1. 177 років минуло з
звільнення від
кріпацтва
Тараса Григоровича
Шевченка
Підготувала учениця 5
гімназійного класу
ЧНВК№13
Якимова Елизавета

2. Великий Кобзар був щирим співцем
волі людського духу. Це достеменний
факт і в ньому немає нічого дивного,
адже Тарас Шевченко був сином цієї
волі — вдячним сином. Хто відає, чи
знав би світ про феномен Шевченка,
якби не було 22 квітня 1838 року — дня
підписання знаменитої відпускної.
Одне безперечно: такого художника,
як маємо, не мали б. Та й чи
прокинувся б у безнадійно підневільній
людині геніяльний поет?

3. У загальних рисах історія викупу Тараса Шевченка з
кріпацтва відома всім. Однак значення цієї події у його
житті таке велике, що для шанувальників творчости
Кобзаря цікава кожна її подробиця.
Хто саме був ініціятором викупу Шевченка з кріпацької
неволі?
Що спонукало людей взя­тися за цю справу?
Кому першому прийшла думка про лотерею?
Де, коли і хто її проводив?
Хто брав участь у лотереї (чи лотереях)?
Коли було завершено портрет Жуковського і чи
потрапив він до особи, яка його виграла?
Де нині зберігається оригінал портрета та копія з нього?

4. В автобіографії Тарас
Шевченко про свій викуп
оповідає так: «1837 року
Сошенко представив мене
конференц-секретареві
Академії мистецтв
В.І.Григоровичу з
проханням — звільнити
мене од лихої моєї долі,
Григорович передав це
прохання В.А.Жуковському.

5. Той попередньо сторгувався з
моїм поміщиком і просив
К.П.Брюллова намалювати з
нього, Жуковського, портрет,
щоб розіграти його в приватній
лотереї. Великий Брюллов відразу
погодився, і незабаром портрет
Жуковського був у нього готовий.
Жуковський при участі графа
М.Ю.Вієльгорського улаштував
лотерею на 2500 карбованців
асигнаціями, і цією ціною була
куплена моя воля року 1838-го,
квітня 22-го».

8. Щоправда, в первісному варіянті
автобіографії, написаної рукою
Шевченка, замість фрази «щоб
розіграти його в приватній
лотереї», читаємо, що портрет
Жуковського малювався «для
імператорської фамілії, щоб
розіграти його в лотерею в
царському сімействі». Цю
подробицю можна було б і не
завважувати, якби не суперечки,
що й досі точаться щe навколо
питання про лотерею, зокрема
про участь у ній членів царської
родини.

9. Є свідчення, що Жуковський
спочатку робив спробу
вирішити справу Шевченка
через безпосереднє втручання
у неї імператриці, однак ця
спроба не була успішною.
Маємо на увазі замітку
очевидця цих подій художника
Миколи Бикова, що її 1904 року
опублікував часопис «Русская
старина»: «Добра душа
Жуковського брала гарячу
участь у звільненні Шевченка, і
він перш за все просив
імператрицю Олександру
Федорівну через
посередництво свого
вихованця, але це йому
не вдалося».

10. На десятому році
заслання Шевченко записав до свого
щоденника: "Бездушному сатрапові
й повірнику царя (оренбурзькому
генерал-губернаторові
В.О.Перовському) примарилося, що я
звільнений від кріпосного стану і
вихований за рахунок царя і на знак
вдячности намалював карикатуру на
свого благодійника... Відкіля оця
безглузда байка — не відаю. Знаю
тільки, що вона мені не дешево
обійшлася. Очевидно, байка ця
сплелася на конфірмації, де в кінці
вироку сказано: «Найсуворіше
заборонити писати й малювати»

11. В автобіографії, пишучи про осіб,
причетних до його звільнення з
неволі, поет називає прізвища
Сошенка, Григоровича,
Жуковського, Брюллова і
Вієльгорського. Зі спогадів
Сошенка можемо ствержувати,
що описана Шевченком в
автобіографічній повісті
«Художник» роль О.Г.Венеціянова
у цій благодійній справі не є
художнім вимислом, як дехто
гадав досі.

12. Про те що Венеціянов брав участь у викупі, можна
вичитати між рядками щоденника Шевченкового
приятеля художника Аполлона Мокрицького.
Принаймні з нього видно, що у той час Брюллов і
Венецианов спілкувалися безпосередньо. Зокрема,
18 березня 1837 року Мокрицький записує: «Годині о
сьомій я пішов до Брюллова. Там уже були брат його
Федір та Венеціянов, незабаром надійшов
Краєвський і прочитав прекрасні вірші
Пушкіна...Читання продовжувалося до 12-х. Коли усі
розійшлися, я залишився один, говорив Брюллову за
Шевченка, намагався заохотити його до доброго
діла, і, здається, то буде єдиний спосіб — через
Брюллова позбавити його тяжких, ненависних
кайданів рабства. Легко сказати! Людина з талантом
страждає у неволі з примхи брутального пана».

13. Записи, зроблені Аполлоном
Мокрицьким у наступні два дні,
розповідають про дальше розгортання
подій і початок роботи Брюллова над
портретом Жуковського: «1 квітня.
Вранці, після чаю, пішов я до
Жуковського і перебрехав йому
запрошення Брюллова! 2 квітня. По обіді
покликав мене Брюллов. У нього був
Жуковський, йому хотілося знати
подробиці щодо Шевчен-ка. Слава
Богу, справа наша, здається,
зрушилася... Брюллов по-чав сьогодні
портрет Жуковського і преподібно».

14. «Оце п. Шевченко. Він каже про себе:
хотілося б мені нама­лювати
картину, а пан заставляє замітати
світлицю. У нього в одній руці
пензель, а в другій мітла, і він не
знає, що робити. Над ним на хмарах
Юлія Федорівна.
Відоме ще одне тогочасне джерело, яке зберегло у собі емо-
ційну атмосферу, в якій відбувалася та знаменита подія,
власне, те джерело, мабуть, і народилося з надлишку
радісних емоцій. Маємо на увазі веселе і дотепне,
помережане тонким гумором, ілюстроване п’ятьма
замальовками посланіє В.А.Жуковського до графині
Ю.Ф.Баранової. Поет-романтик назвав цю імпро-візацію
«Історичний огляд добродійних учинків Юлії Федорівни та
ріжних інших обставин, курйозних пригод і особливих уся-ких
штучок» і подав це під назвою ’"Утвір Матвія".

15. Це Брюллов, малює портрет
Жуковського. На обох лаврові
вінки. Вдалині Шевченко
замітає світлицю. На хмарах
Юлія Федорівна...

16. Жуковський у вигляді Долі оголошує виграшний квиток. В
одній руці його карта, а в другій — відпускна Шевченка.
Вдалині портрет Жуковського, він танцює на радощах, бо
дістався госу­дарині імператриці... Шевченко від радості
виріс і на скрипці грає качучу. А Юлія Федорівна па хмарах
благославляє їх.

17. Юлія Федорівна зійшла з хмар, у них залишилося тільки
сіяння... У її руці мішок з грошима (2500 карбованців).
Вказівний палець її направлений на їздового, і вона
владним тоном мовить йому: „Голубе їздовий, поїдь до
Матвія і запроси до мене. Я зібрала усі гроші, і мені
хочеться їх віддати йому якнайшвидше...“ Ось що
говорить Юлія Федорівна, а Жуковський, підслухавши це,
записує у записник... Примітка. Юлія Федорівна тому
так поспішає зібрати гроші, бо Матвій незабаром їде за
кордон і повинен до від’їзду порішити цю справу...

18. Це Шевченко і Жуковський: обидва на радощах перекидаються,
а Юлія Федорівна із хмар благословляє їх».

19. У своїй замітці про портрет Жуковського,
видрукованій в 11-му номері часопису
«Русская старина» за 1877 рік, Микола
Биков , розповівши про історію створення
Брюлловим портрета, далі пише: «Перед
тим, як цей портрет було забрано,
М.Ю.Вієльгорський замовив мені зробити
копію за 1000 карбованців асигнаціями;
копія вийшла дуже вдалою і хорошою, і
ось, через рік чи більше , я чую —
розігрується портрет В.А.Жуковського в
домашньому колі (російською мовою — „в
кружке“); але чи то був оригінал, чи моя
копія — того не відаю, і де ці портрети
зараз — теж ніде не знайду».

20. Цікаво, що згодом Миколі Бикову все-
таки вдалося дещо довідатися про
обидва портрети, і він написав ще
одну замітку. Вона, як і перша, була
надрукована в «Русской старине»
через багато років після смерти її
автора. Там, зокрема, читаємо:
«...портрети були розіграні в лотерею,
зібрані гроші. Оригінал Брюллова
дістався імператриці Олександрі
Федорівні, а мій портрет надійшов у
галерею Третьякова у Москві під
ім’ям Брюллова, і коли я просив
Третьякова, щоб він зняв ім’я
Брюллова, то він неохоче на те
погоджувався і не знаю, чи виконав
він мою просьбу, чи ні».

21. Нині не маємо змоги докладно говорити про довгий, з
пере-рвами, творчий процес роботи Брюллова над
портретом Жуковського, як і про подальшу долю цього
твору, хоча даних для такого дослідження є чимало.
Наголосимо лише, що портрет, який був колись у
Третьяковській галереї, тепер зберігається у
Національному музеї Тараса Шевченка, що у Києві, і його
вважають оригінальним твором пензля Карла Брюллова.

22. !!!
Готуючи нове Повне зібрання творів
Т.Г.Шевченка в 12 томах, вдалося
встановити, що довільна акварельна
копія з портрета пензля Брюллова, яка
зберігається у фондах Національного
музею Тараса Шевченка, є твором
Тараса Григоровича.

23. Особливостями акварельного письма, кольоритом, способом
пропису­вання тла, (і що важливо!) навіть контурами його
тонової плями копія Шевченка вочевидь перегукується з
Шевченковим аква­рельним портретом Антона Лагоди,
створеним художником 1839 року. Зазначені збіжності особливо
увиразнюються, якщо покласти поряд оригінали
Шевченкових акварелей.

24. На портреті А.Лагоди є авторська дата, то її варто
завважити у визначенні ймовірного кінцевого часу
виконання художником недатованого портрета
Жуковського. Копія могла бути створена після викупу
Шевченка з кріпацтва, коли він розпочав систематично
працювати в майстерні Брюллова. Факти засвідчують, що
наприкінці квітня 1838 року портрет Жуковського роботи
Брюллова був близький до завершення, бо художник
А.Мокрицький у цей час уже робив з нього олійну копію.

25. Отож, у межичассі 1838—1839 років талановитий учень
Карла Брюллова знову й знову вдивлявся в дорогий
йому образ поета­гуманіста, щоб творчо
осмисливши, продовжити його мистецьке буття у
власному акварельному малюнкові.Та й дивно було б,
щоб Шевченко, який після викупу став улюбленим
учнем Карла Брюллова, постійно бував у його
майстерні, жив у нього на квартирі, щоб він, копіюючи
твори свого учителя, не змалював би і цього,
завдячуючи якому вигукнув поет своє захоплено­
радісне: «живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не
боюсь, окроме Бога — велике щастя буть
вольним чоловіком».