Війна кремля проти України

1. Безпековий огляд ЦДАКР № 20 (83)
31 жовтня 2017
Редакційна колегія Зміст

2. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 31 жовтня 2017
2
Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і
РИЗИКИ» Центру досліджень армії,
конверсії та роззброєння (ЦДАКР,
www.cacds.org.ua ) здійснюється
аналітиками ЦДАКР за підтримки
банку «Аркада». Для підготовки
оглядів залучаються відомі
експерти, дипломати, військові
фахівці та спеціалісти усіх відомств,
що працюють у безпековому
середовищі України.
Метою публікацій Безпекового
огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ»
є оперативне та аналітичне
інформування зацікавлених
профільних структур, ЗМІ та
громадян, що цікавляться
актуальними проблемами безпеки
України.
Кожний огляд присвячений
короткому періоду (1 – 2 тижні),
та містить експертні думки, які
можуть не збігатися з офіційною
позицією української влади.
@2014 Центр досліджень армії,
конверсії та роззброєння
У разі цитування обов’язкове
посилання на ЦДАКР
Редакційна колегія:
Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКР
Копчак В.І. – відповідальний секретар, заступник директора ЦДАКР
Самусь М.М. — заступник директора ЦДАКР з міжнародних питань
Члени Редакційної колегії:
Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної
безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт»
(2005-2010 рр.)
Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия
и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-
консалтингової компанії (ІКК) Defense Express
Кабаненко І.В. – заступник міністра оборони (2014 р.), перший
заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.),
член Експертної Ради у галузі національної безпеки
Конопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської
безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член
Експертної Ради у галузі національної безпеки
Литвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і
оборони України
Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense
Review»
Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної
Ради у галузі національної безпеки
Поляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник
міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра
оборони України (2014 р.)
Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки,
директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК)
Defense Express
Щербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний
і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр
охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

3. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 31 жовтня 2017
3
ЗМІСТ
Загальні
оцінки
У дзеркалі
експертноі
думки
Аналітичні
розробки
Основні виклики та ризики для України у другій половині
жовтня 2017 року
Войско польское и проблемы его перевооружения
Донбасс: тупик «миротворческой саги»?
Організації ветеранів АТО: вижити в обіймах держави
Пацієнт скоріше мертвий… Або про спільну політику безпеки та
оборони ЄС
Спеціальні служби Республіки Молдова: під румунським
тяжінням

4. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 31 жовтня 2017
4
Фахівці Центру досліджень ар-
мії, конверсії та роззброєння
(ЦДАКР) пропонують свій аналіз
ключових тенденцій у сфері безпе-
ки і оборони другої половини жов-
тня 2017 року.
Внутрішньополітичні виклики
Розпал політичної осені цього-
річ припав на середину жовтня. В
межах протестної акції, яка триває
під стінами Верховної Ради, опози-
ція провела «рекогносцировку» в
очікуванні виборів президента та
парламенту, що заплановані на
2019 рік. Зондування реакції сило-
вих органів на розгортання кампа-
нії опору засвідчило, що нинішні
можновладці засвоїли уроки своїх
попередників і утрималась від си-
лового сценарію, який міг би спри-
чинити більш масштабні виступи.
Обрана тактика поступово мар-
гіналізує протест. Цьому сприяє
також те, що парламентські політ-
сили, які солідаризувалися з вимо-
гами мітингу 17 жовтня, після
встановлення наметового містечка
на вулиці Грушевського, почали
дистанціювались від цього проек-
ту. Очевидно, більшість лідерів
опозиції не хочуть раніше часу
(тобто фактичного старту виборчої
кампанії) викладати на стіл усі ко-
зирі (такі теми як зняття депутат-
ської недоторканості, антикоруп-
ційні суди тощо). Відповідно у
влади є час залатати «пробоїни»,
які незабаром можуть дати течу.
Отож, хоч човен вітчизняної полі-
тики і потрапив у хитавицю, його
ватерлінія залишається над кала-
мутними водами нової революції.
Однак навіть незначна внутріш-
ньополітична турбулентність сут-
тєво полегшує роботу російським
спецслужбам та їхнім агентам все-
редині країни. Звісно, резонансний
теракт біля каналу «Еспресо», як і
розстріл автомобіля колишніх бій-
Загальні
оцінки
Основні виклики та ризики для України
у другій половині жовтня 2017 року
Зондування реакції силових органів
на розгортання кампанії опору
засвідчило, що нинішні можновладці
засвоїли уроки своїх попередників і
утрималась від силового сценарію,
який міг би спричинити більш
масштабні виступи
Навіть незначна
внутрішньополітична
турбулентність суттєво полегшує
роботу російським спецслужбам та
їхнім агентам всередині країни

5. 5
ців-добровольців Аміни Окуєвої та
Адама Осмаєва, не має жодного
прямого стосунку до акцій опози-
ції. Але, якщо за цими інцидентами
стоїть Кремль або Грозний (за сло-
вами власне Ігоря Мосійчука «все
більше і більше з’являється під-
тверджень того, що за замовленням
вбивства стоять спецслужби Ро-
сії»), то час атаки міг бути обраний
не випадково. До того ж, враховую-
чи, що більшість подібних злочинів
залишаються нерозкритими, ро-
сійська агентура в Україні почува-
ється практично безкарною. Відтак
теракти, спрямовані проти праців-
ників органів безпеки, ветеранів
добровольчих батальйонів та дер-
жавних діячів, можуть ще не один
рік залишатись малопривабливою і
трагічною стороною українського
сьогодення.
Іншим джерелом загроз націо-
нальній безпеці України є тактика
викрадення українських громадян,
до якої активно вдаються російські
спецслужби. Її мета - поширення
фейків про підривну чи навіть «те-
рористичну» діяльність україн-
ських органів розвідки на території
Росії, а також захоплення нових за-
ручників для подальшого обміну
на засуджених в Україні представ-
ників терористичних псевдореспу-
блік. Останні приклади злочинної
діяльності РФ - викрадення на те-
риторії Білорусі Павла Гриба, а та-
кож двох українських прикордон-
ників (за даними видання
«Українська правда» вітчизняні
спецслужби два місяці фіксували
переговори росіян, де ставилось
завдання затримати двох україн-
ських прикордонників для подаль-
шого обміну) свідчать не лише про
відвертий цинізм Кремля, але й що
така практика фактично поставле-
на на «конвеєр». Враховуючи ці об-
ставини, фахівці ЦДАКР наголо-
шують на необхідності посилення
прикордонного контролю.
Очевидно, що законодавча іні-
ціатива щодо тимчасового обме-
ження права певних категорій гро-
мадян України (перш за все
державних службовців) на виїзд до
держави-агресора – є непропорцій-
ною відповіддю в умовах терорис-
тичної війни, яку РФ здійснює в
Україні. Відтак доцільними вбача-
ються такі кроки як проведення
широкої кампанії інформування
населення про відповідні ризики у
випадку поїздки до Росії, а також
введення візового режиму з остан-
ньою.
Між тим заяви та сигнали, які
останнім часом надсилають широ-
кій громадськості учасники пере-
говорного процесу щодо врегулю-
вання збройного конфлікту на
сході нашої держави, свідчать, що
ініціатива введення миротворчої
місії на Донбас починає пробуксо-
вувати. Так нещодавно Москва,
вустами голови комітету Держду-
ми з міжнародних справ Костянти-
на Косачова, звинуватила спецп-
Доцільними вбачаються такі кроки
як проведення широкої кампанії
інформування населення про
відповідні ризики у випадку поїздки
до Росії, а також введення візового
режиму з останньою

6. 6
редставника Держдепу США з
питань України Курта Волкера у
спробі «зірвати мінські домовле-
ності». «Відсутність миротворців з
РФ не відповідає – а, називаючи
речі своїми іменами, суперечить
мінським угодам, які є єдиним ва-
ріантом вирішення ситуації на схо-
ді України», – резюмував росій-
ський сенатор.
Ця заява є черговим свідченням
того, що в Кремлі остаточно пере-
конались - Вашингтон цілком поді-
ляє позицію української сторони
(розміщення міжнародного кон-
тингенту на всій території окупо-
ваних районів, включно з непід-
контрольною Києву ділянкою
українсько-російського кордону).
Не зумівши виторгувати у Заходу
поступки щодо ключових параме-
трів мандату гіпотетичної місії
ООН на Донбасі, Москва може
вкотре вдатись до тактики шанта-
жу і провокацій. Щоб зміцнити ар-
гументацію довкола власного ба-
чення формату місії ООН, який
обмежує її роль захистом спостері-
гачів ОБСЄ, Москва зробить усе
щоб створити в зоні конфлікту
умови, в яких безпечна робота
СММ ОБСЄ буде, як мінімум,
ускладнена.
У зв’язку з цим в ЦДАКРі кон-
статують, що в жовтні фіксується
нарощування кількості обстрілів з
боку проросійських бойовиків. За
даними прес-центру штабу АТО, з
15-го по 29 жовтня втрати ЗСУ ста-
новлять 9 вбитих і 26 поранених
військовослужбовців.
Виклики на міжнародній арені
Тим часом хвиля дипломатич-
ного демаршу, який Україні вла-
штували деякі західні сусіди через
статтю про мову навчання нацмен-
шин у законі «Про освіту», докоти-
лася і до сфери відносин України з
ЄС та НАТО. Найбільшу готовність
охолодити євроінтеграційний за-
пал Києва демонструє уряд Угор-
щини. Так 20 жовтня посол Угор-
щини в Україні застеріг, що
Будапешт блокуватиме подальшу
інтеграцію України в Євросоюз че-
рез статтю про мову навчання на-
цменшин в українському законі
«Про освіту». Згодом Глава угор-
ського МЗС Петер Сіярто заявив,
що його країна заветувала скли-
кання засідання комісії НАТО-
Україна, начебто заплановане на 6
грудня. Щоправда в самому НАТО
поспішили запевнити, що прово-
дити засідання Комісії і не плану-
вали. Як би там не було, кейс між-
народного скандалу довкола закону
«Про освіту» має стати черговим
нагадуванням для вітчизняної ди-
пломатії, що барикади на шляху до
Об’єднаної Європи можуть вини-
кати не лише на сході України, але
й на західних кордонах. Єдина пра-
вильна позиція в цих умовах про-
довжувати пошуки компромісу,
який не порушуватиме українські
національні інтереси.

7. 7
Ще одним «заклятим» другом
України в ЄС може стати Австрія.
Партією-переможцем парламент-
ських виборів до австрійської На-
ціональної ради, що відбулись 15
жовтня, прогнозовано стала Ав-
стрійська народна партія. Її очіль-
ник Себастьян Курц та його потен-
ційний партнер по коаліції
Хайнц-Крістіан Штрахе (лідер уль-
траправої Австрійської партії сво-
боди) публічно підтримували
«пом’якшення» (Курц) і навіть ска-
суваннясанкційпротиРосії(Штра-
хе). Риторика правоцентристів та
націоналістів має своє фінансове
підґрунтя – місцевий бізнес давно
обстоює перегляд санкційної полі-
тики. Інший показовий приклад -
австрійський нафтовий концерн
OMV є одним із основних учасни-
ків будівництва газопроводу «Пів-
нічний потік – 2». В той же час на-
вряд чи Відень піде на відкритий
конфлікт з Берліном та Брюсселем
у питанні антиросійських санкцій.
Навпаки, Відню доведеться синх-
ронізувати свої відносини з Росією
у відповідності з загальноєвропей-
ською динамікою, а не передвибор-
чою риторикою.
У сусідній Німеччині почалися
переговори щодо можливого фор-
мування так званої коаліції «Ямай-
ка» - союзу християнських та віль-
них демократів із Зеленими. Якщо
такий союз буде сформовано, за
прогнозами більшості спостеріга-
чів, посаду глави МЗС ФРН отри-
має представник Вільних демокра-
тів (зокрема, обговорюється
кандидатура лідера останніх Кріс-
тіана Лінднера), а його важко за-
підозрити у прихильному ставлен-
ні до Кремля. Однак принципова
позиція однопартійців Лінднера
щодо осуду антидемократичного
путінського режиму суттєво слаб-
не поза темою прав людини. Відтак,
в ході вересневої парламентської
кампанії претендент на посаду
очільника дипломатичного корпу-
су Німеччини українцям
запам’ятався закликами «поверну-
тися до традиційної німецької по-
літики розрядки» у відносинах із
Москвою, та неоднозначною зая-
вою про необхідність «заморозити
конфлікт, не визнаючи анексії Кри-
му, та запропонувати діалог щодо
інших питань». Звісно, міністр за-
кордонних справ ФРН не формує
одноособово геополітичний курс
Берліну. Однак, враховуючи, що
вільні демократи традиційно від-
стоюють інтереси середнього та ве-
ликого бізнесу Німеччини, Україні
варто бути готовою до того, що
санкції ЄС набуватимуть формаль-
ного характеру.
В цілому ж тема санкцій на за-
гальноєвропейському рівні сьогод-
ні відійшла в тінь, яку утворила
криза у стосунках Мадрида та Бар-
селони. Вочевидь, увага Брюсселя
ще не один місяць буде прикута до
кризи на Піренейському півостро-
ві. Однак, оскільки Каталонія має
В цілому ж тема санкцій на
загальноєвропейському рівні
сьогодні відійшла в тінь, яку утво-
рила криза у стосунках Мадрида та
Барселони

8. 8
мінімальні шанси на успіх свого
незалежницького проекту, дана си-
туація не матиме значного впливу
на євроінтеграційні перспективи
України. Інакше ситуація склада-
ється ще на одному півострові ЄС–
Апеннінському.
За результатом референдумів,
які пройшли в двох північних об-
ластях Італії - Венето і Ломбардії,
абсолютна більшість громадян
проголосувала за розширення ав-
тономії цих регіонів. Незважаючи
на зовнішню схожість із нещодав-
нім референдумом у Каталонії, во-
левиявлення жителів Венето і Лом-
бардії проводилося в рамках
Конституції Італії і мало консуль-
таційний характер, у зв’язку з чим
його результати не викличуть авто-
матичних змін у взаєминах із Ри-
мом. Разом з тим слід взяти до ува-
ги, що голосування в регіонах
Венето і Ломбардії, ініційоване
опозиційною партією «Ліга Півно-
чі», відомою прихильним ставлен-
ням до Кремля. Розігрівання не-
вдоволення італійських регіонів
відносинами з центром може вда-
рити по позиціях правлячої Демо-
кратичної партії напередодні пар-
ламентських виборів у лютому 2018
року. Нинішні опитування фіксу-
ють електоральне лідерство єврос-
кепничної популістської партії
«Рух п’яти зірок» (її лідер Беппе
Ґрілло відомий своїм комплімен-
тарним ставленням до Кремля).
Тому для збереження влади Демо-
кратичній партії, цілком ймовірно,
доведеться запрошувати до форму-
вання уряду політсилу Сільвіо Бер-
лусконі – «Вперед, Італія». Не се-
крет, що колишній прем’єр міністр
Італії підтримує дружні стосунки з
Путіним (в жовтні цього року Бер-
лусконі прилітав у Сочі на святку-
вання дня народження Путіна, а у
вересні 2015-го політик відвідав
окупований Крим). Тож, якщо на
початку весни наступного року
таки відбудеться політична «реін-
карнація» Берлусконі, Італія, яка й
раніше не виявляла особливого ен-
тузіазму щодо антиросійських
санкцій, може долучитись до не-
формального клубу країн ЄС не-
вдоволених такою політикою.
Головні ризики
воєнного характеру
За даними Генштаб ЗСУ, після
стратегічних навчань «Захід-2017»
на території Білорусі залишилися
військові РФ. «На території Біло-
русі було створено угрупування бі-
лорусько-російських ЗС приблиз-
но у кількості 12 тисяч осіб, з яких
5800 представники РФ. Військові
розуміють, що штаб та інші підроз-
діли залишаються на території Бі-
лорусі, і під час міжнародних ін-
спекцій підтвердилось, що там є
російські війська», - зазначив пред-
ставник Генштабу ЗСУ. Окрім того,
за даними українського команду-
вання, організатори «Заходу-2017»
не надали доступ до всіх військо-

9. 9
вих часин, які залучалися до на-
вчань. Таку поведінку Росії засуди-
ли і в Альянсі. Там звинуватили
Росію у введенні в оману НАТО
масштабом навчань «Захід-2017» та
у нарощуванні напруженості з За-
ходом.
Що ж до оцінки чисельності
військ, які були залучені до вико-
нання плану навчань «Захід-2017»,
тут дані сторін досі суттєво різ-
няться. Так, якщо за інформацією
міністерства оборони Росії, у на-
вчаннях взяли участь близько 12
700 військовослужбовців, то ко-
мандувач армії США в Європі гене-
рал-лейтенант Бен Годжес озвучив
цифру у понад 40 тисяч. «Кількість
військовослужбовців, що брали
участь у навчаннях, значно переви-
щила кількість, оголошену перед
їхнім проведенням, сценарій був
іншим, а географічний обсяг був
більшим, ніж раніше», - солідари-
зувався з Годжесом генсек НАТО
Йенс Столтенберг.
Росія, у свою чергу, звинувачує
НАТО у складуванні у регіоні зброї,
достатньої для розгортання ще од-
нієї бригади, окрім уже розгорну-
тих бронетанкової і авіаційної бри-
гад США. Нещодавно міністр
оборони Росії Сергій Шойгу зая-
вив, що війська Західного військо-
вого округу, що межує у тому числі
з Україною, до кінця 2017 року
отримають понад 1,8 тис. одиниць
нової та модернізованої техніки.
Окрім того, в Міноборони РФ на-
рахували понад 20 організаційних
заходів в 2017 році, спрямованих
на підвищення бойового потенціа-
лу Західного військового округу
РФ. На цьому фоні небезпідстав-
ними виглядають побоювання, що
Росія планує проводити велико-
масштабні військові навчання «За-
хід» раз на два, а не чотири роки, як
це було раніше.
Зважаючи на це, варто звернути
увагу на останні тенденції в захід-
них експертних колах щодо усві-
домлення загрози з боку Москви.
Приміром, німецький тижневик
Der Spiegel нещодавно оприлюднив
інформацію про частину змісту
внутрішнього звіту НАТО, в якому
автори дійшли висновку про не-
здатність альянсу відбити потен-
ційний російський наступ зі сходу.
Як пише Der Spiegel, у звіті наголо-
шується на браку командної і логіс-
тичної здатності Альянсу ефектив-
но діяти на територіях нових
країн-членів на сході континенту.
До схожих висновків прийшли і в
Carnegie Europe у своєму звіті. Екс-
перти організації стверджують:
«процес зміцнення східного флангу
альянсу далекий від завершення» і
закликають країни НАТО до на-
ступного алгоритму посилення по-
тенціалу стримування Росії:
1. Узгодити нову довготермінову
стратегію щодо Росії, звернувши
увагу на гібридні загрози та кі-
бербезпеку. Між іншим, акту-
альність даної тези підтверджу-
Небезпідставними виглядають
побоювання, що Росія планує прово-
дити великомасштабні військові
навчання «Захід» раз на два, а не
чотири роки, як це було раніше

10. 10
ється новиною останніх днів про
причетність Росії до злому
смартфонів чотирьох тисяч вій-
ськових НАТО, які дислокують-
ся в Польщі і Прибалтиці.
2. Розглянути можливість постій-
ного базування військ у країнах
Балтії та Польщі.
3. Започаткувати «військовий шен-
ген» – систему домовленостей
про безперешкодний перетин
європейських кордонів для
військ і техніки.
4. Переглянути «Засадничий акт
Росія-НАТО», або відкинути
його повністю і запропонувати
нову домовленість.
Відповіддю Альянсу на такі
експертні оцінки має стати ство-
рення двох командних центрів з
метою покращення логістики і за-
хисту шляхів забезпечення військ.
Перша структура зосередиться на
завданнях зменшення часу перемі-
щення військ та озброєння на
східні теренах НАТО. Друга – на
захисті морських шляхів в Атлан-
тичному та Північному льодови-
тому океанах і захисті від росій-
ських субмарин. Нову структуру
органів управління міністри обо-
рони країн-членів НАТО розгля-
нуть на своїй щоквартальній нара-
ді в листопаді.
Тим часом Балтійські країни та-
кож не сидять склавши руки. 16
жовтня у Латвії розпочалися великі
військові навчання НАТО «Срібна
стріла-2017» (Silver Arrow 2017) за
участю 3500 військовослужбовців з
11 країн. Маневри тривали до 29
жовтня. Метою навчань було під-
вищення функціональної суміс-
ності Національних збройних сил
Латвії і союзних військ, а також
проведення комплексного спільно-
го планування, оборони та бойової
підтримки.
26 жовтня військове відомство
Литви і норвезька компанія
Kongsberg Gruppen підписали уго-
ду про постачання до балтійської
країни комплексів ППО NASAMS -
спільної норвезько-американської
розробки. Операцію планується
завершити за три роки, а Вільнюс
витратить на неї €109 млн. Таким
чином, Литва стане першою з країн
Балтії, яка придбає зенітно-ракетні
комплекси середнього радіуса дії.

11. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 31 жовтня 2017
11
Украинская сторона продолжает
упорно цепляться за «миротворче-
скую соломинку» в урегулировании
ситуации на Донбассе. Как мини-
мум, на уровне официальных заяв-
лений. Касаемо войны на востоке
страны ставка на миротворцев ста-
ла лейтмотивом выступлений пре-
зидента П.Порошенко (окончатель-
но загнав в тень «строгую
приверженность к Минским согла-
шениям»). О безальтернативности
развертывания миротворческой
миссии системно заявляет постоян-
ный представитель Украины при
ООН Владимир Ельченко. Можно
не сомневаться, что вопрос о миро-
творцах был одним из ключевых во
время недавней встречи президента
со спецпредставителем Госдепарта-
мента США Куртом Волкером.
Базовым моментом украинско-
го миротворческого варианта уре-
гулирования является размещение
миротворцев на всей территории
ОРДЛО с передачей миротворче-
ской миссии контроля над участ-
ком границы с Россией, пребываю-
щего ныне в полном распоряжении
вооруженных сил РФ. Логика та-
ких притязаний проста – перекры-
тие поставок военной техники, бо-
еприпасов и других видов боевого
обеспечения оккупационным си-
лам в ОРДЛО приведет к исчезно-
вению в короткое время т.н. ЛДНР,
и Путин попросту будет вынужден
покинуть украинский Донбасс.
Донбасс: тупик «миротворческой саги»?
У дзеркалі
експертноі
думки
Владимир Копчак,
заместитель директора
Центра исследований армии, конверсии и разоружения

12. 12
Насколько готов к такому раз-
витию событий Кремль, хорошо
себе представляют президентские
администрации и в Киеве, и в Ва-
шингтоне. При этом продолжают
формировать в сознании обще-
ственности «миротворческую за-
весу» для процесса поиска урегули-
рования конфликта, отчетливо
осознавая тупиковость миротвор-
ческой идеи из-за позиции Кремля.
Хозяин Кремля в очередной раз
жестко очертил этот тупик во вре-
мя последнего форума на Валдае -
месте, которое эксперты и конспи-
рологи считают одной из главных
площадок для ключевых посылов
Западу. Так, в последней валдай-
ской речи Путина в общем потоке
недвусмысленных рассуждений на
тему «медведя в тайге» прозвучало,
в том числе, и следующее: «Если
дать возможность до решения по-
литических вопросов, до решения
вопроса о придании этим террито-
риям особого статуса... если не
принять закон об амнистии, то за-
крытие границы между Россией и
непризнанными республиками
приведет к ситуации наравне со
Сребреницей. Там просто будет
резня устроена. Мы этого не смо-
жем допустить. И никогда не допу-
стим».
С четким сигналом о текущей
неготовности уходить с Донбасса
все ясно. Однако упоминание бос-
нийского города Сребреница реза-
нуло ухо основательно. Интересно,
что имел в виду Путин, и думал ли
вообще, озвучивая этот - то ли экс-
промт, то ли кем-то подготовлен-
ный спитч? Параллели между насе-
лением ныне оккупированной
части Донбасса и боснийскими му-
сульманами, а также Украинской
Армии с армией Республики Серб-
ской откровенно порадовали. Так
кто там кого должен по мнению
строителя «русского мира» резать?
И это заявляет человек, который
так похож на покойного апологета
«мира сербского» Милошевича,
как раз благословившего резню в
Сребренице (и не только) с целью
любой ценой удержать расползаю-
щуюся югославскую «империю»,
полагая, как и нынешний кремлев-
ский стратег, что ему все сойдет с
рук. При этом Путина совершенно
не беспокоит, как к его такой кон-
нотации отнесутся нынешние
сербские радикалы (считающими
себя «патриотами» Сербии) – тра-
диционные друзья-товарищи
Кремля…
Ложь, шантаж и провокации
На самом деле смысл посыла о
Сребренице в исполнении крем-
левского вождя весьма прост. Ког-
да Путин говорит и «бойне» и пре-
достерегает от «резни», это следует
понимать как «мы готовы убивать
и дальше»: не пойдете на наши ус-
ловия по миротворцам, будете про-
двигать свои идеи без нас - получи-
теочередноеобострениенафронте.
Только и всего. Это не что иное, как
Насколько готов к такому разви-
тию событий Кремль, хорошо себе
представляют президентские
администрации и в Киеве, и в Ва-
шингтоне. При этом продолжают
формировать в сознании обще-
ственности «миротворческую заве-
су» для процесса поиска урегулиро-
вания конфликта, отчетливо
осознавая тупиковость миротвор-
ческой идеи из-за позиции Кремля.

13. 13
угроза. Кремлевский торговец
смертью в очередной раз обозна-
чил, что готов и дальше играть на
повышение ставок. Просто сегодня
кроме как кровью ему торговать
больше нечем… А степень глупо-
сти в сравнениях значения не име-
ет. (Результаты возможной «резни»
со стороны Украинской Армии
можно ощутить, посетив давно ос-
вобожденные Славянск или Кра-
маторск).
К подобного рода сигналам из
Кремля следовало привыкнуть уже
давно. Причем, адресаты посылов с
откровенным шантажом могут
быть самыми разными.
Например, кремлевские страте-
ги могут потролить белорусский
генштаб, навязав ему в рамках ле-
генды совместных стратегических
учений «Запад-2017» борьбу с госу-
дарственным образованием
«Вейшнория», возникшем на тер-
ритории Беларуси при поддержке
Запада; при этом с южного направ-
ления должны прорываться отря-
ды «Правого сектора»… На самом
деле это был сигнал администра-
ции Лукашенко: мы готовы сделать
с вами что угодно – например, соз-
дать или сымитировать создание
сепаратистского анклава и потом
героически вас спасти со всеми вы-
текающими бонусами полной ин-
теграции в «русский мир». Сегодня
Учения «Запад-2017», несмотря на
небывалую шумиху в прессе и экс-
пертной среде, потихоньку забыва-
ются, остается только победа
«Вейшнории» в информационной
войне Кремля против Минска…
Можно также вспомнить заяв-
ления околокремлевских глашата-
ев после терактов в Брюсселе, Па-
риже или Берлине – вас взрывают,
и будут взрывать, пока вы не при-
соединитесь к нам в борьбе с тер-
рором…
Посыл Путина о Сребренице,
кстати, определенно напоминает
недавние истерики Кремля вокруг
возможного «хорватского сцена-
рия» в решении вопроса по окку-
пированной части Донбасса. Июнь-
ские украинско-хорватские
консультации вызвали мгновен-
ную реакцию российского МИДа и
всего околокремлевского оголтело-
го пропагандистского пула экспер-
тов и журналистов. А означало все
это – дать понять, что Россия не от-
кажется от всевдореспублик на
Донбассе, как в свое время Сербия
поступила с Сербской Краиной в
Хорватии.
Так что нынешняя ситуация с
миротворцами на Донбассе пока
выглядит логичным продолжени-
ем агонии Минска-2. Она опреде-
ленно проживет дольше, чем исто-
рия с вооруженной полицейской
миссией ОБСЕ (интересно, о ней
еще кто-то вспоминает хоть ино-
гда), но смысла это не меняет. Ту-
пиковый баланс будет сохранять-
ся, и нарушить его могут только
кардинальные необратимые про-
К подобного рода сигналам из Крем-
ля следовало привыкнуть уже
давно. Причем, адресаты посылов с
откровенным шантажом могут
быть самыми разными
Нынешняя ситуация с миротворца-
ми на Донбассе пока выглядит
логичным продолжением агонии
Минска-2
Тупиковый баланс будет сохранять-
ся, и нарушить его могут только
кардинальные необратимые про-
цессы в Кремле

14. 14
цессы в Кремле или… А вот вари-
анты «зрады» рассматривать не
хотелось бы.
Тем временем же Курт Волкер
заявляет, что резолюция по миро-
творческой миссии на Донбассе
может быть готова к концу года, не
представляя при этом участия в
ней России. В ответ в Совете Феде-
раций РФ его обвинили в попытке
срыва Минских договоренностей,
что вынуждает Россию наложить
вето на подобную резолюцию Со-
вбеза ООН…

15. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 31 жовтня 2017
15
Війна на Донбасі залишила гли-
бокі борозни на тілі українського
народу. Її безжальний плуг вивер-
нув зі звичного соціального серед-
овища сотні тисяч людських жит-
тів. Так зародилась спільнота
ветеранів АТО, яка на четвертому
році бойових дій стала потужним
полюсом вітчизняного соціуму.
Каркас новітнього ветерансько-
го руху утворюють численні орга-
нізації учасників російсько-україн-
ської війни. Незалежно від форми
об’єднання, чисельності, ресурсної
бази та сфери діяльності, вони
сформували горизонтальну мере-
жу, яка забезпечує соціальну адап-
тацію вчорашніх захисників ві-
тчизни.
Сфера діяльності таких
об’єднань охоплює різноманітні
напрямки. Ключові з них - це допо-
мога у подоланні психологічних на-
слідків перебування на фронті та
реабілітації тяжкопоранених, під-
тримка сімей загиблих, правова до-
помога, працевлаштування вете-
ранів АТО і мінімізація ризику
криміналізації тих, хто повернувся
до мирного життя. Не менш важ-
ливою є залученість ветеранських
організацій до патріотичного вихо-
вання молоді та формування пози-
тивного образу українського воїна.
Більший об’єм цієї роботи майже
не афішується в ЗМІ. Інакше буває,
коли певні ветеранські організації,
часто загорнувшись в обгортку яко-
Організації ветеранів АТО: вижити
в обіймах держави
Володимир Солов’ян,
керівник зовнішньополітичних проектів ЦДАКР
Сфера діяльності таких об’єднань
охоплює різноманітні напрямки.
Ключові з них - це допомога у
подоланні психологічних наслідків
перебування на фронті та
реабілітації тяжкопоранених,
підтримка сімей загиблих, правова
допомога, працевлаштування
ветеранів АТО і мінімізація ризику
криміналізації тих, хто повернувся
до мирного життя. Не менш важли-
вою є залученість ветеранських
організацій до патріотичного вихо-
вання молоді та формування пози-
тивного образу українського воїна

16. 16
гось із добровольчих батальйонів, ви-
ринають у міжпартійній боротьбі. Як
правило, такі кишенькові структури
немаютьнічогоспільногозреабіліта-
цією або іншою підтримкою учасни-
ків АТО. Не менш резонансними ста-
ють випадки участі вчорашніх
ветеранів війни на Донбасі в рейдер-
стві та інших «з’ясуваннях стосунків»
з відверто кримінальним душком.
Відтак широка громадськість
отримує спотворену картинку про
основи руху у всій його багатогран-
ності. Разом із тим інформаційна абе-
рація підриває опірність ветеран-
ських організацій перед численними
кампаніями дискредитації, до яких
вдається ворог. До речі, в ряди-годи
держава сама виставляє підніжки. Не-
щодавній приклад – слова головного
психіатра Міноборони, начальника
клініки психіатрії Національного вій-
ськово-медичного клінічного центру
«Головний військовий клінічний гос-
піталь» полковника Олега Друзя. На
круглому столі Комітету Верховної
ради з питань охорони здоров’я, в
рамках своєї доповіді він назвав 93%
учасників АТО «прихованими воро-
гами». Чиновника відсторонили, але
воду,пролитунамлинросійськоїпро-
паганди, назад уже не відкачати.
Чому бюджетна гривня оминає
новоявлені ветеранські
організації?
Як би там не було, політизація,
криміногенна ситуація в країні чи
інформаційні провокації не є голо-
вними факторами, що стримують
розвиток національної мережі ор-
ганізацій ветеранів АТО. Ключо-
вою проблемою залишається брак
коштів. Питання з приміщенням зі
скрипом вирішується – відповідно
до законодавства ветеранські орга-
нізації мають право на оренду ко-
мунального майна за символічну
суму – 1 гривню на рік. Але цим по-
треби організацій ветеранів АТО,
звісно, не вичерпуються. Тому чи-
мало таких об’єднань тримаються
на плаву виключно завдяки ентузі-
азмові ініціативного ядра та добро-
вільним пожертвуванням.
Не в останню чергу така ситуа-
ція склалась «завдяки» корупцій-
ним схемам фінансування ветеран-
ських організацій з бюджету
країни. Парадоксально, але на чет-
вертому році війни державну під-
тримку отримує ряд псевдо-вете-
ранських структур, діяльність яких
вичерпується проведенням плену-
мів, покладанням «квіточок-віноч-
ків» та друком календариків.
Торік на цю «важливу» для вою-
ючої країни діяльність Держслуж-
ба у справах ветеранів війни та
учасників АТО виділила більше 20
млн грн. Місцевим бюджетам утри-
мання таких організацій також об-
ходиться в копійчину - приміром
на різноманітні заходи, оплату ко-
муналки і статутну діяльність, сто-
личні ветеранські осередки отри-
мають у поточному році 12 млн
грн.
Чимало таких об’єднань трима-
ються на плаву виключно завдяки
ентузіазмові ініціативного ядра та
добровільним пожертвуванням

17. 17
Навесні громадським активіс-
там вдалось скаламутити цю ко-
рупційну заводь, в якій колишні
де-факто підрозділи Комуністич-
ної партії України почуваються як
риби у воді, а організації ветеранів
АТО йдуть на дно. Однак попри
низку гучних скандалів справа так і
не зрушила з місця, адже в уряді не
квапляться з переведенням фінан-
сування ветеранських організацій
на проектно-конкурсну основу –
саме такий механізм відстоює пре-
важна більшість ветеранів АТО та
волонтерів. Відтак, за перше пів-
річчя 2017 року з держбюджету по
старих потоках направили 9,5 млн
грн., а обіцянка Мінсоцполітики
розподілити решту коштів на кон-
курсній основі зависла в повітрі.
Прозоре фінансування ветеран-
ських організацій під конкретні
проекти може створити здорову
конкуренцію між організаціями ве-
теранів АТО, яким нині доводиться
чубитись один з одним за подачки
від держави. В нових умовах таким
спільнотам доведеться «укрупнюва-
тись» - об’єднуватись або координу-
вати певний фронт робіт. Інакше
вони ризикуватимуть опинитись на
голодному пайку.
Кому потрібні «мертві душі»
серед ветеранських організацій?
Саме через об’єднання можна
уникнути надмірного розпорошен-
ня потенціалу ветеранського руху.
Сьогодні він роздроблений на
близько 750 громадських об’єднань
(таку цифру наводить Держслужба
у справах ветеранів війни та учас-
ників АТО). При цьому варто вра-
ховувати що частина подібних ор-
ганізацій існує виключно на папері
або з певних причин згорнула ак-
тивну діяльність, хоч досі залиша-
ються в списках держустанови.
До чого може призвести прак-
тика маргіналізації руху ветеранів
АТО в довгостроковій перспективі
можемо побачити на прикладі Бос-
нії та Герцеговини. Бойові дії на те-
риторії республіки завершилася в
далекому 1995 році. Попри це в
країні спостерігається справжня
«гіперінфляція» різноманітних ве-
теранських асоціацій – їх в країні
більш ніж півтори тисячі. Така си-
туація викликає обурення серед
ветеранів Боснійської війни. В
рамках політичного протесту, кіль-
ка десятків колишніх учасників бо-
йових дій прожили все літо 2017
року в палатках навпроти будівлі
уряду. За словами мітингарів пере-
важна більшість цих організацій іс-
нує для маніпуляцій виборцями та
політичного рекрутингу. Тому од-
нією з вимог ветеранів-протесту-
вальників було припинення фінан-
сування «липових» ветеранських
осередків з федерального та місце-
вого бюджетів.
Іншою проблемою, що змусила
цих людей вийти на вулицю Сарає-
ва, стало штучне роздування
кількості учасників бойових дій.

18. 18
Так, за даними Міністерства у спра-
вах ветеранів Боснії та Герцегови-
ни на території федерації проживає
570 тис. ветеранів війни, хоч за час
конфлікту в лавах Армії Республі-
ки Боснії і Герцеговини та Хорват-
ської ради оборони воювало близь-
ко 280 тис. осіб. Такий «приріст»
числа ветеранів у маленькій країні
(кожен 5-й дорослий громадянин!)
відбувся завдяки рішенню влади
зарахувати до числа ветеранів ме-
диків, волонтерів та поліцейських,
які були залучені до забезпечення
воєнних операцій, а також праців-
ників місцевих оборонних підпри-
ємств.
На переконання протестуваль-
ників, у такий спосіб влада купує
прихильність певних категорій
громадян. Виходом із ситуації, на
думку боснійських ветеранів, має
стати створення єдиного реєстру
учасників війни 1992-1995 років.
Такий крок прорідить ряди «ново-
ветеранів», що дозволить вивіль-
нити більше коштів на реабілітацію
і пільги для «бойових» ветеранів.
Для України ця проблема є не
менш актуальною. Специфіка на-
шої ситуації полягає в тому, що досі
неврегульованим залишається пи-
тання надання статусу учасника
бойових дій (УБД) членам військо-
вих формувань, які не побажали
увійти в підпорядкування регуляр-
них силових структур, або тим до-
бровольцям, які пішли на фронт на
початковому етапі війни і з тих чи
інших причин не можуть докумен-
тально підтвердити свій внесок в
оборону держави. Наразі такі ви-
падки вирішуються в індивідуаль-
ному порядку, адже законопроек-
ти, які передбачають розширення
категорії УБД на ветеранів-добро-
вольців та волонтерів, які діяли на
території проведення АТО, не про-
йшли сито профільного комітету
ВР. Таким чином, з одного боку
отримуємо ситуацію, коли у вете-
ранському середовищі виникає лі-
нія розколу – між «офіційною»
більшістю та «неформатною» мен-
шістю, яка позбавлена права на
частину пільг. З іншого боку, таке
рішення законодавців дає підстави
сподіватись, що в майбутньому
Україні вдасться уникнути босній-
ської історії з маніпуляціями на-
вколо кількості учасників бойових
дій.
Міністерство ветеранів: панацея
чи популізм?
Узгодити ці та інші протиріччя
всередині ветеранського руху, а за-
разом і зміцнити структури органі-
зацій ветеранів АТО покликана іні-
ціатива створення Міністерства у
справах ветеранів. Про підтримку
цієї ідеї з боку США було заявлено
ще 1 липня за результатами зустрі-
чі президента Петра Порошенка з
міністром оборони США Джейм-
сом Меттісом. Тоді ж почались по-
їздки вітчизняних парламентарів
за океан - переймати відповідний

19. 19
досвід американських та канад-
ських партнерів.
Більшість керівників ветеран-
ських спілок та асоціацій з ентузі-
азмом сприйняли таку ідею – мов-
ляв під парасолькою єдиної
установи буде легше відстояти свої
права (зараз програми підтримки
ветеранів в Україні розосереджені
між більш ніж 20 міністерствами та
відомствами). Є прихильники та-
кої ініціативи і в Міністерстві со-
цполітики, яке опікується ветеран-
ськими організаціями. Вочевидь,
там були б раді скинути з плечей
цю «брикливу» ношу.
Критики ідеї Міністерства ве-
теранів застерігають, що влада
може скористатись новостворе-
ним відомством для «причісуван-
ня» ветеранського руху, що було б
для неї особливо доречно напере-
додні виборчих кампаній, які уже
не за горами. До того ж наразі між
владними колами, громадськістю
та військовими немає єдиної пози-
ції щодо сфери компетенції гіпо-
тетичного міністерства у справах
ветеранів.
В будь-якому випадку, очіку-
вання від нового відомства бу-
дуть значно вищими у повірянні
із «замазаною» в численні сканда-
ли Держслужбою у справах вете-
ранів війни та учасників АТО.
Але чи матиме нове відомство до-
статній інструментарій, в першу
чергу фінансовий та управлін-
ський для координації діяльності
з органами місцевого самовряду-
вання, між якими розподілено
виконання основного об’єму
пільг ветеранів?
З огляду на важливість держав-
ної підтримки організацій ветера-
нів АТО, слід віддати належне ідеї
створення Міністерства ветеранів.
Однак, враховуючи вищезазначені
застереження, навряд чи варто по-
спішати з впровадженням даної
ініціативи. В протилежному випад-
ку, такий орган перетвориться на
цапа-відбувайла у відносинах вете-
ранських організацій з державою
(нині в такій ролі опинилось Мін-
соцполітики). Тому наразі осно-
вний фронт підтримки ветеран-
ських організацій варто зосередити
на місцевому рівні – через ради ве-
теранів АТО при муніципальних
органах управління.
Попри міжнародні дипломатич-
ні зусилля, бойові дії на сході нашої
держави можуть тривати ще не
один рік. Таким чином, потік вете-
ранського руху, в який вливати-
муться нові й нові тисячі вчораш-
ніх захисників вітчизни й надалі
змінюватиме ландшафт соціально-
го простору України. Сьогодні, пе-
ребуваючи всередині цього проце-
су, будучи його учасниками і
«ровесниками», не просто оцінити
скільки часу і зусиль знадобиться
для «розмінування» суспільства.
Очевидно одне - без допомоги ве-
теранських організацій, держава не
в змозі подолати цей виклик.
Критики ідеї Міністерства ветера-
нів застерігають, що влада може
скористатись новоствореним
відомством для «причісування»
ветеранського руху, що було б для
неї особливо доречно напередодні
виборчих кампаній, які уже не за
горами. До того ж наразі між
владними колами, громадськістю
та військовими немає єдиної позиції
щодо сфери компетенції гіпоте-
тичного міністерства у справах
ветеранів

20. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 31 жовтня 2017
20
Агресія Росії в Україні активізу-
вала Європейський союз в питанні
вироблення ефективної спільної
політики безпеки та оборони. Зо-
крема, минулого року вперше, по-
чинаючи з 2003 р. була прийнята
нова безпекова стратегія ЄС. Крім
того, започатковано ряд механіз-
мів, що мають посилити безпекову
та оборонну складові Євросоюзу.
Однак, незважаючи на такі дійсно
вражаючі - порівняно з минулими
роками - кроки вперед, вони на-
вряд чи призведуть до того, що ЄС
в питанні власної обороноздатнос-
ті хоча б на трохи наблизиться до
НАТО і стане, як того б декому хо-
тілось, його альтернативою. При-
чини такого стану речей під час не-
щодавньої Ризької конференції
розкрила старший науковий спів-
робітник Німецького інституту з
міжнародних відносин і безпеки
Клаудія Майор.
В червні 2016 року під час самі-
ту Європейської ради була пред-
ставлена стратегія зовнішньої по-
літики і політики безпеки ЄС, яка
отримала назву «Загальне бачення,
єдиний підхід: сильна Європа»
(далі – Стратегія). В передмові до
неї Верховний Представник ЄС із
закордонних справ і політики без-
пеки, Заступник Голови Європей-
ської Комісії Федеріка Могеріні за-
значила, зокрема, таке: «Мета і
навіть саме існування нашого Со-
юзу ставляться під сумнів. І, тим не
Пацієнт скоріше мертвий… Або про
спільну політику безпеки та оборони ЄС
Ігор Федик,
Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

21. 21
менш, нашим громадянам і всьому
світу, як ніколи раніше, необхідний
сильний Європейський Союз. Весь
наш регіон став менш стабільним,
менш захищеним. Кризи всередині
кордонів нашої Спільноти і за її
межами мають безпосередній
вплив на життя наших громадян.
Жодна з наших держав не володіє
міццю чи ресурсами, щоб впорати-
ся з цими загрозами і використову-
вати всі можливості нашого часу в
поодинці… …Ця стратегія плекає
прагнення Європейського Союзу
до стратегічної автономії. Вона не-
обхідна, щоб просувати спільні ін-
тереси наших громадян, а також
наші принципи і цінності. Однак
ми знаємо, що подібного роду пер-
шорядні завдання найкращим чи-
ном вирішуються, якщо ми не одні.
Наш Союз буде працювати над тим,
щоб зробити наших партнерів
сильнішими. Ми будемо поглиблю-
вати трансатлантичні зв’язки і
наше партнерство з НАТО, пара-
лельно з цим встановлюючи зв’язок
з новими гравцями і вивчаючи
можливості нових форматів. Ми
будемо інвестувати в регіональні
системи і в співробітництво між
регіонами і в їх рамках. І ми будемо
сприяти реформі глобального
управління, яке могло б впоратися
з викликами XXI століття».
Однак для реалізації таких
досить амбітних цілей, закладених
в вищезазначеній стратегії, на дум-
ку німецького експерта, європей-
ським функціонерам на сьогодні
необхідно якнайшвидше дати від-
повідь на такі важливі запитання:
Чи є в ЄС стабільна основа для
цього?
Чи відповідають механізми в
сфері безпеки і оборони, які на сьо-
годні обговорюються в ЄС, сучас-
ним викликам і загрозам, яків сто-
ять перед ним?
Чи є на сьогодні в країнах-чле-
нах ЄС бачення і політична воля
для реалізації вищезазначених ме-
ханізмів?
Якщо не дати чіткої відповіді на
ці запитання, то є велика вірогід-
ність того, що всі сучасні потуги
ЄС в сфері безпеки і оборони за-
кінчаться так, як закінчувались ра-
ніше всі подібні ініціативи.
В той же час, німецький експерт
сама спробувала дати відповіді на
поставлені запитання, з яких мож-
на зробити висновок, що сьогодні є
досить велика вірогідність того, що
всі зазначені в новій Стратегії кра-
сиві слова так і залишаться на па-
пері.
А для чого це все ЄС?
Незважаючи на наявність в ЄС
таких амбітних механізмів як Узго-
джений річний оборонний огляд
(Сoordinated Annual Review on
Defence, CARD), Постійна струк-
турна співпраця (Permanent
Structured Cooperation, PESCO), а
також запропонована президентом
Франції Е.Макроном ініціатива
Чи відповідають механізми в сфері
безпеки і оборони, які на сьогодні
обговорюються в ЄС, сучасним
викликам і загрозам, яків стоять
перед ним?

22. 22
щодо спільного оборонного бю-
джету ЄС та спільних сил реагу-
вання, німецький експерт переко-
нана, що їх реалізація на сьогодні є
неможливою через відсутність
сильної основи для цього.
За її словами, мотивації членів
ЄС дуже різні і часто суперечливі.
Є країни, які беруть участь в євро-
пейській оборонній і безпековій
кооперації тому, що вони реально
зацікавлені в європейській інтегра-
ції. Як, наприклад, ФРН. Інші краї-
ни виступають за формування на-
дійних сил безпеки і оборони. Інші
– просто хочуть взяти участь в
оборонних ініціативах ЄС просто,
щоб не опинитись за бортом євро-
пейських процесів. Однак, така ко-
операція не є сильною основою для
того, щоб побудувати щось ефек-
тивне. Так, Євросоюзу потрібна
внутрішня домовленість щодо всіх
питань, але в той же час, йому так
само потрібна ясність стосовно
того, що він хоче досягти, і для чого
всі ці оборонні механізми запуска-
ються.
Тому, в даному контексті екс-
перт ставить перед ЄС ще декілька
уточнюючих запитань: «Чи вла-
штовує їх нинішня основа для обо-
рони і безпеки? Чи довірятимуть
європейські країни Євросоюзу в
питанні оборони так, як вони дові-
ряли до цього США і НАТО? Хто
повинен бути лідером оборони ЄС?
Чи можна оборону ЄС побудувати
без лідера? В НАТО цей лідер чітко
виражений – це США. Хто буде
цим лідером в ЄС? – Інша країна,
інституція, чи це можна буде зро-
бити без лідера?». Єдине, в чому
вона висловила впевненість – та-
ким лідером точно не буде ФРН.
Окрім внутрішнього самовиз-
начення, ЄС також має надати й
чіткі меседжі стосовно того, що він
хоче досягти, для зовнішнього сві-
ту. Так він може говорити про єв-
ропейську оборону, стратегічну ав-
тономію тощо. Але чи дійсно
європейці хочуть бути автономни-
ми і якщо так, то від кого? Якщо ж
ЄС хоче мати стратегічну автоно-
мію і займатись кризовим менедж-
ментом і стабільністю на Півдні
Європи, то йому тоді про це краще
чітко заявити, щоб уникнути непо-
розуміння зі своїми партнерами.
Однак експерт переконана, що в
сьогоднішніх умовах говорити про
стратегічну автономію ЄС недо-
цільно, адже, без конвенційних і
ядерних сил США в Європі та мож-
ливостей Великобританії ЄС не в
змозі забезпечити свою власну без-
пеку і оборону. Більш реальним
для європейських країн є згода з
військовою присутністю США в
Європі та одночасна твереза оцінка
своїх оборонних можливостей і на-
прямів, де ці можливості можна
найефективніше застосувати.
Повертаючись до питання ліде-
ра для спільної безпеки і оборони
ЄС, експерт зазначила, що потреба
в його наявності залежатиме від
Мотивації членів ЄС дуже різні і
часто суперечливі
В сьогоднішніх умовах говорити про
стратегічну автономію ЄС
недоцільно, адже, без конвенційних і
ядерних сил США в Європі та можли-
востей Великобританії ЄС не в змозі
забезпечити свою власну безпеку і
оборону

23. 23
того, що собою являтиме поняття
європейської безпеки і оборони.
Якщо це буде посилення можли-
востей щодо кризового управління
на південних кордонах ЄС, то тут
лідером може періодично бути
будь-яка країна. Якщо це полягати-
ме в координації збільшення обо-
ронних бюджетів і посилення інду-
стріальної бази, то для цього не
потрібно лідера. Однак обидва ви-
падки, на її думку, не відповідають
сучасним безпековим і оборонним
потребам ЄС. Єдине, що їм відпо-
відатиме – це збереження військо-
вої присутності США в Європі, а
також усвідомлення необхідності
збільшення оборонних видатків в
рамках НАТО.
Поряд з цим вона вважає, що
ЄС все ж потрібно готуватись до
того дня, коли в США буде змінено
фокус на інший регіон чи встанов-
лено інші пріоритети, в результаті
чого ЄС все ж таки отримає т.зв.
стратегічну автономію, при чому
як політичну і конвенційну, так і
ядерну.
Проблеми з реалізацією амбіцій
До сьогоднішнього дня оборон-
ну співпрацю в рамках ЄС можна
вважати позитивом для багатьох
країн. Однак, при цьому, ця співп-
раця не є їх необхідністю. Необхід-
ність оборонної співпраці – це те,
що більшість країн ЄС робить в
рамках НАТО. І на сьогодні вини-
кають запитання: «Чи є можливість
перетворити в необхідність обо-
ронне співробітництво в рамках
ЄС? Наскільки сильно європейці
захочуть це зробити? Це буде їх
власне бажання, чи це можливо
тільки в результаті зовнішнього
впливу, як на приклад, загроз з
боку Росії чи політики США?»
Якщо ж Сполучені Штати дійсно
приймуть рішення щодо поступо-
вого зменшення своєї військової
присутності в Європі чи взагалі ви-
ходу з НАТО (до чого сьогодні за-
кликають деякі експертні групи в
США), то тоді вони почнуть пере-
кладати всю свою відповідальність
на ЄС. І це стане великим випробу-
ванням для Євросоюзу. Адже, в ЄС
дуже великі оборонні амбіції, од-
нак не має справжнього бажання їх
реалізувати: ні політично, чітко за-
являючи про власні бажання та на-
міри, ні з питань фінансів та інфра-
структури. І ті інструменти, які на
сьогодні активно обговорюються –
CARD, PESCO, європейський обо-
ронний фонд – навряд чи зможуть
щось змінити, оскільки це більше
процеси та інституції, аніж реальна
демонстрація намірів щось зроби-
ти.
Суверенітет в обмін на безпеку
Ще однією проблемою для ефек-
тивної реалізації спільної політики
безпеки та оборони ЄС, є те, що
для цього його країнам-членам по-
трібно максимально віддати йому
свій суверенітет. Оскільки і CARD,

24. 24
і PESCO, і пропозиція президента
Макрона є найвищим рівнем інте-
грації і в той же час – найвищим
рівнем позбавлення суверенітету,
який країни-члени ЄС могли на
сьогодні отримати. З іншого боку,
жодна країна самостійно не може
зробити нічого суттєвого для за-
безпечення безпеки і оборони в
Європі. Тобто, якщо говорити про
колективну оборону ЄС, то євро-
пейські країни повинні усвідоми-
ти, що вони залежать одне від од-
ного, і що їх безпека залежить від
передачі частини свого сувереніте-
ту до інституцій ЄС. І тут виникає
чергове запитання: «А наскільки
країни ЄС готові віддати йому свій
суверенітет в обмін на підвищення
власної безпеки?»
Однак, якщо вже бути взагалі
відвертим, то європейські країни
мають усвідомити, що їх безпека
вирішується не на європейському,
а на євроатлантичному рівні.
Підсумовуючи все вищесказа-
не, стає очевидним, що на сьогод-
ні в ЄС є сильні амбіції щодо по-
будови колективної оборони, але
не має справжнього бажання їх
реалізувати: ні політично, ні фі-
нансово, ні практично (інфра-
структура та обладнання). З огля-
ду на це, запропоновані в рамках
ЄС інструменти як, наприклад,
CARD, PESCO, чи спільний обо-
ронний бюджет, не стануть силь-
ною основою для спільної обо-
ронної політики ЄС, оскільки
вони є більше процесами та інсти-
туціями, а не реальними намірами
щось змінити.
В той же час очевидним є й те,
що ефективна реалізація спільної
політики безпеки та оборони ЄС є
малоймовірною і, як результат,
безпека і оборона європейських
країн й надалі залежатиме від
НАТО, зокрема, присутності США
в Європі.
Європейські країни мають усвідоми-
ти, що їх безпека вирішується не на
європейському, а на євроатлантич-
ному рівні

25. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 31 жовтня 2017
25
У вересні 1991 р. у Республіці
Молдова був ліквідований Комітет
державної безпеки (КДБ)1
, а на його
основі створене Міністерство наці-
ональної безпеки (МНБ). Останнім
Головою КДБ і першим міністром
нової структури став колишній
полковник міліції Анатолій Плуга-
ру, звільнений з МВС за участь у
Демократичному русі на підтримку
перебудови2
. Як і у багатьох по-
страдянських країнах нові молдов-
ські спецслужби за інерцією продо-
1 Четверо з дев’яти керівників КДБ Молдав-
ської РСР (1954-1991) були українцями.
2 Плугару Анатолий Фёдорович (Анатол Ту-
дор). [Електронний ресурс]. – Режим досту-
пу: http://shieldandsword.mozohin.ru/
personnel/plugadu_a_f.htm
вжували діяти поза правовим
полем. Лише у жовтні 1995 р. пар-
ламент Молдови прийняв профіль-
ні закони «Про державну безпеку» і
«Про органи державної безпеки».
Наприкінці 1999 р. МНБ було
реорганізоване у Службу розвідки
та безпеки (СРБ) РМ3
. Хоча реорга-
нізація проходила з «оглядкою» на
румунський досвід4
, розвідуваль-
ний і контррозвідувальний підроз-
3 Назву цього відомства з румунської мови
(Serviciul de Informaţii şi Securitate) перекла-
дають як Служба інформації та безпеки, од-
нак у контексті діяльності спецслужб термін
«informațiе» більш доцільно перекладати як
«розвідка».
4 У Румунії у 1990 р. була створена окрема
Служба зовнішньої розвідки.
Спеціальні служби Республіки Молдова:
під румунським тяжінням
Володимир Паливода, старший науковий співробітник
відділу проблем національної безпеки
Національного інституту стратегічних досліджень

26. 26
діли залишилися у складі СРБ. Крім
цього, на СРБ покладені завдання
захисту конституційного ладу, бо-
ротьби з тероризмом, охорони дер-
жавної таємниці та ведення вій-
ськової контррозвідки.
На сьогодні систему спеціаль-
них служб РМ складають: СРБ; Де-
партамент розвідки МО; Служба
державної охорони і захисту (СДО-
іЗ); Прикордонна поліція МВС;
Митна служба.
Починаючи з 1992 р., головним
об’єктом роботи спецслужб Молдови
залишається так звана Придністров-
ська Молдавська Республіка (ПМР), а
головним противником - Міністер-
ство державної безпеки (МДБ) само-
проголошеної держави5
. Найбільш
відомим епізодом цього багаторічно-
го протистояння є справа керівника
Тираспольського відділення Народ-
ного фронту Молдови та прибічника
об’єднання з Румунією Іліє Ілашку.
Під час збройного конфлікту у
Придністров’ї колишній кадровий
офіцер Радянської армії командував
розвідувально-диверсійною групою
(РДГ) «Бужор». За однією з версій,
вонапідпорядковуваласьМНБ6
,заін-
шою, - Ілашку діяв самостійно і ніко-
ли не був співробітником спецслужб
РМ, але регулярно, за власною ініціа-
тивою, передавав їм певну інформа-
5 У 2012-2016 рр. МДБ мало назву Комітет
державної безпеки ПМР.
6 «Дело Илашку», или 20 лет спустя. [Електро-
нний ресурс]. – Режим доступу: http://enews.
md/blogs/view/4586/
цію7
. Пізніше виникла ще одна версія
про те, що РДГ «Бужор» - провокація
МДБ ПМР, яке впровадило у лави
місцевих націоналістів свого агента-
провокатора. Саме він вчиняв теро-
ристичні акти, та не за вказівками з
Кишинева, а за завданням придні-
стровських сепаратистів8
.
7 Бергман М. «Вождь в чужой стае». [Електро-
нний ресурс]. – Режим доступу: http://
femida-pmr.narod.ru/politika/051012_
bergman.htm
8 Бергман заявил, что диверсионную группу
«Бужор» создал Антюфеев. [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://www.
vedomosti.md/news/Bergman_Zayavil_Chto_
Diversionnuyu_Gruppu_Buzhor_Sozdal_
Antyufeev
Ілюстрація № 1.
Джерело: http://mgb-pmr.com/uploaded/2017/
Gerb%20MGB.jpg