Pysa4ka presents media project English Visuals (с) Писачка, 2019 mazepi10@gmail.com

1. С Е РД Ж О Д Е Р Е З А , Д И Р Е К Т О Р Ш К О Л И З А Ш И Ф Р О В А Н О Ї Ф І Л О С О Ф І Ї

2. АКТУАЛЬНІСТЬ:
Процеси глобалізації та соціально-
культурні зміни, які, привели до концепції
суспільства споживання потребують
досліджень масової свідомості та
пов’язаних із нею типів існування.
Особливої гостроти також набуває
питання місця та ролі людини у межах
масового суспільства, питання її
свободи, можливостей вибору та
майбутнього вдосконалення.

3. МЕТА: ВИЗНАЧИТИ
МІСЦЕ ТА РОЛЬ
ЛЮДИНИ У
СТРУКТУРІ
„СУСПІЛЬСТВА
СПОЖИВАННЯ”
ЖАНА БОДРІЯРА.
Завдання:
 охарактеризувати „суспільство споживання” Ж. Бодріяра;
 дослідити взаємозв’язок між індивідом та масовим суспільством;
 визначити характерні особливості людини в межах „суспільства споживання”;
 виділити шляхи протистояння масовому суспільству у концепції світоча постмодерну, ги

4. ДЖЕРЕЛА“ A S T H E S O C I E T Y O F T H E M I D D L E A G E S B A L A N C E
O N G O D A N D T H E D E V I L , O U R S I S B A L A N C E D O N
C O N S U M P T I O N A N D I T S D E N U N C I A T I O N ”
1 . H T T P S : / / M O N O S K O P. O R G / I M A G E S / D / D E / B A U D R I L L A R D _
J E A N _ T H E _ C O N S U M E R _ S O C I E T Y _ M Y T H S _ A N D _ S T R U C T U R
E S _ 1 9 7 0 . P D F
2 . S TA N F O R D E N C Y C L O P E D I A O F P H I L O S O P H Y
H T T P S : / / P L AT O . S TA N F O R D. E D U / E N T R I E S / B A U D R I L L A R D /
3 . B A U D R I L L A R D : T H E C O N S U M E R S O C I E T Y
H T T P S : / / W W W . T H E - P H I L O S O P H Y. C O M / B A U D R I L L A R D -
C O N S U M E R - S O C I E T Y
4 . J E A N B A U D R I L L A R D ' S " T H E C O N S U M E R S O C I E T Y "
5 . H T T P S : / / Y O U T U . B E / A I L L S J U B 3 Q K
6 . В Е Г Е Ш І Г О Р М І С Ц Е Т А Р О Л Ь Л Ю Д И Н И У С Т Р У К Т У Р І
„ С У С П І Л Ь С Т В А С П О Ж И В А Н Н Я ”

5. « С У С П І Л Ь С Т В О С П ОЖ И В А Н Н Я »
( 1 9 7 0 ) . М А С - М Е Д І А
П Р О Д У К У Ю Т Ь С П ОЖ И В А Ц Ь К И Й
Т И С К , Я К И Й В Е Д Е Д О
Р У Й Н У В А Н Н Я Д І Й С Н О С Т І І
П Е Р Е Х І Д В Ф І К Т И В Н У
« Р Е А Л Ь Н І С Т Ь С П Е К ТА К Л Ю » .
Споживання -- ланцюгова психологічна реакція,
яка направляється сучасної магією, природа
якої несвідома. Споживання предметів більше
не пов'язане з їх сутністю — йдеться скоріше про
відчужені знаки предметів, які існують лише у
зв'язку один з одним. Надлишок предметів
споживання вказує на «уявний» достаток, що
Бодріяр протиставляє «справжньому» достатку,
що існував при збірному способі
господарювання. Суспільство споживання — це
суспільство самообману, де неможливі ні
справжні почуття, ні культура, і де навіть
достаток є наслідком ретельно замаскованого і
захищеного дефіциту, що має зміст
структурного закону виживання сучасного світу.
Французький філософ, соціолог та культуролог Жан
Бодріяр дуже любив каву і є одним із найбільш
радикальних представників постмодернізму.

6. Споживання – це не пасивне присвоєння,
воно є активним модусом ставлення до
речей, до колективу та світу в цілому,
універсальним відгуком на зовнішні
подразники. Речі та матеріальні товари
формують об’єкт потреб та їх задоволення.
Людство у всі часи чимось володіло,
користувалось та щось витрачало. Однак
споживання у власному розумінні слова
виникло лише в сучасному суспільстві.
Споживання – це не матеріальна практика, воно не визначається їжею, яку людина їсть, чи
автомобілем, яким вона користується, воно є тим, як все це організується в знакову субстанцію. У
сучасному суспільстві річ сама по собі не може споживатися; для того, щоб стати об’єктом
споживання, вона повинна стати знаком, який набуває смислу лише у співвідношенні з іншими
речами- знаками. Таким чином, споживаються не самі речі, а відносини.
Бодріяр визнавав існування потреб, однак у своєму аналізі споживання він мав на увазі інше:
споживання існувало в усіх суспільствах, але в сучасному суспільстві воно стало надто
специфічним. Обіг, купівля, продаж та присвоєння благ і речей як знаків формує мову нашої
культури і той кодекс, згідно з яким члени суспільства комунікують

7. „Люди у суспільстві достатку оточені не стільки людьми, як це було у попередні часи, скільки об’єктами
споживання”. Цінність та самостійність людини в сучасних суспільствах розмиваються за рахунок щоденного
видовища прославлення об’єктів вжитку у рекламі та в сотнях послань ЗМІ. Про людину тепер можна
говорити лише у співвідношенні з її оточенням.
„Поняття „оточення”, „середовище” отримали таку популярність з того часу, відколи ми живемо не стільки в
близькості з іншими людьми, не за присутності їх самих та їх роздумів, скільки під німим поглядом слухняних
предметів, котрі змушують нас галюцинувати, котрі весь час повторюють нам одну і ту саму річ про нашу
могутність, потенційний достаток та нашу відсутність одне для одного… Ми переживаємо час речей: я хочу
сказати, що ми живемо в їхньому ритмі та у відповідності до їхньої безперервної послідовності”.
Найхарактернішою рисою сучасних капіталістичних міст є нагромадження та надлишок предметів. Це -- не
просто сукупність продуктів, а очевидність надлишку, свідчення про остаточне усунення нужденності. Однак
у цьому надлишку якраз ховається згуба для міжособистісних комунікацій. Всі речі організуються в набори,
або колекції.
Індустрія достатку пропонує серії різних предметів, які відсилають один
до одного та відповідають один одному. У наш час дуже мала кількість
предметів пропонується поодинці, без контексту інших предметів.
Ставлення споживача до предмету також змінилось: він більше не
розглядає предмет, орієнтуючись на його специфічну користь, а
розглядає ансамбль предметів у їх цілісному значенні. Одяг та засоби
формують, таким чином послідовність предметів, які викликають у
споживача інерційне примушення: кожного дня він змушений послідовно
рухатися від предмета до предмета.

8. Реклама - це переважно царство „псевдоподії”, основне завдання якої зводиться до того, щоб зробити із об’єкта
подію шляхом вилучення його об’єктивних характеристик. Вона конструює об’єкт як модель, як видовищну подію.
Реклама є „пророчим словом тією мірою, якою вона пропонує не зрозуміти чи вивчити, а повірити.
Те, що вона каже, не передбачає попередньої істини (істини споживання об’єкта), а
вимагає підтвердження на рівні реальності того пророчого знаку, який вона подає. Таким є
спосіб її результативності. Вона робить із об’єкта псевдоподію, яка повинна стати
реальною подією повсякденного життя завдяки приєднанню споживача до її дискурсу.
Звідси випливає, що істина і брехня тут є невловимими, так само як в електоральних
дослідженнях, коли невідомо чи реальне голосування випливає з цих досліджень, чи саме
ці дослідження відображають суспільну думку”
The Finest Consumer Object: The Body
У структурі „суспільства споживання” одне з центральних місць, на думку Ж.
Бодріяра, займає тіло. Через свою перенасиченість конотаціями воно є
найпрекраснішим та найяскравішим серед усіх об’єктів. Його „нове відкриття” після
тисячолітньої ери пуританства, його повсюдна присутність в рекламі, моді, масовій
культурі, гігієнічний культ, яким його оточують, міф задоволення, який йому
приписують, – все це сьогодні свідчить на користь того, що тіло стало „об’єктом
порятунку”.
In the consumer package, there is one object finer, more precious and more dazzling than any other - and even more laden with connotations than the automobile, in
spite of the fact that that encapsulates them all. That object is the BODY. Its 'rediscovery', in a spirit of physical and sexual liberation, after a millennial age of puritanism;
its omnipresence (specifically the omnipresence of the female body, a fact we shall have to try to explain) in advertising, fashion and mass culture; the hygienic,
dietetic, therapeutic cult which surrounds it, the obsession with youth, elegance, virility / femininity, treatments and regimes, and the sacrificial practices attaching to
it all bear witness to the fact that the body has today become an object of salvation. It has literally taken over that moral and ideological function from the soul.

9. Cучасна ідеологія тіла -- фіктивне звільнення тіла у якості об’єкта-знака,
який реалізується в еротиці, спорті та гігієні. Оскільки застаріла ідеологія душі
вже не відповідає розвинутій системі споживання, то саме тіло стає головним
міфом етики споживання.
Сьогодні канікули та вільний час змушують середньостатистичного індивіда відмовитися
від свободи самовдосконалення, натомість вони пропонують йому свободу демонструвати
безглуздість свого часу, що є лише нішею, котру потрібно заповнити. Час дозвілля, як і весь
час споживання взагалі, стає сукупним соціальним часом, ознакою багатства і капіталу.
Такою ж примусовістю просякнута й ідеологія
дозвілля, яке не залежить від потреби у насолоді від
вільного часу та функціонального відпочинку.
Визначення дозвілля зводиться до споживання
невиробничого часу. Таким чином, дозвілля не має
нічого спільного з пасивністю – воно є якраз активністю,
обов’язковою соціальною повинністю. Час у ній не є
„вільним”, він приноситься в жертву, розтрачується – це
момент певного виробництва вартості, статусного
виробництва, і соціальний індивід не володіє
„свободою” ухилитися від нього”.

10. У даному контексті, Ж. Бодріяр, відмовившись від
натуралістичного підходу, розглядає потреби сучасної людини
як функцію, прищеплену індивідам внутрішньою логікою
системи. Іншими словами, потреба тут не розглядається як
споживча сила, „звільнена” суспільством достатку, а як
виробнича сила, затребувана функціонуванням самої системи,
її процесом виробництва та виживання. Інакше кажучи,
потреби існують лиш настільки, наскільки система має в них
потребу.
Під час опису світу постмодерну Ж. Бодріяр також
відзначав, що він характеризується копіюванням; ми живемо
в добу удавання. Процес копіювання призводить до
створення симулякрів, або відтворення об’єктів чи подій.
Коли стирається різниця між знаками та реальністю, дедалі
важче відрізнити реальне від того, що його копіює. У
результаті, саме дубляж реальності та імітація займають
пануюче становище в сучасних суспільствах. Людина
перебуває в полоні симуляцій, які утворюють спіралеподібну,
кругову систему, що не має початку і кінця.
La fin