Василь Сухомлинський

1. Василь
Олександрович
Сухомлинський
«Вірте в талант і творчі
сили кожного
вихованця!».

2. З височини років ідеї, думки,
рекомендації В. Сухомлинського, що
витримали випробування життям,
знайшли і творче застосування в практиці
тисяч освітян, бачаться ще більш
актуальними та значущими. Слід людини
в історії визначається тим, наскільки її
внесок до суспільного багатства, її ідеї
здатні слугувати наступним поколінням. І
тому визнання В. Сухомлинського як
видатного українського і світового
педагога другої половини XX ст.
незаперечне.

3. Народився В. Сухомлинський 28 вересня 1918 року в селі
Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області у
незаможній сім'ї. Вчився у Кременчуцькому педагогічному інституті,
але через хворобу його не закінчив. Деякий час Василь
Олександрович учителює, а потім вступає в Полтавський
педагогічний інститут. Після його закінчення працює в школі.
Учасник війни, після поранення демобілізований. З 1944 року
повертається до педагогічної роботи (працює в Удмуртії). Навесні 1944
року Сухомлинський повертається на Україну. Протягом 4 років
працює завідувачем районного відділу народної освіти, а також
викладає українську мову і літературу в школі. В 1948 році його
призначають директором Павлиської середньої школи, якою він
керував до кінця свого життя. 23 роки самовідданої праці в Павлиші
стали найпліднішим періодом його науково-практичної та
літературно-публіцистичної діяльності.

4. «Якщо уважно
вдуматися в нашу
роботу, то
найголовнішою
сферою єднання теорії і
практики є
проектування
людини».

5. «Дитину треба вчити і вчити, що
вона живе не в пустелі, а серед людей,
отже, кожен твій крок врешті-решт
відбивається на твоєму ближньому,
тому що ідеш ти кудись з якоюсь
метою; кожне твоє слово
відгукнеться в душі іншої людини,
але як відгукнеться – залежить від
тебе. Уже те, що ти дивишся на
навколишній світ і бачиш його, –
приховує в собі і добро, і зло: все
залежить від того, що ти бачиш і як
бачиш, – так повчаємо ми своїх
вихованців»

6. «... чуйність і лагідність – та
духовна сила, яка здатна
вберегти дитяче серце від
огрубіння, озлоблення,
жорстокості і байдужості,
від безсердечно-тупого
ставлення до всього доброго
і світлого в житті,
насамперед до сердечного,
теплого слова»

7. “Лихо багатьох вчителів у
тім, що вони вимірюють і
оцінюють духовний світ
дитини тільки оцінками і
балами, поділяють всіх
учнів на дві категорії у
залежності від того, чи
вчать, чи не вчать діти
уроки”.

8. Оцінка у В.О. Сухомлинського завжди
оптимістична, це винагорода за працю, а не
покарання за лінь. Він поважав «дитяче
незнання». Місяць, півроку, рік у дитини
«може щось не виходити, але прийде час -
навчиться». Свідомість дитини - могутня,
але повільна ріка, і в кожного вона має свою
швидкість.

9. «Виховання без покарання - це не
вузько шкільна справа»
«Мене здивував погляд мого опонента на
покарання як на необхідну, неминучу річ у
системі виховної роботи... Я не з пальця
висмоктав ту істину, що наших дітей можна
виховувати тільки добром, тільки ласкою, без
покарань... І якщо в масовому масштабі, у всіх
школах зробити це неможливо, то не тому, що
виховання без покарань неможливо, а тому, що
багато вчителів не уміють виховувати без
покарань. Якщо ви хочете, щоб у нашій країні не
було злочинців... - виховуйте дітей без
покарань».

10. “Духовну повноту і
насиченість життя може
дати тільки широке,
різнобічне утворення,
допитливе пізнання світу,
активне прагнення до
знання, радість знання.”

11. Слово – от перший крок до думки учня.
У виховній роботі
важливо
Зміст матеріалу
Тон розмови,
час цієї розмови
Зовнішній вигляд
учителя,
манери його
поводження

12. Виховання без дружби
з дитиною, без духовної
спільності з ним можна
порівняти з блуканням
у потемках.

13. “Інтерес підтримується
успіхом, до успіху веде
інтерес. А без успіху, без
радісного переживання
перемоги над труднощами
немає інтересу, немає
розвитку здібностей, немає
навчання, немає знання.”

14. “Навчання – праця,
серйозна праця дитини,
отже, воно повинно бути
радістю, тому що праця,
успіх у праці, подолання
перешкод у праці, його
результат – усе це
надійні джерела
людської радості.”

15. «Прагнення до знань, — відзначав
В.Сухомлинський, — живиться
тисячами невсипущих, невтомних
корінців нелегкої, але радісної,
привабливої, жаданої для дитини
праці. А такою вона стає тільки тоді,
коли напруження сил невіддільне від
переживання власної гідності.
Дитина повинна відчувати себе
трудівником, пишатися наслідками
своєї праці, які здобула власними
зусиллями»

16. «Людській силі духу немає межі. Немає
труднощів і незгод, яких би не могла здолати
людина. Не мовчазно перетерпіти,
перестраждати, а здолати, вийти переможцем,
стати сильніше. Більше всього бійтеся хвилини,
коли труднощі покажуться вам нездоланними,
коли з'явиться думка відступити, піти по
легкому шляху.»

17. У цих словах весь
В.О. Сухомлинський - гуманіст,
мислитель,
педагог.