СПАДЩИНА В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО ЯК СКЛАДОВА МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ПІДРОСТАЮЧОГО ПОКОЛІННЯ

1. СПАДЩИНА В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО ЯК СКЛАДОВА
МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ПІДРОСТАЮЧОГО ПОКОЛІННЯ
Онищенко Наталія
(студентка 3 курсу факультету педагогікита психології)
Центральноукраїнський державний педагогічний університетімені
Володимира Винниченка,
м. Кропивницький
Науковий керівник – канд. псих. наук, ст. викладачВ. І. Куліш
Анотація. У зв’язку з швидким розвитком сучасних технологій та методик
освіти і виховання, практичним завданням педагога є виявлення й розвиток
усіх позитивних силдитини, соціальна роботаз метою морального виховання,
закладення засад усвідомлення своєї неповторності і спонукання до
самовиховання та самореалізації, але важливо, щоб самореалізація дитини не
пригнічувала переваг та інтересів інших людей. У статті розкрито погляди В.
О. Сухомлинського на моральне виховання дітей та показано пов’язаніз цим
питанням ключові моменти його педагогічної спадщини.
Ключові слова:моральне виховання, педагог, особистість, педагогічна
спадщина.
Актуальність досліджуваної теми обумовлена тим, що індивідуальний підхід
до кожної дитини є центром виховання свідомої гармонійно та всебічно
розвиненої особистості.
Об’єкт дослідження – принципові особливості морального виховання.
Предмет дослідження – педагогічні ідеї В. О. Сухомлинського щодо
морального виховання.
Мета дослідження – теоретично розглянути особливості морального
виховання у педагогічній спадщині В.Сухомлинського і показати їх вплив на
особистість школяра.
Сьогодніми бачимо швидкий прогрес не лише в матеріально-технічній сфері
життя суспільства, але й у сферах гуманітарних наук, освіті та вихованні. Все
частіше вчені стикаються з новими питаннями, що виникають в результаті
вимоги наближення освіти та власне виховання до складних реалій життя.
Значних змін набули уявлення щодо організації сучасного світу. Світоглядні
позиції сучасної особистості значно видозмінилися, набуваючи докорінно
нових форм, виникла потреба в збереженні та збагаченні соціокультурного
досвіду українського суспільства. Виникають ідеї щодо впровадження в
системуосвіти нових форм навчання. Однак і донині успішними залишаються
ті постулати, що були закладені досвідченими вченими філософами та
педагогами. Педагогічна система Василя Сухомлинського, зокрема, є
концептуальною основою особистісно-орієнтованого підходу, що прокладає
шлях до компетентісно-орієнтованої освіти. Саме тому засади його
педагогічних ідей є актуальними і в сучасному суспільстві та широко

2. використовуються педагогамине лише у вищих навчальних закладах, але й у
звичайних загальноосвітніх школах.
В сучасному розумінні криза дитинства — це криза, за якої відбувається
процес засвоєння культурного досвіду суспільства і дорослішання [1]. Тобто
дорослішання йде поряд із засвоєнням дитиною культури, а саме засвоєння
культури сприймається як дорослішання. На думку Б. Ельконіна, процеси
дорослішання і засвоєння дитиною соціокультурного досвіду розходяться у
старшомудошкільному віці і сходятьсявжеустаршомуюнацькому [5]. Важко
не погодитись, що такий спосіб взаємоіснування цих процесів насамперед
необхідний педагогам. Тому допомагаючи учневі із засвоєнням культури в
процесі дорослішання, вихователь має подбати про власний професійний
розвиток.
Моральне виховання в своїйсвоєрідностівключає: принципи, норми, правила
моралі та прогресивні традиції, які становлять частину духовного життя
народу. Якщо викладач прагне успішної праці з учнями, він повинен тісно
контактувати з ними: чути їх, визнавати значущість їх занять та цінність їх
часу.
В. О. Сухомлинський стверджує, що «сила виховного колективу починається
з того, що є в кожній окремій людині, які духовнібагатства має кожналюдина,
що вона привносить уколектив, що дає іншим, що від неї беруть люди» [4]. В.
О. Сухомлинськийбув прихильником ранньої соціалізації дитини, її раннього
залучення до моральних і духовних цінностей суспільства: «Пізнання
дитиною навколишнього світу і самого себе не повинно бути однобічним.
Пізнаючи світ і самих себе, діти зобов'язані по крупинці пізнавати свою
відповідальність за матеріальні і духовні цінності, створені старшими
поколіннями» [3].
Особливе значення у вихованні Василь Олександрович надавав емоційним
переживанням. Він вважав, що «емоційна насиченість процесу навчання,
особливо сприйняття навколишнього світу, - це вимога, висунута законами
розвиткудитячого мислення». Надумку В. О. Сухомлинського, єдинареальна
рушійна сила виховання – прагнення дитини бути гарним. Називаючи дитину
брехуном, ледарем, грубіяном, ми зосереджуємо її на недоліках, тим самим
виховуючи брехунів, ледарів, грубіянів, слабких, невпевнених у собі людей
[2].
Педагог має піднятися до дитини, не опуститися, а саме піднятися, доростидо
дитини, «піднестися над самим собою». Гуманістичні принципи особистості
педагога, його позиція з питань виховання особистостідитини, полягаєв тому,
щоб любити дітей і приймати їх такими, якими вони є. Адже у процесі
власного розвитку дитина пізнає саму себе, своє минуле, свої теперішні
можливості та своє майбутнє.
Глибокий внутрішній зв'язок творів В. О. Сухомлинського дозволяє нам
зрозуміти, як Василь Олександрович вирішував проблеми розвитку,
формування івиховання, навчання йосвіти дітей у єдностіз потребаминашого

3. суспільства. Ці проблеми виникали як наслідок практичної діяльності
Сухомлинського ще в 40-50-і роки, а наприкінці 60-х стали для нього
самостійним і спеціальним об'єктом аналізу. Глибокеосмислення педагогічної
практики, актуальних задач школи, потреб суспільного розвитку приводить
педагога до власного розуміння процесу виховання і його наслідків.
Сухомлинський виділяє три складові частини виховного процесу: педагог -
вихованець – коллектив [3].
В. О. Сухомлинський стверджував, що при вирішенні головних проблем
виховання підлітків і формування їх наукового світогляду необхідно
враховувати психофізіологічні особливості і протиріччя цього віку. Педагог
бачив, що правильне співвідношення виховних впливів з особливостями віку
– запорука успіху. Тому він докладно розкриває протиріччя, властиві
отроцтву, і на цій основі будує свою педагогічну аргументацію, багато уваги
приділяє питанням фізичного виховання, психічного розвитку, проблемам
дружби, товариства, любові, додає особливо велике значення статевому
вихованню і розвитку емоційної сфери. Формуючи світогляд, вчитель
одночасно формує і духовний світ підлітка, тому що «світогляд людини – це
особисте його відношення до істин, закономірностям, фактам, явищам,
правилам, узагальненням, ідеям. Виховання науково-матеріалістичного
світогляду є проникненням педагога в духовний світ вихованця» [4].
Отже, саме педагог розкриває весь складний процес формування моральних
якостей особистості. Він веде вихованця через знайомство з елементарними
нормамиморалідо пробудження моральнихпочуттів, а потім – до вироблення
моральних звичок і через вправи в моральних учинках – до моральних
переконань.
Бібліографія
Слободчиков В. И. Категория возрастав психологиии педагогике // Вопросы
психологии. — 1991. — №2. — С. 37-49.
Сухомлинский В. А. Сердце отдаю детям. – К.: Высшая школа, 1974.
Сухомлинський В. О. Духовний світ школяра // Сухомлинський В. Вибрані
твори: В 5 т. – Т. 1. – К.: Рад. шк., 1976, С. 390.
Сухомлинський В. О. Павлівська середня школа // Сухомлинський В. О.
Вибрані твори: В 5 т. – Т. 4. – К.: Рад. шк., 1976. – С. 384.
Эльконин Б. Д. Кризис детства и основания проектирования форм детского
развития // Вопросы психологии. - 1992. - №3-4. - С. 7-13