Європейськими сусідами / Ін-т
регіональних та евроінтеграційних досліджень «ЄвроРе-
гіо Україна». — К.: К.І.С., 2004. — 360 с.
28. Рябов С. Громадянська освіта і її роль у демократизації
українського суспільства // Директор школи. — 1999. —
№ 45.
29. Сервер Європейського Союзу: httр://еurора.еu.іnt.
30. Складові демократії / Пер. з нім.; за ред. Д. Геттінг,
В.Д. Міхаелі. — К.: Либідь, 1993. — 159 с.
31. Стратегія і реформування освіти в Україні: Рекомендації
з освітньої політики. — К.: К.І.С., 2003. — 296 с.
32. Суспільна акція школярів України «Громадянин». Ме-
тод. посібник для вчителя-консультанта учнівського
суспільного проекту загальноосв. навч. закл. / За ред.
П. Кендзьора, О. Войтенко. — Львів: НВФ «Українські
технології», 2003. — 56 с.
33. Сухомлинська О. Ідеї громадянськості і школа Украї-
ни // Шлях освіти. — 1999. — № 4. — С. 20–25.
34. Україна та ЄС: www.delukr.cec.eu.int.

26. 26
РОЗВИТОК ГРОМАДЯНСЬКОЇ
КОМПЕТЕНТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ
В НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ
Громадянська компетентність особистості: чинники роз-
витку На зламі тисячоліть формуються нові демократичні
цінності, нова державна ідеологія прокладає собі дорогу в
майбутнє. Реальна потреба в новійідеології, національній
ідеї загострюється прискоренням занепаду культури, моралі,
економіки. Національна ідея, в першу чергу, має стати іде-
єю консолідації, соборності, об’єднання на основі укріплення
державності.
В умовах становлення в Україні громадянсько госуспіль-
ства, правової соціальної демократичної держави вивчення
історії є досить важливим чинником стабільності, утверджен-
ням національної державності. Створення сучасної цілісної
системи навчання шкільних історичних дисциплін вимагає
осмислення і врахування позитивного вітчизняного і зарубіж-
ного досвіду, зокрема досвіду розвинених країн традиційної
демократії, що містить широкий спектр доцільних підходів
до змісту, структури та організаційно-методичних і техноло-
гічних засад як основи створення моделі шкільної історії, яка
б відповідала філософії й соціології сучасної освіти. Тому при
визначенні змісту та форм науково-методичної роботи вчите-
лів історії особливу увагу доцільно привернути до осмислен-
ня методологічних підвалин сьогоденної освітньої діяльності,
визначення шляхів впровадження досвіду організації навчан-
ня шкільної історії, спрямованої на досягнення максимально
високого для кожного учня результату.
Доцільно враховувати, щозавданнями шкільної історичної
освіти в умовах модернізації сучасної освіти є такі:
• забезпечення умов для оволодіння молоддю знаннями
про основний зміст вітчизняної та світової історії;
• сприяння усвідомленню учнями власної ідентичності
(на різних рівнях: етнічному, громадянському, соціаль-
ному, політичному тощо);

27. 27
• розвиток здатності до самопізнання і самореалізації як
людини сучасного світу та соціально компетентного,
конкурентноспроможного громадянина Української
держави;
• розвиток історичної свідомості та історичного мислення
учнів;
• створення умов для формування в учнів загальнолюдсь-
ких і національних цінностей, а також цінностей демо-
кратичного плюралістичного суспільства (толерантно-
сті, поваги до інших, верховенства закону, соціальної
активності, громадянської відповідальності, моральної
свідомості);
• розвиток загальної культури учнів, прилучення їх до ду-
ховних і культурних надбань українського та інших на-
родів, до історико-культурної спадщини людської циві-
лізації.
В усі часи суспільство, держава, школа ставили перед
собою завдання – сприяти становленню громадянина – лю-
дини з відповідними правами й обов’язками, яка поважає і
дотримується норм і правил співжиття, прийнятих у дано-
му суспільстві, вміє у правовий спосіб задовольняти свої ін-
тереси, відчути себе соціально, морально, політично і юри-
дично дієздатною.
Сьогодні йдеться про новий соціальний проект, що ґрун-
тується на правах і обов’язках громадянина, який сприятиме
забезпеченню суспільної гармонії, побудові суспільства на за-
садах солідарності, моральних і духовних цінностей, культур-
ній спадщині. Як наслідок, співвідношення «освіта – грома-
дянськість – демократія» стає сферою, в якій концентруються
очікування різних верств суспільства.
Цей інтерес знаходить відображення в освіті, спрямованій
на виховання демократичної громадянськості. Громадянська
освіта вже багато років є пріоритетним напрямом освітніх ре-
форм у світі, зокрема в роботі інституцій Європейського Со-
юзу. Вона розглядається як безперервний процес навчання
впродовж життя в політичному, соціальному, економічному,
культурному й етнічному контекстах сучасного демократич-
ного суспільства.

28. 28
Одним із важливих суспільних завдань національної освіти
є підготовка молоді до відповідального життя в демократич-
ній і правовій державі. Школа покликана залучити молодь
до громадянської культури, сформувати громадянську ком-
петентність, готовність і здатність людини до активної участі
у справах суспільства на основі глибокого усвідомлення своїх
прав і обов’язків,оскільки основою громадянського суспіль-
ства є громадянин – повноправний самодостатній та цивілізо-
ваний індивід, наявність такого громадянина – необхідна умо-
ва реалізації складових громадянського суспільства.
Особливе значення у вихованні громадянина має грома-
дянська освіта як система навчання і виховання особистості,
що передбачає створення умов для становлення громадянської
позиції, громадянської компетентності й набуття досвіду су-
спільно-корисної діяльності в умовах безперервної освіти. Та-
кий громадянин повинен володіти знаннями і уміннями, мати
сформовану систему демократичних цінностей, бути готовим
до компетентної участі в житті суспільства, школи, громади.
Досягнення цієї мети найдоцільніше через реалізацію ком-
петентнісного підходу, який передбачає, що громадянська
компетентність є однією із ключових. У загальному розумін-
ні компетентність складається з трьох основних структурних
компонентів. Когнітивний компонент визначає знаннєву
складову і способи отримання знань. Діяльнісний предства-
лений процесом становлення умінь і навичок на основі отри-
маних знань і способами реалізації цих умінь. Особистісна
(мотиваційно–ціннісна) складова – це мотиви і ціннісні уста-
новки особистості, що проявляються у процесі реалізації нею
своїх компетенцій.
Когнітивний блок (знання) охоплює дослідницьку навчаль-
ну компетентність, передбачає цілеспрямований педагогіч-
ний вплив на самосвідомість учнів шляхом передачі їм виз-
наченої системи знань. У цьому блоці можна виділити низку
предметів, які дозволяють сформувати громадянську компе-
тентність. Це історія, правознавство, філософські предмети,
економіка тощо. Громадянин має володіти знаннями про пра-
ва людини, державу, політичну систему, вибори, демократію
тощо, ключовими поняттями є: людина, особистість, цивіліза-

29. 29
ція, громадянське суспільство, правова держава, права і сво-
боди тощо, тому особливістю громадянської компетентності є
її узагальнюючий характер знань, що дозволяє застосовувати
їх у конкретних життєвих ситуаціях. Це є реальним, бо при
компетентнісному підході навчання ґрунтується на активно-
му залученні учнів до цього процесу.
Інноваційна освітня модель вимагає якісно нового складу
мислення і дає можливість особистості набути необхідних для
цього компетентностей; саме на цьому мають концентрува-
тися спільні зусилля освітньої галузі згідно з концепцією гло-
бальної освіти — освіти ХХІ століття. Для розвинених країн
визначальним стає створення умов для формування особисто-
сті, яке дозволяє стати повноправними людьми, готовими до
всіх труднощів дорослого життя, здатними не тільки вижити
у складному світі, а й бути успішними. Як свідчить досвід де-
мократичних країн, формула успіху передбачає:
• вміння самостійно вчитися, тобто здобувати необхідні
джерела інформації й опрацьовувати їх;
• аргументоване, обґрунтовано послідовне відстоювання
власної точки зору, думки, позиції;
• застосування набутих знань, умінь для вирішення,
розв’язання будь-яких «викликів» сучасного життя;
• культуру спілкування (вміння працювати в команді,
знаходити консенсус щодо різних переконань, думок,
толерантність).
Школа як соціальний інститут, призначенням якого є пере-
дача нащадкам досвіду всіх попередніх поколінь для підготов-
ки до дорослого життя, бачить своїх вихованців:
• компетентними в обраній галузі життєдіяльності;
• відкритими до інформації, що постійно змінюється й по-
повнюється;
• готовими вчитися впродовж усього життя;
• інтелектуально незалежними;
• відповідальними;
• мислячими критично.
Одже, компетентнісний підхід — цеспрямованість освіт-
нього процесу на формування та розвиток ключових (базо-
вих, основних) і предметних компетентностей особистості.