Екологічний проект

1. Екологічний проект
Дослідження Білозерського лиману та його берегів
Роботу виконала учениця 10 класу
навчально-виховного комплексу «Дитячий
садок - загальноосвітня школа I-III
ступенів» Кам`янсько-Дніпровської міської
ради Запорізької області
Дерипаско Софія
Керівники: вчитель географії Школьний І.П.
вчитель інформатики Рукіна О.М.

2. 2
2016
2

3. 3
Зміст
1. Вступ
2. Розташування лиману
3. Загальні дані
4. Флора
5. Фауна
6. Населенні пункти
7. Проблеми лиману
8. Висновки
9. Додатки
10. Література
3

4. 4
4

5. 5
Вступ
Без Білозерського лиману ми не можемо уявити нашого міста. Кращі
роки нашого дитинства ми проводимо на його берегах, купаючись у водах. А
чи задумуємося ми над тим , які в нього радощі і тривоги, який екологічний
стан? Лиман потребує допомоги. Вслухаємося в шум води і почуємо в них
невеселу мелодію, а благання про допомогу.
Бездушне розорювання схилів долини призвело до того, що велика
кількість гірських порід після дощу і танення снігу потрапляє в воду і
замулює її. Для закріплення берегів від руйнування її водними потоками
потрібно насаджувати дерева, а городи, що йдуть до лиману, потрібно
засівати багаторічними травами.
Прикро й те, що жителі нашого міста на берегах складають сміття,
роблять звалище гною. Всі ці нечистоти змиваються в води лиману, це
призводить до загибелі риби. В останні роки кількість риб(щука, окунь)
значно зменшилася.
Білозерський лиман люди використовують для різноманітних потреб:
напувають влітку худобу, поливають водою городи.
Тільки від нас залежить його доля. Чи буде він із чистою прозорою
водою, чи перетвориться на стічну канаву.
Певні природні, економічні, господарчі та інші обставини останніх
десятиліть призвели до потужних зворотних процесів розбалансування
водообміну в екотоні та значного регресу за показниками біорізноманіття.
Електронну версію проекту «Дослідження Білозерського лиману та
його берегів» можна знайти за посиланнями:
http://nashapriroda.wixsite.com/green-earth-r (сайт проекту)
http://nvk.ucoz.ua (сайт школи)
http://zw.ciit.zp.ua/index.php/
%D0%A3%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%BA:
%D0%A8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD
%D0%B8%D0%B9_%D0%86.%D0%9F (сторінка вчителя)
5

6. 6
Розташування
— заплавне озеро річки Білозерки (басейн Дніпра). Розташований у
ежах Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області. Координати:
47°27'38"N 34°23'25"E
Лиман лежить на південний захід від м.Кам`янка-Дніпровська.
Найкоротша відстань від школи до лиману 1530м.(Додаток №1) В лиман несе
свої води степова річка Білозерка, та скидні канали села Велика Знам`янка та
міста Кам`янки-Дніпровської, що несуть ґрунтові води з захисних дренажних
систем (Додаток №2) Рівень води у лимані штучно зрегульований, завдяки
роботі насосної станції. (Додаток №3) Береги низькі, пологі, подекуди
заболочені.
Загальні дані
Довжина лиману 6,2 км, ширина до 3,2 км, площа 15,6 км², глибина до
3 м. Прозорість води менше 1 м. (Додаток №4) Донні відклади представлені
чорним мулом з домішками детриту. (Додаток №5) Така каламутність води
на мій погляд пояснюється кількома факторами:
1. Течія у річці Білозерка майже відсутня, на перший погляд не
помітна, береги сильно заросли рослинністю, гниючи залишки рослин
утворюють дрібні частки, які довго знаходяться у воді у підвішеному стані.
2. Скидні канали протікаючи через населенні пункти в умовах
сучасності перетворилися на смітники.
3. За останні роки при загальному зменшенні кількості опадів насосна
станція працює тільки на поповнення води в лиман з Каховського
водосховища. Лиман перетворився із стічного озера в безстічне.
Майже три місяці на рік лиман вкритий кригою (Додаток№6)
Значення лиману (Додаток №7)
Білозерський лиман та його береги є місцем існування багатьох
дикорослих рослин та домівкою для тваринного світу..Для людини це місце
відпочинку дітей і дорослих, яке використовується цілий рік. (Додаток№8)
6

7. 7
Має господарське значення: в ньому вирощують декілька видів риб - судак,
короп. (Додаток№9)
Залишки нерозораних берегів лиману є притулком для кількох видів
рослин, що є рідкими і зникаючими в Запорізькій області та потребують
допомоги.(Додаток №10)
Флора (Додаток №11)
Берегові рослини, пристосовані до надмірно вологих, часто
затоплюваних місць проживання. Рослинність цієї зони багата видами, які
можна часто зустріти на заболочених луках. Найбільш поширеними
представниками цієї зони є різноманітні види осок: загострена, гостра,
берегова, висока та ін. Часто можна побачити калюжницю болотну, жовтець
повзучий, плакун-траву.
Мілководні рослини порівняно невеликі, зануренні в воду, в основному
укорінені в грунті. Найближчу до берега і часом пересихаючу смугу лимана
заселяють види різного систематичного положення. Тут можна зустріти:
частуху подорожникову, їжачу голівку пряму, смег водяний і інші.
До вільноплаваючих гідрофітів можна віднести різні види рясок: ряска
трьохдольна, ряска маленька та інші, різак водяний, горіх водяний.
До високорослих гідрофітів можно віднести очерет звичайний, рогоз
широколистий і рогоз вузьколистий.
За очеретом починаються рослини із плаваючими листками, в яких
тільки верхня сторона листкової пластинки і квітка стикаються з повітряним
середовищем, а решта органів розміщені в товщі води і в грунті. Це глечики
жовті, елодея, рдест, різак водяний і інші рослини.
Степова рослинність берегів лиману представлена ковилово-
типчаковою, зустрічаються злаки, полини, солянки, житняки.(Додаток №16)
Серед них є що охороняються та рекомендуються для охорони в межах
Запорізької області це ефедра двоколодкова та сусак зонтичний я дослідила
літературу, ознайомилася з матеріалами інтернет ресурсу стосовно цих
7

8. 8
рослин та виступила з доповіддю перед учнями 8-х класів.(Додаток №13), та
розповсюдила листівки серед мешканців міста (Додаток№14)
Щоб зберегти зникаючи види необхідно:
1. Збереження природної просторової, видової, популяційної та
ценотичної різноманітності об'єктів рослинного та тваринного світу;
2. Збереження умов місцезростання дикорослих рослин і природних
рослинних угруповань;
3. Висівати насіння на місцях прозростання;
4. Створення заповідних територій;
5. Вирощування в куточках природи в школі;
6. Збереження ландшафтів в цілому;
7. Здійснення заходів щодо запобігання негативного впливу
господарської діяльності на рослинний світ;
8. Охорона об'єктів рослинного світу від пожеж, захист від шкідників і
хвороб;
9. Виховання природоохоронної свідомості у людей з дитинства до
похилого віку всіма можливими сучасними засобами;
10. Розвиток екотуризму;
Фауну лимана складають різні види риб (короп, окунь,товстолоб, лящ,
амур,карась), молюски, раки і інші безхребетні. На дні озере можна зустріти
мотиля та інші організми . Із твариного світу на берегах лиману мешкають
крім численних дрібних гризунів ласки, куниці,степові ховрашки, лисиці.
Серед птахів — жайворонок, перепел, куріпка. Місцями ще можна зустріти
сов, орлів. На берегах лиману живуть дикі гуси, чаплі, кулики. Серед безлічи
комах зустрічається поліксена, метелик Червоної книги.
Населені пункти
• місто Кам'янка-Дніпровська (східний берег лиману)
• село Велика Знам'янка (західний берег лиману)
8

9. 9
Проблеми лиману
Досліджуючи лиман, я з`ясувала, що водойма має наступні проблеми:
- підвищення каламутності води, та загальне її забруднення побутовим
сміттям;
- замулення дна, зменшення глибини лиману;
- гниючі органічні рештки забирають з води кисень, якого в воді стає
зовсім не достатньо для її мешканців, виникають замори риби (додаток №12)
- розорювання берегів лиману майже до води, призводить до руйнації
берегів, збільшенню каламутності води, зникненню дикорослих рослин;
(Додаток№15)
- зникнення через забруднення представників тваринного
світу(беззубка звичайна, йорж, рак річковий)
9

10. 10
Висновок
Я дослідила стан Білозерського лиману та його берегів і дійшла
висновків, що водойма потребує негайної допомоги. Щоб запобігти
зникненню водойми, її мешканців необхідно терміново провести ряд заходів:
1. Посилити місцеве природоохоронне законодавство.
2. Місцевій владі приділяти більше уваги виконанню
природоохоронних законів.
3. Населенню суворо дотримуватися питань стосовно утилізації
побутового сміття і розорювання водоохоронної зони узбережжя.
4. Усім кому не байдужий стан навколишнього середовища вести
просвітницьку роботу, починаючи з дитячих садків.
В теперішній час над природою в результаті анти-екологічної
діяльності людини нависла загроза зникнення багатьох видів, а це для
біосфери — справжня катастрофа.
Я навчаюся в 10 класу і після закінчення школи планую поступити на
факультет «Екології та охорони навколишнього середовища» до
Мелітопольського державного агротехнологічного університету щоб
зробити свій внесок для покращення навколишнього середовища.
Література
10

11. 11
1. Воронов А. Г. Біогеографія з основами екології. - 2-е вид. - М.: Изд-
во МГУ, 1987.
2. Второв П. П., Дроздов М. М. Біогеографія материків. - 2-е вид. - М.:
Просвещение, 1979.
3. Погребняк П.С., Давыденко И.Д. Древесно-кустарниковая
растительность и режим степных заповедников II Вопросы охраны
ботанических объектов (Под ред А.М.Семёновой- Тян-Шанской). - П.: Наука,
1971. - С. 155-156.
Сайти
https://uk.wikipedia.org/wiki/
http://esu.com.ua/search_articles.php?id=40789
http://karpela.com/fishplace/1861
http://www.gpslib.net/mapsearch/object/%D0%91%D0%86%D0%9B%D0%9E
%D0%97%D0%95%D0%A0%D0%A1%D0%AC%D0%9A%D0%98%D0%99+%D0%9B
%D0%98%D0%9C%D0%90%D0%9D/
http://wikimapia.org/4092212/ru/%D0%9E%D0%B7%D0%B5%D1%80%D0%BE-
%D0%91%D0%B5%D0%BB%D0%BE%D0%B7%D1%91%D1%80%D1%81%D0%BA
%D0%B8%D0%B9-%D0%9B%D0%B8%D0%BC%D0%B0%D0%BD
http://dic.academic.ru/dic.nsf/brokgauz_efron/11262/%D0%91%D0%B5%D0%BB
%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9
Додаток №1
Карто-схема
11

12. 12
1.Моя школа
2.Білозерський лиман
12

13. 13
Додаток №2
Скидні канали
13

14. 14
Додаток №3
Насосна станція
Додаток №4
14

15. 15
Прозорість води
15

16. 16
Додаток №5
Замуленість вод
16

17. 17
Додаток№6
Крига на лимані
17

18. 18
Додаток №7
Пісня про лиман
Было время, на поляне
Собирались на лимане:
У селан и горожан
Популярен был лиман.
Самобранку расстилали,
Пили, ели, загорали.
И шумели камыши.
Все гуляли от души.
На рассвете приходили,
Рыбу удочкой ловили,
Есть месина, есть крючок,
А нажива- червячок.
Ноги резали ракушки,
Где-то квакали лягушки,
А в котле кипят ерши.
Мы гуляли от души.
Как чудесно на природе:
Детвора на мелководье,
Кто постарше, может быть,
Весь лиман мог переплыть.
В волейбол, футбол играли,
Все активно отдыхали.
Старики и малыши,
Здесь гуляли от души.
Приезжали, отдыхали,
Их «курортниками» звали.
Изо всех концов страны
Приглашали в гости мы.
И на берегу лимана
Места всем вполне хватало:
Хоть купайся, хоть пляши.
Мы гуляли от души.
Всё ушло куда, скажи?
Стал лиман теперь чужим.
18

19. 19
Там, где пели камыши,
На лимане- ни души…
Рано утром на поляне
Соберёмся на лимане!
И споём мы под баян
Про тебя, родной лиман.
. (Сергей Белогуров)
19

20. 20
Додаток№8
Відпочинок дітей
Відпочинок дорослих
20

21. 21
Рибальство
Віндсерфінгісти
21

22. 22
Місце відпочинку
22

23. 23
Додаток №9
Види риб
23

24. 24
Додаток №10
Малюнки рідкісних рослин, що зникають в Запорізькій області
Сусак зонтичний
24

25. 25
Ефедра двоколоскова
25

26. 26
Додаток №11
Опис рослин прибережних теріторій
(інший варіант — ) Caltha palustris) — багаторічна рослина з
шнуровидними коренями, що утворюють мичку, родини жовтцевих
(Ranunculaceae). Кущики калюжниці ростуть в умовах сильного зволоження:
на болотах і болотистих луках, по берегах водойм і річок
Опис
Багаторічна трав'яниста рослина (10-40 см заввишки) з мичкуватою
кореневою системою, що складається з численних товстих шнуроподібних
коренів. Стебло м'ясисте, прямостояче або висхідне, як і вся рослина, голе.
Звичайно воно просте або вгорі розгалужене.
Листки чергові, темно-зелені, блискучі, гладенькі, зарубчасті і
зарубчасто-зубчасті, рідше цілокраї. Нижні листки великі, черешкові,
пластинка округло-серцеподібна. Середні й верхні листки дрібніші від
нижніх, короткочерешкові або майже сидячі, напівстеблообгортні, з
ниркоподібно-серцевидними листковими пластинками. Прилистки плівчасті,
буруваті або зелені при основі.
Квітки великі, правильні, розміщені на довгих квітконіжках у пазухах
листків. Оцвітина проста, віночкоподібна, роздільнопелюсткова, складається
з п'яти золотисто-жовтих, часом зісподу зеленуватих листочків (1,5-2,3 см
завдовжки, 5-8 мм завширшки). Тичинок багато, вони коротші за оцвітину.
Маточок 2-12, стовпчики короткі, зав'язь верхня, при основі з неглибокими
нектарними ямками.
Плід — складна листянка, плодики 8-12 мм завдовжки, 2-3 мм
завширшки з коротким носиком.
Поширення
Росте калюжниця у вільшняках, на лісових болотах, заболочених луках.
Поширена повсюди в зоні помірного клімату: в Європі (за винятком
найпівденнішої частини), в Північній Америці (включаючи Аляску і Юкон ),
в Закавказзі і Казахстані, в Монголії і Японії, на півночі і заході Китаю, а
26

27. 27
також у гірських районах Індійського субконтиненту (північ Індії, Бутан і
Непал). В Україні росте повсюдно.
Практичне використання
Декоративна, отруйна, лікарська, харчова й медоносна рослина.
Калюжниця болотна як декоративна рослина дуже ефектна по берегах
водойм, де утворює яскраву золотисту кайму рясним цвітінням і великими
квітками. Її рекомендують також для вогких місць у парках і лісопарках.
Культивується багато декоративних сортів.
Калюжниця болотна отруйна рослина. Містить невелику кількість
алкалоїдів (0,1%), серед них берберин; в усіх частинах калюжниці, в тому
числі у квітках, недостиглому насінні та в кореневищі, містяться сапоніни,
кількість яких збільшується до осені. Калюжниця містить холін, а також
летку речовину протоанемонін, яка і є токсичною. Під час висушування
калюжниця втрачае токсичність, тому отруюються нею коні та велика рогата
худоба тільки на пасовищах, причому поїдають її тільки при відсутності
ціннішого корму. Можливе отруєння силосом, в якому є калюжниця, яке
виражається в порушенні функції нирок і шлунково-кишкового тракту
(кольки, здуття, пронос); у корів після з'їдання такого силосу знижуються
надої молока. Відомі смертельні отруєння коней і корів. Для кіз і овець вона
не отруйна як у свіжому, так і у висушеному вигляді. Свині поїдають плоди.
У народній медицині застосовують листки калюжниці від опіків і ран.
Другорядний ранньовесняний медонос і пилконос.
Пуп'янки, що не розпустились, маринують у оцті, який витягує з них
гіркі речовини, і вживають як гостру приправу. З квіток можна одержувати
жовту фарбу.
(Ranunculus repens) — квіткова рослина з роду Жовтець (Ranunculus)
родини жовтцевих (Ranunculaceae), поширена у Європі, Азії та Північній
Африці.
Ботанічна характеристика
27

28. 28
Жовтець повзучий має висхідне розгалужене стебло 15—75 см
заввишки з довгими лежачими пагонами, що вкорінюються у вузлах. Листки
трійчасті, черешкові. Квітки з п'ятичленною оцвітиною, з багатьма
тичинками і маточками.
Багаторічна рослина. Цвіте у травні — серпні, запилюється комахами.
Плоди — дрібні сім'янки, зібрані в кулясті невеличкі головки.
Рослина добре розмножується вегетативно за допомогою повзучих
прикореневих пагонів. У свіжому стані отруйна для худоби.
Поширення
Цей вид жовтецю часто трапляється у вільшняках, вологих мішаних і
листяних лісах, на лісових болотах.
Ряска мала (Lemna minor L.) — багаторічна трав'яниста рослина
родини ряскових. Корінці ниткоподіні. Стебло має вигляд маленької зеленої
пластинки, що плаває на воді. Листки нерозвинені. Квітки редуковані,
одностатеві, в суцвіттях з двох тичинкових і однієї маточкової квіток,
розташованих біля основи пагонів у бічній кишені; маточкові квітки мають
одну маточку, тичинкові — з однією тичинкою. Цвіте рідко у травні —
червні. Плід — горішкоподібний однонасінний. Росте в стоячих водах.
Лікарське використання
Ряску малу використовують у медицині. Лікарськьку сировину
заготовлюють протягом літа. Рослина містить флавоноїди, антоціани, мікро-
та макроелементи (йод, нікель, мідь, марганець, кобальт, титан, ванадій,
бром, магній, кальцій). Галенові препарати ряски мають антимікробні,
жарознижувальні, протизапальні, десенсибілізуючі, відхаркувальні, сечогінні
властивості. Застосовують при кропивниці, вітіліго, бронхіальній астмі,
артритах, запаленнях слизових оболонок дихальних шляхів, набряках, грипі.
28

29. 29
Частуха подорожникова, частуха звичайна (Alisma plantago-aquatica)
— вид частухоцвітих рослин родини частухових. Слово Alisma кельтського
походження й означає «вода». Видовий епітет plantago вказує на схожість
листя з листям подорожника.
Поширення, екологія
Цей вид поширений від північної Європи до Африки і Південно-
Східної Азії: від Європи на схід, через Кавказ, Близький Схід, Сибір,
Казахстан, Гімалаї і Монголію до Далекого Сходу Росії, Китаю, Японії,
Корейського півострова й до М'янми, Таїланду та В'єтнаму. Висота
проживання: 0-1200 м. Вид введений в Австралію та Нову Зеландію.
Це багаторічна трав'яниста рослина-гелофіт (росте частково занурена у
воду). Тримається водно-болотних угідь, периферії струмків і річок, в озерах,
ставках і болотистих басейнів, а також деяких штучних місць проживання,
таких як канали і рисові полів. Це хороший колоніст і часто утворює великі і
локально панівні поселення в недавно розкопаних басейнах з глинистим
дном.
Морфологія
Трав'яниста безволоса рослина, яка росте на мілководді, трикутний
стрижень до 1 м заввишки. Листя надводне, черешкове, від лінійно-
ланцетного до широко еліптичного й до яйцевидного, завдовжки 15-30 см,
шириною 1—12 см. Має розгалужене суцвіття, яке містить численні дрібні
квіти, 1 см в діаметрі. Пелюстки від пурпурно-білих до пурпурно-рожевих.
Цвіте з червня до серпня. Плід — сім'янка: яйцеподібна, довжиною 1,7 до
3,1 мм. 2n = 14.
Використання
Широко використовується в якості декоративної рослини на водних
об'єктах у північній Європі. Його корінь і листя використовуються в
лікарських цілях в якості антибактеріального, антихолестеринного,
сечогінного, гіпоглікемічного і гіпотензивного засобу у В'єтнамі.
(Typha angustifolia L.) — вид рослин роду Рогіз (Typha) родини
рогозових (Typhaceae).
29

30. 30
Місцеві назви — рогіз, рогоза, киях, кияшок[1]
комиш (останнє невірно).
Видова латинська назва в точному перекладі означає якраз «вузьколистий»,
дана рослині за форму листків.
Опис
Рогіз вузьколистий — багаторічна трав'яниста водяна рослина.
Висота рослини 1-2,5 м.
Має повзуче кореневище, від якого в обидва боки відходять надземні
стебла до 2 м заввишки, вкриті листками, у нижній частині дуже довгими,
лінійно-мечовидними. Від кореневища відходять також корені: тонші,
спрямовані вгору відходять у воду і вбирають з неї поживні речовини. У
стеблах і листках багато провідних пучків.
Дрібні одностатеві квітки, зібрані в густі циліндричні бурі або чорно-
бурі суцвіття-китички. У нижній частині суцвіття — маточкові квітки, у
верхній — тичинкові. Квітки біля основи оточені довгими волосками.
Тичинкові квітки мають З тичинки, маточкові — одну маточку, що
піднімається на довгій ніжці.
Саме вузьколінійними зеленими листками (4-10 мм завширшки) і
вузькоциліндричною, бурою маточковою частиною суцвіття (10-35 см
завдовжки), відмежованою від тичинкової частини голим проміжком осі (2-
10 см завдовжки), рогіз вузьколистий відрізняється від близького рогозу
широколистого.
Цвіте рогіз вузьколистий в червні—липні.
Плід — горішок. Рогіз — вітрозапильна рослина. Плоди поширюються
вітром. Цьому сприяють пучки волосків біля плодів. Завдяки цим волоскам
рослина може поширюватися і водою: вони дають змогу плодам
утримуватися на поверхні води до трьох днів.
30

31. 31
Поширення
Викопні рештки рогозу відомі з міоцену. Поширений по всій земній
кулі.
Росте по берегах озер, ставків, у неглибоких водоймах, малих річках з
повільною течією по всій Україні.
Використання
З давніх часів рогіз вузьколистий використовують для різноманітних
потреб. Як і решта рогозів він — цінна плетивна, волокниста, целюлозно-
паперова, будівельна, харчова, кормова, лікарська і декоративна рослина.
З листків рогозу вузьколистого виготовляють рибальські снасті,
кошики, мати тощо.
У гомеопатії використовують свіжі кореневища рогозу вузьколистого.
Надземна частина рогозу вузьколистого худобою не поїдається через
низьку поживність.
Як декоративна рослина рогіз вузьколистий рекомендується для
оформлення водних басейнів і вологих місць у парках і лісопарках. Жіночі
суцвіття використовують для сухих букетів.
Елодея (Elodea) — рід багаторічних водних рослин водокрасові
(Hydrocharitaceae).
Історія
Елодея канадська в XIX столітті була занесена до Європи (вперше
з'явилася в 1836 році в Ірландії), де швидко і широко розселилася (звідси
назва «водяна чума»). Під Петербургом вона з'явилося в 1882 й поширилася
на схід до озера Байкал.
Морфологія, життєвий цикл
Живе повністю під водою, виключенням є маленкі квітки, які цвітуть
на поверхні води прикріплюючись до рослини тоненькими стеблами.
Рослина виробляє зимові бруньки, що надають перевагу (витримку) в
зимуванні. Вона також зимує як вічнозелена рослина в помірному кліматі.
Восени листкові стебла відокремлюються від материнської рослини,
31

32. 32
залишаючи корінь і інші частини рослини. Цей метод розповсюдження
елодеї найважливіший в її життевому циклі, водночас як виробництво
насіння теж відіграє значну роль.
Пускає довгі, сильно розгалужені стебла, зростаючі надзвичайно
швидко і досягають нерідко довжини більше двох метрів.
Листя невеликі, ланцетні, в колотівках по 3-4 на тонкому довгому
стеблі.
Квітки: двостатеві, чоловічі та жіночі.
Поширення
Елодея є рідною для Північної Америки. Представники уього роду
були введині в країни Європи, Австралії, Африки, Азії. Елодея є найбільш
поширена водна рослина Північної Америки.
Середовище існування та екологія
Живе під водою, у прісній воді. Переважно в озерах. Рослини можуть
рости в широкому діапазоні умов, від дрібних до глибоких вод. Введення
деяких видів Елодеї у водойми інших країн та інших часин світу: Європи,
Австралії, Африки, Азії та Нової Зеландії створило значну проблему, і в
даний час вважається шкідливим «бур'яном» в цих областях, через іїнє
швидке розповсюдження і розростання, чим негативно впливає на екологію.
Американський водний бур'ян (Елодея канадська) приваблива рослина для
утримання її в акваріумі і є гарною заміною для бразильської елодеї. Зарості
елодєї перешкоджають судноплавству і рибальству. Зелена маса елодєї
придатна на корм худобі і як добриво. Багата поживними речовинами що
сприяє екології озер, та інших водойм, ії розповсюдження. Елодея є
важливою частиною екосистеми озера. Забезпечує хороше середовище
проживання для багатьох водних безхребетних і молодих риб, амфібій.
Водоплавні птахи, особливо качки, а також бобри, ондатри і водні черепахи
їдять цю рослину. Крім того, економічне значення елодеї привабливе, через
легке утримання рослини в акваріум, хоча в штатах Орегон, Алабама,
Південна Кароліна, і Вашингтон було виявлено незаконний продаж. Також
рослину використовують для наукових демонстративних досліджень.
32

33. 33
Назви
Стара назва для цього роду Anacharis, служить загальною назвою в
Північній Америці. Елодея канадська, яку іноді називають американським
або канадським водним бур'яном, або ставковим бур'яном, широко відомий
як загальний водний бур'ян. Використання цих назв плутає з схожими
рослинами цього роду, такі як Бразильська елодея (Egeria Densa) або Hydrilla
(Hydrilla Verticillata).
(Artemisia absinthium)[1]
— багаторічна рослина родини Айстрових.
Лікарська, харчова, фітонцидна, ефіроолійна, фарбувальна, танідоносна й
інсектицидна культура. Одна з найгіркіших рослин світу, що відтворене у
народній приказці: «Гіркий, як полин». Видова назва в перекладі з латинської
мови означає «гіркий, але цілющий засіб». Українські місцеві назви — ,
віниччя.
Опис
Трав'яниста рослина або напівчагарник. Коренева система стрижнева,
розгалужена. Стебло пряме, гіллясте, заввишки 60-120 (зрідка до 200) см, як і
вся рослина, білувато-сіроповстисте від притиснутих сріблястих волосків. В
нижній частині нерідко утворює безплідні вкорочені пагони. Прикореневі
листки довгочерешкові, трикутноокруглі, трійчастоперистороздільні, окремі
частки їх ланцетні, цілокраї, на верхівці притуплені. Стеблові листки сидячі,
чергові, двічі- або трійчастоперистороздільні, з лінійно-довгастими тупими
частками.
Суцвіття — верхівкова волоть з дрібними (2,5-3,5 мм у діаметрі),
майже кулястими, пониклими кошиками. Квітки з жовтою оцвітиною,
трубчасті, по краях — жіночі, в центрі — двостатеві, квітколоже опукле,
повстисте, всіяне вузькими плівчастими приквітками. П'ять тичинок зрослися
в трубочку, маточка одна, стовпчик один, зав'язь нижня. Квітне у червні —
вересні. Плід — бура, борозенчаста, довгасто-оберненояйцеподібна сім'янка
без чубка, завдовжки бл. 1 мм. Плоди дозрівають у серпні-вересні.
Розмножується тільки насінням.
Поширення
33

34. 34
Поширена звичайно по всій Україні. Промислова заготівля можлива у
Хмельницькій, Вінницькій, Київській, Черкаській, Полтавській, Харківській,
Кіровоградській, Дніпропетровській, Луганській, Одеській, Херсонській і
Миколаївській областях. Запаси сировини значні. Полин гіркий росте в
мішаних і листяних лісах, на галявинах, вирубках, уздовж лісових доріг і
просік, на лісокультурних ділянках тощо. Світлолюбна, посухо- та
морозостійка, солевитривала рослина.
Застосування
У науковій медицині використовують пагони (Herba Absinthii). Полин
містить до 0,5% ефірної олії, до складу якої входять фелландрен, туйол,
кадинен, мірцен, сесквітерпенні лактони, азулогенні речовини та ін.
Препарати з рослини застосовують для збудження апетиту і поліпшення
травлення. Трава входить до складу жовчогінних і апетитних чаїв. Виділений
з полину препарат хамазулен має протизапальну і спазмолітичну дію і
використовується при опіках рентгенівськими променями, екземах,
ревматизмі та бронхіальній астмі.
У народній медицині квітучі пагони застосовують при шлункових
хворобах, дизентерії, туберкульозі легень, хворобах нирок і печінки,
головних болях, від глистів, кашлю, при ожирінні, запаленні сліпої кишки,
жовтусі, водянці, цинзі, малярії, подагрі, паралічі, золотусі. Вважається
прекрасним засобом при лікуванні недокрів'я, геморою, кишкових хвороб.
Зовнішньо його застосовують при ударах, пухлинах, мозолях, для
промивання ран, лікування корости.
Трава містить глікозиди, флавони, дубильні речовини, янтарну і
яблучну кислоти, смоли, білки, крохмаль.
У гомеопатії використовують есенцію зі свіжих молодих листків; у
ветеринарній практиці відваром полину лікують розлад травлення,
жовтяницю, виганяють печінкових і кишкових глистів, ними миють тварин
при укусах кровососів і для відлякування зовнішніх паразитів.
Надмірне використання препаратів з полину може призвести до
хронічних отруєнь і ураженню ЦНС.
34

35. 35
Промисловість і побут
Полин гіркий поїдається тваринами, збуджує апетит і покращує
травлення, але надає їх молоку гіркого присмаку. Полин гіркий
використовують у лікеро-горілчаному виробництві для приготування
горілок, лікерів, вермуту, абсенту, проте тривале вживання таких напоїв
призводить до сильного збудження нервової системи. При варінні пива
застосовують замість хмелю.
Вся рослина має фітонцидні властивості завдяки вмісту ефірних олій
(до 2%). Ефірна олія полину темно-зеленого кольору, до її складу входять
отруйний кетон — туйон, спирти, пінен, азулен, ефіри туйїлового спирту,
оцтової, ізовалеріанової і пальмітинової кислот. Ефірну олію
використовують не тільки в харчовій промисловості, а й у медицині.
Полин гіркий відомий як фарбувальна і дубильна рослина дає темно-
синю, темно-зелену, блідо-жовту і лимонну фарби (залежно від протрав).
Заготівля сировини
Збирають нездерев'янілі верхівки стебел на початку цвітіння, зрізуючи
їх серпами або ножами. Листки збирають до цвітіння, зриваючи їх без
черешків. Сушать у затінку, на горищах і в добре провітрюваних
приміщеннях, розкладаючи тонким шаром на папері або тканині. Можна
сушити в сушарках при температурі 50-60° С. Сировину пакують у тюки
вагою 50, 75, 400 кг і зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях,
окремо від інших лікарських рослин, які можуть набути запаху полину.
Строк зберігання два роки.
35

36. 36
Додаток №12
Замор риби
36

37. 37
Додаток №13
Просвітницька робота серед учнів школи
37

38. 38
Додаток№14
Розповсюдила листівки серед мешканців міста
Додаток №15
38

39. 39
Розорювання берегів лиману
39

40. 40
Додаток №16
Степова рослинність берегів лиману в осени
40

41. 41
Додаток №17
Рідкісні рослини
Ефедра двоколоса (Ephedra distachya чи Ephedra vulgaris)
ставчак, ставчак двоколосий, ставчак звичайний, степова малина, хвойник.
Родина ефедрових— Ephedraceae.
З лікувальною метою використовують траву рослини (тонкі зелені
гілки).
Поширена на Україні, та на Кавказі, в Західному Сибіру й Середній
Азії; росте в крейдових горах, у степу, на вапнякових і піщаних схилах і
приморських пісках.
Ефедра двоколоса — дуже гілляста дводомна кущова рослина,
заввишки 15—40 см, з повзучим кореневищем і вкороченим стеблом, з
темно-сірою корою; гілки лозиновидні, членисті, з тонкими поздовжніми
борозенками, трохи шорсткі, жовтаво-зелені. Листки лускаті, супротивні,
зрослі біля основи. Квітки дрібні, одностатеві, зібрані в невеликі колоски.
Чоловічі колоски одиночні, на ніжках або майже сидячі; жіночі — на
коротких ніж*ках, одиночні або зібрані в пучки. Плоди за формою схожі на
ягоди, дуже соковиті, цегляно-червоні; насіння зі шкірястою лушпайкою.
Цвіте рослина в травні — червні, плодоносить у липні.
Траву рослини збирають не раніше як у серпні. Сушити її можна й на
сонці. Вся рослина отруйна, тому треба суворо дозувати препарати з неї.
Крім ефедри двоколосої, в гірських районах Середньої Азії й Сибіру
ростуть ефедра хвощова (Ephedra equisetina), схожа на хвощ, і ефедра середня
(Ephedra intermedia).
Лікарські властивості цих трьох видів ефедри майже однакові, але в
народі використовують лише двоколосу ефедру. Її застосовують при
ревматизмі й дизентерії: заварюють 1 столову ложку сухої трави в склянці
окропу, настоюють 10 хвилин і п'ють по 1 столовій ложці вранці й увечері
перед їдою.
41

42. 42
Препарат з ефедри — ефедрин — призначають при бронхіальній
астмі, кровотечах із носа і як протиотруту при отруєннях морфіном і
скополаміном. Ефедрин, крім того, має тонізуючу й таку, що зміцнює
нервову й серцево-судинну системи, дію, його можна застосовувати при
гіпертонії, глаукомі (розширює зіниці) та хронічному нежиті.
Всередину ефедрин вживають у вигляді порошку — по 0,05 г або по дві
таблетки 3 рази на день.
Зовнішньо (для носа) ефедрин застосовують у вигляді розчину по 5
крапель через кожні 3—4 години.
Ефедру часто застосовують як потогінний, жарознижувальний і такий,
що зменшує виділення мокротиння, засіб. Відвар з дерев'янистих гілок і
стовбура зменшує потовиділення.
Спосіб застосування. Відвар: 8—10 г трави на 600 мл води, уварити до
половини; вживати по 1 столовій ложці 3 рази на день.
Сусак (Butómus umbellátus), сусак зонтичний, «якутський хліб» — вид
багаторічних рослин родини Сусакових.
Наукова назва «Butomus umbellatus» походить від грецьких слів:
«bus» — «бик», «tomnein» — «відщипувати» і латинського «umbellatus» —
«зонтикоподібний».
Вже сама назва говорить про сусак, як про кормовому рослину для
худоби. Листя сусака йдуть на корзини та рогожі. Товсті ж кореневища
замінювали якутам хліб.
Ареал
Сусак поширений широко в Євразії. У Якутії (Росія) в тундрі безліч
озер; по берегах ріки Лени — сирі низовини. По берегах озер і в болотистих
низинах зростає якутський дикий хліб — сусак[2]
. Сусак поширений
повсюдно, не тільки в Сибіру, але на всій Півночі Російської Федерації і в
середній смузі. Його можна зустріти навіть в межах міста Ленінграда
(сучасний Санкт-Петербург), біля річки Карпівки.
Опис рослини
42

43. 43
Багаторічна прибережна рослина заввишки від 40 см до 1,5 м, з пучком
лінійних прямостоячих листків. Кореневище товсте, горизонтальне. Стебло
безлисте (усі листки прикореневі), на верхівці розташоване зонтикоподібне
суцвіття. Листки в нижній частині тригранні, вище — пласкі, у глибокій воді
й на швидкій течії іноді тонкі, стрічкоподібні. Стебло голе, округле. Цвіте
влітку. Численні біло-рожеві квітки до 25 мм у діаметрі зібрані в суцвіття-
зонтик. Завдяки схожості гарних блідорожевих суцвіть сусака із зонтиком
рослина дістала свою назву. Квітки діаметром в 2,5 сантиметри, на довгих
квітконіжках, мають три зеленувато-червоних чашолистки, три рожевих
пелюстки, дев'ять тичинок і шість червоних маточок.
Хімічний склад
У сухих кореневищах міститься 60 відсотків крохмалю, 14 відсотків
білка, 4 відсотка жиру.
Ще в 1871 році іркутські хіміки, досліджуючи якутський «хліб»,
писали: «У борошні з коріння сусака є все, що потрібно для харчування
людини».
Застосування
З кореневища сусака роблять борошно. З одного кілограма кореневищ
виходить 250 грамів борошна. З борошна печуть хліб і коржі. Крім того,
кореневища печуть і смажать з салом.
Але не одні якути і калмики вживають в їжу сусак. В Італії жителі
П'ємонту заготовляють про запас нарізані і висушені кореневища сусака.
Засмажене кореневище є хорошим сурогатом кави.
Щоб не сплутати сусак з дуже отруйною рослиною — цикутою
(отруйна рослина родини зонтичних, зростаюча біля води), в якої дрібні білі
квітки зібрані в суцвітт'я — складну парасольку, сусак прекрасно
розпізнається за своїм характерним, суцвіттям-парасолькам і більш крупними
квітками. Але збирають кореневища його або пізно восени, або навесні до
цвітіння (у червні), для цього під час цвітіння його відзначають стрічками,
кілочками або іншими знаками, з тим щоб по них можна було знайти
кореневища восени і навесні.
43

44. 44
Занесена до Червоної книги України
Поліксена
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Ряд: Лускокрилі (Lepidoptera)
Родина: Косатцеві (Papilionidae)
Рід: Zerynthia
Вид: Поліксена
Біноміальна назва
Zerynthia polyxena
Таксономічна належність: Клас — Комахи (Insecta), ряд —
Лускокрилі (Lepidoptera), родина — Косатцеві (Papilionidae). Один з 2 видів
роду; єдиний вид у фауні України; представлений номінативним підвидом.
Природоохоронний статус виду: Вразливий.
Ареал виду та його поширення в Україні: Ареал охоплює Пд., Пд.-
Сх. та частково Сх. Європу, Зх. Кавказ. В Україні зустрічається майже
повсюдно, крім високогір’я Карпат, деяких пн., зх. та найбільш посушливих
степових регіонів.
Чисельність і причини її зміни: Подекуди чисельний вид; на окремих
ділянках (площею до 5–8 га) кількість метеликів може досягати у пік льоту
імаго до 30–100 особин на 1 га, але здебільшого не перевищує 10–20 особин
на 1 га.
44

45. 45
Причини зменшення чисельності: скорочення місць перебування
виду внаслідок затоплювання й осушування заплав, урбанізації, рекреації,
вирубування лісів тощо. Негативно впливають різкі коливання рівня води у
водоймах протягом доби, що може спричиняти загибель гусені та лялечок.
Особливості біології та наукове значення: Локальний вид,
зустрічається у Лісостепу, на узліссях, галявинах байрачних та заплавних
лісів. Дає 1 генерацію на рік. Літ метеликів — з середини квітня до початку
червня. Самка відкладає від 1 до 30–32 яєць на листки, квіти та гілки
верхньої частини хвилівника звичайного — Aristolochia clematitis. Гусінь
з’являється через 8–9 днів, її розвиток триває 4–5 тижнів (травень–червень).
Лялечки прикріплюються до гілок рослини та зимують, іноді 2–3 сезони.
Морфологічні ознаки: Розмах крил — 45–55 мм. Візерунок крил
самця та самки ідентичний. Досить яскравий метелик із строкатим
забарвленням. Фон забарвлення жовтий із сітчасто-смугастим чорним
малюнком. Добре помітні темні крайові зубчасті перев’язки із світлою
серединою. На задніх крилах є також червоні та місяцеподібні сині плями з
чорною облямівкою. Черевце з чорними та червоними цятками.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняється у
деяких заповіднках, зокрема у Канівському, Українському степовому та
Луганському ПЗ. Доцільним є створення ентомологічних заказників у
долинах річок, особливо поблизу великих міст задля запобігання затоплення
чи руйнування та забудови місць перебування виду. Додаток ІІ Бернської
конвенції.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:
Відомостей немає.
Господарське та комерційне значення: Відомостей немає.
Карта-схема розташування рідкісних рослин та червонокнижного
метелика поліксена
45

46. 46
46